ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейської Спільноти і, зокрема частину 1 статті 175,

Беручи до уваги пропозицію Комісії(1),

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету(2),

Після проведення консультації Комітету регіонів,

Ухвалюючи рішення, відповідно до передбаченої статтею 251 Договору процедури, враховуючи спільний, схвалений Погоджувальним комітетом 10 березня 2004 року, проект,(3),

(1) ОВ С 151 Е від 25.6.2002, С. 132.

(2) ОВ С 241 від 7.10.2002, С. 162.

(3) Висновок Європейського парламенту від 14 травня 2003 року (ще не опублікований в Офіційному віснику), Спільна позиція Ради від 18 вересня 2003 року (ОВ С 277 Е від 18.11.2003, С. 10) та позиція Європейського парламенту від 17 грудня 2003 року (ще не опублікований в Офіційному віснику). Законодавча резолюція Європейського парламенту від 31 березня 2004 року та Рішення Ради від 30 березня 2004 року.

Враховуючи наступне:

(1) Нині на території Спільнот існує велика кількість забруднених зон, що становлять значний ризик для здоров'я, а також протягом останніх десятиліть показово прискорилась втрата біологічної різноманітності. Відсутність дії могла б призвести у майбутньому до збільшення забруднення місцевості, а також до більш значних втрат біологічної різноманітності. Проведення, в міру можливого, попередження та ліквідації наслідків екологічної шкоди сприяє виконанню цілей та застосуванню принципів політики Спільноти в галузі навколишнього середовища, відповідно до їх викладу в Договорі. Під час прийняття рішень щодо способів ліквідації наслідків завданої шкоди належить враховувати місцеві умови.

(2) Попередження та ліквідацію наслідків екологічної шкоди належить запроваджувати із застосуванням записаного в Договорі принципу "забруднювач-платник", а також із дотриманням принципу довготривалого розвитку. Фундаментальний принцип даної Директиви мав би, таким чином, бути таким, що ПІДПРИЄМЕЦЬ, діяльність якого спричинила екологічну шкоду або неминучу загрозу такої шкоди вважатиметься фінансово відповідальним, з метою спонукати підприємців вживати заходи та розробляти власну практику, спрямовані на мінімізацію ризиків екологічної шкоди, таким чином, щоб зменшити незахищеність від пов'язаних з останніми фінансових ризиків.

(3) Враховуючи, що мета даної Директиви, зокрема запровадження спільних рамок для попередження та ліквідація наслідків екологічної шкоди, з обґрунтованою вартістю для підприємства, не може бути достатнім чином здійсненою державами-членами і може, таким чином, у зв'язку з масштабом даної Директиви та залученням до неї включень, пов'язаних з іншими законами Спільноти, зокрема Директивою Ради 79/409/ЄЕС від 2 квітня 1979 року про збереження диких птахів(4), Директивою Ради 92/43/ЄЕС від 21 травня 1992 року про збереження природних ареалів та диких фауни і флори(5), а також Директивою Європейського парламенту та Ради 2000/60/ЄС від 23 жовтня 2000 року про запровадження рамок політики Спільноти в галузі водних ресурсів(6), бути краще реалізованою на рівні Спільноти, Спільнота може вжити заходи відповідно до прийнятого в статті 5 Договору принципу субсидіарності. Відповідно до принципу пропорційності, відповідно до його визначення у вказаній статті, дана Директива не виходить за межі необхідного для досягнення такої мети.

(4) ОВ L 103 від 25.4.1979, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом Комісії (ЄС) N 807/2003 (ОВ L 122 від 16.5.2003, С. 36).

(5) ОВ L 206 від 22.7.1992, С. 7. Директива з останніми змінами, внесеними Регламентом Європейського парламенту та Ради (ЄС) N 1882/2003 (ОВ L 284 від 31.10.2003, С. 1).

(6) ОВ L 327 від 22.12.2000, С. 1. Директива зі змінами, внесеними Рішенням N 2455/2001/ЄС (ОВ L 331 від 15.12.2001, С. 1).

