Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 7 червня 1978 року на свою шістдесят четверту сесію,

беручи до уваги положення Конвенції 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію, Конвенції 1949 року про право на організацію та ведення колективних переговорів і Конвенції та Рекомендації 1971 року про представників працівників,

нагадуючи, що Конвенція 1949 року про право на організацію та на ведення колективних переговорів не охоплює певні категорії державних службовців та що Конвенція та Рекомендація 1971 року про представників працівників застосовуються до представників працівників на підприємстві,

беручи до уваги значне розширення в багатьох країнах діяльності державної служби та потребу в існуванні розумних трудових відносин між державними органами влади та організаціями державних службовців,

беручи до уваги велику різноманітність політичних, соціальних та економічних систем держав-членів та відмінності у їхній практиці (наприклад, відносно відповідних функцій центральних і місцевих органів, федеральних органів влади, органів влади штатів і провінцій, державних підприємств і різних видів автономних чи напівавтономних державних органів, а також у тому, що стосується характеру трудових відносин),

враховуючи особливі проблеми, що виникають відносно сфери охоплення та визначень у цілях будь-якого міжнародного акта через відмінності у багатьох країнах між зайнятістю у приватному та державному секторах, а також враховуючи труднощі тлумачення, що виникають у зв'язку із застосуванням до державних службовців відповідних положень Конвенції 1949 року про право на організацію та ведення колективних переговорів, беручи до уваги зауваження, які неодноразово були сформульовані контрольними органами МОП стосовно того, що деякі уряди застосовують ці положення таким чином, що великі групи державних службовців вилучаються зі сфери застосування цієї Конвенції,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо свободи об'єднання та процедур визначення умов зайнятості на державній службі, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять сьомого дня червня місяця тисяча дев'ятсот сімдесят восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1978 року про трудові відносини на державній службі:

1. Ця Конвенція застосовується до всіх осіб, зайнятих у державних органах, якщо тільки до них не застосовуються більш сприятливі положення інших міжнародних трудових конвенцій.

2. Національне законодавство чи правила встановлюють, якою мірою передбачені цією Конвенцією гарантії будуть застосовуватись до службовців, котрі посідають посади на високому рівні, чиї функції звичайно розглядаються як ті, що стосуються визначення політики чи управління, або службовців, чиї обов'язки мають строго конфіденційний характер.

3. Національне законодавство чи правила визначають, якою мірою гарантії, передбачені цією Конвенцією, застосовуються до збройних сил і поліції.

В цілях цієї Конвенції термін "державний службовець" означає будь-яку особу, до якої застосовується ця Конвенція відповідно до статті 1.

В цілях цієї Конвенції термін "організація державних службовців" означає будь-яку організацію, незалежно від її складу, на меті якої є підтримка і захист інтересів державних службовців.

1. Державні службовці користуються належним захистом від будь-яких дискримінаційних дій, спрямованих на обмеження свободи об'єднання в галузі зайнятості.

2. Такий захист застосовується, зокрема, щодо дій, на меті яких є:

a) підпорядкування прийому державних службовців на роботу умові, згідно з якою вони не повинні вступати до організації державних службовців або повинні припинити своє членство в ній;

b) звільнення або нанесення державному службовцеві збитку в інший спосіб на тій підставі, що він є членом організації державних службовців або бере участь у нормальній діяльності такої організації.

1. Організації державних службовців користуються повною незалежністю від державних органів влади.

2. Організації державних службовців користуються належним захистом від будь-яких актів втручання державних органів влади у їх створення, діяльність або управління ними.

3. Зокрема, дії, які мають на меті сприяти створенню організацій державних службовців під пануванням державних органів влади або підтримувати організації державних службовців шляхом фінансування їх або в інший спосіб для того, щоб поставити такі організації під контроль державного органу влади, розглядаються як акти втручання у розумінні цієї статті.