1. Ця Директива встановлює правила стосовно започаткування і ведення діяльності з розповсюдження страхових та перестрахових послуг у Союзі.

2. Цю Директиву застосовують до будь-якої фізичної або юридичної особи, що має осідок у державі-члені або яка бажає мати осідок у державі-члені для започаткування і ведення діяльності з розповсюдження страхових і перестрахових продуктів.

3. Цю Директиву не застосовують до допоміжних страхових посередників, що здійснюють діяльність з розповсюдження страхових послуг, якщо дотримано усіх умов, викладених нижче:

(a) страхування є доповненням до товару, що його постачає постачальник, або послуги, що її надає надавач, якщо таке страхування охоплює:

(i) ризик поломки, втрати, пошкодження товару, що його постачає такий постачальник, або послуги, що її надає такий надавач; або

(ii) ризик пошкодження або втрати багажу та інші ризики, пов’язані з поїздками, заброньованими таким надавачем;

(b) сума страхової премії, сплаченої за страховий продукт, не перевищує 600 євро, що розраховується щорічно на пропорційній основі;

(c) як відступ від пункту (b), якщо страхування є доповненням до послуги, вказаної у пункті (a), та строк надання такої послуги дорівнює або є меншим за три місяці, сума страхової премії, сплаченої з розрахунку на особу, не перевищує 200 євро.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при здійсненні діяльності з розповсюдження через допоміжного страхового посередника, якого звільнено від застосування цієї Директиви відповідно до параграфа 3, страхова компанія або страховий посередник гарантували, що:

(a) клієнту було надано інформацію, до укладення договору, щодо ідентифікаційних даних і адреси страхової компанії або страхового посередника, а також щодо процедур, вказаних у статті 14, що дозволить клієнтам та іншим заінтересованим сторонам подавати скарги;

(b) запроваджено належні та пропорційні механізми для забезпечення відповідності статтям 17 і 24, а також для врахування вимог і потреб клієнта до надання пропозиції договору;

(c) клієнту надано інформаційний документ про страховий продукт, як зазначено у статті 20(5), до укладення договору.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи здійснювали моніторинг ринку, у томи числі ринку допоміжних страхових продуктів, які представлені на ринку, розповсюджуються або продаються в їхній державі-члені або з неї. EIOPA має сприяти такому моніторингу та координувати його.

6. Ця Директива не застосовується до діяльності з розповсюдження страхових та перестрахових послуг стосовно ризиків і зобов’язань, що розташовані за межами Союзу.

Ця Директива не впливає на право держави-члена стосовно діяльності з розповсюдження страхових та перестрахових послуг, яку здійснюють страхові та перестрахові компанії або посередники, що мають осідок у третій країні та здійснюють діяльність на її території відповідно до принципу свободи надання послуг, за умови що для всіх осіб, які здійснюють або які авторизовані здійснювати діяльність з розповсюдження страхових та перестрахових послуг на такому ринку, гарантується однакове ставлення.

Ця Директива не регулює діяльність з розповсюдження страхових або та перестрахових послуг, що здійснюється у третіх країнах.

Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які загальні труднощі, з якими стикаються їх розповсюджувачі страхових або перестрахових послуг при створені своїх осідків або здійсненні діяльності з розповсюдження страхових або перестрахових послуг у будь-якій третій країні.

1. Для цілей цієї Директиви:

(1) "розповсюдження страхових послуг" означає діяльність з рекламування, пропонування (або проведення іншої підготовчої роботи, спрямованої на укладення договорів страхування) укладення договорів страхування або сприяння в управлінні такими договорами та їх виконанні, зокрема, у випадку претензії, у тому числі надання інформації стосовно одного або декількох договорів страхування відповідно до критеріїв, обраних клієнтами через вебсайт або за допомогою інших засобів, та складення рангового списку страхових продуктів, у тому числі порівняння цін і продуктів або знижок на ціну договору страхування, якщо клієнт може прямо або опосередковано укласти договір страхування з використанням вебсайту або інших засобів;

(2) "розповсюдження перестрахових послуг" означає діяльність з рекламування, пропонування (або проведення іншої підготовчої роботи, спрямованої на укладення договорів перестрахування) укладення договорів перестрахування або сприяння в управлінні такими договорами та їх виконанні, зокрема, зокрема, у випадку претензії, у тому числі при її здійсненні перестраховою компанією без втручання перестрахового посередника;

(3) "страховий посередник" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, крім страхової або перестрахової компанії або їх працівників, та крім допоміжного страхового посередника, який, за винагороду, започатковує або веде діяльність з розповсюдження страхових послуг;

(4) "допоміжний страховий посередник" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, крім кредитної установи або інвестиційної фірми, як визначено у пунктах (1) і (2) статті 4(1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 (- 1), який, за винагороду, започатковує або веде діяльність з розповсюдження страхових послуг на допоміжній основі, за умови дотримання усіх умов, викладених нижче:

(a) основна професійна діяльність такої фізичної або юридичної особи є іншою, ніж розповсюдження страхових послуг;

(b) фізична або юридична особа розповсюджує лише певні страхові продукти, які є доповненням до товару або послуги;

(c) відповідні страхові продукти не охоплюють страхування життя або ризики настання відповідальності, крім випадків, коли таке покриття доповнює товар або послугу, що надається посередником як його основна професійна діяльність;

(5) "перестраховий посередник" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, крім перестрахової компанії або її працівників, яка, за винагороду, започатковує або веде діяльність з розповсюдження перестрахових послуг;

(6) "страхова компанія" означає компанію, як означено у статті 13 пункт 1 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС (- 2);

(7) "перестрахова компанія" означає перестрахову компанію, як означено у статті 13 пункт 4 Директиви 2009/138/ЄС;

(8) "розповсюджувач страхових послуг" означає будь-якого страхового посередника, допоміжного страхового посередника або страхову компанію;

(9) "винагорода" означає будь-яку комісію, збір, плату або інший платіж, у тому числі економічну вигоду будь-якого виду або будь-яку іншу фінансову або нефінансову перевагу чи стимул, що пропонується або надається стосовно діяльності з розповсюдження страхових послуг;

(10) "держава-член розташування головного офісу" означає:

(a) якщо посередник є фізичною особою - державу-член, у якій розташоване його або її місце проживання;

