З метою забезпечення правильного й однакового застосування норм цивільного процесуального законодавства про перегляд судових рішень у касаційному порядку пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПОСТАНОВЛЯЄ дати такі роз’яснення:

1. За змістом частини третьої статті 14, статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) право на касаційне оскарження судових рішень, що набрали законної сили, мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки.

Особи, які не брали участі у справі, відповідно до частини дев’ятої статті 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в касаційній інстанції – набувають прав осіб, які беруть участь у справі, зокрема, мають право брати участь у розгляді справи з урахуванням положень частини першої статті 333 ЦПК, заявляти клопотання тощо.

Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (частина друга статті 3, статті 45, 46 ЦПК ), але не брали участі у справі, мають право на касаційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Так, згідно зі статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" право касаційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів – тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь.

При поданні касаційної скарги з метою представництва інтересів громадянина прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Під неможливістю громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів слід розуміти не лише подання прокурору відповідної заяви (про участь у справі), а й надання інших документів, які підтверджують неспроможність громадянина через свій фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин здійснювати захист його порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом 10 статті 13 Закону України від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.

2. Відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії касаційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив. Тому право касаційного оскарження судових рішень у межах установлених статтею 325 ЦПК строків належить і правонаступнику такої особи.

У зазначених випадках на стадії касаційного провадження питання про процесуальне правонаступництво при поданні відповідних заяви і доказів вирішує суд касаційної інстанції.

3. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

На стадії касаційного провадження вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі, залишення касаційної скарги без руху та визнання її неподаною, повернення скарги, поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, прийняття заяви про відкликання скарги чи відмови від неї, незалежно від того, до суду якої інстанції вони подані, належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційні скарги, які надійшли до суду першої чи апеляційної інстанцій, негайно, тобто не пізніше наступного робочого дня, надсилаються до суду касаційної інстанції.

У разі подання у такому випадку скарги у визначені законом строки, але не у встановленому порядку (стаття 327 ЦПК ), ця обставина може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження за клопотанням особи, яка подала скаргу.

4. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у тому числі додаткові, можуть бути оскаржені в касаційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), однак, лише з підстав неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення.

Касаційна скарга може бути подана на судове рішення першої та/або апеляційної інстанції, прийняте в одній конкретній справі. У разі оскарження судового рішення кількома особами у встановленому ЦПК порядку суд касаційної інстанції відкриває касаційне провадження у справі за всіма скаргами, якщо вони відповідають вимогам ЦПК, та розглядає їх в одному касаційному провадженні. У разі одночасного надходження таких скарг касаційне провадження може відкриватися однією ухвалою. Якщо надійшла касаційна скарга, що відповідає вимогам ЦПК, на судове рішення, стосовно якого вже відкрито касаційне провадження, вона приймається до спільного розгляду з раніше поданою касаційною скаргою, про що постановляється ухвала.

5. Касаційному оскарженню підлягають:

– рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення та ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного перегляду;

– ухвали суду першої інстанції, перелічені в пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК , після їх перегляду в апеляційному порядку, ухвали апеляційного суду, постановлені за результатами такого перегляду. При цьому суди повинні враховувати висновки, викладені у Рішеннях Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 та від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011 ;

– ухвали апеляційного суду, постановлені під час апеляційного провадження (наприклад, про залишення апеляційної скарги без розгляду, повернення скарги, усунення описок чи арифметичних помилок тощо), якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (пункт 2 частини першої статті 324 ЦПК ). Зокрема, це ухвали апеляційного суду, які утруднюють право на апеляційне оскарження (залишення апеляційної скарги без руху у зв’язку з несплатою суми судового збору, зупинення апеляційного провадження у зв’язку з призначенням експертизи тощо) або мають запобіжний зміст (наприклад, окремі ухвали тощо).

6. У разі оскарження ухвали апеляційного суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі (наприклад, про відкриття апеляційного провадження у справі, відкладення розгляду справи), подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає касаційному оскарженню, а також при поданні касаційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 324 ЦПК права на касаційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої чи апеляційної інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми ЦПК постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги. Якщо зазначені обставини буде встановлено після відкриття касаційного провадження у справі, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження у справі за такою скаргою та про її повернення особі, яка подала скаргу.

