ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

зібравшись відповідно до параграфа 1 статті 69 Міжнародної конвенції про залізничні перевезення вантажів (ЦІМ) і параграфа 1 статті 64 Міжнародної конвенції про залізничні перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ) від 7 лютого 1970 року, а також відповідно до статті 27 Додаткової конвенції до ЦІВ від 26 лютого 1966 року про відповідальність залізниці за смерть і поранення пасажирів,

- переконані у важливості створення міжнародної організації,

- усвідомлюючи необхідність пристосування положень транспортного права до економічних і технічних потреб,

домовились про таке:

1. Сторони цієї Конвенції утворюють як держави-учасниці Міжурядову організацію міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), далі - "Організація".

Штаб-квартира Організації знаходиться у Берні.

2. Організація є юридичною особою. Вона, зокрема, може укладати договори, набувати і відчужувати рухоме і нерухоме майно, а також бути стороною у судовому провадженні.

Організація, її персонал, запрошені нею експерти і представники держав-учасниць користуються такими привілеями і пріоритетами, які необхідні для виконання їхніх обов'язків, на умовах, встановлених у додатковому Протоколі до Конвенції, який є її невід'ємною частиною.

Стосунки між Організацією і державою місцеперебування регулюються Угодою про місцеперебування.

3. Робочими мовами Організації є французька і німецька мови.

1. Основною метою Організації є встановлення єдиного правопорядку для перевезень пасажирів, багажу і вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між державами-учасницями, а також сприяння застосуванню і розвитку цього правопорядку.

2. Правопорядок, передбачений у параграфі 1, може також застосовуватися для прямого міжнародного сполучення, при якому на додаток до залізничних ліній використовуються наземні, морські, а також внутрішні водні шляхи.

Прирівнюються до перевезень залізничною лінією у значенні попереднього абзацу інші внутрішні перевезення, що виконуються під відповідальністю залізниці на додаток до залізничного перевезення.

1. Перевезення у прямому міжнародному сполученні підпорядковуються:

- "Єдиним правилам до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ)", що становлять Додаток A до Конвенції;

- "Єдиним правилам до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ)", що становлять Додаток B до Конвенції.

2. Лінії і шляхи, зазначені у параграфі 1 та першому абзаці параграфа 2 статті 2, якими здійснюються такі перевезення, включаються до двох списків: списку ліній ЦІВ і списку ліній ЦІМ.

3. Підприємства, відповідальні за шляхи, зазначені у першому абзаці параграфа 2 статті 2 і включені до цих списків, мають права і обов'язки, однакові з правами і обов'язками залізниць згідно з Єдиними правилами ЦІВ і ЦІМ, з можливими відхиленнями, які спричинені особливими експлуатаційними умовами, властивими для кожного виду транспорту, і які опубліковані так само, як тарифи.

Проте ці відхилення не можуть стосуватися правил про відповідальність.

4. Єдині правила ЦІВ і ЦІМ разом зі своїми Додатками є невід'ємною частиною Конвенції.

Далі в тексті термін "Конвенція" охоплює власне Конвенцію, Протокол, згаданий у другому абзаці параграфа 2 статті 1, Додаткові повноваження для перевірки рахунків, а також згадані у параграфах 1 і 4 статті 3 Додатки A і B разом із Додатками до них.

Діяльність Організації забезпечується такими органами:

- Генеральна асамблея;

- Адміністративний комітет;

- Ревізійна комісія;

- Комісія експертів з перевезень небезпечних вантажів;

- Центральне бюро міжнародних залізничних перевезень (ОЦТІ).

1. Генеральна асамблея складається з представників держав-учасниць.

2. Генеральна асамблея:

a) встановлює свій внутрішній регламент;

b) визначає склад Адміністративного комітету відповідно до параграфа 1 статті 7;

c) видає директиви стосовно діяльності Адміністративного комітету і Центрального бюро;

d) встановлює на п'ятирічний період максимальну суму, якої можуть сягати щорічні видатки Організації, або видає директиви відносно обмеження цих видатків;

e) приймає рішення відповідно до параграфа 2 статті 19 щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до Конвенції;

f) приймає рішення щодо заяв про приєднання, які подаються їй відповідно до параграфа 2 статті 23;

g) приймає рішення з інших питань, внесених до порядку денного відповідно до параграфа 3.

3. Центральне бюро скликає Генеральну асамблею один раз на п'ять років або на запит однієї третини держав-учасниць, а також у випадках, передбачених у параграфі 2 статті 19 і параграфі 2 статті 23, та розсилає проект порядку денного державам-учасницям не пізніше ніж за три місяці до відкриття сесії.

4. На Генеральній асамблеї досягається кворум, якщо представлена більшість держав-учасниць.

Одна держава-учасниця може бути представлена іншою державою-учасницею; проте жодна держава не може представляти більше двох інших держав.

5. Генеральна асамблея приймає свої рішення, якщо під час голосування представлена більшість держав-учасниць.

Проте для застосування параграфа 2 d) і параграфа 2 e) у разі, якщо йдеться про пропозиції про внесення змін та доповнень до самої Конвенції або Протоколу, необхідна більшість у дві третини голосів.

6. За згодою більшості держав-учасниць Центральне бюро запрошує також держави, які не є учасницями Конвенції, до участі в сесіях Генеральної асамблеї з правом дорадчого голосу.

За згодою більшості держав-учасниць Центральне бюро запрошує до участі в сесіях Генеральної асамблеї з правом дорадчого голосу міжнародні організації, які відають питаннями перевезень або займаються проблемами, включеними до порядку денного.

7. Перед сесіями Генеральної асамблеї відповідно до директив Адміністративного комітету скликається Ревізійна комісія для попередньої перевірки пропозицій, зазначених у параграфі 2 статті 19.

1. Адміністративний комітет складається з представників дванадцяти держав-учасниць.

Швейцарська Конфедерація має постійне місце. Інші держави призначаються на п'ятирічний термін. Склад Комітету визначається на кожний п'ятирічний термін з урахуванням, зокрема, справедливого географічного розподілу. Жодна держава-учасниця не може входити до складу Комітету довше, ніж протягом двох послідовних п'ятирічних періодів.

Якщо з'являється вакансія, Комітет призначає іншу державу-учасницю на решту цього періоду.

Кожна держава-учасниця, яка входить до складу Комітету, призначає одного делегата; вона може також призначити заступника делегата.

2. Комітет:

a) встановлює свій внутрішній регламент і визначає більшістю у дві третини голосів державу-учасницю, яка бере на себе головування на кожен п'ятирічний термін;

b) укладає угоду про місцеперебування;

c) встановлює правила для регулювання організації, діяльності і статусу персоналу Центрального бюро;

d) призначає, враховуючи компетентність кандидатів і справедливий географічний розподіл. Генерального директора, заступника Генерального директора, радників і помічників радників Центрального бюро. Центральне бюро своєчасно поінформує держави-учасниці про кожну вакансію, що виникає на цих посадах; Уряд Швейцарії пропонує кандидатів на посади Генерального директора і заступника Генерального директора;

Генеральний директор і заступник Генерального директора призначаються на п'ятирічний термін з правом поновлення;

e) контролює як адміністративну, так і фінансову діяльність Центрального бюро;

f) наглядає за належним застосуванням Центральним бюро Конвенції і рішень, прийнятих іншими органами; у разі потреби рекомендує заходи, яких слід вжити для сприяння застосуванню Конвенції і цих рішень;

g) висловлює обгрунтовані думки з питань, які можуть стосуватися діяльності Центрального бюро і вносяться у Комітет державою-учасницею або Генеральним директором Центрального бюро;

h) затверджує річну програму роботи Центрального бюро;

i) схвалює річний бюджет Організації, річний звіт про управління і річний фінансовий звіт;

j) надсилає державам-учасницям річний звіт про управління, заключний річний фінансовий звіт, а також свої рішення і рекомендації;

k) складає і надсилає державам-учасницям звіт про свою діяльність і пропозиції про оновлення свого складу не пізніше ніж за два місяці до відкриття сесії Генеральної асамблеї, що має прийняти рішення про склад Комітету.

3. Якщо Комітет не приймає іншого рішення, то він засідає в штаб-квартирі Організації.

Комітет проводить два засідання на рік. Крім того, він засідає або за рішенням голови, або на запит чотирьох членів Комітету.

Протоколи засідань Комітету розсилаються всім державам-учасницям.

1. Ревізійна комісія та Комісія експертів з перевезень небезпечних вантажів, далі - "Комісія експертів", складаються з представників держав-учасниць.

Генеральний директор Центрального бюро або його представник беруть участь у засіданнях з правом дорадчого голосу.

2. Ревізійна комісія:

a) приймає рішення відповідно до параграфа 3 статті 19 щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до Конвенції,

b) розглядає відповідно до параграфа 7 статті 6 пропозиції, які подаються Генеральній асамблеї.

Комісія експертів:

приймає рішення відповідно до параграфа 4 статті 19 щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до Конвенції.

3. Центральне бюро скликає Комісії або за власною ініціативою, або на запит п'яти держав-учасниць, а також у випадку, передбаченому в параграфі 7 статті 6, і направляє проект порядку денного державам-учасницям не пізніше ніж за два місяці до відкриття засідання.

4. У Ревізійній комісії досягається кворум, якщо представлена більшість держав-учасниць. Комісія експертів має кворум, якщо представлена одна третина держав-учасниць.

Одна держава-учасниця може бути представлена іншою державою-учасницею, проте жодна держава не може представляти більше двох інших держав.

5. Кожна представлена держава-учасниця має один голос. Голосування проводиться підняттям рук або, на запит, поіменно.

Пропозиція є прийнятою, якщо кількість голосів, відданих "за"

a) складає принаймні одну третину держав-учасниць, представлених при голосуванні;

b) більше кількості голосів, відданих "проти".

6. За згодою більшості держав-учасниць Центральне бюро запрошує держави, які не є учасницями Конвенції і міжнародні організації, які відають питаннями перевезень або займаються проблемами, включеними до порядку денного, до участі в засіданнях Комісій з правом дорадчого голосу. На тих самих умовах на засідання Комісії експертів можуть бути запрошені незалежні експерти.

7. На кожне засідання Комісії обирають голову та одного або двох заступників голови.

8. Наради проводяться робочими мовами. Виступи під час наради однією з робочих мов перекладаються іншою робочою мовою за суттю їхнього змісту; пропозиції і рішення перекладаються повністю.

9. Протоколи резюмують зміст нарад. Пропозиції і рішення викладаються повністю. Що стосується рішень, автентичним є французький текст.

Протоколи направляються державам-учасницям.

10. Комісії можуть призначати робочі групи для опрацювання певних питань.

11. Комісії можуть встановлювати свої внутрішні регламенти.

1. Центральне бюро міжнародних залізничних перевезень виконує функції секретаріату Організації.

2. Центральне бюро, зокрема:

a) виконує завдання, довірені йому іншими органами Організації;

b) попередньо розглядає пропозиції про внесення змін та доповнень до Конвенції, у разі потреби із залученням експертів;

c) скликає Комісії;

d) своєчасно розсилає державам-учасницям документи, необхідні для засідань різних органів;

e) оновлює і публікує списки ліній, згадані в параграфі 2 статті 3;

f) отримує повідомлення від держав-учасниць і транспортних підприємств, і у разі потреби передає їх іншим державам-учасницям і транспортним підприємствам;

g) оновлює і публікує картотеку юридичних прецедентів;

h) публікує періодичний бюлетень;

i) представляє Організацію у відносинах з іншими міжнародними організаціями, які відають питаннями, що стосуються цілей Організації;

j) розробляє проект річного бюджету Організації і подає його для затвердження Адміністративному комітетові;

k) веде фінансові справи Організації у межах ухваленого бюджету;

l) виступаючи як посередник, намагається на запит держави-учасниці або транспортного підприємства врегулювати спори щодо тлумачення або застосування Конвенції, що виникають між відповідними державами або підприємствами;

m) висловлює на запит заінтересованих сторін - держав-учасниць, транспортних підприємств або користувачів - думку щодо спорів, які виникають щодо тлумачення або застосування Конвенції;

n) співпрацює в арбітражному врегулюванні спорів згідно з Розділом III;

o) сприяє полегшенню фінансових стосунків між транспортними підприємствами, що виникають з потреб міжнародного сполучення, а також стягненню непогашених боргів.

3. Періодичний бюлетень містить інформацію, необхідну для застосування Конвенції, а також дослідження, судові рішення та інформацію, важливу для тлумачення, застосування і розвитку залізничного транспортного права. Бюлетень публікується робочими мовами.

1. Держави-учасниці надсилають Центральному бюро свої повідомлення щодо включення ліній або шляхів до списків або виключення ліній або шляхів зі списків, передбачених у параграфі 2 статті 3.

