Відповідно до пункту 22 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та постанови Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1379 "Деякі питання продовольчої безпеки", постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 № 794 "Про невідкладні заходи щодо зменшення негативного впливу посухи та забезпечення формування ресурсів зерна врожаю 2007 року", рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 23/1857 "Про затвердження заходів, спрямованих на формування регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції" та з метою забезпечення необхідного рівня продовольчої безпеки міста Київська міська рада

1. Затвердити Програму із забезпечення продовольчої безпеки та здійснення заходів щодо стабілізації ринку продовольчих товарів, формування регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції у м. Києві, що додається.

2. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації):

2.1. Забезпечити реалізацію заходів, передбачених Програмою, затвердженою пунктом 1 цього рішення.

2.2. Щорічно подавати Київраді звіт про хід і результати виконання Програми, затвердженої пунктом 1 цього рішення.

2.3. При формуванні бюджету та Програми соціально-економічного та культурного розвитку міста Києва на 2009 та наступні роки передбачити видатки коштів на виконання Програми із забезпечення продовольчої безпеки та здійснення заходів щодо стабілізації ринку продовольчих товарів, формування регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції у м. Києві за поданням Головного управління торгівлі та побуту виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань торгівлі, громадського харчування та послуг та постійну комісію Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку.

Програма із забезпечення продовольчої безпеки та здійснення заходів щодо стабілізації ринку продовольчих товарів, формування регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції (далі - Програма) розроблена комунальною науково-дослідною установою "Науково-дослідний інститут соціально-економічного розвитку міста" на замовлення та за участю Головного управління з питань торгівлі та побуту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 № 794 "Про невідкладні заходи щодо зменшення негативного впливу посухи та забезпечення формування ресурсів зерна врожаю 2007 року" та від 05.12.2007 № 1379 "Деякі питання продовольчої безпеки", а також рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 23/1857 "Про затвердження заходів, спрямованих на формування регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції".

Розробку Програми здійснено з урахуванням положень законів України "Про безпечність та якість харчових продуктів", "Про основи національної безпеки України", "Про державну підтримку сільського господарства України", "Про мінімальний споживчий бюджет"; постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)".

Основною метою розробки завдань та заходів щодо забезпечення необхідного рівня продовольчої безпеки міста та їхньої реалізації є створення умов з боку міської влади для дотримання рівня складових індикаторів продовольчої безпеки в межах, що забезпечують безумовну їхню відповідність вимогам щонайменше раціональному рівню продовольчої ситуації в місті.

Реалізація заходів Програми надасть змогу визначати стан продовольчої безпеки, здійснювати моніторинг індикаторів, за результатами якого оцінюватиметься рівень продовольчої безпеки, щорічно актуалізувати завдання Програми та вчасно вживати заходів у разі виявлення факторів, що можуть загрожувати продовольчій безпеці столиці.

Нормативно-правовою базою розробки та реалізації Програми є:

- Конституція України;

- Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні";

- Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ";

- Закон України "Про безпечність та якість харчових продуктів";

- Закон України "Про основи національної безпеки України";

- Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України";

- Закон України "Про мінімальний споживчий бюджет";

- постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 № 794 "Про невідкладні заходи щодо зменшення негативного впливу посухи та забезпечення формування ресурсів зерна врожаю 2007 року";

- постанова Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1379 "Деякі питання продовольчої безпеки";

- постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.96 № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)";

- постанова Кабінету Міністрів України від 28.03.2007 № 559 "Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання на 2007/08 маркетинговий рік";

- рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 23/1857 "Про затвердження заходів, спрямованих на формування регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції";

- інші галузеві нормативно-правові акти, міські комплексні та галузеві цільові програми в частині їхнього застосування до питань продовольчої безпеки.

1.1. Продовольча безпека - складова економічної стабільності

Економічна безпека - найважливіша якісна характеристика економічної системи, що визначає її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, забезпечувати ресурсами розвиток народного господарства, а також послідовно реалізовувати національно-державні інтереси. Економічна безпека - це такий стан економіки, при якому забезпечуються стійке економічне зростання, достатнє задоволення суспільних потреб, захист економічних інтересів на національному і міжнародному рівнях.

Необхідно виділити три найважливіші компоненти економічної безпеки:

1) економічна незалежність;

2) стабільність і стійкість національної економіки;

3) здібність до саморозвитку і прогресу.