(b) якщо посередник є юридичною особою - державу-член, у якій розташований її зареєстрований офіс або, якщо відповідно до її національного законодавства у неї немає зареєстрованого офісу - державу-член, у якій розташований її головний офіс;

(11) "держава-член ведення діяльності" означає державу-член, у якій страховий або перестраховий посередник має постійну присутність чи осідок або надає послуги, та яка не є його державою-членом розташування головного офісу;

(12) "філія" означає представництво або філію посередника на території держави-члена, іншої ніж держава-член розташування головного офісу;

(13) "тісні зв’язки" означає тісні зв’язки, як означено у статті 13 пункт 17 Директиви 2009/138/ЄС;

(14) "основне місце ведення діяльності" означає місце, з якого здійснюється управління основною діяльністю;

(15) "консультація" означає надання персональної рекомендації клієнту, або за його запитом, або за ініціативою розповсюджувача страхових послуг, стосовно одного або більше договорів страхування;

(16) "великі ризики" означає великі ризики, як означено у статті 13 пункт 27 Директиви 2009/138/ЄС;

(17) "інвестиційний продукт на основі страхування" означає страховий продукт, що пропонує строк погашення або викупну суму, та коли такий строк погашення або викупна сума повністю або частково прямо або опосередковано піддаються ринковим коливанням, і не включає:

(a) продукти, пов’язані із видами страхування, іншими ніж страхування життя, як зазначено у додатку I до Директиви 2009/138/ЄС (Класи видів страхування, інших ніж страхування життя);

(b) договори страхування життя, коли страхові виплати згідно з договором підлягають сплаті лише у разі смерті або стосовно недієздатності через травму, хворобу або непрацездатність;

(c) пенсійні продукти, які згідно з національним правом визнаються як такі, що мають за основну мету забезпечення інвестора доходами на пенсії, та які надають інвестору право на певні виплати;

(d) офіційно визнані професійні пенсійні схеми, які підпадають під дію Директиви 2003/41/ЄС або Директиви 2009/138/ЄС;

(e) індивідуальні пенсійні продукти, для яких національне право вимагає фінансового внеску від працедавця, та коли працедавець чи працівник не має вибору стосовно пенсійного продукту або надавача;

(18) "довговічний носій" означає будь-який інструмент, що:

(a) дає клієнту можливість зберігати інформацію, адресовану особисто цьому клієнту, в спосіб, що дає змогу її подальше використання, та протягом періоду часу, достатнього для цілей такої інформації; та

(b) дає можливість відтворювати в незмінному вигляді збережену інформацію.

2. Для цілей пунктів (1) і (2) параграфа 1, зазначені нижче дії не вважають розповсюдженням страхових послуг або розповсюдженням перестрахових послуг:

(a) надання інформації на періодичній основі у контексті іншої професійної діяльності, якщо:

(i) надавач не вживає жодних додаткових заходів із сприяння в укладенні або виконанні договору страхування;

(ii) метою такої діяльності не є сприяння клієнту в укладенні або виконанні договору перестрахування;

(b) управління претензіями страхової компанії або перестрахової компанії на професійній основі, врегулювання претензій та експертна оцінка претензій;

(c) просте надання даних та інформації про потенційних держателів полісів страховим посередникам, перестраховим посередникам, страховим компаніям або перестраховим компаніям, якщо надавач не вживає жодних додаткових заходів зі сприяння в укладенні договору страхування або перестрахування;

(d) просте надання даних та інформації про страхові або перестрахові продукти, страхового посередника, перестрахового посередника, страхову компанію або перестрахову компанію потенційним держателям полісів, якщо надавач не вживає жодних додаткових заходів зі сприяння в укладенні договору страхування або перестрахування.

1. Страхових, перестрахових і допоміжних страхових посередників реєструє компетентний орган в їхній державі-члені розташування головного офісу.

Реєстрація страхових і перестрахових компаній та їхніх працівників згідно з цією Директивою не вимагається.

Без обмеження першого підпараграфа, держави-члени можуть визначити, щоб страхові та перестрахові компанії та посередники й інші органи могли співпрацювати з компетентними органами при реєстрації страхових та перестрахових і допоміжних страхових посередників та при застосуванні вимог, встановлених у статті 10.

Зокрема, страхові, перестрахові та допоміжні страхові посередники можуть бути зареєстровані страховою або перестраховою компанією, страховим або перестраховим посередником, або асоціацією страхових чи перестрахових компаній, або страхових чи перестрахових посередників, під наглядом компетентного органу.

Страховий або перестраховий посередник або допоміжний страховий посередник може діяти під відповідальність страхової або перестрахової компанії або іншого посередника. У такому випадку, держави-члени можуть визначити, що страхова або перестрахова компанія або інший посередник відповідатиме за забезпечення того, щоб страховий або перестраховий посередник або допоміжний страховий посередник відповідав умовам реєстрації, у тому числі умовам, визначеним у пункті (c) першого підпараграфа параграфа 6.

Держави-члени можуть також визначити, щоб страхова або перестрахова компанія або інший посередник, який бере на себе відповідальність за страхового або перестрахового посередника або допоміжного страхового посередника, зареєстрував такого посередника або допоміжного посередника.

Держави-члени не обов’язково повинні застосовувати вимогу, зазначену у першому підпараграфі, до всіх фізичних осіб, які працюють у страхового чи перестрахового посередника чи допоміжного страхового посередника, та які ведуть діяльність із розповсюдження страхових або перестрахових послуг.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб у реєстрах було вказано імена фізичних осіб, що входять до керівництва розповсюджувача страхових або перестрахових послуг, які відповідають за розповсюдження страхових або перестрахових послуг.

Крім того, у реєстрах необхідно вказати держави-члени, в яких посередник веде господарську діяльність відповідно до принципів свободи підприємницької діяльності або свободи надання послуг.

2. Держави-члени можуть створити більше ніж один реєстр для страхових, перестрахових і допоміжних страхових посередників, за умови що вони встановлюють критерії, з дотриманням яких необхідно реєструвати посередників.

Держави-члени повинні створити систему онлайн-реєстрації. Така система повинна бути легкодоступною та дозволяти заповнення реєстраційної форми безпосередньо онлайн.

