Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Сан-Франциско Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 17 червня 1948 року на свою тридцять першу сесію,

ухваливши прийняти у формі конвенції ряд пропозицій стосовно свободи асоціації і захисту права на організацію, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

беручи до уваги, що преамбула Статуту Міжнародної організації праці проголошує серед засобів, здатних поліпшити умови праці та забезпечити мир, визнання принципу свободи об'єднання,

беручи до уваги, що Філадельфійська Декларація знову проголосила, що свобода слова і свобода об'єднання є неодмінними умовами постійного прогресу,

беручи до уваги, що Міжнародна конференція праці на своїй тридцятій сесії одностайно ухвалила засади, які має бути покладено в основу міжнародної регламентації,

беручи до уваги, що Генеральна асамблея Організації Об'єднаних Націй на своїй другій сесії приєдналася до цих засад і просила Міжнародну організацію праці і надалі докладати всіх зусиль з метою ухвалення однієї чи кількох міжнародних конвенцій,

ухвалює цього дев'ятого дня липня місяця тисяча дев'ятсот сорок восьмого року нижченаведену Конвенцію, котра називатиметься Конвенцією 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію:

Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція набула чинності, зобов'язується впровадити в життя нижченаведені постанови.

Працівники та роботодавці, без якої б то не було різниці мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлягати статутам цих останніх.

1. Організації працівників і роботодавців мають право опрацьовувати свої статути й адміністративні регламенти, вільно обирати своїх представників, організовувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій.

2. Державна влада утримується від будь-якого втручання, здатного обмежити це право або перешкодити його законному здійсненню.

Організації працівників і роботодавців не підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку.

Організації працівників і роботодавців мають право створювати федерації та конфедерації, а також право приєднуватися до них, і кожна така організація, федерація чи конфедерація має право вступати до міжнародних організацій працівників і роботодавців.

Постанови статей 2, 3 та 4 застосовуються до федерацій та конфедерацій організацій працівників і роботодавців.

Набуття прав юридичної особи організаціями працівників і роботодавців, їхніми федераціями та конфедераціями не може бути підпорядковано умовам, здатним перешкодити застосуванню постанов статей 2, 3 та 4.

1. Здійснюючи права, визнані за ними цією Конвенцією, працівники, роботодавці та відповідні їхні організації, так само як і інші особи або організовані колективи, дотримуються законності.

2. Національне законодавство не зачіпає гарантій, передбачених цією Конвенцією, і застосовується таким чином, щоб не порушувати їх.

1. Національне законодавство визначає, якою мірою гарантії, передбачені цією Конвенцією, застосовуватимуться до збройних сил та поліції.

2. Відповідно до засад, викладених у параграфі 8 статті 19 Статуту Міжнародної організації праці, ратифікація цієї Конвенції будь-яким членом Організації не може розглядатися як така, що зачіпає закони, рішення судових органів, звичаї або угоди, які надають членам збройних сил та поліції гарантії, передбачені цією Конвенцією.

У цій Конвенції термін "організація" означає будь-яку організацію працівників чи роботодавців, котра має за мету забезпечення та захист інтересів працівників або роботодавців.

Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція набула чинності, зобов'язується вжити всіх потрібних і відповідних заходів, щоб гарантувати працівникам і роботодавцям вільне здійснення права на організацію.

1. Стосовно територій, згаданих у статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, зміненого відповідно до Акта про поправку 1946 року до Статуту Міжнародної організації праці, за винятком територій, згаданих у параграфах 4 і 5 цієї статті, кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, надсилає Генеральному директорові Міжнародного бюро праці одночасно з документом про ратифікацію або в якомога коротший строк після ратифікації заяву із зазначенням:

a) територій, щодо яких він зобов'язується застосовувати положення Конвенції без змін;

b) територій, щодо яких він зобов'язується застосувати положення Конвенції зі змінами, та деталей цих змін;

c) територій, на яких Конвенція не застосовуватиметься і в цьому разі причин, з яких вона не застосовуватиметься;

d) територій, стосовно яких він резервує своє рішення.

2. Зобов'язання, згадані в a) та b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію і спричиняють однакові з ним наслідки.