Лінії або шляхи, зазначені у параграфі 2 статті 2, які використовуються для сполучення між державами-учасницями, вносяться до списків тільки за згодою цих держав. Для виключення такої лінії або шляху зі списку достатньо повідомлення однієї з цих держав.

Центральне бюро повідомляє про включення або виключення кожної лінії або шляху всім державам-учасницям.

2. Лінія або шлях підпорядковується Конвенції після закінчення одного місяця від дати повідомлення про її/його включення до списку.

3. Лінія або шлях виходить з підпорядкування Конвенції після закінчення одного місяця від дати повідомлення про виключення зі списку, за винятком вже розпочатих перевезень, що повинні бути завершені.

1. Обсяг видатків Організації встановлюється на кожний фінансовий рік Адміністративним комітетом за пропозицією Центрального бюро.

Видатки Організації покриваються державами-учасницями Конвенції пропорційно до довжини внесених до списків ліній. Проте у випадку морських та внутрішніх водних шляхів до розрахунку береться тільки половина їхньої довжини. Для інших ліній або шляхів, що експлуатуються на особливих умовах, внесок може бути зменшеним не більш ніж удвічі за домовленістю між відповідним урядом і Центральним бюро та при затвердженні Адміністративним комітетом.

2. Надсилаючи державам-учасницям річний звіт про управління і заключний річний фінансовий звіт Центральне бюро запрошує їх сплатити їхню частину на покриття видатків за минулий фінансовий рік якнайшвидше, але не пізніше 31 грудня року, в якому висилаються документи.

Після цієї дати на заборговані суми нараховуються проценти в розмірі п'яти відсотків річних.

Якщо протягом двох років від цієї дати держава-учасниця не сплачувала свій внесок, то її право голосу припиняється доти, доки вона не виконає свого обов'язку щодо сплати.

Після закінчення додаткового дворічного періоду Генеральна асамблея вирішує, чи повинна поведінка цієї держави розглядатися як мовчазна денонсація Конвенції, і фіксує, у разі необхідності, дату набуття чинності денонсацією.

3. Несплачені внески залишаються як заборгованість у разі денонсації Конвенції відповідно до параграфа 2 та відповідно до статті 25, а також у разі припинення права голосу.

4. Несплачені суми повинні, наскільки це можливо, покриватися за рахунок коштів Організації. Вони можуть бути розподілені на чотири фінансові роки. Будь-який залишок дефіциту переноситься на спеціальний рахунок у дебет інших держав-учасниць залежно від того, чи були вони учасницями Конвенції у період несплати. Цей дебет розподіляється пропорційно довжині їхніх ліній та шляхів, внесених до списків на дату відкриття спеціального рахунку.

5. Держава, яка денонсувала Конвенцію, може знову стати державою-учасницею шляхом приєднання за умови, що вона сплатить свою заборгованість.

6. Організація стягує плату для покриття особливих видатків, що виникають внаслідок діяльності, передбаченої у пунктах 1)-n) параграфа 2 статті 9. У випадках, передбачених у пунктах l) та m) параграфа 2 статті 9, ця плата визначається Адміністративним комітетом на основі пропозиції Центрального бюро. У випадку, передбаченому в пункті n) параграфа 2 статті 9, застосовується параграф 2 статті 15.

7. Перевірка рахунків здійснюється Урядом Швейцарії за правилами, викладеними у Додаткових повноваженнях, що додаються до Конвенції, а також відповідно до будь-яких спеціальних директив Адміністративного комітету згідно з положеннями Фінансового бухгалтерського регламенту Організації.

1. Спори між державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, а також спори між державами-учасницями та Організацією щодо тлумачення або застосування Протоколу про привілеї та імунітети можуть на запит однієї із сторін бути передані до третейського суду. Сторони на свій вибір визначають склад третейського суду та арбітражну процедуру.

2. Спори,які виникають

a) між транспортними підприємствами,

b) між транспортними підприємствами і користувачами,

c) між користувачами

щодо застосування Єдиних правил ЦІВ та Єдиних правил ЦІМ, якщо вони не були врегульовані мировою угодою або не були внесені до звичайного суду, можуть за згодою заінтересованих сторін бути передані до третейського суду. Щодо складу третейського суду та арбітражної процедури застосовуються статті 13-16.

3. Кожна держава може під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання залишити за собою право не застосовувати всі або частину положень параграфів 1 і 2.

4. Кожна держава, що зробила застереження згідно з параграфом 3, може у будь-який час відкликати його, повідомивши про це Уряд-депозитарій. Відкликання застереження набуває чинності через один місяць з моменту, коли Уряд-депозитарій повідомив про це держави.

Сторони укладають арбітражну угоду, яка, зокрема, визначає:

a) предмет спору;

b) склад суду і погоджений термін для призначення арбітра або арбітрів;

c) погоджене місце засідання суду.

Арбітражна угода повинна бути подана до Центрального бюро, яке діє як судова канцелярія.

1. Список арбітрів складається та поновлюється Центральним бюро. Кожна держава-учасниця може внести до списку арбітрів двох своїх громадян, що є фахівцями у сфері міжнародного транспортного права.

2. Третейський суд складається з одного, трьох або п'яти арбітрів відповідно до арбітражної угоди.

Арбітри вибираються з числа осіб, які є у списку, згаданому в параграфі 1. Проте, якщо арбітражна угода передбачає п'ятьох арбітрів, то кожна із сторін може вибрати одного арбітра, який не значиться у цьому списку.

Якщо арбітражна угода передбачає одноособового арбітра, то він вибирається за взаємною домовленістю сторін.

Якщо арбітражна угода передбачає трьох або п'ятьох арбітрів, то кожна сторона вибирає відповідно одного або двох арбітрів; вони за взаємною домовленістю призначають третього або п'ятого арбітра, який буде головою третейського суду.

Якщо сторони не можуть дійти згоди у виборі одноособового арбітра або вибрані арбітри не можуть дійти згоди у призначенні третього або п'ятого арбітра, то призначення робить Генеральний директор Центрального бюро.

3. Одноособовий арбітр або третій чи п'ятий арбітри повинні мати громадянство, інше за громадянство кожної із сторін, крім випадку, коли сторони мають однакове громадянство.

Вступ до спору третьої сторони не впливає на склад третейського суду.

1. Третейський суд визначає процедуру, зважаючи, зокрема, на такі положення:

a) він розслідує і вирішує справи на підставі доказів сторін, але не спирається на тлумачення сторін, оскільки при зверненні до нього він здійснює неупереджений розгляд справи;

b) він не може присудити більше або щось інше за те, чого вимагає позивач; він також не може присудити менше того, що відповідач визнав за належне;

c) арбітражне рішення, належним чином вмотивоване, виноситься третейським судом і повідомляється сторонам Центральним бюро;

d) якщо обов'язкові положення законодавства місцевості, де перебуває третейський суд, не передбачають інше і якщо сторони не домовилися про протилежне, арбітражне рішення є остаточним.

2. Гонорари арбітрів визначаються Генеральним директором Центрального бюро.

Рішення третейського суду визначає судові витрати та інші видатки і розподіляє їх між сторонами, а також розподіляє гонорари арбітрів.

1. Порушення арбітражного процесу має щодо переривання строків давності ті самі наслідки, що передбачені відповідними положеннями матеріального права для порушення судового процесу в звичайному суді.

2. Рішення третейського суду по відношенню до транспортних підприємств або користувачів вважається виконаним у судовому порядку в кожній з держав-учасниць після завершення формальностей, що вимагаються в державі, в якій має бути проведене виконання. Суть справи не підлягає перегляду.

1. Боргові відомості, які стосуються перевезень, що підпорядковуються Єдиним правилам, можуть бути направлені до Центрального бюро транспортним підприємством-кредитором для отримання допомоги у відшкодуванні заборгованості. З цією метою Центральне бюро офіційно звертається до транспортного підприємства-боржника з вимогою сплатити заборговану суму або пояснити причини своєї відмови від сплати.

2. Якщо Центральне бюро вважає, що підстави для відмови достатньо обгрунтовані, то воно радить сторонам звернутися за допомогою до компетентного суду або до третейського суду відповідно до параграфа 2 статті 12.

3. Якщо Центральне бюро вважає, що вся сума або її частина є дійсно заборгованою, після проведення відповідної консультації з експертом воно може закликати транспортне підприємство-боржника сплатити весь або частину боргу в Центральне бюро. Сума, сплачена таким чином, утримується доти, доки компетентний суд або третейський суд не винесе остаточне рішення по суті справи.

4. Якщо протягом двох тижнів це підприємство не сплачує суму, встановлену Центральним бюро, то останнє надсилає додаткове офіційне повідомлення і зазначає наслідки у разі недотримання.

5. Якщо після такого додаткового повідомлення жодної оплати не отримано протягом двох місяців, Центральне бюро інформує державу-учасницю, яка має юрисдикцію над цим підприємством, про вжиті заходи і підстави для цих заходів, а також пропонує цій державі-учасниці вжити подальших заходів і, зокрема, розглянути питання, чи повинні лінії або шляхи цього підприємства залишатися в списку.

6. Якщо держава-учасниця заявить, що, незважаючи на несплату, вона бажає, щоб лінії або шляхи цього підприємства залишалися в списках, або якщо вона не відповість на повідомлення Центрального бюро протягом шести тижнів, то на законних підставах вважається, що вона гарантує врегулювання всіх боргів, які виникли внаслідок перевезень, що підпорядковуються Єдиним правилам.

1. Судові рішення, винесені компетентним судом на підставі положень цієї Конвенції у присутності сторін або заочно, після набуття ними чинності згідно із законом, застосованим цим судом, повинні бути виконані в кожній іншій державі-учасниці після завершення формальностей, що вимагаються в державі, в якій має бути проведене виконання. Суть справи не підлягає перегляду.

Це положення не застосовується ні до судових рішень, які є попередньо виконуваними, ні до судових рішень, які покладають відшкодування збитків на додаток до судових витрат на позивача, який програв процес.

Перший абзац застосовується однаковою мірою щодо судових урегулювань.

2. На боргові зобов'язання на користь однієї залізниці за рахунок іншої, що не знаходиться під юрисдикцією тієї ж самої держави-учасниці, які виникли в результаті перевезення відповідно до Єдиних правил, може бути накладений арешт тільки на підставі судового рішення, винесеного судовою владою держави-учасниці, під юрисдикцією якої знаходиться підприємство, яке має боргові зобов'язання, на які має накладатися арешт.

3. Рухомий склад залізниці, як і все обладнання, що використовується для здійснення перевезень і належить цій залізниці, таке як контейнери, устаткування для навантаження і опони, не можуть бути арештовані на будь-якій іншій території, ніж територія держави-учасниці, що має юрисдикцію над залізницею-власницею, за винятком наявності судового рішення, винесеного судовою владою цієї держави.

Приватні вагони, як і все обладнання, яке використовується для здійснення перевезень, міститься в таких вагонах і належить власнику вагона, не можуть бути арештовані на будь-якій іншій території ніж територія держави, в якій власник має постійне місце проживання, за винятком наявності судового рішення, винесеного судовою владою цієї держави.

4. У провадженні, що грунтується на положеннях цієї Конвенції, застава за судові витрати не вимагається.

1. Держави-учасниці надсилають свої пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Конвенції до Центрального бюро, яке негайно доводить їх до відома інших держав-учасниць.

2. Генеральна асамблея приймає рішення щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до тих положень Конвенції, які не згадуються в параграфах 3 і 4.

Включення пропозиції про внесення змін та доповнень до порядку денного сесії і Генеральної асамблеї має бути підтримане третиною держав-учасниць.

У разі, коли Генеральній асамблеї представлена пропозиція про внесення змін та доповнень, вона може вирішити більшістю, необхідною відповідно до параграфа 5 статті 6, що така пропозиція безпосередньо пов'язана з одним або кількома положеннями, внесення змін та доповнень до яких є компетенцією Ревізійної комісії відповідно до параграфа 3. У цьому разі Генеральна асамблея також має право приймати рішення про внесення змін та доповнень до такого положення або положень.