(4) Шкода навколишньому середовищу включає також шкоду, спричинену присутніми у повітрі частками, в міру того, наскільки вони можуть вражати водні ресурси, ґрунти або біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною.

(5) Належить визначити необхідні для правильного тлумачення та застосування передбаченого даною Директивою режиму поняття, зокрема, щодо визначення екологічної шкоди. Якщо одне з таких визначень походить з іншого належного закону Спільноти, таке саме визначення мало б бути використаним для того, щоб дозволити використання спільних критеріїв та сприяти однаковому застосуванню.

(6) Біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною, можуть також бути визначеними на підставі біологічних видів та природних ареалів, що перебувають під охороною, відповідно до національного законодавства про збереження природи. Однак, є підстави враховувати окремі ситуації, у яких законодавство Спільноти або відповідне національне законодавство передбачають певні відступи на рівні охорони навколишнього середовища.

(7) З метою оцінки шкоди, що вражає ґрунти, відповідно до її визначення за даною Директивою, бажано звернутися до процедур оцінки ризиків для того, щоб визначити якою мірою може бути здоров'я людини.

(8) Що стосується екологічної шкоди дана Директива має застосовуватись, до професійної діяльності, що містить у собі ризик для здоров'я людини або навколишнього середовища. Такі види діяльності мають, в принципі, бути визначеними відповідно до належного законодавства Спільноти, яким передбачаються статутні зобов'язання для певних видів діяльності або практики, які, вважається, містять реальний або потенційний ризик для здоров'я людини або навколишнього середовища.

(9) Що стосується шкоди біологічним видам та природним ареалам, що перебувають під охороною, дана Директива має застосовуватись до всіх інших видів професійної діяльності, ніж ті, що вже були прямо чи непрямо визначені на підставі законодавства Спільноти, як такі, що містять реальний або потенційний ризик для здоров'я людини та навколишнього середовища. Таким чином, ПІДПРИЄМЕЦЬ повинен вважатися відповідальним на підставі даної Директиви лише у випадку, коли ним була допущена помилка або необачність.

(10) Належить чітко враховувати Договір Євратом та належні міжнародні конвенції так само, як і законодавство Спільноти, яке більш повно та суворо визначає будь-який вид діяльності, що належить до сфери застосування даної Директиви. Дана Директива, яка не передбачає правил колізії додаткових законів в той час, коли уточнює повноваження компетентних органів, застосовується не виключаючи норм про міжнародну компетенцію судів, таких, як зокрема передбачаються в Регламенті Ради (ЄС) N 44/2001 від 22 грудня 2000 року про судову компетенцію, визнання та виконання рішень в цивільній та комерційній галузях(1). Дана Директива не повинна застосовуватись до діяльності, що, головним чином, проводиться в інтересах національної оборони або міжнародної безпеки.

(1) ОВ L 12 від 16.1.2001, С. 1. Регламент зі змінами, внесеними Регламентом Комісії (ЄС) N 1496/2002 (ОВ L 225 від 22.8.2002. с. 13).

(11) Дана Директива має на меті попередити та ліквідувати наслідки шкоди, завданої навколишньому середовищу та не впливає на права отримання відшкодування за звичайну шкоду, надані на підставі належних міжнародних угод, що регламентують цивільну відповідальність.

(12) Численні держави-члени є сторонами міжнародних угод, що трактують питання цивільної відповідальності щодо окремих галузей. Ці держави-члени повинні мати можливість залишатися учасниками таких угод після набрання чинності даною Директивою в той час, як інші держави-члени повинні зберігати право стати учасниками подібних угод.

(13) Наслідки не всіх різновидів завданої навколишньому середовищу шкоди можуть бути ліквідовані в рамках режиму відповідальності. Для функціонування останнього необхідно мати одного або численних забруднювачів, що можуть бути встановленими, конкретну шкоду, що піддається кількісному визначенню, крім того повинен бути встановлений причинний зв'язок між шкодою та встановленими забруднювачами. У зв'язку з цим, відповідальність не є належним інструментом по відношенню до забруднення, що має розповсюджений та дифузний характер, для якої неможливо встановити зв'язок між негативними наслідками для навколишнього середовища та дією або невдалою дією певних індивідуальних учасників.

