Обговоривши матеріали узагальнення судової практики умовно-дострокового звільнення від покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди, керуючись законом, підвищили рівень розгляду справ цієї категорії.

Поряд з цим у практиці роботи судів по умовно-достроковому звільненню від покарання і заміні невідбутої частини покарання більш м'яким ще є серйозні помилки й недоліки, які послаблюють ефективність виховного впливу цих кримінально-правових заходів.

Не усунуто факти застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким до осіб, які не довели свого виправлення, а також до осіб, відносно яких згідно зі ст.52-1 КК України такі заходи взагалі не можуть бути застосовані. Поряд з цим є випадки необгрунтованого відмовлення у задоволенні подання органів, які відають виконанням покарання, і спостережних комісій або служб у справах неповнолітніх щодо засуджених, які зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці і навчання довели своє виправлення.

Суди не завжди з'ясовують, чи зняті або погашені в установленому порядку минулі судимості, без чого неможливо правильно вирішити питання про умовно-дострокове звільнення.

Допускаються помилки, пов'язані із залученням громадськості до нагляду за умовно-достроково звільненими і проведенню з ними виховної роботи.

Часто суди приймають від органів, що відають виконанням покарання, матеріали на умовно-дострокове звільнення, які не відповідають вимогам ст.110 Виправно-трудового кодексу.

Розглядаючи матеріали, суди не завжди з'ясовують питання, що мають значення для правильного вирішення справи про умовно-дострокове звільнення, іноді поверхово досліджують подані на їх розгляд матеріали, допускають спрощення судового процесу. Протоколи судових засідань та постанови нерідко складаються неякісно, у них не завжди містяться дані, на підставі яких прийнято рішення.

З метою усунення недоліків при розгляді судами справ про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів України на необхідність при розгляді справ про умовно-дострокове звільнення засуджених від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким суворо додержувати вимог статей 52, 52-1, 53 КК України, статей 407, 411 КПК України, ст.110 Виправно-трудового кодексу.

При цьому суди мають виходити з того, що точне і неухильне додержання вимог закону про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким має надзвичайно важливе значення для перевиховання засуджених, запобігання випадкам повторного вчинення злочинів.

2. Суди, вирішуючи питання про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання або про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, повинні забезпечити строго індивідуальний підхід до кожного засудженого, маючи на увазі, що умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можуть бути застосовані лише до тих засуджених, які, відбувши передбачену законом частину покарання, зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці, а особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, крім того, й чесним ставленням до навчання довели своє виправлення.

3. Вказати судам на недопустимість застосування умовно-дострокового звільнення від покарання до засуджених, до яких в силу ст.52-1 КК України воно взагалі не може бути застосовано, а також до тих засуджених, які в період відбування покарання не довели свого виправлення.

Судді мають реагувати окремими постановами на кожний випадок необгрунтованого подання органами, які відають виконанням покарання, матеріалів на умовно-дострокове звільнення засуджених від покарання чи на заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.

4. Вирішуючи питання про можливість застосування статей 52 і 53 КК України до осіб, які в минулому були судимі, до тих, які раніше умовно були звільнені від дальшого відбування покарання з обов'язковим залученням до праці, але згодом за постановою судді були повернуті до місць позбавлення волі, а також до тих, до яких за порушення режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі застосовувалися заходи стягнення, передбачені ст.67 Виправно-трудового кодексу, суди мають враховувати як ці, так й інші дані про особу засудженого в їх сукупності.

Поряд з цим судам необхідно виключити факти необгрунтованого відмовлення від звільнення засуджених від покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким з підстав, не передбачених законом. Зокрема, слід мати на увазі, що суди не можуть відмовляти в умовно-достроковому звільненні з таких лише мотивів, як м'якість призначеного покарання, короткочасність перебування засудженого у виправно-трудовій установі, факт повернення з місця обов'язкового залучення до праці для відбування позбавлення волі.

5. При умовно-достроковому звільненні від основного покарання засуджених, до яких було застосовано додаткове покарання, зазначене у ст.31 Кримінального кодексу України (позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю), суди в усіх випадках за поданням органу, який відає виконанням покарання, або за своєю ініціативою зобов'язані обговорювати питання про звільнення засудженого і від додаткового покарання. Рішення судді з цього питання повинне бути відображене у резолютивній частині постанови.

Якщо при умовно-достроковому звільненні від основного покарання питання про звільнення засудженого від зазначеного додаткового покарання було вирішено судом негативно, то повторний розгляд цього питання може відбутися лише по закінченню строків, встановлених ч.5 ст.407 КПК України.