3. У випадку існування більше ніж одного реєстру у державі-члені, така держава-член повинна створити єдиний інформаційний пункт для швидкого і легкого доступу до інформації з таких реєстрів, які повинні бути існувати в електронному вигляді та регулярно оновлюватися. Такий інформаційний пункт повинен також надавати ідентифікаційні дані компетентних органів держави-члена розташування головного офісу.

4. EIOPA створює, публікує на своєму вебсайті та підтримує актуальність єдиного електронного реєстру, що міститиме записи стосовно страхових, перестрахових та допоміжних страхових посередників, які повідомили про свій намір здійснювати транскордонний бізнес відповідно до глави III. Держави-члени повинні невідкладно надавати EIOPA відповідну інформацію, щоб він міг це зробити. У реєстрі повинні міститися посилання на вебсайти компетентних органів держав-членів та він повинен бути доступним з кожного з таких вебсайтів.

EIOPA має право доступу до даних, що зберігаються у реєстрі, зазначеному в першому підпараграфі. EIOPA та компетентні органи повинні мати право змінювати такі дані. Суб’єкти даних, персональні дані яких зберігаються у реєстрі та передаються, мають право доступу до таких збережених даних та право на належне інформування.

EIOPA створює вебсайт із гіперпосиланнями на кожен єдиний інформаційний пункт або, у відповідних випадках, реєстр, створений державами-членами відповідно до параграфа 3.

Держави-члени розташування головного офісу повинні забезпечити, щоб реєстрація страхових, перестрахових і допоміжних страхових посередників здійснювалася за умови виконання відповідних вимог, встановлених у статті 10.

Дійсність реєстрації підлягає регулярній перевірці компетентним органом.

Держави-члени розташування головного офісу повинні забезпечити, щоб страхових, перестрахових і допоміжних страхових посередників, які припиняють відповідати вимогам, встановленим у статті 10, було виключено з реєстру. У відповідних випадках, держава-член розташування головного офісу повинна поінформувати про це державу-член ведення діяльності.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб заяви посередників стосовно включення до реєстру розглядалися протягом трьох місяців з дати подання повної заяви, і щоб рішення невідкладно повідомлялося відповідному заявнику.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, як умова для реєстрації страхових, перестрахових і допоміжних страхових посередників, вимагалося надання всієї зазначеної нижче інформації:

(a) ідентифікаційні дані акціонерів або членів, незалежно від того, чи це фізичні, чи юридичні особи, які мають частку участі у посереднику, яка перевищує 10 %, та розміри таких часток участі;

(b) ідентифікаційні дані осіб, які мають тісні зв’язки з посередником;

(c) інформація про те, що такі частки участі або тісні зв’язки не перешкоджають ефективному виконанню наглядових функцій компетентного органу.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб посередники інформували компетентні органи без невиправданої затримки про будь-яку зміну інформації, наданої згідно з цим параграфом.

7. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи відмовляли у реєстрації, якщо закони, підзаконні нормативно-правові акти чи адміністративні положення третьої країни, застосовні до однієї або більшої кількості фізичних або юридичних осіб, із якими посередник має тісні зв’язки, або труднощі, пов’язані із виконанням таких законів, підзаконних нормативно-правових актів чи адміністративних положень, перешкоджають ефективному виконанню їхніх наглядових функцій.

1. Будь-який страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник, який має намір здійснювати господарську діяльність у межах території іншої держави-члена вперше, за принципом свободи надання послуг, надає таку інформацію компетентному органу своєї держави-члена розташування головного офісу:

(a) найменування, адреса та, у відповідних випадках, реєстраційний номер посередника;

(b) держава-член або держави-члени, в якій (яких) такий посередник має намір здійснювати діяльність;

(c) категорія посередника та, у відповідних випадках, найменування будь-якої представленої страхової або перестрахової компанії;

(d) відповідні класи страхування, якщо застосовується.

2. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен протягом одного місяця після отримання інформації, зазначеної в параграфі 1, надати таку інформацію компетентному органу держави-члена ведення діяльності, який повинен підтвердити її отримання без затримки. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен поінформувати страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника в письмовій формі про те, що компетентний орган держави-члена ведення діяльності отримав таку інформацію, і що такий посередник може розпочати свою діяльність у державі-члені ведення діяльності. У відповідних випадках, у той самий час компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повідомляє посередника про те, що інформація стосовно правових положень, зазначених у статті 11(1), застосовних у державі-члені ведення діяльності, є доступною за допомогою засобів, зазначених у статті 11(3) і (4), а також про те, що такий посередник повинен дотримуватися таких положень, щоб розпочати свою діяльність у державі-члені ведення діяльності.

3. У разі зміни будь-яких даних, які повідомлено відповідно до параграфа 1, страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник повідомляє про таку зміну компетентний орган держави-члена розташування головного офісу принаймні за один місяць до впровадження такої зміни. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу також повинен поінформувати компетентний орган держави-члена ведення діяльності про таку зміну у найкоротший можливий строк та не пізніше, ніж через місяць після дати отримання відповідної інформації компетентним органом держави-члена розташування головного офісу.

1. Якщо компетентний орган держави-члена ведення діяльності має підставу вважати, що страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник, що діє в межах її території за принципом свободи надання послуг, порушує будь-яке зобов’язання, визначене у цій Директиві, він повідомляє про такі міркування компетентний орган держави-члена розташування головного офісу.

Після оцінювання інформації, отриманої відповідно до першого підпараграфа, компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен у відповідних випадках та, у разі підтвердження порушення, за першої можливості вжити належних заходів для виправлення ситуації. Він повинен поінформувати компетентний орган держави-члена ведення діяльності про будь-які такі вжиті заходи.

Якщо незважаючи на заходи, вжиті державою-членом розташування головного офісу, або через те, що такі заходи виявляються недостатніми або відсутніми, страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник продовжує діяти у спосіб, що явно завдає шкоди інтересам споживачів держави-члена ведення діяльності у великому масштабі, або упорядкованому функціонуванню ринків страхування та перестрахування, компетентний орган держави-члена ведення діяльності може, після інформування компетентного органу держави-члена розташування головного офісу, вжити належних заходів для попередження подальших порушень, у тому числі, у разі суворої необхідності, недопущення продовження ведення нової діяльності таким посередником в межах її території.

Крім того, компетентний орган держави-члена розташування головного офісу або держави-члена ведення діяльності може передати це питання на розгляд до EIOPA і звернутися до нього по допомогу відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010. У такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому на підставі зазначеної статті.