(14) Дана Директива не застосовується ні до тілесних ушкоджень та шкоди, завданої приватному майну, ні до економічних втрат, а також не впливає на права, що походять з таких категорій шкоди.

(15) З того часу, як попередження та ліквідація наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди виступає в якості завдання, що безпосередньо сприяє запровадженню політики Спільноти в галузі навколишнього середовища, державні органи влади повинні забезпечувати правильне застосування та виконання передбаченого даною Директивою порядку.

(16) Відновлення навколишнього середовища повинно проводитись ефективно, з турботою про досягнення належних цілей. З цією метою мають бути визначені спільні рамки, правильне запровадження яких мало б проводитись під наглядом компетентного органу.

(17) Належить передбачити відповідні положення для ситуацій, коли настання численних випадків завдання шкоди навколишньому середовищу не дозволяє компетентному органу вчинити таким способом, щоб всі необхідні відновлювальні заходи були вжиті одночасно. В подібних випадках компетентний орган повинен мати право вирішувати наслідки якої екологічної шкоди належить ліквідувати в першу чергу.

(18) Відповідно до принципу "забруднювач-платник", експлуатант, що завдає значну шкоду навколишньому середовищу або, який створює неминучу загрозу такої шкоди має, в принципі, виплачувати витрати на необхідні запобіжні та відновлювальні заходи. У випадку, коли компетентний орган діє особисто або за посередництва третьої сторони замість експлуатанта, цей орган повинен стежити за тим, щоб зазнані ним витрати були відшкодовані експлуатантом. Також належить, щоб в кінцевому рахунку експлуатант виплачував вартість оцінки шкоди, завданої навколишньому середовищу або, в залежності від конкретного випадку, оцінки неминучої загрози такої шкоди.

(19) Держави-члени можуть передбачити заздалегідь визначений підрахунок адміністративних, судових та виконавчих витрат так само, як і підрахунок інших загальних витрат, що підлягають відшкодуванню.

(20) Експлуатант не повинен бути зобов'язаним виплачувати витрати, пов'язані із вжитими відповідно до даної Директиви запобіжними або відновлювальними діями, якщо зазначена шкода або неминуча загроза такої шкоди є результатом незалежних від його волі подій. Держави-члени можуть передбачити, що експлуатант, яким не було допущено помилки або необачності не виплачує пов'язані із відновлювальними заходами витрати, якщо зазначена шкода була викликана спеціально дозволеним викидом чи подією, або шкідливий характер яких не міг бути відомим до їх настання.

(21) Експлуатанти повинні виплачувати витрати за запобіжні заходи, якщо вони в будь-якому випадку мали вжити такі заходи для дотримання законів, підзаконних та адміністративних положень або відповідно до письмового дозволу чи згоди, що визначають їх діяльність.

(22) Держави-члени можуть запровадити національні норми розподілу витрат для випадків існування множинної причинності. Держави-члени можуть, зокрема, врахувати окрему ситуацію користувачів продукції, які можуть уникнути відповідальності за завдану навколишньому середовищу шкоду на таких самих умовах, як виробники такої продукції. В такому випадку розподіл відповідальності здійснюється відповідно до національного права.

(23) Компетентні органи повинні мати право на відшкодування витрат експлуатантом протягом обґрунтованого періоду починаючи з дати завершення запобіжних або відновлювальних заходів.

(24) Необхідно забезпечити існування ефективних засобів запровадження та виконання, гарантуючи належний захист законних інтересів зазначених експлуатантів так само, як і інших зацікавлених сторін. Компетентні органи повинні нести відповідальність за спеціальні задачі, для яких вони мають належні дискреційні адміністративні повноваження, як, зокрема для оцінки розміру шкоди та визначення відновлювальних заходів, які належить вжити.