Не можуть бути об’єктом касаційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювались.

Питання про відкриття касаційного провадження, залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги вирішуються суддею, про що постановляється ухвала. Не допускається повернення касаційної скарги із супровідним листом, повідомленням або в інший не передбачений законом спосіб.

7. Передбачений статтею 325 ЦПК строк на касаційне оскарження судового рішення необхідно обчислювати з урахуванням визначеного статтею 69 ЦПК правила про початок перебігу процесуальних строків – з наступного дня після відповідної календарної дати та з дотриманням вимог частин третьої, п’ятої та шостої статті 70 ЦПК.

Положення статті 325 ЦПК про те, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду, поширюються також на випадки, коли відповідно до статті 218 ЦПК апеляційний суд проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення, або коли справу розглянуто за відсутності в судовому засіданні особи, яка брала участь у справі та оскаржує судове рішення. Отже, обчислення строку касаційного оскарження починається з наступного дня після проголошення апеляційним судом судового рішення.

Проте якщо недотримання строків касаційного оскарження було зумовлено діями (бездіяльністю) суду, зокрема, особу не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання або їй не надіслано протягом двох днів із дня складання повного судового рішення його копію, як це передбачено частиною третьою статті 222 ЦПК , а також статтями 317, 321 ЦПК, то ці обставини можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.

У зв’язку із цим суд повинен встановити причинно-наслідковий зв’язок між неправомірною діяльністю суду та фактом пропущення строку (наприклад, встановити, що дії чи бездіяльність суду призвели до того, що саме ця особа не змогла подати касаційну скаргу вчасно).

8. Законом не встановлено певного строку для звернення особи, яка має право на касаційне оскарження, з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. Таке клопотання відповідно до частини третьої статті 73 та статей 325, 328 ЦПК подається разом із касаційною скаргою. У ньому має бути зазначено причини пропущення строку на касаційне оскарження та докази, що підтверджують наявність поважних причин його пропущення.

Якщо касаційну скаргу подано після закінчення строку на касаційне оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, то ухвалою судді-доповідача така скарга залишається без руху. Касаційна скарга також залишається без руху, якщо підстави, наведені в заяві про поновлення строку касаційного оскарження, будуть визнані суддею-доповідачем неповажними, про що зазначається в резолютивній частині ухвали. В ухвалі про залишення касаційної скарги без руху зазначається, що протягом тридцяти днів із дня її отримання особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження вирішується суддею-доповідачем суду касаційної інстанції без проведення судового засідання і без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Вирішення такого питання можливе одночасно із відкриттям касаційного провадження у справі, проте має передувати розгляду справи судом касаційної інстанції по суті.

Суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження у разі, якщо у зазначений строк особою, яка подала касаційну скаргу, не буде подано заяву про поновлення пропущеного строку або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження буде визнано неповажними. З урахуванням викладеного та відповідно до вимог пункту 4 частини четвертої статті 328 ЦПК повторне подання касаційної скарги із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження не допускається.

Якщо при розгляді справи судом касаційної інстанції буде встановлено, що касаційну скаргу подано без дотримання встановленого процесуального строку і у ній не міститься клопотання про поновлення пропущеного строку, а під час розгляду справи таке клопотання не заявлено (у разі участі в судовому засіданні особи, яка подала скаргу), суд касаційної інстанції повинен виконати вимоги частини третьої статті 328 ЦПК .

9. Якщо касаційну скаргу подано прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили, то незалежно від поважності причини пропуску строку касаційного оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, про що суддя-доповідач постановляє ухвалу (абзац 3 частини третьої статті 328 ЦПК ). Зазначене положення закону поширюється на касаційні скарги, подані з 14 січня 2012 року (дати набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства").

