На виконання статей 6 і 19, параграф 2 Міжнародної конвенції про залізничні перевезення, підписаної в Берні 9 травня 1980 року, в подальшому "КОТІФ 1980", у Вільнюсі з 26 травня до 3 червня 1999 року вібулася п'ята Генеральна асамблея Міжурядової організації з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ).

- виражаючи впевненість у необхідності й корисності міжурядової організації, яка розглядає по можливості всі аспекти міжнародних залізничних перевезень у масштабах держав,

- вважаючи, що для цього та з врахуванням застосування КОТІФ 1980 тридцятьма дев'ятьма державами в Європі, Азії та Африці, а також залізничними підприємствами цих держав, ОТІФ є собою найбільш відповідною організацією,

- вважаючи необхідним розвивати КОТІФ 1980, а саме, Єдині правила ЦІВ і Єдині правила ЦІМ з метою їхньої адаптації до нових потреб міжнародних залізничних перевезень,

- вважаючи, що безпека під час перевезень небезпечних вантажів у міжнародному залізничному сполученні вимагає перетворення РІД в режим публічного права, застосування якого не залежить більше від укладення договору перевезення, що підпадає під дію Єдиних правил ЦІМ,

- вважаючи, що з моменту підписання Конвенції 9 травня 1980 року політичні, економічні та юридичні зміни, що відбулися в більшості держав-членів, вимагають встановлення й розвитку єдиних умов, що поширюються на інші галузі права, які мають важливе значення для міжнародного залізничного сполучення,

- вважаючи, що держави, враховуючи особливі суспільні інтереси, повинні вживати більш ефективних заходів, спрямованих на усунення перешкод, які заважають перетину кордонів у міжнародному залізничному сполученні,

- вважаючи, що в інтересах міжнародних залізничних перевезень важливо актуалізувати існуючі конвенції та міжнародні багатосторонні угоди у сфері залізничних перевезень, а у випадку необхідності внести їх до Конвенції,

Генеральна асамблея постановляє таке:

Параграф 1. Функції уряду-депозитарію, передбачені в статтях 22-26 КОТІФ 1980, покладаються на ОТІФ як тимчасовий депозитарій, з моменту відкриття для підписання цього Протоколу й до дати набрання ним чинності.

Параграф 2. Тимчасовий депозитарій сповіщає держави-члени про:

a) підписання цього Протоколу й про подання ратифікаційних грамот, документів про прийняття, ухвалення або приєднання,

b) дату набрання чинності цим Протоколом відповідно до статті 4,

і виконує решту функцій депозитарію, що зазначені в Частині VII Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.

Параграф 1. Цей Протокол залишається відкритим для підписання державами-членами до 31 грудня 1999 року. Підписання здійснюється в Берні в штаб-квартирі тимчасового депозитарію.

Параграф 2. Згідно зі статтею 20, параграф 1 КОТІФ 1980, цей Протокол підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Ратифікаційні грамоти, документи про прийняття або схвалення передаються у найкоротший можливий термін на зберігання тимчасовому депозитарію.

Параграф 3. Держави-члени, що не підписали цей Протокол у термін, передбачений в параграфі 1, а також держави, заяви про приєднання яких до КОТІФ 1980 були прийняті й отримали обов'язкову юридичну силу згідно з її статтею 23, параграф 2,можуть до набування чинності цим Протоколом приєднатися до нього, надіславши документ про приєднання тимчасовому депозитарію.

Параграф 4. Приєднання держави до КОТІФ 1980 згідно зі статтею 23, заява якої надійшла після відкриття до підписання Протоколу, але до набрання ним чинності, дійсне стосовно КОТІФ 1980, та Конвенції згідно з текстом Додатка до цього Протоколу.

Параграф 1. Цей Протокол набуває чинності в перший день третього місяця, наступного за тим, протягом якого тимчасовий депозитарій повідомив державам-членам про подання документа, в якому йдеться про виконання умов статті 20, параграфа 2 КОТІФ 1980. Державами-членами в розумінні статті 20, параграфа 2 вважаються держави, які на момент прийняття рішення Генеральною асамблеєю були державами-членами й залишаються ними на момент виконання умов для набрання чинності цим Протоколом.

Параграф 2. Проте стаття 3 застосовується з моменту надання до підписання цього Протоколу.

Заяви й застереження, передбачені статтею 42, параграф 1 Конвенції згідно з текстом Додатка до цього Протоколу, можуть надаватись будь-коли , навіть до набрання чинності цим Протоколом. Вони вважаються дійсними з моменту набрання чинності цим Протоколом.

Параграф 1. Не пізніше шести місяців після набрання чинності цим Протоколом Генеральний секретар ОТІФ скликає Генеральну асамблею з метою:

a) призначення членів Адміністративного комітету на майбутній період (стаття 14, параграф 2, пункт "b" КОТІФ згідно з текстом Додатка до цього Протоколу), та, у випадку необхідності, прийняття рішення стосовно закінчення повноважень чинного Адміністративного комітету.

b) встановлення на шестирічний термін максимальної суми, якої можуть досягти витрати Організації протягом кожного бюджетного періоду (стаття 14, параграф 2, пункт "e" КОТІФ згідно з текстом Додатка до цього Протоколу), та

c) у випадку необхідності, виборів Генерального секретаря (стаття 14, параграф 2, пункт "c" КОТІФ згідно з текстом Додатка до цього Протоколу).

Параграф 2. Не пізніше трьох місяців після набрання чинності цим Протоколом Генеральний секретар ОТІФ скликає Комісію технічних експертів.

Параграф 3. Після набрання чинності цим Протоколом, повноваження Адміністративного комітету, визначені згідно зі статтею 6, параграф 2, пункт "b" КОТІФ 1980, закінчуються до встановленої Генеральною асамблеєю дати, яка повинна збігатися з початком повноважень членів їхніх заступників Адміністративного комітету, призначених цією Генеральною асамблеєю (стаття 14, параграф 2, пункт "b" КОТІФ згідно з текстом Додатка до цього Протоколу).

Параграф 4. Повноваження Генерального директора Центрального бюро, залежно від моменту набрання сили цим Протоколом, минає після закінчення періоду, на який він був призначений згідно зі статтею 7, параграф 2, пункт "d" КОТІФ 1980. З моменту набрання чинності цим Протоколом він виконує функції Генерального секретаря.

Параграф 5. Навіть після набрання чинності цим Протоколом відповідні положення статей 6, 7 і 11 КОТІФ 1980 продовжують застосовуватися до:

a) перевірки рахунків і затвердження щорічних рахунків Організації,

b) встановлення остаточних внесків держав-членів у витрати Організації,

c) сплати внесків,

d) максимальної суми, якої можуть досягти витрати Організації протягом п'ятирічного терміну, встановленого до набрання чинності цим Протоколом.

Пункти "a" - "c" стосуються року, протягом якого цей Протокол набуває чинності, а також попереднього року.

Параграф 6. Остаточні внески держав-членів, належні за рік, протягом якого цей Протокол набирає чинності, розраховуються на підставі статті 11, параграф 1 КОТІФ 1980.

Параграф 7. На прохання держави-члена, внесок якого, розрахований згідно зі статтею 26 Конвенції згідно з текстом Додатка до цього Протоколу, перевищує внесок, заборгований за 1999 рік, Генеральна асамблея може встановити внесок цієї держави на три роки, наступні за роком набрання чинності цим Протоколом, беручи до уваги такі принципи:

a) підставою встановлення тимчасового внеску є мінімальний внесок, зазначений у наведеній вище статті 26, параграф 3, або внесок, належний за 1999 рік, якщо він вищий за мінімальний внесок,

b) внесок у три етапи прогресивно адаптується до остаточного внеску, що розраховується згідно із зазначеною вище статтею 26.

Це положення не застосовується до держав-членів, зобов'язаних сплатити мінімальний внесок, який у будь-якому випадку необхідно сплатити.

Параграф 8. Договори перевезень пасажирів або вантажів в міжнародному сполученні між державами-членами, укладені згідно з Єдиними правилами ЦІВ 1980 або Єдиними правилами ЦІМ 1980, підпадають під дію Єдиних правил, що діють на момент укладення договору, навіть після набрання чинності цим Протоколом.

Параграф 9. Імперативні положення Єдиних правил ЦУВ і Єдиних правил ЦУІ застосовуються до договорів, укладених до набрання чинності цим Протоколом, протягом року після набрання ним чинності.

Параграф 1. Цей Протокол укладений та підписаний французькою, німецькою та англійською мовами. У випадку розбіжностей лише текст французькою мовою є автентичним текстом.

Параграф 2. За пропозицією заінтересованої держави-члена Організація публікує офіційні переклади цього Протоколу на інші мови у тому випадку, якщо одна з цих мов є офіційною мовою принаймні в двох державах-членах. Ці переклади здійснюються за співробітництвом з компетентними службами заінтересованих держав-членів.

В посвідчення чого зазначені нижче повноважні представники, що мають належні повноваження своїх Урядів, підписали цей Протокол.

Учинено у Вільнюсі 3 червня 1999 року в одному дійсному примірнику англійською, німецькою та французькою мовами; ці примірники передані на зберігання в архів ОТІФ. Засвідчені копії будуть надані кожній з держав-членів.

Параграф 1. Сторони, що приєдналися до цієї Конвенції як держави-члени, утворюють Міжурядову організацію з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), далі - "Організація".

Параграф 2. Штаб-квартира Організації знаходиться в місті Берн. Генеральна асамблея може прийняти рішення про вибір іншого міста, розташованого в одній з держав-членів.

Параграф 3. Організація є юридичною особою. Вона може укладати договори, набувати й продавати рухоме і нерухоме майно, а також подавати позов і нести відповідальність у судовому порядку.

Параграф 4. Організація, члени її персоналу, запрошені нею експерти й представники держав-членів користуються під час виконання своїх обов'язків необхідними привілеями і імунітетами на умовах, визначених в Протоколі про привілеї та імунітети Організації, що додається до Конвенції.

Параграф 5. Відносини між Організацією та державою її перебування регулюються угодою про штаб-квартиру.

Параграф 6. Робочими мовами Організації є французька, німецька та англійська мови. Генеральна асамблея може призначати інші мови.

Параграф 1. Метою Організації є сприяння, поліпшення й полегшення з будь-якого погляду міжнародного залізничного сполучення, зокрема:

a) шляхом встановлення єдиного правопорядку в таких правових галузях:

1. договір про перевезення пасажирів і вантажів в транзитному міжнародному сполученні, зокрема додаткові перевезення, що використовують інші транспортні засоби і які є предметом одного договору;

2. договір про використання вагонів як транспортного засобу в міжнародному залізничному сполученні;

3. договір про використання інфраструктури в міжнародному залізничному сполученні;

4. перевезення небезпечних вантажів у міжнародному залізничному сполученні;

b) сприяти, з врахуванням особливих державних інтересів, подоланню в найкоротший строк ускладнень щодо перетину кордонів під час міжнародного залізничного перевезення, якщо лише причини цих ускладнень належать до компетенції держав;

c) сприяти інтероперабельності й технічній гармонізації в залізничному секторі шляхом затвердження технічних стандартів і прийняття єдиних технічних приписів;

d) шляхом встановлення єдиної процедури з технічного допуску залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні;

e) слідкувати за дотриманням всіх правил і рекомендацій, прийнятих в рамках Організації;

f) сприяти розвитку режиму єдиного правопорядку, правил і процедур, зазначених в пунктах "а" - "е", враховуючи при цьому юридичні, економічні й технічні зміни.

Параграф 2. Організація може

a) на виконання завдань, зазначених в параграфі 1, розробляти інші режими єдиного правопорядку;

b) формувати рамки, в яких держави-члени можуть розробляти інші міжнародні конвенції, що мають за мету сприяти, поліпшувати й полегшувати міжнародне залізничне сполучення.

Параграф 1. Держави-члени зобов'язуються зосереджувати своє міжнародне співробітництво в галузі залізничного транспорту виключно в рамках Організації, якщо існує зв'язок з покладеними на неї завданнями згідно зі статтями 2 і 4. Для досягнення цієї мети держави-члени вживають всіх необхідних і доцільних заходів для адаптації підписаних ними міжнародних конвенцій і багатосторонніх угод, якщо лише ці конвенції та угоди стосуються міжнародного співробітництва в галузі залізничного транспорту й надають іншим міжурядовим і неурядовим організаціям завдання, що збігаються з завданнями Організації.

Параграф 2. Зобов'язання, що випливають з параграфа 1 для держав-членів, які також є членами Європейських співтовариств або державами, що підписали Угоду про європейський економічний простір, не превалюють над їхніми зобов'язаннями як членів Європейського Співтовариства або держав, що підписали Угоду про європейський економічний простір.

Параграф 1. За рішенням Генеральної асамблеї та згідно з метою, наведеною в статті 2, Організація має право приймати функції, ресурси й зобов'язання, які можуть бути передані їй іншими міжурядовими організаціями відповідно до угод, які укладені з цими організаціями.

Параграф 2. За рішенням Генеральної асамблеї Організація може передавати іншим міжурядовим організаціям функції, ресурси й зобов'язання відповідно до угод, які укладені з цими організаціями.

Параграф 3. Після затвердження Адміністративного комітету Організація може взяти на себе адміністративні функції, пов'язані з її метою й доручені їй будь-якою державою-членом. Витрати, пов'язані з виконанням цих функцій, несе заінтересована держава-член.

Параграф 1. Держави-члени домовляються про вживання всіх необхідних заходів для полегшення й прискорення міжнародного залізничного сполучення. Для цього кожна держава-член зобов'язується по можливості:

a) виключати будь-яку непотрібну процедуру,

b) спрощувати й уніфікувати формальності, які ще вимагаються,

c) спрощувати прикордонні контрольні перевірки.

Параграф 2. З метою полегшення й поліпшення міжнародного обміну держави-члени домовляються про надання допомоги з питань найбільшої уніфікації приписів, стандартів, процедур і організаційних методів, що стосуються залізничних вагонів, залізничного персоналу, залізничної інфраструктури та допоміжних служб.

Параграф 3. Держави-члени домовляються про сприяння укладанню договорів між органами управління інфраструктурою з метою оптимізації міжнародного залізничного сполучення.

