Вивчення судової практики в справах, пов'язаних із застосуванням КпШС, показує, що суди республіки в основному правильно вирішують такі справи. Разом з тим у роботі судів по розгляду спорів, які випливають із шлюбно-сімейних відносин, мають місце і недоліки, а також по-різному вирішуються окремі питання.

Суди не завжди проводять належну підготовку справ до судового розгляду, по окремих справах не з'ясовують всебічно і повно фактичних обставин, які мають значення для їх правильного вирішення. При вирішенні спорів про дітей деякі суди в порушення ст.69 КпШС не витребовують письмових висновків органів опіки і піклування про те, з ким із сторін повинна бути дитина, розглядають справи без участі представників цих органів.

Допускаються помилки при вирішенні спорів про поділ майна, стягнення аліментів і зменшення їх розміру.

З метою усунення недоліків у роботі судів по цій категорії справ і роз'яснення питань, що виникли в практиці, Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на важливість своєчасного і правильного вирішення справ, пов'язаних із застосуванням законодавства про шлюб і сім'ю.

Відповідно до цього велике значення має проведення ретельної підготовки до судового розгляду по кожній справі та з'ясування всіх обставин у судовому засіданні.

2-5. Втратили силу.

6. Роз'яснити судам, що відповідно до ст.22 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, нажите ними під час шлюбу, зокрема, речі домашнього вжитку, будівлі, грошові суми, а також вклади, внесені в кредитні установи, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному і гаражно-будівельному кооперативі, цільові внески в садівницькі товариства, а у разі повного внесення пайового внеску - квартира, дача, гараж, інша відповідна будівля або приміщення, страхова або викупна сума і страхові внески, що їх одержав або вправі одержати страхувальник за договорами особистого страхування, які оплачувались за рахунок спільних коштів подружжя, та викупна сума, що належала б йому у разі дострокового розірвання договору змішаного страхування життя на час припинення шлюбних відносин, і належні подружжю грошові суми та майно за іншими зобов'язальними правовідносинами (квартира, викуплена (придбана) у будинку державного чи громадського житлового фонду).

Майно, яке належало подружжю до укладення шлюбу, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Тому, якщо за рахунок зазначеного майна ким-небудь із подружжя зроблені вкладення для придбання спільного майна, то ці вкладення мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст.28 КпШС).

Майно, нажите кожним з подружжя під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, судом відповідно до правил ст.28 КпШС може бути визнано власністю кожного з них.

7. Відступаючи від начала рівності часток подружжя або визначаючи спосіб поділу їх спільного сумісного майна на підставі статей 28 і 29 КпШС, суди повинні в рішеннях зазначати, які саме інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу, при цьому враховані.

8. Правила статей 22, 28, 29 КпШС не можуть застосовуватись до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають розв'язуватись відповідно до п.1 ст.17 Закону України "Про власність" за нормами ЦК про спільну сумісну власність, якщо майно було набуте внаслідок спільної праці і інше не визначалось письмовою угодою між сторонами, а в інших випадках за нормами цього Кодексу про спільну часткову власність, з урахуванням ступеню участі цих осіб коштами і особистою працею в придбанні майна.

У тих випадках, коли зазначеними особами майно спільно придбано до 8 липня 1944 року, спори про майно вирішуються за нормами про спільну сумісну власність подружжя (ст.22 КпШС).

9. Втратив силу.

10. Роз'яснити, що відповідно до ст.56 КпШС в судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадку запису про батьківство, зробленого на підставі свідоцтва про шлюб, так і тоді, коли запис був зроблений на підставі спільної заяви батька і матері дитини, які не перебувають у шлюбі між собою.

При цьому слід враховувати, що не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини, і чоловік, який дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора. Дружина, яка дала письмову згоду своєму чоловікові на запліднення та народження дитини іншою жінкою (донором) не вправі оспорювати запис її матір'ю цієї дитини.

11. Якщо особа, яка записана як батько або мати дитини, не оспорила вчинений запис, то інші особи (крім фактичного батька дитини у разі смерті матері або позбавлення її батьківських прав) не вправі оспорити цей запис після її смерті. Проте це не позбавляє права заінтересованих осіб на виправлення помилок і внесення змін в запис про народження в порядку, передбаченому ст.161 КпШС.