2. Параграф 1 не впливає на право держави-члена ведення діяльності вживати належних заходів для недопущення чи покарання порушень, вчинених у межах її території, у ситуації, коли необхідні негайні дії для захисту прав споживачів. Таке право включає можливість недопущення ведення нової діяльності страховими, перестраховими і допоміжними страховими посередниками у межах її території.

3. Про будь-який захід, вжитий компетентними органами держави-члена ведення діяльності згідно з цією статтею, необхідно повідомляти відповідних страхових, перестрахових або допоміжних страхових посередників у належним чином обґрунтованому документі, а також повідомляти компетентний орган держави-члена розташування головного офісу, EIOPA і Комісію без невиправданої затримки.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-який страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник, що має намір реалізувати свободу підприємницької діяльності шляхом створення філії або місця постійної присутності в межах території іншої держави-члена, повідомив про це компетентний орган своєї держави-члена розташування головного офісу і надав компетентному органу таку інформацію:

(a) найменування, адреса та, у відповідних випадках, реєстраційний номер посередника;

(b) держава-член, у межах території якої посередник планує створити філію або місце постійної присутності;

(c) категорія посередника та, якщо застосовно, найменування будь-якої представленої страхової або перестрахової компанії;

(d) відповідні класи страхування, якщо застосовуються;

(e) адреса в державі-члені ведення діяльності, з якої можливо отримати документи;

(f) ім’я будь-якої особи, яка відповідає за керування філією або місцем постійної присутності.

До будь-якого місця постійної присутності посередника на території іншої держави-члена, що прирівнюється до філії, застосовується таке саме ставлення, як і до філії, крім випадків, коли посередник на законних підставах створить таке місце постійної присутності в іншій правовій формі.

2. Крім випадків, коли компетентний орган держави-члена розташування головного офісу має підстави сумніватися у відповідності організаційної структури або фінансової ситуації страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника, беручи до уваги передбачену діяльність із розповсюдження, він повинен протягом одного місяця після отримання інформації, зазначеної в параграфі 1, надати таку інформацію компетентному органу держави-члена ведення діяльності, який повинен підтвердити її отримання без затримки. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен поінформувати страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника в письмовій формі про те, що компетентний орган у державі-члені ведення діяльності отримав таку інформацію.

Протягом одного місяця після отримання інформації, зазначеної у першому підпараграфі цього параграфа, компетентний орган держави-члена ведення діяльності повідомляє компетентний орган держави-члена розташування головного офісу про правові положення, зазначені у статті 11(1), за допомогою засобів, вказаних у статті 11(3) і (4), які застосовуються на її території. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу надає таку інформацію посереднику та інформує посередника про те, що він може розпочати свою діяльність у державі-члені ведення діяльності за умови дотримання ним таких правових положень.

Якщо відповідне повідомлення не отримано протягом періоду, передбаченого у другому підпараграфі, страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник може створити філію та розпочати свою діяльність.

3. Якщо компетентний орган держави-члена розташування головного офісу відмовляється надати компетентному органу держави-члена ведення діяльності інформацію, зазначену в параграфі 1, він повинен повідомити про причини такої відмови страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника протягом одного місяця після отримання всієї інформації, зазначеної у параграфі 1.

Відмова, як зазначено у першому підпараграфі, або будь-яка бездіяльність компетентного органу держави-члена розташування головного офісу у повідомленні інформації, зазначеної у параграфі 1, може бути оскаржена в судах держави-члена розташування головного офісу.

4. У разі зміни будь-яких даних, які повідомлено відповідно до параграфа 1, страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник повідомляє компетентний орган держави-члена розташування головного офісу про таку зміну принаймні за один місяць до впровадження такої зміни. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу також повинен поінформувати компетентний орган держави-члена ведення діяльності про таку зміну у найкоротший можливий строк та не пізніше, ніж через місяць після дати отримання відповідної інформації компетентним органом держави-члена розташування головного офісу.

1. Якщо основне місце ведення діяльності страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника розташоване в іншій державі-члені, ніж держава-член розташування головного офісу, компетентний орган такої іншої держави-члена може домовитися з компетентним органом держави-члена розташування головного офісу про те, що він діятиме так, ніби він є компетентним органом держави-члена розташування головного офісу стосовно положень глав IV, V, VI і VII. У разі такої домовленості, компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повідомляє про це страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника та EIOPA без затримки.

2. Компетентний орган держави-члена ведення діяльності відповідає за забезпечення відповідності послуг, що їх надає представництво в межах її території, зобов’язанням, встановленим у главах V і VI, а також інструментам, які ухвалені на їх виконання.

Компетентний орган держави-члена ведення діяльності повинен мати право перевіряти організацію представництва та вимагати таких змін, які є необхідними для надання можливості компетентному забезпечувати виконання зобов’язань згідно з главами V і VI, а також інструментів, які ухвалені на їх виконання, стосовно послуг або видів діяльності, які здійснює представництво в межах її території.

1. Якщо компетентний орган держави-члена ведення діяльності встановить, що страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник порушує правові або регулятивні положення, ухвалені у такій державі-члені на виконання положень глав V і VI, такий орган може вжити належних заходів.

2. Якщо компетентний орган держави-члена ведення діяльності має підставу вважати, що страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник, що діє в межах її території через представництво, порушує будь-яке зобов’язання, визначене у цій Директиві, та якщо такий компетентний орган не відповідає за питання, визначені у статті 7(2), він передає такі знахідки компетентному органу держави-члена розташування головного офісу. Після оцінювання отриманої інформації, компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен, у відповідних випадках та, у разі підтвердження порушення, за першої можливості, вжити належних заходів для виправлення ситуації. Він повинен поінформувати компетентний орган держави-члена ведення діяльності про будь-які такі вжиті заходи.

3. Якщо незважаючи на заходи, вжиті державою-членом розташування головного офісу, або через те, що такі заходи виявляються недостатніми або відсутніми, страховий, перестраховий або допоміжний страховий посередник продовжує діяти у спосіб, що явно завдає шкоди інтересам споживачів держави-члена ведення діяльності у великому масштабі, або упорядкованому функціонуванню ринків страхування та перестрахування, компетентний орган держави-члена ведення діяльності може, після інформування компетентного органу держави-члена розташування головного офісу, вжити належних заходів для попередження подальших порушень, у тому числі, у разі суворої необхідності, недопущення продовження ведення нової діяльності таким посередником в межах її території.