Параграф 1. Якщо не були подані заяви або застереження згідно з першим абзацом статті 42, параграф 1, то міжнародне залізничне сполучення й допуск залізничного обладнання для використання в міжнародному сполученні визначаються:

a) "Єдиними правилами до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (ЦІС)" (Додаток A до Конвенції)

b) "Єдиними правилами до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ)" (Додаток B до Конвенції)

c) "Регламентом про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (РІД)" (Додаток C до Конвенції)

d) "Єдиними правилами до договорів про використання вагонів у міжнародному залізничному сполученні (ЦУС)" (Додаток D до Конвенції)

e) "Єдиними правилами до договору про використання інфраструктури в міжнародному залізничному сполученні (ЦУІ)" (Додаток E до Конвенції)

f) "Єдиними правилами про затвердження технічних стандартів і прийняття єдиних технічних приписів, що застосовуються до залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні (АПТУ)" (Додаток F до Конвенції)

g) "Єдиними правилами про допуск залізничного обладнання, що використовується в міжнародному сполученні (АТМФ)" (Додаток G до Конвенції)

h) Іншими режимами єдиного правопорядку, розробленими Організацією згідно зі статтею 2, параграф 2, пункт "a", що також входять до Додатків до Конвенції.

Параграф 2. Єдині правила і правові режими, перераховані в параграфі 1, разом з їхніми Додатками є невід'ємною частиною Конвенції.

У наведених нижче положеннях вислів "Конвенція" охоплює власне Конвенцію, Протокол, зазначений в параграфі 4 статті 1, і Додатки, перераховані в статті 6 разом з Додатками до них.

Параграф 1. Під час тлумачення й застосування Конвенції повинен враховуватись її статус міжнародного договору й необхідність сприяння уніфікації.

Параграф 2. За відсутності в Конвенції відповідних положень діє національне законодавство.

Параграф 3. Під національним законодавством розуміється право держави, в якому правочинна особа пред'являє свої права, зокрема колізійні норми.

Параграф 1. Розрахунковою одиницею, передбаченою Додатками, є спеціальне право запозичення так, як це визначено Міжнародним валютним фондом.

Параграф 2. Виражена в спеціальному праві запозичення вартість національної валюти держави-учасниці, яка є одночасно членом Міжнародного валютного фонду, розраховується за методом оцінки, що застосовується Міжнародним валютним фондом для своїх власних операцій і транзакцій.

Параграф 3. Виражена в спеціальному праві запозичена вартість національної валюти держави, що не є членом Міжнародного валютного фонду, розраховується способом, встановленим цією державою. В національній валюті цей розрахунок повинен виражати реальну вартість, по можливості найближчу до вартості, яка була б отримана під час застосування параграфа 2.

Параграф 4. Для держави, що не є членом Міжнародного валютного фонду й законодавство якої не допускає застосування параграфа 2 або 3, розрахункова одиниця, передбачена Положенням, прирівнюється до вартості трьох золотих франків. Золотий франк містить 10/31 грама золота з його чистим вмістом 0,900. Перерахунок золотого франка повинен виражати в національній валюті реальну вартість, найближчу по можливості до вартості, яка була б отримана під час застосування параграфа 2.

Параграф 5. Протягом трьох місяців після набрання чинності Конвенцією та у всіх випадках, коли в державах змінюється метод розрахунку вартості їхньої національної валюти стосовно розрахункової одиниці, держави повідомляють Генеральному секретарю їхній метод розрахунку згідно з параграфом 3 або результати перерахунку згідно з параграфом 4. Генеральний секретар доводить ці повідомлення до відома держав-членів.

Параграф 6. Сума, виражена в розрахункових одиницях, конвертується в національну валюту держави, в суд якої було передано справу. Конвертування здійснюється згідно з вартістю відповідної валюти на день винесення судового рішення або на день, погоджений сторонами.

Параграф 1. Дві або більше держав або два чи більше перевізників можуть встановлювати додаткові положення для Єдиних правил ЦІВ і Єдиних правил ЦІМ, ці додаткові положення не повинні суперечити цим Єдиним правилам.

Параграф 2. Додаткові положення, вказані в параграфі 1, вводяться в дію та опубліковуються по формі, передбаченій законами й приписами кожної держави. Про додаткові положення держав і введення їх у дію інформують Генеральний секретар Організації. Він доводить ці повідомлення до відома інших держав-членів.

У випадку позовів, які грунтуються на Єдиних правилах ЦІВ, Єдиних правилах ЦІМ, Єдиних правилах ЦУВ або Єдиних правилах ЦУІ, не може вимагатись застава під витрати судового процесу.

Параграф 1. Якщо згідно з положеннями Конвенції судові рішення, винесені суперечливо або заочно компетентним судом, набрання чинності згідно із законами, що є визначальними для суду, який виносить рішення, вони підлягають виконанню в будь-якій іншій державі-члені, щойно будуть виконані формальності, встановлені в державі, в якій повинно відбуватися їхнє виконання. Перегляд справи по суті не допускається. Це положення також поширюється на компромісні рішення.

Параграф 2. Параграф 1 не застосовується до рішень, що попередньо виконані, та до судових рішень, які покладають на позивача, який програв процес, крім судових витрат ще й відшкодування.

Параграф 3. Якщо під час перевезення, яке здійснюється згідно з Єдиними правилами ЦІВ або Єдиними правилами ЦІМ, одне транспортне підприємство має право на пред'явлення вимог іншому транспортному підприємству, яке не належить тій самій державі-члену, то ці вимоги можуть бути задоволені шляхом накладення арешту або конфіскації майна лише на підставі рішення судових органів держави-члена, якому належить підприємство, що є кредитором за вимогою, на яку накладається арешт.

Параграф 4. Вимоги на основі договорів, до яких застосовуються Єдині правила ЦУВ або Єдині правила ЦУІ, можуть бути задоволені шляхом накладення арешту на майно лише на підставі рішення судових органів держави-члена, якій належить підприємство, яке є кредитором за вимогою, на яку накладається арешт.

Параграф 5. На залізничний рухомий склад може накладатися арешт в іншій державі-члені, аніж та, де знаходиться власник (зареєстрована юридична особа), лише на підставі рішення судових органів цієї держави. Вислів "власник" означає особу, що є власником залізничного рухомого складу тобто має право ним розпоряджатися та протягом тривалого часу використовує його.

Параграф 1. Діяльність Організації забезпечується такими органами:

a) Генеральна асамблея;

b) Адміністративний комітет;

c) Ревізійна комісія;

d) Комісія експертів з перевезення небезпечних вантажів (Комісія експертів РІД);

e) Комісія із залізничного сприяння;

f) Комісія технічних експертів;

g) Генеральний секретар.

Параграф 2. Генеральна асамблея може прийняти рішення про створення інших тимчасових комісій для виконання особливих завдань.

Параграф 3. Під час визначення кворуму на Генеральній асамблеї та на комісіях, зазначених в пунктах "c" - "g" держави-члени, що не мають права голосу (стаття 14 параграф 5, стаття 26 параграф 7 або стаття 40 параграф 4), до уваги не беруться.

Параграф 4. Головування Генеральною асамблеєю, головування Адміністративним комітетом, а також функції Генерального секретаря повинні доручатися виключно представникам різних держав-членів.

Параграф 1. Генеральна асамблея складається з усіх держав-членів.

Параграф 2. Генеральна асамблея:

a) встановлює свій внутрішній регламент;

b) призначає членів Адміністративного комітету, а також одного заступника для кожного з них і обирає державу-члена, яка буде головувати (стаття 15, параграфи 1 - 3);

c) обирає Генерального секретаря;

d) видає директиви з діяльності Адміністративного комітету й Генерального секретаря;

e) встановлює на шестирічний період максимальну суму, якої можуть досягти витрати Організації протягом кожного бюджетного періоду (стаття 25); за відсутності такого, вона видає директиви щодо обмеження цих витрат на період, який не може перевищувати шість років;

f) приймає рішення про доцільність зміни місцезнаходження штаб-квартири Організації (стаття 1, параграф 2);

g) приймає рішення про використання інших робочих мов (стаття 1, параграф 6);

h) приймає рішення про виконання Організацією інших функцій (стаття 4, параграф 1), а також про передачу функцій Організації іншій міжурядовій організації (стаття 4, параграф 2);

i) за необхідності приймає рішення про створення інших тимчасових комісій для виконання особливих завдань (стаття 13, параграф 2);

j) перевіряє, чи повинна поведінка держави розглядатися як мовчазна денонсація (стаття 26, параграф 2);

k) приймає рішення стосовно доручення перевірки рахунків іншій державі, аніж державі, в якій розміщується штаб-квартира (стаття 27, параграф 1);

l) приймає рішення щодо заяв про зміни Конвенції (стаття 33, параграфи 2 і 3);

m) приймає рішення за заявами про приєднання, які їй надаються (стаття 37, параграф 4);

n) приймає рішення про умови приєднання регіональної організації для економічного співпробітництва (стаття 38, параграф 1);

o) приймає рішення за заявами про асоціювання, які їй надаються (стаття 39, параграф 1);

p) приймає рішення про розпуск Організації та про можливу передачу її функцій іншій міжурядовій організації (стаття 43);

q) приймає рішення з інших питань, що включені до порядку денного.

Параграф 3. Генеральний секретар скликає Генеральну асамблею кожні три роки або на прохання однієї третини держав-членів або Адміністративного комітету, а також у випадках, передбачених статтею 33, параграфами 2 і 3, і статтею 37, параграф 4. Не пізніше ніж за три місяці до відкриття сесії він розсилає державам-членам проект порядку денного на умовах визначених внутрішнім регламентом, зазначених в параграфі 2, пункт "a".

Параграф 4. Генеральна асамблея є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо на ній представлена більшість держав-членів. Одна держава-член може бути представлена іншою державою-членом; проте одна держава не може представляти більше однієї іншої держави.

Параграф 5. Під час голосування на Генеральній асамблеї стосовно змін Додатків до Конвенції, держави-члени, які зробили заяву щодо відповідного Додатка згідно зі статтею 42, параграф 1, перше речення, не мають права голосу.

Параграф 6. Генеральна асамблея приймає свої рішення більшістю голосів держав-членів, що беруть участь у голосуванні, за винятком випадків, зазначених в параграфі 2, пункти "e", "g", "h", "i", "q", "u", а також у випадку застосування статті 34, параграф 6, коли вимагається більшість у дві третини. Однак у випадку, зазначеному в параграфі 2, пункт "q", більшість у дві третини необхідна лише тоді, коли йдеться про пропозиції щодо змін самої Конвенції, за винятком статей 9 і 27, параграфів 2 - 10, і Протоколу, про який йдеться у статті першій, параграф 4.

Параграф 7. За запрошенням Генерального секретаря й за погодженням з більшістю держав-членів у сесіях Генеральної асамблеї з правом дорадчого голосу можуть брати участь

a) держави, що не є членами Організації,

b) міжурядові організації і асоціації, компетентні у питаннях діяльності Організації або такі, що займаються включеними до порядку денного питаннями.

Параграф 1. Адміністративний комітет складається з однієї третини держав-членів.

Параграф 2. Делегати Комітету й один заступник для кожного з них, а також головуюча держава-член призначаються на трирічний період. Склад Комітету на кожний термін визначається з врахуванням, зокрема, справедливого географічного розподілу. Заступник делегата Комітету, що став делегатом Комітету протягом терміну перебування на посаді, повинен призначатися делегатом Комітету на такий період.

Параграф 3. У разі вільної вакансії, тимчасового позбавлення права голосу будь-якого делегата або у разі відсутності делегата на двох послідовних сесіях Комітету, якщо він не представлений іншим делегатом згідно з параграфом 6, його заступник, призначений Генеральною асамблеєю, виконує його функції протягом решти терміну.

Параграф 4. За винятком наведеного в параграфі 3 випадку, жодна держава-член не може бути у складі Комітету протягом двох послідовних повних періодів.

Параграф 5. Комітет

a) встановлює свій внутрішній регламент;

b) укладає угоду про штаб-квартиру;

c) встановлює статус персоналу Організації;

d) з врахуванням компетентності кандидатів і справедливого географічного розподілу призначає керівний склад Організації;

e) встановлює регламент про фінанси і розрахунки організації;

f) затверджує робочу програму, бюджет, звіт про управління та рахунки Організації;

g) встановлює на основі затвердженого фінансового звіту остаточні внески держав-членів згідно зі статтею 26, належні за два минулі календарні роки, а також встановлює суму авансового внеску, який держави-члени повинні сплатити згідно зі статтею 26, параграф 5 за поточний і наступний календарні роки;

h) визначає завдання Організації, що стосуються всіх держав-членів або лише деяких з них,а також витрати, що випливають для цих держав і пов'язані із цими завданнями (стаття 26, параграф 4);

i) встановлює суму особливих відшкодувань (стаття 26, параграф 11);

j) видає спеціальні директиви з перевірки рахунків (стаття 27, параграф 1);

k) затверджує адміністративні функції Організації (стаття 4, параграф 3) і встановлює особливі внески, належні з відповідної держави-члена;

l) надає державам-членам звіт про управління, фінансовий звіт, а також свої рішення і рекомендації;

m) складає звіт про управління, вносить пропозиції стосовно свого нового складу й повідомляє це державам-членам у зв'язку з Генеральною асамблеєю, яка повинна визначити його, не пізніше аніж за два місяці до відкриття засідання;

n) контролює управління Генерального секретаря;

o) слідкує за правильним застосуванням Генеральним секретарем Конвенції, а також виконанням Генеральним секретарем рішень, прийнятих іншими органами; для цього Комітет може вживати будь-яких заходів, необхідних для поліпшення застосування Конвенції та зазначених вище рішень;

p) висловлює обгрунтовані думки з питань, що можуть стосуватися діяльності Організації та які надані йому державою-членом або Генеральним секретарем;

q) вирішує спірні питання, що виникають між державою-членом і Генеральним секретарем стосовно його функції депозитарію (стаття 36 параграф 2);

r) приймає рішення про прохання щодо призупинення членства (стаття 40).

Параграф 6. Комітет є правомочним, якщо на ньому представлено дві третини його делегатів. Один делегат може бути представлений іншим делегатом; проте жоден делегат не може представляти більше одного іншого делегата.

Параграф 7. Комітет приймає свої рішення більшістю голосів, що беруть участь в голосуванні.

