Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в м. Женева Адміністративною радою Міжнародного бюро праці й зібравшись 6 червня 1962 року на свою сорок шосту сесію та

ухваливши прийняти відповідні пропозиції щодо перегляду Конвенції 1947 року про соціальну політику (на територіях поза метрополіями), що є десятим пунктом порядку денного сесії, передусім з метою зробити можливими для незалежних держав її подальше застосування та ратифікацію, та

вважаючи, що цим пропозиціям необхідно надати форму міжнародної конвенції, та

вважаючи, що економічний розвиток повинен слугувати основою для соціального прогресу, та

вважаючи, що слід докласти всіх зусиль на міжнародному, регіональному або національному рівнях для забезпечення фінансової і технічної допомоги для захисту інтересів населення, та

вважаючи, що в належних випадках слід вживати заходів на міжнародному, регіональному або національному рівнях з метою створення таких умов торгівлі, які б сприяли підвищенню рівня виробництва й створювали б можливість підтримання допустимого рівня життя, та

вважаючи, що слід вживати всіх можливих заходів на міжнародному, регіональному або національному рівнях для сприяння прогресу в таких сферах, як охорона здоров'я, житлове будівництво, забезпечення продовольством, освіта, піклування про добробут дітей, становище жінок, умови праці, винагорода найманих робітників і незалежних виробників, захист трудових мігрантів, соціальне забезпечення, стандарти громадських служб і виробництво взагалі, та

вважаючи, що слід ефективно вжити всіх можливих заходів, щоб зацікавити населення та залучити його до розроблення та здійснення заходів, спрямованих на соціальний прогрес,

ухвалює цього двадцять другого червня тисяча дев'ятсот шістдесят другого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією про основні цілі та норми соціальної політики 1962 року:

1. Вся політика повинна, передусім, спрямовуватися на досягнення добробуту й розвитку населення, а також на заохочення його прагнення до соціального прогресу.

2. Вся політика більш загального застосування визначається з належним урахуванням її впливу на добробут населення.

Підвищення рівня життя розглядається як основна мета при плануванні економічного розвитку.

1. При плануванні економічного розвитку вживаються всі можливі заходи для узгодження такого розвитку зі здоровою еволюцією відповідних груп населення.

2. Зокрема, докладаються зусилля з метою запобігання руйнуванню сімейного життя та традиційних соціальних одиниць, особливо шляхом:

a) ретельного вивчення причин і наслідків міграції та вжиття в разі потреби відповідних заходів;

b) сприяння міському й сільському плануванню в регіонах, де потреби економічного розвитку призводять до концентрації населення;

c) запобігання та усунення перенаселеності в міських зонах;

d) поліпшення умов життя в сільських місцевостях і створення відповідних галузей промисловості там, де є відповідна робоча сила.

Заходи, які мають розглядатися компетентними органами з метою розвитку виробничих потужностей і підвищення рівня життя сільськогосподарських виробників, охоплюють:

a) якомога повніше усунення причин хронічної заборгованості;

b) контроль над відчуженням земель сільськогосподарського призначення у власність осіб, які не займаються сільським господарством, з метою забезпечення здійснення такого відчуження лише в тих випадках, коли це відповідає кращим інтересам цієї країни;

c) контроль над володінням і використанням земельних ресурсів шляхом введення відповідних законів або правил з метою забезпечення їх використання з належним врахуванням традиційних прав в кращих інтересах мешканців цієї країни;

d) нагляд за угодами про оренду й за умовами праці з метою забезпечення орендарям і працівникам якомога вищого рівня життя і справедливої частки в будь-яких вигодах, що випливають з підвищення ефективності виробництва або поліпшенням ситуації навколо рівня цін;

e) зменшення витрат на виробництво та реалізацію всіма можливими способами, зокрема шляхом створення й заохочення виробничих і споживчих кооперативів та надання їм допомоги.

1. Вживаються заходи для забезпечення незалежним виробникам і найманим працівникам умов, які дадуть їм можливість підвищити свій рівень життя власними зусиллями й забезпечать підтримання прожиткового мінімуму, що встановлюється шляхом офіційних досліджень життєвих умов, які проводяться після консультацій з представниками організацій роботодавців і працівників.

2. При встановленні прожиткового мінімуму беруться до уваги такі основні сімейні потреби працівників, як продукти харчування та їхня калорійність, забезпечення житлом, одяг, медичне обслуговування та освіта.

У тих випадках, коли обставини працевлаштування вимагають проживання працівників у значній віддаленості від постійного місця проживання, положення та умови їхнього найму повинні враховувати їхні звичайні сімейні потреби.

У тих випадках, коли ресурси робочої сили однієї місцевості тимчасово використовуються на користь іншої місцевості, необхідно вживати заходів для заохочення передачі частини заробітної плати й заощаджень працівників з місцевості використання праці до місцевості, яка надає цю робочу силу.

1. У тих випадках, коли ресурси робочої сили однієї країни використовуються в іншій місцевості, що перебуває під управлінням влади іншої країни, компетентні органи влади цих країн, коли це необхідно й бажано, укладають угоди з метою врегулювання питань, що становлять взаємний інтерес і виникають внаслідок застосування положень цієї Конвенції.

2. Такі угоди передбачають, що цей працівник користується захистом і перевагами не меншою мірою, ніж працівники, що мешкають у місцевостях використання праці.

3. Такі угоди передбачають сприятливі умови для того, щоб працівники могли пересилати частину своєї заробітної плати та заощаджень додому.

У разі переїзду працівників та їхніх сімей з місцевостей з низькими цінами до місцевості з вищими цінами береться до уваги підвищення вартості життя, пов'язане з такою зміною місця проживання.

1. Заохочується встановлення мінімальної заробітної плати в колективних договорах, що вільно укладаються між профспілками, які репрезентують заінтересованих працівників, та роботодавцями або організаціями роботодавців.

2. У разі відсутності відповідних домовленостей щодо встановлення мінімальної заробітної плати в колективних договорах, необхідно здійснити відповідних заходів з метою забезпечення встановлення мінімальних ставок заробітної плати шляхом проведення консультацій з представниками роботодавців і працівників, включаючи представників їхніх відповідних організацій, де такі існують.

3. Вживаються необхідні заходи для забезпечення поінформованості заінтересованих роботодавців і працівників про чинні мінімальні ставки заробітної плати та виплати заробітної плати у розмірі, не меншому ніж ці ставки, у випадках, коли їх можна застосувати.

4. Працівник, щодо якого можна застосувати мінімальні ставки і якому після того, як вони стали застосовуватися, заробітна плата виплачувалася за ставками, нижчими ніж ці ставки, має право відшкодувати в судовому або іншому встановленому законом порядку недоплачену йому суму з урахуванням термінів, які можуть бути визначені законодавством або правилами.

1. Вживаються необхідні заходи для забезпечення правильної виплати всієї заробітної плати, а від роботодавців вимагається ведення обліку виплати заробітної плати, надання працівникам відомостей про виплату заробітної плати та вжиття інших відповідних заходів для вдосконалення необхідного контролю.

2. Заробітна плата зазвичай виплачується тільки законними засобами платежу.

3. Заробітна плата зазвичай виплачується працівникові безпосередньо.

4. Забороняється заміна всієї винагороди за виконану роботу або її частини спиртом чи іншими алкогольними напоями.