3. Залежно від рішень Генеральної асамблеї, прийнятих відповідно до третього абзацу параграфа 2, Ревізійна комісія приймає рішення щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до нижчеперелічених положень:

a) Додаткові повноваження для перевірки рахунків;

b) Єдині правила ЦІВ:

- параграф 3 статті 1; параграф 2 статті 4; статті 5 (за винятком параграфа 2), 6, 9-14, 15 (за винятком параграфа 6), 16-21, параграф 3 статті 22; статті 23-25, 37, 43 (за винятком параграфів 2 і 4), 48, 49, 56-58 і 61;

- кількості, визначені в розрахункових одиницях у статтях 30, 31, 38, 40 і 41, якщо метою внесення зміни є збільшення цих кількостей;

c) Єдині правила ЦІМ:

- параграф 2 статті 1; параграфи 2-5 статті 3; статті 4, 5, 6 (за винятком параграфа 3), 7, 8, 11-13, 14 (за винятком параграфа 7), 15-17, 19 (за винятком параграфа 4), 20 (за винятком параграфа 3), 21-24, 25 (за винятком параграфа 3), 26 (за винятком параграфа 2), 27, параграфів 3 та 6 статті 28; статті 29, 30 (за винятком параграфа 3), 31, 32 (за винятком параграфа 3), 33 (за винятком параграфа 5), 34, 38, 39, 41, 45, 46, 47 (за винятком параграфа 3), 48 (тільки в тій мірі, наскільки це є лише питанням пристосування до міжнародного морського транспортного права), 52, 53, 59-61, 64 і 65;

- кількість, визначена в розрахункових одиницях у статті 40, якщо метою внесення зміни є збільшення цієї кількості;

- Регламент міжнародних залізничних перевезень приватних вагонів (РІП), Додаток II;

- Регламент міжнародних залізничних перевезень контейнерів (РІКо), Додаток III;

- Регламент міжнародних залізничних перевезень вантажобагажу (РІЕкс), Додаток IV.

4. Комісія експертів приймає рішення щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до положень Регламенту міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД), які є Додатком I до Єдиних правил ЦІМ.

1. Зміни та доповнення, прийняті Генеральною асамблеєю, вносяться до Протоколу, підписаного представниками держав-учасниць. Протокол підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Ратифікаційні грамоти, документи про прийняття або схвалення якнайшвидше здаються на зберігання Уряду-депозитарію.

2. Коли Протокол ратифікується, приймається або схвалюється більш ніж двома третинами від загальної кількості держав-учасниць, рішення набувають чинності після закінчення періоду, визначеного Генеральною асамблеєю.

3. Як тільки рішення набуває чинності, застосування Єдиних правил ЦІВ і ЦІМ призупиняється щодо сполучення з або між тими державами-учасницями, які за один місяць до дати, встановленої для такого набуття чинності, ще не здали свої ратифікаційні грамоти, документи про прийняття або схвалення. Про таке призупинення державам-учасницям повідомляє Центральне бюро; воно закінчується через один місяць після дати повідомлення Центральним бюро про ратифікацію, прийняття або схвалення згаданих рішень відповідними державами.

Таке призупинення не застосовується до держав-учасниць, які повідомили Центральне бюро про те, що без здачі на зберігання своїх ратифікаційних грамот, документів про прийняття або схвалення, вони застосовуватимуть зміни та доповнення, прийняті Генеральною асамблеєю.

1. Про зміни та доповнення, прийняті Комісіями, державам-учасницям повідомляє Центральне бюро.

2. Такі рішення набувають чинності для всіх держав-учасниць у перший день дванадцятого місяця після місяця, в якому Центральне бюро повідомило про них державам-учасницям, за умови, що одна третина держав-учасниць не подали заперечень протягом чотирьох місяців від дати такого повідомлення.

Однак, якщо держава-учасниця подає заперечення щодо рішення Ревізійної комісії протягом чотиримісячного періоду і денонсує Конвенцію не пізніше ніж за два місяці до дати, встановленої для набуття чинності цим рішенням, то останнє набуває чинності тільки тоді, коли набуває чинності денонсація відповідною державою.

1. Конвенція залишається відкритою для підписання державами, запрошеними на восьму чергову Конференцію з перегляду Конвенцій ЦІМ і ЦІВ, у Берні в Уряду Швейцарії до 31 грудня 1980 року.

2. Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Ратифікаційні грамоти, документи про прийняття або схвалення здаються на зберігання Уряду Швейцарії, який є Урядом-депозитарієм.

1. Держави, запрошені на восьму чергову Конференцію з перегляду Конвенцій ЦІМ і ЦІВ, які не підписали нову Конвенцію протягом терміну, визначеного в параграфі 1 статті 22, можуть, проте, заявити про своє приєднання до Конвенції до набуття нею чинності. Документ про приєднання до Конвенції здається на зберігання Уряду-депозитарію.

2. Кожна держава, що бажає приєднатися до Конвенції після набуття нею чинності, надсилає свою заяву Уряду-депозитарію разом зі звітом про стан її залізничних підприємств з точки зору міжнародних перевезень. Уряд-депозитарій передає їх державам-учасницям і Центральному бюро.

Заява вважається законно прийнятою через шість місяців після зазначеного повідомлення, якщо п'ять держав-учасниць не подали заперечення Уряду-депозитарію. Уряд-депозитарій інформує про це державу-заявницю, а також держави-учасниці і Центральне бюро. Нова держава-учасниця без затримки починає виконувати положення статті 10.

У разі надходження заперечення Уряд-депозитарій передає заяву про приєднання Генеральній асамблеї для вирішення.

Після здачі на зберігання документа про приєднання, воно набуває чинності у перший день другого місяця після місяця, протягом якого Центральне бюро передало державам-учасницям список ліній і шляхів нової держави-учасниці.

3. Кожне приєднання до Конвенції стосується тільки Конвенції і змін та доповнень, що є чинними на той час.

1. Як тільки п'ятнадцятьма державами здані на зберігання ратифікаційні грамоти, документи про прийняття, схвалення або приєднання, Уряд-депозитарій встановлює зв'язок з відповідними урядами з метою узгодження набуття чинності Конвенцією.

2. Набуття чинності Конвенцією означає анулювання Міжнародних конвенцій про залізничні перевезення вантажів (ЦІМ) і про залізничні перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ) від 7 лютого 1970 року, а також Додаткової конвенції до Ц1В про відповідальність залізниці за смерть і поранення пасажирів від 26 лютого 1966 року.

Кожна держава-учасниця, яка бажає денонсувати Конвенцію, повідомляє про це Уряд-депозитарій. Денонсація набуває чинності 31 грудня наступного року.

Уряд-депозитарій повідомляє держави, запрошені на восьму чергову Конференцію з перегляду Конвенцій ЦІМ і ЦІВ, інші держави, які приєдналися до Конвенції, а також Центральне бюро:

a) про підписання цієї Конвенції, здачу на зберігання ратифікаційних грамот, документів про прийняття, схвалення або приєднання, а також про повідомлення про денонсацію;

b) про дату набуття чинності цією Конвенцією на підставі статті 24;

c) про здачу на зберігання ратифікаційних грамот, документів про прийняття або схвалення, протоколів, про які йдеться у статті 20.

Застереження до Конвенції допускаються лише у тому разі, коли вони нею передбачені.

Конвенція укладена і підписана французькою мовою.

До тексту французькою мовою додані офіційні переклади німецькою, англійською, арабською, італійською і голландською мовами.

Тільки текст французькою мовою є автентичним.

На засвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені своїми Урядами, підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Берні дев'ятого травня тисяча дев'ятсот вісімдесятого року в одному дійсному примірнику французькою мовою, який залишається на зберігання в архівах Швейцарської Конфедерації. Завірена копія буде надіслана кожній державі-учасниці.

Під час підписання Конвенції про міжнародні залізничні перевезення 9 травня 1980 року або під час здачі на зберігання ратифікаційних грамот, документів про прийняття, схвалення або приєднання до цієї Конвенції такі держави-члени подали заяви або застереження, що є чинними і наведені нижче:

Австрія

"Австрійська Республіка лишає за собою право відповідно до параграфа 1 статті 3 Додатка A до Конвенції не застосовувати положення про цивільну відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо ці нещасні випадки трапилися на її території і якщо пасажир є громадянином Австрії або звичайно проживає в Австрії".

Албанія

"Народна Соціалістична Республіка Албанія заявляє, що при поданні спору до арбітражу необхідно мати для кожного окремого випадку згоду всіх сторін у спорі.

a) Залізничні лінії Народної Соціалістичної Республіки Албанії відкриті лише для міжнародних перевезень вантажів;

b) Приєднання Народної Соціалістичної Республіки Албанії набуде чинності після встановлення сполучення албанських залізниць із міжнародною залізничною мережею".

Ірак

"На виконання параграфа 3 статті 12 Конвенції Іракська Республіка не вважає обов'язковим для себе текст параграфа 1 статті 12 Конвенції, який передбачає, що будь-який спір між договірними сторонами щодо тлумачення або застосування Конвенції може бути поданий на прохання однієї із сторін до арбітражного суду, тому що спірні питання подібного роду можуть подаватися до арбітражу лише у разі згоди всіх сторін у спорі в кожному окремому випадку.

Усі положення Конвенції про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів не застосовуватимуться в разі, якщо йдеться про громадян Іракської Республіки або громадян інших держав, що звичайно проживають в Іраку, які стали жертвами нещасних випадків, що трапилися на території Іраку.

Ратифікація Іракською Республікою у жодному разі не означає визнання так званого "Ізраїлю" і не зобов'язує встановлювати стосунки між ним та Іраком щодо питань, що підпадають під дію Конвенції і Протоколу".

Іран

"Ісламська Республіка Іран лишає за собою право відповідно до параграфа 1 статті 3 Додатка A до Конвенції не застосовувати положення про цивільну відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо нещасний випадок стався на її території і якщо пасажир є громадянином Ірану або звичайно проживає в Ірані".

Польща

"1. Польська Народна Республіка заявляє відповідно до параграфа 3 статті 12 Конвенції, що вона не застосовуватиме положення параграфів 1 і 2 цієї статті.

2. Польська Народна Республіка заявляє відповідно до параграфа 1 статті 3 Єдиних правил ЦІВ, що вона не застосовуватиме всі положення про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо нещасний випадок стався на території Польської Народної Республіки і якщо пасажир є громадянином Польщі або має своє звичайне місце проживання у Польщі".

Румунія

"При поданні застережень відповідно до параграфа 3 статті 12 КОТІФ і до параграфа 1 статті 3 Єдиних правил ЦІВ Уряд Соціалістичної Республіки Румунії зробив таку заяву:

"a) Соціалістична Республіка Румунія заявляє, що вона не вважає обов'язковим для себе положення параграфа 1 статті 12 Конвенції, відповідно до якого будь-який спір між договірними сторонами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції може бути поданий для вирішення до арбітражного суду на вимогу однієї із сторін.

Соціалістична Республіка Румунія вважає, що такі спори можуть подаватися до арбітражу лише за згоди в кожному окремому випадку всіх сторін у спорі.

b) Соціалістична Республіка Румунія заявляє, що вона не вважає обов'язковими для себе ті положення Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу, що стосуються відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, які стали жертвами нещасних випадків, що трапились на її території, якщо такі пасажири є громадянами Румунії або мають своє звичайне місце проживання в Соціалістичній Республіці Румунії".

Фінляндія

"Відповідно до статті 3 Додатка A до Конвенції (Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу, ЦІВ) Фінляндія лишає за собою право не застосовувати до пасажирів, що стали жертвами нещасних випадків, що сталися на її території, усі положення про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо такі пасажири є громадянами Фінляндії або особами, що мають своє звичайне місце проживання у Фінляндії".

Швеція

"Швеція заявляє відповідно до параграфа 1 статті 3 Єдиних правил ЦІВ, що вона не застосовуватиме всі положення про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо нещасний випадок стався на її території і ці пасажири є громадянами Швеції або мають звичайне місце проживання у Швеції".

Чехословаччина

"Чехословацька Соціалістична Республіка відповідно до параграфа 3 статті 12 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), укладеної у Берні 9 травня 1980 року, не застосовуватиме параграфа 1 статті 12 цієї Конвенції, а також відповідно до параграфа 1 статті 3 Додатка A - Єдиних правил ЦІВ не застосовуватиме до пасажирів, що стали жертвами нещасних випадків, що сталися на її території, усіх положень про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо такі пасажири є громадянами Чехословацької Соціалістичної Республіки або особами, що мають своє звичайне місце проживання в Чехословацькій Соціалістичній Республіці".

Словацька Республіка

Чеська Республіка

Словацька Республіка і Чеська Республіка, що є державами-правонаступницями Чехословаччини, зберегли застереження, подані Чехословаччиною, однак, за умови, що застереження до параграфа 1 статті 3 Додатка A стосується відповідно громадян Чехії або Словакії та осіб, що мають своє звичайне місце проживання у Словацькій Республіці або Чеській Республіці.

1. У рамках своєї службової діяльності Організація користується імунітетом відносно підсудності та виконання судових рішень за винятком таких випадків:

a) у тій мірі, в якій Організація чітко відмовилася від такого імунітету в окремому випадку;

b) у разі порушення третьою особою цивільної справи по відшкодуванню шкоди, завданої їй нещасним випадком, що був спричинений автомобілем або іншими транспортними засобами, які належать Організації або управлялися за її дорученням, або в разі порушення такими транспортними засобами правил руху;

c) у разі зустрічного позову, що прямо пов'язаний з провадженням, ініційованим Організацією;

d) у разі накладення арешту згідно з рішенням суду на утримання заробітної плати і винагород, які Організація сплачує членові свого персоналу.