Параграф 8. Комітет проводить свої засідання в штаб-квартирі Організації, крім випадків, коли він приймає інше рішення.

Параграф 9. Голова Комітету

a) скликає Комітет не менше одного разу на рік, або на прохання чотирьох своїх членів, або Генерального секретаря,

b) направляє членам Комітету проект порядку денного,

c) розглядає, у визначених внутрішнім регламентом Комітету рамках і на умовах термінові питання, що виникли в період між сесіями,

d) підписує угоду про штаб-квартиру, передбачену в параграфі 5, пункт "b".

Параграф 10. У рамках своєї компетенції Комітет може доручити головуючому виконання деяких додаткових доручень.

Параграф 1. Комісії, зазначені в статті 13 параграф 1 пункти "c" - "g" і параграфі 2 складаються як правило з усіх держав-членів. Якщо Ревізійна комісія, Комісія експертів РІД або Комісія технічних експертів після проведення дискусії приймають рішення в рамках їхньої компетенції про зміну Додатків до Конвенції, то держави-члени, що зробили згідно зі статтею 42, параграф 1, перше речення, застереження стосовно відповідних Додатків, не можуть бути членами відповідної Комісії.

Параграф 2. Генеральний секретар скликає Комісії або за власною ініціативою, або за пропозицією п'яти держав-членів, або на прохання Адміністративного комітету. Генеральний секретар не пізніше, ніж за два місяці до відкриття сесії, направляє державам-членам проект порядку денного.

Параграф 3. Одна держава-член може бути представлена іншою державою-членом; однак жодна держава не може представляти більше двох інших держав.

Параграф 4. Кожна представлена держава-член має один голос. Пропозиція є прийнятою, якщо число голосів, поданих "за":

a) дорівнює принаймні одній третині держав-членів, представлених під час голосування,

b) більше кількості голосів, поданих "проти".

Параграф 5. За запрошенням Генерального секретаря й за погодженням з більшістю держав-членів в сесіях Комісій з правом дорадчого голосу можуть брати участь

a) держави, які не є членами Організації,

b) держави-члени, які не є учасниками відповідних Комісій,

c) міжнародні організації й асоціації, компетентні з питань діяльності Організації або такі, що займаються винесеними на порядок денний питаннями.

Параграф 6. Комісії вибирають для кожної сесії або на визначений строк головуючого й одного або двох заступників голови.

Параграф 7. Обговорення проводиться робочими мовами. Виступи під час зборів однією з робочих мов перекладаються по суті їхнього змісту іншими робочими мовами; пропозиції та рішення перекладаються дослівно.

Параграф 8. Протоколи містять короткий виклад дискусії. Тексти пропозицій та рішень протоколюються повністю. Стосовно рішень оригінальним є текст французькою мовою. Протоколи розповсюджуються серед усіх держав-членів.

Параграф 9. Для розгляду окремих питань Комісії можуть створювати робочі групи.

Параграф 10. Комісії встановлюють свій внутрішній регламент роботи.

Параграф 1. Ревізійна комісія:

a) згідно зі статтею 33, параграф 4, приймає рішення за пропозиціями про зміну Конвенції;

b) згідно зі статтею 33, параграф 2 перевіряє заяви, які подаються на рішення Генеральної асамблеї.

Параграф 2. Ревізійна комісія є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо представлена більшість держав-членів.

Параграф 1. Комісія експертів РІД згідно зі статтею 33, параграф 5 приймає рішення за заявами про зміну Конвенції.

Параграф 2. Комісія експертів РІД є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо представлена одна третина держав-членів.

Параграф 1. Комісія з залізничного сприяння:

a) висловлюється з усіх питань про полегшення перетину кордонів в міжнародному залізничному сполученні;

b) рекомендує стандарти, методи, процедури й практику для полегшення залізничного сполучення.

Параграф 2. Комісія з залізничного сприяння є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо представлена одна третина держав-членів.

Параграф 1. Комісія технічних експертів:

a) згідно зі статтею 5 Єдиних правил АПТУ приймає рішення про затвердження технічного стандарту залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні;

b) згідно зі статтею 6 Єдиних правил АПТУ приймає рішення про прийняття єдиної технічної настанови, що стосується конструкції, експлуатації, технічного обслуговування або процедури стосовно залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні;

c) слідкує за застосуванням технічних стандартів і єдиних технічних настанов, що стосуються залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні, та розглядає питання їхнього розвитку з метою їхнього затвердження або прийняття згідно з процедурами, передбаченими статтями 5 і 6 Єдиних правил АПТУ;

d) згідно зі статтею 33, параграф 6 приймає рішення стосовно заяв про зміну Конвенції;

e) розглядає всі інші питання, які доручені їй згідно з Єдиними правилами АПТУ або Єдиними правилами АТМФ.

Параграф 2. Комісія технічних експертів є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо згідно зі статтею 16 параграфом 1 представлена половина держав-членів. Під час прийняття рішень стосовно Додатків до Єдиних правил АПТУ держави-члени, що подали заперечення проти відповідних положень згідно зі статтею 35, параграфом 4 Єдиних правил АПТУ або зробили заяви згідно зі статтею 9, параграфом 1, не мають права голосу.

Параграф 3. Комісія технічних експертів може або затверджувати технічні стандарти або приймати технічні настанови, або відмовитися їх затверджувати або приймати; але вона в жодному випадку не може їх змінювати.

Параграф 1. Генеральний секретар виконує функції секретаріату Організації.

Параграф 2. Генеральний секретар обирається Генеральною асамблеєю на трирічний строк, який може поновлюватись максимум двічі.

Параграф 3. Генеральний секретар, зокрема, повинен:

a) виконувати функції депозитарію (стаття 36);

b) представляти Організацію за її рамками;

c) повідомляти державам-членам рішення, прийняті Генеральною асамблеєю і Комісіями (стаття 34, параграф 1, стаття 35, параграф 1);

d) виконувати завдання, що доручають йому інші органи Організації;

e) готувати до обговорення заяви про зміну Конвенції, у випадку необхідності залучаючи експертів;

f) скликати Генеральну асамблею та інші Комісії (стаття 14, параграф 3, стаття 16, параграф 2);

g) своєчасно направляти державам-членам документи, необхідні для засідань різноманітних органів;

h) розробляти робочу програму, проект бюджету й звіт про управління Організації та представляти їх Адміністративному комітету для затвердження (стаття 25);

i) вести фінансові справи Організації в рамках затвердженого бюджету;

j) на прохання однієї із заінтересованих сторін пропонувати свої послуги для врегулювання суперечностей між ними з приводу тлумачення або застосування Конвенції;

k) на прохання всіх заінтересованих сторін робити висновки під час суперечок з приводу тлумачення або застосування Конвенції;

l) виконувати доручені йому функції згідно з розділом V;

m) приймати повідомлення держав-членів, міжнародних організацій та асоціацій, вказаних в статті 16, параграф 5,а також задіяних у міжнародному залізничному сполученні підприємств (транспортних підприємств, керуючих інфраструктури і т. д.), та у разі необхідності доводити їх до відома інших держав-членів, міжнародних організацій, асоціацій та підприємств;

n) здійснювати керівництво персоналом Організації;

o) своєчасно інформувати держави-члени про вакансії в Організації;

p) вносити необхідні зміни в списки ліній, передбачені в статті 24, та публікувати їх.

Параграф 4. Із власної ініціативи Генеральний секретар може надавати пропозиції щодо внесення змін в Конвенцію.

Права й обов'язки персоналу Організації визначені в статуті персоналу, який складається Адміністративним комітетом згідно зі статтею 15, параграф 5, пункт "c".

Параграф 1. Організація видає бюлетень, в якому містяться офіційна інформація, а також інформація необхідна для застосування Конвенції.

Параграф 2. Повідомлення, підготовлені Генеральним секретарем відповідно до Конвенції, можуть у разі необхідності бути опубліковані у бюлетені.

Параграф 1. Морські й внутрішні судноплавні лінії, зазначені в статті 1 Єдиних правил ЦІВ і Єдиних правил ЦІМ, на яких здійснюються перевезення за єдиним договором на залізничні перевезення додатково вказуються у двох переліках:

a) список морських і внутрішніх судноплавних ліній ЦІВ,

b) список морських і внутрішніх судноплавних ліній ЦІМ.

Параграф 2. Залізничні лінії держави-члена, що висловила застереження згідно зі статтею 1, параграфом 6 Єдиних правил ЦІВ або згідно зі статтею 1, параграфом 6 Єдиних правил ЦІМ, вказуються згідно з цим застереженням у двох списках:

a) перелік залізничних ліній ЦІВ,

b) перелік залізничних ліній ЦІМ.

Параграф 3. Держави-члени направляють Генеральному секретареві свої заяви стосовно внесення або вилучення ліній, передбачених в параграфах 1 і 2. Якщо морські та внутрішні судноплавні лінії, зазначені в параграфі 1, пов'язують держави-члени, вони вносяться лише за згодою цих держав; для виключення такої лінії зі списку досить заяви однієї з держав.

Параграф 4. Генеральний секретар повідомляє всім державам-членам про внесення або вилучення якої-небудь лінії.

Параграф 5. Перевезення зазначеними в параграфі 1 морськими й внутрішніми судноплавними лініями та перевезення зазначеними в параграфі 2 залізничними лініями підпадають під дію Конвенції після закінчення одного місяця з дня повідомлення Генеральним секретарем про внесення її до переліку. Така лінія припиняє підпадати під дією Конвенції після закінчення трьох місяців з дня повідомлення Генеральним секретарем про її вилучення зі списку, за винятком для вже розпочатих перевезень, які повинні бути завершені.

Параграф 1. Робоча програма, бюджет і фінансовий звіт Організації складаються на два календарних роки.

Параграф 2. Організація готує звіт про управління не менше ніж один раз на два роки.

Параграф 3. Суму витрат Організації на кожний бюджетний період встановлює Адміністративний комітет за пропозицією Генерального секретаря.

Параграф 1. За умови дотримання параграфів 2 - 4 оплата витрат Організації, не покритих іншими доходами, покладається на держави-члени з розрахунку двох п'ятих згідно з класифікатором розподілу внесків системи ООН і трьох п'ятих пропорційно загальній довжині залізничної інфраструктури, а також морських і внутрішніх судноплавних ліній, внесених у перелік згідно зі статтею 24, параграфом 1. Проте для морських і внутрішніх судноплавних ліній у розрахунках враховується лише половина їхньої довжини.

Параграф 2. Якщо держава-член висловила застереження згідно зі статтею 1, параграфом 6 Єдиних правил ЦІВ або згідно зі статтею 1, параграфом 6 Єдиних правил ЦІМ, то формула внеску, зазначена в параграфі 1, застосовується таким чином:

a) замість загальної довжини залізничної інфраструктури на території держави-члена при розрахунках враховується лише довжина залізничних ліній, внесених до переліку згідно зі статтею 24, параграфом 2.

b) частина внеску згідно з системою ООН розраховується відповідно до довжини ліній, внесених в перелік згідно зі статтею 24, параграфами 1 і 2, стосовно загальної довжини залізничної інфраструктури на території цієї держави-члена й довжини ліній, внесених в перелік згідно зі статтею 24 параграфом 1; вона в жодному випадку не може бути нижчою за 0,01%.

Параграф 3. Кожна держава-член сплачує не менше 0,25% і не більше 15% внесків.

Параграф 4. Адміністративний комітет визначає, які завдання Організації:

a) стосуються однаковою мірою всіх держав-членів і які витрати повинні нести всі держави-члени згідно з розрахунком, наведеним у параграфі 1;

b) стосуються лише деяких держав-членів і того, які витрати повинні нести ці держави-члени згідно із цим самим розрахунком.

За аналогією застосовується параграф 3. Стаття 4, параграф 3 залишається незмінною.

Параграф 5. Внески держав-членів на покриття витрат Організації перераховуються у формі авансового платежу, який сплачується двома частинами до 31 жовтня кожного дворічного періоду, охопленого бюджетом. Авансовий платіж встановлюється на підставі внесків за два попередні роки.

Параграф 6. Надсилаючи державам-членам звіт про управління і фінансовий звіт, Генеральний секретар повідомляє кожному остаточну суму внеску за два минулих календарних роки, а також суму авансового платежу на два майбутніх календарних роки.

Параграф 7. Після 31 грудня року, якщо було направлено повідомлення Генерального секретаря згідно з параграфом 6, на заборговані за два минулих календарних роки суми нараховуються відсотки в розмірі п'яти відсотків річних. Якщо держава-член після цієї дати протягом двох років не сплатила свого внеску, то вона позбавляється права голосу до того часу, поки не буде врегульовано платежі. Після закінчення повторного дворічного строку Генеральна асамблея перевіряє, чи слід розглядати поведінку такої держави як мовчазну денонсацію Конвенції, при цьому вона за потреби встановлює дату набуття цією денонсацією чинності.

Параграф 8. У випадку денонсації Конвенції згідно з параграфом 7 або статтею 41, а також у випадку позбавлення права голосу згідно зі статтею 40, параграфом 4, пункт "b", внески, що мали бути сплачені, залишаються як заборгованість.

Параграф 9. Несплачені внески повинні бути покриті за рахунок ресурсів Організації.

Параграф 10. Держава, що денонсувала Конвенцію, може шляхом приєднання знову стати державою-членом за умови, що вона сплатить заборговані нею суми.

Параграф 11. Організація стягує відшкодування для покриття особливих витрат, що виникають в результаті діяльності, передбаченої в статті 21, параграф 3, пункти "o" - "q". У випадках, передбачених в статті 21, параграф 3, пункти "o" - "p", ця сума встановлюється Адміністративним комітетом за пропозицією Генерального секретаря; у випадку, передбаченому в статті 21, параграф 3, пункт "q", застосовується стаття 31 параграф 3.

Параграф 1. Якщо Генеральна асамблея згідно зі статтею 14, параграф 2 пункт "k" не прийме інше рішення, ревізія рахунків проводиться державою, в якій розміщується штаб-квартира, згідно з положеннями цієї статті та за умови дотримання всіх спеціальних директив Адміністративного комітету, згідно з положеннями Фінансово-бухгалтерського регламенту Організації (стаття 15, параграф 5, пункт "e").