(25) Особи, що зазнали несприятливого впливу або здатні зазнати останній від екологічної шкоди, мають право вимагати від компетентного органу вжити заходи. Захист навколишнього середовища є, однак, розсіяним інтересом заради якого приватні особи не завжди вживають дії або не завжди можуть вжити дії. Недержавні організації, що працюють на захист навколишнього середовища, мають також отримати можливість належного сприяння ефективному запровадженню даної Директиви.

(26) Зазначені юридичні та фізичні особи повинні мати можливість використання процедур оскарження рішень, дій або невдалих дій компетентного органу.

(27) Держави-члени повинні вживати заходи для заохочення експлуатантів звертатися до страхування або інших форм фінансової гарантії, а також до розробки інструментів та розвитку ринків фінансової гарантії для забезпечення ефективного покриття фінансових зобов'язань, що випливають з даної Директиви.

(28) Якщо екологічна шкода вражає або має здатність вразити численні держави-члени, останнім належить проводити співробітництво з метою забезпечення ефективних запобіжних та відновлювальних дій по відношенню до цієї шкоди. Держави-члени можуть спробувати відшкодувати витрати на запобіжні або відновлювальні дії.

(29) Дана Директива не повинна ні заважати державам-членам підтримувати або приймати більш суворі положення стосовно попередження та відновлення екологічної шкоди, ні чинити перешкоди прийняттю державами-членами належних положень щодо здійснення подвійного відшкодування витрат внаслідок конкурентних дій, що проводяться компетентним органом на підставі даної Директиви та особою, майну якої було пошкоджене внаслідок екологічної шкоди.

(30) Положення даної Директиви не повинні застосовуватись до шкоди, спричиненої до завершення строку запровадження останньої.

(31) Держави-члени мають звітувати перед Комісією про набутий у застосуванні даної Директиви досвід для того, щоб дозволити Комісії перевірити, враховуючи вплив на тривалий розвиток та майбутній ризик для навколишнього середовища, доречність можливого перегляду даної Директиви.

УХВАЛИЛА НАСТУПНУ ДИРЕКТИВУ:

Дана Директива має на меті встановити для попередження та ліквідації наслідків екологічної шкоди рамки екологічної відповідальності, що ґрунтуються на принципі "забруднювач-платник".

В цілях даної Директиви вживаються наступні визначення:

1. "шкода, завдана навколишньому середовищу" або "екологічна шкода":

a) шкода, завдана біологічним видам та природним ареалам, що перебувають під охороною, зокрема, будь-яка шкода, що значною мірою впливає на запровадження або підтримки сприятливого стану збереження таких природних ареалів або біологічних видів; розмір наслідків такої шкоди оцінюється по відношенню до вихідного стану, враховуючи зазначені в Додатку I критерії.

Шкода, завдана біологічним видам та природним ареалам, що перебувають під охороною не охоплює попередньо визначені негативні наслідки спричинені дією експлуатанта, що отримав спеціальний дозвіл від компетентних органів відповідно до положень частин 3 та 4 статті 6 або статтю 16 Директиви 92/43/ЄЕС або статті 9 Директиви 79/409/ЄЕС або, якщо мова йде про природні ареали та біологічні види, на які не розповсюджується дія права Спільноти, відповідно до рівнозначних положень національного законодавства про збереження природи.

b) шкода, що вражає водні ресурси, зокрема, шкода, що значною мірою негативно впливає на екологічний, хімічний або кількісний стан або екологічний потенціал зазначених водних ресурсів, відповідно до їх визначення в Директиві 2000/60/ЄС, за винятком негативного впливу, на який розповсюджується дія частини 7 статті 4 зазначеної Директиви;

c) шкода, що вражає ґрунти, зокрема будь-яке зараження ґрунтів, що викликає ризик значних негативних наслідків для здоров'я людини від безпосереднього або не безпосереднього проникнення у поверхню або в ґрунт речовин, препаратів, організмів або мікроорганізмів;

2. "шкода": негативні вимірні зміни природного ресурсу або порушення пов'язаної з природними ресурсами послуги, що можуть відбутися безпосереднім або не безпосереднім чином;

