ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства , зокрема його статтю 47(2),

Беручи до уваги пропозицію Комісії, (- 1),

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету (- 2),

Беручи до уваги висновок Європейського монетарного інституту (- 3),

Діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 251 Договору (- 4),

Оскільки:

(1) Відповідно до цілей Договору необхідно сприяти гармонійному та збалансованому розвитку економічної діяльності на всій території Співтовариства шляхом усунення будь-яких перешкод для свободи підприємницької діяльності та свободи надання послуг на території Співтовариства.

(2) Як тільки такі перешкоди будуть усунені, необхідно приділити увагу ситуації, яка може виникнути, якщо у кредитної установи виникають труднощі, зокрема, якщо така установа має філії в інших державах-членах.

(3) Ця Директива є частиною законодавчих рамок Співтовариства, встановлених Директивою Європейського Парламенту і Ради 2000/12/ЄС від 20 березня 2000 року щодо початку і ведення комерційної діяльності кредитних установ (- 5). З цього постає, що під час функціонування кредитна установа та її філії становлять єдину особу, що підлягає нагляду компетентних органів держави-члена, у якій було видано дозвіл, дійсний на території Співтовариства.

(4) Було б небажано відмовитись від такої єдності установи та її філій, особливо якщо виникатиме необхідність ухвалення заходів з реструктуризації або відкриття ліквідаційної процедури.

(5) Ухвалення Директиви Європейського Парламенту і Ради 94/19/ЄС від 30 травня 1994 року про схеми гарантування депозитів (- 6), яка запровадила принцип обов’язкової участі кредитних установ у схемі гарантування у своїх державах-членах отримання дозволу, ще сильніше підкреслює необхідність взаємного визнання заходів з реструктуризації та ліквідаційних процедур.

(6) Адміністративні або судові органи держави-члена отримання дозволу повинні мати виключне право ухвалювати рішення стосовно заходів з реструктуризації та вживати заходи з реструктуризації, що передбачені правом та практиками, чинними у такій державі-члені. Зважаючи на труднощі гармонізації законодавств та практик держав-членів, необхідно встановити взаємне визнання державами-членами заходів, ужитих кожною з них для відновлення життєздатності кредитних установ, дозвіл яким вона видала.

(7) Важливо гарантувати, що заходи з реструктуризації, ухвалені адміністративними або судовими органами держави-члена отримання дозволу, та заходи, ухвалені особами або органами, призначеними такими органами для управління такими заходами з реструктуризації, у тому числі заходи, що включають можливість призупинення платежів, призупинення заходів з примусового виконання або зменшення вимог, та будь-які інші заходи, які можуть вплинути на існуючі права третіх сторін, є чинними у всіх державах-членах.

(8) Деякі заходи, зокрема ті, що впливають на функціонування внутрішньої структури кредитних установ або на права менеджерів або акціонерів, не потребують охоплення цією Директивою, щоб бути чинними у державах-членах, тією мірою, якою відповідно до правил приватного міжнародного права застосовним правом є право такої держави отримання дозволу.

(9) Деякі заходи, зокрема ті, що пов’язані з безперервним виконанням умов надання дозволу, вже підлягають взаємному визнанню згідно з Директивою 2000/12/ЄС тією мірою, якою вони не впливають на права третіх сторін, які існували до їх ухвалення.

(10) Особи, що беруть участь у роботі внутрішніх структур кредитних установ, а також менеджери та акціонери таких установ, які вважаються такими, що мають такі повноваження, не повинні вважатись третіми сторонами для цілей цієї Директиви.

(11) Необхідно повідомити третіх сторін про виконання заходів з реструктуризації у державах-членах, в яких розташовані філії, якщо такі заходи можуть перешкоджати застосування деяких з їхніх прав.

(12) Принцип однакового ставлення до кредиторів з точки зору наявних у них можливостей вжиття заходів вимагає ухвалення адміністративними або судовими органами держави-члена отримання дозволу таких інструментів, які необхідні для того, щоб кредитори у державі-члені ведення діяльності мали можливість застосування своїх прав на вжиття заходів протягом встановленого строку.

