Цей Регламент встановлює уніфіковані правила стосовно загальних пруденційних вимог, яких установи, фінансові холдингові компанії та фінансові холдингові компанії змішаного типу, які підлягають нагляду відповідно Директиви 2013/36/ЄС, повинні дотримуватися щодо таких питань:

(a) вимог до власних коштів стосовно цілком кількісно обчислюваних, уніфікованих та стандартизованих елементів кредитного ризику, ринкового ризику, операційного ризику, ризику розрахунків та левериджу;

(b) вимог щодо обмеження великих ризиків експозицій;

(c) вимог щодо ліквідності стосовно цілком кількісно обчислюваних, уніфікованих та стандартизованих елементів ризику ліквідності;

(d) вимог щодо звітування, пов'язаних із пунктами (a), (b) і (c);

(e) вимог щодо публічного розкриття.

Цей Регламент встановлює однакові правила до вимог до власних коштів та прийнятних зобов'язань, яким повинні відповідати глобальні системно важливі установи або частини глобальних системно важливих установ та істотні дочірні компанії глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС.

Цей Регламент не стосується вимог до компетентних органів щодо оприлюднення в сфері пруденційного регулювання та нагляду за установами, які визначено у Директиві 2013/36/ЄС.

1. Для цілей забезпечення відповідності цьому Регламенту компетентні органи повинні мати повноваження, визначені у Директиві 2013/36/ЄС і в цьому Регламенті, та дотримуватися визначених у них процедур.

2. Для цілей забезпечення відповідності цьому Регламенту органи врегулювання повинні мати повноваження, визначені у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (- 1) і в цьому Регламенті, та дотримуватися визначених у них процедур.

3. Для цілей забезпечення відповідності вимогам до власних коштів та прийнятних зобов'язань, компетентні органи та органи врегулювання повинні співпрацювати.

4. Для цілей забезпечення відповідності у рамках їхніх відповідних повноважень, Єдина рада врегулювання, створена згідно зі статтею 42 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 806/2014 (- 2), та Європейський Центральний Банк у частині питань, які стосуються завдань, що їх на нього покладено Регламентом Ради (ЄС) № 1024/2013 (- 3), повинні забезпечувати здійснення регулярного та надійного обміну відповідною інформацією.

5. При застосуванні положень, встановлених у статті 1(2) та 1(5) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/2033 (- 4), до інвестиційних фірм, вказаних у зазначених параграфах, компетентні органи, як означено в пункті (5) статті 3(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2034 (- 5), повинні розглядати такі інвестиційні фірми як "установи" згідно із цим Регламентом.

Цей Регламент не перешкоджає установам володіти власними коштами та їх складниками в обсязі, що перевищує вимоги цього Регламенту, та застосовувати заходи, які є суворішими за передбачені цим Регламентом.

1. Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) "кредитна установа" означає суб'єкт господарювання, діяльність якої полягає в зазначеному нижче:

(a) приймання депозитів чи інших поворотних коштів від населення та надання кредитів за власний рахунок;

(b) здійснення будь-яких видів діяльності, зазначених у пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/65/ЄС (- 6), якщо застосовується одна із зазначених нижче умов, але відповідний суб'єкт господарювання не є дилером товарів і квот на викиди, компанією колективного інвестування або страховою компанією:

(i) загальна вартість консолідованих активів суб'єкта господарювання дорівнює або перевищує 30 млрд євро;

(ii) загальна вартість активів суб'єкта господарювання менша за 30 млрд євро і суб'єкт господарювання входить до групи, де загальна вартість консолідованих активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи, загальна вартість активів кожного з яких не перевищує 30 млрд євро і які здійснюють будь-які види діяльності, зазначені в пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, дорівнює або перевищує 30 млрд євро; або

(iii) загальна вартість активів суб'єкта господарювання менша за 30 млрд євро і суб'єкт господарювання входить до групи, де загальна вартість консолідованих активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи, які здійснюють будь-які види діяльності, зазначені в пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, дорівнює або перевищує 30 млрд євро, якщо орган, що здійснює консолідований нагляд, після консультацій із наглядовою колегією, ухвалить відповідне рішення для усунення потенційних ризиків ухилення від вимог і потенційних ризиків для фінансової стабільності Союзу;

для цілей пунктів (b)(ii) та (b)(iii), якщо суб'єкт господарювання входить до групи третьої країни, загальна вартість активів кожної філії відповідної групи третьої країни, авторизованої в Союзі, включається в сукупну загальну вартість активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи;

(2) "інвестиційна фірма" означає інвестиційну фірму, як означено в пункті (1) статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС, яка авторизована згідно із зазначеною Директивою, за винятком кредитних установ;";

(3) "установа" означає кредитну установу, авторизовану згідно зі статтею 8 Директиви 2013/36/ЄС, або суб'єкта господарювання, вказаного у статті 8a(3) зазначеної Директиви;";

(5) "страхова компанія" означає страхову компанію, як означено в пункті (1) статті 13 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (- 7);

(6) "перестрахова компанія" означає перестрахову компанію, як означено в пункті (4) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(7) "компанія колективного інвестування", або "ККІ", означає компанію колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS), як означено у статті 1(2) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС (- 8) або альтернативний інвестиційний фонд (АІФ), як означено у статті 4(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС (- 9);

(8) "установа публічного сектора" означає некомерційний адміністративний орган, підзвітний центральному уряду, регіональному уряду, місцевим органам або органам, які виконують ті самі повноваження, що й регіональні уряди чи місцеві органи, або некомерційний суб'єкт господарювання, який належить центральному уряду, регіональному уряду чи місцевим органам або заснований і спонсорується ними, і який має прямі гарантійні угоди і може включати органи, які функціонують на засадах самоуправління відповідно до закону і підлягають публічному нагляду;

(9) "орган управління" означає орган управління, як означено в пункті (7) статті 3 (1) Директиви 2013/36/ЄС;

(10) "вище керівництво" означає вище керівництво, як означено в пункті (9) статті 3 (1) Директиви 2013/36/ЄС;

(11) "системний ризик" означає системний ризик, як означено в пункті (10) статті 3 (1) Директиви 2013/36/ЄС;

(12) "ризик моделі" означає ризик моделі, як означено в пункті (11) статті 3 (1) Директиви 2013/36/ЄС;

(13) "оригінатор" означає оригінатора, як означено в пункті (3) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402 (- 10);

(14) "спонсор" означає спонсора, як означено в пункті (5) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(14a) "первинний кредитор" означає первинного кредитора, як означено в пункті (20) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(15) "материнська компанія" означає:

(a) материнську компанію в розумінні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(b) для цілей секції II глав 3 та 4 розділу VII та розділу VIII Директиви 2013/36/ЄС і частини п'ятої цього Регламенту, материнську компанію в розумінні статті 1(1) Директиви 83/349/ЄЕС і будь-якого суб'єкта господарювання, який фактично здійснює переважний вплив щодо іншого суб'єкта господарювання;

(16) "дочірня компанія" означає:

(a) дочірню компанію в розумінні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(b) дочірню компанію в розумінні статті 1(1) Директиви 83/349/ЄЕС і будь-яке підприємство, щодо якого материнська компанія фактично здійснює переважний вплив.

Дочірні компанії дочірніх компаній також вважають дочірніми компаніями суб'єкта господарювання, який є їхньою первинною материнською компанією;

(17) "філія" означає місце ведення господарської діяльності, яке є юридично залежною частиною установи і здійснює безпосередньо всі або частину операцій, властивих для господарської діяльності установ;

(18) "компанія з надання допоміжних послуг" означає суб'єкта господарювання, основна діяльність якого полягає у володінні чи управлінні майном, управлінні послугами з опрацювання даних або подібній діяльності, яка є додатковою до основної діяльності однієї чи кількох установ;

(19) "компанія з управління активами" означає компанію з управління активами, як означено в пункті (5) статті 2 Директиви 2002/87/ЄС, або КАІФ, як означено у статті 4(1)(b) Директиви 2011/61/ЄС, у тому числі, якщо не передбачено інше, суб'єктів третіх країн, які здійснюють подібну діяльність і діють відповідно до законів третьої країни, яка застосовує наглядові і регуляторні вимоги, що є щонайменше еквівалентними до вимог, які застосовують у Союзі;

(20) "фінансова холдингова компанія" означає фінансову установу, дочірні компанії якої є винятково чи переважно установами чи фінансовими установами, і яка не є фінансовою холдинговою компанією змішаного типу; дочірні компанії фінансової установи є переважно установами чи фінансовими установами, коли принаймні одна з них є установою і коли більш ніж 50% власного капіталу, консолідованих активів, доходів, персоналу чи інших показників фінансової установи, які вважає релевантними компетентний орган, пов'язані з дочірніми компаніями, які є установами чи фінансовими установами;

(21) "фінансова холдингова компанія змішаного типу" означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, як означено в пункті (15) статті 2 Директиви 2002/87/ЄС;

(22) "холдингова компанія зі змішаною діяльністю" означає материнську компанію, іншу ніж фінансова холдингова компанія, установа або фінансова холдингова компанія змішаного типу, серед дочірніх компаній якої є щонайменше одна установа;

(23) "страхова компанія третьої країни" означає страхову компанію третьої країни, як означено в пункті (3) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(24) "перестрахова компанія третьої країни" означає перестрахову компанію третьої країни, як означено в пункті (6) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(25) "визнана інвестиційна фірма третьої країни" означає фірму, що відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) якщо її було засновано в Союзі, вона повинна підпадати під визначення інвестиційної фірми;

(b) вона авторизована у третій країні;

(c) вона підпадає під дію і дотримується пруденційних правил, які компетентні органи вважають щонайменше настільки ж суворими, як і ті, що встановлені в цьому Регламенті або в Директиві 2013/36/ЄС;

(26) "фінансова установа" означає суб'єкта господарювання, іншого ніж установа та іншого ніж суто промислова холдингова компанія, основна діяльність якого полягає в набутті часток участі або здійсненні одного чи більше видів діяльності, визначених у пунктах 2-12 та пункті 15 додатка I до Директиви 2013/36/ЄС, включаючи інвестиційну фірму, фінансову холдингову компанію, фінансову холдингову компанію змішаного типу, інвестиційну холдингову компанію, платіжну установу у розумінні Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2366 (- 11), а також компанію з управління активами, за винятком страхових холдингових компаній і страхових холдингових компаній зі змішаною діяльністю, як означено в пунктах (f) та (g) статті 212(1) Директиви 2009/138/ЄС;

(27) "суб'єкт фінансового сектора" означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) установу;

(b) фінансову установу;

(c) компанію з надання допоміжних послуг, включену до периметру консолідації для визначення фінансового стану установи;

(d) страхову компанію;

(e) страхову компанію третьої країни;

(f) перестрахову компанію;

(g) перестрахову компанію третьої країни;

(h) страхову холдингову компанію, як означено в пункті (f) статті 212(1) Директиви 2009/138/ЄС;

(k) суб'єкта господарювання, виключеного зі сфери застосування Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 4 зазначеної Директиви;

(l) суб'єкта господарювання третьої країни, основний вид діяльності якого є порівнянним із видом діяльності будь-якого із суб'єктів, зазначених у пунктах (a)-(k);

(28) "материнська установа у державі-члені" означає установу в державі-члені, яка має установу, фінансову установу чи компанію з надання додаткових послуг як дочірня компанія або яка володіє часткою в такій установі, фінансовій установі або компанії з надання додаткових послуг та яка сама не є дочірньою компанією іншої установи, авторизованої в тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої у тій самій державі-члені;

(29) "материнська установа ЄС" означає материнську установу у державі-члені, яка не є дочірньою компанією іншої установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(29a) "материнська інвестиційна фірма в державі-члені" означає материнську компанію в державі-члені, яка є інвестиційною фірмою;";

(29b) "материнська інвестиційна фірма ЄС" означає материнську компанію ЄС, яка є інвестиційною фірмою;";

(29c) "материнська кредитна установа в державі-члені" означає материнську установу у державі-члені, яка є кредитною установою;

(29d) "материнська кредитна установа ЄС" означає материнську установу ЄС, яка є кредитною установою;

(30) "материнська фінансова холдингова компанія у державі-члені" означає фінансову холдингову компанію, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої у тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в тій самій державі-члені;

(31) "материнська фінансова холдингова компанія ЄС" означає материнську фінансову холдингову компанію у державі-члені, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, іншої фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(32) "материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу у державі-члені" означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої у тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої у тій самій державі-члені;

(33) "материнська фінансова холдингова компанія ЄС змішаного типу" означає материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу у державі-члені, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, іншої фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(34) "центральний контрагент" означає центрального контрагента, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(35) "участь" означає участь у розумінні першого речення статті 17 четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річну звітність певних типів компаній (- 12) або володіння, пряме чи опосередковане, 20 відсотками чи більше прав голосу чи капіталу суб'єкта господарювання;

(36) "істотна участь" означає пряму чи опосередковану частку в суб'єкті господарювання, яка дорівнює 10% чи більше капіталу чи прав голосу або дозволяє здійснювати істотний вплив на управління таким суб'єктом господарювання;

(37) "контроль" означає відносини між материнською і дочірньою компаніями, як означено у статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або стандарти бухгалтерського обліку, під дію яких підпадає установа згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, або подібні відносини між будь-якою фізичною чи юридичною особою та суб'єктом господарювання;

(38) "тісні зв'язки" означає ситуацію, в якій дві чи більше фізичних чи юридичних осіб пов'язані в будь-який із зазначених нижче способів:

(a) участь у формі володіння, прямого чи шляхом контролю, 20 чи більше відсотками прав голосу або капіталу суб'єкта господарювання;

(b) контроль;

(c) постійний зв'язок обох або усіх зазначених осіб з однією третьою особою на основі відносин контролю;

(39) "група пов'язаних клієнтів" означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, які, якщо інше не продемонстровано, є єдиною групою ризику, оскільки одна з них, прямо чи опосередковано, має контроль над іншою чи іншими;

(b) двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, між якими відсутні відносини контролю, як описано в пункті (a), проте які необхідно вважати єдиною групою ризику, оскільки вони є настільки взаємопов'язаними, що, якщо одна з них матиме фінансові труднощі, зокрема, з фінансуванням чи поверненням коштів, то інша чи всі інші також із високою ймовірністю стикнуться з труднощами з фінансуванням чи поверненням коштів.

Незважаючи на пункти (a) та (b), коли центральний уряд має прямий контроль або безпосередньо пов'язаний із більш ніж однією фізичною чи юридичною особою, групу, що складається з центрального уряду і всіх фізичних чи юридичних осіб, прямо чи опосередковано підконтрольних йому відповідно до пункту (a), або взаємопов'язаних із ним відповідно до пункту (b), можна розглядати не як групу пов'язаних клієнтів. Натомість існування групи пов'язаних клієнтів, яка складається з центрального уряду та інших фізичних чи юридичних осіб, можна оцінювати окремо для кожної з осіб, прямо підконтрольних йому відповідно до пункту (a) або прямо взаємопов'язаних із ним відповідно до пункту (b), а також усіх фізичних і юридичних осіб, підконтрольних зазначеній особі відповідно до пункту (a) чи пов'язаних із зазначеною особою відповідно до пункту (b), включаючи центральний уряд. Це стосується регіональних урядів чи місцевих органів, до яких є застосовною стаття 115(2).

Двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, які відповідають умовам, визначеним у пункті (a) або (b), з огляду на наявність у них прямої експозиції щодо одного й того самого центрального контрагента для цілей клірингової діяльності, не вважають групою пов'язаних клієнтів;

(40) "компетентний орган" означає орган публічної влади або орган, офіційно визнаний положеннями національного права, вповноважений, згідно з положеннями національного права, здійснювати нагляд за установами в рамках наглядової системи, яка діє у відповідній державі-члені;

(41) "орган, що здійснює консолідований нагляд" означає компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду на консолідованій основі згідно зі статтею 111 Директиви 2013/36/ЄС;

(42) "авторизація" означає інструмент, виданий органами влади в будь-якій формі, для надання права на здійснення господарської діяльності;

(43) "держава-член розташування головного офісу" означає державу-член, у якій установі була надана авторизація;

(44) "держава-член ведення діяльності" означає державу-члена, в якій установа має філію або надає послуги;

(45) "центральні банки ЄСЦБ" означає національні центральні банки, які є членами Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), та Європейський Центральний Банк (ЄЦБ);

(46) "центральні банки" означає центральні банки ЄСЦБ та центральні банки третіх країн;

(47) "консолідований стан" означає стан, який є результатом застосування вимог цього Регламенту відповідно до глави 2 розділу II частини першої до установи у спосіб, ніби така установа, разом з однією чи більше інших установ, є єдиною установою;

(48) "консолідована основа" означає на основі консолідованого стану;

(49) "субконсолідована основа" означає на основі консолідованого стану материнської установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, виключаючи підгрупу суб'єктів, або на основі консолідованого стану материнської установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, які не є кінцевою материнською установою, фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу;

(50) "фінансовий інструмент" означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) контракт, який є основою для виникнення фінансового активу для однієї сторони і фінансового зобов'язання чи інструменту власного капіталу для іншої сторони;

(b) інструмент, визначений у секції С додатка I до Директиви 2004/39/ЄС;

(c) деривативний фінансовий інструмент;

(d) первинний фінансовий інструмент;

(e) грошовий інструмент.

Інструменти, зазначені у пунктах (a), (b) та (c), є фінансовими інструментами лише тоді, коли їхня вартість ґрунтується на ціні базового фінансового інструменту або іншого базисного продукту, ставки або індексу;

(51) "початковий капітал" означає суми та типи власних коштів, визначені у статті 12 Директиви 2013/36/ЄС;

(52) "операційний ризик" означає ризик збитків у результаті неналежних чи помилкових внутрішніх процедур та дій осіб і систем або зовнішніх подій, що включає юридичний ризик;

(53) "ризик розмивання капіталу" означає ризик зменшення сум дебіторської заборгованості за рахунок надання боржнику кредитів у готівковій і безготівковій формах;

(54) "ймовірність дефолту", або "PD", означає ймовірність дефолту контрагента протягом періоду в один рік;

(55) "втрати у разі дефолту", або "LGD", означає відношення збитків від експозиції внаслідок дефолту контрагента та суми заборгованості на момент дефолту;

(56) "коефіцієнт конверсії" означає співвідношення між поточною невикористаною сумою зобов'язання, яка може бути використана, і, таким чином, становитиме суму заборгованості у випадку дефолту, і поточною невикористаною сумою зобов'язання, яку визначають на основі авізованого ліміту, окрім випадків, коли неавізований ліміт не є вищим;

(57) "пом'якшення кредитного ризику" означає техніку, яку установа використовує для зменшення кредитного ризику, пов'язаного з експозицією чи експозиціями, які має така установа;

(58) "фінансово забезпечений кредитний захист" означає техніку пом'якшення кредитного ризику, при використанні якої зменшення кредитного ризику експозиції установи забезпечують за рахунок права такої установи, у разі дефолту контрагента або при настанні інших визначених кредитних подій, які стосуються контрагента, на ліквідацію, отримання переказу, вилучення чи утримання певних активів чи сум або зменшення суми експозиції чи заміни її на суму, яка є різницею між сумою експозиції та сумою вимог до установи;

(59) "не забезпечений фінансово кредитний захист" означає техніку пом'якшення кредитного ризику, при використанні якої зменшення кредитного ризику експозиції установи забезпечують за рахунок обов'язку третьої сторони сплатити визначену суму в разі дефолту позичальника або настання інших визначених кредитних подій;

(60) "інструменти, прирівняні до грошових коштів" означає депозитний сертифікат, облігацію, у тому числі облігацію з покриттям, або будь-який інший несубординований інструмент, який був випущений установою або інвестиційною фірмою, за який установа або інвестиційна фірма вже отримала повну оплату і який підлягає безумовному погашенню установою або інвестиційною фірмою за його номінальною вартістю;";

(61) "сек'юритизація" означає сек'юритизацію, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(62) "позиція сек'юритизації" означає позицію сек'юритизації, як означено в пункті (19) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(63) "ресек'юритизація" означає ресек'юритизацію, як означено в пункті (4) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(64) "позиція ресек'юритизації" означає експозицію щодо ресек'юритизації;

(65) "поліпшення кредитної якості" означає договірну домовленість, за якою кредитна якість позиції сек'юритизації кредиту підвищується порівняно з її ймовірною якістю за умови незастосування інструментів поліпшення кредиту, у тому числі за рахунок траншів наступних черг у рамках сек'юритизації та інших типів кредитного захисту;

(66) "суб'єкт спеціального призначення для цілей сек'юритизації" означає суб'єкт спеціального призначення для цілей сек'юритизації, як означено в пункті (2) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402;

(67) "транш" означає транш, як означено в пункті (6) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402;

(68) "коригування за ринком" означає визначення вартості позицій за наявними цінами на момент закриття ринку, отриманими із незалежних джерел, у тому числі біржовими цінами, "екранними" цінами або цінами, заявленими декількома незалежними авторитетними брокерами;

(69) "коригування за моделлю" означає будь-яке визначення вартості, яке передбачає проведення порівняльного аналізу, екстраполяції або обчислення в інший спосіб на основі вихідних ринкових показників;

(70) "верифікація незалежності ціни" означає процес, за допомогою якого регулярно верифікують точність та незалежність ринкових цін чи вхідних даних для коригування за моделлю;

(71) "прийнятний капітал" означає зазначене нижче:

(a) для цілей розділу III частини другої він означає суму таких доданків:

(i) капіталу першого рівня, як зазначено у статті 25, без застосування вирахування, зазначеного у статті 36(1)(k)(i);

(ii) капіталу другого рівня, як зазначено у статті 71, який дорівнює або є меншим за третину капіталу першого рівня, обчисленого згідно з пунктом (i) цього пункту;

(b) для цілей статті 97 він означає суму таких доданків:

(i) капіталу першого рівня, як зазначено у статті 25;

(ii) капіталу другого рівня, як зазначено у статті 71, який дорівнює або є меншим за третину капіталу першого рівня;

(72) "визнана біржа" означає біржу, яка відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) вона є регульованим ринком або ринком третьої країни, який вважають еквівалентним регульованому ринку згідно з процедурою, визначеною в пункті (a) статті 25 (4) Директиви 2014/65/ЄС;";

(b) вона має кліринговий механізм, у рамках якого до всіх контрактів, перерахованих у додатку II, застосовують добові вимоги щодо маржі, які, на думку компетентних органів, забезпечують належний захист;

(73) "дискреційна пенсія" означає підвищену пенсію, яку установа надає працівнику на дискреційних засадах в рамках змінного пакету забезпечення такого працівника та яка не включає накопичену пенсію, яку виплачують працівнику в рамках пенсійної схеми компанії;

(74) "вартість іпотечного кредитування" означає вартість нерухомого майна, визначену на основі виваженого оцінювання можливості продажу нерухомості в майбутньому з урахуванням її довгострокових сталих характеристик, звичайних і локальних ринкових умов, поточного і альтернативних належних способів використання майна;

(75) "житлова нерухомість" означає житло, де мешкає власник чи орендар житла, включаючи право на проживання у квартирі в житлових кооперативах, розташованих у Швеції;

(76) "ринкова вартість" означає, для цілей, пов'язаних із нерухомим майном, очікувану суму, за яку, на дату її визначення, майно може бути продане охочим продавцем охочому покупцю на основі операції, здійсненої за принципом витягнутої руки після належної реалізації, у рамках якої кожна зі сторін діє поінформовано, виважено і без примусу;

(77) "застосовна система бухгалтерського обліку" означає стандарти бухгалтерського обліку, які установа повинна застосовувати відповідно до Регламенту (ЄС) № 1606/2002 або Директиви 86/635/ЄЕС;

(78) "річний показник дефолтності" означає відношення кількості випадків дефолту, що сталися протягом періоду, який починається за рік до дати T, до кількості боржників, які входили до зазначеної категорії або пулу за рік до вказаної дати;

(79) "спекулятивне фінансування нерухомого майна" означає надання позик для цілей придбання земельних ділянок або проведення на них робіт із проектування й будівництва щодо нерухомого майна або для придбання такого майна і щодо такого майна з наміром перепродажу для отримання прибутку;

(80) "торговельне фінансування" означає фінансування, включаючи гарантії, пов'язане з обміном товарами і послугами через фінансові продукти з фіксованим коротким строком погашення, як правило, меншим за рік, без автоматичного продовження;

(81) "офіційно підтримані експортні кредити" означає позики чи кредити, спрямовані на фінансування експорту товарів і послуг, щодо яких офіційне експортно-кредитне агентство надає гарантії, страхування або пряме фінансування;

(82) "договір репо" та "договір зворотного репо" означають будь-який договір, за яким установа чи її контрагент передають цінні папери чи товари або гарантовані права володіння цінними паперами чи товарами за умови, що така гарантія видана визнаною біржею, яка володіє правами на цінні папери чи товари, і такий договір не дозволяє установі передавати певний цінний папір чи товар або використовувати його як заставу у відносинах із більш ніж одним контрагентом одночасно, передбачає зобов'язання зворотного викупу зазначених цінних паперів чи товарів або їх замінників із тими самими характеристиками за визначеною ціною на визначену дату у майбутньому або дату, яка буде визначена, особою, що здійснює передавання, та є договором про продаж із зобов'язанням зворотного викупу для установи, яка продає цінні папери чи товари, та договором про купівлю із зобов'язанням зворотного продажу для установи, яка купує їх;

(83) "операція репо" означає будь-яку операцію, яку регулює договір репо чи договір зворотного репо;

(84) "простий договір про продаж із зобов'язанням зворотного викупу" означає операцію репо єдиного активу, або подібних, некомплексних активів, відмінних від кошика активів;

(85) "позиції, які утримують для продажу" означають будь-що із зазначеного нижче:

(a) власні позиції та позиції, які виникають в результаті обслуговування клієнтів і вирівнювання ринку;

(b) позиції, призначені для ліквідації в короткостроковій перспективі;

(c) позиції, призначені для отримання вигоди від фактичних чи очікуваних короткострокових різниць між ціною купівлі та продажу, або від інших варіацій ціни чи процентної ставки;

(86) "торговий портфель" означає усі позиції у фінансових інструментах чи товарах, які установа утримує або для продажу, або з метою хеджування позицій, які утримують для продажу, згідно зі статтею 104;

(87) "багатосторонній торговельний майданчик" означає багатосторонній торговий майданчик, як означено в пункті 15 статті 4 Директиви 2004/39/ЄС;

(88) "кваліфікований центральний контрагент" означає центрального контрагента, який був або авторизований згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012, або визнаний згідно зі статтею 25 зазначеного Регламенту;

(89) "фонд забезпечення у разі дефолту" означає фонд, який створює центральний контрагент згідно зі статтею 42 Регламенту (ЄС) № 648/2012, і який використовують згідно зі статтею 45 зазначеного Регламенту;

(90) "авансовий внесок до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента" означає внесок до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, який сплачує установа;

(91) "торговельна експозиція" означає поточну експозицію, включаючи варіаційну маржу, пов'язану із залученням клірингового члена, але ще не отриману, та будь-яку потенційну майбутню експозицію клірингового члена чи клієнта, пов'язану із центральним контрагентом, яка виникає з договорів і операцій, перелічених у пунктах (a), (b) та (c) статті 301(1), а також початкову маржу;

(92) "регульований ринок" означає регульований ринок, як означено в пункті (14) статті 4 Директиви 2004/39/ЄС;

(93) "леверидж" означає відношення розміру активів, позабалансових зобов'язань та умовних зобов'язань установи зі сплати чи надання забезпечення, включаючи обов'язки, що випливають із отриманого фінансування, взятих зобов'язань, деривативів або договорів репо, але виключаючи обов'язки, які підлягають виконанню лише під час ліквідації установи, до власних коштів такої установи;

(94) "ризик надмірного левериджу" означає ризик, який є наслідком вразливості установи через леверидж або умовний леверидж, який може вимагати внесення незапланованих корективів до її бізнес-плану, у тому числі, вимушеного продажу активів, який може потягнути за собою втрати або коригування вартості залишку активів;

(95) "коригування на кредитний ризик" означає суму конкретного і загального резерву на покриття збитків за кредитами для кредитних ризиків, які було відображено у фінансовій звітності установи згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(96) "внутрішній хедж" означає позицію, яка матеріально компенсує складові елементи ризику між позицією торгового портфеля і однією чи більше позицій, які не входять до торгового портфеля, або між двома відділами торгових операцій;

(97) "референтне зобов'язання" означає зобов'язання, яке використовують із метою визначення розрахункової вартості кредитного дериватива;

(98) "установа зовнішнього кредитного оцінювання" означає кредитне рейтингове агентство, зареєстроване чи сертифіковане згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1060/2009 від 16 вересня 2009 року про кредитні рейтингові агентства (- 13), або центральний банк, який публікує кредитні рейтинги, до яких не застосовують Регламент (ЄС) № 1060/2009.