Крім того, компетентний орган держави-члена розташування головного офісу або держави-члена ведення діяльності може передати це питання на розгляд до EIOPA і звернутися до нього по допомогу відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010. У такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому на підставі зазначеної статті.

4. Параграфи 2 і 3 не впливають на право держави-члена ведення діяльності вживати належних і недискримінаційних заходів для недопущення чи покарання порушень, вчинених у межах її території, у ситуаціях, коли суворо необхідні негайні дії для захисту прав споживачів держави-члена ведення діяльності та якщо аналогічні заходи держави-члена розташування головного офісу є недостатніми або відсутні. У таких ситуаціях держава-член ведення діяльності повинна мати можливість недопущення ведення нової діяльності відповідним страховим, перестраховим і допоміжним страховим посередником межах її території.

5. Про будь-який захід, вжитий компетентними органами держави-члена ведення діяльності згідно з цією статтею, необхідно повідомляти відповідних страхових, перестрахових або допоміжних страхових посередників у належним чином обґрунтованому документі, а також повідомляти компетентний орган держави-члена розташування головного офісу, EIOPA і Комісію без невиправданої затримки.

1. Ця Директива не зачіпає права держав-членів ведення діяльності на вжиття належних і недискримінаційних заходів для покарання порушень, вчинених у межах їхніх територій, які суперечать їхнім правовим положенням, зазначеним у статті 11(1), у разі суворої необхідності. У таких ситуаціях держави-члени ведення діяльності повинні мати можливість недопущення ведення нової діяльності відповідним страховим, перестраховим і допоміжним страховим посередником у межах їхніх територій.

2. Крім того, ця Директива не зачіпає права компетентного органу держави-члена ведення діяльності на вжиття належних заходів для недопущення того, щоб розповсюджувач страхових послуг, що має осідок в іншій державі-члені, здійснював діяльність у межах її території згідно з принципом свободи надання послуг або, у відповідних випадках, свободи підприємницької діяльності, якщо відповідна діяльність повністю або переважно спрямована на територію держави-члена ведення діяльності з єдиною метою уникнення правових положень, які були б застосовними, якби такий розповсюджувач страхових послуг мав місце проживання або зареєстрований офіс у такій державі-члені ведення діяльності та, на додаток, якщо його діяльність ставить під серйозну загрозу належне функціонування ринків страхування та перестрахування у державі-члені ведення діяльності у частині захисту споживачів. У такому випадку компетентний орган держави-члена ведення діяльності після інформування компетентного органу держави-члена розташування головного офісу може вжити стосовно такого розповсюджувача страхових послуг усіх належних заходів, необхідних для захисту прав споживачів у державі-члені ведення діяльності. Залучені компетентні органи можуть передати відповідне питання на розгляд EIOPA і звернутися до нього по допомогу відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, та у такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому зазначеною статтею, у разі незгоди між компетентними органами держави-члена ведення діяльності та держави-члена розташування головного офісу.

1. Держави-члени розташування головного офісу повинні забезпечити, щоб розповсюджувачі страхових або перестрахових послуг та працівники страхових і перестрахових компаній, що ведуть діяльність з розповсюдження страхових або перестрахових послуг, мали відповідні знання та здатність для належного виконання ними своїх завдань та обов’язків.

2. Держави-члени розташування головного офісу повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові посередники і працівники страхових та перестрахових компаній, а також працівники страхових і перестрахових посередників дотримувалися вимог щодо постійного підвищення кваліфікації та професійної підготовки для підтримання належного рівня ефективності роботи, що відповідає посадовим функціям, які вони виконують, та відповідному ринку.

У зв’язку з цим держави-члени розташування головного офісу повинні запровадити та опублікувати механізми для ефективного контролю та оцінювання знань і компетентності страхових і перестрахових посередників та працівників страхових і перестрахових компаній та працівників страхових і перестрахових посередників на підставі принаймні 15 годин підвищення кваліфікації або професійної підготовки на рік, беручи до уваги характер продуктів, які вони продають, тип розповсюджувача, посадові функції, які вони виконують, а також діяльність, яку веде розповсюджувач страхових або перестрахових послуг.

Держави-члени розташування головного офісу можуть вимагати, підтвердження успішного завершення підвищення кваліфікації та підготовки шляхом отримання сертифіката.

Держави-члени коригують необхідні умови стосовно знань і здатності відповідно до специфіки діяльності розповсюджувачів страхових або перестрахових послуг, а також продуктів, що розповсюджуються, зокрема у випадку допоміжних страхових посередників. Держави-члени можуть вимагати, щоб у випадках, зазначених у третьому підпараграфі статті 3(1), та стосовно працівників страхових чи перестрахових компаній, яких залучено до розповсюдження страхових або перестрахових послуг, страхова або перестрахова компанія чи посередник перевіряли відповідність знань і здатності посередників зобов’язанням, визначеним у параграфі 1, та, за необхідності, забезпечували для таких посередників засоби підвищення кваліфікації або професійної підготовки, які відповідають вимогам стосовно продуктів, що їх продають посередники.

Держави-члени не обов’язково повинні застосовувати вимоги, зазначені у параграфі 1 та у першому підпараграфі цього параграфа, до всіх фізичних осіб, які працюють у страховій чи перестраховій компанії або у страхового чи перестрахового посередника, які ведуть діяльність із розповсюдження страхових або перестрахових послуг, проте держави-члени повинні забезпечити, щоб відповідні особи в межах структури управління таких компаній, які відповідають за розповсюдження стосовно страхових і перестрахових продуктів, а також всі інші особи, безпосередньо залучені до розповсюдження страхових або перестрахових послуг, були спроможні продемонструвати знання та здатність, необхідні для виконання ними своїх обов’язків.

Страхові та перестрахові посередники повинні продемонструвати дотримання відповідних вимог щодо професійних знань і компетентності, встановлених у додатку I.