(13) Повинна бути передбачена деяка координація ролі адміністративних або судових органів у заходах з реструктуризації та ліквідаційних процедурах для філій кредитних установ, які мають головні офісі за межами Співтовариства та які розташовані у різних державах-членах.

(14) У випадку відсутності заходів з реструктуризації або недієвості таких заходів, кредитні установи, що зазнали труднощів, повинні бути ліквідовані. Необхідно передбачити у таких випадках взаємне визнання ліквідаційних процедур та їхніх наслідків у Співтоваристві.

(15) Важлива роль, яку відіграють компетентні органи держави-члена отримання дозволу до початку ліквідаційних процедур, може продовжити існувати під час процесу ліквідації для того, щоб такі процедури були виконані належним чином.

(16) Однакове ставлення до кредиторів вимагає того, щоб кредитна установа була ліквідована відповідно до принципів єдності та універсальності, які вимагають, щоб адміністративні або судові органи держави-члена отримання дозволу мали виключну юрисдикцію в усіх інших державах-членах, та їхні рішення були визнані та були здатні без будь-яких формальностей в усіх інших державах-членах давати результат, приписаний ним правом держави-члена отримання дозволу, за винятком випадків, коли цією Директивою передбачено інше.

(17) Звільнення від вимог, яке стосується впливу заходів з реструктуризації та ліквідаційних процедур на певні контракти та права, обмежується таким впливом і не охоплює інші питання, що стосуються заходів з реструктуризації та ліквідаційних процедур, такі як подання, перевірка, допуск та визначення пріоритетності вимог, що стосуються таких контрактів та прав, і правила, що регулюють розподіл надходжень від реалізації активів, які регулює право держави-члена отримання дозволу.

(18) Добровільна ліквідація можлива, якщо кредитна установа є платоспроможною. Адміністративні або судові органи держави-члена отримання дозволу можуть, тим не менш, залежно від випадку, ухвалювати рішення про захід з реструктуризації або ліквідаційну процедуру, навіть після початку добровільної ліквідації.

(19) Вилучення дозволу на ведення банківської діяльності є одним з наслідків, до якого обов’язково призводить ліквідація кредитної установи. Проте вилучення не повинно перешкоджати продовженню певних видів діяльності установи тією мірою, якою це є необхідним або доцільним для цілей ліквідації. До такого продовження діяльності держава-член отримання дозволу може, тим не менш, встановлювати вимогу отримання згоди її компетентних органів та здійснення ними нагляду.

(20) Надання інформації відомим кредиторам на індивідуальній основі є таким же важливим, як і публікація, для надання їм можливості, коли це необхідно, заявити про свої вимоги або надавати зауваження, пов’язані з їхніми вимогами, у встановлені строки. Це повинно відбуватись без дискримінації кредиторів, розташованих у державі-члені, іншій ніж держава-член отримання дозволу, на основі їхнього місця проживання або характеру їхніх вимог. Необхідно регулярно інформувати кредиторів належним чином протягом всієї ліквідаційної процедури.

(21) Виключно з метою застосування положень цієї Директиви до заходів з реструктуризації та ліквідаційних процедур, що охоплюють розташовані у Співтоваристві філії кредитної установи, головний офіс якої розташований у третій країні, означення "держава-член отримання дозволу", "компетентні органи" та "адміністративні або судові органи" повинні стосуватися держави-члена, в якій розташована філія.

(22) У випадку, якщо кредитна установа, головний офіс якої розташований за межами Співтовариства, має філії у більше ніж одній державі-члені, кожна філія повинна розглядатись окремо з точки зору застосування цієї Директиви. У такому випадку адміністративні або судові органи та компетентні органи, а також зовнішні керуючі та ліквідатори повинні докласти зусиль для узгодження своїх дій.

(23) Оскільки важливо дотримуватись принципу, згідно з яким право держави-члена отримання дозволу визначає всі наслідки заходів з реструктуризації або ліквідаційних процедур, як процедурні, так і істотні, необхідно пам’ятати про те, що такі наслідки можуть суперечити правилам, які зазвичай застосовуються в контексті економічної та фінансової діяльності відповідної кредитної установи та її філій в інших державах-членах. У деяких випадках покликання на право іншої держави-члена є неминучим застереженням до принципу, згідно з яким застосуванню підлягає право держави-члена отримання дозволу.