(99) "призначена установа зовнішнього кредитного оцінювання" означає установу зовнішнього кредитного оцінювання, номіновану установою;

(100) "накопичений інший сукупний прибуток" має таке ж саме означення, що і в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку (МСБО) 1, як застосовно згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002;

(101) "основні власні кошти" означають основні власні кошти в розумінні статті 88 Директиви 2009/138/ЄС;

(102) "страхові власні кошти першого рівня" означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до першого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(1) зазначеної Директиви;

(103) "додаткові страхові власні кошти першого рівня" означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до першого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(1) зазначеної Директиви, і включення таких коштів обмежене делегованими актами, ухваленими згідно зі статтею 99 зазначеної Директиви;

(104) "страхові власні кошти другого рівня" означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до другого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(2) зазначеної Директиви;

(105) "страхові власні кошти третього рівня" означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до третього рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(3) зазначеної Директиви;

(106) "відстрочені податкові активи" має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(107) "відстрочені податкові активи, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах" означають відстрочені податкові активи, майбутня вартість яких може бути реалізована лише за умови отримання установою оподаткованого прибутку в майбутньому;

(108) "відстрочені податкові зобов'язання" має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(109) "активи пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами" означає, залежно від випадку, активи або план визначеного пенсійного фонду, які обчислюють після їх зменшення на суму зобов'язань у рамках такого фонду чи плану;

(110) "розподілювані виплати" означає виплату дивідендів або відсотків у будь-якій формі;

(111) "фінансова установа" має те саме значення, що і в пунктах 25(b) та (d) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(112) "фонди гарантування загального банківського ризику" має те саме значення, що і у статті 38 Директиви 86/635/ЄЕС;

(113) "гудвіл" має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(114) "опосередковане володіння" означає експозицію щодо суб'єкта-посередника, який має експозицію щодо інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора на умовах, згідно з якими збитки, які установа понесе в результаті у разі остаточного списання інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора, не будуть істотно відрізнятися від збитків, які вона понесла би у разі прямого володіння зазначеними інструментами капіталу, випущеними суб'єктом фінансового сектора;

(115) "нематеріальні активи" має те саме значення, що і рамках застосовної системи бухгалтерського обліку, і включає гудвіл;

(116) "інші інструменти капіталу" означає інструменти капіталу, випущені суб'єктами фінансового сектора, які не відносять до інструментів основного капіталу першого рівня, інструментів додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня або страхових власних коштів першого рівня, додаткових страхових власних коштів першого рівня, страхових власних коштів другого рівня чи страхових власних коштів третього рівня;

(117) "інші резерви" означає резерви в розумінні застосовної системи бухгалтерського обліку, які підлягають розкриттю відповідно до застосовних стандартів бухгалтерського обліку, за винятком будь-яких сум, які вже було враховано до накопиченого іншого сукупного прибутку або нерозподіленого прибутку;

(118) "власні кошти" означає суму капіталу першого рівня та капіталу другого рівня;

(119) "інструменти власних коштів" означає інструменти капіталу, випущені установою, які відносять до інструментів основного капіталу першого рівня або інструментів додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня;

(120) "частка меншості" означає суму основного капіталу першого рівня дочірньої компанії установи, який належить фізичним або юридичним особам, іншим ніж ті, що включені до пруденційного периметру консолідації установи;

(121) "прибуток" має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(122) "взаємне перехресне володіння" означає володіння установою інструментами власних коштів чи іншими інструментами капіталу, випущеними суб'єктами фінансового сектора, коли зазначені суб'єкти також володіють інструментами власних коштів, випущеними зазначеною установою;

(123) "нерозподілений прибуток" означає прибутки і збитки, перенесені на наступний період в результаті остаточного розподілу прибутків і збитків згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(124) "рахунок премій за акціями" має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(125) "тимчасові різниці" має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(126) "синтетична участь" означає інвестицію установи у фінансовий інструмент, вартість якого безпосередньо пов'язана з вартістю інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора;

(127) "схема перехресного гарантування" означає схему, яка відповідає усім зазначеним умовам:

(a) установи охоплені однією схемою інституційного захисту, як зазначено у статті 113(7), або постійно афілійовані по відношенню до центрального органу в рамках мережі;

(b) установи повністю консолідовані відповідно до статті 1(1)(b), (c) або (d) або статті 1(2) Директиви 83/349/ЄЕС, і підпадають під нагляд на консолідованій основі з боку установи, яка є материнською установою у державі-члені відповідно до глави 2 розділу II частини першої цього Регламенту, а також під вимоги до власних коштів;

(c) материнська установа у державі-члені і дочірні компанії створені в тій самій державі-члені та той самий компетентний орган надає їм авторизацію і здійснює нагляд за ними;

(d) материнська установа у державі-члені і дочірні компанії уклали договір чи офіційну угоду про відповідальність, які захищають такі установи і, зокрема, забезпечують їхню ліквідність і платоспроможність з метою запобігання банкрутству у випадках, коли це стає необхідним;

(e) передбачені інструменти для забезпечення негайного надання фінансових ресурсів у розрізі капіталу й ліквідності, якщо це є необхідним відповідно до договору або офіційної угоди про відповідальність, зазначених у пункті (d);

(f) належність інструментів, зазначених у пунктах (d) та (e), є предметом регулярного моніторингу з боку компетентного органу;

(g) мінімальний строк для попереднього повідомлення про добровільний вихід дочірньої компанії з угоди про відповідальність складає 10 років;

(h) компетентний орган уповноважений заборонити добровільний вихід дочірньої компанії з офіційної угоди про відповідальність;

(128) "сума, що підлягає розподілу" означає суму прибутків на кінець останнього фінансового року плюс будь-які перенесені з попередніх періодів прибутки і резерви, доступні для зазначеної цілі, перед розподілом серед володільців інструментів власних коштів, мінус будь-які перенесені з попередніх періодів збитки, будь-які прибутки, які не підлягають розподілу згідно з нормами права Союзу, національного права або актами відповідної установи, та будь-які суми, які було віднесено до резервів, що не підлягають розподілу, згідно з нормами національного права або актами відповідної установи, із урахуванням категорії інструментів власних коштів, якої стосуються норми права Союзу, національного права чи акти установи; при цьому, такі прибутки, збитки та резерви визначають на основі індивідуальних рахунків установи, а не на основі консолідованої звітності;

(129) "сервісний агент" означає сервісного агента, як означено в пункті (13) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(130) "орган з врегулювання" означає орган врегулювання, як означено в пункті 18 статті 2 (1) Директиви 2014/59/ЄС;

(131) "суб'єкт врегулювання" означає суб'єкта врегулювання, як означено в пункті (83а) статті 2 (1) Директиви 2014/59/ЄС;

(132) "група врегулювання" означає групу врегулювання, як означено в пункті (83b) статті 2 (1) Директиви 2014/59/ЄС;

(133) "глобальна системно важлива установа" означає глобальну системно важливу установа, яку було визначено згідно зі статтею 131(1) та (2) Директиви 2013/36/ЄС;

(134) "глобальна системно важлива установа з-поза меж ЄС" означає глобальну системно важливу банківську групу або глобальний системно важливий банк, які не є глобальною системно важливою установою і включені у список глобальних системно важливих банків, опублікований Радою з фінансової стабільності, що регулярно оновлюється;

(135) "істотна дочірня компанія" означає дочірню компанію, яка на індивідуальній або консолідованій основі відповідає будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) дочірня компанія володіє більш ніж 5% консолідованих зважених на ризик активів своєї материнської компанії;

(b) дочірня компанія генерує більш ніж 5% сукупного операційного доходу материнської компанії;

(c) загальний показник експозиції, зазначений у статті 429(4) цього Регламенту, дочірньої компанії є більшим за 5% консолідованої загальної експозиції її материнської компанії;

для цілей визначення істотної дочірньої компанії, коли є застосовною стаття 21b(2) Директиви 2013/36/ЄС, дві проміжні материнські компанії у ЄС рахують як єдину дочірню компанію на основі їхнього консолідованого стану;

(136) "суб'єкт глобальної системно важливої установи" означає суб'єкта, що є юридичною особою, який є глобальною системно важливою установою або частиною глобальної системно важливої установи, або є глобальною системно важливою установою з-поза меж ЄС;

(137) "інструмент внутрішнього визволу" означає інструмент внутрішнього визволу, як означено в пункті (57) статті 2 (1) Директиви 2014/59/ЄС;

(138) "група" означає групу суб'єктів господарювання, у якій щонайменше один із суб'єктів господарювання є установою, і яка складається з материнської компанії та її дочірніх компаній, пов'язаних одна з одною, як визначено у статті 22 Директиви 2013/34/ЄС Європейського Парламенту і Ради (- 14);

(139) "операція фінансування з цінними паперами" означає операцію репо, операцію надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів або операцію маржинального кредитування;

(140) "початкова маржа" означає будь-яке забезпечення, інше ніж варіаційна маржа, отримане від або віднесене на рахунок суб'єкта для покриття поточної й майбутньої потенційної експозиції операції чи портфелю операцій протягом періоду, необхідного для закриття таких операцій або рехеджування пов'язаного з ними ринкового ризику в результаті дефолту контрагента операції чи портфелю операцій;

(141) "ринковий ризик" означає ризик настання збитків у результаті змін у ринкових цінах, у тому числі в обмінних курсах чи товарних цінах;

(142) "валютний ризик" означає ризик настання збитків у результаті змін в обмінних курсах;

(143) "товарний ризик" означає ризик збитків, що виникає в результаті змін у товарних цінах;

(144) "відділ торгових операцій" означає чітко визначену групу дилерів, що створена установою для спільного управління позиціями в торговому портфелі згідно з чітко визначеною й послідовною бізнес-стратегією і працює в рамках однієї й тієї самої структури управління ризиками;

(145) "мала нескладна установа" означає установу, яка відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) не є великою установою;

(b) загальна вартість її активів на індивідуальній основі або, якщо застосовно, на консолідованій основі згідно з цим Регламентом та Директивою 2013/36/ЄС в середньому дорівнює або є меншою за 5 мільярдів євро за чотирирічний період, що передує поточному звітному періоду; держави-члени можуть встановлювати нижче порогове значення;

(c) на неї не поширюються будь-які обов'язки або поширюються спрощені обов'язки щодо планування відновлення платоспроможності та врегулювання згідно зі статтею 4 Директиви 2014/59/ЄС;

(d) її торговий портфель класифікують як малий у розумінні статті 94(1);

(e) загальна вартість її позицій у деривативах, які утримуються для продажу, не перевищує 2% вартості її загальних і позабалансових активів, а загальна вартість її позицій у деривативах не перевищує 5% - на основі обчислень згідно зі статтею 273a(3);

(f) більш ніж 75% консолідованих загальних активів і зобов'язань установи, в обох випадках не включаючи внутрішньогрупові експозиції, пов'язані з діяльністю за участі контрагентів, розташованих у Європейському економічному просторі;

(g) установа не використовує внутрішні моделі для виконання пруденційних вимог згідно з цим Регламентом, за винятком дочірніх компаній, які використовують внутрішні моделі, розроблені на рівні групи, за умови, що група підпадає під дію вимог щодо розкриття, встановлених у статті 433a або 433c на консолідованій основі;

(h) установа не повідомила компетентний орган про заперечення щодо її класифікації як малої нескладної установи;

(i) компетентний орган не вирішив, що установу не повинні вважати малою нескладною установою на основі аналізу її розміру, взаємопов'язаності, складності чи профілю ризику;

(146) "велика установа" означає установу, яка відповідає будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) вона є глобальною системно важливою установою;

(b) вона була визначена як інша системно важлива установа згідно зі статтею 131(1) та (3) Директиви 2013/36/ЄС;

(c) вона є однією з трьох найбільших установ у державі-члені, в якій вона має осідок, у розрізі загальної вартості активів;

(d) загальна вартість активів на індивідуальній основі або, якщо застосовно, на основі консолідованого стану, згідно з цим Регламентом та Директивою 2013/36/ЄС, дорівнює або є більшою за 30 мільярдів євро;

(147) "велика дочірня компанія" означає дочірню компанію, яку кваліфікують як велику установу;

(148) "незареєстрована на біржі установа" означає установу, яка не випустила цінні папери, допущені до торгів на регульованому ринку будь-якої держави-члена у розумінні пункту (21) статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС;

(149) "фінансовий звіт" означає, для цілей частини восьмої цього Регламенту, фінансовий звіт у розумінні статей 4 та 5 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/109/ЄС (- 15).

(150) "дилер товарів і квот на викиди" означає суб'єкта господарювання, основна діяльність якого полягає виключно в наданні інвестиційних послуг або здійсненні інвестиційної діяльності щодо товарних деривативів або товарних деривативних контрактів, зазначених у пунктах (5), (6), (7), (9) і (10), деривативів на квоти на викиди, зазначених у пункті (4), або квот на викиди, зазначених у пункті (11) секції C додатка I до Директиви 2014/65/ЄС.

2. Згадані у цьому Регламенті нерухоме майно, житлову нерухомість чи комерційну нерухомість або іпотеку такого майна необхідно розглядати як такі, що включають акції у фінських компаніях житлового будівництва, які функціонують відповідно до Закону Фінляндії про компанії житлового будівництва від 1991 року або подальшого еквівалентного законодавства. Держави-члени або їх компетентні органи можуть дозволити прирівнювання акцій, які є свідченням еквівалентного опосередкованого володіння нерухомим майном, до безпосереднього володіння нерухомим майном, якщо таке непряме володіння безпосередньо регулюється національним правом зазначеної держави-члена і, в разі використання майна як предмета іпотеки, надає еквівалентний захист кредиторам.

3. Торговельне фінансування, як зазначено в пункті (80) параграфа 1, в цілому є вільним від зобов'язань та для нього вимагається наявність задовільної підтвердної документації щодо операцій під кожен запит на вибирання кредитних коштів, при цьому повинна існувати можливість відмови у фінансуванні у разі будь-якого сумніву стосовно кредитної спроможності або підтвердної документації щодо операцій. Погашення експозицій у зв'язку з торговельним фінансуванням зазвичай є незалежним від позичальника, оскільки на нього спрямовують кошти від грошових надходжень, отриманих від імпортерів або як виручку від продажу базисних товарів.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають обставини, у яких умови, визначені в пункті (39) параграфа 1, вважаються виконаними.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Для цілей розділу II частини третьої цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:

(1) "експозиція" означає актив або позабалансову позицію;

(2) "втрати" означає економічні втрати, включно з суттєвими наслідками дисконту, та прямі і непрямі витрати, пов'язані зі стягненнями, пов'язаними з інструментом;

(3) "очікувані втрати" означає співвідношення очікуваної суми, яку буде втрачено у зв'язку з експозицією від потенційного дефолту контрагента або від розмивання протягом річного періоду, до суми, не виплаченої до моменту дефолту.

1. Установи повинні виконувати обов'язки, встановлені в частинах другій, третій, четвертій, сьомій, сьомій А і восьмій цього Регламенту та у главі 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402, на індивідуальній основі, за винятком пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту.

1a. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, лише установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які також належать до глобальних системно важливих установ і які не мають дочірніх компаній, повинні дотримуватися вимог, встановлених у статті 92а, на індивідуальній основі.

Істотні дочірні компанії глобально системно важливої установи з-поза меж ЄС повинні дотримуватися положень статті 92b на індивідуальній основі, якщо вони відповідають усім таким умовам:

(a) вони не є суб'єктами врегулювання;

(b) вони не мають дочірніх компаній;

(c) вони не є дочірніми компаніями материнської установи ЄС.

2. Від жодної установи, яка є або дочірньою компанією у державі-члені, у якій вона авторизована та у якій вона перебуває під наглядом, або материнською компанією, та від жодної установи, включеної до консолідації відповідно до статті 18, не повинно вимагатися дотримуватися зобов'язань, встановлених у статтях 89, 90 та 91, на індивідуальній основі.

3. Від жодної установи, яка є або материнською компанією або дочірньою компанією, та від жодної установи, включеної до консолідації відповідно до статті 18, не повинно вимагатися дотримуватися зобов'язань, встановлених у частині восьмій, на індивідуальній основі.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, установи, зазначені в параграфі 1а цієї статті, повинні дотримуватися статті 437a та пункту (h) статті 447 на індивідуальній основі.

4. Установи повинні виконувати обов'язки, встановлені в частині шостій і в пункті (d) статті 430(1) цього Регламенту, на індивідуальній основі.

Зазначені нижче установи не зобов'язані дотримуватися статті 413(1) і пов'язаних обов'язків щодо звітування про ліквідність, встановлених у частині сьомій А цього Регламенту;

(a) установи, які також авторизовані згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(b) установи, які також авторизовані згідно зі статтею 16 та пунктом (a) статті 54 (2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 909/2014 (- 16), за умови, що вони не здійснюють жодних істотних трансформацій строків погашення; та

(c) установи, які призначені згідно з пунктом (b) статті 54 (2) Регламенту (ЄС) № 909/2014, за умови, що:

(i) їхня діяльність обмежується наданням послуг банківського типу, як зазначено в секції С додатка до зазначеного Регламенту, центральним депозитаріям цінних паперів, авторизованим згідно зі статтею 16 зазначеного Регламенту; та

(ii) вони не здійснюють жодних істотних трансформацій строків погашення.

5. Установи, щодо яких компетентні органи застосували відступ, визначений у статті 7(1) або (3) цього Регламенту, і установи, які також авторизовані згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012, не зобов'язані виконувати обов'язки, встановлені в частині сьомій, і пов'язані вимоги щодо звітування про коефіцієнт левериджу, встановлені в частині сьомій А цього Регламенту, на індивідуальній основі.

1. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень статті 6(1) до будь-якої дочірньої компанії установи, якщо і до дочірньої компанії, і до установи застосовуються вимоги до авторизації та нагляду з боку відповідної держави-члена, та якщо дочірня компанія підпадає під нагляд на консолідованій основі установи, яка є материнською компанією, та якщо виконано всі наведені нижче умови, з метою гарантування належного розподілу власних коштів між материнською та дочірньою компаніями:

(a) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов'язань від материнської компанії;

(b) або материнська компанія доведе компетентному органу пруденційне управління дочірньою компанією та заявила, за дозволом компетентного органу, що вона гарантує зобов'язання, які бере на себе дочірня компанія, або ризики дочірньої компанії є несуттєвими;

(c) процедури оцінювання ризику, вимірювання та контролю материнської компанії поширюються на дочірню компанію;

(d) материнська компанія утримує більше 50% прав голосу, пов'язаних із акціями, в капіталі дочірньої компанії, або має право призначати чи відстороняти більшість членів органу управління дочірньої компанії.

2. Компетентні органи можуть застосувати можливість, передбачену у параграфі 1, якщо материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, заснованою у тій самій державі-члені, що й установа, за умови що вона підлягає нагляду, еквівалентному до того, який застосовується до установ, та зокрема підпадає під дію стандартів, встановлених у статті 11(1).

3. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень статті 6(1) до будь-якої материнської установи у державі-члені, якщо до такої установи застосовуються вимоги до авторизації та нагляду з боку відповідної держави-члена, та якщо вона підпадає під нагляд на консолідованій основі, та якщо виконано всі наведені нижче умови, з метою гарантування належного розподілу власних коштів між материнською та дочірніми компаніями:

(a) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов'язань материнській установі у державі-члені;

(b) процедури оцінювання, вимірювання та контролю ризиків, які стосуються консолідованого нагляду, поширюються на материнську установу у державі-члені.

Компетентний орган, який застосовує положення цього параграфа, повинен поінформувати про це компетентні органи усіх інших держав-членів.

1. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень частини шостої повністю або частково до установ та усіх або деяких їх дочірніх компаній у Союзу, та здійснювати нагляд за ними як за єдиною підгрупою ліквідності, допоки вони виконують усі такі умови:

(a) материнська установа на консолідованій основі або дочірня установа на субконсолідованій основі дотримується зобов'язань, встановлених у частині шостій;

(b) материнська установа на консолідованій основі або дочірня установа на субконсолідованій основі безперервно здійснює моніторинг та нагляд за позиціями ліквідності усіх установ у межах групи чи підгрупи, на яких поширюється відмова, безперервно здійснює моніторинг і нагляд за позиціями фінансування сіх установ у межах групи чи підгрупи у разі звільнення від застосування вимоги щодо коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR), визначених у розділі IV частини шостої, а також забезпечує достатній рівень ліквідності та стабільного фінансування в разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR для всіх таких установ;

(c) установи уклали договори, які передбачають вільний рух коштів між ними, що дає їм змогу виконувати їхні індивідуальні та спільні зобов'язання, коли настає строк сплати, та такі договори відповідають вимогам компетентних органів;

(d) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для виконання договорів, зазначених у пункті (c).

До 01 січня 2014 року Комісія повинна повідомити Європейський Парламент і Раду про будь-які правові перешкоди, які здатні зробити неможливим застосування пункту (c) першого підпараграфа, та вона може подати законодавчу пропозицію, якщо це буде доцільним, до 31 грудня 2015 року, спрямовану на усунення таких перешкод.

2. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень частини шостої повністю або частково до установ та усіх або деяких їх дочірніх компаній, якщо всі установи єдиної підгрупи ліквідності авторизовані у тій самій державі-члені та за умови, що виконано вимоги параграфа 1.

3. Якщо установи єдиної підгрупи ліквідності авторизовані в кількох державах-членах, параграф 1 застосовується лише після застосування процедури, встановленої у статті 21, та лише до установ, чиї компетентні органи дійшли згоди стосовно таких елементів:

(a) їх оцінки відповідності організації та поводження з ризиками ліквідності умовам, визначеним у статті 86 Директиви 2013/36/ЄС, у межах єдиної підгрупи ліквідності;

(b) розподіл сум, місцезнаходження та власності необхідних ліквідних активів здійснюється в межах єдиної підгрупи ліквідності в разі звільнення від застосування вимоги щодо коефіцієнта покриття ліквідності (LCR), як встановлено в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), а також розподіл сум і місцезнаходження доступного стабільного фінансування в межах єдиної підгрупи ліквідності в разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR, визначеної в розділі IV частини шостої;

(c) визначення мінімальних сум ліквідних активів, що їх повинні утримувати установи, у разі звільнення від застосування вимоги щодо LCR, встановленої в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), і визначення мінімальних сум доступного стабільного фінансування, що їх повинні утримувати установи, у разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR, визначеної в розділі IV частини шостої;

(d) потреба у суворіших параметрах, ніж визначені у частині шостій;

(e) необмежений обмін повною інформацією між компетентними органами;

(f) чітке розуміння наслідків такої відмови.

4. Компетентні органи також можуть застосовувати положення параграфів 1, 2 та 3 до установ, які є членами однієї схеми інституційного захисту, передбаченої статтею 113(7), за умови дотримання ними вимог, встановлених у зазначеній статті, а також до інших установ, пов'язаних у спосіб, визначений у статті 113(6), та за умови що вони відповідають вимогам, передбаченим у зазначеній статті. У такому випадку компетентні органи визначають одну з установ, щодо якої буде діяти відмова від застосування вимог частини шостої, на основі консолідованого стану усіх установ єдиної підгрупи ліквідності.

5. У разі застосування відмови згідно з параграфом 1 або параграфом 2, компетентні органи можуть також застосовувати статтю 86 Директиви 2013/36/ЄС або її частин на рівні єдиної підгрупи ліквідності або відмовитися від застосування статті 86 Директиви 2013/36/ЄС або її частин на індивідуальній основі.

6. Якщо, згідно із цією статтею, компетентний орган звільняє установу, повністю або частково, від застосування частини шостої, він також може звільнити таку установу від застосування пов'язаних вимог щодо звітування про ліквідність згідно з пунктом (d) статті 430(1).

1. Відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті та відповідно до статті 144(3) Директиви 2013/36/ЄС, компетентні органи можуть на індивідуальній основі дозволяти материнським установам включати в обчислення їхніх вимог згідно зі статтею 6(1) дочірні компанії, які відповідають вимогам, встановленим положеннями пунктів (c) та (d) статті 7(1), та які мають значні експозиції або значні зобов'язання перед такою материнською установою.

2. Правила, визначені в параграфі 1, дозволені лише у разі, якщо материнська установа повноцінно продемонструє перед компетентними органами наявність обставин та механізмів, включно із правовими механізмами, в силу яких відсутні будь-які реальні операційні або юридичні перешкоди або жодні прогнозовані перешкоди для негайної передачі власних коштів або своєчасної виплати зобов'язань з боку дочірньої компанії на користь материнській установі.

3. Якщо компетентний орган скористається дискреційною можливістю, встановленою у параграфі 1, він повинен на регулярній основі та не рідше одного разу на рік інформувати компетентні органи усіх інших держав-членів про застосування положень параграфа 1 та про обставити та механізми, згадані у параграфі 2. Якщо дочірня компанія розташована у третій країні, компетентні органи повинні також надавати аналогічну інформацію компетентним органам такої третьої країни.

1. Компетентні органи можуть, відповідно до положень національного права, повністю або частково скасувати застосування вимог, визначених у частинах другій-восьмій цього Регламенту та у главі 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402 , до однієї чи більше кредитних установ, розташованих у тій самій державі-члені, та які постійно афілійовані з центральним органом, що здійснює нагляд над ними та який має осідок у тій самій державі-члені, якщо виконано такі умови:

(a) зобов'язання центрального органу та афілійованих установ є солідарними зобов'язаннями, або зобов'язання його афілійованих установ є повністю гарантованими центральним органом;

(b) платоспроможність та ліквідність центрального органу та афілійованих установ моніторяться в цілому на підставі консолідованої звітності таких установ;

(c) керівництво центрального органу уповноважене видавати інструкції керівництву афілійованих установ;

Держави-члени можуть залишити чинними та застосовувати чинне національне законодавство, яке стосується скасування, зазначеного у першому підпараграфі, якщо це не суперечить положенням цього Регламенту або Директиви 2013/36/ЄС.

2. Якщо компетентні органи встановлюють дотримання умов, визначених у параграфі 1, та якщо зобов'язання центрального органу повністю гарантовано афілійованими установами, компетентні органи можуть на індивідуальній основі відмовитися від застосування до центрального органу положень частин із другої по восьму.

Для цілей застосування цієї глави інвестиційні фірми вважаються материнськими фінансовими холдинговими компаніями в державі-члені або материнськими фінансовими холдинговими компаніями Союзу, якщо такі інвестиційні фірми є материнськими компаніями установи або інвестиційної фірми відповідно до цього Регламенту, зазначеної у статті 1(2) або (5) Регламенту (ЄС) № 2019/2033.

1. Материнські установи у державі-члені повинні в обсязі та у спосіб, як визначено у статті 18, дотримуватися зобов'язань, передбачених у частинах другій, третій, четвертій, сьомій та сьомій А, на основі їх консолідованого стану, крім пункту (d) статті 430(1). Материнські компанії та їхні дочірні компанії, що підпадають під сферу дії цього Регламенту, повинні запровадити належну організаційну структуру та відповідні механізми внутрішнього контролю для забезпечення належного опрацювання та надання даних, що необхідні для консолідації. Зокрема, вони повинні забезпечувати, щоб дочірні компанії, які не підпадають під сферу дії цього Регламенту, запровадили інструменти, процеси та механізми, необхідні для забезпечення належної консолідації.

2. Для цілей забезпечення того, що вимоги цього Регламенту застосовуються на консолідованій основі, терміни "установа", "материнська установа у державі-члені", "материнська установа ЄС" та "материнська компанія", залежно від випадку, охоплюють також:

(a) фінансові холдингові компанії або фінансові холдингові компанії змішаного типу, схвалені відповідно до статті 21a Директиви 2013/36/ЄС;

(b) призначені установи, що їх контролює материнська фінансова холдингова компанія або материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу, якщо така материнська компанія не підпадає під вимогу щодо схвалення відповідно до статті 21a(4) Директиви 2013/36/ЄС;

(c) фінансові холдингові компанії, фінансові холдингові компанії змішаного типу або установи, призначені відповідно до пункту (d) статті 21 a(6) Директиви 2013/36/ЄС.

Консолідованим станом компанії, зазначеної у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, вважається консолідований стан материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу, яка не підпадає під вимогу щодо схвалення відповідно до статті 21a(4) Директиви 2013/36/ЄС. Консолідованим станом компанії, зазначеної у пункті (c) першого підпараграфа цього параграфа, вважається консолідований стан її материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу.

3a. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, лише материнські установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які є глобальними системно важливими установами, повинні відповідати положенням статті 92a цього Регламенту на консолідованій основі в обсязі та у спосіб, визначені в статті 18 цього Регламенту.

Лише материнські компанії ЄС, які є істотними дочірніми компаніями глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС та які не є суб'єктами врегулювання, повинні відповідати положенням статті 92b цього Регламенту на консолідованій основі в обсязі та у спосіб, визначені в статті 18 цього Регламенту. У разі застосування статті 21b(2) Директиви 2013/36/ЄС, кожна з двох проміжних материнських компаній ЄС, які спільно визначені як істотна дочірня компанія, повинні відповідати положенням статті 92b цього Регламенту на основі їх консолідованого стану.

4. Материнські установи ЄС повинні відповідати положенням частини шостої та пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту на основі їхнього консолідованого стану, якщо група включає одну чи більше кредитних установ або інвестиційних фірм, які авторизовані на надання інвестиційних послуг і здійснення видів діяльності, зазначених у пунктах (3) та (6) секції A додатка I до Директиви 2014/65/ЄС.