Параграф 2. Ревізор перевіряє рахунки Організації, зокрема всі кредитні фонди і спеціальні рахунки, якщо він вважає це необхідним для того, щоб пересвідчитись, що:

a) фінансові відомості відповідають бухгалтерському обліку Організації;

b) фінансові операції, відображені у відомостях, проводяться згідно з правилами й регламентами, статтями бюджету і рештою директив Організації;

c) цінні папери і грошові кошти, що зберігаються в банку або в касі, або перевіряються завдяки підтверджуючим документам, отриманим безпосередньо вкладниками, або фактично підраховуються;

d) відповідним чином проводяться внутрішні ревізії, зокрема внутрішню ревізію рахунків;

e) всі елементи активу і пасиву, а також всі надлишки і дефіцити враховуються згідно з процедурами, що він уважає задовільними.

Параграф 3. Лише ревізор є особою, правомочною повністю або частково визнати атестації та документи, що подаються Генеральним секретарем. Якщо ревізор вважає це доцільним, то він може розглянути і провести докладну ревізію будь-якого бухгалтерського документа, що стосується або фінансових операцій, або поставок матеріалу й обладнання.

Параграф 4. Ревізор має вільний доступ в будь-який час до всіх бухгалтерських книг, записів, документів та іншої інформації, що може йому знадобитися.

Параграф 5. Ревізор не правомочний відхиляти ту чи іншу статтю витрат, але він повинен відразу звернути увагу Генерального секретаря на будь-яку операцію, правильність або доцільність якої йому здається сумнівною, для того, щоб той вжив необхідних заходів.

Параграф 6. Ревізор подає та підписує атестацію про фінансові відомості, використовуючи такий текст: "Я розглянув фінансові відомості організації за бюджетний період, що закінчився 31 грудня... Розгляд включав загальний аналіз бухгалтерських методів і ревізію бухгалтерських та інших виправдувальних документів, які я знайшов необхідними в цьому випадку". В залежності від випадку, у цій атестації зазначається, що:

a) фінансові відомості задовільним чином відображують фінансову ситуацію до дати закінчення періоду, що розглядається, а також результати операцій, проведених протягом періоду, що закінчується до цієї дати;

b) фінансові відомості були складені згідно з вказаними бухгалтерськими принципами;

c) принципи фінансової діяльності відповідали процедурам, що застосовувались протягом попереднього бюджетного періоду;

d) фінансові операції проводились згідно з правилами й регламентами, бюджетними положеннями та іншими директивами Організації.

Параграф 7. У своєму звіті про фінансові операції ревізор зазначає:

a) характер і обсяг проведеної ревізії;

b) елементи, що стосуються повного характеру або точності рахунків, зокрема, у випадку необхідності:

1. інформацію, необхідну для тлумачення і правильної оцінки рахунків;

2. будь-яку суму, що повинна була бути стягнутою, але не була вказана в рахунку;

3. будь-яку суму, що є предметом зобов'язань по поточним або майбутнім витратам, що не була включена до рахунка або не врахована у фінансових відомостях;

4. витрати, по яких не були надані достатні підтверджуючі документи;

5. ведення в правильній і належній формі бухгалтерських книг; слід відмітити випадки, коли оформлення фінансових відомостей відхиляється від принципів всюди визнаного і постійно застосовуваного бухгалтерського обліку;

c) інші питання, на які необхідно звернути увагу Адміністративного комітету, наприклад:

1. випадки шахрайства або підозри шахрайства;

2. перевитрата або неправильне використання фондів або інших авуарів Організації (хоча рахунки по проведеній операції складені правильно);

3. витрати, що можуть пізніше привести до значних витрат Організації;

4. будь-який недолік загального або особливого характеру системи контролю доходів і витрат або майна і обладнання;

5. витрати, що не відповідають намірам Адміністративного комітету, враховуючи перерахунки, дозволені в рамках бюджету;

6. перевищення кредитів, враховуючи зміни, пов'язані з перерахунками, дозволеними в рамках бюджету;

7. витрати, що не відповідають встановленим правилам;

d) точність або неточність рахунків, що стосуються майна і обладнання, встановлена згідно з інвентаризацією та бухгалтерськими книгами.

Крім того, у звіті можуть вказуватись операції, що були проведені протягом попереднього бюджетного періоду і стосовно яких була отримана нова інформація, або операції, що повинні бути здійснені протягом майбутнього бюджетного періоду і стосовно яких є бажано попередньо інформувати Адміністративний комітет.

Параграф 8. Ревізор не повинен в жодному разі давати критичні зауваження в своєму звіті, не надавши попередньо можливості висловитись Генеральному секретарю.

Параграф 9. Ревізор повідомляє Адміністративному комітету і Генеральному секретарю висновки своєї ревізії. Крім того він може надати будь-який коментар, який він вважає за потрібний стосовно фінансового звіту Генерального секретаря.

Параграф 10. Якщо ревізор провів лише скорочену ревізію або не отримав достатніх підтверджень, він повинен зазначити це у своїй атестації та у своєму звіті, детально вказавши при цьому причини своїх зауважень, а також наслідки, що з цього випливають, які можуть вплинути на фінансову ситуацію і фінансово-бухгалтерські операції.

Параграф 1. Спори між державами-членами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, а також спори між державами-членами і Організацією щодо тлумачення або застосування Протоколу про привілеї і імунітети можуть бути на прохання однієї зі сторін передані в арбітражний суд. Заінтересовані сторони визначають склад арбітражного суду і арбітражну процедуру самостійно.

Параграф 2. Решта суперечок щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції та інших конвенцій, розроблених Організацією згідно зі статтею 2, параграфом 2, можуть бути передані до арбітражного суду за згодою заінтересованих сторін, якщо такі спори не вирішені мировою угодою або не передані на вирішення звичайних судів. Стосовно складу арбітражного суду і арбітражної процедури діють статті 29 - 32.

Параграф 3. Кожна держава при поданні заяви про приєднання до Конвенції може залишати за собою право повністю або частково не застосовувати положення параграфів 1 і 2.

Параграф 4. Держава, що внесла застереження згідно з параграфом 3, може у будь-який час відмовитися від нього, повідомивши про це депозитарій. Відмова від застереження набуває чинності через місяць після дня повідомлення про це держав-учасників депозитарієм.

Параграф 1. Сторони укладають арбітражний договір, який, зокрема, визначає:

a) предмет спору;

b) склад суду й строки, погоджені для призначення одного або кількох членів арбітражного суду;

c) погоджене місце засідання суду.

Арбітражний договір повинен бути доведений до відома Генерального секретаря, який виконує завдання судової канцелярії.

Параграф 1. Генеральний секретар складає список членів арбітражного суду і вносить в нього можливі зміни. Кожна держава-член може внести в список арбітражного суду двох своїх громадян.

Параграф 2. Згідно з арбітражним договором арбітражний суд складається з одного, трьох або п'яти членів. Члени арбітражного суду обираються з числа осіб, внесених у список, згаданий в параграфі 1. Якщо арбітражним договором передбачається п'ять членів, то кожна сторона може вибрати одного члена арбітражного суду окрім внесеного нею у цей список. Якщо арбітражним договором передбачено один член арбітражного суду, то він вибирається за взаємною згодою сторін. Якщо арбітражним договором передбачається три або п'ять членів арбітражного суду, то кожна сторона вибирає із списку відповідно одного або двох; за взаємною згодою вони визначають третього або п'ятого члена арбітражного суду, який є головою цього суду. Якщо сторони не можуть прийти до єдиної думки стосовно вибору єдиного члена арбітражного суду, або якщо вибрані сторонами члени арбітражного суду не можуть прийти до єдиної думки стосовно вибору третього або п'ятого члена, то його назначає Генеральний секретар.

Параграф 3. У випадку, коли сторони, що беруть участь в процесі, не мають одного й того самого громадянства, то перший, третій або п'ятий член арбітражного суду повинен мати інше громадянство, аніж сторони-учасники.

Параграф 4. Участь у суперечці третьої сторони не впливає на склад арбітражного суду.

Параграф 1. Арбітражний суд визначає судову процедуру з врахуванням, зокрема, таких положень:

a) він проводить слідство і дає оцінку суперечному питанню на підставі тверджень сторін, не зв'язуючи себе при винесенні рішення з правових питань тлумаченням, наданим сторонами;

b) він не може присуджувати нічого більшого або іншого, аніж те, чого вимагає позивач, і не менше того, що відповідач визнав як провину;

c) арбітражне рішення, належним чином мотивоване, виноситься арбітражним судом і повідомляється сторонам Генеральним секретарем;

d) за винятком випадку, коли обов'язкові положення чи права тієї місцевості, де засідає арбітражний суд, не передбачають іншого і якщо сторони не домовилися про протилежне, арбітражне рішення є остаточним.

Параграф 2. Гонорари членів арбітражного суду встановлюються Генеральним секретарем.

Параграф 3. Рішення арбітражу встановлює витрати і видатки і визначає, в якій пропорції ці витрати і видатки, а також гонорари членів арбітражного суду повинні бути розподілені поміж сторонами.

Параграф 1. Строк давності має такий самий вплив на порушення арбітражної справи, який передбачений матеріальним правом, що застосовується для пред'явлення позову до звичайного суду.

Параграф 2. Рішення арбітражного суду підлягає виконанню в кожній державі-члені, як тільки в державі, в якій повинно бути здійснено виконання, виконані передбачені формальності. Перегляд справи по суті не допускається.

Параграф 1. Генеральний секретар негайно доводить до відома держав-членів пропозиції по зміні Конвенції, направлені йому державами-членами або розроблені ним самим.

Параграф 2. Генеральна асамблея приймає рішення по пропозиціях, які спрямовані на зміну Конвенції, за винятком випадків параграфів 4 - 6 де передбачена інша компетентність.

Параграф 3. Якщо Генеральній асамблеї надається пропозиція щодо змін, то більшістю, передбаченою в статті 14, параграф 6, вона може вирішити, що така пропозиція знаходиться в безпосередньому взаємозв'язку з одним або кількома положеннями Додатків до Конвенції. У такому випадку, а також у випадках, вказаних в параграфах 4 - 6, друге речення, Генеральна асамблея також є компетентною щодо прийняття рішення про зміни цього положення або цих положень Додатків.

Параграф 4. За умови дотримання рішень Генеральної асамблеї, прийнятих згідно з першою фразою параграфа 3, Ревізійна комісія приймає рішення за пропозиціями, направленими на зміну:

a) статей 9 і 27, параграфів 2 - 10;

b) Єдиних правил ЦІВ, за винятком статей: першої, 2, 5, 6, 16, 26 - 39, 41 - 53 і 56 - 60;

c) Єдиних правил ЦІМ за винятком статей: першої, 5, 6, параграфів 1 і 2, статей 8, 12, 13, параграфа 2, статей 14, 15, параграфа 2, статті 19, параграфа 6, а також статей 23 - 27, 30 - 33, 36 - 41 і 44 - 48.

d) Єдиних правил ЦУВ, за винятком статей: першої, 4, 5, і 7 - 12;

e) Єдиних правил ЦУІ, за винятком статей: першої, 2, 4, 8 - 15, 17 - 19, 21, 23 - 25;

f) Єдиних правил АРТУ, за винятком статей: першої, 3, 9 - 11, а також Додатків до цих Єдиних правил;

g) Єдиних правил АТМФ, за винятком статей: першої, 3 і 9. Якщо пропозиції щодо змін подано до Ревізійної комісії згідно з пунктами "a" - "g", то одна третина представлених на Комісії держав може вимагати, щоб ці пропозиції були передані на розгляд Генеральної асамблеї.

Параграф 5. Комісія експертів РІД приймає рішення за пропозиціями, направленими на зміну Регламенту про міжнародні залізничні перевезення небезпечних вантажів (РІД). Якщо такі пропозиції надані Комісії експертів РІД, то одна третина представлених на Комісії держав може вимагати, щоб ці пропозиції були передані на розгляд Генеральної асамблеї.

Параграф 6. Комісія технічних експертів приймає рішення за пропозиціями, направленими на зміну положень АПТУ. Якщо такі пропозиції представлені Комісії технічних експертів, то одна третина представлених на Комісії держав може вимагати, щоб ці пропозиції були передані на розгляд Генеральної асамблеї.

Параграф 1. Зміни Конвенції, прийняті Генеральною асамблеєю, доводяться Генеральним секретарем до відома держав-членів.

Параграф 2. Зміни Конвенції, прийняті Генеральною асамблеєю, набувають чинності через дванадцять місяців після ухвалення їх двома третинами держав-членів для всіх держав-членів, за винятком тих,що до набрання ними чинності зробили заяву, згідно з якою вони не схвалюють ці зміни.

Параграф 3. Зміни Додатків до Конвенції, прийняті Генеральною асамблеєю, набувають чинності через дванадцять місяців після ухвалення їх половиною держав-членів, що не зробили заяви згідно зі статтею 42 параграф 1, перша фраза, для всіх держав-членів, за винятком тих, що до набрання ними чинності зробили заяву, згідно з якою вони не схвалюють ці зміни, і такими, що зробили заяву згідно зі статтею 42, параграф 1, перша фраза.

Параграф 4. Держави-члени направляють Генеральному секретарю свої нотифікації стосовно схвалення змін Конвенції, прийнятих Генеральною асамблеєю, а також свої заяви, згідно з якими вони не схвалюють ці зміни. Генеральний секретар інформує про це решту держав-членів.

Параграф 5. Строк, зазначений в параграфах 2 і 3, починається з дня повідомлення Генеральним секретарем про те, що умови набрання чинності були дотримані.

Параграф 6. В момент затвердження змін Генеральна асамблея може визначити, що ця зміна має таке значення, що будь-яка держава-член, що не зробила застереження, зазначені в параграфі 2 або в параграфі 3, або не схвалила зміну у 18-місячний строк з моменту набрання ним чинності,позбавляються після закінчення цього строку права бути державою-членом Організації.

Параграф 7. Якщо рішення Генеральної асамблеї стосуються Додатків до Конвенції, то повне застосування відповідного Додатка призупиняється з моменту набрання чинності рішень щодо держав-членів або поміж ними, які згідно з параграфом 3 надали у встановлені строки застереження проти рішень. Генеральний секретар повідомляє державам-членам про це призупинення; воно припиняється після закінчення одного місяця з моменту повідомлення Генеральним секретарем державам-членам про зняття застереження проти рішення.