(24) Таке застереження є особливо необхідним для захисту працівників, що мають трудовий договір з кредитною установою, забезпечення безпечності транзакцій щодо певного виду майна та захисту доброчесності регульованих ринків, що функціонують відповідно до права держави-члена, у якій здійснюється торгівля фінансовими інструментами.

(25) Транзакції, що виконуються в рамках системи платежів та розрахунків, охоплені Директивою Європейського Парламенту і Ради 98/26/ЄС від 19 травня 1998 року про остаточність розрахунків у платіжних системах та системах розрахунків з цінними паперами (- 7).

(26) Ухвалення цієї Директиви не ставить під питання положення Директиви 98/26/ЄС , відповідно до якої провадження у справах про неплатоспроможність не повинні мати жодного впливу на можливість примусового виконання наказів, що законним чином введені у систему, або на заставу, надану для системи.

(27) Деякі заходи з реструктуризації або ліквідаційні процедури включають призначення особи для управління ними. Визнання її призначення та її повноважень у всіх інших державах-членах є, таким чином, важливим фактором у виконанні рішень, ухвалених державою-членом отримання дозволу. Проте повинні бути визначені межі, в яких вона може застосовувати свої повноваження, коли діє поза територією держави-члена отримання дозволу.

(28) Кредитори, які уклали контракти з кредитною установою до ухвалення заходу з реструктуризації або до відкриття ліквідаційної процедури, повинні бути захищені від дії положень, пов’язаних із недійсністю, оскаржуваністю або неможливістю примусового виконання, встановлених правом держави-члена отримання дозволу, якщо бенефіціар транзакції надає доказ того, що у праві, застосовному до такої транзакції, немає жодного наявного засобу оскарження відповідної дії у відповідному випадку.

(29) Довіру покупців, що є третіми сторонами, до змісту реєстрів або звітності, що стосуються певних активів, внесених до таких реєстрів або такої звітності, та в цілому довіру покупців нерухомості необхідно захищати, навіть після відкриття ліквідаційної процедури або ухвалення заходу з реструктуризації. Єдиним засобом збереження такої довіри є підпорядкування дійсності купівлі праву місця, в якому розташований нерухомий актив, або держави, під наглядом якої здійснюється ведення реєстру або звітності.

(30) Наслідки заходів з реструктуризації або ліквідаційної процедури для судового спору, що триває, регулює право держави-члена, в якій судовий спір триває, як виняток до застосування принципу lex concursus. Наслідки таких заходів та процедур для окремих дій з примусового виконання, що виникають внаслідок таких судових спорів, регулює право держави-члена отримання дозволу відповідно до загального правила, запровадженого цією Директивою.

(31) Необхідно передбачити негайне повідомлення адміністративними або судовими органами держави-члена отримання дозволу компетентних органів держави-члена ведення діяльності про будь-який захід з реструктуризації або відкриття будь-якої ліквідаційної процедури, якщо можливо, до ухвалення заходу або відкриття процедури або, якщо неможливо, негайно після цього.

(32) Професійна таємниця, визначена у статті 30 Директиви 2000/12/ЄС , є важливим елементом всіх інформаційних або консультаційних процедур. З цієї причини всі адміністративні органи, що беруть участь у таких процедурах, повинні дотримуватись її, у той час як судові органи залишаються у цьому питання підпорядкованими національним положенням, які їх стосуються,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Ця Директива застосовується до кредитних установ та їхніх філій, створених у державах-членах, інших ніж ті, в яких вони мають головні офіси, як визначено у пунктах (1) та (3) статті 1 Директиви 2000/12/ЄС , із дотриманням умов та звільнень від вимог, встановлених у статті 2(3) такої Директиви.

2. Положення цієї Директиви, які стосуються філій кредитних установ, що мають головний офіс за межами Співтовариства, застосовуються тільки у випадку, коли така установа має філії у принаймні двох державах-членах Співтовариства.

3. Ця Директива також застосовується до інвестиційних фірм відповідно до визначення, наведеного у пункті (2) статті 4(1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 575/2013 (- 8) та їхніх філій, розташованих у державах-членах, інших ніж ті, в яких вони мають головні офіси.