3. "біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною":

a) біологічні види, зазначені в частині 2 статті 4, або перелічені в Додатку I до Директиви 79/409/ЄЕС, або перелічені в Додатках II та IV Директиви 92/43/ЄЕС;

b) природні ареали біологічних видів зазначені в частині 2 статті 4, або перелічені в Додатку I до Директиви 79/409/ЄЕС, або перелічені в Додатку II Директиви 92/43/ЄЕС, природні ареали перелічені в Додатку I Директиви 92/43/ЄЕС, або зони відтворення чи відпочинку перелічені в Додатку IV Директиви 92/43/ЄЕС видів; та

c) якщо держава-члена приймає таке рішення, будь-які, не зазначені в цих додатках, ареали або біологічні види, що призначаються державою-членом для цілей, що є відповідними викладеним в цих двох Директивах цілям;

4. "стан збереження":

a) що стосується природного ареалу, дія комплексного впливу, що чиниться на природний ареал так само, як і на характерні для нього біологічні види, що може здійснювати довгостроковий негативний вплив на природне відтворення, структуру та функції ареалу так само, як і на довгострокове виживання його типових біологічних видів на, в залежності від конкретного випадку, європейській території держав-членів, на якій застосовується Договір, або на території одної держави-члена, або природної зони цього ареалу;

Стан збереження природної зони вважатиметься "сприятливим", якщо:

- її природний ареал та зони, охоплені в межах цього природного ареалу є постійними або збільшуються,

- існують та здатні продовжувати існувати у передбачуваному майбутньому структура та специфічні функції, необхідні для його довгострокового збереження, а також

- стан збереження його типових біологічних видів є сприятливим відповідно до визначення пункту b);

b) що стосується біологічного виду, дії комплексного впливу спрямовані на зазначений біологічний вид можуть здійснювати довгостроковий негативний вплив на відтворення та кількість його популяцій на, в залежності від конкретного випадку, європейській території держав-членів, на якій застосовується Договір, або на території одної держави-члена, або на території природного ареалу цього біологічного виду.

Стан збереження біологічного виду вважатиметься "сприятливим", якщо:

- дані динаміки популяцій цього біологічного виду вказують, що він довгостроково утримуватиметься в якості життєздатної складової свого природного ареалу,

- природний ареал біологічного виду не перебуває в процесі скорочення та не має тенденції до зменшення у передбачуваному майбутньому, а також

- існує і вірогідно продовжить існувати достатньо великий ареал для того, щоб протягом тривалого часу утримувати популяції, які він містить;

5. "водні ресурси": всі водні ресурси, на які розповсюджується дія Директиви 2000/60/ЄС;

6. "експлуатант": будь-яка приватна або державна, фізична або юридична особа, що здійснює або перевіряє професійну діяльність або, якщо таке передбачено національним законодавством, отримала шляхом делегування важливі економічні повноваження щодо технічного функціонування, враховуючи власника письмового дозволу або згоди на таку діяльність, або особу, що реєструє таку діяльність або нотифікує останню;

7. "професійна діяльність": будь-яка діяльність, що проводиться в рамках економічної діяльності комерційної справи або підприємства, незалежно від її приватного або суспільного, прибуткового або неприбуткового характеру;

8. "викид": викид внаслідок діяльності людини речовин, препаратів, організмів або мікроорганізмів у навколишнє середовище;

9. "неминуча загроза шкоди": достатня вірогідність настання екологічної шкоди у близькому майбутньому;

10. "запобіжні заходи" або "заходи попередження": будь-які заходи, вжиті у відповідь на подію, дію або невдалу дію, що спричинили неминучу загрозу шкоди навколишньому середовищу, з метою попередження цієї шкоди або її максимальної локалізації;

11. "відновлювальні заходи": будь-яка дія або поєднання дій, враховуючи заходи послаблення або перехідні заходи, спрямовані на відновлення, реконструкцію або заміну природних ресурсів, яким було завдано шкоду або порушених послуг або надання рівнозначного рішення питання цих ресурсів або послуг, відповідно до Додатку II;

12. "природні ресурси": біологічні види та природні ареали, що перебувають під охороною, водні ресурси та ґрунти;