2. Майно та активи Організації, незалежно від їхнього місцезнаходження, користуються імунітетом відносно будь-якої форми реквізиції, конфіскації, секвестру або будь-яких інших форм захоплення або накладення арешту, крім випадків, коли це необхідно як тимчасовий захід для запобігання нещасним випадкам із залученням транспортних засобів, що належать Організації або експлуатуються нею, або для розслідувань у зв'язку з такими нещасними випадками.

Проте, якщо експропріація необхідна у громадських інтересах, то повинні бути вжиті всі відповідні заходи для уникнення втручання у здійснення Організацією її діяльності і повинно бути наперед сплачене достатнє своєчасне відшкодування.

3. У рамках своєї службової діяльності Організація, її майно та прибутки звільняються кожною державою-учасницею від прямого оподаткування. Якщо Організація здійснюватиме закупки або користуватиметься послугами значної вартості, необхідними для її службової діяльності, і ціни таких закупок або послуг включатимуть податки або інші стягнення, то держави-учасниці, наскільки це можливо, повинні вживати відповідних заходів для звільнення Організації від сплати цих податків та інших стягнень або для забезпечення відшкодування таких витрат Організації.

Організація не звільняється від сплати податків та інших стягнень, які становлять тільки плату за надані послуги.

Всі товари, які імпортуються або експортуються Організацією і є необхідними для забезпечення її службової діяльності, звільняються від всіх стягнень та митних зборів, що стягуються при імпорті або експорті.

Звільнення згідно з цією Статтею не здійснюються, якщо закуплені або імпортовані товари або отримані послуги призначені для задоволення особистих потреб працівників Організації.

4. Товари, придбані або імпортовані згідно з параграфом 3, не можуть продаватися, передаватися або використовуватися іншим чином, ніж на умовах, що встановлюються державою-учасницею, яка забезпечила згадані вище звільнення.

5. Службовою діяльністю Організації у розумінні цього Протоколу є діяльність, яка відповідає меті, визначеній у статті 2 Конвенції.

1. Організація має право приймати та зберігати будь-які види коштів, валюти, готівки, цінних паперів або рухомого майна. Вона має право вільно розпоряджатись ними для всіх передбачених Конвенцією завдань і мати банківські рахунки у будь-якій валюті в межах, необхідних для виконання прийнятих зобов'язань.

2. В офіційному листуванні та при передачі або пересиланні всіх своїх документів Організація має право на не менші пільги ніж ті, що надаються кожною державою-учасницею іншим подібним міжнародним організаціям.

Представники держав-учасниць при виконанні своїх функцій і під час поїздок у службових справах користуються такими привілеями та імунітетами на території кожної держави-учасниці:

a) імунітетом від підсудності, навіть після закінчення виконання обов'язків, за дії, включаючи усні та письмові заяви, здійснені при виконанні обов'язків. Проте цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить представникові держави або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів;

b) імунітетом від арешту і попереднього ув'язнення, крім випадків скоєння злочину;

c) імунітетом від арешту особистого багажу, крім випадків скоєння злочину;

d) недоторканністю всіх їхніх службових паперів та документів;

e) звільненням їх самих та їхніх чоловіків/дружин від усіх обмежень на в'їзд та звільненням від усіх формальностей реєстрації іноземців;

f) такими ж пільгами відносно валютних правил, які встановлені для представників іноземних урядів при виконанні ними тимчасових офіційних місій.

Працівники Організації при виконанні своїх функцій користуються такими привілеями та імунітетами на території кожної держави-учасниці:

a) імунітетом від підсудності за дії, включаючи усні та письмові заяви, здійснені при виконанні обов'язків, а також у межах їхніх привілеїв, навіть після звільнення зі служби в Організації. Проте цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить працівнику Організації або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів;

b) недоторканністю всіх їхніх службових паперів та документів;

c) такими ж пільгами відносно звільнення від обмежень на в'їзд та реєстрацію іноземців, як і ті, що звичайно визначені для працівників міжнародних організацій. Такими ж пільгами користуються члени сімей, які мешкають разом з працівниками;

d) звільненням від національного прибуткового податку за умови введення на користь Організації внутрішніх податків на заробітну плату і винагороди, які сплачує Організація. Держави-учасниці, проте, мають право враховувати цю заробітну плату і винагороди при підрахуванні розміру податку на доходи з інших джерел. Держави-учасниці не зобов'язані надавати зазначені пільги щодо компенсацій, пенсій та родинних пенсій, які Організація виплачує колишнім її працівникам або іншим особам, які мають на це право;

e) у тому, що стосується валютних правил, такими ж привілеями, які звичайно визначені для працівників міжнародних організацій;

f) під час міжнародної кризи такими ж пільгами репатріації для себе і членів своїх сімей, що мешкають разом з ними, які звичайно визначені для працівників міжнародних організацій.

Запрошені Організацією експерти при виконанні ними функцій, пов'язаних з діяльністю Організації, або при виконанні завдань за дорученням Організації користуються такими привілеями та імунітетами, наскільки це потрібно для виконання обов'язків, у тому числі протягом поїздок для виконання цих обов'язків або при виконанні таких завдань:

a) імунітетом від підсудності за дії, включаючи письмові та усні заяви, здійснені при виконанні обов'язків. Проте цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить експерту або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів. Експерти користуються цим імунітетом також і після припинення ними своїх функцій при Організації;

b) недоторканністю всіх їхніх службових паперів та документів;

c) пільгами відносно валютних правил, необхідними для переведення їхніх винагород;

d) такими ж пільгами відносно особистого багажу, які надаються представникам іноземних урядів при виконанні тимчасових офіційних місій.

1. Передбачені у цьому Протоколі привілеї та імунітети призначені виключно для забезпечення за всіх обставин безперешкодної діяльності Організації і повної незалежності осіб, яким вони надані. Компетентні органи можуть тимчасово відміняти привілеї або імунітети у всіх випадках, коли їх збереження може перешкодити здійсненню правосуддя, та у випадках, коли вони можуть бути тимчасово відмінені без шкоди для досягнення мети, для якої були призначені.

2. Компетентними органами згідно з параграфом 1 є:

- держави-учасниці по відношенню до своїх представників,

- Адміністративний комітет по відношенню до Генерального директора,

- Генеральний директор по відношенню до інших працівників Організації та до запрошених Організацією експертів.

1. Жодне положення цього Протоколу не зачіпає права кожної держави-учасниці вживати всіх заходів, необхідних в інтересах її громадської безпеки.

2. Організація постійно співпрацює з компетентними органами держав-учасниць з метою сприяння належному здійсненню правосуддя, дотримання законів та правил відповідної держави-учасниці та запобігання будь-яким зловживанням, що можуть виникнути при користуванні привілеями та імунітетами, передбаченими цим Протоколом.

1. Аудитор перевіряє рахунки Організації, включаючи всі довірчі фонди і спеціальні рахунки, як він вважає за потрібне, щоб переконатись у тому, що:

a) фінансова звітність відповідає бухгалтерським книгам та рахункам Організації;

b) фінансові операції, на які представлені документи, проведені відповідно до правил та положень бухгалтерського обліку та також до правил ведення бюджету та інших директив Організації;

c) цінності та готівка, які знаходяться в банку або у касі, або перевірені на підставі довідок, отриманих безпосередньо від депозиторів Організації, або фактично полічені;

d) внутрішні ревізії, включаючи внутрішні перевірки рахунків, проводяться належним чином;

e) всі елементи активу та пасиву, як і всі надлишки та дефіцити пораховані таким методом, який він вважає задовільним.

2. Тільки аудитор має право розглядати всі або частину довідок та підтверджень, які представляє йому Генеральний директор. Якщо аудитор вважає за потрібне, він має право піддати дослідженню та повторній перевірці кожен бухгалтерський запис, що стосується як фінансових операцій, так і поставок або матеріалів.

3. Аудитор має необмежений доступ у будь-який час до всіх бухгалтерських книг, рахунків, бухгалтерських документів та іншої інформації, яку він вважає потрібною.

4. Аудитор не має права відхиляти ту чи іншу рубрику в рахунках, проте він повинен негайно звернути увагу Генерального директора на будь-яку операцію, правомірність або доцільність якої викликає у нього сумніви, з тим, щоб Генеральний директор міг вжити необхідних у таких випадках заходів.

5. Після проведення перевірки аудитор представляє і підписує висновок про фінансову звітність у наведеній нижче редакції: "Я перевірив фінансову звітність Організації за фінансовий рік, який закінчився 31 грудня ... року. Перевірка включає загальний аналіз бухгалтерських методів та контроль бухгалтерських записів та інших свідчень, які видалися мені необхідними мені за цих обставин". Залежно від обставин, у свідоцтві зазначається, що:

a) фінансова звітність задовільно відображає фінансове становище на кінець розглянутого періоду, а також результати проведених протягом згаданого вище періоду фінансових операцій;

b) фінансова звітність складена згідно із зазначеними принципами бухгалтерського обліку;

c) фінансові принципи застосовані відповідно до процедур, що узгоджуються з процедурами, прийнятими у попередньому фінансовому році;

d) фінансові операції проведені відповідно до правил та положень, а також правил ведення бюджету та інших директив Організації.

6. У своєму звіті щодо фінансових операцій аудитор зазначає:

a) вид та обсяг перевірки, яку він здійснив;

b) чинники, які відносяться до повноти або точності рахунків, у разі необхідності включаючи:

1. необхідну інформацію для правильної інтерпретації та оцінки рахунків;

2. кожну суму, яку слід було врахувати, але яка не проведена в бухгалтерському обліку;

3. кожну суму звичайної або умовної витрати, яка не проведена в бухгалтерському обліку або яка не взята до уваги у фінансовому звіті;

4. видатки, на які не були пред'явлені виправдувальні документи;

5. висновок про те, чи ведуться належним чином бухгалтерські книги. Необхідно зазначити випадки, коли подання матеріалу в фінансовому звіті відхиляється від принципів фінансового обліку, що є загальноприйнятими і використовуються постійно.

c) інші питання, на які треба звернути увагу Адміністративного комітету, наприклад:

1. випадки обману або підозри в обмані;

2. марнотратство або використання фондів або іншого майна Організації не за призначенням (навіть якщо рахунки, за якими здійснювались ці операції, складались згідно з правилами);

3. видатки, які можуть з часом привести до значних витрат Організації;

4. кожна загальна або конкретна вада системи контролю прибутків, видатків або поставок чи матеріалів;

5. видатки, які не відповідають намірам Адміністративного комітету з урахуванням належних внутрішніх переносів у бюджеті;

6. перевищення кредитів з урахуванням змін, які можуть виникнути при належних внутрішніх переносах в бюджеті;

7. видатки, які не відповідають існуючим повноваженням.

d) точність або неточність обліку стосовно поставок або матеріалів, визначена після інвентаризації та перевірки бухгалтерських книг.

Крім згаданого вище, звіт також може відображати ті операції, які протягом попереднього фінансового року були проведені в бухгалтерських книгах і про які тепер отримана нова інформація, або ті операції, які мають бути здійснені протягом пізніших фінансових років і про які бажано завчасно поінформувати Адміністративний комітет.

7. Інспектор у жодному разі не може включати до свого звіту критичні зауваження, не надавши спочатку Генеральному директору належну можливість дати пояснення.

8. Аудитор інформує Адміністративний комітет та Генерального директора про результати перевірки. Він додатково може надати Генеральному директору свої коментарі до фінансового звіту, які він вважає доцільними.

9. Якщо аудитор провів лише сумарну перевірку або не зміг одержати належних виправдувальних документів, то він відмічає це у своєму свідоцтві та у звіті, зазначаючи підстави для своїх зауважень, а також можливі наслідки для фінансового становища і проведених у бухгалтерському обліку фінансових операцій.

1. З дотриманням винятків, передбачених статтями 2, 3 і 33, Єдині правила застосовуються до всіх видів перевезень пасажирів і багажу, включаючи перевезення автотранспортних засобів, які здійснюються з міжнародними перевізними документами, складеними на маршрут, що пролягає територіями принаймні двох держав і охоплює лише лінії або шляхи, внесені до списку відповідно до статей 3 і 10 Конвенції, а також у відповідних випадках до перевезень, прирівняних відповідно до другого абзацу параграфа 2 статті 2 Конвенції.

Єдині правила застосовуються у частині відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів також до осіб, що супроводжують відправку, при якій перевезення здійснюється відповідно до Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ).

2. Місця сполучення, між якими складаються міжнародні перевізні документи, визначаються міжнародними тарифами.

