Згідно зі ст.66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати завдані ним збитки.

Забезпечення охорони і раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, оздоровлення екологічної обстановки вимагає підвищення рівня здійснення правосуддя в справах про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Обговорення судової практики свідчить, що в діяльності природоохоронних органів і судів є істотні недоліки.

Допускаються помилки у застосуванні законодавства. Не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за забруднення грунту, рік, озер, морів та атмосферного повітря. Не завжди притягаються до відповідальності всі особи, причетні до злочину, внаслідок чого іноді лишаються безкарними організатори і пособники. Мають місце факти недооцінки суспільної небезпечності порушень законів про охорону природи, призначення м'яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації їх дій. Не в усіх випадках застосовується конфіскація знарядь злочину. Деякі суди за наявності в природоохоронному законодавстві спеціальних норм, що регулюють порядок відшкодування шкоди, вирішуючи позови про її відшкодування, керувалися лише загальними нормами цивільного законодавства про зобов'язання із заподіяння шкоди.

У ряді випадків судами без достатніх до того підстав зменшувався розмір належної до відшкодування шкоди, не виконувалися вимоги закону про вилучення незаконно добутої продукції (звірів, птахів, риби, хутра та ін.) або стягнення її вартості за неможливості вилучення.

При виявленні у цивільних справах у діях особи наявності діяння, що карається в кримінальному порядку, окремі суди на порушення ст.235 ЦПК України не повідомляли про це прокурора і самі не порушували справи.

Суди не приділяли належної уваги виявленню причин і умов, які сприяли екологічним правопорушенням, й реагуванню на них, розширенню гласності в цих справах.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність усунення наявних недоліків і вдосконалення практики розгляду кримінальних та цивільних справ про порушення законодавства про охорону природи, забезпечення правильного і однакового застосування цього законодавства, неухильного додержання положень Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" про те, що однією з гарантій екологічних прав громадян є невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

2. Суди повинні підвищувати ефективність застосування правових засобів до припинення порушень законодавства про охорону природи, активніше виявляти причини й умови, що сприяють екологічним правопорушенням, і реагувати з метою усунення їх винесенням окремих ухвал (постанов), розширювати гласність судових процесів у даній категорії справ.

3. Судам належить у кожній справі забезпечити всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин вчиненого злочину, виявляти всіх його учасників, осіб, які сприяли цьому, і вживати заходів до притягнення їх до відповідальності.

При цьому слід мати на увазі, що коли дві і більше особи об'єднані єдиним наміром вчинити злочин проти природи і розподілили ролі, щоб досягти бажаного результату, всі вони мають нести відповідальність за співучасть у вчиненні цих злочинів незалежно від того, хто з них відстрелив тварину, виловив рибу, зрубав дерево чи чагарник.

4. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання вимог законодавства при розгляді справ, пов'язаних із забрудненням водойм та атмосферного повітря.

При вирішенні справ цієї категорії слід мати на увазі, що відповідальність за ст.228 КК України настає при порушенні чистоти водойм неочищеними та незнезараженими стічними водами, покидьками та відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ та організацій, продуктами виробництва, пально-мастильними матеріалами, сировиною, а так само при забрудненні атмосферного повітря промисловими та іншими шкідливими речовинами, причому і в тому разі, коли забруднення водойм чи атмосферного повітря не було пов'язане з виробничою діяльністю заподіювача шкоди.

За ч.1 ст.228 КК дії винної особи кваліфікуються за умови, що розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, більш як у п'ятсот разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, що діє на час заподіяння шкоди. За ч.2 ст.228 КК відповідальність настає за умови, що забруднення призвело до захворювання людей (одного чи кількох чоловік), масового знищення об'єктів тваринного і рослинного світу (наприклад, до загибелі значної кількості тварин, всієї чи більшості риби у водоймі або на значній її площі, великої кількості цінних порід риб, інших об'єктів тваринного світу, до знищення чи пошкодження посівів, рослин на значних площах угідь) або розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, перевищує тисячу мінімальних розмірів заробітної плати.

5. Дії посадових осіб, які допустили внаслідок зловживання владою чи посадовим станом, халатності введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд, коли при цьому заподіяно істотну шкоду державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, чи спричинено тяжкі наслідки, треба кваліфікувати за відповідною частиною ст.165 чи ст.167 КК України, а при забрудненні водойм чи атмосферного повітря - і за ст.228 КК України за наявності умов, зазначених у п.4 цієї постанови.

6. Роз'яснити судам, що відповідальність за ч.1 ст.228-1 КК України за незаконне скидання у море з метою захоронення речовин, шкідливих для здоров'я людей чи живих ресурсів моря, настає, якщо розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, перевищує п'ятсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Коли внаслідок незаконного скидання шкідливих речовин сталося забруднення морських вод понад гранично допустимі норми і розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, перевищує тисячу мінімальних розмірів заробітної плати, винні особи мають нести відповідальність за ч.2 ст.228-1 КК України.

У разі заподіяння внаслідок забруднення морських вод істотної шкоди здоров'ю людей чи живим ресурсам моря, зонам відпочинку або іншим законним видам використання моря, винні особи повинні нести відповідальність за ч.3 ст.228-1 КК України.

Істотною шкодою слід вважати тяжке захворювання хоч би однієї людини, масову загибель риби чи інших морських істот, які населяють море. Крім того, суди в кожній конкретній справі мають враховувати розмір матеріальної шкоди, в тому числі й шкоду, пов'язану з витратами, необхідними для ліквідації наслідків забруднення морських вод.