Продовольча безпека - одна зі складових внутрішньої економічної безпеки, що має на меті захист інтересів населення окремих регіонів, територіальних громад та громадян всієї країни.

В економічній літературі продовольча безпека - це відносно нова економічна категорія. Початковий англійський термін (food security) перекладається двояко: як продовольча безпека і як продовольча забезпеченість. Забезпечення продовольством країн, регіонів, домашніх господарств, громадян країни стояло перед людством із незапам'ятних часів. Держави намагалися ефективно вирішити цю вічну проблему, оскільки саме брак продовольства обумовлював, насамперед, різного роду соціальні конфлікти в суспільстві. Досягнення необхідного рівня продовольчої безпеки є основним завданням суспільства в цілому і конкретного індивідуума, зокрема, бо в основі цього лежить інстинкт самозбереження, на якому базується вся людська діяльність.

Суспільство вже на ранніх етапах свого розвитку і організації формує механізми і правила забезпечення мінімуму задоволення життєво важливих потреб. Рівень продовольчого забезпечення, його структура і механізми залежать передусім від обсягів виробництва сільськогосподарських продуктів і тільки потім від рівня розвитку переробних галузей, торгівлі. Довгий час забезпечення необхідного рівня продовольчої безпеки регулювалося саме на основі традицій в рамках громад і натурального господарства. Держава лише за потреби втручалася в процес перерозподілу продуктів між соціальними групами і верствами суспільства. Рівень сільськогосподарського виробництва і нерозвиненість товарообмінних відносин були в змозі забезпечити тільки мінімум споживання, а також порівняно просту структуру харчування, що відображала місцеві умови життя, національні та релігійні особливості.

З розвитком капіталістичних відносин змінюються соціальні умови існування людини. На місце ізольованих замкнутих форм існування приходить відкрите суспільство, в якому внаслідок розвитку ринкових відносин створюється взаємозалежне суспільне виробництво, відбувається змішування етнічних, соціальних верств і складається інтегроване суспільство, що характеризується загальноприйнятими нормами і структурою споживання, створюється суспільний механізм забезпечення продовольчої безпеки. У цих умовах все більшу роль об'єктивно починають відігравати держава і різні соціальні інститути, які виступають як чинники організації виробництва та розподілу виробничих ресурсів. Найважливішим інструментом продовольчого забезпечення стає ринок, який через систему ціноутворення, попиту і пропозиції впливає на формування необхідних запасів і рівня споживання.

Разом з тим у суспільстві зберігаються і спостерігаються значні розбіжності в структурі і нормах споживання залежно від соціальної належності та рівня доходу. Проблема продовольчої безпеки стала усвідомлюватися як категорія світового значення. У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 1966 року вказується на фундаментальне право людини на свободу від голоду і ставиться в обов'язок держави забезпечення реалізації на практиці цього права.Міжнародний пакт визначає:

"Держави-учасники цього Пакту визнають право кожного на повноцінний рівень життя для нього і його сім'ї, включаючи повноцінне харчування, одяг і житло, і право на постійне поліпшення життєвих умов.

1. Держави-учасники цього Пакту, визнаючи фундаментальне право кожного на свободу від голоду, повинні вживати самостійно або за допомогою міжнародної співпраці заходи, включаючи соціальні програми, які потрібні для того, щоб:

а) поліпшити способи виробництва, зберігання і розподілу продовольства за допомогою розвитку і реформування аграрних систем таким чином, який дозволить досягати найбільш ефективного розвитку і використання природних ресурсів;

б) зважаючи на проблеми як країн, що імпортують продовольство, так і країн, що його експортують, забезпечити справедливий розподіл світових продовольчих запасів відповідно до потреб".

Існує прямий зв'язок між екологічною ситуацією в регіоні і станом здоров'я його населення, частотою виникнення багатьох захворювань, зокрема злоякісних новоутворень, патологій вагітності, вроджених аномалій розвитку, спадкових хвороб. Специфічну дію на здоров'я населення має радіоактивне забруднення, особливо харчових продуктів, що викликає безліч хвороб. У Києві з 1987 року в 3 рази збільшилася кількість онкологічних утворень, хвороб ендокринної системи - в 6,5 раза, крові - в 6, органів дихання - 31. В цілому динаміка захворюваності дорослих склала чотирикратне підвищення. Кількість здорових дітей на сьогодні зменшилася удвічі і становить близько 17 %. Щорічно у зв'язку із захворюваннями органів травлення не працює декілька десятків тисяч осіб, кількість померлих з цих причин обчислюється тисячами.