Параграф 1. Про зміни, внесені до Конвенції, що прийняті Комісіями, Генеральний секретар повідомляє держави-члени.

Параграф 2. Для всіх держав-членів зміни власне Конвенції, прийняті Ревізійною комісією, набувають чинності в перший день дванадцятого місяця, починаючи з місяця повідомлення Генеральним секретарем держав-членів про ці зміни. Держави-члени можуть надавати заперечення протягом чотирьох місяців з дня повідомлення. У випадку заперечення однієї чверті держав-членів зміна не набуває чинності. Якщо держава-член протягом чотирьох місяців висловилась проти рішення Ревізійної комісії і повідомляє про денонсацію Конвенції, то денонсація починає діяти з моменту, передбаченого для набрання чинності цим рішенням.

Параграф 3. Для всіх держав-членів зміни Додатків до Конвенції, прийняті Ревізійною комісією, набувають чинності в перший день дванадцятого місяця, з моменту повідомлення Генеральним секретарем держав-членів про ці зміни. Для всіх держав-членів зміни, прийняті Комісією експертів РІД або Комісією технічних експертів, набувають чинності в перший день шостого місяця, з моменту повідомлення Генеральним секретарем держав-членів про ці зміни.

Параграф 4. Держави-члени можуть надавати заперечення в чотиримісячний строк з моменту повідомлення, вказаного в параграфі 3. У випадку заперечення однієї чверті держав-членів зміна не набуває чинності. В державах-членах, що подали заперечення проти рішення в установлений строк, застосування повністю відповідного Додатка призупиняється в сполученні з державами-членами або поміж ними з моменту набрання чинності цими рішеннями. Однак, у випадку заперечення проти затвердження будь-якої технічної настанови дія призупиняється лише щодо цього технічного стандарту або цієї єдиної технічної настанови в сполученні з державами-членами або поміж ними з моменту набрання ними чинності; це стосується й часткового заперечення.

Параграф 5. Генеральний секретар повідомляє державам-членам про призупинення, зазначені в параграфі 4; вони припиняються через місяць з моменту повідомлення Генеральним секретарем державам-членам про зняття такого заперечення.

Параграф 6. Для визначення кількості заперечень, передбачених в параграфах 2 і 4, до уваги не приймаються держави-члени, які:

a) не мають права голосу (стаття 14, параграф 5, стаття 26, параграф 7 або стаття 40, параграф 4);

b) не є членами відповідної комісії (стаття 16, параграф 1, друге речення);

c) зробили заяву згідно зі статтею 9, параграф 1, Єдиних правил АПТУ.

Параграф 1. Генеральний секретар є депозитарієм цієї Конвенції. Його функції як депозитарію зазначені в частині VII Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.

Параграф 2. При виникненні розбіжностей між державою-членом і депозитарієм стосовно виконання його функцій, депозитарій або заінтересована держава повинна звернути увагу на це питання інших держав-членів або у випадку необхідності передати його до Адміністративного комітету для вирішення.

Параграф 1. Приєднання до Конвенції відкрито для кожної держави, на території якої експлуатується залізнична інфраструктура.

Параграф 2. Держава, що бажає приєднатися до Конвенції, направляє заяву депозитарію. Депозитарій повідомляє про заяву державам-членам.

Параграф 3. Заява вважається прийнятою у випадку, коли не менше п'яти держав-членів не заявили заперечень депозитарію протягом трьох місяців з моменту повідомлення, вказаного в параграфі 2. Депозитарій повідомляє про це державі-заявнику, а також державам-членам. Приєднання набуває чинності в перший день третього місяця, наступного за цим повідомленням.

Параграф 4. У випадку, коли не менше п'яти держав-членів подали заперечення у строк, зазначений в параграфі 3, заява про приєднання направляється Генеральній асамблеї для прийняття рішення.

Параграф 5. За умови дотримання статті 42, будь-яке приєднання до Конвенції може стосуватися лише Конвенції в тій редакції, що є чинною на момент приєднання.

Параграф 1. Приєднання до Конвенції відкрито для регіональних організацій з економічної інтеграції, що мають законодавчу компетенцію, обов'язкову для їхніх учасників в галузях, що охоплюються цією Конвенцією, і учасниками яких є одна або кілька держав-членів.

Умови такого приєднання регулюються угодою, що укладається між Організацією і регіональною організацією.

Параграф 2. Регіональна організація може користуватися правами, що належать її членам згідно з Конвенцією, якщо вони охоплюють галузі, що належать до компетенції регіональних організацій. Це також стосується зобов'язань, що покладаються на держави-члени згідно з Конвенцією, за винятком фінансових зобов'язань, зазначених в статті 26.

Параграф 3. Для здійснення права голосу і права подання заперечень, передбачених статтею 35, параграфами 2 і 4, регіональна організація володіє такою кількістю голосів, що дорівнює кількості її членів, які є також державами-членами Організації. Ці останні можуть передавати свої права, зокрема, право голосу, лише тією мірою, якою це допускається в параграфі 2. Регіональна організація не володіє правом голосу стосовно Розділу IV.

Параграф 4. Для процедури припинення членства застосовується стаття 41.

Параграф 1. Будь-яка держава, на території якої експлуатується залізнична інфраструктура, може стати асоційованим членом Організації. За аналогією застосовується стаття 37, параграфи 2 - 5.

Параграф 2. Асоційований член може брати участь в роботі органів, зазначених в статті 13, параграфі 1, пункти "a" і "c" - "f", лише з дорадчим голосом. Асоційований член не може бути призначений членом Адміністративного комітету. Він бере участь у витратах Організації в розмірі 0,25% внеску (стаття 26, параграф 3).

Параграф 3. Для процедури припинення членства застосовується стаття 41.

Параграф 1. Держава-член може звернутися з проханням, не денонсуючи Конвенції, про призупинення свого членства в Організації, якщо з причин, що не стосуються цієї держави-члена, на її території більше не здійснюється жодного міжнародного залізничного перевезення.

Параграф 2. Рішення стосовно прохання про призупинення дії членства приймає Адміністративний комітет. Прохання повинно бути подано не пізніше трьох місяців до початку сесії Комітету.

Параграф 3. Призупинення дії членства набирає чинності в перший день місяця, наступного за повідомленням Генерального секретаря державам-членам про рішення Адміністративного комітету. Призупинення членства закінчується з моменту повідомлення державою-членом про поновлення на її території міжнародних залізничних перевезень. Генеральний секретар негайно повідомляє про це решту держав-членів.

Параграф 4. Призупинення дії членства викликає:

a) звільнення держави-члена від зобов'язань сплачувати внески для фінансування витрат Організації;

b) тимчасове позбавлення права голосу в органах Організації;

c) тимчасове позбавлення права надання заперечень згідно зі статтею 4, параграфами 2 і 3 і статтею 35, параграфами 2 і 4.

Параграф 1. Денонсація Конвенції може бути здійснена в будь-який момент.

Параграф 2. Якщо держава-член бажає денонсувати Конвенцію, то вона повідомляє про це депозитарій. Денонсація Конвенції набуває чинності 31 грудня наступного року.

Параграф 1. Кожна з держав-членів може заявити в будь-який момент, що вона не буде застосовувати повністю деякі Додатки до Конвенції. Застереження і заяви про незастосування окремих положень самої Конвенції або її Додатків допускаються лише у тому випадку, коли такі застереження і заяви явним чином передбачені самими положеннями.

Параграф 2. Застереження і заяви направляються депозитарію. Вони починають діяти з моменту набрання чинності Конвенцією для відповідної держави. Будь-яка надана заява набуває чинності з 31 грудня року, наступного за роком подання такої заяви. Депозитарій інформує про це держави-члени.

Параграф 1. Генеральна асамблея може прийняти рішення про розпуск Організації і про можливу передачу її функцій іншій міжурядовій організації, встановлюючи у випадку необхідності з цією організацією умови такої передачі.

Параграф 2. У випадку розпуску Організації її майно і грошові кошти розподіляються між державами-членами, що є безперервними членами Організації протягом повних п'яти календарних років, що передують року прийняття рішення згідно з параграфом 1. Цей розподіл здійснюється пропорційно середньому відсотковому коефіцієнту їхніх унесків у витрати Організації протягом п'яти попередніх років.

У випадках, передбачених в статті 34, параграф 7, в статті 35, параграф 4, в статті 41, параграф 1 і в статті 42, право, яке є дійсним на момент укладення договорів, що підпадають під дію Єдиних правил ЦІВ, Єдиних правил ЦІМ, Єдиних правил ЦУВ або Єдиних правил ЦУІ, і далі застосовується до існуючих договорів.

Параграф 1. Конвенція складена французькою, німецькою і англійською мовами. У випадку розбіжностей автентичним є текст французькою мовою.

Параграф 2. На запит заінтересованої держави-члена Організація публікує офіційні переклади Конвенції іншими мовами у випадку, коли одна із цих мов є офіційною мовою принаймні у двох державах-членах. Ці переклади здійснюються при співробітництві з компетентними службами заінтересованих держав-членів.

Параграф 1. В рамках своєї офіційної діяльності Організація користується імунітетом від будь-якої форми судового втручання і судових рішень, за винятком тих рішень, коли:

a) Організація явно відмовляється від такого імунітету в будь-якому окремому випадку;

b) у разі пред'явлення третіми особами громадянського позову;

c) в разі зустрічного позову, що прямо пов'язаний з судочинством, ініційованим Організацією;

d) у разі накладення арешту згідно з вироком суду на утримання заробітної плати і винагород, які Організація сплачує членові свого персоналу.

Параграф 2. Власність та інші майнові цінності Організації, незалежно від місця їхнього знаходження, підлягають імунітету стосовно будь-якої форми реквізиції, конфіскації, секвестру, або будь-яких інших форм захоплення або накладення арешту, крім випадків, коли це необхідно як тимчасовий захід для запобігання нещасним випадкам, які зачіпають транспортні засоби, що належать Організації або експлуатуються нею, або для розслідувань у зв'язку з такими нещасними випадками.

Якщо в суспільно корисних цілях є необхідною експропріація, повинні бути вжиті всі заходи для того, щоб ця експропріація не стала перешкодою виконанню діяльності Організацією. При цьому необхідно завчасно, швидко і відповідним чином виплатити відшкодування.

Параграф 1. Кожна держава-член звільнює від прямих податків Організацію, її майно і доходи при виконанні нею офіційної діяльності. Якщо Організація на значну суму проводить закупівлю або використовує послуги, конче необхідні для виконання своєї офіційної діяльності, і вартість цих закупівель або послуг включає тарифи та збори, то держава-член вживає кожного разу, коли це можливо, необхідних заходів для звільнення від сплати податків і зборів подібного роду або для відшкодування їхньої суми.

Параграф 2. Жодного звільнення не надається стосовно податків і тарифів, які являють собою лише просте відшкодування наданих послуг.

Параграф 3. Майно, набуте згідно з параграфом 1, може бути продане або віддане в користування лише за умов, що встановлені державою-членом, яка надає звільнення від податків.

Параграф 1. Продукція, що імпортується або експортується Організацією і конче необхідна для виконання її офіційної діяльності, звільняється від всіх зборів і мита, що стягуються при імпорті і експорті.

Параграф 2. В рамках цієї статті не надається жодного звільнення, якщо закупівлі і ввезення майна або надання послуг відбуваються для особистих потреб персоналу Організації.

Параграф 3. До майна, що ввозиться згідно з параграфом 1, за аналогією застосовується стаття 3, параграф 3.

Офіційною діяльністю Організації, зазначеною в цьому Протоколі, є діяльність, що відповідає цілям, визначеним в статті 2 Конвенції.

Організація може отримувати і мати у своєму розпорядженні будь-які фонди, валюту, готівкові гроші або цінні папери та нерухоме майно. Вона може ними розпоряджатися для будь-якого використання, передбаченого Конвенцією, і мати рахунки в будь-якій валюті тією мірою, якою це необхідно для виконання покладених на неї зобов'язань.

Для зв'язку і пересилання всіх своїх документів Організації надаються умови, що є не менш сприятливими, аніж ті, що надаються кожною державою-членом іншим подібним міжнародним організаціям.

Представники держав-членів при виконанні своїх функцій і на час службових відряджень користуються такими привілеями та імунітетами на території кожної держави-члена:

a) імунітетом від підсудності, навіть після закінчення виконання обов'язків, за дії, зокрема усні та письмові заяви, здійснені при виконанні обов'язків; проте, цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить представникові держави або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів;

b) імунітетом від арешту і слідчого ув'язнення за винятком затримання при скоєнні злочину;

c) імунітетом від арешту особистого багажу за винятком затримання при скоєнні злочину;

d) недоторканністю всіх їхніх службових паперів та документів;

e) звільнення їх самих та їхнього подружжя від усіх обмежень на в'їзд та звільнення від усіх формальностей реєстрації іноземців;

f) такими самими пільгами стосовно валютних правил, які встановлені для представників іноземних урядів при виконанні ними тимчасових офіційних місій.

Члени персоналу Організації при виконанні своїх функцій і на час службових відряджень користуються такими привілеями та імунітетами на території кожної держави-члена:

a) імунітетом від підсудності, навіть після закінчення виконання обов'язків, за дії, зокрема усні та письмові заяви, здійснені при виконанні обов'язків; проте, цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить представникові держави або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів; члени персоналу продовжують користуватися цим імунітетом навіть після закінчення служби в Організації;

b) недоторканність всіх їхніх офіційних посвідчень і документів;

c) ті самі винятки з положень, що обмежують імміграцію і регулюють реєстрацію іноземців, що й винятки, які надаються членам персоналу міжнародних організацій; члени їхніх сімей, що проживають з ними, користуються тими самими умовами;

d) звільнення від національного прибуткового податку, за умови введення на користь Організації внутрішнього оподаткування на зарплату, надбавки і інші допомоги, що виплачуються Організацією; проте держави-члени мають можливість враховувати ці зарплати, надбавки і допомоги для розрахунку суми податку, що утримується з доходів, отриманих з інших джерел; держави-члени не зобов'язані застосовувати це фіскальне звільнення до допомоги, пенсій і регулярних довічних виплат, що перераховуються Організацією колишнім членам свого персоналу або особам, що мають на це право;

e) стосовно умов грошових обмінних операцій, то це ті самі привілеї, які звичайно надаються членам персоналу міжнародних організацій;

f) під час міжнародної кризи користуються, разом з членами їхніх сімей, що знаходяться на їхньому утриманні, такими самими пільгами по репатріації, якими користуються члени персоналу міжнародних організацій.

