- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Постанова
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
( Постанова втратила чинність на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду України
N 13 від 02.07.2004 )
Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів
( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду України
N 6 вiд 29.06.84
N 3 від 04.06.93
N 12 від 03.12.97 )
Конституцією України гарантовано право громадян на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу і майно. У зв'язку з цим важливого значення набуває точне додержання судами норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів.
( Абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду України
N 3від 04.06.93 )
Вивчення судової практики показує, що суди України в основному правильно застосовують зазначене законодавство.
Поряд з цим в окремих справах не повністю виконуються вимоги норм кримінально-процесуального законодавства, що іноді призводить до порушення прав потерпілих. У практиці також немає однаковості в застосуванні деяких кримінально-процесуальних норм.
З метою усунення недоліків, які є в роботі судів, і у зв'язку з питаннями, що виникли в судовій практиці, Пленум Верховного Суду України
ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Звернути увагу судів на те, що послідовне і неухильне додержання в усіх стадіях кримінального судочинства вимог норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів, є однією з важливих умов здійснення встановленого ст.
55 Конституції України права громадян на судовий захист від протиправних посягань.
( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України
N 3 від 04.06.93 )
2. Відповідно до ч.2 і ч.3 ст.
49 КПК України особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода, набуває передбачені законом права учасника процесу лише після того, як вона буде визнана потерпілою. Для визнання особи потерпілою закон не потребує наявності її заяви. Про визнання потерпілим або відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Суд при відданні обвинуваченого до суду відповідно до п.10 ст.
242 КПК України повинен з'ясувати по справі, чи всі особи, яким злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода, визнані потерпілими. Якщо буде встановлено, що хтось з цих осіб не визнаний потерпілим у стадії попереднього розслідування, суддя своєю постановою, а суд - ухвалою мають визнати таку особу потерпілою по справі і повідомити її про це листом. Повідомлення про право ознайомитися з матеріалами справи суд після віддання обвинуваченого до суду повинен також надіслати потерпілому і по справі, по якій попереднє слідство не провадилося. Відповідно до ст.
53 КПК України суд зобов'язаний роз'яснити потерпілому права, передбачені ст.49 КПК України, і забезпечити можливість їх здійснення.
3. Вирішуючи питання про визнання особи потерпілою, суд або суддя мають з'ясувати, яку конкретно шкоду заподіяно потерпілому злочином (моральну, фізичну чи майнову), і вказати про це в ухвалі або в постанові. Особу, якій заподіяно майнову шкоду і яка пред'явила вимогу про відшкодування збитків, слід визнавати одночасно потерпілим і цивільним позивачем та забезпечити їй всі передбачені законом права як потерпілого, так і цивільного позивача.
4. У випадках невизнання або несвоєчасного визнання особи потерпілою чи незабезпечення наданих їй законом прав (зокрема, мати представника, порушувати клопотання, заявляти відводи, подавати докази), а також за наявності інших порушень, які призвели до істотної неповноти або неправильності проведеного розслідування, якщо вони не можуть бути усунуті в судовому засіданні, справа відповідно до статей
246 і
281 КПК підлягає поверненню на додаткове розслідування.
5. В силу ч.5 ст.
49 КПК України у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими.
Оскільки в п.11 ст.32 КПК України міститься вичерпний перелік близьких родичів (ними є батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки), суди не вправі визнавати інших осіб потерпілими по цих справах.
6. Виходячи із змісту статей
60,
131 і
132 Кодексу про шлюб та сім'ю України, суд у справі, по якій потерпілим визнаний неповнолітній або недієздатний внаслідок душевної хвороби чи недоумства, повинен забезпечити участь його законного представника.
Права і охоронювані законом інтереси потерпілого, який не досягнув 15-річного віку, а також визнаного недієздатним через душевну хворобу або недоумство, стосовно до ст.
101 ЦПК захищає в суді його законний представник.
7. Відповідно до п.10 ст.
32 КПК України законними представниками неповнолітніх чи недієздатних потерпілих можуть бути лише батьки, опікуни, піклувальники або представники установ та організацій, під опікою чи піклуванням яких перебувають ці особи. Суд не вправі допускати до участі в справі як законних представників інших осіб.
Якщо у неповнолітнього потерпілого батьки або інші законні представники відсутні, суд зобов'язаний вжити заходів до забезпечення участі в справі представника з числа інших осіб, зазначених у ст.
52 КПК України.
................Перейти до повного тексту