Якщо звільнення було надане на підставі статті 8(1)-(5), установи та, якщо застосовно, фінансові холдингові компанії або фінансові холдингові компанії змішаного типу, які входять до складу підгрупи ліквідності, повинні дотримуватися положень частини шостої та пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту на консолідованій основі або на субконсолідованій основі підгрупи ліквідності.

5. Якщо застосовується стаття 10 цього Регламенту, центральний орган, зазначений у згаданій статті, повинен дотримуватися вимог частин з другої по восьму цього Регламенту, та глави 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402 на основі консолідованого стану як цілісний суб'єкт, що складається з центрального органу та афілійованих до нього установ.

6. На додаток до вимог, встановлених у параграфах з 1 по 5 цієї статті, без обмеження інших положень цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС, якщо це обґрунтовано потребами нагляду зважаючи на особливості структури ризику або капіталу установи або якщо держави-члени ухвалюють національне законодавство, що вимагає структурного розділення видів діяльності у межах банківської групи, компетентні орган можуть вимагати від установи дотримання зобов'язань, встановлених частинами з другої по восьму цього Регламенту та розділом VII Директиви 2013/36/ЄС на субконсолідованій основі.

Застосування підходу, визначеного в першому підпараграфі, не повинне обмежувати ефективності нагляду на консолідованій основі та не повинне тягнути за собою непропорційних негативних наслідків на всю фінансову систему інших держав-членів або її частини чи Союзу в цілому, як і становити або створювати перешкоду для функціонування внутрішнього ринку.

Якщо принаймні два суб'єкти глобальної системно важливої установи, які належать до тієї самої глобальної системно важливої установи, є суб'єктами врегулювання, материнська установа ЄС такої глобальної системно важливої установи повинна обчислювати суму власних коштів та прийнятних зобов'язань згідно з пунктом (a) статті 92a(1) цього Регламенту. Таке обчислення необхідно здійснювати на основі консолідованого стану материнської установи ЄС так, ніби існує лише один суб'єкт врегулювання глобальної системно важливої установи.

Якщо сума, обчислена відповідно до першого параграфа цієї статті, є нижчою ніж сукупність сум власних коштів та прийнятних зобов'язань, зазначених у пункті (a) статті 92a(1) цього Регламенту, усіх суб'єктів врегулювання, які належать до такої глобальної системно важливої установи, органи з врегулювання повинні діяти відповідно до статей 45d(4) та 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

Якщо сума, обчислена відповідно до першого параграфа цієї статті, є вищою ніж сукупність сум власних коштів та прийнятних зобов'язань, зазначених у пункті (a) статті 92a(1) цього Регламенту, усіх суб'єктів врегулювання, які належать до такої глобальної системно важливої установи, органи з врегулювання можуть діяти відповідно до статей 45d(4) та 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

1. Материнські установи ЄС повинні дотримуватися положень частини восьмої на основі їхнього консолідованого стану.

Великі дочірні компанії материнських установ ЄС повинні розкривати інформацію, вказану у статтях 437, 438, 440, 442, 450, 451, 451a та 453, на індивідуальній основі або, у відповідних випадках на підставі цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС, на субконсолідованій основі.

2. Установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які є глобальними системно важливими установами, повинні дотримуватися статті 437a та пункту (h) статті 447 на основі консолідованого стану їхньої групи врегулювання.

3. Перший підпараграф параграфа 1 не застосовується до материнських установ ЄС, материнських фінансових холдингових компаній ЄС, материнських фінансових холдингових компаній змішаного типу ЄС або суб'єктів врегулювання, якщо вони підпадають під еквівалентні вимоги щодо розкриття на консолідованій основі, що здійснюється материнською компанією, що має осідок у третій країні.

Другий підпараграф параграфа 1 застосовується до дочірніх компаній материнських компаній, що мають осідок у третій країні, якщо такі дочірні компанії кваліфіковано як великі дочірні компанії.

4. Якщо застосовується стаття 10, центральний орган, зазначений у згаданій статті, повинен дотримуватися вимог частини восьмої на основі консолідованого стану центрального органу. Стаття 18(1) застосовується до центрального органу та афілійовані установи вважаються дочірніми компаніями центрального органу.

1. Материнські компанії та їхні дочірні компанії, які підпадають під дію цього Регламенту, повинні виконувати зобов'язання, встановлені у статті 5 Регламенту (ЄС) 2017/2402, на консолідованій або субконсолідованій основі, для забезпечення того, щоб їхні схеми, процеси та механізми, які вимагаються згаданими положеннями, були послідовними та належним чином інтегрованими, та щоб можна було представити будь-які дані та інформацію стосовно цілей здійснення нагляду. Зокрема, вони повинні забезпечувати, щоб дочірні компанії, які не підпадають під сферу дії цього Регламенту, запровадили схеми, процеси та механізми, необхідні для забезпечення відповідності згаданим положенням.

2. Установи повинні застосовувати додаткову вагу ризику відповідно до статті 270a цього Регламенту під час застосування статті 92 цього Регламенту на консолідованій основі або субконсолідованій основі, якщо вимоги, встановлені у статті 5 Регламенту (ЄС) 2017/2402, було порушено на рівні суб'єкта, що має осідок у третій країні, включеного до консолідації відповідно до статті 18 цього Регламенту, якщо порушення є значним у розрізі загального профілю ризиків групи.

1. Установи, фінансові холдингові компанії та фінансові холдингові компанії змішаного типу, від яких вимагається дотримання вимог, зазначених у секції 1 цієї глави, на основі їхнього консолідованого стану, здійснюють повну консолідацію всіх установ та фінансових установ, які є їхніми дочірніми компаніями. Параграфи 3-6 та параграф 9 цієї статті не застосовуються у випадках, коли частина шоста та пункт (d) статті 430(1) застосовуються на основі консолідованого стану установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу або на основі субконсолідованого стану підгрупи ліквідності, як визначено у статтях 8 та 10.

Для цілей статті 11(3a), установи, від яких вимагається дотримання вимог, зазначених у статті 92a або 92b на консолідованій основі, повинні здійснювати повну консолідацію всіх установ та фінансових установ, які є їхніми дочірніми компаніями у відповідних групах врегулювання.

2. Компанії з надання допоміжних послуг повинні бути включені в консолідацію у випадках та відповідно до методів, що встановлені у цій статті.

3. Якщо компанії є пов'язаними у розумінні статті 22(7) Директиви 2013/34/ЄС, компетентні органи повинні визначити те, як саме повинна бути здійснена консолідація.

4. Орган, що здійснює консолідований нагляд, вимагає здійснення пропорційної консолідації відповідно до часток участі у капіталі установи та фінансових установ, якими керує компанія, включена до консолідації разом з однією чи більше компаній, які не включено у консолідацію, якщо відповідальність таких компаній є обмеженою частками участі у капіталі.

5. У разі форм участі чи зв'язків капіталу, що відрізняються від наведених у параграфах 1 та 4, компетентні органи повинні визначити необхідність та метод здійснення консолідації. Зокрема, вони можуть дозволити чи вимагати використання методу оцінювання за часткою участі. Однак, такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у нагляд на консолідованій основі.

6. Компетентні органи повинні визначити необхідність та метод здійснення консолідації у таких випадках:

(a) якщо на думку компетентних органів установа має значний вплив на одну чи більше установ або фінансових установ, але не володіє часткою участі та не має інших зв'язків капіталу у таких установах; та

(b) якщо двома або більше установами або фінансовими установами керує єдине керівництво в інший спосіб, ніж на підставі договору, положень установчого договору або статуту.

Зокрема, компетентні органи можуть дозволити або вимагати використання методу, передбаченого у статті 22(7), (8) та (9) Директиви 2013/34/ЄС. Однак такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у консолідований нагляд.

7. Якщо установа має дочірню компанію, що є компанією, яка не є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, або володіє часткою участі у такій компанії, вона повинна застосовувати до такої дочірньої компанії або частки участі метод оцінювання за часткою участі. Однак, такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у нагляд на консолідованій основі.

Як відступ від першого підпараграфа, компетентні органи можуть дозволити або вимагати, що установи застосовували різні методи до таких дочірніх компаній або часток участі, включно з методами, передбаченими застосовною системою бухгалтерського обліку, за умови що:

(a) установа станом на 28 грудня 2020 року не застосовує метод оцінювання за часткою участі;

(b) застосування методу оцінювання за часткою участі буде невиправдано обтяжливим або метод оцінювання за часткою участі недостатньою мірою відображатиме ризики, які компанія, зазначена у першому підпараграфі, створює для установи; та

(c) застосований метод не призводить до повної або пропорційної консолідації такої компанії.

8. Компетентні органи можуть вимагати повної або часткової консолідації дочірньої компанії або компанії, у якій установа володіє часткою участі, якщо така дочірня компанія або компанія не є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, та якщо усі наведені нижче умови виконано:

(a) компанія не є страховою компанією, страховою компанією третьої країни, перестраховою компанією, перестраховою компанією третьої країни, страховою холдинговою компанією або компанією, яку виключено зі сфери дії Директиви 2009/138/ЄС відповідно до статті 4 зазначеної Директиви;

(b) існує значний ризик того, що установа ухвалить рішення надати фінансову підтримку такій компанії в стресових умовах, за відсутності чи у перевищення будь-яких договірних зобов'язань надати таку підтримку.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення умов, відповідно до яких необхідно здійснювати консолідацію у випадках, зазначених у параграфах 3-6 та параграфі 8.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установу, фінансову установу або компанію з надання допоміжних послуг, яка є дочірньою компанією або компанією, частки участі якої перебувають у володінні, не потрібно включати у консолідацію, якщо загальна сума активів та позабалансових позицій відповідної компанії є меншою ніж менше з наведених нижче сум:

(a) 10 мільйонів євро;

(b) 1% загальної суми активів та позабалансових позицій материнської компанії або компанії, яка володіє частками участі.

2. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі відповідно до статті 111 Директиви 2013/36/ЄС, можуть на індивідуальній основі ухвалити рішення у наведених нижче випадках стосовно того, що установу, фінансову установу або компанію з надання допоміжних послуг, яка є дочірньою компанією або частки участі якої перебувають у володінні, не потрібно включати у консолідацію:

(a) якщо відповідна компанія розташована у третій країні, у якій існують правові перешкоди для передавання необхідної інформації;

(b) якщо відповідна компанія становить незначний інтерес тільки з огляну на цілі моніторингу установ;

(c) якщо на думку компетентних органів, відповідальних за здійснення нагляду на консолідованій основі, консолідація фінансового становища відповідної компанії буде неналежною або вводитиме в оману у розрізі цілей нагляду за відповідними установами.

3. Якщо у випадках, зазначених у параграфі 1 та пункті (b) параграфа 2, кілька компаній відповідають визначеним у них критеріям, вони в будь-якому разі повинні бути включені у консолідацію, навіть якщо спільно вони не становлять незначного інтересу у розрізі встановлених цілей.

1. Компетентні органи повинні співпрацювати у форматі тісних консультацій:

(a) у випадку заяв на отримання дозволів, зазначених у статті 143(1), статті 151(4) та (9), статті 283, статті 312(2) та статті 363 відповідно, поданих материнською установою ЄС та її дочірніми компаніями, або спільно дочірніми компаніями материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу, для ухвалення рішення про надання чи ненадання запитуваного дозволу або визначення умов та вимог, якщо необхідно, на яких такий дозвіл може бути надано;

(b) для цілей визначення того, чи дотримано критеріїв для спеціального внутрішньогрупового підходу, як зазначено у статті 422(9) та статті 425(5), доповнених регуляторними технічними стандартами Європейського банківського органу (EBA), зазначеними у статті 422(10) та статті 425(6).

Заяви подають тільки до органу, що здійснює консолідований нагляд.

Заяви, зазначені у статті 312(2), повинні включати опис методології, що використовується для розподілення капіталу на операційні ризики між різними суб'єктами групи. Заяви повинні містити інформацію про існування та спосіб реалізації механізму диверсифікаційних ефектів за допомогою системи управління ризиками.

2. Компетентні органи повинні робити усе можливе в межах своїх повноважень для досягнення протягом шести місяців спільного рішення стосовно:

(a) заяви, зазначеної у пункті (a) параграфа 1;

(b) оцінювання критеріїв та визначення спеціального підходу, зазначеного у пункті (b) параграфа 1.

Таке спільне рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, яке компетентний орган, зазначений у параграфі 1, повинен надати заявнику.

3. Перебіг періоду, зазначеного у параграфі 2, розпочинається:

(a) з дати отримання органом, що здійснює консолідований нагляд, повної заяви, зазначеної у пункті (a) параграфа 1. Орган, що здійснює консолідований нагляд, пересилає повну заяву іншим компетентним органам без затримки:

(b) з дати отримання компетентними органами звіту, підготовленого органом, що здійснює консолідований нагляд, у якому буде проаналізовано внутрішньогрупові зобов'язання.

4. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом шести місяців, орган, що здійснює консолідований нагляд, ухвалює власне рішення стосовно пункту (a) параграфа 1. Рішення органу, що здійснює консолідований нагляд, не обмежує повноважень компетентних органів згідно зі статтею 105 Директиви 2013/36/ЄС.

Рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, та воно повинне враховувати думки та застереження інших компетентних органів, висловлені протягом цього шестимісячного періоду.

Орган, що здійснює консолідований нагляд, надає рішення надається материнській установі ЄС, материнській фінансовій холдинговій компанії ЄС або материнській фінансовій холдинговій компанії ЄС змішаного типу та іншим компетентним органам.

Якщо наприкінці шестимісячного періоду будь-який з відповідних компетентних органів передав питання до Європейського банківського органу (EBA) відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен відстрочити своє рішення стосовно пункту (a) параграфа 1 цієї статті та зачекати, поки Європейський банківський орган (EBA) ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення ЕВА. Шестимісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

5. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом шести місяців, компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду за дочірньою компанією, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення стосовно пункту (b) параграфа 1.

Рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, та воно повинне враховувати думки та застереження інших компетентних органів, висловлені протягом цього шестимісячного періоду.

Рішення надається органу, що здійснює консолідований нагляд, який інформує про нього материнську установу ЄС, материнську фінансову холдингову компанію ЄС або материнську фінансову холдингову компанію ЄС змішаного типу.

Якщо наприкінці шестимісячного періоду орган, що здійснює консолідований нагляд, передав питання до Європейського банківського органу (EBA) відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду за дочірньою компанією, на індивідуальній основі повинен відстрочити своє рішення стосовно пункту (b) параграфа 1 цієї статті та зачекати, поки Європейський банківський орган (EBA) ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення ЕВА. Шестимісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

6. Якщо материнська установа ЄС та її дочірні компанії, дочірні компанії материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу використовують підхід вдосконаленого вимірювання, зазначений у статті 312(2), або підхід на основі внутрішніх рейтингів, зазначений у статті 143, на уніфікованій основі, компетентні органи повинні дозволити, щоб визначення досягнення кваліфікаційних критеріїв, передбачених у статтях 321 та 322 або у секції 6 глави 3 розділу II частини третьої відповідно, відбувалося шляхом розгляду материнської компанії та дочірніх компаній в сукупності, у спосіб, який відповідає структурі групи та її системами, процесами та методиками управління ризиками.

7. Рішення, зазначене у параграфах 2, 4 та 5, вважається остаточним та компетентні органи відповідних держав-членів зобов'язані його застосовувати.

8. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення процесу спільного ухвалення рішень, зазначеного у пункті (a) статті 1, стосовно застосування дозволів, згаданих у статті 143(1), статті 151(4) та (9), статті 283, статті 312(2), та статті 363, з метою спрощення процесу ухвалення рішень.

EBA подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. За заявою материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу або субконсолідованої дочірньої компанії материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу у державі-члені, орган, що здійснює консолідований нагляд, та компетентні органи, відповідальні за нагляд за дочірніми компаніями материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу, повинні зробити все від них залежне для досягнення спільного рішення стосовно того, чи виконано умови, передбачені пунктами (a)-(d) статті 8(1), та стосовно визначення єдиної підгрупи ліквідності для застосування статті 8.

Спільне рішення повинне бути ухвалене протягом шести місяців після подання органом, що здійснює консолідований нагляд, звіту щодо визначення єдиної підгрупи ліквідності на основі критеріїв, встановлених у статті 8. У разі незгоди протягом шестимісячного періоду, орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен проконсультуватися з Європейським банківським органом (EBA) за вимогою будь-якого з інших відповідних компетентних органів. Орган, що здійснює консолідований нагляд, може консультуватися з Європейським банківським органом (EBA) за власною ініціативою.

Спільне рішення може також встановлювати обмеження щодо розташування чи права власності на ліквідні активи та вимагати мінімальні суми ліквідних активів, які повинні бути у установ, які буде звільнено від застосування положень частини шостої.

Таке спільне рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, яке орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен надати материнській установі підгрупи ліквідності.

2. У разі відсутності спільного рішення протягом шести місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду на індивідуальній основі ухвалює власне рішення.

Однак, будь-який компетентний орган може протягом шестимісячного періоду звернутися до Європейського банківського органу (EBA) із запитанням щодо дотримання пунктів (a)-(d) статті 8(1). У такому разі Європейський банківський орган (EBA) може здійснити незобов'язальну медіацію відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, та всі залучені компетентні органи повинні відстрочити ухвалення рішень до отримання результатів незобов'язальної медіації. Якщо протягом медіації компетентні органи не досягнуть згоди протягом трьох місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення з урахуванням пропорційності вигід та ризиків на рівні держави-члена материнської установи та пропорційності вигід та ризиків на рівні держави-члена дочірньої компанії. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

Спільне рішення, зазначене у параграфі 1, та рішення, зазначене у другому підпараграфі цього параграфа, повинні є обов'язковими до виконання.

3. Будь-який відповідний компетентний орган також може протягом шестимісячного періоду консультуватися з Європейським банківським органом (EBA) у разі незгоди щодо умов пунктів (a)-(d) статті 8(3). У такому разі Європейський банківський орган (EBA) може здійснити незобов'язальну медіацію відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, та всі залучені компетентні органи повинні відстрочити ухвалення рішень до отримання результатів незобов'язальної медіації. Якщо протягом медіації компетентні органи не досягнуть згоди протягом трьох місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення.

1. Дочірні установи повинні застосовувати вимоги, встановлені у статтях 89, 90 та 91, у частинах третій, четвертій і сьомій, а також пов'язані вимоги щодо звітування, встановлені в частині сьомій А, на основі субконсолідованого стану, якщо такі установи або їхня материнська компанія, якщо материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, мають установу або фінансову установу як дочірню компанію у третій країні, або володіють часткою участі у такій компанії.

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, дочірні установи можуть вирішити не застосовувати вимоги, встановлені у статтях 89, 90 та 91, у частинах третій, четвертій і сьомій, а також пов'язані вимоги щодо звітування, встановлені в частині сьомій А, на основі субконсолідованого стану, якщо загальні активи та позабалансові позиції дочірніх компаній і участі у третіх країнах становлять менше ніж 10% загальної суми активів і позабалансових позицій дочірньої установи.

Для цілей застосування нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї глави, терміни "інвестиційна фірма", "кредитна установа", "фінансова установа" та "установа" також застосовуються до компаній, що мають осідок у третіх країнах, які у випадку, якби вони мали осідок у Союзі, відповідали б за означенням термінам, наведеним у статті 4.

1. Визначення вартості активів та позабалансових позицій здійснюється відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку.

2. Як відступ від параграфа 1, компетентні органи можуть вимагати від установ визначення вартості активів та позабалансових позицій та визначення власних коштів відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, які застосовуються на підставі Регламенту (ЄС) № 1606/2002.

Капітал першого рівня установи складається з суми основного капіталу першого рівня та додаткового капіталу першого рівня установи.

1. Елементи основного капіталу першого рівня установ включають:

(a) інструменти капіталу, за умови що дотримано вимог, встановлених у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними у пункті (a);

(c) нерозподілений прибуток;

(d) накопичений інший сукупний прибуток;

(e) інші резерви;

(f) фонди гарантування загального банківського ризику.

Елементи, зазначені у пунктах (c)-(f), визнаються основним капіталом першого рівня лише у разі, якщо вони доступні для необмеженого та негайного використання установами для покриття ризиків чи втрат у разі їх настання.

2. Для цілей пункту (c) параграфа 1 установи можуть включати проміжні або річні прибутки до основного капіталу першого рівня до ухвалення установою формального рішення стосовно підтвердження остаточного прибутку чи втрат установи за рік винятково у разі отримання попереднього дозволу від компетентного органу. Компетентний орган надає дозвіл, якщо виконано такі умови:

(a) ці доходи було перевірено особами, незалежними від установи, які відповідають за аудит звітності зазначеної установи;

(b) установа належним продемонструвала компетентному органу, що будь-яку передбачувану плату чи дивіденд було вирахувано з сум цих доходів.

Перевірка проміжних доходів установи або її річних доходів повинна надавати адекватний рівень гарантії в тому, що такі доходи було оцінено відповідно до принципів, визначених у застосовній системі бухгалтерського обліку.

3. Компетентні органи повинні оцінити відповідність випусків інструментів капіталу критеріям, визначеним у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29. Установи повинні класифікувати випуски інструментів капіталу як інструменти основного капіталу першого рівня тільки після надання дозволу компетентними органами.

Як відступ від першого підпараграфа, установи можуть класифікувати як інструменти основного капіталу першого рівня подальші випуски форм інструментів основного капіталу першого рівня, для яких вже отримано згаданий дозвіл, за умови що дотримано обох таких умов:

(a) положення, що регулюють такі подальші випуски, по суті є такими самими, що й положення, що регулюють випуски, для яких установи вже отримали дозвіл;

(b) установи завчасно повідомили компетентні органи про подальші випуски та їх класифікацію як інструментів основного капіталу першого рівня.

Компетентні органи повинні провести консультації з Європейським банківським органом (EBA) перед наданням дозволу на нові форми інструментів капіталу, які буде класифіковано як інструменти основного капіталу першого рівня. Компетентні органи повинні належним чином враховувати висновок Європейського банківського органу (EBA), та якщо вони вирішують відійти від такого висновку, вони повинні протягом трьох місяців з моменту отримання висновку EBA надіслати до EBA обґрунтування причин відхилення від отриманого висновку. Цей підпараграф не застосовується до інструментів капіталу, зазначених у статті 31.

На основі інформації, отриманої від компетентних органів, EBA готує, підтримує та публікує перелік усіх форм інструментів капіталу в кожній державі-члені, що кваліфікуються як інструменти основного капіталу першого рівня. Відповідно до статті 35 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Європейський банківський орган (EBA) може здійснювати збір будь-якої інформації щодо інструментів основного капіталу першого рівня, яку він вважатиме необхідною для встановлення відповідності критеріям, визначеним у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29 цього Регламенту, та для цілей ведення та оновлення списку, зазначеного у цьому підпараграфі.

Якщо за результатами процесу перегляду, визначеного у статті 80, та якщо існують достатні підтвердження того, що відповідні інструменти капіталу не відповідають або перестали відповідати критеріям, визначеним у статті 28, або, якщо застосовно, статті 29, Європейський банківський орган (EBA) може ухвалити рішення не додавати такі інструменти до списку, зазначеного у четвертому підпараграфі, або вилучити їх з такого списку, залежно від випадку. Європейський банківський орган (EBA) публікує оголошення стосовно таких змін, і таке оголошення повинно також містити позицію відповідного компетентного органу щодо предмету оголошення. Цей підпараграф не застосовується до інструментів капіталу, зазначених у статті 31.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення того, що означає "передбачуваний" у контексті визначення того, чи відбулося вирахування будь-якої передбачуваної плати чи дивіденду.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Елементи основного капіталу першого рівня повинні включати будь-які інструменти капіталу, випущені установою відповідно до регламентованих умов, якщо дотримано такі вимоги:

(a) установа належить до типу, який визначено застосовним національним правом, та яку компетентні органи кваліфікують як одне з такого:

(i) товариство взаємодопомоги;

(ii) кооперативне товариство;

(iii) ощадна установа;

(iv) подібна установа;

(v) кредитна установа, яка перебуває у повній власності однієї з установ, зазначених у пунктах (i)-(iv), та яку відповідний компетентний орган схвалив як таку, що підпадає від дію положень цієї статті, за умови що 100% випущених звичайних акцій кредитної установи прямо або опосередковано перебувають у володінні установи, зазначеної у вказаних пунктах, та протягом періоду тривалості такого володіння;

(b) дотримані умови, викладені у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29.

Такі товариства взаємодопомоги, кооперативні товариства або ощадні установи, визнані як такі відповідно до застосовного національного права до 31 грудня 2012 року, повинні вважатися як такі для цілей цієї частини, якщо вони продовжують відповідати критеріям, які були в основі їх визнання.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентні органи можуть визначати, що тип компанії, визнаний згідно із застосовним національним правом, відповідає визначенню компанії як товариства взаємодопомоги, кооперативного товариства, ощадної установи або подібної установи для цілей цієї частини.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Інструменти капіталу кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня тільки у разі, якщо вони відповідають усім таким умовам:

(a) інструменти випущено безпосередньо установою з попереднім схваленням з боку власників установи або, якщо дозволено відповідно до застосовного національного права, органом управління установи;

(b) інструменти повністю оплачені та набуття права власності на такі інструменти прямо чи опосередковано не фінансується установою;

(c) інструменти відповідають таким умовам щодо їх класифікації:

(i) їх кваліфіковано як капітал у розумінні статті 22 Директиви 86/635/ЄЕС;

(ii) їх кваліфіковано як власний капітал у розумінні застосовної системи бухгалтерського обліку;

(iii) їх класифіковано як власний капітал для цілей визначення неплатоспроможності внаслідок недостатності балансових активів, якщо це передбачено національним законодавством з питань неплатоспроможності;

(d) інструменти чітко й відокремлено відображені на балансі у фінансовій звітності установи;

(e) інструменти є безстроковими;

(f) основна сума інструментів не може бути зменшена або повернена, крім таких випадків:

(i) ліквідації установи;

(ii) дискреційних викупів інструментів або інших дискреційних способів зменшення капіталу, якщо установа отримала попередній дозвіл компетентного органу відповідно до статті 77;

(g) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки про те, що основна сума інструментів має чи може бути зменшена або повернена в інших випадках, ніж як у разі ліквідації установи, та сама установа не надає такої вказівки до або на момент випуску інструментів, крім як щодо інструментів, зазначених у статті 27, коли відмова установи від викупу таких інструментів заборонена застосовним національним правом;

(h) інструменти відповідають таким умовам стосовно розподілюваних виплат:

(i) відсутній механізм привілейованого розподілу стосовно порядку розподілу виплат, зокрема стосовно інших інструментів основного капіталу першого рівня, та умови, якими регулюються інструменти, не передбачають привілейованих прав щодо виплати розподілюваних сум;

(ii) розподілювані виплати володільцям інструментів можуть здійснюватися лише за рахунок сум, що підлягають розподілу;

(iii) умови, якими регулюються інструменти, не включають верхню межу або інше обмеження максимального рівня розподілюваних виплат, крім як у разі інструментів, зазначених у статті 27;

(iv) рівень розподілюваних виплат не визначається на основі суми, за яку інструменти було придбано на момент випуску, крім як у разі інструментів, зазначених у статті 27;

(v) умови, якими регулюються інструменти, не містять жодного зобов'язання установи здійснювати розподілювані виплати їхнім володільцям, та установа не має такого зобов'язання з інших підстав;

(vi) невиплата розподілюваних виплат не є подією невиконання зобов'язань з боку установи;

(vii) скасування розподілюваних виплат не накладає жодних обмежень на установу;

(i) порівняно з усіма інструментами капіталу, випущеними установою, інструменти поглинають першу і пропорційно найбільшу частку втрат після їх настання, та кожен інструмент поглинає втрати до тієї ж міри, що й інші інструменти основного капіталу першого рівня;

(j) пріоритетність інструментів у черзі є нижчою за всі інші вимоги у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи;

(k) інструменти дають своїм власникам право вимоги щодо залишкової частини активів установи, які, у випадку ліквідації установи та після виплати всіх вимог вищої пріоритетності, є пропорційними до сум таких випущених інструментів та не є фіксованими чи обмеженими верхньою межею, крім як у випадку інструментів капіталу, зазначених у статті 27;

(l) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, що має тісні зв'язки з суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(m) інструменти не є предметом будь-якої домовленості договірного або іншого характеру, яка підвищує пріоритетність вимог за інструментами у разі неплатоспроможності або ліквідації.

Умова, зазначена у пункті (j) першого підпараграфа, повинна вважатися виконаною навіть попри те, що інструменти може бути включено до додаткового капіталу першого або другого рівня відповідно до статті 484(3), за умови що їх пріоритетність є еквівалентною.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент основного капіталу першого рівня.

2. Умови, викладені у пункті (i) параграфа 1, повинні вважатися виконаними незважаючи на списання на постійній основі основної суми інструментів додаткового капіталу першого або другого рівня.

Умова, викладена у пункті (f) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на зниження основної суми інструменту капіталу в рамках процедури врегулювання або як наслідок списання інструментів капіталу, що вимагається органом з врегулювання, відповідальним за установу.