Серед розвинених країн світу Україна займає 34-е місце в світі за тривалістю життя, причому ситуація за останні роки погіршується, смертність перевищує народжуваність. Однією з основних причин підвищеної захворюваності і низької тривалості життя є вкрай незадовільне екологічне середовище, що склалося на території України, включаючи якість продуктів харчування.

Досліджуючи причини виникнення цих проблем, необхідно враховувати, що Україна належить до регіонів з достатньо високою щільністю населення (на 1 км2 - 77 осіб), практично повним освоєнням земельного фонду (частка сільськогосподарських угідь в земельному фонді - 69,1 %, розораність - 53,6 %), нерівномірно розподіленими по території водними і лісовими ресурсами (лісистість території - 17,4 %), великим господарським навантаженням із розрахунку на одиницю території, що перешкоджає саморегуляції природних систем і призводить до їх недостатності.

Політикою держави щодо вирішення проблеми продовольчої безпеки є забезпечення всім громадянам постійного доступу до достатньої кількості продуктів харчування. Ця політика має спиратися в основному на чотири принципи:

- наявність;

- стабільність;

- ефективність використання;

- доступність.

Вони мають на увазі, що:

- наявність продуктів харчування має бути забезпечена в результаті власного (місцевого) виробництва, використання запасів або імпорту;

- наявність продуктів повинна бути стабільною. Люди мають щоденні потреби, які не повинні страждати від значних раптових змін;

- продукти харчування повинні відповідним чином перероблятися, зберігатися і консервуватися, споживачі мають бути упевнені в тому, що споживані ними продукти прийнятної якості і безпечні для здоров'я, харчування має бути збалансованим;

- продукти харчування повинні бути доступні як відносно їхньої фізичної наявності, так і відносно купівельної спроможності населення. Ці принципи покладені в основу національних досліджень, розробок та законодавчих і нормативних актів, у тому числі й цієї Програми.

1.2. Особливості продовольчої безпеки міст

Україна є високоурбанізованою державою. Рівень господарської завантаженості її території - один з найвищих у світі, і не тільки за рахунок землеробства, а й переважно в результаті інтенсивного розвитку промисловості, збільшення площ, які займають міські поселення. Сьогодні на території України розташовано майже 500 міських населених пунктів. Частка міського населення України становить близько 70 % від загальної його кількості й має тенденцію до подальшого збільшення. Вся територія країни "цементується" міськими поселеннями. В державі практично немає "глухих закутків", які б не відчували безпосереднього або опосередкованого впливу міст.

Характерною особливістю міського населення є його територіальна й професійна відокремленість від сільськогосподарського виробництва. На відміну від сільського населення, харчування мешканців міст не може (із зрозумілих причин) забезпечуватись безпосередньо з поля або власних присадибних ділянок. Потреби городянина істотно відрізняються від потреб селянина. Якщо сільський житель споживає значно більшу частину харчових продуктів у натуральному, природному вигляді, то мешканець міста висуває вищі вимоги до попиту на продовольчі товари підвищеного рівня промислової, кулінарної обробки, збагачені білками, жирами, вітамінами, мікробіологічними добавками, радіопротекторами, мінеральними солями, іншими поживними елементами, у зручній для споживання тарі й упаковці.

Еволюція в розвитку продуктивних сил, урбанізація поступово змінюють форми суспільної організації виробництва й споживання продуктів харчування. В економічно розвинених країнах світу сільське господарство вже перетворилося зі сфери економіки, яка інтегрує всі галузі, що виробляють продовольство, на сировинну базу харчової та переробної промисловості. Звичайно, певну кількість сільськогосподарської продукції населення, зокрема й міське, завжди споживатиме у свіжому, природному вигляді. Але і в цьому разі продукт, перш, ніж потрапити до споживача, має пройти через не пов'язані із сільськогосподарською діяльністю сфери виробництва: охолодження, заморожування, сублімацію, сортування, розфасовку, кулінарну обробку тощо. Інакше кажучи, кінцевий продукт уже виробляє не сільське господарство, а харчова і переробна промисловість, а сільське господарство із галузі, що зумовила виникнення харчової, переробної промисловості, перетворилося на один, але визначальний вихідний елемент агропромислового комплексу.

