Дальша демократизація всіх сторін суспільного життя тісно пов'язана зі зміцненням законності і правопорядку, забезпеченням надійної охорони прав та свобод людини і громадянина, інтересів держави.

Це вимагає швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, суворого додержання закріплених у ст.129 Конституції України основних засад судочинства з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, зазнав справедливого покарання і ні один невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений.

Обговоривши практику повернення справ на додаткове розслідування, Пленум Верховного Суду України відмічає, що в суди ще нерідко надходять неповно і однобічно розслідувані справи, по яких не встановлено час, місце, спосіб, мотиви вчинення злочинів, не притягнуто до відповідальності всіх осіб, які брали участь у вчиненні злочину, не виявлено всіх епізодів злочинної діяльності, характер та розмір завданої шкоди, обставини, що викривають та виправдовують обвинуваченого, пом'якшують і обтяжують його відповідальність, а також причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів. Органи розслідування не завжди повно і об'єктивно перевіряють доводи обвинувачених, наведені ними на свій захист, інколи порушують їх права та інших учасників процесу, необгрунтовано розділяють справи, не виконують інших вимог закону.

Незважаючи на це, суди не завжди пред'являють належні вимоги до якості дізнання і попереднього слідства, самі допускають помилки, які знижують ефективність судової діяльності.

Окремі судді (суди) справи, що надійшли до суду, вивчають поверхово, в порушення вимог ст.237 КПК України ретельно не з'ясовують наявність достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні і віддання обвинуваченого до суду, не завжди своєчасно виявляють та усувають інші порушення закону, допущені органами дізнання чи попереднього слідства. Мають місце факти, коли суди, повертаючи справи на додаткове розслідування, оцінюють достовірність тих або інших доказів, вирішують наперед питання про обсяг пред'явленого обвинувачення, кваліфікацію вчиненого злочину.

Не зжиті випадки, коли із судових засідань на додаткове розслідування направляються справи для з'ясування таких питань, які можуть бути перевірені самим судом.

Деякі суди при істотній неповноті або неправильності проведеного дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, постановляють обвинувальні вироки, що призводить до їх скасування і повернення справ на нове розслідування.

Не завжди у випадках, коли постає питання про повернення справи на додаткове розслідування, суди заслуховують думку прокурора та інших учасників судового розгляду, що суперечить вимогам ст.281 КПК. В окремих випадках, коли відсутні докази, які б підтверджували пред'явлене обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових даних, суди повертають справи на додаткове розслідування замість постановлення виправдувальних вироків.

Нерідко ухвали судів (постанови суддів) про повернення справ для провадження додаткового розслідування не відповідають вимогам статей 250, 281, 378 КПК.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність рішучого посилення вимог до якості розслідування кримінальних справ і суворого додержання органами дізнання і попереднього слідства процесуальних норм, маючи на увазі, що це є важливою умовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи при розгляді її в судовому засіданні.

2. Суддям (судам) в стадії віддання до суду належить у встановлений законом строк ретельно вивчати кримінальні справи і при наявності істотної неповноти або неправильності проведеного дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, а також істотних порушень кримінально-процесуального закону чи наявності інших підстав, зазначених у ст.246 КПК, повертати їх на додаткове розслідування. Віддання до суду обвинувачених і призначення таких справ до розгляду в судовому засіданні є недопустимим.

Вирішуючи питання про повернення справи на додаткове розслідування, судам належить суворо виконувати вимоги статей 237, 242, 246 КПК. При цьому слід мати на увазі, що в стадії віддання обвинуваченого до суду докази перевіряються лише з точки зору їх стосовності, допустимості та достатності для розгляду справи в судовому засіданні. При поверненні справи на додаткове розслідування суд не вправі вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці органами розслідування, вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, про достовірність чи недостовірність того або іншого доказу й про переваги одних доказів над іншими, про застосування того чи іншого кримінального закону.

При цьому судам слід мати на увазі, що відповідно до ч.4 ст.232 КПК прокурор має право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду.

3. Звернути увагу судів на те, що згідно зі ст.281 КПК повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства можливе лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 22, 281 КПК в разі неповноти або неправильності попереднього слідства чи дізнання суди повинні вживати необхідних заходів до їх усунення як шляхом перевірки обставин, які не з'ясовувались в процесі розслідування справи, так і шляхом дослідження нових даних, про які стало відомо в ході судового розгляду.

Суд, зокрема, може повніше допитати підсудних, потерпілих, свідків, експертів про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, викликати для цього додаткових свідків; витребувати за своєю ініціативою чи за клопотанням учасників судового розгляду документи та інші докази; оглянути місце події і провести інші процесуальні дії.

4. Можливість усунення в судовому засіданні неповноти або неправильності, допущених при розслідуванні справи, визначається в кожному разі залежно від того, чи може суд виконати дії, необхідні для встановлення істини в справі.