Експерти, що залучаються Організацією, для виконання функцій в Організації або під час відряджень, здійснюваних для неї, зокрема переїзди при виконанні цих функцій або під час цих відряджень, користуються такими привілеями і імунітетами у тій мірі, в котрій це їм необхідно для виконання їхніх функцій:

a) імунітетом від підсудності, навіть після закінчення виконання обов'язків, за дії, зокрема усні та письмові заяви, здійснені при виконанні обов'язків; проте, цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить представникові держави або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів; експерти продовжують користуватися цим імунітетом навіть після закінчення служби в Організації;

b) недоторканність всіх їхніх офіційних посвідчень і документів;

c) пільги при обміні, необхідні для переводу їхньої зарплати;

d) ті самі пільги стосовно їхнього особистого багажу, що й пільги, котрі надаються представникам іноземних держав, що знаходяться у тимчасовому офіційному відрядженні.

Параграф 1. Привілеї і імунітети, передбачені цим Протоколом, встановлюються з єдиною метою забезпечити в будь-яких умовах вільне функціонування Організації і повну незалежність осіб, яким вони надаються. Компетентні органи припиняють дію будь-якого імунітету у всіх випадках, коли його збереження може перешкоджати правосуддю і коли він може бути припинений без завдання збитків досягненню мети, для якої він був наданий.

Параграф 2. Згідно з тлумаченням параграфа 1 компетентними органами є:

a) держави-члени стосовно своїх представників;

b) Адміністративний комітет стосовно Генерального секретаря;

c) Генеральний секретар стосовно решти службовців Організації і експертів, залучених Організацією.

Параграф 1. Жодне з положень цього Протоколу не може поставити під сумнів право, яким володіє держава-член щодо вжиття будь-яких заходів в інтересах збереження своєї суспільної безпеки.

Параграф 2. Організація постійно співпрацює з усіма компетентними органами держав-членів для забезпечення нормального управління питаннями правосуддя, дотримання законів і настанов відповідних держав-членів, а також для запобігання будь-якому зловживанню, до якого можуть привести привілеї і імунітети, передбачені цим Протоколом.

Жодна держава-член не зобов'язана надавати привілеї і імунітети, зазначені в:

a) статті 8, за винятком пункту "d";

b) статті 9, за винятком пунктів "a", "b" та "d";

c) статті 10, за винятком пунктів "a" та "b",

своїм власним громадянам або особам, що постійно проживають у цій державі.

Організація може укладати з однією або кількома державами-членами додаткові угоди для застосування цього Протоколу стосовно цієї держави-члена або цих держав-членів, а також інші угоди з метою забезпечення нормального функціонування Організації.

Параграф 1. Ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору залізничного перевезення пасажирів за плату або безоплатно, якщо місце відправки і призначення розміщені в двох різних державах-членах. Застосування не залежить від місця проживання або місця роботи і національності сторін, що укладають договір.

Параграф 2. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом єдиного договору, включає, окрім міжнародного залізничного перевезення, ще й автомобільні перевезення або перевезення внутрішніми судноплавними лініями всередині держави-члена, то застосовуються ці Єдині правила.

Параграф 3. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом єдиного договору, включає, окрім залізничного перевезення, міжнародне морське перевезення або перевезення внутрішньою судноплавною лінією, то ці Єдині правила застосовуються, якщо морське перевезення або перевезення внутрішньою судноплавною лінією здійснюється лініями, внесеними в перелік ліній, передбачений в статті 24, параграф 1 Конвенції.

Параграф 4. В частині відповідальності перевізника у випадках загибелі і поранення пасажирів ці Єдині правила застосовуються також стосовно осіб, які супроводжують партію вантажу, що перевозиться згідно з Єдиними правилами ЦІМ.

Параграф 5. Ці правила не розповсюджуються на перевезення між станціями сусідніх держав, якщо інфраструктура цих станцій керується одним або кількома підприємствами, що управляють інфраструктурою, що належать до однієї й тієї самої держави.

Параграф 6. Кожна держава, що підписала іншу подібну до цих Єдиних правил конвенцію про прямі міжнародні залізничні перевезення пасажирів, може при направленні заяви про приєднання до Конвенції заявити про те, що вона буде застосовувати ці Єдині правила до перевезень, що здійснюються лише на певній частині залізничної інфраструктури на її території. Ця частина залізничної інфраструктури повинна бути точно визначеною і пов'язаною з залізничною інфраструктурою держави-члена. Якщо держава робить зазначену вище заяву, тоді Єдині правила застосовуються лише за умови:

a) що місце відправлення і призначення, а також маршрут, передбачені в договорі перевезення, включені до встановленої інфраструктури або

b) що встановлена інфраструктура пов'язує інфраструктуру двох держав-членів і була передбачена в договорі перевезення як маршрут для транзитного сполучення.

Параграф 7. Держава, яка зробила застереження відповідно до параграфа 6, може в будь-який час відмовитись від нього, повідомивши про це депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм. Заява припиняє діяти, якщо конвенція, зазначена в параграфі 6, перше речення, припиняє свою дію для цієї держави.

Параграф 1. Будь-яка держава може у будь-який момент заявити про незастосування до пасажирів, що стали жертвами нещасного випадку на її території, всієї сукупності положень про відповідальність перевізника у випадку загибелі і поранення пасажирів, якщо вони є громадянами цієї держави або місцем їхнього постійного проживання є ця держава.

Параграф 2. Держава, що зробила заяву згідно з параграфом 1, може у будь-який час відмовитись від неї, повідомивши про це депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм.

Параграф 1. Згідно з текстом цих Єдиних правил вислів:

a) "перевізник" означає перевізника, з яким пасажир укладає договір перевезення згідно із цими Єдиними правилами, або наступного перевізника, що несе відповідальність на підставі цього договору;

b) "фактичний перевізник" означає перевізника, який не уклав договору перевезення з пасажиром, але якому перевізник, зазначений в пункті "а", довірив повністю або частково здійснити залізничне перевезення;

c) "загальні умови перевезення" означають умови перевізника у формі загальних умов або законно чинних тарифів у кожній з держав-членів, які у зв'язку з укладенням договору перевезення стали його невід'ємною частиною;

d) "транспортний засіб" означає транспортний засіб або причеп, що використовується для перевезення пасажирів.

Параграф 1. Держави-члени можуть укладати угоди, що передбачають відступи від цих Єдиних правил для перевезень, що здійснюються виключно поміж двома станціями, розміщеними по один і інший бік кордону, якщо між ними і кордоном немає іншої станції.

Параграф 2. Стосовно перевезень, що здійснюються двома державами-членами і проходять транзитом через державу, що не є учасником, заінтересовані держави-члени можуть укладати угоди, що відхиляються від цих Єдиних правил.

Параграф 3. За умови дотримання інших положень міжнародного цивільного права дві або кілька держав-членів можуть встановлювати поміж собою умови перевезення пасажирів, багажу, тварин і транспортних засобів в сполученні між цими державами.

Параграф 4. Про угоди, зазначені в параграфах 1 - 3, а також про набрання ними чинності повідомляється Міжурядовій організації міжнародних залізничних перевезень. Генеральний секретар Організації інформує про це держави-члени й заінтересовані підприємства.

Крім випадків, коли Єдині правила це ясно дозволяють, будь-яка умова договору, що безпосередньо або непрямо відхиляється від цих Єдиних правил, є недійсною і позбавленою будь-якої законної чинності. Недійсність таких умов не тягне за собою недійсності інших положень договору перевезення. Незважаючи на це перевізник може розширити свою відповідальність і обов'язки згідно з цими Єдиними правилами.

Параграф 1. Згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевозити пасажира, а також за потреби багаж і транспортні засоби до місця призначення та видати багаж і транспортні засоби у місці призначення.

Параграф 2. Договір перевезення повинен бути підтверджений одним або кількома проїзними документами, що надаються пасажиру. Проте, не порушуючи статті 9, відсутність, неправильність або втрата проїзного документа не впливає ні на існування, ні на дійсність договору, що залишається під дією цих Єдиних правил.

Параграф 3. Проїзний документ має силу і свідчить про укладення і зміст договору перевезення доки не буде доведено протилежне.

Параграф 1. Загальні умови перевезення визначають форму і зміст проїзних документів, а також мову і шрифт, що повинні використовуватися при друку та заповненні їх.

Параграф 2. В проїзному документі повинні бути вказані як мінімум:

a) перевізник або перевізники;

b) помітка про те, що перевезення навіть за протилежної домовленості здійснюється згідно із цими Єдиними правилами; на це вказує скорочення CIV (ЦІВ);

c) будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення, та які дозволять пасажирові використовувати права, що випливають з цього договору.

Параграф 3. При отриманні проїзного документа пасажир повинен перевірити, чи складено його відповідно до його відомостей.

Параграф 4. Проїзний документ може бути передано іншій особі лише у випадку, коли він не є іменним, та якщо поїздка ще не розпочалася.

Параграф 5. Проїзний документ може складатися у формі електронної реєстрації даних, які можна перетворити в читабельні письмові знаки. Способи, що застосовуються для реєстрації і обробки даних, повинні бути еквівалентні з функціонального погляду, зокрема стосовно доказової сили представленого цими даними проїзного документа.

Параграф 1. За винятком протилежної угоди між пасажиром і перевізником, вартість перевезення сплачується завчасно.

Параграф 2. Загальні умови перевезення визначають, на яких умовах здійснюється відшкодування вартості перевезення.

Параграф 1. Пасажир повинен з моменту початку поїздки мати дійсний проїзний документ і пред'являти його при перевірці проїзних документів. Загальні умови перевезення можуть передбачати таке:

a) пасажир, котрий не може пред'явити дійсного проїзного документа, повинен сплатити крім вартості проїзду, доплату (штраф);

b) пасажирові, який відмовляється від негайної сплати вартості проїзду та доплати, може бути відмовлено у продовженні поїздки;

c) чи відшкодовується доплата і на яких умовах.

Параграф 2. Загальні умови перевезення можуть передбачати, що в перевезенні відмовлено або може бути відмовлено під час слідування пасажирам, які:

a) становлять небезпеку для порядку і нормального функціонування або для безпеки пасажирів;

b) неприпустимо турбують інших пасажирів,

такі особи не мають права на відшкодування плати за проїзд та плати за перевезення багажу.

Пасажир повинен виконувати формальності, яких вимагає митниця або інші адміністративні власті.

Перевізник за потреби зобов'язаний вказати на квитку, що потяг було відмінено або пересадка не відбулася.

Параграф 1. Згідно із загальними умовами перевезень пасажир має право провозити при собі предмети, що легко переносяться (ручна поклажа), а також живих тварин. Окрім того, пасажир може провозити з собою громіздкі предмети згідно з особливими положеннями, які містяться в Загальних умовах перевезень. До перевезення не допускаються предмети або тварини, що можуть заважати або турбувати пасажирів або заподіяти їм шкоду.

Параграф 2. Згідно із загальними умовами перевезень пасажир має право здати в багаж предмети і тварин.

Параграф 3. Перевізник може допустити перевезення автомобілів при перевезенні пасажира згідно з особливими умовами, які містяться в Загальних умовах перевезення.

Параграф 4. Перевезення небезпечних вантажів як ручної поклажі, багажу, а також в/або на автомобілях, які згідно із цим розділом перевозяться залізницею, повинне відповідати регламенту про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (РІД).

Параграф 1. У випадку серйозного припущення про невиконання умов перевезення, перевізник має право перевірити, чи відповідають предмети (ручна поклажа, багаж, автомашини, зокрема завантаження їх) і тварини умовам перевезення, якщо це не забороняється законами і настановами держави, в якій повинна відбутися перевірка. Пасажир повинен бути запрошений бути присутнім при перевірці. Якщо він не з'являється, або немає можливості зв'язатися з ним, то перевізник повинен запросити двох незалежних свідків.

Параграф 2. Якщо встановлюється, що умови перевезення не були дотримані, тоді перевізник може вимагати від пасажира сплатити пов'язані з перевіркою витрати.

Пасажир зобов'язаний виконувати формальності, яких вимагає митниця або інші адміністративні власті під час проїзду при перевезенні з собою предметів (ручна поклажа, багаж, автомашини, зокрема їхнє завантаження) і тварин. Він повинен бути присутнім при огляді цих предметів, якщо закони і настанови кожної держави не передбачають винятків.

Пасажирові належить доглядати за ручною поклажею і тваринами, що знаходяться з ним.

Параграф 1. Договірні зобов'язання, що стосуються перевезення багажу, повинні бути відмічені в багажній квитанції, що вручається пасажирові.

Параграф 2. Не відступаючи від положень статті 22, відсутність, неправильність або втрата багажної квитанції не впливають на наявність та дійсність угод про перевезення багажу, що регулюються цими Єдиними правилами.

Параграф 3. Багажна квитанція підтверджує реєстрацію багажу і умови його перевезення.

Параграф 4. Вважається, що під час прийому багажу перевізником багаж був у хорошому стані, і що кількість і маса ручної поклажі відповідала даним, занесеним в багажну квитанцію, доки не буде доведено протилежне.

Параграф 1. Загальні умови перевезення визначають форму і зміст багажної квитанції, а також мову і шрифт, які слід використовувати при її друку і заповненні. За аналогією застосовується стаття 7, параграф 5.

Параграф 2. В багажній квитанції повинні бути вказані як мінімум:

a) перевізник або перевізники;

b) помітка про те, що перевезення навіть за протилежної домовленості здійснюється згідно із цими Єдиними правилами; на це вказує скорочення CIV (ЦІВ);

c) будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення стосовно перевезення багажу, та які дозволять пасажирові використовувати права, що випливають із цього договору.

Параграф 3. При отриманні багажної квитанції пасажир повинен перевірити, чи складено її згідно з його відомостями.

Параграф 1. Якщо Загальні умови перевезення не передбачають винятків, то багаж оформляється лише по пред'явленню проїзного документа, чинного принаймні до станції призначення багажу. Окрім того, оформлення багажу проводиться згідно з настановами, що діють в місці відправлення.

