РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Враховуючи положення Угоди про створення Європейського Співтовариства з атомної енергії та, зокрема, її Статей 31 і 32,

Враховуючи пропозицію Комісії (1), висловлену після одержання висновків групи осіб, призначених Науково-Технічним Комітетом з числа наукових спеціалістів у державах-членах,

Враховуючи висновок Європейського Парламенту (2),

Враховуючи висновок Комітету з Економічних та Соціальних питань (3),

(1) OJ No C 210, 23.8.1990, p. 7.

(2) OJ No C 267, 14.10.1991, p. 210.

(3) OJ No C 168, 10.7.1990, p. 18.

Беручи до уваги, що 2 лютого 1959 р. Рада прийняла Директиви, які визначають основні стандарти захисту здоров'я робітників і населення в цілому від загрози, яка виникає у зв'язку з іонізуючим випромінюванням (4), із змінами, внесеними відповідно до Директиви 80/836/Euratom (5) та Директиви 84/467/Euratom (6);

(4) OJ No 11, 20.2.1959, p. 221/59.

(5) OJ No L 246, 17.9.1980, p. 1.

(6) OJ No L 265, 5.10.1984, p. 4.

Беручи до уваги, що, згідно зі Статтею 2 Директиви 80/836/Euratom, ці основні норми безпеки стосуються, між іншим, транспортування природних і штучних радіоактивних речовин;

Беручи до уваги, що, відповідно до Статті 3 Директиви 80/836/Euratom, кожна держава-член повинна зробити обов'язковим звітування про діяльність, яка характеризується ризиками, пов'язаними з іонізуючим випромінюванням; оскільки, з огляду на можливу небезпеку та інші відповідні міркування, на цю діяльність необхідно одержувати попередній дозвіл у випадках, що визначаються кожною державою-членом;

Беручи до уваги, що внаслідок цього, держави-члени створили на своїх територіях системи на виконання вимог Статті 3 Директиви 80/836/Euratom, які встановлюють основні стандарти відповідно до Статті 30 Угоди про "Євратом"; оскільки, таким чином, шляхом внутрішнього контролю, який держави-члени здійснюють на основі національних норм, що відповідають існуючим вимогам Співтовариства та міжнародним правилам, держави-члени продовжують забезпечувати на своїх територіях порівнянний рівень захисту;

Беручи до уваги, що охорона здоров'я робітників і населення в цілому вимагає, щоб перевезення радіоактивних відходів між державами-членами, а також до Співтовариства та із нього, підпадали під систему одержання попереднього дозволу; оскільки ця вимога співпадає з політикою Співтовариства щодо додатковості;

Беручи до уваги, що резолюція Європейського Парламенту від 6 липня 1988 р. щодо висновків Комітету з розслідування обробки й транспортування ядерних матеріалів (7) вимагає, зокрема, встановлення всебічних правил Співтовариства, які б зробили транскордонні пересування ядерних відходів керованими системою суворого контролю і надання дозволів з місця походження до місця зберігання;

(7) OJ No C 235, 12.9.1988, p. 70.

Беручи до уваги, що Директива Ради 84/631/ЄЕС від 6 грудня 1984 р. про нагляд і контроль у Європейському Співтоваристві за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів (8) не застосовується до радіоактивних відходів;

(8) OJ No L 326, 13.12.1984, p. 31. Директива із останніми змінами, внесеними відповідно до Директиви 86/279/ЄЕС (OJ No L 181, 4.7.1986, p. 13).

Беручи до уваги, що у своєму Рішенні N 90/170/ЄЕС (9) Рада вирішила, що Співтовариство повинне приєднатись до Базельської Конвенції про контроль за транскордонними пересуваннями небезпечних відходів та їх утилізацією від 22 березня 1989 р.; оскільки ця Конвенція не застосовується до радіоактивних відходів;

(9) OJ No L 92, 7.4.1990, p. 52.

Беручи до уваги, що всі держави-члени підписали кодекс чесної практики Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) щодо транскордонних пересувань радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що поводження з радіоактивними відходами вимагає нагляду і контролю, включаючи обов'язкову та єдину процедуру повідомлення про перевезення таких відходів;

Беручи до уваги, що необхідні заходи для забезпечення контролю перевезень, які вже здійснені;

Беручи до уваги, що компетентні органи держав-членів, до яких ввозяться радіоактивні відходи, повинні мати змогу заперечувати проти перевезення радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що бажано також, щоб компетентні органи держави-члена походження і транзитної(них) держави-члена(нів) мали змогу, керуючись певними критеріями, встановлювати умови здійснення перевезень радіоактивних відходів по їх території;

Беручи до уваги, що для захисту здоров'я людей та довкілля від небезпеки, пов'язаної із такими відходами, необхідно брати до уваги ризики, які можуть траплятися поза межами Співтовариства; оскільки, таким чином, при ввезенні радіоактивних відходів на територію Співтовариства чи вивезенні з неї необхідно проводити консультації з третьою країною призначення чи походження і третьою країною чи країнами транзиту, а також інформувати їх та одержувати їхній дозвіл;