Харчова і переробна промисловість відіграють все значнішу роль у встановленні інтеграційних зв'язків в організації виробництва і реалізації продуктів харчування.

1.3. Продовольча безпека Києва

Програму продовольчої безпеки міста необхідно розглядати як систему завдань і заходів, реалізація яких має на меті забезпечення параметрів і показників, що формують індикатори продовольчої безпеки, в межах, необхідних для відповідності їхнім критеріям, визначеним Методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1379 "Деякі питання продовольчої безпеки", та їхній моніторинг. Основною метою розробки завдань та заходів є створення умов з боку міської влади для дотримання складових індикаторів продовольчої безпеки в межах, що забезпечують безумовну їхню відповідність вимогам щонайменше раціонального рівня продовольчої ситуації в місті.

Програма передбачає комплексний підхід до вирішення найважливіших питань, а також створення механізму попередження негативних проявів змін складових продовольчої безпеки в місті, залучення до проблем продовольчої безпеки міських та районних владних структур, необхідних фінансових та виробничих ресурсів міста, а також підвищення рівня обізнаності членів територіальної громади міста про діяльність столичної влади щодо забезпечення необхідного рівня продовольчої безпеки.

Деякі визначення й терміни, що використовуються в Програмі:

- продовольча безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, за якої держава гарантує фізичну і економічну доступність та якість життєво важливих продуктів харчування населенню згідно з науково обґрунтованими наборами продуктів харчування, підтримує стабільність продовольчого забезпечення населення та забезпечує продовольчу незалежність;

- індикатори продовольчої безпеки - система показників, що характеризують стан продовольчої безпеки;

- забезпечення продовольчої безпеки - розробка і здійснення правових, соціально-політичних, економічних, науково-технічних, організаційних, інформаційних та інших заходів із забезпечення фізичної та економічної доступності життєво важливих продуктів харчування для населення, створення гарантій якості та безпеки життєво важливих продуктів харчування для здоров'я і життя людини, запобігання та подолання надзвичайних продовольчих ситуацій;

- критерії продовольчої безпеки - рівні індикаторів продовольчої безпеки, в тому числі граничний (пороговий) рівень індикатора, що є межею, поза якою продовольча ситуація вважається небезпечною;

- моніторинг індикаторів продовольчої безпеки - відстеження змін у стані продовольчої безпеки шляхом розрахунку індикаторів відповідно до Методики, та їхня оцінка за критеріями, актуалізація завдань і заходів Програми за результатами моніторингу.

Інші терміни, що вживаються в тексті Програми, відповідають визначенням, прийнятим у законодавчому полі України, або їхнє тлумачення наведено у відповідних розділах Програми.

• однозначність характеристики продовольчої безпеки;

• простота визначення (достатнє інформаційне забезпечення).

Індикаторами продовольчої безпеки є:

• добова енергетична цінність харчування людини;

• достатність забезпечення раціону людини основними продуктами харчування;

• забезпечення держави зерновими продовольчими ресурсами;

• економічна доступність продовольства;

• диференціація продовольчого споживання за соціальними групами;

• ємність внутрішнього ринку продовольства;

• продовольча незалежність країни за окремим продуктом.

2.1. Індикатор "Добова енергетична цінність"

Добова енергетична цінність раціону людини, що визначається як сума добутків одиниці маси окремих видів продуктів, які споживаються людиною протягом доби, та їхньої енергетичної цінності, розраховується за формулою 1 :

де: G - енергетична цінність добового раціону людини (ккал);

i - вид i-го продукту харчування;

Mi - маса i-го продукту, спожитого однією собою (г);

Gi - енергетична цінність одиниці маси i-го продукту (ккал).

2.2. Індикатор "Забезпечення раціону людини основними видами продуктів"

Забезпечення раціону людини основними видами продуктів, що визначається як співвідношення між фактичним споживанням окремого продукту та його раціональною нормою за формулою 2 :

де: Ic - індикатор достатності споживання окремого продукту;

Cf - фактичне споживання окремого продукту на одну особу за рік;

Cr - раціональна норма споживання окремого продукту на одну особу за рік, погоджена з МОЗ України.