Параграф 2. Якщо Загальні умови перевезення передбачають приймання багажу до перевезення без пред'явлення проїзного документа, тоді положення цих Єдиних правил про права і обов'язки пасажира стосовно його багажу діють за аналогією стосовно відправника багажу.

Параграф 3. Перевізник може перевозити багаж іншим потягом або іншим транспортним засобом і іншим шляхом, аніж той, що його використовує пасажир.

Якщо між пасажиром і перевізником немає іншої угоди, то вартість перевезення багажу повинна оплачуватись при оформленні.

Параграф 1. На добре видимій частині кожного багажного місця пасажир повинен чітким написом, що не стирається, і який неможливо сплутати, зазначити:

a) своє прізвище і адресу,

b) місце призначення.

Параграф 1. Якщо обставини це дозволяють, і митні настанови або інші адміністративні власті цьому не перешкоджають, то пасажир може вимагати повернення багажу в місце відправлення, повернувши багажну квитанцію або, коли це передбачено Загальними умовами перевезення - пред'явивши проїзний документ.

Параграф 2. Загальні умови перевезення можуть передбачати інші положення, що стосуються права розпоряджатися багажем, зокрема, стосовно зміни місця призначення та пов'язаних з цим можливих фінансових наслідків для пасажира.

Параграф 1. Багаж видається при пред'явленні багажної квитанції та при оплаті (при необхідності) витрат, пов'язаних з перевезенням багажу. Перевізник має право, але не зобов'язаний перевіряти, чи правомочний власник багажної квитанції отримати багаж.

Параграф 2. До видачі багажу власнику багажної квитанції прирівнюється:

a) передача багажу митним властям або податковій установі в їхніх експедиційних приміщеннях або складах, якщо вони не знаходяться під охороною перевізника,

b) передача тварин третій особі на зберігання, якщо ця передача здійснюється згідно з настановами, чинними в місці призначення.

Параграф 3. Власник багажної квитанції може вимагати видати йому багаж в місці призначення відразу ж, як тільки закінчився встановлений час, а також, у разі необхідності, зокрема час для виконання формальностей, що вимагаються митними або іншими адміністративними властями.

Параграф 4. Якщо багажна квитанція не пред'являється, то перевізник повинен видати багаж тільки тій особі, яка доведе свою правомочність; при недостатності такого доказу перевізник може вимагати надання гарантій.

Параграф 5. Багаж видається в місці призначення, на яке він зареєстрований.

Параграф 6. Власник багажної квитанції, якому не видано багаж, може вимагати, щоб йому відмітили на багажній квитанції день і час, коли він вимагав видачі згідно з параграфом 3.

Параграф 7. Правомочна особа може відмовитися від отримання багажу, якщо перевізник не виконав вимоги перевірити багаж в його присутності з метою підтвердження виявленого ним пошкодження.

Параграф 8. В інших випадках видача багажу здійснюється згідно з настановами, чинними в місці призначення.

Особливі умови для перевезення транспортних засобів в Загальних умовах перевезення, визначають, зокрема, умови допуску до перевезення, оформлення, завантаження і перевезення, розвантаження і видачі, а також обов'язки пасажира.

Параграф 1. Договірні зобов'язання з перевезення транспортних засобів повинні бути вказані в транспортній накладній, яка видається пасажирові. Транспортна накладна може бути частиною проїзного документа пасажира.

Параграф 2. Особливі умови перевезення автомашин в Загальних умовах перевезення, визначають форму і зміст транспортної накладної, а також мову і шрифт, які слід використовувати при її друку і заповненні.

Параграф 3. В транспортній накладній повинні бути вказані як мінімум:

a) перевізник або перевізники;

b) помітка про те, що перевезення навіть за протилежної домовленості здійснюється згідно із цими Єдиними правилами; на це вказує скорочення CIV (ЦІВ);

c) будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення стосовно перевезення транспортних засобів, та які дозволять пасажирові використовувати права, що випливають з цього договору.

Параграф 4. При отриманні транспортної накладної пасажир повинен перевірити, чи складена вона згідно з його відомостями.

За умови дотримання положень цієї глави до транспортних засобів застосовуються положення Глави III, що стосуються перевезення багажу.

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність у разі смерті пасажира травмується або його фізичному або психічному стану заподіюється шкода через пов'язаний з залізницею нещасний випадок під час перебування в рухомому складі або при посадці чи висадці, незважаючи на те, яка залізнична інфраструктура використовується.

Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо:

a) нещасний випадок зумовлений причинами, що виходить за рамки залізничної експлуатації, і перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути його або відвернути його наслідки;

b) нещасний випадок трапився з вини пасажира;

c) причиною нещасного випадку є поведінка третьої особи, і перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути його або відвернути його наслідки; інше підприємство, що використовує ту саму залізничну інфраструктуру, не розглядається як третя особа; право на регресійну вимогу зберігається.

Параграф 3. Якщо нещасний випадок трапився через поведінку третьої особи, і якщо незважаючи на це перевізник не повністю звільняється від своєї відповідальності згідно з параграфом 2, пункт "c", то він відповідає за все в рамках цих Єдиних правил, незважаючи на його можливий позов до третьої особи.

Параграф 4. Ці Єдині правила не знімають відповідальності, яка може покладатися на перевізника стосовно випадків, не передбачених в параграфі 1.

Параграф 5. Якщо перевезення здійснювалось згідно з єдиним договором про перевезення наступними перевізниками, то у випадку загибелі і поранення пасажирів відповідальність несе перевізник, на якого згідно з договором перевезення покладалась відповідальність за надання послуг перевезення, під час якої трапився нещасний випадок. Якщо така послуга не була надана перевізником, а була надана фактичним перевізником, то обидва перевізники солідарно відповідальні згідно із цими Єдиними правилами.

Параграф 1. У випадку загибелі пасажира відшкодування збитків включає:

a) необхідні витрати, пов'язані зі смертю пасажира, зокрема перевезення тіла і похорон;

b) якщо смерть настала не миттєво - відшкодування збитків, передбачених в статті 28.

Параграф 2. Якщо у випадку загибелі пасажира особи, яких він за законом був зобов'язаний або в майбутньому був би зобов'язаний забезпечити матеріально, втратили годувальника, то за цю втрату також повинно бути виплачене відшкодування. Вимоги по відшкодуванню збитків осіб, яких пасажир забезпечував матеріально без зобов'язання, мають силу закону, регулюються національним законодавством.

У випадку поранення або іншого завдання шкоди фізичному або психічному стану пасажирів, відшкодування збитків включає:

a) необхідні витрати, зокрема витрати на лікування і перевезення;

b) майнові збитки, яких зазнає пасажир з причини повної або часткової непрацездатності або з причини збільшення його потреб.

Національне законодавство визначає, чи повинен перевізник і в яких розмірах відшкодовувати збитки за інші тілесні ушкодження, аніж ті, що передбачені статтями 27 і 28.

Параграф 1. Відшкодування збитків, які передбачені статтями 27, параграфами 2 і 28, пункт "b", повинні надаватися у формі одноразової виплати. Проте якщо національне законодавство допускає (дозволяє) щорічні виплати, то збитки відшкодовуються в цій формі, якщо цього вимагають поранений пасажир або правомочні особи згідно зі статтею 27, параграфом 2.

Параграф 2. Сума збитків, що відшкодовуються згідно з параграфом 1, визначається національним законодавством. Проте, при застосуванні Єдиних правил верхня межа для пасажира становить 175000 розрахункових одиниць у формі одноразової виплати або щорічної виплати, що відповідає цій сумі, якщо національне законодавство визначає верхню межу меншою, ніж ця сума.

Параграф 1. Враховуючи параграф 2, положення про відповідальність у випадку загибелі і поранення пасажирів не застосовуються щодо збитків, спричинених під час перевезення, яке згідно з договором перевезення не було залізничним перевезенням.

Параграф 2. Проте, якщо залізничні транспортні засоби перевозяться поромом, то положення про відповідальність залізниці у випадку смерті або поранення пасажирів застосовуються до збитків чи шкоди, згаданих у Статті 26, параграф 1 і в статті 33, параграф 1, що були заподіяні внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з експлуатацією залізниці, що стався під час перебування пасажира в залізничному транспортному засобі або при посадці чи висадці.

Параграф 3. Якщо внаслідок надзвичайних обставин тимчасово переривається залізничне перевезення, а пасажири перевозяться іншим транспортним засобом, то перевізник несе відповідальність згідно із цими Єдиними правилами.

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність перед пасажиром за збитки, пов'язані з тим, що через відміну або запізнення потягу, чи через невдалу пересадку подорож не може бути продовжено у той самий день, або що її продовження в той самий день не можливе через певні обставини, що склалися. Відшкодування збитків включає витрати в обгрунтованих рамках по наданню житла, а також повідомленню осіб, що очікують пасажира.

Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо відміна і запізнення поїзда або пропущена пересадка трапилися з таких причин:

a) обставини, що виходять за рамки експлуатації залізниці, яких перевізник не зміг уникнути або запобігти їхнім наслідкам, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження, що вимагаються в подібному випадку;

b) вина пасажира або

c) поведінка третьої особи, якої перевізник не зміг уникнути або запобігти її наслідкам, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку; інше підприємство, що користується тією самою залізничною інфраструктурою, не розглядається як третя особа; право на регресійну вимогу зберігається.

Параграф 3. Національне законодавство визначає, чи повинен перевізник і якою мірою відшкодовувати інші збитки, аніж ті, що передбачені в параграфі 1. Це положення не стосується статті 44.

Параграф 1. У випадку загибелі або поранення пасажирів перевізник, крім того, несе відповідальність за шкоду, заподіяну у зв'язку з повною або частковою втратою або пошкодженням речей, які пасажир мав на собі, або з собою у вигляді ручної поклажі; це також стосується тварин, яких пасажир взяв з собою. За аналогією застосовується стаття 26.

Параграф 2. У решті випадків перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну у зв'язку з повною або частковою втратою або пошкодженням речей, ручної поклажі або тварин, догляд за якими покладається на пасажира згідно зі статтею 15, лише у випадку, коли ця шкода була заподіяна з вини перевізника. У цьому випадку решта статей розділу IV, за винятком статті 51, і Розділ VI не застосовуються.

Якщо перевізник несе відповідальність згідно з положеннями статті 33, параграфа 1, то він зобов'язаний, відшкодувати збитки кожному пасажирові з розрахунку до 1400 розрахункових одиниць.

Перевізник не несе відповідальності перед пасажиром за збитки, пов'язані з недотриманням пасажиром настанов митниці або інших адміністративних приписів.

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність за збитки, спричинені у зв'язку з повною або частковою втратою або пошкодженням багажу, з моменту отримання його перевізником і до моменту видачі, а також за затримку в доставці.

Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата, пошкодження або затримка відбулася з вини пасажира, у зв'язку з його розпорядженням, що було надане не через помилку перевізника, а також у зв'язку з проблемами, пов'язаними з багажем або певними обставинами, яких залізниця не змогла уникнути і наслідкам яких не могла запобігти.

Параграф 3. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата або пошкодження виникають з особливого ризику, пов'язаного з однією або кількома з таких обставин:

a) відсутність або недостатність упаковки;

b) особливий характер багажу;

c) перевезення як багажу предметів, що не допускаються до перевезення.

Параграф 1. Доведення того, що втрата, пошкодження або затримка видачі багажу спричинені одним з зазначених в статті 36, параграф 2 фактів, покладається на перевізника.

Параграф 2. Якщо залізниця встановлює, що з огляду на обставини конкретного випадку, втрата або пошкодження могли виникнути через один або кілька визначених у Статті 36, параграф 3, особливих ризиків, то вважається, що саме так і було. Проте, правомочна особа зберігає право довести, що втрата або пошкодження не виникли цілком або частково в результаті однієї з цих обставин.

Якщо перевезення здійснювалось за єдиним договором про перевезення кількома подальшими перевізниками, то кожний перевізник, що прийняв багаж разом з багажною квитанцією або такий, що прийняв транспортний засіб за транспортною накладною, бере участь щодо перевезення багажу або транспортного засобу в договорі перевезення згідно з відомостями багажної квитанції або транспортної накладної і виконує зобов'язання, що випливають з цього. У цьому випадку кожний перевізник відповідає за перевезення на всьому шляху до видачі.

Параграф 1. Якщо перевізник доручив повністю або частково провести перевезення фактичному перевізнику, незалежно, чи мав він на це право згідно з договором перевезення, чи ні, то перевізник продовжує нести відповідальність за здійснення повністю всього перевезення.

Параграф 2. Всі положення цих Єдиних правил, що стосуються відповідальності перевізника, діють також і стосовно відповідальності фактичного перевізника, стосовно виконуваного ним перевезення. Якщо до співробітників або будь-яких інших осіб, послугами котрих користувався фактичний перевізник для виконання перевезення, подається позов, то застосовуються статті 48 і 52.

Параграф 3. Особлива угода, згідно з якою перевізник приймає на себе зобов'язання, які не покладаються на нього згідно з Єдиними правилами, або згідно з якою він відмовляється від прав, що надаються йому цими Єдиними правилами, стосується фактичного перевізника лише у випадку, якщо він ясно у письмовій формі прийняв цю угоду. Незалежно від того, прийняв чи ні фактичний перевізник цю угоду, перевізник залишається зв'язаним зобов'язаннями або відступами, що випливають з наведеної вище особливої угоди.

Параграф 4. Якщо лише перевізник і фактичний перевізник відповідальні, то їхня відповідальність солідарна.

Параграф 5. Загальна сума відшкодування, що вимагається з перевізника, фактичного перевізника, а також їхніх працівників чи будь-яких інших осіб, послугами яких вони користувались для виконання перевезення, не повинна перевищувати меж, передбачених цими Єдиними правилами.

Параграф 6. Ця стаття не стосується права на позов, який перевізник може висунути щодо фактичного перевізника та навпаки.

Параграф 1. Правомочна особа може без подальших доказів вважати багаж втраченим, якщо його не видано або не надано в її розпорядження протягом 14 днів після вимоги про видачу відповідно до Статті 23, параграф 3.

Параграф 2. Якщо багаж, що вважався загубленим, було виявлено протягом одного року після вимоги про видачу, то залізниця повідомляє про це правомочній особі, якщо її адреса відома або може бути встановлена.