Беручи до уваги, що Четверта Конвенція Країн Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону та Європейського Співтовариства, яку було підписано в Lom&eacute 15 грудня 1989 р., містить конкретні положення щодо експорту радіоактивних відходів із Співтовариства до держав, які не є членами, але приєдналися до цієї Конвенції;

Беручи до уваги, що радіоактивні відходи можуть містити ядерні матеріали, як визначено у Положенні Комісії (Євратом) N 3227/76 від 19 жовтня 1976 р. щодо застосування положень засобів безпеки Євратома (10), і транспортування таких речовин має підпадати під Міжнародну Конвенцію щодо фізичних засобів захисту ядерних матеріалів (МАГАТЕ, 1980),

(10) OJ No L 363, 31.2.1976, p. 1. Положення із змінами, внесеними відповідно до Положення (Євратом) No 220/90 (OJ No L 22, 27.1.1990, p. 56).

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Ця Директива застосовується до перевезень радіоактивних відходів між державами-членами, до Співтовариства та із нього, якщо їх кількість і концентрація перевищує рівні, визначені у Статтях 4 (а) і (b) Директиви 80/836/Euratom.

2. Конкретні положення стосовно повторних перевезень зазначених відходів наведені у Главі IV.

У цій Директиві:

- "радіоактивні відходи" означають будь-який матеріал, що містить радіонукліди або забруднений ними, і використання якого не передбачається,

- "перевезення" означає операцію транспортування радіоактивних відходів з місця походження до місця призначення, включаючи завантаження і розвантаження,

- "власник" радіоактивних відходів - це фізична або юридична особа, яка до здійснення перевезення несе юридичну відповідальність за ці матеріали і має намір здійснити перевезення вантажоодержувачу,

- "одержувач вантажу" радіоактивних відходів - це фізична або юридична особа, якій направляються ці матеріали,

- "місце походження" і "місце призначення" - це місця, розташовані у двох різних країнах, які є Державами-Учасницями Спільноти або третіми країнами і називаються, відповідно, "країною походження" і "країною призначення";

- "компетентні органи" - це органи влади, які, відповідно до законодавства або нормативних документів країн походження, транзиту чи призначення, мають право здійснювати систему нагляду і контролю, визначену у Главах з I по IV, включно; ці компетентні органи мають призначатись згідно з положеннями Статті 17,

- "герметизоване джерело" має значення, наведене у Директиві 80/836/Euratom.

Транспортні операції, необхідні для здійснення перевезення, повинні відповідати положенням Спільноти, національним вимогам і положенням міжнародних договорів щодо транспортування радіоактивного матеріалу.

Власник радіоактивних відходів, який має намір здійснити перевезення цих відходів або організувати таке перевезення, повинен подати клопотання на одержання дозволу до компетентних органів країни походження. Названі компетентні органи передають це клопотання для ухвалення до компетентних органів країни призначення і країни чи країн транзиту (якщо є).

З цією метою використовується стандартний документ, зазначений у Статті 20.

Направлення зазначеного документа не повинно жодним чином впливати на подальше рішення, назване у Статті 7.

1. Клопотання може подаватись одразу на кілька перевезень за умови, що:

- радіоактивні відходи, яких воно стосується, мають по суті однакові фізичні, хімічні і радіоактивні характеристики, і

- перевезення здійснюватимуться від того самого власника тому самому вантажоодержувачу і стосуватимуться одних і тих самих компетентних органів, і

- якщо перевезення зачіпають треті країни, транзит здійснюється через один і той самий прикордонний пропускний пункт в'їзду і/або виїзду з Спільноти та через один і той самий прикордонний пункт в третій країні чи третіх країнах, якщо інший порядок не погоджено між відповідними компетентними органами.

2. Строк дії дозволу не повинен перевищувати трьох років.

1. Не пізніше ніж через два місяці після одержання належним чином складеного клопотання, компетентні органи країни призначення і країни транзиту повинні поінформувати компетентні органи країни походження про їх згоду надати дозвіл, або умови, які вони вважають за необхідні, або відмову від видачі дозволу.

З цією метою використовується стандартний документ, зазначений у Статті 20.

2. Будь-які вимоги, поставлені компетентними органами Держав-Учасниць, незалежно від того, чи є вони країнами транзиту чи призначення, не можуть бути більш суворими, ніж ті, що встановлені для аналогічних перевезень по території цих держав, і повинні відповідати чинним міжнародним угодам. Відмова у видачі дозволу повинна супроводжуватись причинами або умовами надання дозволу відповідно до Статті 3.

3. Однак, компетентні органи країни призначення або будь-якої транзитної країни можуть вимагати подовження, але не більше, ніж на один місяць, строку повідомлення про їх позицію, зазначеного у параграфі 1.