3. В Єдиних правилах термін "станція" включає: залізничні станції, порти судноплавних шляхів і всі інші установи транспортних підприємств, відкриті для населення для виконання договору перевезення.

1. На перевезення, станція відправлення і станція призначення якого знаходяться на території однієї і тієї самої держави і яке лише транзитом здійснюється територією іншої держави, дія Єдиних правил не поширюється:

a) якщо лінії або шляхи, якими проходить транзит, експлуатуються винятково залізницею держави відправлення; або

b) якщо заінтересовані держави або залізниці домовилися не вважати ці перевезення міжнародними.

2. Перевезення між станціями двох суміжних держав і перевезення між станціями двох держав транзитом територією третьої держави, якщо лінії або шляхи, якими здійснюються такі перевезення, експлуатуються винятково залізницею однієї з цих трьох держав і якщо це не суперечить законам і нормам жодної із зазначених держав, підпорядковуються нормам внутрішнього сполучення, що застосовуються для цієї залізниці.

1. Під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання кожна держава може застерегти право не застосовувати до пасажирів, які постраждали у нещасних випадках, що сталися на її території, всі положення про відповідальність залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, якщо такі пасажири є громадянами цієї держави або мають звичайне місце проживання у цій державі.

2. Кожна держава, що зробила вищезазначене застереження, може у будь-який час скасувати його, повідомивши про це уряд-депозитарій. Відмова від застереження набуває чинності через один місяць після інформування про це держав-учасниць Урядом Швейцарії.

1. Залізниця зобов'язана здійснювати відповідно до Єдиних правил будь-яке перевезення пасажирів та багажу, якщо тільки:

a) пасажир дотримується Єдиних правил, додаткових положень і міжнародних тарифів;

b) перевезення є можливим за наявності регулярного персоналу і транспортних засобів, які задовольняють вимогам звичайного сполучення;

c) перевезенню не перешкоджають обставини, яких залізниця не може уникнути і які вона не в змозі усунути.

2. Якщо компетентний орган вирішив, що рух буде відмінено або призупинено повністю або частково, ці заходи повинні бути негайно доведені до відома населення та залізниць. Останні повідомляють залізницям інших держав про ці заходи з метою їх оприлюднення.

3. Будь-яке порушення положень цієї статті з боку залізниці є підставою для подання позову про відшкодування завданих збитків або шкоди.

1. Міжнародні тарифи повинні містити всі спеціальні умови, які поширюються на перевезення, зокрема дані, необхідні для розрахунку вартості перевезення та додаткових зборів, а також, у разі потреби, умови перерахунку валют.

Умови міжнародних тарифів не можуть відрізнятися від Єдиних правил, крім випадків, коли останні це виразно передбачають.

2. Міжнародні тарифи повинні застосовуватися до всіх на однакових умовах.

3. Залізниці можуть укладати окремі угоди щодо зниження вартості перевезення або надання інших пільг з дотриманням вимоги, що подібні умови надаються пасажирам, які знаходяться у подібних обставинах.

Зниження вартості перевезення та інші пільги можуть надаватися для службових перевезень залізниць, перевезень для державних установ, а також перевезень з доброчинною, освітньою і навчальною метою.

Оприлюднення заходів, вжитих згідно з першим та другим абзацами, не є обов'язковим.

4. Публікація міжнародних тарифів є обов'язковою тільки в тих державах, чиї залізниці є сторонами цих тарифів як залізниці відправлення або призначення. Ці тарифи і зміни до них набувають чинності в день, зазначений при їх публікації. Підвищення вартості перевезення або зборів та будь-які інші заходи, що призвели б до більш жорстких умов перевезення, ніж передбачені цими тарифами, набувають чинності не раніше ніж через шість днів після їх оприлюднення.

Зміни вартості перевезення та додаткових зборів, передбачених у міжнародних тарифах, внесені для врахування коливань курсів обміну, а також виправлення очевидних помилок набувають чинності на наступний день після їх публікації.

5. На кожній станції, відкритій для міжнародного сполучення, пасажир може ознайомитися з міжнародними тарифами або витягами з них, що зазначають ціну міжнародних квитків, які продаються на цій станції, та відповідну плату за багаж.

1. Розрахунковою одиницею, передбаченою Єдиними правилами, є Спеціальне право запозичення, яке визначено Міжнародним валютним фондом.

Вартість національної валюти держави, що є членом Міжнародного валютного фонду, виражена через Спеціальне право запозичення, розраховується методом оцінювання, який застосовується Міжнародним валютним фондом для його власних операцій і угод.

2. Вартість національної валюти держави, що не є членом Міжнародного валютного фонду, виражена через Спеціальне право запозичення, розраховується методом, встановленим цією державою.

Цей розрахунок повинен виражати у національній валюті реальну вартість, максимально наближену до тієї, яка була б отримана при застосуванні параграфа 1.

3. Для держави, що не є членом Міжнародного валютного фонду і законодавство якої не допускає застосування вищенаведених параграфів 1 або 2, розрахункова одиниця, передбачена Єдиними правилами, вважається рівною трьом золотим франкам.

Золотий франк визначається як 10/31 грама золота проби 0,900.

Перерахунок золотого франка повинен виражати реальну вартість у національній валюті, по можливості якнайближче до вартості, що була б отримана при застосуванні параграфа 1.

4. Протягом трьох місяців після набуття чинності Конвенцією і кожного разу, коли у державах трапляється зміна в їхньому методі розрахунку або зміна вартості їхньої національної валюти по відношенню до розрахункової одиниці, ці держави повідомляють Центральному бюро їхній метод розрахунку відповідно до параграфа 2 або результат перерахунку відповідно до параграфа 3.

Центральне бюро повідомляє ці дані державам.

5. Залізниця повинна публікувати курси, за якими:

a) вона перераховує суми, виражені в іноземних валютах, але сплачувані у національній валюті (курс перерахунку);

b) вона приймає плату в іноземній валюті (курс прийому валют).

1. Дві або більше держави або дві чи більше залізниці можуть укладати додаткові положення з метою виконання Єдиних правил. Вони не можуть відхилятися від Єдиних правил, крім випадків, коли останні це виразно передбачають.

2. Додаткові положення набувають чинності та оприлюднюються у спосіб, передбачений законами і нормами кожної держави. Центральне бюро має бути поінформоване про додаткові положення і набуття ними чинності.

1. За відсутності відповідних положень в Єдиних правилах, додаткових положеннях або міжнародних тарифах застосовується національне законодавство.

2. Національне законодавство означає законодавство, включаючи колізійні корми, тієї держави, в якій правомочна особа обстоює свої права.

3. Для застосування положень про відповідальність залізниці у разі смерті або поранення пасажирів національним законодавством є законодавство, включаючи колізійні норми, тієї держави, на території якої з пасажиром стався нещасний випадок.

1. Залізниця повинна відповідним чином доводити до відома населення розклади поїздів.

2. У розкладах або тарифах повинні зазначатися обмеження у користуванні певними поїздами бо певними класами вагонів.

1. Не допускаються до перевезення або можуть бути видалені протягом перевезення:

a) особи в стані сп'яніння або особи, чия поведінка є неналежною або які не дотримуються чинних в окремій державі приписів; такі особи не мають права на повернення їм ні вартості їхнього проїзду, ні плати, яку вони можливо сплатили за багаж;

b) особи, які через хворобу або з інших причин створюють незручності іншим пасажирам, якщо тільки для них не було зарезервоване ціле купе або якщо таке купе не могло бути надане у їхнє розпорядження навіть за плату. Проте особи, які захворіли під час поїздки, повинні бути доставлені принаймні на найближчу станцію, де їм може бути надана необхідна допомога. Вартість проїзду їм повертається відповідно до статті 25, крім суми, належної за відстань здійсненого проїзду. У відповідних випадках це також стосується плати за багаж.

2. Перевезення осіб, хворих на заразні хвороби, здійснюється відповідно до міжнародних договорів і норм або, за їх відсутності, відповідно до законів і норм кожної держави.

1. Квитки, що випускаються для міжнародного перевезення, повинні бути позначені скороченням CIV. Як перехідний допускається знак ... .

2. Міжнародні тарифи або угоди між залізницями визначають форму та зміст квитків, а також мову і шрифти, якими вони повинні бути надруковані та заповнені.

3. Крім винятків, передбачених у міжнародних тарифах, у квитках повинні бути зазначені:

a) станції відправлення і призначення;

b) маршрут; якщо дозволений вибір маршрутів або видів транспорту, то ця можливість повинна бути зазначена;

c) категорія поїзда і клас вагона;

d) вартість перевезення;

e) перший день дійсності;

f) термін дійсності.

4. Купонна книжка, видана відповідно до міжнародного тарифу, вважається одним квитком для цілей цих Єдиних правил.

5. Крім винятків, передбачених у міжнародних тарифах, квитки можуть передаватися, якщо вони не є іменними і якщо поїздка не почалася.

6. При одержанні квитка пасажир повинен переконатися, що квиток виданий згідно з його вказівками.

7. Терміни дійсності квитків і переривання поїздки регулюються міжнародними тарифами.

1. З початку поїздки пасажир повинен мати дійсний квиток; він повинен зберігати його протягом усієї поїздки і на вимогу пред'являти його кожному працівнику залізниці, відповідальному за перевірку квитків, а також повернути квиток у кінці поїздки. Міжнародні тарифи можуть передбачати винятки.

2. Квитки, до яких внесені незаконні зміни, є недійсними і вилучаються працівниками залізниці, відповідальними за перевірку квитків.

3. Пасажир, який не може пред'явити дійсний квиток, сплачує крім вартості проїзду доплату, обчислену відповідно до приписів залізниці, яка вимагає сплатити доплату.

4. Пасажиру, який відмовляється негайно сплатити вартість проїзду або доплати, може бути відмовлено у продовженні поїздки. Такий пасажир не може вимагати надання в його розпорядження багажу на іншій станції, ніж станція призначення.

1. Діти віком до повних п'яти років, для яких не вимагаються окремі місця, провозяться безоплатно без квитка.

2. Діти віком від п'яти до повних десяти років і молодші за віком діти, для яких вимагаються окремі місця, провозяться за зниженими цінами. Такі ціни, за винятком доплат за проїзд у певних поїздах або вагонах, повинні становити не більше половини вартості квитка для дорослих, не враховуючи округлення ціни відповідно до приписів, які застосовує залізниця, що видає квиток.

Це зниження не обов'язково застосовується до квитків, ціна яких уже знижена у порівнянні зі звичайною ціною за простий квиток.

3. Проте міжнародні тарифи можуть передбачати інші вікові межі, ніж ті, що наведені у параграфах 1 і 2, але вони не повинні бути меншими за повні чотири роки для безоплатного проїзду згідно з параграфом 1 і повні десять років щодо знижених цін згідно з параграфом 2.

1. Займання, надання і резервування місць у поїздах регулюється приписами, які застосовує залізниця. При перевезенні автотранспортних засобів залізниця може вимагати, щоб пасажири під час перевезення залишалися у цих автотранспортних засобах.

2. Відповідно до умов, викладених у міжнародних тарифах, пасажир може зайняти місце вищого класу або у поїзді вищої категорії оплати, ніж зазначено в квитку, або змінити свій маршрут.

1. Пасажир має право без додаткової оплати брати з собою в пасажирський вагон легкі для перенесення предмети (ручну поклажу).

Кожному пасажиру для його ручної поклажі надається місце тільки над або під місцем, яке він займає, або інше відповідне місце у випадку спеціальних вагонів, зокрема вагонів із багажним відділенням.

2. Забороняється брати в пасажирські вагони:

a) речовини і предмети, не допущені до перевезень в якості багажу на підставі статті 18 e), якщо додаткові положення або тарифи не передбачають винятків;

b) предмети, що можуть заважати або створювати незручності пасажирам або заподіяти шкоду;

c) предмети, заборонені для розміщення в пасажирських вагонах приписами митниць або інших адміністративних органів;

d) живих тварин, якщо додаткові положення або тарифи не передбачають винятків.

3. Міжнародні тарифи можуть передбачати, за яких умов предмети, взяті в пасажирський вагон із порушенням параграфів 1 і 2 b), все-таки можуть перевозитися як ручна поклажа або багаж.

4. За наявності вагомої причини підозрювати порушення пунктів 2 a), b) та d) залізниця має право перевірити у присутності пасажира будь-які предмети, взяті ним у вагон. Якщо неможливо встановити особу пасажира, який взяв з собою предмети, що підлягають перевірці, то залізниця здійснює перевірку в присутності двох свідків, які є для залізниці сторонніми особами.

5. Пасажир сам наглядає за предметами і тваринами, взятими ним з собою у пасажирський вагон, за винятком випадків, коли пасажир не може здійснювати такий нагляд через те, що він знаходиться у спеціальному вагоні, згаданому в параграфі 1.