2.3. Індикатор "Достатність запасів зерна"

Достатність запасів зерна у державних ресурсах, що визначається як співвідношення між обсягами продовольчого зерна у державному продовольчому резерві та обсягами внутрішнього споживання населенням хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно за формулою 3 :

де: Ig-індикатор забезпечення зерновими продовольчими ресурсами;

Rg - наявність продовольчого зерна у державному продовольчому резерві;

Cg - середньорічне внутрішнє споживання хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно.

2.4. Індикатор "Економічна доступність продуктів"

Економічна доступність продуктів, що визначається як частка сукупних витрат на харчування у загальному підсумку сукупних витрат домогосподарств за формулою 4 :

де: D - індикатор економічної доступності продуктів;

Op - витрати населення на харчування за рік;

Ot - сукупні витрати населення за рік.

2.5. Індикатор "Диференціація вартості харчування"

Диференціація вартості харчування за соціальними групами, що відстежується в динаміці та розраховується як співвідношення між вартістю харчування 20 % домогосподарств з найбільшими доходами та вартістю харчування 20 % домогосподарств із найменшими доходами за формулою 5 :

де: Kkv - індикатор диференціації вартості харчування;

Kkv5 - показник вартості спожитих продуктів у 20 % домогосподарств із найбільшими доходами;

Kkv1 - показник вартості спожитих продуктів у 20 % домогосподарств із найменшими доходами.

2.6. Індикатор "Ємність внутрішнього ринку"

Ємність внутрішнього ринку окремих продуктів відстежується у динаміці та визначається у натуральному виразі як добуток споживання певного продукту та середньорічної чисельності населення за формулою 6

де: Vi - ємність внутрішнього ринку i-го продукту;

i - вид i-го продукту;

Cfi -річне середньодушове споживання i-го продукту;

Nn - середньорічна чисельність населення.

2.7. Індикатор "Продовольча незалежність"

Продовольча незалежність за окремим продуктом визначається як співвідношення між обсягом імпорту окремого продукту у натуральному виразі та ємністю його внутрішнього ринку за формулою 7 :

де: Pi - частка продовольчого імпорту i-го продукту;

i - вид i-го продукту харчування;

Ii - імпорт i-го продукту;

Vi - ємність внутрішнього ринку i-го продукту.

Зважаючи на те що, місто Київ має виключно переробні потужності, індикатор "продовольча незалежність" для продовольчої безпеки столиці може розглядатись як показник рівня переробної промисловості міста, що впливає на інші, наприклад, цінові показники продовольчих товарів.

Запропонована система індикаторів дає можливість проводити моніторинг стану продовольчої безпеки, порівнюючи його із пороговими значеннями параметрів, визначати тенденції змін показників, розробляти необхідні заходи щодо попередження можливих негативних наслідків. Критеріями оцінки індикаторів виступають рекомендовані норми та нормативи, встановлені національними інституціями, або всесвітньо визначені значення відповідних показників. Оцінка індикаторів продовольчої безпеки міста проведена за даними офіційних статистичних видань, національних і міжнародних рекомендаційних та методологічних норм відповідно до вимог Методики.

3.1. Індикатор "Добова енергетична цінність харчування людини"

З метою оцінки рівнів споживання пропонується використати наведену класифікацію продовольчого споживання. Вона охоплює кількісні та якісні показники споживання й включає сім рівнів:

I рівень - катастрофічний - передбачає добове споживання на одну особу 1500 - 2000 ккал, що характеризує хронічне недоїдання (за даними ФАО, за добового споживання менше 1520 ккал настає голод). До речі, раціон прожиткового мінімуму в Україні для непрацездатного населення нині становить 2008,9 ккал.

II рівень - критичний - середньодобове споживання в межах 2000 - 2500 ккал на душу населення достатнє для подолання хронічного недоїдання, існування на межі виживання і забезпечення простого відтворення народонаселення.

III рівень - мінімальний (пороговий) - середньодобове забезпечення в межах 2500 - 2800 ккал на душу населення передбачає наявність обсягів продовольчих ресурсів, які виключають можливість появи голоду і забезпечують зростання народонаселення. II і III рівні слід розглядати також при плануванні забезпечення населення продовольством у надзвичайних (кризових) ситуаціях.