13. "послуги": функції, що забезпечуються одним природним ресурсом на користь іншого природного ресурсу або населення;

14. "вихідний стан": оцінений за допомогою найкращої доступної інформації стан природних ресурсів або послуг в момент шкоди, який міг би існувати, якщо б не було завдано шкоди навколишньому середовищу;

15. "відновлення" враховуючи "природне відновлення": у випадку водних ресурсів та біологічних видів та природних ареалів, що знаходяться під охороною, повернення природних ресурсів, яким було завдано шкоду або порушених послуг у їх вихідний стан та, у випадку шкоди, що вражає ґрунти - усунення будь-якого значного ризику негативних наслідків для здоров'я людини;

16. "витрати": витрати, обґрунтовані необхідністю забезпечити правильне та ефективне запровадження даної Директиви, враховуючи витрати на оцінку екологічної шкоди, неминучої загрози такої шкоди, варіантів дії так само, як адміністративних, судових та виконавчих витрат, витрат на збір даних та інших загальних витрат, а також витрат на нагляд та контроль.

1. Дана Директива застосовується до:

a) шкоди, завданої навколишньому середовищу одним з перелічених в Додатку III видів професійної діяльності, а також до неминучої загрози такої шкоди, що походить від одного з таких видів діяльності;

b) шкоди, завданої біологічним видам та природним ареалам, що перебувають під охороною, одним з видів професійної діяльності окрім тих, що перелічені в Додатку III, а також до неминучої загрози такої шкоди, що походить від одного з видів такої діяльності, якщо експлуатантом була допущена помилка або необачність.

2. Дана Директива застосовується не виключаючи застосування більш суворого законодавства Спільноти, що визначає використання одного з видів діяльності, що належить до сфери застосування даної Директиви, а також не виключаючи застосування законодавства Спільноти, що передбачає норми колізії юрисдикцій.

3. Не виключаючи застосування належного національного законодавства, дана Директива не надає приватним учасникам жодного права на відшкодування внаслідок екологічної шкоди або неминучої загрози такої шкоди.

1. Дана Директива не застосовується до екологічної шкоди або неминучої загрози такої шкоди, спричиненої:

a) озброєним конфліктом, військовими діями, громадянською війною або повстанням;

b) неминучим та непоборним природним явищем надзвичайного характеру;

2. Дана Директива не застосовується ні до екологічної шкоди, ні до жодної неминучої загрози такої шкоди, що є результатом інциденту, відповідальність або відшкодування щодо якого належить до сфери застосування одної з перелічених в Додатку IV Міжнародних Конвенцій, чинної на території зацікавленої держави-члена, враховуючи будь-яку майбутню зміну цих конвенцій.

3. Дана Директива, не виключаючи застосування права експлуатанта на обмеження своєї відповідальності відповідно до національного законодавства, запроваджує Конвенцію про обмеження відповідальності в галузі морських боргових зобов'язань від 1976 року, враховуючи будь-яку майбутню зміну цієї конвенції або Страсбурзьку конвенцію про обмеження відповідальності у річковому судноплавстві від 1988 року, враховуючи будь-яку майбутню зміну цієї конвенції.

4. Дана Директива не застосовується до ризиків ні до ядерної екологічної шкоди, ні до неминучої загрози такої шкоди, що можуть виникнути в результаті діяльності, що належить до сфери дії Договору про заснування Європейської Спільноти Атомної Енергії або інциденту чи діяльності, відповідальність або відшкодування щодо яких належить до сфери застосування одного з наведених в Додатку V міжнародних документів, враховуючи будь-яку майбутню зміну цих документів.

5. Дана Директива застосовується виключно до екологічної шкоди або неминучої загрози такої шкоди, спричиненої забрудненням розсіяного характеру, якщо існує можливість встановлення причинного зв'язку між шкодою та діяльністю різних експлуатантів.

6. Дана Директива не застосовується до діяльності, що проводиться головним чином в інтересах національної оборони або міжнародної безпеки, ні до діяльності, єдиною метою якої є забезпечення захисту від стихійного лиха.