6. Пасажир відповідає за будь-які збитки або шкоду, заподіяні предметами або тваринами, взятими ним з собою в пасажирський вагон, якщо тільки він не доведе, що ці збитки або шкода були заподіяні з вини залізниці або третьої особи або були пов'язані з обставинами, яких пасажир не міг уникнути і наслідки яких він не міг відвернути.

Це положення не стосується відповідальності залізниці згідно зі статтею 26.

1. Якщо внаслідок спізнення поїзда пасажир не пересів на інший поїзд або якщо рейс поїзда відмінено на всьому або частині його маршруту, а пасажир бажає продовжити свою поїздку, залізниця доставляє пасажира з його ручною поклажею та багажем без стягнення доплати таким поїздом, що йде до тієї ж станції призначення, у міру практичної можливості тією самою або іншою лінією, яка експлуатується залізницями початкового маршруту, з тим, щоб дати пасажиру можливість прибути за його призначенням з найменшою затримкою.

2. Залізниця говинна зазначити на квитку, що пересадка не відбулася або поїзд відмінений, якщо це сталося, у разі потреби продовжити термін дійсності квитка і встановити його дійсність для нового маршруту, для вищого класу або для поїзда вищої категорії оплати. Проте тарифи або розклади можуть виключати використання певних поїздів.

1. До перевезення в якості багажу допускаються придатні для цілей поїздки предмети, що знаходяться у валізах, кошиках, сумках, рюкзаках або іншому подібному упакуванні, а також це упакування.

2. Міжнародні тарифи в якості багажу можуть допускати за певних умов тварин і предмети, не зазначені в параграфі 1, а також автотранспортні засоби, які здаються для перевезення з причепами або без причепів.

Умови перевезення автотранспортних засобів визначають, зокрема, умови допуску до перевезення, оформлення, навантаження і перевезення; форму і зміст перевізного документа, який повинен містити скорочення CIV; умови розвантаження і доставки, а також зобов'язання водія стосовно його транспортного засобу і його завантаження та вивантаження.

До перевезення в якості багажу не допускаються:

a) предмети, перевезення яких заборонено хоча б на одній з територій, якими цей багаж мав би перевозитися;

b) предмети, перевезення яких є монополією поштових органів хоча б на одній з територій, якими цей багаж мав би перевозитися;

c) вантажі, призначені для продажу;

d) громіздкі або занадто важкі предмети;

e) небезпечні речовини або предмети, зокрема заряджена вогнепальна зброя, вибухові і легкозаймисті речовини або предмети, горючі, отруйні, радіоактивні або їдкі речовини, а також відразливі або інфекційні речовини. Міжнародні тарифи на особливих умовах можуть допускати в якості багажу деякі з цих речовин і предметів.

1. Якщо міжнародні тарифи не передбачають інше, то багаж оформлюється тільки при пред'явленні квитка, дійсного принаймні до станції призначення багажу.

Якщо тарифи передбачають прийом багажу без пред'явлення квитка, то положення Єдиних правил, які визначають права та обов'язки пасажира щодо його багажу, застосовуються за аналогією до відправника багажу.

2. Залізниця лишає за собою право перевезти багаж іншим маршрутом, ніж той, що ним їде пасажир.

На станції відправлення, а також на станціях пересадки, на яких багаж повинен бути перевантажений, відправлення здійснюється першим відповідним поїздом, який забезпечує належну доставку багажу.

Багаж може перевозитися у вищезгаданий спосіб, тільки якщо це дозволяють формальності, які вимагаються митницями або іншими адміністративними органами при відправленні або під час поїздки.

3. Якщо міжнародні тарифи не передбачають інше, то плата за перевезення багажу повинна вноситися при його оформленні.

4. Тарифи або розклади можуть виключати або обмежувати перевезення багажу в певних поїздах або певних категоріях поїздів або до чи з певних станцій.

5. Формальності щодо оформлення багажу, неврегульовані цією статтею, визначаються приписами, чинними на станції оформлення.

1. При оформленні багажу пасажиру видається квитанція.

2. Багажні квитанції, видані для міжнародного перевезення, повинні містити скорочення CIV. Як перехідний допускається знак ... .

3. Міжнародні тарифи або угоди між залізницями визначають форму і зміст багажних квитанцій, а також мову і шрифти, якими вони повинні бути надруковані і заповнені.

4. Якщо міжнародні тарифи не передбачають інше, то багажна квитанція повинна містити:

a) назву станції відправлення і станції призначення;

b) маршрут;

c) день і час здачі до перевезення;

d) кількість пасажирів;

e) кількість місць багажу і їх масу;

f) вартість перевезення та інші витрати.

5. При отриманні багажної квитанції пасажир повинен переконатися, що її заповнено відповідно до його вказівок.

1. Залізниця може відмовити у прийомі місць багажу, стан або упаковка яких є дефектними, або які невідповідно упаковані, або на яких є явні ознаки пошкодження.

Якщо вони все-таки приймаються до перевезення, то залізниця може зробити відповідну відмітку в багажній квитанції. Прийняття пасажиром багажної квитанції з такою відміткою є доказом того, що пасажир визнав правильність цієї відмітки.

2. На кожному місці багажу на видному місці чітким і розбірливим написом, який неможливо сплутати і стерти, пасажир повинен зазначити:

a) своє прізвище та адресу;

b) станцію і країну призначення.

Старі позначення повинні бути зроблені нерозбірливими або видалені пасажиром.

Залізниця може відмовити у прийомі багажних місць, на яких відсутні згадані позначення.

1. Пасажир відповідає за всі наслідки недотримання статей 17, 18 і параграфа 2 статті 21.

2. За наявності вагомої причини підозрювати порушення залізниця має право перевірити, чи відповідає вміст багажу цим положенням, якщо тільки це не заборонено законами і нормами держави, в якій має відбутися перевірка. Пасажир має бути запрошений бути присутнім при перевірці. Якщо він не з'явиться або якщо його не можна розшукати, перевірка повинна здійснюватись у присутності двох свідків, які є сторонніми для залізниці особами.

3. Якщо встановлюється порушення, то пасажир повинен сплатити витрати на перевірку.

У разі порушення статей 17 і 18 залізниця може стягнути доплату, встановлену міжнародними тарифами, а також різницю вартості перевезення та відшкодування будь-яких заподіяних збитків або шкоди.

1. Багаж видається при здачі багажної квитанції і, у разі потреби, при оплаті витрат, пов'язаних із багажем. Залізниця має право, але не зобов'язана перевірити, чи власник багажної квитанції має право одержати багаж.

2. Прирівнюється до видачі власнику багажної квитанції, якщо здійснюється відповідно до чинних на станції видачі приписів:

a) передача багажу митниці або податковій установі до їхніх приміщень або складів, якщо останні не є під наглядом залізниці;

b) передача тварин третій особі.

3. Власник квитанції може вимагати видачі багажу в пункті видачі станції призначення, коли після прибуття поїзда, яким мав перевозитися багаж, минуло достатньо часу для передачі багажу у розпорядження пасажира і, у разі потреби, часу для виконання формальностей, що вимагаються митницями або іншими адміністративними органами.

4. Якщо багажна квитанція не здається, то залізниця зобов'язана видати багаж тільки тій особі, що доведе своє право на це. У разі надання недостатніх доказів залізниця може вимагати надання гарантій.

5. Багаж доставляється на ту станцію, куди він був оформлений. Проте при своєчасній вимозі власника квитанції, якщо обставини це дозволяють і якщо приписи митниць та інших адміністративних органів при цьому не порушуються, багаж може бути повернений на станцію відправлення або виданий на проміжній станції при здачі багажної квитанції і, якщо цього вимагають тарифи, при пред'явленні квитка.

6. Власник багажної квитанції, якому не видано багаж, відповідно до параграфа 3 може вимагати, щоб йому зазначили на багажній квитанції день і час, коли він вимагав видачі.

7. На вимогу правомочної особи залізниця зобов'язана перевірити багаж у її присутності, щоб констатувати шкоду, про заподіяння якої стверджує ця особа. Ця правомочна особа може відмовитися від одержання багажу, якщо залізниця не виконує її вимогу.

8. У решті випадків видача багажу здійснюється відповідно до чинних на станції видачі багажу приписів.

Пасажир зобов'язаний дотримуватися приписів митниць або інших адміністративних органів як по відношенню до його власної особи, так і по відношенню до взятих ним з собою тварин, так і щодо перевірки його ручної поклажі і багажу. Пасажир повинен бути присутнім при такій перевірці, якщо закони і норми кожної держави не передбачають інше. Залізниця не відповідає перед пасажиром за збитки або шкоду, заподіяні у зв'язку з недотриманням пасажиром цих зобов'язань.

1. Вартість перевезення повертається цілком або частково, якщо:

a) квиток не був використаний або був використаний тільки частково;

b) через недостачу місць квиток був використаний у вагоні нижчого класу або у поїзді нижчої кагегорії оплати, ніж зазначено у квитку;

c) багаж був забраний назад на станції відправлення або виданий на проміжній станції.

2. Міжнародні тарифи визначають, які документи і довідки мають складатися для обгрунтування вимоги про повернення плат, суми для повернення, а також збори для відрахування з цих сум.

У визначених випадках ці тарифи можуть виключати повернення плати за проїзд або визначати певні умови для такого повернення.

3. Будь-яка вимога про повернення плати, що грунтується на вищезгаданих параграфах або параграфі 1 b) статті 10, не приймається, якщо вона не була подана залізниці протягом шести місяців. Для квитків обчислення цього терміну починається від наступного дня після закінчення їхнього терміну дійсності, а для багажних квитанцій - від дня їх оформлення.

4. Якщо тариф застосований неправильно або при розрахунку або стягненні плати за перевезення або інших платежів припущена помилка, то переплачена сума повертається залізницею, а недоплачена сума доплачується їй лише тоді, коли вона перевищує дві розрахункові одиниці на квиток або на багажну квитанцію.

5. Переплачена або недоплачена суми розраховуються за офіційним обмінним курсом дня, коли були стягнені плати за перевезення. Якщо вирівнювальні сплати здійснюються в іншій валюті, ніж та, в якій були стягнені початкові оплати, то діє обмінний курс дня, коли здійснюються ці вирівнювальні сплати.

6. В усіх випадках, не передбачених цією статтею, і за відсутності угод між залізницями застосовуються приписи, чинні в державі відправлення.

1. Залізниця відповідає за збитки або шкоду, заподіяні внаслідок смерті, поранення або будь-якого іншого фізичного або психічного ушкодження пасажира внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з експлуатацією залізниці, який стався під час перебування пасажира у залізничному транспортному засобі або при посадці чи висадці.

Крім того, залізниця відповідає за збитки або шкоду, заподіяні внаслідок повної або часткової втрати або пошкодження речей, які потерпілий від нещасного випадку пасажир мав або на собі або при собі в якості ручної поклажі, включаючи будь-яких тварин.

2. Залізниця звільняється від відповідальності:

a) якщо нещасний випадок зумовлений не пов'язаними з експлуатацією залізниць обставинами, яких залізниця, незважаючи на вжиття всіх необхідних у конкретних обставинах заходів, не могла уникнути і наслідки яких вона не могла відвернути;

b) цілком або частково, у тій мірі, в якій нещасний випадок стався з вини пасажира або через його поведінку, що не відповідає нормальній поведінці пасажирів;

c) якщо причиною нещасного випадку є поведінка третьої особи, якої залізниця, незважаючи на вжиття всіх необхідних у конкретних обставинах заходів, не могла уникнути і наслідки яких вона не могла відвернути. Якщо, незважаючи на це, залізниця не звільняється від відповідальності, вона повністю відповідає в межах, визначених Єдиними правилами, але без відміни права регресної вимоги, яке залізниця може мати щодо третьої особи.

3. Єдині правила не встановлюють відповідальність, яка може покладатись на залізницю у випадках, не передбачених у параграфі 1.

4. Залізницею, яка несе відповідальність відповідно до положень цієї глави, є залізниця, яка відповідно до списку ліній, передбаченого в статтях 3 і 10 Конвенції, експлуатує лінію, на якій стався нещасний випадок. Якщо відповідно до цього списку лінія спільно експлуатується двома залізницями, то кожна з них несе відповідальність.

1. У разі смерті пасажира сума відшкодування збитків включає:

a) необхідні витрати, що виникли в результаті смерті, зокрема, на перевезення тіла, поховання і кремацію;

b) якщо смерть не наступила відразу, - суму відшкодування збитків, передбачену у статті 28.