Умова, викладена у пункті (g) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на положення, якими регулюється інструмент капіталу, у яких прямо чи непрямо визначено, що основна сума інструменту має чи може бути зменшена в рамках процедури врегулювання або як наслідок списання інструментів капіталу, що вимагається органом з врегулювання, відповідальним за установу.

3. Умова, викладена у пункті (h)(iii) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на багаторазову виплату дивідендів за інструментами, якщо такі багаторазова виплата дивідендів не призводять до розподілу, який, у свою чергу, спричиняє непропорційне навантаження на власні кошти.

Умова, викладена у пункті (h)(v) першого підпараграфа параграфа 1, повинна вважатися виконаною навіть у випадку, якщо дочірня компанія є предметом договору про передавання прибутків та збитків, укладеного зі своєю материнською компанією, відповідно до якого дочірня компанія за результатами підготовки річної фінансової звітності зобов'язана здійснити передавання свого річного результату материнській компанії, якщо при цьому також виконано всі такі умови:

(a) материнська компанія володіє 90% або більше прав голосу та капіталу дочірньої компанії;

(b) материнська компанія та дочірня компанія розташованій в одній і тій самій державі-члені;

(c) договір було укладено для законних цілей, пов'язаних з оподаткуванням;

(d) під час підготовки річної фінансової звітності дочірня компанія має дискрецію знижувати суму розподілюваних виплат шляхом розподілення частини або всіх своїх прибутків до власних резервів або фондів гарантування загального банківського ризику перш ніж здійснювати будь-які платежі на користь своєї материнської компанії;

(e) материнська компанія зобов'язана згідно з договором повністю компенсувати своїй дочірній компанії всі збитки дочірньої компанії;

(f) договором передбачений період для повідомлення, відповідно до якого договір може бути припинено тільки наприкінці звітного року, і таке припинення набуває чинності не раніше, ніж на початку наступного звітного року, із зобов'язанням материнської компанії повністю компенсувати дочірній компанії всі втрати, понесені протягом поточного звітного року, без змін.

Якщо установа уклала договір про передавання прибутків та збитків, вона повинна без затримки повідомити про це компетентний орган та надати компетентному органу копію такого договору. Установа також повинна без затримки повідомити компетентний орган про будь-які зміни до договору про передавання прибутків та збитків та про його припинення. Установа не повинна укладати більше одного договору про передавання прибутків та збитків.

4. Для цілей пункту (h)(i) параграфа 1, диференційовані розподілювані виплати можуть відображати лише диференційовані права голосу. У цьому зв'язку більші розподілювані виплати можуть застосовуватися лише до інструментів основного капіталу першого рівня з меншою кількістю прав голосу або без прав голосу.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) застосовних форм та природи непрямого фінансування інструментів власних коштів;

(b) чи дійсно та у яких випадках багаторазові розподілювані виплати становлять непропорційне навантаження на власні кошти;

(c) значення привілейованих розподілюваних виплат.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Інструменти капіталу, випущені товариствами взаємодопомоги, кооперативними товариствами, ощадними установами або подібними установами, кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня тільки у разі, якщо виконано умови, встановлені у статті 28 разом з модифікаціями, що випливають із застосування цієї статті.

2. Стосовно викупу інструментів капіталу повинні бути дотримані такі умови:

(a) крім випадків заборони відповідно до застосовного національного права, установа повинна мати змогу відмовити у викупі інструментів;

(b) якщо відмова установи у викупі інструментів заборонена відповідно до застосовного національного права, положення, якими регулюються інструменти, повинні надавати установі змогу обмежувати їх викуп;

(c) відмова у викупі інструментів або обмеження викупу інструментів, якщо застосовно, не повинна вважатися подією дефолту установи.

3. Інструменти капіталу можуть включати верхню межу або обмеження щодо максимального рівня розподілюваних виплат тільки у разі, якщо така верхня межа або обмеження визначені у застосовному національному праві або статуті установи.

4. Якщо інструменти капіталу надають їх власнику права на резерви установи у разі неплатоспроможності або ліквідації, що обмежені номінальною вартістю інструментів, таке обмеження повинне застосовуватися однаковою мірою до володільців усіх інших інструментів основного капіталу першого рівня, випущених такою установою.

Умова, викладена у першому підпараграфі, застосовується без обмеження можливості товариств взаємодопомоги, кооперативних товариств, ощадних установ або подібних установ визнавати інструменти основного капіталу першого рівня, які не надають власнику прав голосу та які відповідають таким критеріям:

(a) вимоги володільців інструментів без права голосу у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи є пропорційними до частки всіх інструментів основного капіталу першого рівня, які представляють такі інструменти без права голосу;

(b) в іншому разі інструменти кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня.

5. Якщо інструменти капіталу надають своїм власникам право вимоги щодо активів установи у випадку неплатоспроможності або ліквідації, яке обмежується фіксованим розміром або верхньою межею, таке обмеження повинне застосовуватися однаковою мірою до всіх володільців усіх інструментів основного капіталу першого рівня, випущених установою.

6. EBA розробляє проекти технічних стандартів для визначення природи обмежень щодо викупу, необхідних у випадках, коли установам заборонено відмовляти у викупі інструментів власних коштів відповідно до застосовного національного права.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

У випадку, коли інструменти основного капіталу першого рівня припиняють відповідати умовам, встановленим у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29, застосовується таке:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент основного капіталу першого рівня;

(b) рахунки премій за акціями, які пов'язані з таким інструментом, негайно втрачають кваліфікацію як елементи основного капіталу першого рівня.

1. У надзвичайних ситуаціях компетентні органи можуть дозволити установам включати до основного капіталу першого рівня інструменти капіталу, які відповідають принаймні умовам, встановленим у пунктах (b)-(e) статті 28(1), якщо дотримано такі умови:

(a) інструменти капіталу випущено після 01 січня 2014 року;

(b) Комісія вважає інструменти капіталу державною допомогою;

(c) інструменти капіталу випущено у контексті заходів рекапіталізації згідно з правилами щодо державної допомоги, які існували на той час;

(d) на інструменти капіталу повністю підписані та ними володіють держава, відповідні органи публічної влади або суб'єкти публічної форми власності;

(e) інструменти капіталу здатні поглинати втрати;

(f) крім інструментів капіталу, зазначених у статті 27, у випадку ліквідації, інструменти капіталу надають своїм власникам право вимоги щодо залишкових активів установи після виплати усіх пріоритетніших вимог;

(g) існують адекватні механізми виходу держави або, якщо застосовно, відповідних органів публічної влади чи суб'єктів публічної форми власності;

(h) компетентний орган надав свій попередній дозвіл та опублікував своє рішення разом з обґрунтуванням такого рішення.

2. На основі обґрунтованого запиту релевантного компетентного органу, та у співробітництві з ним, EBA повинен вважати інструменти капіталу, зазначені у параграфі 1, еквівалентними інструментам основного капіталу першого рівня для цілей цього Регламенту.

1. Установа повинна виключати з будь-якого елементу власних коштів будь-яке збільшення свого власного капіталу відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку, що є результатом сек'юритизованих активів, у тому числі таке:

(a) таке збільшення пов'язане з майбутнім маржинальним доходом, що призводить до утворення прибутку від продажу для установи;

(b) якщо установа є оригінатором сек'юритизації, чистий прибуток, який виникає з капіталізації майбутнього доходу від сек'юритизованих активів, що забезпечує поліпшення кредитної якості для позицій у сек'юритизації.

2. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для подальшої деталізації поняття "прибутку від продажу", зазначеного у пункті (a) параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установи не повинні включати до будь-якого елементу власних коштів такі елементи:

(a) резерви, оцінені за справедливою вартістю, пов'язані з прибутками або втратами від хеджування грошових потоків фінансових інструментів, які не було оцінено за справедливою вартістю, включно із прогнозованими грошовими потоками;

(b) прибутки або втрати, пов'язані із зобов'язаннями установи, які було оцінено за справедливою вартістю, що виникли в результаті змін власного кредитного становища установи;

(c) прибутки або втрати, оцінені за справедливою вартістю, пов'язані з деривативними зобов'язаннями установи, що виникли в результаті змін власного кредитного ризику установи.

2. Для цілей пункту (c) параграфа 1, установи не повинні компенсувати прибутки або втрати, оцінені за справедливою вартістю, які є результатом кредитного ризику установи, за рахунок прибутків або втрат, які є результатом кредитного ризику їх контрагента.

3. Без обмеження до пункту (b) параграфа 1, установи можуть включати суму прибутків та втрат до їхніх зобов'язань у рамках власних коштів, якщо дотримано таких умов:

(a) зобов'язання мають форму облігацій, відповідно до статті 52(4) Директиви 2009/65/ЄС;

(b) зміни у вартості активів та зобов'язань установи є результатом таких самих змін у власного кредитного становища установи;

(c) існує тісна відповідність між вартістю облігацій, зазначених у пункті (a), та вартістю активів установи;

(d) існує можливість викупу іпотечних кредитів шляхом викупу облігацій, якими фінансуються іпотечні кредити, на ринку або за номінальною вартістю.

4. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення поняття "тісна відповідність між вартістю облігацій та вартістю активів", зазначеного у пункті (c) параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 30 вересня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Установи повинні застосовувати вимоги, передбачені статтею 105, до усіх своїх активів, оцінених за справедливою вартістю, під час підрахунку своїх власних коштів, та повинні вирахувати з основного капіталу першого рівня суми будь-яких необхідних додаткових коригувань оцінки.

Крім як у випадку елементів, зазначених у статті 33, установи не повинні здійснювати коригування для вирахування зі своїх власних коштів нереалізованих прибутків чи втрат з активів або зобов'язань, оцінених за справедливою вартістю.

1. Установи повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня таке:

(a) втрати за поточний фінансовий рік;

(b) нематеріальні активи, за винятком пруденційно оцінених програмних активів, на вартість яких негативного не випливає врегулювання, неплатоспроможність або ліквідація установи;

(c) відстрочені податкові активи, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах;

(d) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій із використанням підходу на основі внутрішніх рейтингів, від'ємні суми, які є результатом обчислення сум очікуваних втрат, як визначено статтями 158 та 159;

(e) активи пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами на балансі установи;

(f) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах основного капіталу першого рівня, включно з власними інструментами основного капіталу першого рівня, які установа повинна придбати згідно з дійсним чи умовним зобов'язанням на підставі чинного договірного зобов'язання;

(g) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо такі суб'єкти мають взаємне перехресне володіння з установою, і компетентний орган вважає таке володіння спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(h) відповідну суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(i) відповідну суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти;

(j) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів додаткового капіталу першого рівня відповідно до статті 56, що перевищує елементи додаткового капіталу першого рівня установи;

(k) суму експозиції наведених нижче елементів, вага ризику яких становить 1250%, якщо установа вираховує таку суму експозиції з суми елементів основного капіталу першого рівня як альтернативу, що застосовується замість ваги ризику 1250%:

(i) істотні частки участі поза фінансовим сектором;

(ii) позиції сек'юритизації, відповідно до пункту (b) статті 244(1), пункту (b) статті 245(1) та статті 253;

(iii) вільні постачання, відповідно до статті 379(3);

(iv) позиції у кошику, щодо яких установа не може визначити вагу ризику відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів, відповідно до статті 153(8);

(v) експозиції власного капіталу згідно з підходом на основі внутрішніх моделей, відповідно до статті 155(4).

(l) будь-які податкові стягнення, які стосуються елементів основного капіталу першого рівня, які можливо передбачити на момент обчислення, крім випадків, коли установа належним чином коригує суму елементів основного капіталу першого рівня мірою, якою такі податкові стягнення знижують суму, до розміру якої такі елементи можуть використовуватися для покриття ризиків та втрат;

(m) відповідні суми недостатнього покриття непрацюючих експозицій;

(n) для зобов'язання щодо мінімальної вартості, зазначеного у статті 132c(2), будь-яку суму, на яку поточна ринкова вартість паїв або акцій компаній колективного інвестування, що лежить в основі зобов'язання щодо мінімальної вартості, менша за поточну вартість зобов'язання щодо мінімальної вартості і для якої установа ще не визнала зменшення елементів основного капіталу першого рівня.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення способів застосування вирахувань, зазначених у пунктах (a), (c), (e), (f), (h), (i) і (l) параграфа 1 цієї статті, а також пов'язаних вирахувань, зазначених у пунктах (a), (c), (d) і (f) статті 56 та пунктах (a), (c) і (d) статті 66.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення типів інструментів капіталу фінансових установ та, за погодженням з європейським наглядовим органом (Європейським органом зі страхування і професійних пенсій) (EIOPA), створеним відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 від 24 листопада 2010 року (- 17), страхових і перестрахових компаній третіх країн, а також компаній, виключених зі сфери застосування Директиви 2009/138/ЄС відповідно до статті 4, які підлягають вирахуванню з таких елементів власних коштів:

(a) елементів основного капіталу першого рівня;

(b) елементів додаткового капіталу першого рівня;

(c) елементів другого рівня.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення способів застосування вирахувань, зазначених у пункті (b) параграфа 1, у тому числі істотності негативного впливу на оцінку, що не викликають пруденційних занепокоєнь.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Установи повинні визначати суму нематеріальних активів, які підлягають вирахуванню, відповідно до такого:

(a) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна бути зменшена на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань, які було б погашено, якби нематеріальні активи було знецінено або їх визнання було припинено згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(b) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна включати гудвіл, включений до визначення вартості значних інвестицій установи;

(c) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна бути зменшена на суму бухгалтерської переоцінки нематеріальних активів дочірньої компанії, що є наслідком консолідації дочірніх компаній, пов'язані з особами, іншими ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу частини першої.

1. Установи повинні визначити суму відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, яка вимагає вирахування відповідно до статті.

2. Крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у параграфі 3, сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, повинна бути обчислена без її зменшення на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань установи.

3. Сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, може бути зменшена на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань установи у разі, якщо дотримано такі умови:

(a) згідно із застосовним національним правом суб'єкт має законне право здійснювати взаємозалік поточних податкових активів та поточних податкових зобов'язань;

(b) відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов'язання стосуються податків, які стягуються одним і тим самим податковим органом з одного і того самого оподатковуваного суб'єкта.

4. Пов'язані відстрочені податкові зобов'язання установи, які використовуються для цілей параграфа 3, можуть не включати відстрочених податкових зобов'язань, які зменшують суму нематеріальних активів або активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами, що повинні бути вирахувані.

5. Сума пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань, зазначених у параграфі 4, повинна бути розподілена між:

(a) відстроченими податковими активами, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та виникають із тимчасових різниць, які не вираховуються відповідно до статті 48(1);

(b) усіх інших відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах.

Установи повинні розподіляти пов'язані відстрочені податкові зобов'язання відповідно до пропорційних часток відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, представлених елементами, зазначеними у пунктах (a) і (b).

1. Такі елементи не підлягають вирахуванню з власних коштів, та до них повинна застосовуватися вага ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках:

(a) переплати податків, сплачені установою, за поточний рік;

(b) податкові збитки установи за поточний рік, перенесені на минулі роки, що дають їм право на подання вимоги або заявки щодо їх повернення до центрального уряду, регіонального уряду або місцевого податкового органу.

2. Відстрочені податкові активи, що не ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, повинні бути обмежені відстроченими податковими активами, які було створено до 23 листопада 2016 року та які утворилися у зв'язку з тимчасовими різницями, якщо дотримано всі такі вимоги:

(a) у випадку, коли установа при формальному затвердженні своєї річної фінансової звітності фіксує втрату, або у випадку ліквідації чи неплатоспроможності установи їх автоматично та в обов'язковому порядку замінюють на податковий кредит;

(b) установа здатна, відповідно до застосовного національного податкового права, компенсувати за рахунок податкового кредиту, зазначеного у пункті (a), будь-яке податкове зобов'язання установи або будь-якої іншої компанії, яка входить до тієї самої консолідації, що й установа, для податкових цілей відповідно до зазначеного права, або будь-якої іншої компанії, яка підлягає нагляду на консолідованій основі, згідно з главою 2 розділу II частини першої;

(c) якщо сума податкових кредитів, зазначених у пункті (b), перевищує обсяг податкових зобов'язань, зазначених у тому ж пункті, будь-яке таке перевищення без затримки заміняється на пряму вимогу до центрального уряду держави-члена, у якій установу засновано.

Якщо виконано умови, викладені у пунктах (a), (b) і (c), установи повинні застосовувати до відстрочених податкових активів вагу ризику 100%.

Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до пункту (d) статті 36(1), не повинна зменшуватися шляхом збільшення рівня відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, або інших додаткових податкових ефектів, які могли б виникнути, якби резерви призводили до підвищення рівня очікуваних втрат згідно з секцією 3 глави 3 розділу II частини третьої.

1. Для цілей пункту (e) статті 36(1), сума активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами повинна бути зменшена на:

(a) суму будь-якого пов'язаного відстроченого податкового зобов'язання, яке було б погашено, якби активи було знецінено або їх визнання було припинено згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(b) суму активів у пенсійному фонді із заздалегідь визначеними виплатами, який установа може використовувати необмежено, за умови отримання установою попереднього дозволу від компетентного органу.

Зазначеним активам, використаним з метою зменшення суми, що підлягає вирахуванню, присвоюють вагу ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв, відповідно до яких компетентний орган повинен дозволяти установам зменшувати суми активів у пенсійних фондах із заздалегідь визначеними виплатами, як зазначено у пункті (b) параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Для цілей пункту (f) статті 36(1), установи повинні обчислювати пакети акцій у власних інструментах основного капіталу першого рівня на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій у власних інструментах основного капіталу першого рівня на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах основного капіталу першого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах основного капіталу першого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах основного капіталу першого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Для цілей вирахування, вважається, що існує значна інвестиція в суб'єкт фінансового сектора у разі, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) установа володіє більше ніж 10% інструментів основного капіталу першого рівня, випущених таким суб'єктом;

(b) установа має тісні зв'язки з таким суб'єктом та володіє інструментами основного капіталу першого рівня, випущеними таким суб'єктом;

(c) установа володіє інструментами основного капіталу першого рівня, випущеними таким суб'єктом, та суб'єкт не включено до консолідації згідно з главою 2 розділу II частини першої, проте його включено до тієї самої консолідації бухгалтерського обліку, що й установу, для цілей фінансової звітності згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

Установи повинні здійснювати вирахування, зазначені у пунктах (g), (h) та (i) статті 36(1), відповідно до зазначених нижче положень:

(a) пакети акцій в інструментах основного капіталу першого рівня та в інших інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) для цілей вирахування страхові власні кошти першого рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах основного капіталу першого рівня.

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (h) та (i) статті 36(1) відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як довга позиція, так і коротка позиція входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора у таких індексах.

1. Для цілей пункту (h) статті 36(1), установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% агрегованої суми елементів основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування таких елементів основного капіталу першого рівня:

(i) статей 32-35;

(ii) вирахування, зазначені у пунктах (a)-(g), пунктах (k)(ii)-(v) та в пункті (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня тих суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з суми, зазначеної в пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта, зазначеного в пункті (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами основного капіталу першого рівня, які утримує установа. Установи повинні визначити суму кожного інструменту основного капіталу першого рівня, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент основного капіталу першого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (h) статті 36(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i)-(iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту основного капіталу першого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Для цілей пункту (i) статті 36(1), відповідна сума, яка підлягає вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня, повинна виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, та повинні визначатися відповідно до статей 44-45 та підсекції 2.

1. Для цілей пункту (m) статті 36(1), експозиція включає будь-які з наведених нижче елементів, за умови що вони не включені до торгового портфелю установи:

(a) борговий інструмент, у тому числі борговий цінний папір, позика, аванс та депозит на вимогу;

(b) надане зобов'язання із кредитування, надана фінансова гарантія або будь-яке інше надане зобов'язання, відкличні чи безвідкличні, крім невикористаних кредитних інструментів, що можуть бути скасовані безумовно в будь-який час та без попередження, або що в ефективний спосіб забезпечують автоматичне скасування у зв'язку з погіршенням кредитоспроможності позичальника.

2. Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартістю експозиції боргового інструменту вважається облікова вартість, визначена без урахування будь-яких коригувань на специфічний кредитний ризик, коригувань додаткової вартості відповідно до статей 34 та 105, сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), інших зменшень власних коштів, пов'язаних із експозицією, або часткові списання, здійснені установою в момент, коли експозиція востаннє була кваліфікована як непрацююча.

Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартість експозиції боргового інструменту, який було придбано за ціною, нижчою ніж сума, якою володіє боржник, повинна включати різницю між ціною купівлі та сумою, якою володів боржник.

Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартістю експозиції наданого зобов'язання із кредитування, наданої фінансової гарантії або будь-якого іншого наданого зобов'язання, як зазначено в пункті (b) статті 1 цієї статті, вважається її номінальне значення, яке становить максимальну експозицію установи у кредитному ризику без урахування будь-якого забезпеченого фінансово чи не забезпеченого фінансово кредитного захисту. Номінальним значенням наданого зобов'язання із кредитування вважається невикористана сума, в розмірі якої установа взяла на себе зобов'язання із кредитування, та номінальним значенням наданої фінансової гарантії вважається максимальна сума, яку суб'єкту доведеться сплатити у разі реалізації права вимоги за гарантією.

Номінальне значення, вказане у третьому підпараграфі цього параграфа, не враховує будь-яких коригувань на специфічний кредитний ризик, коригувань додаткової вартості відповідно до статей 34 та 105, сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), інших зменшень власних коштів, пов'язаних із експозицією.

3. Для цілей пункту (m) статті 36(1), як непрацюючі класифікуються такі експозиції:

(a) експозиція, яка вважається такою, що зазнала дефолту відповідно до статті 178;

(b) експозиція, яка вважається знеціненою відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку;

(c) експозиція вважається такою, що перебуває на пробації відповідно до параграфа 7, якщо надано поступку або якщо експозиція стає простроченою більше ніж на 30 днів;

(d) експозиція у формі зобов'язання, яке у разі його використання будь-яким способом вірогідно не буде повернено в повному обсязі без реалізації забезпечення;

(e) експозиція у формі фінансової гарантії, права по якій вірогідно будуть реалізовані стороною, якій гарантовано виконання зобов'язань, у тому числі у випадках, коли базисна гарантована експозиція задовольняє критерії для визнання її непрацюючою.

Для цілей пункту (a), всі балансові та позабалансові експозиції у боржнику вважаються непрацюючими, якщо установа має балансові експозиції у боржнику, які прострочено більше ніж на 90 днів та які становлять більше ніж 20% усіх балансових експозицій такого боржника.

4. Експозиції, які не були предметом поступки, перестають вважатися непрацюючими для цілей пункту (m) статті 36(1), якщо виконано всі такі умови:

(a) експозиція відповідає критеріям виходу, що застосовуються установою для скасування класифікації як знеціненої експозиції відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку та для скасування класифікації експозиції як дефолтної відповідно до статті 178;

(b) становище боржника покращилося настільки, що в установи не виникає сумнівів стосовно вірогідності повного та своєчасного здійснення майбутніх виплат;

(c) боржник не має жодних сум, прострочення по сплаті яких перевищило 90 днів.

5. Класифікація непрацюючої експозиції як необоротного активу, що утримується для продажу відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку, не припиняє її класифікації як непрацюючої експозиції для цілей пункту (m) статті 36(1).

6. Непрацюючі експозиції, які є предметом поступки, перестають вважатися непрацюючими для цілей пункту (m) статті 36(1), якщо виконано всі такі умови:

(a) експозиції перестали відповідати критеріям, за якими їх можливо класифікувати як непрацюючі згідно з параграфом 3:

(b) минув принаймні один рік після дати надання поступки та дати класифікації експозицій як непрацюючих, залежно від того, яка з дат є пізнішою;

(c) відсутня прострочена сума після надання поступки та в установи, на основі аналізу фінансового становища боржника, не виникає сумнівів стосовно вірогідності повного та своєчасного здійснення майбутніх виплат щодо експозиції.

Повне та своєчасне здійснення виплат може вважатися вірогідним, якщо боржник здійснює регулярні та своєчасні платежі сум коштів, що дорівнюють одному з такого:

(a) сумі, яку було прострочено до надання поступки, якщо були прострочені суми;

(b) сумі, яку було списано в рамках надання поступки, якщо прострочених сум не було.

7. Якщо непрацюючу експозицію припиняють класифікувати як непрацюючу відповідно до параграфа 6, експозиція вважається такою, що перебуває на пробації, допоки виконуються всі такі умови:

(a) минуло принаймні два роки з дати, коли експозицію, яка стала предметом поступки, було рекласифіковано як працюючу;

(b) протягом принаймні половини періоду, протягом якого експозиція повинна була перебувати на пробації, здійснюються регулярні та своєчасні платежі, за рахунок яких виплачено значну основну частину агрегованої суми або відсотків за нею;

(c) за жодною експозицією боржника немає прострочень довше, ніж на 30 днів.

1. Поступка - це відмова від застосування установою передбачених примусових заходів виконання до боржника, у якого виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань. Відмова від застосування передбачених примусових заходів виконання може тягнути за собою виникнення втрати для кредитора, та стосується будь-чого з такого:

(a) внесення змін до умов боргового зобов'язання, якби за відсутності таких змін боржник мав би труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(b) повне або часткове рефінансування боргового зобов'язання, якби за відсутності такого рефінансування боржник мав би труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань.

2. Поступкою вважаються принаймні такі ситуації:

(a) нові договірні умови є більш сприятливими для боржника порівняно з попередніми договірними умовами, якщо у боржника виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(b) нові договірні умови є більш сприятливими для боржника порівняно з договірними умовами, які пропонує та сама установа у той самий час боржникам із подібним профілем ризику, якщо у боржника виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(c) згідно з початковими договірними умовами експозицію за було класифіковано як непрацюючу до внесення змін до договірних умов або було б класифіковано як непрацюючу за відсутності змін до договірних умов;

(d) вжиті заходи призвели до повного або часткового припинення боргового зобов'язання;

(e) установа схвалює застосування положень, які відкривають перед боржником можливість зміни договірних умов, та експозицію було класифіковано як непрацюючу до застосування згаданих положень або було б класифіковано як непрацюючу, якби згадані положення не було застосовано;

(f) на момент або незадовго до взяття на себе боргового зобов'язання боржник здійснив виплату основної суми або відсотків за іншим борговим зобов'язання тієї самої установи, яке було класифіковано як непрацююча експозиція або яке було б класифіковано як непрацююча експозиція за відсутності зазначених платежів;

(g) внесення змін до договірних умов передбачає здійснення платежів шляхом стягнення застави, якщо такі зміни становлять відмову від застосування передбачених примусових заходів виконання.

3. Про можливість ухвалення рішення щодо надання поступки свідчать такі показники:

(a) початковий договір прострочено більше ніж на 30 днів принаймні один раз протягом тримісячного періоду до внесення змін до нього або буде прострочено на більше ніж на 30 днів без внесення змін;

(b) на момент або незадовго до укладення кредитного договору боржник здійснив виплату основної суми або відсотків за іншим борговим зобов'язання тієї самої установи, яке було прострочено на 30 днів принаймні один раз протягом тримісячного періоду до взяття на себе нового боргового зобов'язання;

(c) установа схвалює застосування положень, які відкривають перед боржником можливість зміни договірних умов, та експозицію прострочено на 30 днів або буде прострочено на 30 днів, якщо згадані положення не буде застосовано.

4. Для цілей цієї статті, оцінювання труднощів, що виникають у боржника з виконанням своїх фінансових зобов'язань, повинне відбуватися на рівні боржника, беручи до уваги всі юридичні особи у групі боржника, включені до консолідації бухгалтерського обліку групи, та фізичних осіб, які здійснюють контроль над групою.

1. Для цілей пункту (m) статті 36(1), установи повинні визначити відповідну суму недостатнього покриття окремо для кожної непрацюючої експозиції, яку буде вирахувано з елементів основного капіталу першого рівня, шляхом віднімання суми, визначеної у пункті (b) цього параграфа, від суми, визначеної у пункті (a) цього параграфа, якщо сума, зазначена у пункті (a), перевищує суму, зазначену в пункті (b):

(a) сума:

(i) незабезпеченої частини кожної непрацюючої експозиції, якщо є, помножена на відповідний коефіцієнт, зазначений у параграфі 2;

(ii) забезпеченої частини кожної непрацюючої експозиції, якщо є, помножена на відповідний коефіцієнт, зазначений у параграфі 3;

(b) сума таких елементів, за умови що вони стосуються тієї самої непрацюючої експозиції:

(i) коригування на специфічний кредитний ризик;

(ii) додаткові коригування вартості відповідно до статей 34 та 105;

(iii) інші зменшення власних коштів;

(iv) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій із використанням Методу на основі внутрішніх рейтингів, абсолютна вартість сум, вирахуваних згідно з пунктом (d) статті 36(1), які стосуються непрацюючих експозицій, при цьому абсолютна вартість, що відноситься на кожну непрацюючу експозицію, визначається шляхом множення сум, вирахуваних відповідно до пункту (d) статті 36(1), на частку суми очікуваних втрат непрацюючої експозиції у загальній сумі очікуваної втрати від дефолтних чи недефолтних експозицій, у відповідних випадках;

(v) якщо непрацююча експозиція придбавається за ціною, що є нижчою за ніж сума, якою володіє боржник, різниця між ціною купівлі та сумою, якою володів боржник;

(vi) суми, списані установою до того, як експозицію було класифіковано як непрацюючу.