4. У випадку застосування інструментів з врегулювання та використання повноважень з врегулювання, передбачених Директивою Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (- 9), ця Директива також застосовується до фінансових установ, фірм та материнських компаній, на які поширюється сфера дії Директиви 2014/59/ЄС.

5. Статті 4 та 7 цієї Директиви не застосовуються, якщо застосовується стаття 83 Директиви 2014/59/ЄС.

6. Стаття 33 цієї Директиви не застосовується, якщо застосовується стаття 84 Директиви 2014/59/ЄС.

Для цілей цієї Директиви:

- "держава-член отримання дозволу" означає державу-член отримання дозволу відповідно до означення, наведеного у статті 4(1)(43) Регламенту (ЄС) 575/2013;

- "держава-член ведення діяльності" означає державу-член ведення діяльності відповідно до означення, наведеного у статті 4(1)(44) Регламенту (ЄС) 575/2013;

- "філія" означає філію відповідно до означення, наведеного у статті 4(1)(17) Регламенту (ЄС) 575/2013;

- "компетентний орган" означає компетентний орган відповідно до означення, наведеного у статті 4(1)(40) Регламенту (ЄС) 575/2013, або орган врегулювання у значенні, наведеному у статті 2(1)(18) Директиви 2014/59/ЄС, стосовно заходів з реструктуризації згідно з цією Директивою;

- "зовнішній керуючий" означає будь-яку особу або орган, призначений адміністративними або судовими органами, завданням якого є керування заходами з реструктуризації;

- "адміністративні або судові органи" означає такі адміністративні або судові органи держав-членів, які є компетентними для цілей заходів з реструктуризації або ліквідаційної процедури;

- "заходи з реструктуризації" означає заходи, які спрямовані на збереження або відновлення фінансового стану кредитної установи або інвестиційної фірми, відповідно до означення, наведеного у пункті (2) статті 4(1) Регламенту (ЄС) 575/2013, та які можуть вплинути на попередньо існуючі права третіх сторін, у тому числі заходи, що включають можливість призупинення платежів, призупинення заходів з примусового виконання або скорочення вимог; такі заходи включають інструменти врегулювання та застосування повноважень з врегулювання, передбачених Директивою 2014/59/ЄС;

- "ліквідатор" означає будь-яку особу або орган, призначений адміністративними або судовими органами, завданням якого є керування ліквідаційними процедурами;

- "ліквідаційна процедура" означає сукупну процедуру, яку адміністративні або судові органи держави-члена відкрили та контролюють з метою реалізації активів під наглядом таких органів, у тому числі у випадку, коли процедуру припинено на підставі компромісної угоди або іншого подібного заходу;

- "регульований ринок" означає регульований ринок відповідно до означення, наведеного у пункті (21) статті 4(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/65/ЄС (- 10);

- "інструмент" означає фінансовий інструмент відповідно до означення, наведеного у пункті (50)(b) статті 4(1) Регламенту (ЄС) 575/2013.

1. Тільки адміністративні або судові органи держави-члена отримання дозволу повинні мати право ухвалювати рішення про вжиття одного або декількох заходів з реструктуризації у кредитній установі, включаючи філії, відкриті в інших державах-членах.

2. Заходи з реструктуризації застосовуються згідно із законами, підзаконними нормативно-правовими актами і процедурами, застосовними у державі-члені отримання дозволу, якщо інше не передбачено цією Директивою.

Вони мають повну силу згідно із правом такої держави-члена на всій території Співтовариства без будь-яких формальностей, у тому числі стосовно третіх сторін в інших державах-членах, навіть у випадках, коли правила держави-члена ведення діяльності, застосовні до них, не передбачають таких заходів або підпорядковують їх виконання умовам, яких не дотримано.

Заходи з реструктуризації є чинними на всій території Співтовариства, як тільки вони введені в дію у державі-члені, в якій вони були ухвалені.

Адміністративні або судові органи держави-члена отримання дозволу повинні будь-яким наявним способом негайно повідомити компетентні органи держави-члена ведення діяльності про своє рішення ухвалити будь-яких захід з реструктуризації, у тому числі про практичні наслідки, які такий захід може мати, якщо можливо, до його ухвалення або іншим чином негайно після цього. Інформація повинна бути повідомлена компетентними органами держави-члена отримання дозволу.