1. Якщо екологічна шкода ще не була завдана, але існує неминуча загроза її настання, експлуатант невідкладно вживає необхідні запобіжні заходи.

2. Держави-члени стежать за тим, щоб в разі необхідності і, в будь-якому випадку, якщо неминуча загроза екологічної шкоди не зникне, не дивлячись на вжиті експлуатантом запобіжні заходи, останній буде зобов'язаний якомога швидше проінформувати компетентний орган про всі належні аспекти.

3. Компетентний орган в будь-який час може:

a) зобов'язати експлуатанта надавати відомості щоразу, коли з'являється неминуча загроза екологічної шкоди або у випадку підозри існування такої загрози;

b) зобов'язати експлуатанта вжити необхідні запобіжні заходи; c) надати експлуатанту інструкції, яких належить дотримуватись щодо необхідних запобіжних заходів, які належить вжити; або

d) самому вжити необхідні запобіжні заходи;

4. Компетентний орган зобов'язує експлуатанта вживати запобіжні заходи. Якщо експлуатант не виконує передбачені частиною 1 або пунктами b) або с) частини 3 зобов'язання, не може бути встановленим, або не є зобов'язаним виплачувати витрати на підставі даної Директиви, компетентний орган може сам вжити запобіжні заходи.

1. За умови виникнення екологічної шкоди, експлуатант невідкладно інформує компетентний орган про всі належні аспекти становища та вживає:

a) всі практичні заходи з метою побороти, локалізувати, усунути або негайно обробити зазначені забруднюючі речовини, або будь-який інший фактор шкоди, з метою обмежити або попередити нову екологічну шкоду та негативні наслідки на здоров'я людини або порушення послуг; а також

b) необхідні відновлювальні заходи відповідно до статті 7.

2. Компетентний орган у будь-який час може:

a) зобов'язати експлуатанта надати йому додаткові відомості щодо будь-якої завданої шкоди;

b) вжити, примусити експлуатанта вжити, або надати йому інструкції щодо всіх практичних заходів для того, щоб побороти, локалізувати, усунути або негайно обробити зазначені забруднюючі речовини або будь-який інший шкідливий фактор, з метою обмежити або попередити нову екологічну шкоду та негативні наслідки на здоров'я людини або порушення послуг;

c) зобов'язати експлуатанта вжити необхідні відновлювальні заходи;

d) надати експлуатанту інструкції, які мають бути дотримані, що стосується необхідних відновлювальних заходів, які належить вжити; або

е) самому вжити необхідні відновлювальні заходи.

3. Компетентний орган зобов'язує експлуатанта вживати відновлювальні заходи. Якщо останній не виконує передбачені частиною 1 або пунктами b), с) або d) частини 2 зобов'язання, не може бути встановленим або не є зобов'язаним оплачувати витрати на підставі даної Директиви, компетентний орган може в кінцевому рахунку сам вжити відновлювальні заходи.

1. Відповідно до Додатку II експлуатанти визначають можливі відновлювальні заходи та подають їх на схвалення компетентному органу, якщо тільки останнім не були вжиті заходи відповідно до пункту е) частини 2 та частини 3 статті 6.

2. Компетентний орган визначає, в разі необхідності у співробітництві з зазначеним експлуатантом, відновлювальні заходи, що підлягають запровадженню відповідно до Додатку II.

3. Якщо були завдані численні випадки екологічної шкоди таким чином, що компетентний орган не може провести одночасне застосування необхідних відновлювальних заходів, останній має право вирішувати питання пріоритету ліквідації наслідків екологічної шкоди.

Компетентний орган приймає таке рішення враховуючи, зокрема, характер, розповсюдження, серйозність різних випадків зазначеної екологічної шкоди, а також можливості природного відновлення. Крім того, враховується ризик для здоров'я людини.

4. Компетентний орган запрошує зазначених в частині 1 статті 12 осіб та, у всякому разі осіб, на території яких мають бути застосовані відновлювальні заходи, подати свої зауваження, що будуть враховані компетентним органом.