Забезпеченою частиною непрацюючої експозиції є частина експозиції, яка для цілей обчислення вимог до власних коштів відповідно до розділу II частини третьої вважається такою, що її гарантовано фінансово забезпеченим кредитним захистом чи не забезпеченим фінансово кредитним захистом або повністю та в цілому забезпечено іпотекою.

Незабезпеченій частині непрацюючої експозиції відповідає різниця, якщо є, між вартістю експозиції, як зазначено у статті 47a(1), та забезпеченою частиною експозиції, за наявності.

2. Для цілей пункту (a)(i) параграфа 1, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0,35 для незабезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем третього року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(b) 1 для незабезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується з першого дня четвертого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

3. Для цілей пункту (a)(ii) параграфа 1, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0,25 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем четвертого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(b) 0,35 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем п'ятого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(c) 0,55 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем шостого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(d) 0,70 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем сьомого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(e) 0,80 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої іншим забезпеченим або не забезпеченим фінансово кредитним захистом згідно з положеннями розділу II частини третьої, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем сьомого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(f) 0,80 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(g) 1 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої іншим забезпеченим або не забезпеченим фінансово кредитним захистом згідно з положеннями розділу II частини третьої, що застосовується починаючи з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(h) 0,85 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем дев'ятого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(i) 1 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується починаючи з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

4. Як відступ від параграфа 3 цієї статті, до частини непрацюючої експозиції, гарантованої чи застрахованої офіційним експортно-кредитним агентством або гарантованої чи контргарантованої прийнятним надавачем захисту, зазначеним у пунктах (a)-(e) статті 201(1), незабезпеченим експозиціям у якій буде присвоєно вагу ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та сьомим роками після класифікації експозиції як непрацюючої; та

(b) 1 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

5. EBA повинен оцінити практики визначення вартості забезпечених непрацюючих експозицій та може розробити настанови з визначенням єдиної методології, включно з мінімальними вимогами щодо переоцінки у частині строків та спеціалізованих методів, для пруденційного оцінювання прийнятних форм забезпеченого та не забезпеченого фінансово кредитного захисту, зокрема, стосовно припущень, притаманних для їх відновлюваності та примусового виконання. Такі настанови також можуть включати загальні методологічні аспекти щодо визначення вартості забезпеченої частини непрацюючої експозиції, як зазначено у параграфі 1.

Такі настанови повинні бути видані відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. Як відступ від положень параграфа 2, якщо між першим роком та другим роком після класифікації як непрацюючої експозиції було надано поступку, передбачений у параграфі 2 коефіцієнт, що застосовується на дату надання поступки, підлягає застосуванню протягом додаткового періоду тривалістю один рік.

Як відступ від положень параграфа 3, якщо між другим роком та шостим роком після класифікації як непрацюючої експозиції було надано поступку, передбачений у параграфі 3 коефіцієнт, що застосовується на дату надання поступки, підлягає застосуванню протягом додаткового періоду тривалістю один рік.

Цей параграф застосовується лише стосовно першого випадку надання поступки після класифікації експозиції як непрацюючої.

1. Під час здійснення вирахувань, які є обов'язковими відповідно до пунктів (c) та (i) статті 36(1), установи не повинні вираховувати суми елементів, перелічених у пунктах (a) і (b) цього параграфа, які в сукупності дорівнюють або є меншими ніж граничне значення, зазначене у параграфі 2:

(a) відстрочені податкові активи, які є залежними від майбутньої прибутковості та випливають з тимчасових різниць, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування таких положень:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(h), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць.

(b) якщо установа має значні інвестиції у суб'єкт фінансового сектора, прямі, непрямі та синтетичні частки участі такої установи в інструментах основного капіталу першого рівня зазначених суб'єктів, які в сукупності дорівнюють або є меншими ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня, обчислених після застосування положень:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(h), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць.

2. Для цілей параграфа 1, граничне значення суми повинне дорівнювати сумі, зазначеній у пункті (a) цього параграфа, помноженій на відсоткову ставку, зазначену у пункті (b) цього параграфа:

(a) залишкова сума елементів основного капіталу першого рівня після застосування коригувань і вирахувань відповідно до статей 32-36 повністю та без застосування граничних значень для виключень, зазначених у цій статті;

(b) 17,65%.

3. Для цілей параграфа 1, установа повинна визначити частку відстрочених податкових активів у загальній сумі елементів, які не повинні вираховуватися, шляхом ділення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) сума відстрочених податкових активів, які є залежними від майбутньої прибутковості та випливають з тимчасових різниць, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи;

(b) сума такого:

(i) суми, зазначеної у пункті (a);

(ii) суми прямих, непрямих і синтетичних часток участі установи в інструментах власних коштів суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи.

Частка значних інвестицій у загальній сумі елементів, які не повинні вираховуватися, дорівнює різниці між одиницею та часткою, зазначеною в першому підпараграфі.

4. Суми елементів, які не підлягають вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинні бути зважені на ризик у 250%.

1. Для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній основі, субконсолідованій основі та консолідованій основі, якщо компетентні органи вимагають від установ або дозволяють їм застосовувати метод 1, 2 або 3 додатка I до Директиви 2002/87/ЄС, компетентні органи можуть дозволити установам не вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів суб'єктів фінансового сектора, у яких материнська установа, материнська фінансова холдингова компанія або материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу чи установа має значні інвестиції, за умови що дотримано умов, встановлених у пунктах (a)-(e) цього параграфа:

(a) суб'єкт фінансового сектора є страховою компанією, перестраховою компанією або страховою холдинговою компанією;

(b) таку страхову компанію, перестрахову компанію або страхову холдингову компанію включено у той самий додатковий нагляд згідно з Директивою 2002/87/ЄС, що й материнську установу, материнську фінансову холдингову компанію або материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу або установу, що володіє пакетом акцій;

(c) установа отримала попередній дозвіл від компетентних органів;

(d) перш ніж надати дозвіл, зазначений у пункті (c), та на постійній основі компетентні органи переконуються у достатності рівня інтегрованого управління, управління ризиками та внутрішнього контролю стосовно суб'єктів, яких буде включено до периметру консолідації згідно з методом 1, 2 або 3;

(e) пакети акцій в суб'єкті належать одній з таких:

(i) материнській кредитній установі;

(ii) материнській фінансовій холдинговій компанії;

(iii) материнській фінансовій холдинговій компанії змішаного типу;

(iv) установі;

(v) дочірній компанії одного із суб'єктів, зазначених у пунктах (i)-(iv), включених до периметру консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої.

Обраний метод повинен застосовуватися у послідовний спосіб протягом певного часу.

2. Для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній і субконсолідованій основі установи, які є предметом нагляду на консолідованій основі відповідно до глави 2 розділу II частини першої, не повинні вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів, випущених суб'єктами фінансового сектора, які включено до периметру консолідованого нагляду, крім випадків, коли компетентні органи визначать, що такі вирахування є необхідними для певних цілей, зокрема, структурного відокремлення банківської діяльності та планування врегулювання.

Застосування підходу, зазначеного у першому підпараграфі, не повинне призводити до непропорційного негативного впливу на всю фінансову систему чи її частини в інших державах-членах або у Союзі в цілому, який становить або створює перешкоду для функціонування внутрішнього ринку.

Цей параграф не застосовується під час обчислення власних коштів для цілей вимог, встановлених у статтях 92a та 92b, обчислення яких повинне здійснюватися відповідно до рамки відрахування, визначеної у статті 72e(4).

3. Компетентні органи можуть, для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній або субконсолідованій основі, дозволити установам не вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів у таких випадках:

(a) якщо установа має частку в іншій установі та виконано умови, зазначені у пунктах (i)-(v):

(i) установи входять до тієї самої схеми інституційного захисту відповідно до статті 113(7);

(ii) компетентні органи надали дозвіл, зазначений у статті 113(7);

(iii) задоволено умови, викладені устатті 113(7);

(iv) схема інституційного захисту складає консолідований баланс, зазначений у пункті (e) статті 113(7) або, якщо складання консолідованої звітності не вимагається, розгорнуте агреговане обчислення, яке після узгодження з компетентними органами вважається таким, що є еквівалентним положенням Директиви 86/635/ЄЕС, яка включає деякі змінені положення Директиви 83/349/ЄЕС або Регламенту (ЄС) № 1606/2002, що регулюють консолідовану звітність груп кредитних установ. Еквівалентність зазначеного розгорнутого агрегованого обчислення повинна пройти перевірку зовнішнім аудитором та, зокрема, факт виключення з обчислення багаторазового використання елементів, які є прийнятними для обчислення власних коштів, а також будь-якого неналежного створення власних коштів між учасниками схеми інституційного захисту. Консолідований баланс або розгорнуте агреговане обчислення повинні надаватися компетентним органам з частотою, визначеною в імплементаційних технічних стандартах, зазначених у статті 430(7);

(v) установи, включені до схеми інституційного захисту, сукупно на консолідованій або розгорнутій агрегованій основі відповідають вимогам, встановленим у статті 92, та звітують щодо відповідності цим вимогам згідно зі статтею 430. У рамках схеми інституційного захисту вирахування часток кооперативних членів юридичних осіб, які не є учасниками схеми інституційного захисту, не вимагається за умови виключення багаторазового використання елементів, які є прийнятними для обчислення власних коштів, а також будь-якого неналежного створення власних коштів між учасниками схеми інституційного захисту та міноритарним акціонером, якщо це установа.

(b) якщо регіональна кредитна установа має частку участі у центральній або іншій регіональній кредитній установі та виконано умови, зазначені у пунктах (a)(i)-(v).

4. Пакети акцій, щодо яких не здійснюється вирахування відповідно до параграфа 1, 2 або 3, повинні вважатися експозиціями та повинні бути зважені на ризик відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, залежно від випадку.

5. Якщо установа застосовує метод 1, 2 або 3 додатка I до Директиви 2002/87/ЄС, установа повинна розкрити додаткові вимоги до власних коштів та норматив достатності капіталу фінансового конгломерату, обчислені відповідно до статті 6 та додатка I до зазначеної Директиви.

6. Європейський банківський орган (EBA), EIOPA та європейський наглядовий орган (Європейський орган з цінних паперів і ринків (ESMA)), створені відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1095/2010 від 24 листопада 2010 року (- 18), повинні через спільний комітет для цілей цієї статті розробити проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення деталей щодо умов застосування методів обчислення, зазначених у частині II додатка I Директиви 2002/87/ЄС, для цілей альтернативних варіантів щодо вирахувань, зазначених у параграфі 1 цієї статті.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати Комісії проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

Основний капітал першого рівня установи складається з елементів основного капіталу першого рівня після застосування коригувань, що вимагаються статтями 32-35, вирахувань відповідно до статті 36 та виключень та альтернатив, встановлених у статтях 48, 49 та 79.

Елементи додаткового капіталу першого рівня включають:

(a) інструменти капіталу, якщо дотримано умови, встановлені у статті 52(1);

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (a).

Інструменти, включені відповідно до пункту (a), не повинні вважатися елементами основного капіталу першого рівня або другого рівня.

1. Інструменти капіталу вважаються інструментами додаткового капіталу першого рівня лише у разі, якщо дотримано таких умов:

(a) інструменти, які випущені безпосередньо установою та повністю сплачені;

(b) інструменти, які не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) компанії, у якій установа має участь у формі права власності шляхом прямої участі або через здійснення контролю, в розмірі 20% або більше прав голосу чи капіталу такої компанії;

(c) набуття права власності на інструменти прямо чи непрямо не фінансується установою;

(d) пріоритетність інструментів визначається як нижча за інструменти другого рівня у випадку неплатоспроможності установи;

(e) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимог будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(f) інструменти не є предметом будь-якої договірної або іншої домовленості, що підвищує пріоритетність вимоги за інструментами у випадку неплатоспроможності або ліквідації;

(g) інструменти мають постійний характер, та положення, що їх регулюють, не передбачають стимулів для установи щодо їх викупу;

(h) якщо інструменти включають один чи більше опціонів з достроковим викупом, включаючи кол-опціони, опціони, здійснення прав за якими відбувається на власний розсуд емітента;

(i) реалізація права вимоги, викуп або зворотний викуп інструментів можливий лише у разі, якщо виконано умови, зазначені у статті 77, при цьому не раніше, ніж через п'ять років після дати випуску, крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у статті 78(4);

(j) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу інструментів, залежно від випадку, в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(k) установа не надає прямої чи непрямої вказівки щодо того, що компетентний орган погодить запит щодо реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу інструментів;

(l) розподілювані виплати за інструментами відповідають таким умовам:

(i) вони виплачуються з суми, що підлягає розподілу;

(ii) рівень розподілюваних виплат, здійснених за інструментами, не буде змінений на основі кредитного становища установи або її материнської компанії;

(iii) положення, що регулюють відповідні інструменти, надають установі повну свободу в будь який час скасувати розподілювані виплати за інструментами на необмежений період та на некумулятивній основі, та установа може використати такі скасовані виплати без обмежень для виконання своїх зобов'язань, час виконання яких настав;

(iv) скасування розподілюваних виплат не є подією дефолту установи;

(v) скасування розподілюваних виплат не накладає жодних обмежень на установу;

(m) інструменти не спричиняють встановлення факту, що зобов'язання установи перевищують її активи, якщо таке встановлення факту здійснюється в рамках тестування на неплатоспроможність згідно з чинним національним правом;

(n) положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб після настання тригерної події відбувалося списання основної суми інструментів на тимчасовій чи постійній основі або конверсія інструментів у інструменти основного капіталу першого рівня;

(o) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять жодної умови, яка може стати на заваді рекапіталізації установи;

(p) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку органу з врегулювання застосувати повноваження на списання та конверсію, як зазначено у статті 59 згаданої Директиви, основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його не було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якої має осідок у Союзі, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку відповідного органу третьої країни основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

(q) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, інструменти можуть бути випущені тільки згідно з правом третьої країни або з інших причин підпорядковуються праву третьої країни, якщо згідно з таким правом застосування повноваження на списання та конверсію, зазначене у статті 59 згаданої Директиви, є дієвим та обов'язковим до виконання на основі нормативно-правових положень або юридично обов'язкових договірних положень, які визнають врегулювання або інші дії зі списання чи конверсії;

(r) інструменти не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати.

Умова, визначена у пункті (d) першого підпараграфа, повинна вважатися виконаною незважаючи на той факт, що інструменти включено до додаткового капіталу першого рівня або другого рівня на підставі статті 484(3), за умови що їх пріоритетність є еквівалентною.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент додаткового капіталу першого рівня або другого рівня.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити усе з наведеного нижче:

(a) форму і природу стимулів до викупу;

(b) природу будь-якого збільшення основної суми інструменту додаткового капіталу першого рівня після списання його основної суми на тимчасовій основі;

(c) процедури та часові рамки для:

(i) визначення факту настання тригерної події;

(ii) збільшення основної суми інструменту додаткового капіталу першого рівня після списання його основної суми на тимчасовій основі;

(d) характеристики інструментів, які можуть стати на заваді рекапіталізації установи;

(e) використання суб'єктів спеціального призначення для непрямого страхування інструментів власних коштів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Для цілей пунктів (l)(v) та (o) статті 52(1), положення, що регулюють інструменти додаткового капіталу першого рівня, не повинні, зокрема, включати:

(a) вимогу здійснення розподілюваних виплат за інструментами у випадку, якщо розподілювані виплати здійснюються за випущеними установою інструментами, пріоритетність яких є аналогічною або нижчою, ніж пріоритетність інструмента додаткового капіталу першого рівня, в тому числі інструмента основного капіталу першого рівня;

(b) вимогу скасування розподілюваних виплат за інструментами основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня у випадку, коли такі розподілювані виплати не здійснюються за зазначеними інструменти додаткового капіталу першого рівня;

(c) обов'язку замінити виплату відсотку або дивіденду виплатою у будь-якій іншій формі. На установу заборонено покладати подібні зобов'язання будь-яким способом.

1. Для цілей пункту (n) статті 52(1), до інструментів додаткового капіталу першого рівня застосовуються такі положення:

(a) тригерна подія настає тоді, коли співвідношення основного капіталу першого рівня установи, зазначеної в пункті (a) статті 92(1), падає нижче одного з таких:

(i) 5,125%;

(ii) рівня, який є вижим ніж 5,125%, якщо це встановлює установа та відповідні вказівки містять положення, що регулюють інструмент;

(b) установи можуть визначити у положеннях, що регулюють інструмент, одну або декілька тригерних подій додатково до події, зазначеної у пункті (a);

(c) якщо положення, що регулюють інструменти, вимагають їх конвертації в інструменти основного капіталу першого рівня внаслідок настання тригерної події, такі положення повинні визначати одне з такого:

(i) ставку такої конвертації та обмеження щодо суми конвертації;

(ii) діапазон, в рамках якого інструменти будуть конвертовані в інструменти основного капіталу першого рівня;

(d) якщо положення, що регулюють інструменти, вимагають списання їх основної суми внаслідок настання тригерної події, списання повинне зменшувати усі зазначені нижче елементи:

(i) вимогу володільця інструмента у разі неплатоспроможності або ліквідації установи;

(ii) суму, яка підлягає виплаті у разі реалізації права вимоги або викупу інструменту;

(iii) розподілювані виплати, що здійснюються за інструментом;

(e) якщо інструменти додаткового капіталу першого рівня були випущені дочірньою компанією, що має осідок у третій країні, порогове значення 5,125% або вище, зазначене у пункті (a), обчислюється відповідно до національного права такої третьої країни або відповідно до договірних положень, що регулюють інструменти, за умови що компетентний орган після проведення консультацій з EBA доходить висновку, що такі положення є щонайменше еквівалентними вимогам, визначеним у цій статті.

2. Списання або конверсія інструменту додаткового капіталу першого рівня утворює елементи, які кваліфікуються як інструменти основного капіталу першого рівня, в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку.

3. Сума інструментів додаткового капіталу першого рівня, які визнаються в елементах додаткового капіталу першого рівня, обмежується мінімальною сумою елементів основного капіталу першого рівня, які було б утворено у випадку, якби основна сума інструментів додаткового капіталу першого рівня була повністю списана або конвертована в інструменти основного капіталу першого рівня.

4. Агрегована сума інструментів додаткового капіталу першого рівня, який підлягає списанню або конвертації внаслідок настання тригерної події, не повинна бути нижчою за:

(a) суми, необхідної для повного відновлення співвідношення основного капіталу першого рівня установи до значення 5,125%;

(b) повну основну суму інструменту.

5. У разі настання тригерної події установа повинна здійснити такі дії:

(a) негайно повідомити компетентні органи;

(b) повідомити володільців інструментів додаткового капіталу першого рівня;

(c) списати основну суму інструментів або здійснити конверсію інструментів в інструменти основного капіталу першого рівня без затримки, але не пізніше ніж протягом місяця, відповідно до вимоги, встановленої в цій статті.

6. Установа, яка випускає інструменти додаткового капіталу першого рівня, які конвертують в інструменти основного капіталу першого рівня після настання тригерної події, повинна забезпечити, щоб її дозволений до випуску акціонерний капітал був достатнім у будь-який момент часу для забезпечення конвертації усіх інструментів додаткового капіталу першого рівня, що можуть бути конвертовані, в акції внаслідок настання тригерної події. Станом на дату випуску таких інструментів додаткового капіталу першого рівня, що можуть бути конвертовані, установа повинна мати в розпорядженні необхідні авторизації. У установи завжди повинні бути в розпорядженні обов'язкові попередні авторизації на випуск інструментів основного капіталу першого рівня, у які такі інструменти додаткового капіталу першого рівня будуть конвертовані після настання тригерної події.

7. Установа, що випускає інструменти додаткового капіталу першого рівня, які можуть бути конвертовані у основний капітал першого рівня внаслідок настання тригерної події, повинна забезпечити відсутність процедурних перешкод для такої конвертації, зо можуть виникати на підставі установчих чи статутних положень або договірних домовленостей.

У випадку припинення дотримання інструментом додаткового капіталу першого рівня умов, встановлених у статті 52(1), застосовуються такі положення:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент додаткового капіталу першого рівня;

(b) частина рахунків премій за акціями, яка стосується такого інструменту, негайно втрачає кваліфікацію як елемент додаткового капіталу першого рівня.

Установи повинні вираховувати з елементів додаткового капіталу першого рівня таке:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, включно з власними інструментами додаткового капіталу першого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 60, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше;

(e) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів додаткового капіталу другого рівня відповідно до статті 66, що перевищує елементи додаткового капіталу другого рівня установи;

(f) будь-які податкові стягнення, які стосуються елементів додаткового капіталу першого рівня, які можливо передбачити на момент обчислення, крім випадків, коли установа належним чином коригує суму елементів додаткового капіталу першого рівня мірою, якою такі податкові стягнення знижують суму, до розміру якої такі елементи можуть використовуватися для покриття ризиків та втрат.

Для цілей пункту (a) статті 56, установи повинні обчислювати пакети акцій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої або синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (b), (c) та (d) статті 56 відповідно до таких положень:

(a) пакети акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) Для цілей вирахування додаткові страхові власні кошти першого рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня.

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (c) та (d) статті 56 відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як коротка позиція, так і довга позиція входять до торгового портфеля, або як короткі, так і довгі позиції входять до неторгового портфеля.

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора у таких індексах.

1. Для цілей пункту (c) статті 56, установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня тих суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму усієї прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з суми, зазначеної в пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта, зазначеного в пункті (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами додаткового капіталу першого рівня, які утримує установа. Установи повинні визначити суму кожного інструменту додаткового капіталу першого рівня, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент додаткового капіталу першого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 56, який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i), (ii) та (iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту додаткового капіталу першого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Додатковий капітал першого рівня установи складається з елементів додаткового капіталу першого рівня після вирахування елементів, зазначених у статті 56, та застосування статті 79.

До елементів другого рівня входять:

(a) інструменти капіталу, якщо дотримано умов, визначених у статті 63, та у межах, визначених у статті 64;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (a);

(c) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до глави 2 розділу II частини третьої, коригування на загальний кредитний ризик, до відрахування податкових ефектів, у розмірі до 1,25% від сум зважених на ризик експозицій, обчислених відповідно до глави 2 розділу II частини третьої;

(d) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій згідно з главою 3 розділу II частини третьої, позитивні суми, до відрахування податкових ефектів, що є результатом обчислення, встановленого у статтях 158 та 159, у розмірі до 0,6% від сум зважених на ризик експозицій, обчислених згідно з главою 3 розділу II частини третьої.

Елементи, включені відповідно до пункту (a), не повинні вважатися елементами основного капіталу першого рівня або додаткового капіталу першого рівня.

Інструменти капіталу вважаються інструментами другого рівня за умови, що дотримано таких умов:

(a) інструменти, які випущені безпосередньо установою та повністю сплачені;

(b) інструменти, які не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) компанії, у якій установа має участь у формі права власності шляхом прямої участі або через здійснення контролю, в розмірі 20% або більше прав голосу чи капіталу такої компанії;

(c) набуття права власності на інструменти прямо чи непрямо не фінансується установою;

(d) вимоги щодо основної суми інструментів згідно з положеннями, що регулюють інструменти, мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі прийнятних зобов'язань за інструментами;

(e) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(f) інструменти не є предметом будь-якої домовленості, що підвищує пріоритетність вимоги за такими інструментами;

(g) початковий строк погашення інструментів становить принаймні п'ять років;

(h) положення, що регулюють інструменти, не містять жодних стимулів для установи у разі викупу або виплати їх основної суми, здійснених до настання строку погашення;

(i) якщо інструменти включають один чи більше опціонів з достроковою виплатою, включаючи кол-опціони, опціони, здійснення прав за якими відбувається на власний розсуд емітента;

(j) реалізація права вимоги, викуп, виплата або зворотний викуп інструментів можливий лише у разі, якщо виконано умови, визначені у статті 77, при цьому не раніше, ніж через п'ять років після дати випуску, крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у статті 78(4);

(k) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості дострокової реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів, залежно від випадку, установою в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(l) положення, що регулюють інструменти, не надають володільцю право на прискорення майбутньої запланованої виплати відсотків або основної суми, окрім як у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи;

(m) рівень виплат відсотків або дивідендів, залежно від випадку, що підлягають виплаті за інструментами, не буде змінений на основі кредитного становища установи або її материнської компанії;

(n) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку органу з врегулювання застосувати повноваження на списання та конверсію, як зазначено у статті 59 згаданої Директиви, основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його не було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якої має осідок у Союзі, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку відповідного органу третьої країни основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

(o) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, інструменти можуть бути випущені тільки згідно з правом третьої країни або з інших причин підпорядковуються праву третьої країни, якщо згідно з таким правом застосування повноваження на списання та конверсію, зазначене у статті 59 згаданої Директиви, є дієвим та обов'язковим до виконання на основі нормативно-правових положень або юридично обов'язкових договірних положень, які визнають врегулювання або інші дії зі списання чи конверсії;

(p) інструменти не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати.

Для цілей пункту (a) першого параграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент другого рівня.

1. Повна вартість інструментів другого рівня із залишковим строком погашення більше ніж п'ять років кваліфікується як елементи другого рівня.

2. Розмір, у межах якого інструменти другого рівня кваліфікуються як елементи другого рівня протягом останніх п'яти років строку погашення інструментів, обчислюється шляхом множення результату, отриманого з обчислення, зазначеного в пункті (a), на суму, зазначену в пункті (b):

(a) балансову вартість інструментів станом на перший день останнього п'ятирічного періоду їх договірного строку погашення ділять на кількість днів у такому періоді;

(b) кількість днів, що залишилися до спливу договірного строку погашення інструментів.

У випадку, коли інструменти другого рівня припиняють відповідати умовам, встановленим у статті 63, застосовується таке:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент другого рівня;

(b) частина рахунків премій за акціями, яка стосується такого інструменту, негайно втрачає кваліфікацію як елемент другого рівня.

З елементів другого рівня вираховують такі елементи:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах другого рівня, включно з власними інструментами другого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 70, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше;

(e) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів прийнятних зобов'язань відповідно до статті 72e, що перевищує елементи прийнятних зобов'язань установи.

Для цілей пункту (a) статті 66, установи повинні обчислювати пакети акцій на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах другого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах другого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах другого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (b), (c) та (d) статті 66 відповідно до таких положень:

(a) пакети акцій в інструментах другого рівня повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) для цілей вирахування пакети акцій в страхових власних коштах другого рівня та в страхових власних коштах третього рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах другого рівня.

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (c) та (d) статті 66 відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як довга позиція, так і коротка позиція входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора у таких індексах.

1. Для цілей пункту (c) статті 66, установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму усієї прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з суми, зазначеної в пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта, зазначеного в пункті (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами другого рівня. Установи повинні визначити суму, яку буде вирахувано з кожного інструменту другого рівня, що підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) загальну суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент другого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 66(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i)-(iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту другого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Капітал другого рівня установи складається з елементів другого рівня після здійснення вирахувань, зазначених у статті 66, та застосування статті 79.

Власні кошти установи складаються з суми її капіталу першого рівня та капіталу другого рівня.

1. Крім випадків, коли елементи прийнятних зобов'язань підпадають під будь-яку з категорій виключених зобов'язань, як встановлено у параграфі 2 цієї статті, та у межах визначеного в статті 72c, до елементів прийнятних зобов'язань належать такі:

(a) інструменти прийнятних зобов'язань, якщо дотримано умов згідно зі статтею 72b, якщо їх не кваліфіковано як елементи основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня;

(b) інструменти другого рівня із залишковим строком погашення принаймні один рік, якщо їх не кваліфіковано як елемент другого рівня відповідно до статті 64.