2. Якщо у разі смерті пасажира особи, яких він за законом був зобов'язаний або у майбутньому був би зобов'язаний забезпечувати матеріально, позбавилися годувальника, то цим особам також відшкодовуються їхні збитки. Вимоги осіб по відшкодуванню збитків, яких пасажир забезпечував матеріально без зобов'язання, що має силу закону, регулюються національним законодавством.

У разі поранення або будь-якого іншого фізичного або психічного ушкодження пасажира сума відшкодування збитків включає:

a) необхідні витрати, зокрема витрати на лікування і перевезення;

b) відшкодування фінансових збитків, що виникли внаслідок повної або часткової втрати працездатності пасажиром або внаслідок збільшення його потреб.

Національне законодавство визначає, чи повинна залізниця і, якщо повинна, то в якій мірі, відшкодовувати інші збитки, ніж ті, що передбачені у статтях 27 і 28, зокрема, за психічний і фізичний біль і страждання (pretium doloris), а також за спотворення.

1. Сума відшкодування збитків, передбачена в параграфі 2 статті 27 і пункті b) статті 28, повинна призначатися у формі одноразової виплати. Проте, якщо національне законодавство допускає щорічну виплату, то збитки відшкодовуються у цій формі, якщо цього вимагає поранений пасажир або правомочні особи, зазначені в параграфі 2 статті 27.

2. Розмір збитків, що відшкодовуються відповідно до параграфа 1, визначається національним законодавством. Проте при застосуванні Єдиних правил верхня межа для пасажира становить 70000 розрахункових одиниць у формі одноразової виплати або щорічної виплати, що відповідає цій сумі, якщо національне законодавство визначає верхню межу меншою за цю суму.

Якщо залізниця несе відповідальність відповідно до другого абзацу параграфа 1 статті 26, вона повинна сплатити відшкодування у розмірі не більше 700 розрахункових одиниць для кожного пасажира.

Будь-які положення тарифів або спеціальних угод, які укладені між залізницею і пасажиром і передбачають заздалегідь звільнити залізницю цілком або частково від відповідальності у разі смерті або поранення пасажирів або перенести тягар доведення, що лежить на залізниці, або що встановлюють більш низькі межі, ніж ті, що передбачені в параграфі 2 статті 30 та статті 31, є недійсними. Ця недійсність не впливає на чинність договору перевезення.

1. 3 урахуванням параграфа 2 положення про відповідальність залізниці у разі смерті і поранення пасажирів не застосовуються до збитків чи шкоди, заподіяних під час перевезення не залізничними лініями, внесеними до списку ліній, передбаченого у статтях 3 і 10 Конвенції.

2. Проте, якщо залізничні транспортні засоби перевозяться поромом, то положення про відповідальність залізниці у разі смерті або поранення пасажирів застосовуються до збитків чи шкоди, згаданих у параграфі 1 статті 26 та завданих внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з експлуатацією залізниці, що стався під час перебування пасажира у залізничному транспортному засобі або при посадці чи висадці.

Для цілей попереднього абзацу "держава, на території якої з пасажиром трапився нещасний випадок" означає державу, під прапором якої іде пором.

3. Якщо внаслідок виняткових обставин залізниця вимушена тимчасово припинити експлуатацію і сама перевозить пасажирів або вони перевозяться за її дорученням іншим видом транспорту, то вона несе відповідальність відповідно до права, що відноситься до цього виду транспорту. Проте застосування статті 18 Конвенції і статей 8, 48-53 і 55 Єдиних правил залишається чинним.

1. Залізниця, що прийняла багаж для перевезення, видавши багажну квитанцію, відповідає за виконання перевезення на всьому маршруті до видачі.

2. Кожна наступна залізниця самим прийняттям багажу стає стороною договору перевезення і приймає зобов'язання, які з нього випливають, не порушуючи положень параграфа 3 статті 51, що стосуються залізниці призначення.

1. Залізниця відповідає за збитки або шкоду, заподіяні внаслідок повної або часткової втрати або пошкодження багажу від моменту прийому до перевезення до моменту видачі, а також за збитки або шкоду, завдані внаслідок прострочення доставки.

2. Залізниця звільняється від такої відповідальності, якщо втрата, пошкодження або прострочення доставки сталися з вини пасажира, у зв'язку з розпорядженням пасажира, що не було спричинене виною залізниці, а також у зв'язку з власними дефектами багажу або обставинами, яких залізниця не могла уникнути і наслідкам яких не могла запобігти.

3. Залізниця звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата або пошкодження виникають у зв'язку з особливим ризиком, властивим одній або кільком таким обставинам:

a) відсутності або невідповідності пакування;

b) особливій природі багажу;

c) перевезенню в якості багажу предметів, що не допускаються до перевезення.

1. Доведення того, що втрата, пошкодження або прострочення доставки спричинені однією з визначених у параграфі 2 статті 35 обставин, покладається на залізницю.

2. Якщо залізниця встановлює, що з огляду на обставини конкретного випадку, втрата або пошкодження могли виникнути через один або декілька визначених у параграфі 3 статті 35 особливих ризиків, то вважається, що саме так і було. Проте правомочна особа зберігає за собою право довести, що втрата або пошкодження не виникли цілком або частково в результаті одного з цих ризиків.

1. Правомочна особа може без подальших доказів вважати багаж втраченим, якщо його не видано або не надано в її розпорядження протягом чотирнадцяти днів після вимоги про видачу відповідно до параграфа 3 статті 23.

2. Якщо багаж, що вважався загубленим, був виявлений протягом одного року після вимоги про видачу, то залізниця повідомляє про це правомочній особі, якщо її адреса відома або може бути встановлена.

3. Протягом тридцяти днів після одержання такого повідомлення правомочна особа може вимагати, щоб багаж був виданий їй на будь-якій зі станцій маршруту. У такому разі ця особа повинна сплатити витрати на перевезення багажу від станції відправлення до станції, де має відбутися видача, і повернути отримане відшкодування за відрахуванням будь-яких включених зборів. Проте ця особа зберігає свої права на відшкодування за прострочення доставки відповідно до статті 40.

4. Якщо виявлений багаж не був затребуваний протягом передбаченого в параграфі 3 терміну або його виявлено пізніше ніж через рік, що минув після вимоги про видачу, то залізниця розпоряджається багажем відповідно до законів і норм держави, що має юрисдикцію над нею.

1. У разі повної або часткової втрати багажу, щоб виключити подальші відшкодування, залізниця повинна виплатити:

a) якщо розмір збитків або шкоди доведено - відшкодування у цьому розмірі, але не вище 40 розрахункових одиниць за кожний відсутній кілограм маси брутто або 600 розрахункових одиниць за кожне багажне місце;

b) якщо розмір збитків або шкоди не доведено - наперед обумовлену компенсацію у розмірі 10 розрахункових одиниць за кожний відсутній кілограм маси брутто або 150 розрахункових одиниць за кожне багажне місце.

Спосіб відшкодування - за масу чи за багажне місце - визначається міжнародними тарифами.

2. Крім того, залізниця повинна відшкодувати вартість перевезення, мито та інші суми, витрачені у зв'язку з перевезенням втраченого багажу.

1. У разі пошкодження багажу, щоб виключити подальші відшкодування, залізниця повинна виплатити відшкодування, еквівалентне зниженню вартості багажу.

2. Відшкодування не повинно перевищувати:

a) якщо весь багаж втратив цінність у результаті пошкодження - суми, яка була б сплачена у разі повної втрати;

b) якщо тільки частина багажу втратила цінність у результаті пошкодження - суми, яка була б сплачена у разі повної втрати цієї частини.

1. У разі прострочення доставки багажу залізниця за кожну завершену добу після вимоги видачі, але максимально за чотирнадцять днів повинна виплатити:

a) якщо правомочна особа доведе, що через прострочення доставки були завдані збитки або шкода, включаючи пошкодження, - відшкодування у розмірі суми збитків або шкоди, але не більше 0,40 розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 7 розрахункових одиниць за кожне місце виданого з простроченням багажу;

b) якщо правомочна особа не доведе, що через прострочення доставки були заподіяні збитки або шкода, - наперед обумовлену компенсацію у розмірі 0,07 розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 1,40 розрахункової одиниці за кожне місце виданого з простроченням багажу.

Спосіб відшкодування - за масу чи за багажне місце - визначається міжнародними тарифами.

2. У разі повної втрати багажу компенсація, передбачена в параграфі 1, не може долучатися до компенсації, передбаченої у статті 38.

3. У разі часткової втрати багажу компенсація, передбачена в параграфі 1, сплачується за невтрачену частину.

4. У разі пошкодження багажу, що не є наслідком прострочення доставки, компенсація, передбачена в параграфі 1, у разі потреби долучається до компенсації, передбаченої у статті 39.

5. У жодному разі компенсація, що сплачується згідно з параграфом 1, разом з компенсаціями, передбаченими у статтях 38 і 39, не повинні в сумі перевищувати компенсацію, яку належало б виплатити у разі повної втрати багажу.

1. У разі затримки завантаження автотранспортного засобу з провини залізниці або прострочення його доставки, якщо правомочна особа доведе, що цим були завдані збитки або шкода, залізниця повинна виплатити компенсацію, розмір якої не може перевищувати вартості перевезення цього транспортного засобу.

2. Якщо у разі затримки завантаження автотранспортного засобу з провини залізниці, правомочна особа відмовляється від подальшого виконання договору перевезення, то їй повертається вартість перевезення транспортного засобу і пасажирів. Крім цього, правомочна особа, якщо вона доведе, що через цю затримку були заподіяні збитки або шкода, може вимагати відшкодування, розмір якого не може перевищувати вартості перевезення транспортного засобу.

3. У разі повної або часткової втрати транспортного засобу відшкодування, що виплачується правомочній особі за заподіяні збитки або шкоду, розраховується на основі споживчої вартості цього транспортного засобу і не може перевищувати 8000 розрахункових одиниць.

4. Щодо предметів, які знаходяться у транспортному засобі, залізниця відповідає тільки за збитки або шкоду, заподіяні з її вини. Загальна сума відшкодування не може перевищувати 1000 розрахункових одиниць.

Залізниця несе відповідальність щодо предметів, розміщених поза транспортним засобом, тільки у разі навмисних дій.

5. Навантажений або порожній причіп вважається транспортним засобом.

6. На перевезення автотранспортних засобів поширюються решта положень стосовно відповідальності за багаж.

Положення статей 30, 31 і 38-41 Єдиних правил або положення національного законодавства, що обмежують відшкодування визначеною сумою, не застосовуються, якщо доведено, що збитки або шкода заподіяні внаслідок дії або бездіяльності з боку залізниці з наміром завдати такі збитки або шкоду, або через недбалість із усвідомленням того, що такі збитки або шкода можуть бути заподіяні.

1. Якщо для розрахунку відшкодування потрібно конвертувати суми, виражені в іноземній валюті, то перерахунок здійснюється за курсом дня і місця сплати відшкодування.

2. Правомочна особа може вимагати нарахування процентів на відшкодування в розмірі п'яти відсотків річних, починаючи від дня подання претензії відповідно до статті 49 або, якщо претензія не була подана, від дня пред'явлення позову.

3. Проте у випадку відшкодування, що виплачується відповідно до статей 27 і 28, проценти нараховуються лише від дня, коли сталися події, що послужили приводом для визначення розміру відшкодування, якщо цей день наступає після дня подання претензії або дня пред'явлення позову.

4. Стосовно багажу проценти нараховуються лише тоді, коли компенсація перевищує 8 розрахункових одиниць на багажну квитанцію.

5. Стосовно багажу, якщо правомочна особа не надає залізниці протягом визначеного їй відповідного терміну документи для підтвердження, необхідні для остаточного врегулювання претензії, то нарахування процентів припиняється на період від закінчення цього встановленого терміну і до фактичної передачі таких документів.

Залізниця звільняється від відповідальності, що покладається на неї Єдиними правилами, якщо збитки або шкода заподіяні ядерною аварією і якщо відповідно до законів і норм держави про відповідальність у галузі ядерної енергегики особа, що експлуатує ядерну установку, або особа, яка її заміщує, відповідає за такі збитки або шкоду.

Залізниця відповідає за своїх працівників і будь-яких інших осіб, яких вона наймає на роботу для здійснення перевезень.

Проте, якщо ці працівники або інші особи на вимогу пасажира надають послуги, які залізниця не зобов'язана надавати, вони вважаються такими, що діють від імені пасажира, якому вони надають ці послуги.

В усіх випадках, до яких застосовуються Єдині правила, будь-який позов щодо відповідальності на будь-якій підставі може бути пред'явлений залізниці лише з дотриманням умов і обмежень, викладених у цих Правилах.

Це саме стосується будь-якого позову, пред'явленого до працівників залізниці і інших осіб, за яких залізниця відповідає згідно зі статтею 45.