IV рівень - достатній - середньодобове споживання перебуває в межах 2800 - 3200 ккал на одну особу, однак воно не збалансоване за елементами харчування, тобто продовольчих ресурсів достатньо для стабільного споживання, але вони не забезпечують здоровий спосіб життя і зростання його тривалості.

V рівень - раціональний (нормативний) - середньодобове споживання коливається в межах 3200 - 3600 ккал на одну особу при обов'язковому збалансуванні раціону за білками, вітамінами та іншими важливими компонентами. Нормативні показники такого харчування слід використовувати як базу для всіх соціально-економічних розрахунків на державному рівні в умовах нормально функціонуючої економіки.

VI рівень - оптимальний - середньодушове споживання, що відповідає V рівню, не лише збалансоване за найважливішими харчовими компонентами, а й передбачає споживання екологічно чистих продуктів харчування. Таке споживання підвищує якість життя населення, покращує його здоров'я і збільшує середню по країні тривалість життя.

VII рівень - стратегічний - досягнення такого продовольчого забезпечення для всіх соціальних груп населення, що дає можливість комплексно вдосконалювати та розвивати особистість людини, максимально продовжувати її активну життєдіяльність, розширюючи межі сучасної природної тривалості життя.

Встановлені Міністерством охорони здоров'я України норми рекомендованого раціону людини на 2008 - 2015 роки наведені в таблиці 1. Запропонований перелік продуктів харчування є традиційним для України і в цілому відображає структуру споживчого кошика населення.

Для оцінки енергетичної цінності використовуються також дані про хімічний склад основних продуктів харчування. Для використання у розрахунках енергетичної цінності хімічний склад спожитих продуктів визначався як середнє значення в групі аналогічних або однорідних продуктів. Дані хімічного складу і споживчої цінності наведені в таблиці 2.

Виходячи із даних про хімічний склад і норми споживання, визначаємо енергетичну цінність окремих продуктів та добового раціону людини. Дані розрахунків наведені в таблиці 3.

Для розрахунку фактичної енергетичної цінності раціону киян використані дані інформації Статистичного щорічника м. Києва за 2006 рік щодо споживання та дані (таблиця 3) щодо енергетичного складу продуктів. Результати розрахунків наведені в таблиці 4.

Граничний (пороговий) критерій становить 2500 ккал на добу, при цьому 55 % добового раціону має забезпечуватися за рахунок споживання продуктів тваринного походження.

Висновок: Індикатор "Добова енергетична цінність харчування людини", що визначається як сума добутків одиниці маси окремих видів продуктів, які споживаються середньостатистичним мешканцем Києва протягом доби, та їхньої енергетичної цінності, знаходиться на рівні раціонального споживання.

3.2. Індикатор "Забезпеченість раціону людини основними продуктами харчування"

Для нормального фізичного та інтелектуального розвитку людина має споживати з їжею не тільки певну кількість продуктів харчування, які задовольняють енергетичні потреби людського організму, а й певний набір поживних речовин у вигляді білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів. Жоден продукт харчування, взятий окремо, не містить всіх цих поживних елементів в достатній кількості і пропорціях. Тому необхідний широкий асортимент різних харчових продуктів. Задоволення потреб населення в різноманітних поживних речовинах у визначеній наукою структурі харчування можна розглядати як якісний аспект продовольчої проблеми. Індикатор забезпеченості дає оцінку щодо складу окремих продуктів у раціоні людини.

Крім урахування мінімальних показників споживання як порогових параметрів, є доцільним порівнювати фактичне споживання із раціональними нормами, що є оптимальними параметрами продовольчого забезпечення. Це зумовлено тим, що сутність продовольчої безпеки пов'язана із забезпеченням нормальної життєдіяльності людини, яка визначається станом її здоров'я та можливостями інтелектуального розвитку.

Для розрахунку використані дані Статистичного щорічника і рекомендовані норми споживання. Результати розрахунків наведені в таблиці 5.

• Статистичний щорічник м. Києва за 2006 рік.

Для наочності дані розрахунків наведені у вигляді діаграми 1:Достатність споживання основних видів продуктів в розрахунку на одну особу за рік в 2006 році

Оптимальним вважається результат, коли фактичне споживання окремого продукту харчування відповідає його раціональній нормі, тобто дорівнює 1.