2. З елементів прийнятних зобов'язань виключаються такі зобов'язання:

(a) гарантовані депозити;

(b) депозити до запитання та короткострокові депозити з початковим строком погашення менше одного року;

(c) частина прийнятних депозитів фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств, яка перевищує рівень забезпечення, передбачений статтею 6 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/49/ЄС (- 19);

(d) депозити, що були б прийнятними депозитами фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств, якби вони не були внесені через філії, розташовані за межами Союзу, установ, що мають осідок у Союзі;

(e) забезпечені зобов'язання, включно із облігаціями з покриттям та зобов'язаннями у формі фінансових інструментів, які використовуються для цілей хеджування, що є невід'ємною частиною пулу забезпечення та, згідно з національним правом, забезпечені у спосіб, подібний до облігацій з покриттям, за умови що всі активи з покриттям, які стосуються облігацій з покриттям пулу забезпечення, залишалися непорушеними, відокремленими та мали достатнє фінансування, та за виключенням будь-якої частини забезпеченого зобов'язання або зобов'язання, забезпеченого заставою, яка перевищує вартість активів, застави, обтяження або забезпечення, якими воно забезпечене;

(f) будь-яке зобов'язання, яке виникає в результаті володіння активами або коштами клієнта, включно з активами або коштами, які утримуються від імені компаній колективного інвестування, за умови що такий клієнт захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність;

(g) будь-яке зобов'язання, яке виникає в результаті відносин довірчого управління між суб'єктом врегулювання або будь-якою з його дочірніх компаній (як довірчий управитель) та іншою особою (як бенефіціар), якщо такий бенефіціар захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність або цивільного права;

(h) зобов'язання перед установами, за винятком зобов'язань перед суб'єктами, які становлять частину тієї ж групи, з початковим строком погашення менше семи днів;

(i) зобов'язання із залишковим строком погашення менше семи днів, які підлягають сплаті на користь:

(i) систем або операторів систем, призначених відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 98/26/ЄС (- 20);

(ii) учасників систем, призначених відповідно до Директиви 98/26/ЄС, та які виникають на підставі участі у таких системах; або

(iii) контрагентів третіх країн, визнаних відповідно до статті 25 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(j) зобов'язання перед будь-ким з таких:

(i) працівником, у зв'язку з нарахованою заробітною платою, пенсійним забезпечення або іншою фіксованою винагородою, за винятком змінного компонента винагороди, який не регулюється колективним трудовим договором, та за винятком змінного компонента винагороди осіб, які беруть на себе значний ризик за визначенням статті 92(2) Директиви 2013/36/ЄС;

(ii) комерційним або торговельним кредитором, якщо зобов'язання виникає в результаті надання установі або материнській компанії товарів або послуг, критично важливих для щоденного функціонування діяльності установи або материнської компанії, включно з послугами ІТ, комунальними послугами та послугами оренди, обслуговування та утримання приміщень;

(iii) податковими органами та органами соціального забезпечення, якщо такі зобов'язання є першочерговими зобов'язаннями відповідно до застосовного права;

(iv) схеми гарантування депозитів, якщо зобов'язання виникає на підставі внесків відповідно до Директиви 2014/49/ЄС;

(k) зобов'язання, що виникають з деривативів;

(l) зобов'язання, що виникають з боргових інструментів із вбудованими деривативами.

Для цілей пункту (l) першого підпараграфа, боргові інструменти, що передбачають можливість здійснення дострокового викупу на власний розсуд емітента або володільця, та боргові інструменти зі змінними відсотками, які походять від широко використовуваної базової ставки, такої як Euribor або Libor, не вважаються борговими інструментами із вбудованими деривативами лише на основі таких характеристик.

1. Зобов'язання кваліфікують як інструменти прийнятних зобов'язань, якщо вони відповідають умовам, визначеним у цій статті, та лише в межах визначеного цією статтею.

2. Зобов'язання кваліфікують як інструменти прийнятних зобов'язань за умови, якщо дотримано таких умов:

(a) зобов'язання випущено або отримано, залежно від випадку, безпосередньо установою та повністю сплачено;

(b) зобов'язання не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або суб'єкта, що входять до тієї самої групи врегулювання;

(ii) компанії, у якій установа має пряму чи опосередковану участь у формі права власності шляхом прямої участі або через здійснення контролю, в розмірі 20% або більше прав голосу чи капіталу такої компанії;

(c) набуття права власності на зобов'язання прямо чи непрямо не фінансується суб'єктом врегулювання;

(d) вимоги щодо основної суми зобов'язань згідно з положеннями, що регулюють інструменти, повністю підпорядковано під вимоги, що виникають на підставі виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2); така вимога щодо підпорядкування вважається задоволеною у разі виникнення будь-якої з таких ситуацій:

(i) договірні положення, що регулюють зобов'язання, містять вказівку про те, що у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено у пункті (47) статті 2 (1) Директиви 2014/59/ЄС, вимоги щодо основної суми інструментів мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі будь-яких виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2) цього Регламенту;

(ii) застосовне право визначає, що у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено у пункті (47) статті 2 (1) Директиви 2014/59/ЄС, вимоги щодо основної суми інструментів мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі будь-яких виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2) цього Регламенту;

(iii) інструменти випущено суб'єктом врегулювання, який не має на своєму балансі жодних виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2) цього Регламенту, які мають еквівалентну або нижчу пріоритетність порівняно з інструментами прийнятних зобов'язань;

(e) зобов'язання не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, ані предметом будь-якого іншого механізму, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i) та (ii);

(f) зобов'язання не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати при врегулюванні;

(g) положення, що регулюють зобов'язання, не містять жодних стимулів для установи у разі реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу їх основної суми, здійснених до настання строку погашення або дострокової виплати, залежно від випадку, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(3);

(h) зобов'язання не можуть підлягати викупу володільцями інструментів до спливу строку їх погашення, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(2);

(i) за умови дотримання статті 72c(3) та (4), якщо зобов'язання включають один чи більше опціонів з достроковою виплатою, включаючи кол-опціони, здійснення прав за опціонами відбувається на власний розсуд емітента, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(2);

(j) реалізація права вимоги, викуп, виплата або зворотний викуп зобов'язань можливий лише у разі, якщо виконано умови, визначені у статтях 77 та 78a;

(k) положення, що регулюють відповідні зобов'язання, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості дострокової реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу зобов'язань, залежно від випадку, суб'єктом врегулювання в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(l) положення, що регулюють зобов'язання, не надають володільцю право на прискорення майбутньої запланованої виплати відсотків або основної суми, окрім як у випадку неплатоспроможності або ліквідації суб'єкта врегулювання;

(m) рівень виплат відсотків або дивідендів, залежно від випадку, що підлягають виплаті за зобов'язаннями, не буде змінений на основі кредитного становища суб'єкта врегулювання або його материнської компанії;

(n) для інструментів, випущених після 28 червня 2021 року, відповідна договірна документація і, якщо застосовно, проспект, пов'язаний з емісією, містять чіткі вказівки щодо можливості здійснення повноважень на списання та конверсію відповідно до статті 48 Директиви 2014/59/ЄС.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа, тільки частини зобов'язань, що сплачені повністю, допускається кваліфікувати як інструменти прийнятних зобов'язань.

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа цієї статті, якщо деякі виключені зобов'язання, зазначені у статті 72a(2), підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, між іншим, через те, що їх утримує кредитор, який має тісні зв'язки із боржником, який є або був акціонером, який перебуває у відносинах контролю чи входить у групу, який є членом органу управління або пов'язаний з будь-якою з таких осіб, оцінювання підпорядкування не здійснюється і застосовується посилання на вимоги, що виникають з таких виключених зобов'язань.

3. На додаток до зобов'язань, зазначених у параграфі 2 цієї статті, орган з врегулювання може дозволити кваліфікувати зобов'язання як інструменти прийнятних зобов'язань у розмірі до агрегованої суми, що не перевищує 3,5% загальної суми ризик-експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) та (4), за умови що:

(a) задоволено всі умови, визначені в параграфі 2, крім умови, визначеної в пункті (d) першого підпараграфа параграфа 2;

(b) зобов'язання мають еквівалентний рівень пріоритету, порівнянний з найнижчим рівнем пріоритету виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2), за винятком виключених зобов'язань, які підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, як зазначено у третьому підпараграфі параграфа 2 цієї статті; та

(c) включення таких зобов'язань в елементи прийнятних зобов'язань не призведе до виникнення значного ризику успішного оскарження або задоволення вимог щодо відшкодування відповідно до оцінювання органу з врегулювання у зв'язку з принципами, зазначеними в пункті (g) статті 34 (1) та статті 75 Директиви 2014/59/ЄС.

4. Орган з врегулювання може дозволити кваліфікувати зобов'язання як інструменти прийнятних зобов'язань на додаток до зобов'язань, зазначених у параграфі 2, за умови що:

(a) установі дозволено включати в елементи прийнятних зобов'язань зобов'язання, зазначені у параграфі 3;

(b) задоволено всі умови, визначені в параграфі 2, крім умови, визначеної в пункті (d) першого підпараграфа параграфа 2;

(c) зобов'язання мають еквівалентний або вищий рівень пріоритету порівняно з найнижчим рівнем пріоритету виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2), за винятком виключених зобов'язань, що підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, як зазначено у третьому підпараграфі параграфа 2 цієї статті;

(d) на балансі установи сума виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2), які мають еквівалентний або нижчий рівень пріоритету порівняно із такими зобов'язаннями у випадку неплатоспроможності, не перевищує 5% суми власних коштів та прийнятних зобов'язань установи;

(e) включення таких зобов'язань в елементи прийнятних зобов'язань не призведе до виникнення значного ризику успішного оскарження або задоволення вимог щодо відшкодування відповідно до оцінювання органу з врегулювання у зв'язку з принципами, зазначеними в пункті (g) статті 34 (1) та статті 75 Директиви 2014/59/ЄС.

5. Орган з врегулювання може дозволяти установі включати зобов'язання, зазначені у параграфах 3 або 4, тільки як елементи прийнятних зобов'язань.

6. Орган з врегулювання повинен консультуватися з компетентним органом при дослідженні питання задоволення умов, визначених у цій статті.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) застосовних форм та природи непрямого фінансування інструментів прийнятних зобов'язань;

(b) форми та природи стимулів до викупу для цілей умов, визначених у пункті (g) першого підпараграфа параграфа 2 цієї статті та статті 72c(3).

Такі проекти регуляторних технічних стандартів повинні бути повною мірою узгоджені з делегованими актами, зазначеними у пункті (a) статті 28(5) та в пункті (a) статті 52(2).

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Інструменти прийнятних зобов'язань із залишковим строком погашення принаймні один рік повинні бути повністю кваліфіковані як елементи прийнятних зобов'язань.

Інструменти прийнятних зобов'язань із залишковим строком погашення менше ніж один рік не повинні бути кваліфіковані як елементи прийнятних зобов'язань.

2. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають можливість здійснення викупу володільцем до настання початково визначеного строку погашення інструменту, строк погашення інструменту визначається як найраніша можлива дата, станом на яку володілець може здійснити право викупу та вимагати викупу або виплати інструменту.

3. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають стимули для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу емітентом до настання початково визначеного строку погашення інструменту, строк погашення інструменту визначається як найраніша можлива дата, станом на яку емітент може реалізувати таку можливість та вимагати викупу або виплати інструменту.

4. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають можливості для дострокового викупу, які може бути здійснено на власний розсуд емітентом до настання початково визначеного строку погашення, але якщо положення, що регулюють інструмент, не передбачають жодного стимулу для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу до настання його строку погашення та не передбачають можливості викупу чи виплати на власний розсуд володільців, строк погашення інструменту визначається як початково визначений строк погашення.

У разі, якщо інструменти прийнятних зобов'язань припиняють відповідати застосовним умовам, визначеним у статті 72b, зобов'язання негайно втрачають кваліфікацію як інструменти прийнятних зобов'язань.

Зобов'язання, зазначені у статті 72b(2), можуть продовжувати вважатися інструментами прийнятних зобов'язань доти, доки їх кваліфіковано як інструменти прийнятних зобов'язань згідно зі статтею 72b(3) або (4).

1. Установи, що підлягають вимогам статті 92a, повинні вираховувати з елементів прийнятних зобов'язань таке:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах прийнятних зобов'язань, включно з власними зобов'язаннями, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення спроможності суб'єкта врегулювання до поглинання втрат та рекапіталізації;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 72i, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше.

2. Для цілей цієї секції, всі інструменти, які мають еквівалентний рівень пріоритетності порівняно з інструментами прийнятних зобов'язань, повинні вважатися інструментами прийнятних зобов'язань, за винятком інструментів, які мають еквівалентний рівень пріоритетності порівняно з інструментами, що визнані як прийнятні зобов'язання відповідно до статті 72b(3) та (4).

3. Для цілей цієї секції, установи обчислюють суму пакетів акцій в інструментах прийнятних зобов'язань, зазначених у статті 72b(3), згідно з такою формулою:

див. зображення

де:

4. Якщо материнська установа ЄС або материнська установа у державі-члені, що підлягає положеннями статті 92a, має пряму, непряму або синтетичну участь в інструментах власних коштів або інструментах прийнятних зобов'язань однієї чи більше дочірніх компаній, які не належать до тієї самої групи врегулювання, що й материнська установа, орган з врегулювання материнської установи після належного розгляду позиції органів з врегулювання будь-яких залучених дочірніх компаній може дозволити материнській установі здійснити вирахування таких часток участі шляхом вирахування меншої суми, вказаної органом з врегулювання материнської установи. Така скоригована сума повинна принаймні дорівнювати сумі (m), обчисленій за такою формулою:

mi = max( 0; OPi + LPi - max( 0; бета · [Oi + Li - ri · aRWAi ] ) )

де:

Якщо материнська установа має дозвіл на вирахування скоригованої суми відповідно до першого підпараграфа, дочірня компанія здійснює вирахування різниці між сумою часток участі в інструментах власних коштів та інструментах прийнятних зобов'язань, зазначених у першому підпараграфі, та такою скоригованою сумою.

Для цілей пункту (a) статті 72e(1), установи повинні обчислювати пакети акцій на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах прийнятних зобов'язань, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах прийнятних зобов'язань, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах прийнятних зобов'язань, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Для цілей пунктів (b), (c) та (d) статті 72e(1), i установи вираховують довгі брутто-позиції, на які поширюються виключення, встановлені у статтях 72h та 72i.

Установи, які не використовують можливість застосування виключення, визначеного у статті 72j, повинні здійснювати вирахування, зазначені у пунктах (c) та (d) статті 72e(1) відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як довга позиція, так і коротка позиція входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах прийнятних зобов'язань у таких індексах.

1. Для цілей пункту (c) статті 72e(1), установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора та в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в жодному з яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(k)(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора та в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в жодному з яких суб'єкт врегулювання не має значних інвестицій.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з сум, зазначених у пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта згідно з пунктом (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами прийнятних зобов'язань суб'єкта глобальної системно важливої установи, що утримуються установою. Установи повинні визначити суму кожного інструменту прийнятних зобов'язань, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент прийнятних зобов'язань, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 72e(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i), (a)(ii) та (a)(iii) параграфа 1 цієї статті, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту прийнятних зобов'язань, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми пакетів акцій, які підлягають зважуванню на ризик згідно з параграфом 4, на частку, отриману з обчислення, вказаного в пункті (b) параграфа 3.

1. Установи можуть ухвалити рішення не вираховувати визначену частину їхньої прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань, що в сукупності та на основі обчислення на базі довгих брутто-позицій дорівнює або менше ніж 5% елементів основного капіталу першого рівня установи після застосування статей 32-36, за умови що дотримано всіх таких умов:

(a) такі пакети акцій не входять до торгового портфеля;

(b) інструменти прийнятних зобов'язань утримуються не довше, ніж протягом 30 робочих днів.

2. До сум елементів, які не підлягають вирахуванню відповідно до параграфа 1, застосовуються вимоги до власних коштів стосовно елементів у торговому портфелі.

3. Якщо, у разі вирахування пакетів акцій згідно з параграфом 1 не здійснюють, визначені в зазначеному параграфі умови вважаються незадоволеними, пакети акцій вираховують відповідно до положень статті 72g без застосування виключень, встановлених у статтях 72h та 72i.

Прийнятні зобов'язання установи складається з елементів прийнятних зобов'язань установи після здійснення вирахувань, зазначених у статті 72e.

Власні кошти та прийнятні зобов'язання установи складаються з суми її власних коштів та її прийнятних зобов'язань.

1. Інструменти капіталу та зобов'язання, щодо яких установа має дискреційні повноваження ухвалювати рішення про виплату розподілюваних виплат в іншій формі, ніж у формі грошей чи інструментів власних коштів, не повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня або як інструменти прийнятних зобов'язань крім випадків, коли установа отримала попередній дозвіл на це від компетентного органу.

2. Компетентні органи повинні надати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 1, лише у разі, якщо вони вважають, що було дотримано усі такі умови:

(a) на здатність установи скасовувати платежі за інструментом не буде чинити негативного впливу дискреція, зазначена у параграфі 1, або форма, у якій може бути здійснено розподілювані виплати;

(b) на здатність інструменту капіталу або здатність поглинати втрати не буде чинити негативного впливу дискреція, зазначена у параграфі 1, або форма, у якій може бути здійснено розподілювані виплати;

(c) якість інструменту капіталу або відповідальність не буде жодним способом знижено через дискрецію, зазначену в параграфі 1, або форму, у якій може бути здійснено розподілювані виплати.

Компетентний орган повинен консультуватися з органом з врегулювання стосовно відповідності установи зазначеним вимогам, перш ніж надавати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 1.

3. Інструменти капіталу та зобов'язання, щодо яких юридична особа, яка не є установою, що їх випустила, має дискреційні повноваження ухвалювати рішення або вимагати, щоб розподілювані виплати за такими інструментами або зобов'язаннями здійснювалися в іншій формі, ніж у формі грошей чи інструментів власних коштів, не повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня або інструменти прийнятних зобов'язань.

4. Установи можуть використовувати широкий ринковий індекс як одну з основ для визначення рівня розподілюваних виплат за інструментами додаткового капіталу першого та другого рівня та інструментами прийнятних зобов'язань.

5. Параграф 4 не застосовують у разі, якщо установа є референтним суб'єктом у такому широкому ринковому індексі, крім випадків, коли задоволено обидві такі умови:

(a) установа вважає коливання в рамках цього широкого ринкового індексу не пов'язаним значним чином з кредитним становищем установи, її материнської установи або материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу або материнської холдингової компанії зі змішаною діяльністю;

(b) компетентний орган не встановив іншого визначення, ніж зазначене в пункті (a).

6. Установи повинні звітувати про широкі ринкові індекси, на основі яких вони ґрунтують свої інструменти капіталу та інструменти прийнятних зобов'язань, а також повинні здійснювати їх розкриття.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких індекси кваліфікують як широкі ринкові індекси для цілей параграфа 4.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Установи не повинні вираховувати з будь-яких елементів власних коштів пряму, непряму або синтетичну участь в інструментах капіталу, випущених регульованим суб'єктом фінансового сектора, які не кваліфіковано як регулятивний капітал такого суб'єкта. Установи повинні застосовувати вагу ризику до таких пакетів акцій відповідно до глав 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках.

Вимоги щодо строку погашення для коротких позицій, зазначених у пункті (a) статті 45, пункті (a) статті 59, пункті (a) статті 69 та пункті (a) статті 72h повинні вважатися дотриманими щодо позицій, які утримуються, якщо виконано всі такі умови:

(a) установа має договірне право продати контрагенту, який здійснює хеджування, довгу позицію, яка є предметом хеджування, у визначену дату в майбутньому;

(b) контрагент, який здійснює хеджування для установи, є зобов'язаним за договором придбати в установи у зазначену дату в майбутньому довгу позицію, зазначену у пункті (a).

1. Для цілей пункту (a) статті 42, пункту (a) статті 45, пункту (a) статті 57, пункту (a) статті 59, пункту (a) статті 67, пункту (a) статті 69, пункту (a) статті 72f та пункту (a) статті 72h, установи можуть зменшити суму довгої позиції в інструменті капіталу або зобов'язанні на частку індексу, що складається з тієї самої базисної експозиції, що хеджується, за умови дотримання усі наведених нижче умов:

(a) або як довга позиція, так і коротка позиція, що хеджується, та коротка позиція в індексі використовуються для хеджування такої довгої позиції входять до торгового портфеля, або вони обидві не входять до неторгового портфеля;

(b) позиції, які зазначені у пункті (a), утримуються за справедливою вартістю на балансі установи;

(c) коротка позиція, зазначена в пункті (a), вважається ефективним хеджем відповідно до внутрішніх контрольних процесів установи;

(d) компетентні органи оцінюють достатність внутрішніх контрольних процесів, зазначених у пункті (c), принаймні на щорічній основі та перевіряють їх довгострокову доцільність.

2. Якщо компетентний орган надав попередній дозвіл, установа може використовувати консервативну оцінку базисної експозиції установи до інструментів капіталу або зобов'язань, які включено до індексів, як альтернативу до обчислення установою своєї експозиції стосовно елементів, зазначених в одному чи більше таких пунктах:

(a) інструментів власного основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня та інструментів прийнятних зобов'язань, включених до індексів;

(b) інструментів власного основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, включених до індексів;

(c) інструментів прийнятних зобов'язань установ, включених до індексів.

3. Компетентні органи повинні надати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 2, лише у разі, якщо установа належним чином довела, що для установи буде операційно обтяжливим здійснювати моніторинг власної базисної експозиції в елементах, зазначених в одному чи більше пунктів параграфа 2, залежно від випадку.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) рівень достатньої консервативності оцінки, що використовується як альтернатива до обчислення базисної експозиції, як зазначено в параграфі 2;

(b) значення "операційної обтяжливості" для цілей параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установа повинна отримувати попередній дозвіл від компетентного органу для вчинення будь-чого з такого:

(a) зменшення, викупу або зворотного викупу інструментів основного капіталу першого рівня, випущених установою у спосіб, дозволений відповідно до застосовного національного права;

(b) зменшення, розповсюдження або рекласифікації як інші елементи класних коштів рахунків премій за акціями, пов'язаних з інструментами власних коштів;

(c) реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів додаткового капіталу першого рівня або другого рівня до настання дати їх договірного строку погашення.

2. Установа повинна отримати попередній дозвіл від органу з врегулювання для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів прийнятних зобов'язань, не охоплених параграфом 1, до настання дати їх договірного строку погашення.

1. Компетентний орган повинен надати установі дозвіл на зменшення, реалізацію права вимоги, викуп або зворотний викуп інструментів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня, або зменшення, розповсюдження чи рекласифікації пов'язаних рахунків премій за акціями, якщо дотримано принаймні одну з таких умов:

(a) раніше або у той самий час, що й будь-які дії, зазначені в статті 77(1), установа замінює інструменти або пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені в статті 77(1), на інструменти власних коштів такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою;

(b) установа довела компетентному органу, що власні кошти та прийнятні зобов'язання установи після дій, зазначених у статті 77(1) цього Регламенту, перевищать вимоги, передбачені цим Регламентом та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС на маржу, яку компетентний орган вважатиме необхідною.

Якщо установа передбачає достатні запобіжні заходи, внаслідок яких вона матиме спроможність функціонувати з власними коштами в розмірі понад суми, що вимагаються положеннями цього Регламенту та Директивою 2013/36/ЄС, компетентний орган може надати такій установі попередній генеральний дозвіл на здійснення дій, визначених у статті 77(1) цього Регламенту, за передумови дотримання критеріїв, якими буде гарантовано, що будь-які майбутні дії будуть відповідати умовам, визначеним у пунктах (a) та (b) цього параграфа. Попередній генеральний дозвіл надається тільки на визначений період, який не повинен перевищувати одного року, після чого його може бути поновлено. Попередній генеральний дозвіл надається на певну наперед визначену суму, яка встановлюється компетентним органом. У випадку інструментів основного капіталу першого рівня, така визначена наперед сума не повинна перевищувати 3% відповідного випуску та не повинна перевищувати 10% суми, на яку основний капітал першого рівня перевищує суму вимог до основного капіталу першого рівня, встановлену в цьому Регламенті, директивах 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС, на маржу, яку компетентний орган вважатиме необхідною. У випадку інструмент додаткового капіталу першого рівня або інструментів капіталу другого рівня така визначена наперед сума не повинна перевищувати 10% відповідного випуску та не повинна перевищувати 3% загальної суми непогашених інструментів додаткового капіталу першого рівня або інструментів капіталу другого рівня, якщо застосовно.

Компетентні органи відкликають попередній генеральний дозвіл, якщо установа порушує будь-який критерій, передбачений для такого дозволу.

2. Під час оцінювання замінних інструментів на предмет стабільності для отримання доходу установою, зазначених у пункті (a) параграфа 1, компетентні органи повинні брати до уваги міру, якою такі замінні інструменти капіталу будуть більш витратними для установи порівняно з інструментами капіталу або рахунками премій за акціями, які вони замінять.

3. Якщо установа здійснює дію, зазначену в пункті (a) статті 77(1), та при цьому відмова від викупу інструментів основного капіталу першого рівня, зазначених у статті 27, заборонена застосовним національним правом, компетентний орган може скасувати вимоги, визначені в параграфі 1 цієї статті, за умови що компетентний орган вимагатиме від установи обмеження викупу таких інструментів на пропорційній основі.

4. Компетентні органи можуть дозволити установам реалізацію права вимоги, викуп, виплату або зворотний викуп інструментів додаткового капіталу першого рівня та другого рівня або пов'язаних рахунків премій за акціями протягом п'яти років після дати їх випуску, якщо дотримано умов, визначених у параграфі 1, та при цьому дотримано однієї з таких умов:

(a) відбулася зміна в регулятивній класифікації таких інструментів, що вірогідно призведе до їх виключення з власних коштів або до їх рекласифікації як власні кошти нижчої якості, та задоволено обидві такі умови:

(i) компетентний орган вірогідність настання такої зміни достатньо певною;

(ii) установа довела компетентним органам, що регулятивну рекласифікацію таких інструментів неможливо було належним чином передбачити на момент їх випуску;

(b) відбулася зміна у податковому режимі, що застосовується до таких інструментів, значний характер якої та неможливість належним чином передбачити яку на момент їх випуску установа довела компетентному органу;

(c) інструменти та пов'язані рахунки премій за акціями звільнені від виконання нових правил згідно зі статтею 494b;

(d) раніше або у той самий час, що й будь-яка дія, зазначена в статті 77(1), установа замінює інструменти або пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені в статті 77(1), на інструменти власних коштів такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою, та компетентний орган дозволив здійснення такої дії на основі власного висновку про те, що це буде доцільним з точки зору здійснення пруденційного нагляду та обґрунтованим винятковими обставинами;

(e) здійснюється зворотний викуп інструментів додаткового капіталу першого рівня або другого рівня для цілей вирівнювання ринку.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) висвітлення поняття "стабільний для отримання доходу установою";

(b) належні бази обмежень для викупу, як зазначено в параграфі 3;

(c) процес, у тому числі обмеження та процедури для надання попередніх дозволів компетентними органами щодо дій, наведених у статті 77(1), та вимоги до даних у заявах установ на отримання дозволу від компетентних органів на здійснення дій, наведених у зазначеній вище статті, у тому числі процес для випадків викупу акцій, випущених учасниками кооперативних товариств, а також строк опрацювання таких заяв.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Орган з врегулювання надає дозвіл установі на реалізацію права вимоги, викуп, виплату або зворотний викуп інструментів прийнятних зобов'язань, якщо дотримано одну з таких умов:

(a) раніше або у той самий час, що й будь-які дії, зазначені в статті 77(2), установа замінює інструменти прийнятних зобов'язань на власні кошти або інструменти прийнятних зобов'язань такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою;

(b) установа довела органу з врегулювання, що власні кошти та прийнятні зобов'язання установи після дій, зазначених у статті 77(2) цього Регламенту, перевищать вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань, передбачені цим Регламентом та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС на маржу, яку орган з врегулювання, за погодженням із компетентним органом, вважатиме необхідною;

(c) установа довела органу з врегулювання, що часткова або повна заміна прийнятних зобов'язань на інструменти власних коштів є необхідною для забезпечення відповідності вимогам до власних коштів, встановлених у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, для продовження дозволу.

Якщо установа передбачає достатні запобіжні заходи, внаслідок яких вона матиме спроможність функціонувати з власними коштами та прийнятними зобов'язаннями в розмірі понад суму, що вимагається положеннями цього Регламенту та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом, може надати такій установі попередній генеральний дозвіл на реалізацію права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів прийнятних зобов'язань, за передумови дотримання критеріїв, якими буде гарантовано, що будь-які майбутні дії будуть відповідати умовам, визначеним у пунктах (a) та (b) цього параграфа. Попередній генеральний дозвіл надається тільки на визначений період, який не повинен перевищувати одного року, після чого його може бути поновлено. Попередній генеральний дозвіл надається на певну визначену наперед суму, яку визначає орган з врегулювання. Органи з врегулювання повинні інформувати компетентні органи про будь-який наданий попередній генеральний дозвіл.

Орган з врегулювання відкликає попередній генеральний дозвіл, якщо установа порушує будь-який критерій, передбачений для такого дозволу.

2. Під час оцінювання замінних інструментів на предмет стабільності для отримання доходу установою, зазначених у пункті (a) параграфа 1, органи з врегулювання повинні брати до уваги міру, якою такі замінні інструменти капіталу або замінні прийнятні зобов'язання будуть більш витратними для установи порівняно з тими, які вони замінять.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) процес співпраці між компетентним органом та органом з врегулювання;

(b) процедура, в тому числі вимоги до строків та обсягу інформації, для надання дозволу відповідно до першого підпараграфа параграфа 1;

(c) процедура, в тому числі вимоги до строків та обсягу інформації, для надання попереднього генерального дозволу відповідно до другого підпараграфа параграфа 1;

(d) висвітлення поняття "стабільний для отримання доходу установою".