1. З дотриманням положень статті 41 відповідальність залізниці за збитки або шкоду, завдані в результаті запізнення або відміни поїзда або в результаті нездійсненої пересадки, визначається законами і нормами держави, в якій це сталося.

2. З дотриманням положень статті 26 залізниця не відповідає за предмети і тварин, нагляд за якими покладено відповідно до параграфа 5 статті 15 на пасажира, або за предмети, які пасажир має на собі, крім випадків, коли збитки або шкода заподіяні з вини залізниці.

3. Інші статті Розділу III та Розділу IV не застосовуються у випадках, згаданих у параграфах 1 і 2.

1. Якщо залізниця виявляє або припускає або правомочна особа стверджує, що сталися часткова втрата або пошкодження багажу, то залізниця повинна негайно і в міру можливості у присутності правомочної особи шляхом складання акта встановити залежно від характеру збитків або шкоди стан багажу, його масу і, якщо це можливо, розмір збитків або шкоди, їх причину, а також момент виникнення.

Копія цього акта безоплатно видається правомочній особі.

2. Якщо правомочна особа не визнає відомості, констатовані в акті, вона може вимагати, щоб стан і маса багажу, а також причина і розмір збитків або шкоди були встановлені експертом, призначеним сторонами або судом. Ця процедура регулюється законами і нормами держави, в якій відбувається встановлення збитків або шкоди.

3. У разі втрати багажного місця правомочна особа повинна дати якомога точніший опис втраченого вантажу для полегшення його пошуку залізницею.

1. Претензії щодо відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів повинні заявлятися у письмовому вигляді до однієї із зазначених нижче залізниць:

a) залізниці, що несе відповідальність; якщо згідно з параграфом 4 статті 26 відповідальність несуть дві залізниці - до однієї з них;

b) залізниці відправлення;

c) залізниці призначення;

d) залізниці доміцилія або звичайного місця проживання пасажира, якщо адміністрація цієї залізниці знаходиться на території держави-учасниці.

2. Інші претензії стосовно договору перевезення повинні заявлятися у письмовому вигляді залізниці, визначеній у параграфах 2 і 3 статті 51.

При врегулюванні претензії залізниця може вимагати здачі квитків або багажних квитанцій.

3. Право подання претензії належить особам, які мають право пред'являти до залізниці позов у суді відповідно до статті 50.

4. Квитки, багажні квитанції та інші документи, які правомочна особа вважає за потрібне долучити до претензії, повинні подаватися в оригіналі або у формі копій, належним чином завірених, якщо цього вимагає залізниця.

Позов у суді може пред'являтися до залізниці особою, яка залежно від ситуації надала квиток або багажну квитанцію або, за їх відсутності, довела своє право в інший спосіб.

1. Позов у суді, що грунтується на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, може пред'являтися тільки до залізниці, що несе відповідальність згідно з параграфом 4 статті 26. У разі спільної експлуатації двома залізницями позивач вибирає між ними.

2. Позов у суді про повернення суми, виплаченої за договором перевезення, можна пред'являти до залізниці, що отримала суму, або до залізниці, на користь якої сума була стягнена.

3. Інші позови, що виникають з договору перевезення, можна пред'являти в суді до залізниці відправлення, залізниці призначення або до залізниці, на якій стався факт, що є причиною позову.

До залізниці призначення такі позови можна пред'являти в суді, навіть якщо вона не отримала багаж.

4. Якщо позивач може вибирати між кількома залізницями, його право вибору втрачається, як тільки він пред'являє позов до однієї з них.

5. Позов у суді можна пред'являти до іншої залізниці, ніж передбачені в параграфах 2 і 3, якщо цей позов поданий як зустрічний або як заперечення у провадженні за основним позовом, що грунтується на тому ж самому договорі перевезення.

1. Позови, які грунтуються на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, можуть пред'являтися лише у компетентному суді держави, на території якої стався нещасний випадок з пасажиром, якщо тільки в міжурядових договорах або в актах концесії не визначено інше.

2. Інші позови, які грунтуються на Єдиних правилах, можуть пред'являтися лише у компетентному суді держави, що має юрисдикцію над залізницею, до якої пред'являється позов, якщо тільки в міжурядових договорах або в актах концесії не визначено інше.

Якщо залізниця експлуатує незалежні залізничні мережі у різних державах, то кожна з цих мереж при застосуванні цього параграфа розглядається як окрема залізниця.

1. Будь-яке право на пред'явлення позову правомочною особою, що грунтується на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, припиняється, якщо повідомлення про цей нещасний випадок з пасажиром не подається правомочною особою протягом шести місяців після усвідомлення нею збитків або шкоди одній із залізниць, до яких можна заявити претензію відповідно до параграфа 1 статті 49.

Якщо правомочна особа усно повідомляє залізницю про нещасний випадок, то залізниця повинна видати цій правомочній особі довідку про таке усне повідомлення.

2. Проте право на позов не припиняється, якщо:

a) протягом зазначеного в параграфі 1 періоду правомочна особа заявила претензію одній із залізниць, згаданих у параграфі 1 статті 49;

b) протягом зазначеного в параграфі 1 періоду відповідальна залізниця або одна з двох залізниць, якщо згідно з параграфом 4 статті 26 відповідальність несуть дві залізниці, довідалася про нещасний випадок з пасажиром якимось іншим чином;

c) про нещасний випадок не було заявлено або було заявлено із запізненням внаслідок обставин, які не можна поставити у провину правомочній особі;

d) правомочна особа доводить, що випадок стався з вини залізниці.

1. Прийняття багажу правомочною особою припиняє всі права на пред'явлення позову до залізниці за договором перевезення у разі часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки.

2. Проте право на позов не припиняється:

a) у разі часткової втрати або пошкодження, якщо

(i) втрата або пошкодження були констатовані відповідно до статті 48 до прийняття багажу правомочною особою;

(ii) констатація, яку належало виконати відповідно до статті 48, не була виконана виключно з вини залізниці.

b) у разі завдання збитків або шкоди, які не є очевидними і були виявлені правомочною особою лише після прийняття багажу, якщо правомочна особа

(i) вимагає констатації відповідно до статті 48 відразу ж після виявлення збитків або шкоди і не пізніше ніж через три дні після прийняття багажу і;

(ii) доведе, крім того, що збитки або шкода заподіяні в період між прийняттям для перевезення і видачею.

c) у разі прострочення доставки, якщо правомочна особа протягом двадцяти одного дня заявила свої права одній із залізниць, зазначених у параграфі 3 статті 51;

d) правомочна особа доведе, що причиною збитків або шкоди стали навмисні дії або груба необережність з боку залізниці.

1. Строк позовної давності для позовів про відшкодування, які грунтуються на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, становить:

a) для пасажира - три роки від першого наступного дня після нещасного випадку;

b) для інших правомочних осіб - три роки від першого дня після смерті пасажира, але не більше п'яти років від першого наступного дня після нещасного випадку.

2. Строк позовної давності для інших позовів за договором перевезення становить один рік.

Проте строк позовної давності становить два роки у випадку позову з приводу збитків або шкоди, заподіяних внаслідок дії або бездіяльності з наміром заподіяти такі збитки або шкоду, або через недбалість із усвідомленням, що така шкода або збитки можуть бути заподіяні.

3. Перебіг строку позовної давності відповідно до параграфа 2 починається для позовів:

a) про відшкодування повної втрати - від чотирнадцятого дня після закінчення терміну, передбаченого у параграфі 3 статті 23;

b) про відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - від дня, коли відбулася видача;

c) про оплату або повернення вартості перевезення, додаткових зборів або доплат, про коригування сум оплат у разі неправильного застосування тарифу або помилки при розрахунку або стягненні - від дня оплати або, якщо оплата не була зроблена, від дня, коли оплата мала відбутися;

d) про повернення додаткових платежів, які вимагаються митницями або іншими адміністративними органами - від дня пред'явлення вимоги цими органами;

e) в усіх інших випадках, що стосуються перевезення пасажирів, - від дня припинення дійсності квитка.

День, наведений для визначення початку перебігу строку позовної давності, не включається до цього строку.

4. При поданні до залізниці претензії відповідно до статті 49 разом із необхідними документами перебіг строку позовної давності призупиняється до дня, коли залізниця відхиляє претензію з письмовим підтвердженням і повертає документи. Якщо претензія приймається частково, то перебіг строку позовної давності відновлюється для все ще спірної частини претензії. Доведення того, що претензія була прийнята, або того, що на неї отримана відповідь із поверненням документів, покладаються на сторону, яка посилається на ці факти.

Подальші претензії по тому самому предмету не призупиняють перебігу строку позовної давності.

5. Припинене за давністю право на пред'явлення позову не може бути реалізоване навіть у формі зустрічного позову або заперечення.

6. З дотриманням попередніх положень призупинення і переривання перебігу строку позовної давності регулюються національним законодавством.

Кожна залізниця, яка стягнула або повинна була стягнути плату за перевезення, повинна виплатити залізницям, що беруть участь у цьому перевезенні, належну їм частку вартості перевезення.

1. Залізниця, яка виплатила відшкодування відповідно до Єдиних правил за повну або часткову втрату або пошкодження багажу, має право регресної вимоги до інших залізниць, що брали участь у перевезенні, відповідно до таких положень:

a) залізниця, яка заподіяла збитки або шкоду, одна відповідає за це;

b) якщо збитки або шкода завдані кількома залізницями, то кожна залізниця відповідає за збитки або шкоду, завдані нею; якщо таке розрізнення неможливо встановити, то відшкодування розподіляється між цими залізницями відповідно до пункту c);

c) якщо не можна довести, що збитки або шкода заподіяні однією або кількома залізницями, то відшкодування розподіляється між усіма залізницями, що брали участь у перевезенні, за винятком тих, які доведуть, що збитки або шкода не були заподіяні на їхніх лініях. Розподіл здійснюється пропорційно до відстаней в кілометрах, які містяться у тарифах.

2. У разі неплатоспроможності однієї з цих залізниць частка, не виплачена нею, розподіляється між усіма іншими залізницями, що брали участь у перевезенні, пропорційно до відстаней в кілометрах, які містяться в тарифах.

Стаття 57 застосовується у випадку відшкодування, виплаченого за прострочення доставки. Якщо прострочення спричинене кількома залізницями, то відшкодування розподіляється між цими залізницями пропорційно тривалості запізнення на їхніх відповідних лініях.

1. Обгрунтованість оплати, проведеної залізницею, яка пред'являє одну з регресних вимог, передбачених у статтях 57 і 58, не може заперечуватися залізницею, до якої була пред'явлена регресна вимога, якщо відшкодування було встановлено судом і ця остання залізниця була належним чином викликана до суду і їй була надана можливість взяти участь у розгляді справи. Суд, якому поданий основний позов, встановлює термін, необхідний для повідомлення про виклик до суду для участі у розгляді справи.

2. Залізниця, яка реалізує своє право регресної вимоги, повинна подавати вимоги в рамках одного й того самого судового провадження до всіх залізниць, з якими вона не досягла згоди, інакше вона втрачає своє право регресної вимоги до тих залізниць, які не викликалися до суду.

3. Суд повинен викласти свій присуд в одному і тому ж судовому рішенні щодо всіх регресних вимог, внесених до суду.

4. Залізниці, притягнуті таким чином до відповідальності, не мають права подальшої регресної вимоги.

5. Регресне судове провадження не повинно проводитися спільно з судовим провадженням про відшкодування, якого вимагає правомочна особа за договором перевезення.

1. Суди країни, в якій розташована адміністрація залізниці, по відношенню до якої подається регресна вимога, мають виняткову компетенцію щодо таких регресних вимог.

2. Якщо регресна вимога висувається до кількох залізниць, то залізниця, що виступає як позивач, маг право вибирати суд, до якого вона вносить вимогу, серед компетентних згідно з параграфом 1 судів.

За домовленістю залізниці можуть відхилятися від положень щодо взаємних прав регресної вимоги, викладених в цьому Розділі, за винятком положень параграфа 5 статті 59.

Положення Єдиних правил не мають переваги над положеннями, які певні держави зобов'язані застосовувати у взаємному сполученні на виконання певних договорів, таких як Договір Європейського об'єднання вугілля і сталі і Договір Європейського економічного співтовариства.

1. З дотриманням винятків, передбачених статтею 2, Єдині правила застосовуються до всіх відправок вантажів, які здаються до перевезення з прямою накладною, складеною на маршрут, що пролягає територіями принаймні двох держав і охоплює лише лінії або шляхи, внесені до списку відповідно до статей 3 і 10 Конвенції, а також у відповідних випадках - до перевезень, прирівняних відповідно до другого абзацу параграфа 2 статті 2 Конвенції.

2. В Єдиних правилах термін "станція" включає: залізничні станції, порти судноплавних шляхів і всі інші установи транспортних підприємств, відкриті для населення для виконання договору перевезення.