Відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13 та 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання стосовно відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 11 та 12 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції Закону України від 4 лютого 2009 року N 922-VI, опублікованого в газеті "Урядовий кур'єр" від 17 березня 2009 року N 47).

Підставою для звернення є невідповідність зазначених норм Зако ну Конституції України.

1. Пунктом 11 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції Закону України від 4 лютого 2009 року N 922-VI) встановлено порядок та особливості підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків, якими надано кредити сільськогосподарським товаровиробникам, через відповідні інструменти рефінансування (в тому числі при наданні стабілізаційного кредиту), за якими договір про підтримання ліквідності укладається з урахуванням того, що заборгованість позичальників - сільськогосподарських товаровиробників вважається добровільно пролонгованою банком (підпункт "а" пункту 11, пункт 11.3), вартість застави (за її наявності) за пролонгованим кредитним договором не переоцінюється у бік зменшення ( підпункт "б" пункту 11.1) .

Ці положення не відповідають Конституції України, виходячи з такого.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України, який є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України (частина друга статті 99 Конституції України, стаття 2 Закону України "Про Національний банк України") . Національний банк України визначає та проводить грошово-кредитну політику відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад грошово-кредитної політики (частина перша статті 100 Конституції України, пункт 1 статті 7 Закону України "Про Національний банк України") . При цьому Закон України "Про Національний банк України" визначає грошово-кредитну політику як комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених, зокрема, на забезпечення стабільності грошової одиниці України (абзац дев'ятий статті 1) , що відповідно до Конституції України є основною функцією Національного банку України (частина перша статті 6) , встановлює, що Національний банк України виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування, через яку здійснюється регулювання обсягу грошової маси, що є одним із основних економічних засобів і методів грошово-кредитної політики (пункт 3 статті 7, стаття 25) , та передбачає гарантії невтручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку України чи Правління Національного банку України інакше, як в межах, визначених цим Законом (стаття 53).

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 лютого 2009 року N 6-рп/2009, Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України ( стаття 99) . Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (статті 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року N 679-XIV) , а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (статті 4, 29, 31, 42 Закону) . З метою забезпечення самостійності у проведенні єдиної грошово-кредитної політики Закон не допускає втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку України інакше, як в межах, визначених Законом України "Про Національний банк України" (стаття 53).

Правову позицію щодо забезпечення гарантій невтручання в діяльність Національного банку України, у виконання ним функцій і повноважень висловлено Конституційним Судом України і в Рішенні від 5 березня 2003 року N 5-рп/2003 у справі про звернення народних депутатів України до Національного банку України.

Виходячи з цього, запроваджувані пунктом 11 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції Закону України від 4 лютого 2009 року N 922-VI) порядок та особливості підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків, якими надано кредити сільськогосподарським товаровиробникам, через відповідні інструменти рефінансування (в тому числі надання стабілізаційного кредиту) не відповідають визначеному Конституцією України правовому статусу Національного банку України та зумовленим таким статусом гарантіям його самостійності у проведенні грошово-кредитної політики.