10. Для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі суддя-доповідач повинен, зокрема, перевірити: 1) чи передбачено законом можливість касаційного оскарження ухвал судів першої чи апеляційної інстанцій; 2) чи було рішення суду першої інстанції предметом апеляційного перегляду по суті; 3) наявність в особи, яка подає скаргу, права на касаційне оскарження судового рішення; 4) чи дотримано строк подання касаційної скарги; 5) відповідність касаційної скарги вимогам закону щодо форми та змісту; 6) наявність копій касаційної скарги і додатків до неї (письмових матеріалів) відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; 7) чи сплачено в належному розмірі та у визначеному порядку судовий збір.

Копії оскаржуваних судових рішень, що додаються до касаційної скарги, мають бути підписані та скріплені гербовою печаткою суду згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді , затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68.

Якщо в касаційній скарзі заявляється клопотання про скасування судового рішення апеляційного суду та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції, до скарги мають бути додані як судове рішення апеляційного суду, яке оскаржується, так і судове рішення суду першої інстанції, оскільки залишити його в силі, не перевіривши на предмет законності, неможливо.

Якщо касаційна скарга за формою і змістом не відповідає вимогам, встановленим статтею 326 ЦПК , перелік яких є вичерпним (зокрема, якщо у скарзі не зазначено у чому саме полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), суддя-доповідач відповідно до частини другої статті 328 ЦПК застосовує положення статті 121 ЦПК та ухвалою залишає касаційну скаргу без руху.

В ухвалі суду необхідно навести підстави залишення касаційної скарги без руху та визначити строк для усунення недоліків з урахуванням реальної можливості отримання заявником копії ухвали та виправлення недоліків (зокрема, підписання скарги, подання довіреності, оригіналів документів про сплату судового збору, завірених копій судових рішень), який не може перевищувати п’яти днів із дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.

В ухвалі має бути зазначено про наслідки невиконання вимог щодо усунення недоліків (частина друга статті 121 ЦПК ). У разі невиконання вимог закону, наведених в ухвалі про залишення скарги без руху, суддя-доповідач постановляє ухвалу про визнання касаційної скарги неподаною та її повернення.

Якщо під час судового розгляду справи виявлено, що судовий збір сплачено не в повному розмірі, стягнення недоплачених сум з відповідної особи проводиться при ухваленні судового рішення.

11. При відкритті касаційного провадження суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання судового рішення, яке оскаржується, до закінчення касаційного провадження, але лише за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу (частина перша статті 328 ЦПК ). Норми ЦПК не забороняють вирішити питання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення й на подальших етапах касаційного провадження. При цьому право на зупинення виконання судового рішення не надає суду касаційної інстанції права застосовувати заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК).

Клопотання про зупинення виконання судового рішення може бути викладено як у самій скарзі, так і окремим документом. Таке клопотання має бути мотивованим, містити підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені певними доказами (наприклад, у разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду має бути додано завірену копію такої постанови).

Вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов’язки.

Норми ЦПК не передбачають необхідності скасовувати ухвалу про зупинення виконання судового рішення чи відновлювати його виконання при ухваленні судового рішення за наслідками касаційного провадження, оскільки з ухваленням судового рішення касаційною інстанцією зупинення виконання судового рішення втрачає законну силу.

12. Випадки коли суддя-доповідач може відмовити у відкритті касаційного провадження передбачені статтею 328 ЦПК , їх перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Наявність ухвали про відхилення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано цією самою особою і на це саме судове рішення, незалежно від наведення у касаційній скарзі інших мотивів чи підстав оскарження (пункт 4 частини четвертої статті 328 ЦПК ).

Якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи (пункт 5 частини четвертої статті 328 ЦПК ), то суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження. При цьому неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги.

З урахуванням системного аналізу пункту 5 частини четвертої статті 328, частини другої статті 324 ЦПК касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Неправильне застосування норм матеріального права означає, що застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, або суд неправильно витлумачив закон.

Порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження у справі, незалежно від того чи призвели такі порушення до неправильного вирішення справи, оскільки така оцінка порушення норм процесуального права здійснюється судом касаційної інстанції при розгляді справи та ухваленні судового рішення.