3. Фізичні особи, які працюють у страховій чи перестраховій компанії або у страхового чи перестрахового посередника, які ведуть діяльність з розповсюдження страхових або перестрахових послуг, повинні мати добру репутацію. Як мінімум, вони повинні не мати судимості або відповідати будь-якій іншій еквівалентній національній вимозі щодо серйозних кримінальних злочинів, пов’язаних із злочинами проти майна чи іншими злочинами, пов’язаними з фінансовою діяльністю, і вони не повинні бути визнані банкрутами в минулому, крім випадків, коли їх було виправдано відповідно до національного законодавства.

Держави-члени можуть, відповідно до третього підпараграфа статті 3(1), дозволити розповсюджувачу страхових або перестрахових послуг перевіряти репутацію його працівників та, у відповідних випадках, його страхових або перестрахових посередників.

Держави-члени не обов’язково повинні застосовувати вимогу, зазначену у першому підпараграфі цього параграфа, до всіх фізичних осіб, які працюють у страховій чи перестраховій компанії або у страхового чи перестрахового посередника, за умови що такі фізичні особи не залучені безпосередньо до розповсюдження страхових або перестрахових послуг. Держави-члени повинні забезпечити, щоб особи у структурі управління, які відповідають за розповсюдження страхових або перестрахових послуг, чи будь-який персонал, безпосередньо залучений до такого розповсюдження послуг, дотримувалися зазначеної вимоги.

Що стосується допоміжних страхових посередників, держави-члени повинні забезпечити, щоб особи, які відповідають за розповсюдження допоміжних страхових послуг, дотримувалися вимоги, зазначеної в першому підпараграфі.

4. Страхові та перестрахові посередники повинні мати страхування професійної відповідальності, що покриває всю територію Союзу, або певну іншу аналогічну гарантію від відповідальності, яка виникає внаслідок професійної недбалості, у розмірі принаймні 1300380 євро, що застосовується до кожної претензії, та в сукупності 1924560 євро на рік за всі претензії, крім випадків, коли таке страхування або аналогічну гарантію вже надано страховою компанією, перестраховою компанією або іншою компанією, від імені якої діє страховий або перестраховий посередник, або від імені якої страховий або перестраховий посередник уповноважений діяти, або така компанія взяла на себе всю відповідальність за дії посередника.

5. Держави-члени повинні вимагати, щоб допоміжні страхові посередники мали страхування професійної відповідальності або аналогічні гарантії на рівні, встановленому державами-членами, беручи до уваги характер продуктів, які вони продають, та діяльність, яку вони здійснюють.

6. Держави-члени повинні вживати усіх необхідних заходів для захисту клієнтів від неспроможності страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника здійснити переказ страхової премії страховій компанії або переказати суму претензії чи повернути страхову премію застрахованій особі.

Такі заходи повинні мати одну або більшу кількість таких форм:

(a) положення, встановлені законом або договором, відповідно до яких кошти, сплачені клієнтом посереднику, вважаються сплаченими компанії, оскільки кошти, сплачені компанією посереднику, не вважаються сплаченими клієнту, поки клієнт фактично не отримає їх;

(b) вимога до посередника щодо фінансової спроможності у розмірі, на постійній основі, 4 % від суми отриманих щорічних страхових премій, при цьому така сума повинна становити не менше 19510 євро;

(c) вимога, щоб кошти клієнтів переказувалися виключно через окремі рахунки клієнтів, і щоб такі рахунки не використовувалися для відшкодування кредиторам у разі банкрутства;

(d) вимога щодо створення гарантійного фонду.

7. EIOPA регулярно переглядає розміри сум, зазначені у параграфах 4 і 6, для врахування змін у європейському індексі споживчих цін, який публікує Євростат. Перший перегляд здійснюється до 31 грудня 2017 року, та наступні перегляди здійснюються кожні п’ять років після цього.

EIOPA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для адаптування базової суми в євро, зазначеної у параграфах 4 і 6, на відсоткову зміну індексу, вказаного у першому підпараграфі цього параграфа, за період між 01 січня 2013 року та 31 грудня 2017 року, або між датою останнього перегляду та датою нового перегляду, та округлену до найближчого числа, кратного 10 євро.

EIOPA надає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 30 червня 2018 року та наступні проекти регуляторних технічних стандартів кожні п’ять років після цього.

На Комісію покладено повноваження ухвалити регуляторні технічні стандарти, зазначені у другому і третьому підпараграфах цього параграфа, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

8. Для забезпечення дотримання вимог у параграфах 1, 2 і 3, страхові та перестрахові компанії повинні затверджувати, реалізовувати та регулярно переглядати свої внутрішні політики та належні внутрішні процедури.

Страхові та перестрахові компанії повинні визначити посадові обов’язки для забезпечення належної реалізації погоджених політик та процедур.

Страхові та перестрахові компанії складають, ведуть та підтримують актуальність записів щодо всієї відповідної документації стосовно застосування параграфів 1, 2 і 3. Страхові та перестрахові компанії, за вимогою, повідомляють компетентний орган держави-члена розташування головного офісу про ім’я особи, яка відповідає за такі посадові обов’язки.

1. Держави-члени повинні забезпечити належне публікування їхніми компетентними органами відповідних національних правових положень, що захищають загальне благо, у тому числі інформацію щодо того, чи дійсно та яким способом держава-член вирішила застосовувати суворіші положення, передбачені у статті 29(3), які застосовуються до здійснення розповсюдження страхових та перестрахових послуг на їхніх територіях.

2. Держава-член, яка пропонує застосовувати та застосовує положення, що регулюють розповсюдження страхових послуг, в доповнення до тих, які викладено у цій Директиві, повинна забезпечити, щоб адміністративний тягар, що випливає з таких положень, був пропорційним стосовно захисту споживачів. Держава-член продовжує здійснювати моніторинг таких положень для забезпечення того, що вони продовжують відповідати цьому параграфу.

3. EIOPA повинен додати на своєму вебсайті гіперпосилання на вебсайти компетентних органів, на яких публікується інформація щодо правил "загального блага". Національні компетентні органи повинні регулярно оновлювати таку інформацію та EIOPA повинен публікувати таку інформацію на своєму вебсайті з категоризацією усіх національних правил "загального блага" за різними відповідними галузями права.

4. Держави-члени повинні створити єдиний контактний пункт, відповідальний за надання інформації щодо правил "загального блага" у їхній відповідній державі-члені. Таким контактним пунктом повинен бути відповідний компетентний орган.

5. EIOPA розглядає у звіті та інформує Комісію про правила "загального блага", що публікуються державами-членами, як зазначено у цій статті, у контексті належного функціонування цієї Директиви та внутрішнього ринку до 23 лютого 2019 року.

