Узагальнення судової практики в цивільних справах про право особистої власності на жилий будинок, виділ частки або встановлення порядку користування ним показує, що суди республіки в основному правильно вирішують справи цієї категорії.

Разом з тим в роботі судів ще мають місце істотні недоліки. В ряді випадків не проводиться належна підготовка справ до судового розгляду, зокрема, не витребовуються правоустановлюючі документи на будинок, висновки технічної експертизи про можливі варіанти виділу часток в натурі або встановлення порядку користування, дані про дійсну вартість будинку і його окремих частин, про правомірність спорудження прибудов, надбудов тощо.

При вирішенні позовів про визнання права власності у зв'язку з участю в будівництві не завжди належним чином з'ясовується характер цієї участі, розмір витрат на будівництво та чи згоден виконком місцевої Ради народних депутатів на зміну договору про надання земельної ділянки під забудову.

Задовольняючи позови про право особистої власності на частину будинку, окремі суди в порушення ст. 112 Цивільного кодексу УРСР не визначають розмір часток сторін у спільній власності.

В окремих випадках суди приймають рішення про виділ частки, коли вона не є окремою жилою будівлею або її відокремленою частиною. При цьому не завжди з'ясовується, чи є необхідність в переобладнанні будинку та хто і за чий рахунок його повинен провести.

При неможливості виділити належну частку в натурі іноді неправильно визначається розмір грошової компенсації за неї.

Судами також допускаються помилки при визначенні розміру державного мита.

З метою усунення зазначених недоліків, встановлення однакового застосування законодавства про право особистої власності на жилий будинок, а також систематизації раніше даних роз'яснень з цього питання Пленум Верховного Суду Української РСР

1. Звернути увагу судів на важливість неухильного додержання законодавства про право особистої власності на жилий будинок та вказівок Пленуму Верховного Суду СРСР, даних в постанові від 31 липня 1981 року N 4 "Про судову практику по вирішенню спорів, пов'язаних з правом особистої власності на жилий будинок".

Правильним і своєчасним розглядом справ, пов'язаних з застосуванням цього законодавства, суди покликані забезпечити охорону права особистої власності громадян на жилий будинок, а також не допускати здійснення його всупереч з призначенням в соціалістичному суспільстві.

2. При вирішенні справ про виділ часток жилого будинку в натурі судам слід мати на увазі, що, виходячи із змісту ст. 115 Цивільного кодексу УРСР, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено окрему жилу будівлю або відокремлену частину будинку (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування таким будинком. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою, присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку, для визначення якої в необхідних випадках може бути призначена експертиза.

В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності на будинок сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі, а власник, що виділяється, в будинку не проживає і забезпечений іншого жилою площею.

3. В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено жилу будівлю або відокремлену частину будинку, які відповідають розміру їх часток у праві власності. Виділ частини будинку, що не відповідає ідеальній частці, зміна в зв'язку з цим стосовно до ст. 119 Цивільного кодексу УРСР ідеальних часток і присудження грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась, допустимі лише в тих випадках, коли ця зміна незначна і викликана неможливістю провести виділ відповідно до належних часток.

4. Одночасно з розв'язанням спору про право особистої власності на будинок, виділ частки або встановлення порядку користування конкретними приміщеннями суд може також вирішити позов, якщо він заявлений, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Спори ж про встановлення меж землекористування між сусідніми будинками суду непідвідомчі і згідно з ст. 163 Земельного кодексу УРСР розв'язуються відповідними виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.

5. Судам підвідомчі спори між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну розміру часток.

Такі позови можуть бути задоволені, якщо учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради народних депутатів і за згодою решти учасників спільної власності на будинок (ст. 119 Цивільного кодексу УРСР).