Такою, що не можна усунути в судовому засіданні, може бути визнана, зокрема, неповнота, для усунення якої потрібні слідчі або інші процесуальні дії, спрямовані на збирання нових доказів (проведення обшуку, виїмки, ревізії, розшуку інших свідків, відшукання документів, речових доказів та ін.), чи провадження дій в такому обсязі, виконання яких неможливе з додержанням специфіки процесуальної форми судового розгляду.

У випадках, коли неможливо усунути в судовому засіданні допущені неповноту або неправильність попереднього слідства чи дізнання, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

5. Якщо для усунення неповноти, допущеної органами дізнання чи попереднього слідства, потрібно призначити і провести експертизу, в тому числі додаткову, повторну або комплексну, то повернення справи на додаткове розслідування може мати місце лише у випадках, коли проведення експертизи тісно пов'язано з необхідністю провадження ревізії, збирання додаткових матеріалів (документів, речових доказів, зразків та ін.), а також з встановленням експертизою таких даних, які тягнуть за собою можливість зміни обвинувачення на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється за фактичними обставинами від пред'явленого.

На додаткове розслідування може бути повернута справа також і у зв'язку з порушенням, передбачених ст.197 КПК прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи, якщо таке порушення призвело до неповноти дізнання чи попереднього слідства, що зумовило неправильність пред'явленого обвинувачення або постановлення незаконного і необгрунтованого вироку.

6. Згідно з вимогами ст.327 КПК обвинувальний вирок не може грунтуватись на припущеннях і постановляється на достовірних доказах, всебічно, повно і об'єктивно досліджених у судовому засіданні.

У зв'язку з цим суди повинні вживати необхідних заходів до виявлення у справі суперечностей і давати їм належну оцінку. При наявності суперечливих доказів справа може бути повернута на додаткове розслідування лише у випадках, коли такі суперечності стосуються істотних обставин і суд не може дати їм однозначної оцінки без встановлення для цього нових даних.

7. Звернути увагу судів на те, що висновки суду не можуть грунтуватися на доказах, які одержані з порушенням процесуального порядку їх збирання, а також на матеріалах попереднього слідства, не перевірених у суді. Визнання обвинуваченим (підсудним) своєї вини має бути всебічно перевірене і може бути покладене в основу обвинувального вироку лише при підтвердженні його сукупністю інших доказів. При зміні підсудним своїх показань, даних на попередньому слідстві, суд повинен ретельно перевірити ті та інші його пояснення, достовірність відомостей про явку з повинною, з'ясувати причину його відмови від попередніх показань і дати їм належну оцінку.

Особливу увагу слід приділяти перевірці заяви про недозволені методи слідства та інші порушення законності, які могли потягти самообмову чи дачу інших неправдивих показань.

Коли при судовому розгляді з'ясується, що доводи підсудного про застосування до нього незаконних заходів не позбавлені підстав і суд не може їх перевірити, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з мотивів однобічності, неповноти чи необ'єктивності проведеного дізнання або попереднього слідства з вказівкою про необхідність перевірки такої заяви прокурором.

8. Відповідно до вимог п.3 ст.64 КПК України суди повинні всебічно, повно і об'єктивно досліджувати дані про особу підсудного, маючи на увазі, що це має істотне значення для своєчасного та правильного вирішення справи і призначення виду та розміру покарання. Зокрема, необхідно встановлювати фактичне місце проживання і заняття обвинуваченого (число, місяць, рік народження), стан його здоров'я, відношення до роботи, навчання, громадського обов'язку, поведінку на виробництві та в побуті, сімейний стан, наявність спеціальних, військових звань і державних нагород. Належить також з'ясувати попередні судимості, фактичні строки відбутого покарання за попередні злочини, підстави звільнення від нього. Всі ці дані мають підтверджуватися доданими до справи документами, копіями вироків, ухвал судів, іншими даними, що характеризують особу підсудного.

Щодо неповнолітніх підсудних, крім цих даних належить встановлювати й інші обставини, передбачені ст.433 КПК України.

При відсутності у справі даних, які з достатньою повнотою характеризують підсудного і які неможливо з'ясувати при підготовці справи до судового розгляду чи в судовому засіданні, справа з мотивів неповноти проведеного дізнання або попереднього слідства підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування. Справа підлягає поверненню на додаткове розслідування також тоді, коли обвинувачений під час попереднього слідства до передачі справи в суд зник і місце його перебування невідоме, якщо це пов'язано з неправильним встановленням особи обвинуваченого або фактичного місця його проживання.

9. В разі, коли в стадії віддання до суду виникли сумніви щодо психічної повноцінності обвинуваченого, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування для призначення та проведення судово-психіатричної експертизи, оскільки такий сумнів перешкоджає відданню до суду такої особи.

10. Судам слід мати на увазі, що в разі вчинення особою, засудженою із відстрочкою виконання вироку (ст.46-1 КК України, нового злочину після закінчення строку відстрочки виконання вироку справа про новий злочин може бути розглянута лише при наявності даних про звільнення засудженого від покарання чи направлення його для відбуття позбавлення волі, призначеного першим вироком.