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа цього параграфа, проекти регуляторних технічних стандартів повинні бути повністю узгоджені з делегованим актом, зазначеним у статті 78.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Якщо установа утримує інструменти капіталу або зобов'язання, що їх кваліфікують як інструменти власних коштів у суб'єкті фінансового сектора або як інструменти прийнятних зобов'язань в установі, та якщо компетентний орган вважає, що такі пакети акцій призначені для фінансової підтримки функціонування з метою реструктуризації або відновлення життєздатності такого суб'єкта або установи, компетентний орган може на тимчасовій основі відмовитися від застосування положень щодо вирахувань, які за інших умов застосовувалися б до таких інструментів.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення поняття "тимчасовий" для цілей параграфа 1, та умов, відповідно до яких компетентний орган може вважати такі тимчасові пакети акцій призначеними для фінансової підтримки функціонування з метою реструктуризації та порятунку відповідного суб'єкта.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

При оцінюванні відповідності інструментів вимогам, встановленим у частині другій, установи повинні враховувати істотні характеристики інструментів, а не тільки саму їхню правову форму. При оцінювані істотних характеристик інструменту необхідно брати до уваги всі умови, які стосуються інструментів, навіть якщо їх прямо не визначено в положеннях та умовах самих інструментів, для цілей визначення відповідності сукупних економічних ефектів таких умов цілям відповідних положень.

1. Європейський банківський орган (EBA) здійснює моніторинг якості інструментів власних коштів та прийнятних зобов'язань, випущених установами по всьому Союзу, та негайно повідомляє Комісію про випадки, коли існують вагомі докази невідповідності таких інструментів відповідним критеріям прийнятності, визначеним в цьому Регламенті.

Компетентні органи без затримки та на запит Європейського банківського органу (EBA) надсилають до EBA всю інформацію, яку EBA вважає потрібною стосовно нових інструментів капіталу або нових типів зобов'язань, які було випущено, щоб EBA мав змогу здійснювати моніторинг якості інструментів власних коштів та прийнятних зобов'язань, випущених установою по всьому Союзу.

2. Повідомлення повинне включати.

(a) докладне пояснення природи та масштабу виявленого недоліку;

(b) технічну рекомендацію стосовно дій Комісії, які EBA вважає необхідними;

(c) значні зміни у методології EBA для стрес-тестування платоспроможності установ.

3. ЕВА повинен надати Комісії технічну рекомендацію щодо будь-яких істотних змін, які він вважає необхідним внести до поняття "власні кошти" та "прийнятні зобов'язання" за результатами будь-чого з такого:

(a) відповідних змін у ринкових стандартах або практиці;

(b) змін у відповідних правових або бухгалтерських стандартах;

(c) значні зміни у методології EBA для стрес-тестування платоспроможності установ.

4. ЕВА повинен надати Комісії до 01 січня 2014 року технічні рекомендації щодо можливих правил для нереалізованих доходів, зважених за справедливою вартістю, за винятком включення їх до основного капіталу першого рівня без коригування. Такі рекомендації повинні враховувати відповідні зміни у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та міжнародних договорах щодо пруденційних стандартів для банків.

1. Частки меншості складаються з суми елементів основного капіталу першого рівня дочірньої компанії, якщо дотримано такі умови:

(a) дочірня компанія є одним з такого:

(i) установою;

(ii) суб'єктом господарювання, який, згідно із застосовним національним правом, підпадає під дію вимог цього Регламенту і Директиви 2013/36/ЄС;

(iii) проміжною фінансовою холдинговою компанією або проміжною фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, яка підпадає під дію вимог цього Регламенту на субконсолідованій основі, або проміжною інвестиційною холдинговою компанією, яка підпадає під дію вимог Регламенту (ЄС) № 2019/2033 на консолідованій основі;

(iv) інвестиційною фірмою;

(v) проміжною фінансовою холдинговою компанією у третій країні, за умови що така проміжна фінансова холдингова компанія підпадає під дію пруденційних вимог, які є настільки ж суворими, як і пруденційні вимоги, що застосовуються до кредитних установ такої третьої країни, і що Комісія ухвалила рішення відповідно до статті 107(4) про те, що такі пруденційні вимоги є щонайменше еквівалентними вимогам, які визначені в цьому Регламенті;

(b) дочірня компанія повністю включена до консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(c) елементи основного капіталу першого рівня, зазначені у вступній частині цього параграфа, перебувають у володінні осіб, інших ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої.

2. Частки меншості, які фінансуються прямо чи опосередковано через суб'єкт спеціального призначення або іншим шляхом материнською компанією установи або її дочірніми компаніями, не повинні вважатися консолідованим основним капіталом першого рівня.

Кваліфікований додатковий капітал першого рівня, капітал першого рівня, капітал другого рівня та кваліфіковані власні кошти складаються з часток меншості, інструментів додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня, залежно від випадку, плюс пов'язані рахунки премій за акціями, дочірньої компанії, якщо дотримано такі умови:

(a) дочірня компанія є одним з такого:

(i) установою;

(ii) суб'єктом господарювання, який, згідно із застосовним національним правом, підпадає під дію вимог цього Регламенту і Директиви 2013/36/ЄС;

(iii) проміжною фінансовою холдинговою компанією або проміжною фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, яка підпадає під дію вимог цього Регламенту на субконсолідованій основі, або проміжною інвестиційною холдинговою компанією, яка підпадає під дію вимог Регламенту (ЄС) № 2019/2033 на консолідованій основі;

(iv) інвестиційною фірмою;

(v) проміжною фінансовою холдинговою компанією у третій країні, за умови що така проміжна фінансова холдингова компанія підпадає під дію пруденційних вимог, які є настільки ж суворими, як і пруденційні вимоги, що застосовуються до кредитних установ такої третьої країни, і що Комісія ухвалила рішення відповідно до статті 107(4) про те, що такі пруденційні вимоги є щонайменше еквівалентними вимогам, які визначені в цьому Регламенті;

(b) дочірня компанія повністю включена до периметру консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(c) елементи основного капіталу першого рівня, елементи додаткового капіталу першого рівня та елементи капіталу другого рівня, зазначені у вступній частині цього параграфа, перебувають у володінні осіб, інших ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої.

1. Інструменти додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня, випущені суб'єктом спеціального призначення, та пов'язані рахунки премій за акціями до 31 грудня 2021 року включають до кваліфікованого додаткового капіталу першого рівня, капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та кваліфікованих власних коштів, залежно від випадку, тільки у разі задоволення всіх таких умов:

(a) суб'єкт спеціального призначення, який випускає такі інструменти, повністю включено до консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(b) інструменти, та пов'язані рахунки премій за акціями, включають до кваліфікованого додаткового капіталу першого рівня тільки у випадках, коли задоволено умови, встановлені у статті 52(1);

(c) інструменти, та пов'язані рахунки премій за акціями, включають до кваліфікованого капіталу другого рівня тільки у випадках, коли задоволено умови, встановлені у статті 63;

(d) єдиний актив суб'єкта спеціального призначення - це його інвестиція у власні кошти материнської установи або її дочірньої компанії, що повністю включена до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої, форма якого відповідає застосовним вимогам, встановленим статтями 52(1) або 63, залежно від випадку.

Якщо компетентний орган вважає, що актив суб'єкта спеціального призначення, інший ніж інвестиція у власні кошти материнської установи або її дочірньої компанії, що повністю включена до периметру консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої, є мінімальним або неістотним для такого суб'єкта, компетентний орган може відмовитися від застосування умови, передбаченої пунктом (d) першого підпараграфа.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення типів активів, які можуть стосуватися функціонування суб'єктів спеціального призначення, та понять "мінімальний" та "неістотний", зазначений у другому підпараграфі параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установи визначають суму часток меншості дочірньої компанії, включеної до консолідованого основного капіталу першого рівня, шляхом віднімання від часток меншості такого суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) основний капітал першого рівня дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума основного капіталу першого рівня такої дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

- сумі вимоги, встановленої в пункті (a) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам,

- якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(ii) сума консолідованого основного капіталу першого рівня, який стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (a) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(b) частки меншості дочірньої компанії, виражені як відсоток усіх елементів основного капіталу першого рівня такого суб'єкта господарювання.

2. Обчислення, зазначене в параграфі 1, повинне здійснюватися на субконсолідованій основі для кожної дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1).

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, частки меншості такої дочірньої компанії можуть не включатися до консолідованого основного капіталу першого рівня.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, частки меншості дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення обчислення субконсолідації згідно з параграфом цієї статті та статтями 85 і 87.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування цієї статті до материнської фінансової холдингової компанії, яка відповідає таким умовам:

(a) її основною діяльністю є придбання пакетів акцій;

(b) вона є предметом пруденційного нагляду на консолідованій основі;

(c) вона консолідує дочірню установу, в якій вона утримує лише частку меншості через відносини контролю, визначені в статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС;

(d) понад 90% необхідного консолідованого основного капіталу першого рівня отримано від дочірньої установи, зазначеної в пункті (c), обчисленого на субконсолідованій основі.

Якщо, після 28 червня 2013 року, материнська фінансова холдингова компанія, яка відповідає умовам, встановленим у першому підпараграфі, стає материнською фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, компетентні органи можуть застосувати відмову, зазначену в першому підпараграфі, до такої материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу, за умови що вона відповідає умовам, встановленим у зазначеному підпараграфі.

6. Якщо кредитні установи, на постійній основі афілійовані в мережу з центральним органом та установами, створеними в рамках схеми інституційного захисту, до яких застосовуються умови, викладені у статті 113(7), створили схему перехресного гарантування, яка передбачає відсутність поточної або прогнозованої матеріальної, практичної або юридичної перешкоди для трансферу суми власних коштів понад розмір регуляторних вимог від контрагента до кредитної установи, такі установи виключено із застосування положень цієї статті щодо вирахувань, і вони можуть повною мірою визнавати будь-які частки меншості, які випливають зі схеми перехресного гарантування.

1. Установи визначають суму кваліфікованого капіталу першого рівня дочірньої компанії, яка включається до консолідованих власних коштів, шляхом віднімання від кваліфікованого капіталу першого рівня відповідного суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) капітал першого рівня дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума капіталу першого рівня дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

- сумі вимоги, встановленої в пункті (b) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам,

- якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(ii) сума консолідованого капіталу першого рівня, який стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (b) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(b) кваліфікований капітал першого рівня дочірньої компанії, виражений як відсоток усіх елементів основного та додаткового капіталу першого рівня такого суб'єкта господарювання.

2. Обчислення, зазначене в параграфі 1, повинне здійснюватися на субконсолідованій основі для кожної дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1).

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, кваліфікований капітал першого рівня такої дочірньої компанії може не включатися до консолідованого капіталу першого рівня.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, інструменти капіталу першого рівня дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

Без обмеження статті 84(5) або (6), установи визначають суму кваліфікованого капіталу першого рівня дочірньої компанії, включеного в консолідований додатковий капітал першого рівня, шляхом віднімання від кваліфікованого капіталу першого рівня такої компанії, включеного в консолідований капітал першого рівня, часток меншості такої компанії, включених до консолідованого основного капіталу першого рівня.

1. Установи визначають суму кваліфікованих власних коштів дочірньої компанії, яка включається до консолідованих власних коштів, шляхом віднімання від кваліфікованих власних коштів такого суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) власні кошти дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума власних коштів дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

- сумі вимоги, встановленої в пункті (c) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах,

- якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах;

(ii) сума власних коштів, яка стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (c) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових вимог до власних коштів у третіх країнах;

(b) кваліфіковані власні кошти компанії, виражені як відсоток суми всіх елементів основного капіталу першого рівня, елементів додаткового капіталу першого рівня та елементів капіталу другого рівня, без урахування сум, зазначених у пунктах (c) і (d) статті 62, такого суб'єкта господарювання.

2. Обчислення, зазначене в параграфі 1, повинне здійснюватися на субконсолідованій основі для кожної дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1).

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, кваліфіковані власні кошти такої дочірньої компанії можуть не включатися до консолідованих власних коштів.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, інструменти власних коштів дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

Без обмеження статті 84(5) або (6), установи визначають суму кваліфікованих власних коштів дочірньої компанії, включених у консолідований капітал другого рівня, шляхом віднімання від кваліфікованих власних коштів такої компанії, включених у консолідовані власні кошти, кваліфікованого капіталу першого рівня такої компанії, включеного до консолідованого капіталу першого рівня.

Зобов'язання, випущені дочірньою компанією в Союзі, що належить до тієї самої групи врегулювання як суб'єкт врегулювання, кваліфікуються для включення до консолідованих інструментів прийнятних зобов'язань установи відповідно до статті 92a в разі виконання всіх таких умов:

(a) вони випущені відповідно до пункту (a) статті 45 f(2) Директиви 2014/59/ЄС;

(b) вони придбані наявним акціонером, що не входить до тієї самої групи врегулювання, якщо здійснення повноважень зі списання та конверсії згідно зі статтями 59-62 Директиви 2014/59/ЄС не випливає на контроль за дочірньою компанією з боку суб'єкта врегулювання;

(c) вони не перевищують суму, визначену шляхом віднімання суми, зазначеної в пункті (i), від суми, зазначеної в пункті (ii):

(i) сума зобов'язань, випущених для суб'єкта врегулювання та придбаних ним прямо або опосередковано через інших суб'єктів у тій самій групі врегулювання, і сума інструментів власних коштів, випущених відповідно до пункту (b) статті 45 f(2) Директиви 2014/59/ЄС;

(ii) сума, що вимагається відповідно до статті 45f(1) Директиви 2014/59/ЄС.

1. Істотна участь, розмір якої перевищує 15% прийнятного капіталу установи, в компанії, яка не належить до жодної з наведених нижче категорій, повинна підлягати положенням, встановленим у параграфі 3:

(a) суб'єкт фінансового сектора;

(b) компанія, яка не є суб'єктом фінансового сектора, що здійснює діяльність, яку компетентний орган вважає будь-чим з такого:

(i) безпосереднім продовженням банківської діяльності;

(ii) діяльністю, яка є допоміжною до банківської;

(iii) лізингом, факторингом, управлінням пайовими фондами, послугами з опрацювання даних або будь-якою подібною діяльністю.

2. Істотна участь установи в компаніях, що не належать до зазначених в пунктах (a) та (b) параграфа 1, що в сукупному розмірі перевищує 60% прийнятного капіталу, повинна підлягати положенням, встановленим у параграфі 3.

3. Компетентні органи застосовують вимоги, встановлені у пункті (a) або (b), до істотної участі установ, зазначених в параграфах 1 та 2:

(a) для цілей обчислення вимог до капіталу відповідно до частини третьої, установи повинні застосовувати вагу ризику 1250% до більшого з такого:

(i) суми істотної участі, зазначеної в параграфі 1, понад 15% прийнятного капіталу;

(ii) загальної суми істотної участі, зазначеної в параграфі, понад 60% прийнятного капіталу установи;

(b) компетентні органи повинні забороняти установам мати істотну участь, зазначену в параграфах 1 та 2, в сумі понад визначені відсоткові значення від прийнятного капіталу, встановлені у зазначених параграфах.

Компетентні органи повинні оприлюднити інформацію про вибір (a) або (b).

4. Для цілей пункту (b) параграфа 1, EBA повинен видати настанови з визначенням таких понять:

(a) видів діяльності, які є безпосереднім продовженням банківської діяльності;

(b) видів діяльності, які є допоміжними до банківської;

(c) подібних видів діяльності.

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Як альтернативу до застосування ваги ризику 1250% до сум, що перевищують ліміти, визначені у статті 89(1) і (2), установи можуть вирахувати такі суми з елементів основного капіталу першого рівня відповідно до пункту (k) статті 36(1).

1. Акції компаній, не зазначених у пунктах (a) та (b) статті 89(1), не повинні бути включені до обчислення обмежень прийнятного капіталу, визначених у зазначеній статті, коли виконується будь-яка з таких умов:

(a) зазначені акції утримуються тимчасово під час фінансової підтримки функціонування, зазначеної у статті 79;

(b) такі утримувані акції є андеррайтинговою позицією, що утримується протягом п'яти робочих днів або менше;

(c) зазначені акції утримуються від власного імені установи і від імені інших.

2. Акції, які не є фінансовими основними засобами, відповідно до визначення статті 35(2) Директиви 86/635/ЄЕС, не повинні включатися до обчислення, зазначеного в статті 89.

1. Відповідно до статей 93 і 94, установи повинні завжди відповідати таким вимогам до власних коштів:

(a) співвідношення основного капіталу першого рівня повинне становити 4,5%;

(b) співвідношення капіталу першого рівня повинне становити 6%;

(c) загальне співвідношення капіталу повинне становити 8%.

(d) коефіцієнт левериджу повинен становити 3%.

2. Установи повинні здійснювати обчислення своїх співвідношень капіталу у такий спосіб:

(a) співвідношенням основного капіталу першого рівня є основний капітал першого рівня установи, виражений як відсоток загальної суми ризик-експозиції;

(b) співвідношенням капіталу першого рівня є капітал першого рівня установи, виражений як відсоток загальної суми ризик-експозиції;

(c) загальним співвідношенням капіталу є власні кошти установи, виражені як відсоток загальної суми ризик-експозиції.

3. Загальна сума ризик-експозиції обчислюється як сума пунктів (a)-(f) цього параграфа, після врахування положень, встановлених у параграфі 4:

(a) суми зважених на ризик експозицій для кредитного ризику та ризику розмивання капіталу, обчислені відповідно до розділу II та статті 379, щодо всіх видів діяльності установи, за виключенням сум зважених на ризик експозицій з торгового портфеля установи;

(b) вимоги до власних коштів для торгового портфеля установи щодо:

(i) ринкового ризику, як визначено згідно з розділом IV цієї частини, за винятком підходів, визначених у главах 1a і 1b зазначеного розділу;

(ii) великих експозицій, які перевищують ліміти, визначені у статтях 395-401, тією мірою, якою установі дозволяється перевищувати такі ліміти, як визначено згідно із частиною четвертою;

(c) вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику, як визначено згідно з розділом IV цієї частини, за винятком підходів, визначених у главах 1a і 1b зазначеного розділу, для всіх видів діяльності, які зазнають валютного ризику та товарного ризику;

(ca) вимоги до власних коштів, розраховані відповідно до розділу V цієї частини, за винятком статті 379, для покриття ризику розрахунків;

(d) вимоги до власних коштів, обчислені відповідно до розділу VI для ризику коригування кредитної оцінки позабіржових деривативних інструментів, крім кредитних деривативів, визнаних як такі, що зменшують суми зваженої на ризик експозиції для кредитного ризику;

(e) вимоги до власних коштів, визначені відповідно до розділу III для операційного ризику;

(f) суми зважених на ризик експозицій, визначені відповідно до розділу II, для ризику контрагента, що випливає з торгового портфеля установи, для таких типів операцій та угод:

(i) контракти, перелічені в додатку II, та кредитні деривативи;

(ii) операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, що ґрунтуються на цінних паперах або товарах;

(iii) операції маржинального кредитування, що ґрунтуються на цінних паперах або товарах;

(iv) операції з тривалим строком розрахунків.

4. Такі положення підлягають застосуванню під час обчислення загальної суми ризик-експозиції, зазначеної в параграфі 3:

(a) вимоги до власних коштів, вказані у пунктах (c), (d) та (e) зазначеного параграфа, повинні включати ті вимоги, які випливають з усієї комерційної діяльності установи;

(b) установи повинні помножити вимоги до власних коштів, визначені у пунктах (b)-(e) зазначеного параграфа, на 12,5.

1. Згідно з вимогами статей 93 та 94 та винятками, визначеними у параграфі 2 цієї статті, установи, які ідентифіковані як суб'єкти врегулювання і які є глобальними системно важливими установами, повинні завжди відповідати таким вимогам до власних коштів та прийнятних зобов'язань:

(a) ризик-орієнтоване співвідношення 18%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загальної суми ризик-експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) та (4);

(b) ризик-неорієнтоване співвідношення 6,75%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загального показника експозиції, зазначеного у статті 429(4).

2. Вимоги, встановлені у параграфі 1, не застосовуються у таких випадках:

(a) протягом трьох років з дати, коли установа або група, до складу якої установа входить, набула статусу глобальної системно важливої установи;

(b) протягом двох років з дати, коли орган з врегулювання застосував інструмент внутрішнього визволу відповідно до Директиви 2014/59/ЄС;

(c) протягом двох років з дати, коли суб'єкт врегулювання запровадив альтернативний захід приватного сектора, як зазначено у пункті (b) статті 32 (1) Директиви 2014/59/ЄС, відповідно до якого інструменти капіталу та інші зобов'язання були списані або конвертовані в елементи основного капіталу першого рівня з метою рекапіталізації суб'єкта врегулювання без застосування інструментів врегулювання.

3. Якщо сукупне значення, отримане в результаті застосування вимоги, встановленої в пункті (a) параграфа 1 цієї статті, до кожного суб'єкта врегулювання тієї самої глобальної системно важливої установи перевищує вимогу до власних коштів та прийнятних зобов'язань, обчислених відповідно до статті 12a цього Регламенту, орган з врегулювання материнської установи ЄС може, після консультацій з іншими відповідними органами з врегулювання, діяти відповідно до статті 45d(4) або 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

1. Установи, які є істотними дочірніми компаніями глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС та які не є суб'єктами врегулювання, повинні завжди задовольняти вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань, що дорівнюють 90% вимог до власних коштів та прийнятних зобов'язань, встановлених у статті 92a.

2. Для цілей відповідності положенням параграфа 1, інструменти додаткового капіталу першого рівня, другого рівня та прийнятних зобов'язань враховуються тільки у разі, якщо такі інструменти перебувають у власності кінцевої материнської компанії глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС та якщо їх було випущено прямо чи непрямо через суб'єкти у межах тієї самої групи, за умови що усі такі суб'єкти мають осідок у тій самій третій країні, що й кінцева материнська компанія, або у державі-члені.

3. Інструмент прийнятних зобов'язань враховується тільки для цілей забезпечення відповідності положенням параграфа 1, якщо він відповідає усім таким додатковим умовам:

(a) у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено в пункті (47) статті 2 (1) Директиви 2014/59/ЄС, вимога, що випливає з такого зобов'язання, за пріоритетністю стоїть за вимогами, що випливають із зобов'язань, які не відповідають умовам, встановленим у параграфі 2 цієї статті, та які не вважають власними коштами;

(b) він є предметом повноважень на списання чи конверсію відповідно до статей 59-62 Директиви 2014/59/ЄС.

1. Розмір власних коштів установи не може опускатися нижче суми початкового капіталу, необхідного на момент її авторизації.

2. Кредитні установи, які вже існували станом на 01 січня 1993 року, сума власних коштів яких не досягає суми необхідного початкового капіталу, можуть продовжувати свою діяльність. У такому разі, розмір власних коштів таких установ не повинен опускатися нижче за найвищий розмір, якого було досягнуто з 22 грудня 1989 року.

4. Якщо контроль над установою, яка належить до категорії, зазначеної у параграфі 2, переходить до фізичної або юридичної особи, відмінної від особи, яка попередньо здійснювала контроль над установою, розмір власних коштів зазначеної установи повинен досягти суми необхідного початкового капіталу.

5. Якщо відбувається злиття двох або більше установ, які належать до категорії, зазначеної у параграфі 2, розмір власних коштів установи, що є результатом злиття, не повинен опускатися нижче загального розміру власних коштів об'єднаних установ на момент злиття, поки не буде досягнуто суми необхідного початкового капіталу.

6. Якщо компетентні органи вважають, що для забезпечення платоспроможності установи повинна бути виконана вимога, встановлена у параграфі 1, положення, встановлені у параграфах 2, 4 і 5, не застосовуються.

1. Як відступ від пункту (b) статті 92(3), установи можуть розраховувати вимогу до власних коштів для торгового портфеля згідно з параграфом 2 цієї статті за умови, що обсяг балансової та позабалансової діяльності в торговому портфелі установ дорівнює або менший за обидва зазначені нижче порогові значення за результатами оцінювання, яке проводиться щомісячно з використанням даних станом на останній день місяця:

(a) 5% загальних активів установи;

(b) 50 мільйонів євро.

2. У разі виконання обох умов, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 установи можуть розраховувати вимогу до власних коштів для торгового портфеля таким чином:

(a) для контрактів, зазначених у пункті 1 додатка II, контрактів, які стосуються інструментів власного капіталу, зазначених у пункті 3 вказаного додатка, і кредитних деривативів установи можуть звільнити такі позиції від застосування вимоги до власних коштів, зазначеної в пункті (b) статті 92(3);

(b) для позицій торгового портфеля, інших ніж ті, які зазначені в пункті (a) цього параграфа, установи можуть замінити вимогу до власних коштів, зазначену в пункті (b) статті 92(3), вимогою, розрахованою згідно з пунктом (a) статті 92(3).

3. Установи повинні розраховувати розмір їхніх балансових і позабалансових позиції торгового портфеля на основі даних станом на останній день кожного місяця для цілей параграфа 1 згідно з такими вимогами:

(a) усі позиції, віднесені до торгового портфеля згідно зі статтею 104, враховуються при розрахуванні, за винятком таких позицій:

(i) позиції за іноземною валютою та товарами;

(ii) позиції за кредитними деривативами, які визнаються внутрішніми хеджами від експозицій до кредитного ризику або ризику контрагента неторгового портфеля і операцій з кредитними деривативами, які ідеально компенсують ринковий ризик таких внутрішніх хеджів, як зазначено у статті 106(3);

(b) усі позиції, які враховуються при розрахуванні згідно з пунктом (a), повинні оцінюватися за їхньою ринковою вартістю станом на таку дату; якщо ринкова вартість позиції не доступна станом на визначену дату, установи повинні використовувати справедливу вартість позиції станом на таку дату; якщо справедлива вартість та ринкова вартість позиції не доступні станом на визначену дату, установи повинні використовувати останнє значення ринкової вартості або справедливої вартості такої позиції;

(c) абсолютна вартість довгих позицій повинна додаватися до абсолютної вартості коротких позицій.

4. У разі виконання обох умов, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, незалежно від обов'язків, встановлених у статтях 74 та 83 Директиви 2013/36/ЄС, стаття 102(3) та (4), статті 103 та 104b цього Регламенту не застосовуються.

5. Установи повинні повідомляти компетентним органам, коли вони розраховують або припиняють розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно з параграфом 2.

6. Установа, яка більше не відповідає одній або кільком умовам, визначеним у параграфі 1, повинна негайно повідомити про це компетентний орган.

7. Установи повинні припинити розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно параграфом 2 упродовж трьох місяців після настання однієї з таких подій:

(a) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) або (b) параграфа 1, протягом трьох місяців поспіль; або

(b) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) або (b) параграфа 1, протягом більше ніж 6 з останніх 12 місяців.

8. Якщо установа припинила розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно із цією статтею, їй дозволяється розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно із цією статтею, тільки якщо вона доведе компетентному органу, що всі умови, визначені у параграфі 1 цієї статті, безперервно виконувалися протягом цілого року.

9. Установи не повинні відкривати, купувати або продавати позицію торгового портфеля з виключною метою виконання будь-якої з умов, визначених у параграфі 1, під час щомісячного оцінювання.

1. Для цілей статті 92(3) інвестиційні фірми, які не мають авторизації на надання інвестиційних послуг та здійснення видів діяльності, зазначених у пунктах (3) та (6) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні використовувати обчислення загальної суми ризик-експозиції, визначене у параграфі 2.

2. Інвестиційні фірми, зазначені у параграфі 1 цієї статті, та фірми, зазначені в пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги і здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) та (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні обчислювати загальну суму ризик-експозиції як більше з таких значень:

(a) суми елементів, зазначених у пунктах (a)-(d) і (f) статті 92(3), після застосування статті 92(4);

(b) значення 12,5, помноженого на суму, зазначену в статті 97.

Фірми, зазначені в пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені у пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні відповідати вимогам статті 92(1) і (2) на основі загальної суми ризик-експозиції, зазначеної в першому підпараграфі.

Компетентні органи можуть визначити вимоги до власних коштів для фірм, зазначених у пункті (2)(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, як вимоги до власних коштів, які будуть обов'язковими для зазначених фірм у рамках національних заходів з транспозиції, які набудуть чинності 31 грудня 2013 року для директив 2006/49/ЄC та 2006/48/ЄC .

3. До інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, застосовуються усі інші положення стосовно операційних ризиків, встановлені у розділі VII глави 2 секції II підсекції 2 Директиви 2013/36/ЄС.

1. Для цілей статті 92(3), обчислення загальної суми ризик-експозиції, як зазначено у параграфі 2 цієї статті, повинні здійснювати такі категорії інвестиційних фірм, які володіють початковим капіталом відповідно до статті 28(2) Директиви 2013/36/ЄС:

(a) інвестиційні фірми, які діють за власний рахунок тільки з метою здійснення або виконання розпорядження клієнта або з метою отримання доступу до системи клірингу та розрахунків або визнаної біржі при здійсненні діяльності як агента або в рамках виконання розпорядження клієнта;

(b) інвестиційні фірми, які відповідають усім таким умовам:

(i) вони не утримують гроші або цінні папери клієнтів;

(ii) вони здійснюють діяльність лише за свій рахунок;

(iii) вони не мають зовнішніх замовників;

(iv) їхні виконавчі та розрахункові операції здійснюються лише під відповідальність клірингової установи та гарантуються кліринговою установою.

2. Для інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, загальна сума ризик-експозиції визначається як сума таких елементів:

(a) пунктів (a)-(d) та (f) статті 92(3) після застосування 92(4);

(b) суми, зазначеної у статті 97, помноженої на 12,5.