Якщо адміністративні або судові органи держави-члена ведення діяльності вважають необхідним виконання на їхній території одного або декількох заходів з реструктуризації, вони повинні повідомити відповідним чином компетентним органам держави-члена отримання дозволу. Інформація повинна бути повідомлена компетентними органами держави-члена ведення діяльності.

1. Якщо виконання заходів з реструктуризації, рішення про які ухвалено згідно із статтею 3(1) та (2), ймовірно матиме вплив на права третіх сторін у державі-члені ведення діяльності та якщо у державі-члені отримання дозволу можливе оскарження рішення, яким введено захід, адміністративні або судові органи держави-члена отримання дозволу, зовнішній керуючий або будь-яка особа, уповноважена вчиняти такі дії у державі-члені отримання дозволу повинні опублікувати витяг з рішення в Офіційному віснику Європейських Співтовариств та у двох національних газетах у кожній державі-члені ведення діяльності для того, щоб, зокрема, полегшити застосування права на оскарження в належний строк.

2. Витяг з рішення, передбачений параграфом 1, повинен бути направлений, за першої можливості, найвідповіднішим способом до офісу офіційних публікацій Європейських Співтовариств та до двох національних газет у кожній державі-члені ведення діяльності.

3. Офіс офіційних публікацій Європейських Співтовариств публікує витяг не пізніше ніж протягом дванадцяти днів з моменту відправлення.

4. Витяг з рішення, що підлягає опублікуванню, повинен містити офіційною мовою або мовами відповідних держав-членів, зокрема, мету та правову основу ухваленого рішення, строки для оскарження, а саме чітко зрозумілу вказівку на дату завершення строків, та повну адресу органів або компетентного суду, що розглядає апеляційні скарги.

5. Заходи з реструктуризації застосовуються незалежно від заходів, передбачених у параграфах з 1 по 3, та мають повну силу щодо кредиторів, якщо інше не передбачено адміністративними або судовими органами держави-члена отримання дозволу або правом держави, що регулює такі заходи.

1. Якщо право держави-члена отримання дозволу вимагає подання заяви про вимогу з метою її визнання або передбачає обов’язкове повідомлення про захід кредиторів, які розташовані, мають звичайне місце проживання або головні офіси у такій державі, адміністративні або судові органи держави-члена отримання дозволу або зовнішній керуючий повинні також повідомити відомих кредиторів, які розташовані, мають звичайне місце проживання або головні офіси в інших державах-членах, відповідно до процедур, встановлених статтями 14 та 17(1).

2. Якщо право держави-члена отримання дозволу передбачає право кредиторів, які розташовані, мають звичайне місце проживання або головні офіси у такій державі, заявляти про вимоги або надавати зауваження, що стосуються їхніх вимог, кредитори, які розташовані, мають звичайне місце проживання або головні офіси в інших державах-членах, також мають таке право відповідно до процедур, встановлених статтями 16 та 17(2).

1. Адміністративні або судові органи держави-члена ведення діяльності філії кредитної установи, яка має головний офіс за межами Співтовариства, повинні будь-яким наявним способом негайно повідомити компетентні органи інших держав-членів ведення діяльності, в яких установа відкрила філії, які включені до переліку, який наведений у статті 11 Директиви 2000/12/ЄС та публікується кожного року в Офіційному віснику Європейських Співтовариств, про своє рішення ухвалити будь-яких захід з реструктуризації, у тому числі про практичні наслідки, які такий захід може мати, якщо можливо, до його ухвалення або за відсутності такої можливості - негайно після цього. Інформація повинна бути повідомлена компетентними органами держави-члена ведення діяльності, адміністративні або судові органи якої вирішили застосувати захід.

2. Адміністративні або судові органи, зазначені у параграфі 1, повинні докласти зусиль для координації своїх дій.

1. Тільки адміністративні або судові органи держави-члена отримання дозволу, які відповідають за ліквідацію, повинні мати право ухвалювати рішення про відкриття ліквідаційної процедури, що стосується кредитної установи, включаючи філії, відкриті в інших державах-членах.