Заслухавши і обговоривши повідомлення голови Кіровоградського обласного суду і заступника голови Харківського обласного суду, а також доповідь заступника голови судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України про практику застосування судами законодавства про відповідальність за розкрадання державного та колективного майна, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди України, виконуючи вимоги закону і постанов Пленуму Верховного Суду України, забезпечують в основному правильне застосування законів про відповідальність винних і відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди.

Разом з тим у роботі судів України ще мають місце помилки і недоліки, які знижують якість розгляду справ цієї категорії. Суди не завжди додержують вимог закону і постанов Пленуму Верховного Суду України про необхідність своєчасного і правильного розгляду кожної справи про розкрадання державного і колективного майна. Не ставлять належної вимогливості до якості попереднього розслідування, а при судовому розгляді поверхово досліджують зібрані по справі докази, недостатньо приділяють уваги з'ясуванню спрямованості умислу винного і мотивів злочину, не виявляють усіх осіб, винних у розкраданні та в потуранні йому.

Допускаються помилки у розмежуванні окремих видів розкрадання, відмежуванні розкрадань від інших злочинів, закінченого розкрадання - від замаху на нього, продовжуваного - від повторного.

Не у всіх справах додержуються вимоги закону про індивідуалізацію покарання. Деякі суди рідко призначають розкрадачам додаткові міри покарання - конфіскацію майна і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Мають місце серйозні упущення в роботі по відшкодуванню матеріальних збитків. Іноді суди безпідставно залишають цивільні позови без розгляду, а при відсутності цивільного позову - не вирішують питання про відшкодування збитків з власної ініціативи.

Окремі суди недостатньо виконують вимоги статей 23, 23-2 КПК України про виявлення причин і умов, що сприяли розкраданням, і вжиття заходів до їх усунення.

Суди касаційної та наглядної інстанцій не завжди своєчасно усувають помилки нижчестоящих судів у застосуванні законодавства в справах про розкрадання державного та колективного майна, недостатньо реагують на допущені судами і органами розслідування порушення закону.

Пленум Верховного Суду України

1. Зобов'язати суди усунути зазначені недоліки у розгляді справ про розкрадання державного та колективного майна на основі суворого додержання закону і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України з цих питань.

Забезпечити своєчасний, повний і всебічний розгляд кожної кримінальної справи про розкрадання, встановлення всіх осіб, причетних до злочину, та вжиття заходів до відшкодування матеріальних збитків.

2. Судам слід мати на увазі, що розкрадання може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата ввіреного або такого, що було у віданні, державного чи колективного майна у випадках, коли винний відповідно до службових обов'язків, договірних відносин або спеціального доручення державного чи колективного підприємства, установи, організації, наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню викраденого майна. Тому при розгляді справ належить ретельно з'ясовувати вказані обставини.

3. Роз'яснити судам, що розкрадання державного чи колективного майна, вчинене особою, яка одержала майно за документом (експедитором, шофером, їздовим та ін.), на підставі якого ця особа наділена відносно довіреного їй майна певною правомочністю, слід кваліфікувати як привласнення або розтрату за ст. 84 КК України.

Розкрадання державного чи колективного майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 81 КК України.

4. Кошти, одержані від фізичних чи юридичних осіб особами, уповноваженими державним чи колективним підприємством, установою, організацією на одержання таких коштів як плату за надані послуги чи перевезення пасажирів, чи багажу транспортом, слід розглядати як державне або колективне майно. Тому їх розкрадання такими особами належить кваліфікувати як привласнення чи розтрату.

Працівники транспорту, що не мають зазначених повноважень, які одержали від фізичних чи юридичних осіб та обернули на свою користь гроші за безквитковий проїзд або незаконне, без оформлення документів, перевезення багажу, за наявності необхідних ознак повинні нести відповідальність за ст. 87 КК України.

5. Враховуючи, що прийняті до перевезення від громадян транспортними підприємствами або організаціями вантажі та багаж перебувають під охороною зазначених підприємств й організацій і вони несуть перед власником відповідальність за їх збереження, заволодіння цими товарно-матеріальними цінностями має розглядатися як розкрадання державного чи колективного майна.

6. Судам слід усунути з практики недоліки, пов'язані з відмежуванням продовжуваного розкрадання від повторного, неправильною кваліфікацією закінченого розкрадання і замаху на нього, а також розкрадання, пов'язаного з умисним знищенням або пошкодженням іншого державного чи колективного майна. При цьому слід мати на увазі, що:

а) відмежовуючи закінчене розкрадання від замаху на нього, суди повинні виходити з конкретних обставин справи і з'ясовувати, чи мав винний реальну можливість розпоряджатися на свій розсуд або користуватися вилученим майном;

б) продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення державного чи колективного майна, що складається з ряду тотожних злочинних дій, які мають загальну мету незаконного заволодіння майном, що охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин;

в) розкрадання, поєднане з умисним знищенням або пошкодженням державного чи колективного майна, яке належить підприємству, установі, організації або перебуває у їх володінні, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, як розкрадання та умисне знищення чи пошкодження такого майна;