7. Роз'яснити судам, що псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх виробничими, іншими відходами й стічними водами, а також безгосподарне використання земель і невиконання зобов'язань по приведенню їх у стан, придатний для використання за призначенням, які заподіяли істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, тягнуть відповідальність посадових осіб залежно від форми вини за статтями 165 або 167 КК України.

8. Роз'яснити судам, що під незаконною порубкою лісу, незаконним заняттям рибним, звіриним чи іншим водним добувним промислом, вчинюваним систематично, слід розуміти вчинення цих дій три і більше разів, при цьому кожна з них повинна містити ознаки кримінально-караного діяння.

Попереднє неодноразове притягнення порушника до адміністративної відповідальності не є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.160 КК України за ознакою цього діяння, вчинюваного систематично.

9.

Дії посадових осіб, котрі незаконно використовували з метою незаконного заняття рибним промислом, незаконного полювання, незаконної порубки лісу перебуваючий у їх розпорядженні державний чи громадський транспорт, мають кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за порушення законодавства про охорону природи і зловживання владою чи посадовим станом, коли цими діями заподіяно істотної шкоди.

Якщо у злочинні угоди з браконьєрами вступають посадові особи органів охорони природи чи самі самостійно вчинюють такі злочини, як незаконне заняття рибним промислом, незаконне полювання, незаконна порубка лісу, вони повинні нести відповідальність за порушення законодавства про охорону природи і відповідний посадовий злочин.

10. При вирішенні питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним рибним промислом, незаконним полюванням, незаконною порубкою лісу великою (значною), треба враховувати вартість, екологічну цінність, кількість добутого, пошкодженого чи знищеного, а також розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

11. Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами і організаціями в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями, або дикими тваринами і птахами, що перебувають в розплідниках і вольєрах, підлягають кваліфікації як розкрадання державного чи колективного майна.

У зв'язку з цим судам при розгляді справ слід з'ясовувати, в яких водоймах виловлено рибу або водних тварин, де вирощено диких тварин і птахів, і залежно від встановленого кваліфікувати дії винних.

Заволодіння заготовленим чи складованим лісом, а так само незаконна порубка в містах і селищах декоративних дерев з корисливою метою належить кваліфікувати як розкрадання державного або колективного майна.

12. Суди повинні забезпечити застосування передбачених законом мір покарання до винних, не допускаючи послаблення до злісних браконьєрів і організаторів незаконного полювання, незаконної рибної ловлі і незаконної порубки лісу, а також інших порушників природоохоронного законодавства.

Щодо осіб, які порушили законодавство про охорону природи із застосуванням посадового стану або при занятті певною діяльністю, суди при призначенні покарання повинні обговорювати питання про позбавлення їх права відповідно до ст.31 КК України займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

13. Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення, на підставі ст.51 КК України, суди повинні враховувати екологічну цінність виловленої риби, відстріляної тварини чи зрубаного дерева, кількість здобутого і його вартість.

При визначенні розміру штрафу як заходу адміністративного стягнення в даному разі слід керуватися ст.8 Указу Президії Верховної Ради України від 23 березня 1977 р. "Про порядок застосування заходів адміністративного впливу до осіб, звільнених від кримінальної відповідальності відповідно до статті 51 Кримінального кодексу України" і Законом України від 17 червня 1992 р. "Про порядок застосування кримінальних покарань і заходів адміністративного стягнення у вигляді штрафу".

14. Виходячи з того, що відповідно до статей 160, 161, 162 КК України і ст.81 КПК України знаряддя злочину, належні винній особі, в тому числі мисливські рушниці, риболовні сітки, автомашини, мотоцикли, човни й інші транспортні та плавучі засоби, за допомогою яких вчинюються чи полегшуються вилов риби, відстріл звірів тощо, підлягають конфіскації, судам належить всебічно перевіряти, чи визнані вони в установленому порядку знаряддями злочину, чи прилучені до справи як речові докази.

Коли органи дізнання чи попереднього слідства не вирішили питання про визнання транспортних засобів та інших предметів, застосованих при браконьєрстві, знаряддями злочину, суд стосовно до п.9 ст.242 КПК України може вжити заходів до вирішення питання про визнання їх знаряддями злочину.

15. Звернути увагу судів, що у справах, пов'язаних з порушенням законодавства про охорону природи, вони повинні ретельно з'ясовувати розмір матеріальної шкоди.

При вирішенні вимог про її відшкодування (в тому числі й при заподіянні шкоди злочинними посяганнями) необхідно керуватися нормами природоохоронного законодавства, а в питаннях, не врегульованих цим законодавством, відповідними правилами цивільного законодавства (наприклад, статтями 71, 73-82 Цивільного кодексу України про строки давності, статтями 441, 445-451, 454 Цивільного кодексу України - відповідальність за заподіяння шкоди). Коли природоохоронним законодавством визначено порядок вирахування даної шкоди, її розмір належить визначати в точній відповідності з установленими таксами, методикою. В тих випадках, коли природоохоронним законодавством, норми якого порушені, це питання не врегульоване, суд, вирішуючи вимоги про відшкодування шкоди, має керуватися загальними правилами даного законодавства про відшкодування заподіяної його порушенням шкоди і статтями 440, 453 Цивільного кодексу України.