1. Держави-члени призначають компетентні органи, уповноважені забезпечувати імплементацію цієї Директиви. Вони повідомляють Комісію про них із зазначенням будь-якого розподілу таких обов’язків.

2. Органи, зазначені у параграфі 1 цієї статті, повинні бути органами публічної влади або органами будь-якого іншого рівня, офіційно визнаними національним законодавством, або публічними органами, прямо уповноваженими національним законодавством на такі дії. Ними не повинні бути страхові або перестрахові компанії чи асоціації, до членів яких прямо або опосередковано входять страхові чи перестрахові компанії або страхові чи перестрахові посередники, без обмеження можливості співпраці між компетентними органами та іншими органами, якщо це прямо передбачено у статті 3(1).

3. Компетентні органи повинні мати всі повноваження, необхідні для виконання їхніх обов’язків згідно з цією Директивою. Якщо на території держави-члена існує декілька компетентних органів, держава-член повинна забезпечити, щоб такі органи тісно співпрацювали з метою ефективного виконання їхніх відповідних обов’язків.

1. Компетентні органи різних держав-членів повинні співпрацювати між собою та обмінюватися будь-якою відповідною інформацією стосовно розповсюджувачів страхових та перестрахових послуг з метою забезпечення належного застосування цієї Директиви.

2. Зокрема, у процесі реєстрації та на постійній основі компетентні органи повинні обмінюватися відповідною інформацією стосовно доброї репутації, професійних знань і компетентності розповсюджувачів страхових та перестрахових послуг.

3. Компетентні органи повинні також обмінюватися інформацією стосовно розповсюджувачів страхових та перестрахових послуг, до яких було застосовано санкцію або інший захід, як зазначено у главі VII, і така інформація вірогідно може призводити до виключення з реєстру будь-яких таких розповсюджувачів.

4. Усі особи, які повинні отримувати або розголошувати інформацію у зв’язку з цією Директивою, зобов’язані зберігати професійну таємницю у такий самий спосіб, як встановлено у статті 64 Директиви 2009/138/ЄС.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб було встановлено процедури, що дозволять клієнтам та іншим заінтересованим сторонам, зокрема, асоціаціям споживачів, реєструвати скарги стосовно розповсюджувачів страхових та перестрахових послуг. У всіх випадках скаржники повинні отримувати відповіді.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб було встановлено належні, ефективні, неупереджені та незалежні позасудові процедури подання скарг і врегулювання спорів між клієнтами та розповсюджувачами страхових послуг стосовно прав та обов’язків, що виникають на підставі цієї Директиви, згідно з відповідними законодавчими актами Союзу та національним правом, із залученням діючих органів, у відповідних випадках. Держави-члени повинні забезпечити, щоб такі процедури застосовувалися до відповідних розповсюджувачів страхових послуг та щоб компетенція відповідного органу поширювалася на відповідних розповсюджувачів страхових послуг, стосовно яких ініційовані відповідні процедури.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи, зазначені в параграфі 1 цієї статті, співпрацювали для врегулювання транскордонних спорів стосовно прав та обов’язків, які виникають на підставі цієї Директиви.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб при користуванні послугами страхових, перестрахових або допоміжних страхових посередників, страхові та перестрахові компанії та посередники користувалися послугами з розповсюдження страхування та перестрахування лише зареєстрованих страхових і перестрахових посередників або допоміжних страхових посередників, у тому числі зазначених у статті 1(3).

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при здійсненні діяльності із розповсюдження страхових послуг, розповсюджувачі страхових послуг завжди діяли чесно, добросовісно і професійно у найкращих інтересах їхніх клієнтів.

2. Без обмеження Директиви Європейського Парламенту і Ради 2005/29/ЄС (- 3), держави-члени повинні забезпечити, щоб вся інформація стосовно предмету цієї Директиви, у тому числі маркетингові комунікації, що направляються розповсюджувачем страхових послуг клієнтам або потенційним клієнтам, була достовірною, чіткою і такою, що не вводить в оману. Маркетингові комунікації повинні завжди бути чітко розпізнаваними як такі.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб розповсюджувачі страхових послуг не отримували винагороду або не сплачували винагороду чи не оцінювали результати роботи своїх працівників у спосіб, що суперечить їхньому обов’язку діяти у найкращих інтересах їхніх клієнтів. Зокрема, розповсюджувач страхових послуг не повинен створювати жодного механізму у формі винагороди, планів продажів або в іншій формі, що може стимулювати його самого або його працівників рекомендувати конкретний страховий продукт клієнту, коли розповсюджувач страхових послуг міг би рекомендувати інший страховий продукт, який краще відповідав би потребам клієнта.

Держави-члени забезпечують, щоб:

(a) заздалегідь до укладення договору страхування страховий посередник розкрив клієнтам таку інформацію:

(i) ідентифікаційні дані та адресу, а також зазначення того, що він є страховим посередником;

(ii) чи надає він консультації щодо страхових продуктів, які він продає;

(iii) процедури, зазначені у статті 14, що надають можливість клієнтам та іншим заінтересованим сторонам реєструвати скарги щодо страхових посередників, а також щодо процедур позасудового подання скарг і врегулювання спорів, як зазначено у статті 15;

(iv) реєстр, до якого він включений, а також способи перевірки його реєстрації; та

(v) чи діє посередник як представник клієнта або від імені та в інтересах страхової компанії;

(b) заздалегідь до укладення договору страхування страхова компанія розкрила клієнтам таку інформацію:

(i) ідентифікаційні дані та адресу, а також зазначення того, що вона є страховою компанією;

(ii) чи надає вона консультації щодо страхових продуктів, які вона продає;

(iii) процедури, зазначені у статті 14, що надають можливість клієнтам та іншим заінтересованим сторонам реєструвати скарги щодо страхових компаній, а також щодо процедур позасудового подання скарг і врегулювання спорів, як зазначено у статті 15.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб заздалегідь до укладення договору страхування страховий посередник надав клієнтам принаймні таку інформацію:

(a) чи він має частку, прямо або опосередковано, яка становить 10 % чи більше прав голосу або капіталу у відповідній страховій компанії;

(b) чи відповідна страхова компанія або материнська компанія відповідної страхової компанії має частку, прямо або опосередковано, яка становить 10 % чи більше прав голосу або капіталу у страховому посереднику;