Наведені діаграма та таблиця 5 дають уявлення про незбалансований склад продуктів раціону киян. При загальній енергетичній достатності за рахунок окремих продуктів (олія, риба), в раціоні відмічається дефіцит білків, вітамінів та мікроелементів, зумовлений нестачею овочів, фруктів, м'ясних та молочних продуктів.

Треба відмітити, що за світовими рекомендаціями добовий раціон має на 55 % забезпечуватися за рахунок споживання продукції тваринного походження, а рекомендований МОЗ України рівень продукції тваринного походження становить лише 31,5 % від добового раціону українця.

Висновки: Населення м. Києва має дефіцит споживання основних груп продуктів харчування у порівнянні з фізіологічними нормами. Дефіцит споживання зумовлений кількома причинами, серед яких слід відзначити:

• низький рівень доходів населення;

• високі ціни на окремі види продуктів.

Як наслідок: недостатня купівельна спроможність населення, незбалансованість харчового раціону і погіршення показників стану здоров'я киян. Покращення показників індикатора забезпеченості раціону людини основними продуктами харчування може бути досягнуто за рахунок:

1) збільшення доходів населення, в тому числі окремих малозабезпечених соціальних груп, шляхом надання адресної допомоги як на окремі види продуктів, так і на весь продовольчий кошик;

2) створення умов для зменшення вартості визначених продуктів за рахунок (ринкових заходів) збільшення пропозицій товарів, надання фінансової підтримки заготівельним і переробним підприємствам міста, або адміністративних заходів: регулювання цін, введення квот, надання фінансової підтримки заготівельним і переробним підприємствам міста.

3.3. Індикатор достатності запасів зерна

Забезпечення зерновими продовольчими ресурсами є одним із найважливіших індикаторів продовольчої безпеки. Цей індикатор визначається як співвідношення запасів зерна до внутрішнього харчового споживання хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно.

Згідно з рекомендаціями ФАО (спеціальний орган при ООН з проблем сільського господарства і харчування) і Методикою граничним вважається запас зерна на рівні 17 %, що відповідає 60 дням споживання. Для міста Києва це становить 42 тис. т продовольчого зерна.

Висновки:

1. З метою створення необхідних зернових ресурсів на кожний маркетинговий рік, необхідно передбачати в міському бюджеті кошти на часткову компенсацію сплачених відсотків за отриманими банківськими кредитами суб'єктам господарювання при проведенні операцій на закупівлю продовольчого зерна та плодоовочевої продукції.

2. Підвищення ефективності закупівельної політики для створення регіональних запасів продовольчого зерна та плодоовочевої продукції, в тому числі з використанням ф'ючерсних угод, встановлення кооперативних та інших виробничих схем співробітництва міських переробних і заготівельних підприємств із виробниками сільськогосподарської продукції.

3.4. Індикатор "Економічна доступність продуктів"

Четвертим індикатором безпеки харчування є економічна доступність продовольчого споживання.

Економічна доступність продовольчого споживання - це відношення вартості річного набору харчових продуктів на одну особу, що відповідає науково обґрунтованим нормам здорового харчування, до річного розміру витрат на одну особу.

За даними Статистичного щорічника за 2006 рік значення індикатора економічної доступності продовольчого споживання по м. Києву станом на 2006 рік становить 56,22 %. Граничним критерієм для цього показника є 60 % витрат.

Основним джерелом інформації для визначення рівня та умов життя населення є дані вибіркового обстеження домогосподарств.

Державний комітет статистики України при проведенні вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України застосовує таку класифікацію доходів домогосподарств: усі види грошових, натуральних доходів, а також усі види соціальної допомоги, включаючи субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, подарунки, доходи від продажу особистого та нерухомого майна, використані заощадження тощо. При цьому в ході обстеження розрізняються:

• грошові доходи домогосподарства;

• загальні доходи домогосподарства, що включають грошові доходи та вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за винятком матеріальних затрат на її виробництво) в порядку самозаготівель, вартість грошової допомоги і подарованого родичами та іншими особами, суму пільг та субсидій на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, послуг транспорту та зв'язку;

• сукупні ресурси домогосподарства, які складаються із загальних доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів.

В основу розрахунку цього показника покладені дані щодо витрат домогосподарств як більш надійні, порівняно з даними про доходи, які респонденти схильні занижувати.