1. Експлуатант оплачує витрати на застосовані на підставі даної Директиви відновлювальні та запобіжні заходи.

2. Не виключаючи застосування частин 3 та 4, компетентний орган відшкодовує, зокрема шляхом використання задатку або іншого виду належних гарантій у експлуатанта, що спричинив шкоду або неминучу загрозу шкоди витрати, зазнані ним у зв'язку з вжитими на підставі даної Директиви запобіжними або відновлювальними заходами.

Однак, компетентний орган може вирішити не відшкодовувати повної вартості зазнаних витрат, якщо необхідні з цією метою витрати перевищили б суму відшкодування або, якщо неможливо встановити експлуатанта.

3. Експлуатант не зобов'язаний оплачувати витрати на запобіжні та відновлювальні заходи, застосовані на підставі даної Директиви, якщо він може довести, що зазначена шкода або неминуча загроза її виникнення:

a) була спричинена третьою стороною всупереч належних заходів безпеки; або

b) є результатом дотримання розпорядження або інструкції державної влади, інших, ніж розпорядження або інструкція видані після викиду або інциденту, спричинених власною діяльністю експлуатанта.

В таких випадках держави-члени вживають належні заходи для надання підприємцю можливості відшкодувати зазнані витрати.

4. Держави-члени можуть передбачити відсутність з боку експлуатанта зобов'язання оплачувати витрати на застосовані на підставі даної Директиви відновлювальні заходи, якщо останній надасть докази про те, що ним не були допущені помилки або необачні дії і, що екологічна шкода була спричинена:

a) спеціально дозволеними викидом або подією та повністю дотримуючись умов, пов'язаних з наданим або виданим на підставі національних законів та підзаконних нормативних актів дозволом, запроваджуючи ухвалені Спільнотою та зазначені в Додатку III законодавчі заходи відповідно до їх змісту на час зазначених викиду або події;

b) викид, або діяльність, або будь-який спосіб використання продукту в рамках якоїсь діяльності, яким експлуатант доводить, що вона не вважалась здатною завдати шкоду навколишньому середовищу відповідно до стану наукових та технічних знань на момент викиду або діяльності.

5. Заходи, вжиті компетентним органом відповідно до частин 3 та 4 статті 5, частин 2 та 3 статті 6 не виключають відповідальності експлуатанта відповідно до даної Директиви, а також не виключають застосування статей 87 та 88 Договору.

Дана Директива застосовується не виключаючи застосування національних законів та підзаконних актів про розподіл витрат в разі множинної причинності, зокрема положень про розподіл відповідальності між виробником та споживачем продукції.

Компетентний орган має право порушити проти експлуатанта або, в залежності від конкретного випадку, проти третьої сторони, що спричинила шкоду або неминучу загрозу шкоди, справу про відшкодування витрат на заходи, вжиті на підставі даної Директиви, протягом п'яти років, починаючи з дати завершення проведення заходів або дати, коли були встановлені відповідальний експлуатант або третя сторона, застосовується найпізніша дата.

1. Держави-члени призначають компетентний орган або компетентні органи, уповноважені виконувати передбачені даною Директивою зобов'язання.

2. На компетентний орган покладається зобов'язання встановити експлуатанта, що спричинив шкоду або загрозу неминучої шкоди, оцінити значення шкоди та визначити відновлювальні заходи, які належить вжити відповідно до Додатку II. З цією метою компетентний орган має право вимагати від зазначеного експлуатанта провести власну оцінку та повідомити йому всі необхідні відомості та дані.

3. Держави-члени стежать за тим, щоб компетентний орган міг доручити третім особам або зобов'язати останні на виконання необхідних запобіжних та відновлювальних заходів.

4. Будь-яке, прийняте відповідно до даної Директиви, рішення, що зобов'язує виконати запобіжні або відновлювальні заходи, зазначає чіткі причини його мотивації. Таке рішення невідкладно офіційно повідомляється зазначеному експлуатанту, який одночасно інформується про способи та строки оскарження, яке може бути ним здійснене на підставі чинного законодавства зазначеної держави-члена.