(c) стосовно договорів, щодо яких отримано пропозицію або консультацію, чи:

(i) він надає консультацію на підставі об’єктивного та персонального аналізу;

(ii) він має договірне зобов’язання щодо ведення діяльності із розповсюдження страхових послуг виключно з однією або декількома страховими компаніями, у разі чого він повинен вказати найменування таких страхових компаній; або

(iii) він не має договірного зобов’язання щодо ведення діяльності із розповсюдження страхових послуг виключно з однією або декількома страховими компаніями та не надає консультацій на підставі об’єктивного та персонального аналізу, у разі чого він повинен вказати найменування страхових компаній, з якими він може вести і веде діяльність;

(d) характер винагороди, отриманої у зв’язку з договором страхування;

(e) чи у зв’язку з договором страхування він працює:

(i) на підставі плати, тобто винагороди, яку сплачує безпосередньо клієнт;

(ii) на підставі будь-якої комісії, тобто винагороди, включеної до страхової премії;

(iii) на підставі будь-якого іншого типу винагороди, у тому числі економічної вигоди будь-якого виду, що пропонується або надається у зв’язку з договором страхування; або

(iv) на підставі поєднання будь-яких типів винагороди, визначених у пунктах (i), (ii) та (iii).

2. Якщо винагорода підлягає сплаті безпосередньо клієнтом, страховий посередник інформує клієнта про суму винагороди або, якщо це неможливо, метод розрахування винагороди.

3. Якщо будь-які платежі, крім поточних страхових премій і планових платежів, здійснюються клієнтом згідно з договором страхування після його укладення, страховий посередник також розкриває інформацію відповідно до цієї статті стосовно кожного такого платежу.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб заздалегідь до укладення договору страхування, страхова компанія повідомляла своїх клієнтів про характер винагороди, яку отримують її працівники стосовно договору страхування.

5. Якщо будь-які платежі, крім поточних страхових премій і планових платежів, здійснюються клієнтом згідно з договором страхування після його укладення, страхова компанія також розкриває інформацію відповідно до цієї статті стосовно кожного такого платежу.

1. До укладення договору страхування розповсюджувач страхових послуг повинен уточнити на підставі інформації, отриманої від клієнта, вимоги та потреби такого клієнта, та надати клієнту об’єктивну інформацію про страховий продукт у зрозумілій формі, щоб надати такому клієнту змогу ухвалити зважене рішення.

Будь-який пропонований договір повинен відповідати вимогам і потребам клієнта у страхуванні.

Якщо консультація надається до укладення будь-якого конкретного договору, розповсюджувач страхових послуг повинен надати клієнту персоналізовану рекомендацію із роз’ясненням того, чому конкретний продукт найкращим чином відповідає вимогам і потребам клієнта.

2. Детальна інформація, зазначена у параграфі 1, модулюється відповідно до складності страхового продукту, що пропонується, і типу клієнта.

3. Якщо страховий посередник інформує клієнта про те, що він надає свої консультації на підставі об’єктивного та персонального аналізу, він повинен надавати такі консультації на підставі аналізу достатньо великої кількості договорів страхування, доступних на ринку, на основі яких він має змогу зробити персональну рекомендацію, відповідно до професійних критеріїв, згідно з якими договір страхування буде відповідати потребам клієнта.

4. Без обмеження статей 183 і 184 Директиви 2009/138/ЄС, до укладення договору, незалежно від факту надання консультації та незалежно від того, чи входить страховий продукт до пакету відповідно до статті 24 цієї Директиви, розповсюджувач страхових послуг повинен надати клієнту відповідну інформацію про страховий продукт у зрозумілій формі, щоб у клієнта була змога ухвалити зважене рішення, беручи до уваги складність страхового продукту і тип клієнта.

5. Стосовно розповсюдження продуктів, що належать до видів страхування, інших ніж страхування життя, перелічених у додатку I до Директиви 2009/138/ЄС , інформація, зазначена у параграфі 4 цієї статті, надається у вигляді стандартизованого інформаційного документа про страховий продукт у паперовій формі або на іншому довговічному носії.

6. Інформаційний документ про страховий продукт, вказаний у параграфі 5, оформляє розробник продукту, що належить до видів страхування, інших ніж страхування життя.

7. Інформаційний документ про страховий продукт повинен:

(a) бути коротким та окремим документом;

(b) бути представленим і викладеним у формі, що чітко і легко сприймається при читанні, з використанням символів читабельного розміру;

(c) бути не менш зрозумілим у випадку, якщо його оригінальну версію оформлено у кольоровому вигляді, а друкована чи фотокопійована версія виготовлена у чорно-білих кольорах;

(d) бути написаним офіційними мовами або однією з офіційних мов, що використовуються у тій частині держави-члена, в якій пропонується страховий продукт, або, якщо узгоджено клієнтом і розповсюджувачем, іншою мовою;

(e) бути точним і таким, що не вводить в оману;

(f) містити назву "інформаційний документ про страховий продукт" у верхній частині першої сторінки;

(g) включати твердження про те, що повна переддоговірна і договірна інформація про продукт надається в інших документах.

Держави-члени можуть визначити, що інформаційний документ про страховий продукт повинен надаватися разом з інформацією, що вимагається згідно з іншими відповідними законодавчими актами Союзу або національним правом за умови, що всіх вимог, визначених у першому підпараграфі, дотримано.

8. Інформаційний документ про страховий продукт повинен містити таку інформацію:

(a) інформацію про тип страхування;

(b) стислий опис страхового покриття, у тому числі застраховані ризики, страхову суму та, у відповідних випадках, географічне охоплення і стислий опис виключених ризиків;

(c) засоби сплати страхових премій і строки платежів;

(d) основні виключення, коли претензії не можуть подаватися;

(e) зобов’язання на початку дії договору;

(f) зобов’язання упродовж строку дії договору;

(g) зобов’язання у разі подання претензії;

(h) строк дії договору, у тому числі дати початку і закінчення дії договору;

(i) засоби припинення дії договору.

9. EIOPA після консультацій з національними органами та після дослідження споживчого попиту, розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів стосовно стандартизованого формату представлення інформаційного документа про страховий продукт із зазначенням деталей щодо представлення інформації, вказаної у параграфі 8.