Параграф 3. Протягом 30 днів з дня отримання повідомлення, вказаного в параграфі 2, правомочна особа може зажадати, щоб багаж був їй виданий. В такому разі ця особа повинна сплатити витрати на перевезення багажу від станції відправлення до станції, де повинна відбутися видача, і повернути отримане відшкодування за відрахуванням будь-яких включених зборів. Проте, ця особа зберігає свої права на відшкодування за прострочення доставки відповідно до Статті 43.

Параграф 4. Якщо знайдений багаж не вимагався протягом передбаченого в параграфі 3 строку або був знайдений після закінчення року після зажадання видачі, то перевізник розпоряджається ним згідно із законами й настановами, що діють у місці знаходження багажу.

Параграф 1. У випадку повної або часткової втрати багажу перевізник повинен, щоб виключити подальші відшкодування, сплатити:

a) якщо розмір збитків доведено - відшкодування в цьому розмірі, яке, проте, не повинно перевищувати 80 розрахункових одиниць за кожний відсутній кілограм ваги брутто або 1200 розрахункових одиниць за кожне багажне місце,

b) якщо розмір збитків не доведено - наперед визначене відшкодування в розмірі 20 розрахункових одиниць за кожний відсутній кілограм ваги брутто або 300 розрахункових одиниць за кожне багажне місце.

Спосіб відшкодування за кожний відсутній кілограм або багажне місце визначається Загальними умовами перевезення.

Параграф 2. Окрім того, перевізник повинен відшкодувати вартість перевезення багажу і інші суми, витрачені у зв'язку з перевезенням втраченого багажного місця, а також вже сплачені митні і акцизні збори.

Параграф 1. У випадку пошкодження перевізник повинен виплатити відшкодування, за винятком всіх інших збитків, що відповідає вартості багажу.

Параграф 2. Відшкодування не повинне перевищувати:

a) якщо весь багаж знецінився в результаті пошкодження - суми, якої мала б бути виплачена у випадку повної втрати;

b) якщо лише частина багажу знецінилась в результаті пошкодження - суми, якої мала б бути виплачена у випадку втрати частини, що втратила цінність.

Параграф 1. В разі прострочення доставки багажу залізниця за кожну завершену добу після вимоги видачі, але максимально за 14 днів повинна виплатити:

a) якщо правомочна особа доведе, що через прострочення доставки були заподіяні збитки або шкода, зокрема пошкодження, - відшкодування в розмірі суми збитків або шкоди, але не більше 0,80 розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 14 розрахункових одиниць за кожне місце виданого з простроченням багажу;

b) якщо правомочна особа не доведе, що через прострочення доставки були заподіяні збитки або шкода - наперед визначене відшкодування в розмірі 0,14 розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 2,80 розрахункової одиниці за кожне місце виданого з простроченням багажу.

Спосіб відшкодування за кожний кілограм ваги або кожне багажне місце визначається Загальними умовами перевезення.

Параграф 2. У випадку повної втрати багажу відшкодування згідно з параграфом 1 не може долучатися до відшкодування, передбаченого в статті 41.

Параграф 3. У випадку часткової втрати багажу відшкодування виплачується згідно з параграфом 1 за невтрачену частину.

Параграф 4. У випадку пошкодження багажу, що не є наслідком прострочення в доставці, відшкодування, передбачене в параграфі 1, при потребі долучається до відшкодування, передбаченого в статті 42.

Параграф 5. У жодному випадку компенсація, що сплачується згідно з параграфом 1 разом з компенсаціями, передбаченими в Статтях 41 і 42, не повинні в сумі перевищувати компенсацію, яку належало би заплатити у випадку повної втрати багажу.

Параграф 1. У випадку затримки завантаження автотранспортного засобу з вини залізниці або прострочення його доставки, якщо правомочна особа доведе, що цим були заподіяні збитки або шкода, то залізниця повинна сплатити компенсацію, розмір якої не може перевищувати вартості перевезення цього транспортного засобу.

Параграф 2. Якщо у випадку затримки завантаження автотранспортного засобу з вини залізниці, правомочна особа відмовляється від подальшого виконання договору перевезення, то їй повертається вартість перевезення транспортного засобу і пасажирів. Крім цього правомочна особа, якщо вона доведе, що через цю затримку були заподіяні збитки або шкода, може вимагати відшкодування, розмір якого не може перевищувати вартості перевезення транспортного засобу.

При повній або частковій втраті транспортного засобу відшкодування, що виплачується правомочній особі за доведену шкоду, розраховується на підставі споживчої вартості транспортного засобу. Воно не може перевищувати 8000 розрахункових одиниць. Причеп з вантажем або без вантажу вважається транспортним засобом.

Параграф 1. Стосовно предметів, залишених в транспортному засобі або таких, що знаходяться в багажниках (наприклад, автомобільний багажник або багажник для лиж), міцно прикріплені до транспортного засобу, перевізник несе відповідальність лише за збитки, заподіяні з його вини. Загальна сума компенсації не може перевищувати 1400 розрахункових одиниць.

Параграф 2. Стосовно предметів, прикріплених до зовнішньої сторони транспортного засобу, зокрема багажники, вказані в параграфі 1, перевізник несе відповідальність лише у випадку, коли доведено, що спричинені збитки пояснюються дією або недоглядом з боку перевізника або з наміром заподіяти такі збитки, або з ризиком і з розумінням того, що такі збитки, можливо, будуть спричинені.

За умови дотримання положень цієї частини, до транспортного засобу застосовуються положення Частини 2, що стосуються відповідальності за багаж.

Межі відповідальності, передбачені в цих Єдиних правилах, а також положення національного законодавства, що обмежують компенсацію збитків визначеною сумою, не застосовуються, якщо буде доведено, що спричинені збитки пояснюються діями або недоглядом з боку перевізника або з наміром спричинити таку шкоду, або з ризиком і розумінням того, що така шкода, ймовірно, буде заподіяна.

Параграф 1. Якщо розрахунок відшкодування вимагає переведення сум, виражених в іноземній валюті, то це переведення здійснюється по курсу, що діє в момент і в місці виплати відшкодування.

Параграф 2. Правомочна особа може вимагати нарахування відсотків на відшкодування в розмірі п'яти відсотків річних, починаючи з дня пред'явлення претензії згідно зі статті 55 або, якщо претензія не була подана, з дня подання позову.

Параграф 3. Проте стосовно відшкодувань, належних згідно зі статтями 27 і 28, відсотки нараховуються лише з дня виникнення зобов'язань, що послужили для визначення їхньої суми, якщо цей день настає за днем подання рекламації або позову.

Параграф 4. Стосовно багажу відсотки нараховуються лише у випадку, коли відшкодування за кожну багажну квитанцію перевищує 16 розрахункових одиниць.

Параграф 5. Якщо правомочна особа протягом вказаного йому необхідного строку не пред'явить перевізнику підтверджувальні документи, необхідні для остаточного вирішення питання про претензії стосовно багажу, то нарахування відсотків призупиняється з моменту закінчення цього строку і до фактичної передачі цих документів.

Перевізник звільняється від відповідальності, покладеної на нього згідно з Єдиними правилами, якщо збитки зумовлені ядерною аварією, і якщо згідно із законами й настановами держави про відповідальність в галузі ядерної енергії відповідальність за ці збитки несе власник ядерної установки або особа, що має з ним рівні права.

Перевізник несе відповідальність за своїх робітників і інших осіб, послугами яких він користується для виконання перевезення, коли ці робітники або ці інші особи знаходяться при виконанні своїх обов'язків. Керуючі залізничної інфраструктури, по якій здійснюється перевезення, розглядаються як особи, послугами яких перевізник користується для виконання перевезення.

Параграф 1. У всіх випадках, на які розповсюджується застосування Єдиних правил, будь-яка претензія щодо відповідальності і на будь-якій підставі може бути пред'явлена перевізнику лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Параграф 2. Те саме стосується будь-яких претензій стосовно працівників і інших осіб, за яких перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 51.

Пасажир несе відповідальність стосовно перевізника за будь-які збитки:

a) спричинені через недотримання своїх обов'язків відповідно до:

1. статей 10, 14 і 20,

2. особливих положень з перевезення транспортних засобів в Загальних умовах перевезення або

3. Регламентом міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД), або

b) спричинені через предмети або через тварини, яких він перевозить з собою,

якщо лише він не доведе, що збитки були заподіяні через певні обставини, яких він не міг уникнути і наслідків яких він не міг відвернути, незважаючи на всі вжиті ним застережні заходи, що вимагаються від пасажира, який усвідомлює свою відповідальність. Це положення не знімає відповідальності, яка може покладатися на перевізника згідно зі статтями 26 і 33, параграф 1.

Параграф 1. Якщо перевізник знаходить чи припускає або правомочна особа стверджує, що трапилась часткова втрата або пошкодження предмета, що перевозиться під наглядом перевізника (багаж, транспортний засіб), то перевізник в залежності від виду збитків повинен, якщо можливо, в присутності правомочної особи зафіксувати в акті стан предмета і, по можливості, розміри і причину збитків, а також момент виникнення їх.

Параграф 2. Правомочній особі має бути безплатно надана копія цього акта.

Параграф 3. Якщо правомочна особа не визнає констатації в акті, то вона може вимагати, щоб стан предмета або транспортного засобу, а також причина і розмір збитків були зафіксовані експертом, призначеним заінтересованими сторонами або судом. Ця процедура керується законами і настановами держави, в якій мала місце констатація.

Параграф 1. Рекламації стосовно відповідальності перевізника у випадку загибелі або поранення пасажирів повинні направлятися в письмовому вигляді перевізнику, якому може бути пред'явлений позов в судовому порядку. Якщо перевезення здійснювалось згідно з єдиним договором (про) перевезення кількома подальшими перевізниками, то рекламації можуть також бути направлені першому або останньому перевізнику, а також перевізнику, що має свою резиденцію або філіал або установу, через які був укладений договір перевезення, в державі постійного місця проживання пасажира або його звичайного місцезнаходження.

Параграф 2. Решта рекламацій по договору перевезення повинні подаватися в письмовому вигляді перевізнику, зазначеному в статті 56, параграфи 2 і 3.

Параграф 3. Документи, які правомочна особа вважає доцільним додати до рекламації, надаються в оригіналі або в копії, якщо того вимагає перевізник - належним чином засвідчені. При остаточному врегулюванні рекламації перевізник може зажадати повернення проїзного документа, багажної квитанції і транспортної накладної.

Параграф 1. Позов у судовому порядку стосовно відповідальності перевізника у випадку загибелі або поранення пасажирів може пред'являтися лише перевізнику, що несе відповідальність згідно зі статтею 26, параграф 5.

Параграф 2. За умови дотримання параграфа 4 решта позовів в судовому порядку, що грунтуються на договорі перевезення, можуть пред'являтися лише першому або останньому перевізнику або перевізнику, що здійснював частину перевезення, під час якого сталися факти, що стали причиною претензії.

Параграф 3. Якщо у випадку здійснення перевезення кількома подальшими перевізниками в багажну квитанцію або транспортну накладну вписаний з його згоди перевізник, що повинен видати багаж або транспортний засіб, то йому може бути пред'явлений позов в судовому порядку згідно з параграфом 2, навіть якщо він не отримав багаж або транспортний засіб.

Параграф 4. Позов про повернення суми, виплаченої на підставі договору перевезення може пред'являтися в судовому порядку перевізнику, що стягнув суму, або перевізнику, на користь якого сума була стягнута.

Параграф 5. Як зустрічний позов або заперечення позову може бути пред'явлений в судовому порядку також іншому перевізнику, про якого не йдеться в параграфах 2 і 4, якщо первісний позов грунтується на тому самому договорі перевезення.

Параграф 6. Тією мірою, якою ці Єдині правила застосовуються до фактичного перевізника, йому також може бути пред'явлено позов.

Параграф 7. Якщо у позивача є вибір поміж кількома перевізниками, то він втрачає своє право вибору, якщо позов пред'явлено одному з них; це також стосується випадку, коли у позивача є вибір поміж одним або кількома перевізниками і фактичним перевізником.

Параграф 1. Позови у судовому порядку, які грунтуються на цих Єдиних правилах, можуть пред'являтися судам держав-членів, призначеним за згодою сторін, або суду держави-члена, на території якого відповідач має своє постійне місце проживання або своє основне місце знаходження чи філіал, або установу, що уклала договір перевезення. Іншим судам позови пред'являтися не можуть.

Параграф 2. Якщо позов, заснований на цих Єдиних правилах, знаходиться в судочинстві компетентного суду згідно з параграфом 1, або якщо за цим позовом цим судом було винесено рішення, то жодний новий позов із цього самого питання між тими самими сторонами не може пред'являтися, якщо лише рішення суду, якому був пред'явлений первісний позов, не може бути приведено у виконання в державі, в якій пред'явлено новий позов.

Параграф 1. Будь-який позов правомочної особи стосовно відповідальності перевізника у випадку загибелі або поранення пасажирів втрачає силу, якщо ця особа не повідомить про відповідний нещасний випадок, що трапився з пасажиром, протягом 12 місяців після отримання інформації про це одному з перевізників, якому згідно зі статтею 55, параграф 1 можна пред'явити рекламацію. Якщо правомочна особа повідомляє в усній формі про нещасний випадок перевізнику, то він повинен видати йому свідоцтво про таке усне повідомлення.

Параграф 2. Проте позов не втрачає сили, якщо:

a) правомочна особа протягом передбаченого параграфом 1 строку пред'явила рекламацію одному з перевізників, зазначених в статті 55, параграф 1;

b) у строк, передбачений в параграфі 1, перевізник, що несе відповідальність, отримав повідомлення про випадок з пасажиром;

c) внаслідок обставин, які не можна поставити у вину правомочній особі, про випадок не було повідомлено або повідомлено з запізненням;

d) правомочна особа доведе, що випадок трапився з вини перевізника.

Параграф 1. З моменту прийняття багажу правомочною особою всі позови до перевізника за договором перевезення у випадку часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки втрачають силу.

Параграф 2. Проте позов не втрачає сили:

a) у випадку часткової втрати або пошкодження, якщо:

1. втрата або пошкодження були констатовані правомочною особою відповідно до статті 54 до прийому нею багажу,