3. До інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, застосовуються усі інші положення стосовно операційних ризиків, встановлені у розділі VII глави 3 секції II підсекції 1 Директиви 2013/36/ЄС.

1. Відповідно до статей 95 і 96, інвестиційна фірма і фірми, зазначені у пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні утримувати прийнятний капітал в розмірі принаймні однієї чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік.

2. Якщо відбувається зміна у діяльності інвестиційної фірми порівняно з попереднім роком, яку компетентний орган вважає істотною, компетентний орган може здійснити коригування вимоги, викладеної у параграфі 1.

3. Якщо інвестиційна фірма ще не веде діяльності довше повного року з моменту започаткування ведення діяльності, інвестиційна фірма повинна утримувати прийнятний капітал в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат згідно з прогнозом у її бізнес-плані, крім випадків, коли компетентний орган вимагає коригування бізнес-плану.

4. EBA у співпраці з ESMA повинен розробити проект регуляторного технічного стандарту для більш детального визначення такого:

(a) обчислення вимоги щодо утримання прийнятного капіталу в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік;

(b) умов коригування з боку компетентного органу вимоги щодо утримання прийнятного капіталу в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік;

(c) обчислення прогнозованих фіксованих накладних витрат у випадку, якщо інвестиційна фірма веде діяльність менше одного року.

Європейський банківський орган (EBA) повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 березня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. У випадку інвестиційних фірм, зазначених у статті 95(1), у групі, коли така група не має у складі кредитних установ, материнська інвестиційна фірма в державі-члені повинна застосовувати статтю 92 на консолідованому рівні у такий спосіб:

(a) із використанням обчислення загальної суми ризик-експозиції, як визначено у статті 95(2);

(b) із обчисленням власних коштів на основі консолідованого стану материнської інвестиційної фірми, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, залежно від випадку.

2. У випадку інвестиційних фірм, зазначених у статті 96(1), у групі, коли така група не має у складі кредитних установ, материнська інвестиційна фірма в державі-члені та інвестиційна фірма, що її контролює фінансова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, повинна застосовувати статтю 92 на консолідованій основі у такий спосіб:

(a) із використанням обчислення загальної суми ризик-експозиції, як визначено у статті 96(2);

(b) із обчисленням власних коштів на основі консолідованого стану материнської інвестиційної фірми, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, залежно від випадку, та відповідно до глави 2 розділу II частини першої.

1. Позиції у торговому портфелі повинні або бути вільними від обмежень щодо торгівлі ними або придатними до хеджування.

2. Намір здійснення продажу повинен підтверджуватися на основі стратегій, політик та процедур, визначених установою в цілях управління позицією або портфелем, відповідно до статей 103, 104 та 104a.

3. Установи повинні запровадити та підтримувати системи та функції контролю для управління своїм торговим портфелем відповідно до статті 103.

4. Для цілей виконання вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(3), позиції торгового портфеля повинні бути закріплені за відділами торгових операцій, створеними згідно зі статтею 104b.

5. Позиції в торговому портфелі підпадають під дію вимог щодо пруденційного оцінювання, визначених у статті 105.

6. Установи повинні застосовувати до внутрішніх хеджів підхід згідно зі статтею 106.

1. Установа повинна запровадити чітко сформульовані політики та процедури для загального управління торговим портфелем. Такі політики та процедури повинні включати принаймні таке:

(a) діяльність, яку установа вважає торгівлею та яка вважається складовою частиною торгового портфеля для цілей обчислення вимоги до власних коштів;

(b) міру, якою можлива коригування за ринком позиції на щоденній основі з покликанням на активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(c) для позицій, скоригованих за моделлю, міру, якою установа може:

(i) виявити всі значущі ризики позиції;

(ii) здійснити хеджування всіх значущих ризиків позиції інструментами, для яких існує активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(iii) отримати надійні оціночні розрахунки для ключових припущень і параметрів, які використовуються в моделі;

(d) міру, якою установа може, та зобов'язана, генерувати оцінки вартості для позицій, які можуть бути валідовані зовнішньо у послідовний спосіб;

(e) міру, якою юридичні обмеження або інші операційні вимоги можуть стати на заваді спроможності установи ініціювати свою ліквідацію або хеджувати позиції у короткостроковій перспективі;

(f) міру, якою установа може і зобов'язана здійснювати активне управління ризиками позицій в рамках здійснення своїх торгових операцій;

(g) міру, якою установа може переносити ризик або позиції між торговими і неторговими портфелями, і критерії для таких перенесень, як зазначено у статті 104a.

2. Під час управління своїми позиціями або портфелями позицій у торговому портфелі установа повинна дотримуватися усіх таких вимог:

(a) установа повинна запровадити чітко задокументовану торгову стратегію для позиції або портфелів у торговому портфелі, схвалену вищим керівництвом, що повинна передбачати очікуваний період утримання;

(b) установа повинна запровадити чітко визначені політики та процедури для активного управління позиціями або портфелями в торговому портфелі; такі політики та процедури повинні включати такі положення:

(i) які позиції або портфелі позицій можуть відкриватися кожним відділом торгових операцій або, залежно від випадку, призначеними дилерами;

(ii) установлення лімітів позицій та моніторинг їх належності;

(iii) забезпечення того, щоб дилери мали автономію на внесення позиції та управління нею у межах погоджених лімітів та згідно зі схваленою стратегією;

(iv) забезпечення того, щоб інформація щодо позицій повідомляється вищому керівництву як невід'ємна частина процесу управління ризиками установи;

(v) забезпечення того, щоб позиції були предметом активного моніторингу на основі доступних джерел ринкової інформації та оцінювання, здійсненого щодо придатності до реалізації або хеджування позиції або її компонентних ризиків, включно з урахуванням оцінювання в цілому, якості та доступності ринкових даних, необхідних для процесу оцінювання вартості, рівня ринкового обороту та розмірів позицій, які торгуються на ринку;

(vi) чинні процедури запобігання шахрайству та інструменти контролю;

(c) установа повинна мати чітко визначені політики та процедури для моніторингу позицій у розрізі торгової стратегії установи, включно з урахуванням моніторингу обороту і позицій, для яких було перевищено початково передбачений період очікування.

1. Установи повинні запровадити чітко сформульовані політики і процедури для визначення того, які позиції повинні бути включені до торгового портфеля для цілей обчислення їхніх вимог до капіталу, відповідно до вимог, встановлених у статті 102 та означення торгового портфеля відповідно до пункту (86) статті 4(1), з урахуванням потенціалу та практики установи в управлінні ризиками. Установа повинна повною мірою документувати заходи з дотримання політик та процедур, а також повинна здійснювати їх періодичний внутрішній аудит.

1. Для цілей дотримання вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(3), установи повинні створити відділи торгових операцій та повинні віднести кожну з позицій торгового портфеля на один з таких відділів торгових операцій. Позиції торгового портфеля повинні відноситися на один і той самий відділ торгових операцій тільки у разі, якщо вони відповідають узгодженій бізнес-стратегії відділу торгових операцій та здійснюється безперервне управління та моніторинг щодо них відповідно до параграфа 2 цієї статті.

2. Відділи торгових операцій установ повинні в будь-який час відповідати усім таким вимогам:

(a) кожен відділ торгових операцій повинен мати чітку та характерну бізнес-стратегію та структуру управління ризиками, що є адекватною для його бізнес-стратегії;

(b) кожен відділ торгових операцій повинен мати чітку організаційну структуру; управління позиціями певного відділу торгових операцій повинні здійснювати призначені дилери відповідної установи; кожен дилер повинен мати у відділі торгових операцій визначені функції; кожен дилер повинен бути віднесений тільки до одного відділу торгових операцій;

(c) для кожного відділу торгових операцій повинні бути визначені ліміти позицій відповідно до бізнес-стратегії відділу торгових операцій;

(d) на рівні відділу торгових операцій повинна здійснюватися підготовка звітів щодо діяльності, рентабельності управління ризиками та регуляторних вимог принаймні на щотижневій основі, та їх необхідно подавати органу управління на регулярній основі;

(e) кожен відділ торгових операцій повинен мати чіткий річний бізнес-план, включно з чітко визначеною політикою винагороди на основі розсудливих критеріїв вимірювання ефективності;

(f) звіти щодо позицій, строк погашення за якими наближається, щодо порушень ліміту внутрішньодобової торгівлі, щодо порушень лімітів добової торгівлі та щодо дій, вжитих установами для усунення таких порушень, а також щодо оцінювання ліквідності ринку, повинні готуватися для кожного відділу торгових операцій на щомісячній основі та повинні надаватися компетентним органам.

3. Як відступ від пункту (b) параграфа 2, установа може призначити дилера для більше ніж одного відділу торгових операцій, за умови що така установа довела своєму компетентному органу, що призначення здійснюється з ділових або кадрових міркувань, та що таке призначення відповідатиме іншим якісним вимогам до дилерів та відділів торгових операцій, визначеним у цій статті.

4. Установи повинні повідомляти компетентні органи про спосіб, у який вони досягають відповідності параграфу 2. Компетентні органи можуть вимагати від установи змінити структуру або організацію своїх відділів торгових операцій, щоб забезпечити відповідність цій статті.

1. До всіх позицій торгового портфеля та неторгового портфеля, які оцінюються за справедливою вартістю, повинні застосовуватися стандарти пруденційного оцінювання, визначені в цій статті. Установи повинні, зокрема, забезпечити досягнення завдяки пруденційному оцінюванню їхніх позицій торгового портфеля відповідного рівня впевненості, беручи до уваги динамічну природу позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, вимоги пруденційної стабільності та режим функціонування, а також цілі вимог до капіталу в розрізі позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля.

2. Установи повинні створити та підтримувати системи та засоби контролю, достатні для надання пруденційних та надійних оціночних розрахунків вартості. Такі системи та засоби контролю повинні включати принаймні такі елементи:

(a) задокументовані політики та процедури стосовно процесу оцінювання вартості, зокрема чітко визначені зобов'язання в різних сферах, дотичних до визначення оцінювання вартості, включно із джерелами ринкової інформації та переглядом їх відповідності, настанов з використання неспостережуваних вхідних даних, що відображають припущення установи щодо того, що учасники ринку будуть використовувати під час визначення цін на позиції, частоти незалежного оцінювання вартості, часових рамок для цін при закритті, процедур для коригування оцінювання вартості, кінця місяця та спеціалізованих процедур верифікації;

(b) порядок подання звітів для відділу, відповідального за процес оцінювання вартості, який є відокремленим і незалежним від фронт-офісу, та є безпосередньо підзвітним органу управління.

3. Установи повинні здійснювати переоцінку позицій торгового портфеля за справедливою вартістю принаймні щоденно. Зміни вартості таких позицій повинні буди відображені у звіті про прибутки та збитки установи.

4. Установи повинні коригувати свої позиції торгового портфеля та позиції неторгового портфеля, які оцінюються за справедливою вартістю, за ринком завжди, коли це можливо, у тому числі при застосуванні відповідного підходу до капіталу до таких позицій.

5. При коригуванні за ринком, установа повинна використовувати більш обачну з цін попиту і пропозиції, крім випадків, коли установа здатна виконати закриття за середнім по ринку. Якщо установи застосовують цей відступ, вони повинні кожні шість місяців повідомляти свої компетентні органи про відповідні позиції та надавати підтвердження того, що установа здатна виконати закриття за середнім по ринку.

6. Якщо коригування за ринком неможливе, установи здійснюють консервативне коригування своїх позицій та портфелів за моделлю, в тому числі при обчисленні вимог до власних коштів для позицій у торговому портфелі та позицій, які оцінюються за справедливою вартістю в неторговому портфелі.

7. Установи повинні відповідати таким вимогам при коригуванні за моделлю:

(a) вище керівництво повинне бути обізнаним щодо елементів торгового портфеля або інших позицій, які оцінюються за справедливою ціною, які є предметом коригування за моделлю, та повинне розуміти важливість невизначеності, яка таким чином виникає у звітності щодо ризиків/ефективності господарської діяльності;

(b) установи повинні визначати джерело ринкових вхідних даних, коли можливо, відповідно до ринкових цін, і здійснювати оцінку відповідності ринкових вхідних даних окремої позиції, яка підлягає оцінюванню вартості, та параметрів моделі на регулярній основі;

(c) за наявності, установи повинні застосовувати методології оцінювання вартості, які представляють собою загальноприйняту ринкову практику для окремих фінансових інструментів або товарів;

(d) якщо модель створюється безпосередньо установою, вона повинна ґрунтуватися на належних припущеннях, які було оцінено та перевірено належним чином кваліфікованими сторонами, які є незалежними від процесу створення;

(e) установи повинні мати формалізовані процедури контролю змін та володіти надійною копією моделі, а також періодично застосовувати її з метою перевірки оцінювання вартості;

(f) управління ризиками повинно враховувати слабкі сторони моделей, які використовуються, та якомога краще відображати їх у результатах оцінювання; та

(g) моделі установ повинні бути предметом періодичного перегляду з метою визначення достовірності їх ефективності, що повинно включати перевірку належності припущень у довгостроковому вимірі, аналіз прибутків і збитків на противагу чинникам ризиків, та порівняння фактично закритих значень закриття з результатами, отриманими за моделлю.

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа модель повинна розроблятися й узгоджуватися незалежно від відділів торгових операцій, та повинна перевірятися незалежно, у тому числі шляхом валідації математичних аспектів та припущень, а також шляхом валідації конкретної реалізації у програмному забезпеченні.

8. Установи повинні здійснювати верифікацію незалежності ціни на додаток до щоденного коригування за ринком або коригування за моделлю. Перевірка ринкових цін та вихідних даних моделі повинна здійснюватися особою або підрозділом, які є незалежними від осіб або підрозділів, що отримують вигоду від торгового портфеля, принаймні щомісячно, або частіше, залежно від характеру ринку або торгової діяльності. Якщо незалежні джерела ціноутворення недоступні або джерела ціноутворення є більш суб'єктивними, може бути прийнятним застосування таких пруденційних заходів, як коригування оцінки вартості.

9. Установи повинні створювати і забезпечувати функціонування процедур для розгляду коригувань оцінок вартості.

10. Установи повинні офіційно розглядати такі коригування оцінок вартості: незароблені кредитні спреди, ліквідаційні витрати, операційні ризики, невизначеність ринкової вартості, дострокове припинення терміну дії, витрати на інвестування та фінансування, майбутні адміністративні витрати та, якщо доцільно, ризик моделі.

11. Установи повинні створювати і забезпечувати функціонування процедур для обчислення коригування поточної оцінки вартості будь-якої менш ліквідної позиції, яка може, зокрема, походити з подій на ринку або ситуацій, пов'язаних із установою, таких як концентровані позиції та/або позиції, для яких початковий запланований період утримання було перевищено. Установи повинні, за необхідності, здійснювати такі коригування на додаток до будь-яких змін вартості позиції, які є необхідними для цілей фінансового звітування, і повинні формувати такі коригування з метою відображення неліквідності позиції. Відповідно до зазначених процедур, установи повинні брати до уваги декілька чинників під час визначення того, чи є необхідним коригування оцінки вартості для менш ліквідних позицій. Зазначені чинники включають таке:

(a) додатковий час, який піде на хеджування позиції або ризиків за позицією поза межами горизонтів ліквідності, які були присвоєні факторам ризику за позицією згідно зі статтею 325bd;

(b) волатильність та середній показник спредів заявок/пропозицій;

(c) доступність ринкових котирувань (кількість та характер маркет-мейкерів) та волатильність і середній показник обсягів торгів, у тому числі обсяги торгів під час періодів ринкового стресу;

(d) ринкові концентрації;

(e) строки погашення позицій;

(f) міра, якою оцінка вартості ґрунтується на оцінці за моделлю;

(g) вплив інших ризиків моделі.

12. Під час використання оцінок вартості або коригування за моделлю третіх осіб, установи повинні вирішити, чи застосовувати коригування оцінки вартості. Крім того, установи повинні визначити потребу у встановленні коригувань для менш ліквідних позицій та у перегляді на безперервній основі їх безперервної придатності. Установи повинні також чітко визначати потребу в коригуваннях, що стосуються невизначеності вхідних параметрів, які використовуються у моделях.

13. Стосовно комплексних продуктів, зокрема експозицій сек'юритизації та кредитних деривативів із покриття ризику n-го дефолту, установи повинні чітко визначати потребу в коригуваннях оцінки вартості для відображення ризику моделі, пов'язаного з використанням ймовірно неправильної методики оцінки вартості та ризику моделі, пов'язаного із застосуванням непомітних (і ймовірно некоректних) параметрів калібрування в моделі оцінки вартості.

14. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов згідно з якими повинні застосовуватися вимоги статті 105 для цілей параграфа 1 цієї статті.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Внутрішній хедж повинен, зокрема, відповідати таким вимогам:

(a) він не повинен бути першочергово спрямованим на уникнення дотримання або зниження рівня вимог до власних коштів;

(b) він повинен бути належно задокументованим, і бути предметом внутрішнього погодження або процедур аудиту;

(c) він повинен розглядатися на ринкових умовах;

(d) ринковий ризик, який за загальним правилом створюється через внутрішнє хеджування, повинен підлягати динамічному управлінню у торговому портфелі в рамках дозволених лімітів;

(e) він повинен бути предметом ретельного моніторингу відповідно до адекватних процедур.

2. Вимоги параграфа 1 застосовуються без обмеження до вимог, застосовних до хеджованої позиції у неторговому портфелі.

3. Як відступ від параграфів 1 і 2, коли установа хеджує експозицію з кредитним ризиком, що не входить у торговий портфель, або експозицію за кредитним ризиком контрагента із використанням кредитного дериватива, внесеного до її торгового портфеля, із використаннями внутрішнього хеджу, експозиція з кредитним ризиком, що не входить у торговий портфель, або експозиція з кредитним ризиком не повинна вважатися хеджованою для цілей обчислення сум зваженої на ризик експозиції, крім випадків, коли установа здійснює придбання від прийнятного стороннього надавача захисту відповідного кредитного дериватива, що відповідає вимогам не забезпеченого фінансово кредитного захисту в неторговому портфелі. Без обмеження пункту (h) статті 299(2), якщо такий сторонній захист придбавається та визнається як хедж експозиції неторгового портфеля для цілей обчислення вимог до капіталу, до торгового портфеля для цілей обчислення вимог до капіталу не включається ані внутрішній, ані зовнішній хедж кредитного дериватива.

1. Установи повинні застосовувати або стандартизований підхід, зазначений у главі 2 або, якщо це дозволено компетентними органами відповідно до статті 143, метод на основі внутрішніх рейтингів, зазначений у главі 3, для обчислення сум зваженої на ризик експозиції для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3).

2. Для торговельних експозицій та внесків до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, установи повинні застосовувати підхід, викладений у секції 9 глави 6, для обчислення їхніх сум зваженої на ризик експозиції для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3). Для всіх інших типів експозицій центрального контрагента установи повинні розглядати такі зазначені експозиції у такий спосіб:

(a) експозиції установ для інших типів експозицій кваліфікованого центрального контрагента;

(b) експозиції установ для інших типів експозицій некваліфікованого центрального контрагента.

3. Для цілей цього Регламенту, експозиції до інвестиційних фірм третіх країн, експозиції до кредитних установ третіх країн та експозиції до бірж третіх країн повинні вважатися експозиціями до установи, тільки якщо третя країна застосовує пруденційні та наглядові вимоги до такого суб'єкта, що є принаймні еквівалентними тим вимогам, які застосовуються у Союзі.

4. Для цілей параграфа 3 Комісія може ухвалювати, шляхом імплементаційних актів, і відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є пруденційні наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, принаймні еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати вважати експозиції суб'єктів, зазначених у параграфі 3, експозиціями установ за умови, що відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної з такою метою до 01 січня 2014 року.

1. Для зобов'язання, до якого установа застосовує cтандартизований підхід відповідно до глави 2 або застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів відповідно до глави 3, але без застосування своїх власних оціночних розрахунків втрати у разі дефолту (LGD) і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 151, установа може застосовувати пом'якшення кредитного ризику відповідно до глави 4 при обчисленні сум зважених на ризик експозицій для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3) або, у відповідних випадках, суми очікуваних втрат для цілей обчислення, зазначеного у пункті (d) статті 36(1) і пункті (c) статті 62.

2. Для експозицій, до яких установа застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів із використанням власних оціночних розрахунків рівня втрат у разі дефолту (LGD) і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 151, установа може використовувати пом'якшення кредитного ризику згідно з главою 3.

Установи розраховують суму зваженої на ризик експозиції для позиції, яку вони тримають як позицію сек'юритизації, відповідно до глави 5.

1. Установи, які застосовують стандартизований підхід, повинні застосовувати до коригувань на загальний кредитний ризик правила відповідно до статті 62(c).

2. Установи, які застосовують підхід на основі внутрішніх рейтингів, повинні застосовувати до коригувань на загальний кредитний ризик правила відповідно до статті 159, статті 62(d) та статті 36(1)(d).

Для цілей цієї статті та глав 2 і 3 коригування на загальний і специфічний кредитний ризик повинні виключати фонди гарантування загального банківського ризику.

3. Установи, які використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів і при цьому застосовують стандартизований підхід для частини своїх експозицій для консолідованій або індивідуальній основі, відповідно до статей 148 та 150 повинні визначити частку коригування на загальний кредитний ризик, яка повинна бути віднесена або на коригування на загальний кредитний ризик згідно зі стандартизованим підходом або на коригування на загальний кредитний ризик згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів у такий спосіб:

(a) якщо застосовно, коли установа, включена до консолідації, застосовує винятково підхід на основі внутрішніх рейтингів, коригування на загальний кредитний ризик такої установи повинні здійснюватися відповідно до правил у параграфі 2;

(b) якщо застосовно, коли установа, включена до консолідації, застосовує стандартизований підхід, коригування на загальний кредитний ризик такої установи повинне здійснюватися відповідно до правил у параграфі 1;

(c) залишок коригування на кредитний ризик повинен віднесений на пропорційній основі відповідно до співвідношення сум зважених на ризик експозицій, що підлягають застосуванню стандартизованого підходу або підходу на основі внутрішніх рейтингів.

4. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для обчислення коригувань на специфічний кредитний ризик і коригувань на загальний кредитний ризик відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку для такого:

(a) вартості експозиції згідно зі стандартизованим підходом, зазначеним у статті 111;

(b) вартості експозиції згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів, зазначеним у статтях 166-168;

(c) правил щодо сум очікуваних втрат, зазначених у статті 159;

(d) вартості експозиції для обчислення обсягів сум зваженої на ризик експозиції для позиції сек'юритизації, зазначеної у статтях 246 і 266;

(e) визначення дефолту згідно зі статтею 178.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Вартість експозиції позиції активу визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після здійснення коригувань на специфічний кредитний ризик відповідно до статті 110, додаткових коригувань вартості відповідно до статей 34 та 105, вирахування сум відповідно до пункту (m) статті 36(1) та зниження на інші власні кошти, пов'язані з позицією активів. Вартість експозиції позабалансової позиції з переліку, наведеного у додатку I, становить викладене нижче відсоткове співвідношення її номінальної вартості після зменшення коригувань на специфічний кредитний ризик та вирахування сум відповідно до пункту (m) статті 36(1):

(a) 100% для позиції з повним ризиком;

(b) 50% для позиції із середнім ризиком;

(c) 20% для позиції із середнім/низьким ризиком;

(d) 0% для позиції із низьким ризиком.

Позабалансові позиції, зазначені у другому реченні першого підпараграфа, повинні бути віднесені до категорій ризику, зазначених у додатку I.

Якщо установа застосовує комплексний метод фінансового забезпечення відповідно до статті 223, вартість експозицій реалізованих, розміщених або запозичених цінних паперів чи товарів у рамках операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів або операцій маржинального кредитування повинна бути збільшена на корекцію на волатильність, яка є належною для таких цінних паперів або товарів відповідно до статей 223-225.

2. Вартість експозиції деривативного інструмента, зазначеного у додатку II, повинна визначатися відповідно до глави 6 із урахуванням впливу договорів про новацію та інших угод про неттінг для цілей таких методів відповідно до глави 6. Вартість експозиції у рамках операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів чи товарів, операцій із тривалим строком розрахунків або операцій маржинального кредитування може бути визначено відповідно до глави 6 або глави 4.

3. Якщо установа є предметом фінансово забезпеченого кредитного захисту, то вартість експозиції, що використовується для такої позиції, може бути доповнена відповідно до глави 4.

Кожну експозицію повинно бути віднесено до одного з таких класів експозицій:

(a) експозиції центральних урядів або центральних банків;

(b) експозиції регіональних урядів або місцевих органів;

(c) експозиції установ публічного сектора;

(d) експозиції багатосторонніх банків розвитку;

(e) експозиції міжнародних організацій;

(f) експозиції установ;

(g) експозиції корпоративних суб'єктів;

(h) роздрібні експозиції;

(i) експозиції, забезпечені іпотекою нерухомого майна;

(j) дефолтні експозиції;

(k) експозиції, пов'язані з особливо високим ризиком;

(l) експозиції у формі облігацій з покриттям;

(m) позиції, що становлять позиції сек'юритизації;

(n) експозиції установ і корпоративних суб'єктів з короткостроковою кредитною оцінкою;

(o) експозиції у формі часток або акцій у компаніях колективного інвестування;

(p) експозиції власного капіталу;

(q) інші позиції.

1. Для обчислення сум зважених на ризик експозицій, вагу ризику застосовують до всіх експозицій, крім випадків, коли їх було вирахувано з власних коштів, відповідно до положень секції 2. Застосування ваги ризику здійснюється на основі класу експозиції, до якого експозицію віднесено, та її кредитної якості мірою, визначеною в секції 2. Кредитна якість може бути визначена шляхом посилання на кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання експортно-кредитних агентств відповідно до секції 3.

2. Для цілей застосування ваги ризику, як зазначено у параграфі 1, вартість експозиції множать на вагу ризику, вказану у секції 2 або визначену відповідно до положень секції 2.

3. Якщо експозиція є предметом кредитного захисту, вага ризику, що застосовується до такої позиції, може бути доповнена відповідно до глави 4.

4. Суми зважених на ризик експозицій для сек'юритизованих експозицій повинні обчислюватися відповідно до глави 5.

5. Експозиції, для яких не надано обчислень у секції 2, мають вагу ризику 100%.

6. За винятком експозицій, які входять до основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або елементів другого рівня, установа може, за умови попередньої згоди компетентних органів, ухвалити рішення щодо незастосування вимог параграфа 1 цієї статті до експозицій такої установи у контрагенті, який є його материнською установою, його дочірньою компанією, дочірньою компанією його материнської компанії або компанією, пов'язаною відносинами у розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС. Компетентні органи повинні мати повноваження на надання згоди, якщо виконуються такі умови:

(a) контрагент є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, на які поширюються відповідні пруденційні вимоги;

(b) контрагента включено до тієї самої повної консолідації, що й установу;

(c) до контрагента застосовуються ті самі процедури оцінки ризиків, вимірювання і контролю, що й до установи;

(d) контрагента створено в тій самій державі-члені, що й установу;

(e) відсутні поточні або потенційні істотні практичні або правові перешкоди для негайного переказу власних коштів або повернення зобов'язань від контрагента до установи.

Якщо установа, відповідно до цього параграфа, має право не застосовувати вимоги параграфа 1, вона може застосовувати вагу ризику 0%.

7. За винятком експозицій, які входять до елементів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня, установа може, за умови попередньої згоди компетентних органів, не застосовувати вимоги параграфа 1 цієї статті до експозицій контрагентів, з якими установа вступила до схеми інституційного захисту, яка представляє собою договірний або законний інструмент, який захищає такі установи та, зокрема, забезпечує їх ліквідність та платоспроможність з метою уникнення банкрутства, якщо необхідно. Компетентні органи повинні мати повноваження на надання згоди, якщо виконуються такі умови:

(a) виконуються вимоги, зазначені у пунктах (a), (d) та (e) параграфа 6;

(b) інструменти забезпечують здатність схеми інституційного захисту надавати необхідну підтримку відповідно до її зобов'язання з коштів, які негайно доступні їй;

(c) схема інституційного захисту має належні та одноманітно визначені системи для моніторингу і класифікації ризику, що надає повний аналіз ризикових ситуацій для усіх індивідуальних членів та схеми інституційного захисту в цілому, з відповідними можливостями здійснення впливу; зазначені системи повинні належним чином здійснювати моніторинг дефолтних експозицій відповідно до статті 178(1);

(d) схема інституційного захисту здійснює свій власний аналіз ризиків, який повідомляється індивідуальним членам;

(e) схема інституційного захисту створює і публікує на щорічній основі консолідований звіт, який складається з балансу, звіту про прибутки та збитки, звіту про фінансовий стан та звіту щодо ризиків, який стосується схеми інституційного захисту в цілому, або звіт, який складається з сукупного балансу, сукупного звіту про прибутки та збитки, звіту про фінансовий стан, звіту щодо ризиків, який стосується схеми інституційного захисту в цілому;

(f) члени схеми інституційного захисту зобов'язані заздалегідь, щонайменше за 24 місяці, повідомляти про своє бажання припинити існування схеми інституційного захисту;

(g) багаторазове застосування елементів, прийнятних для обчислення власних коштів (далі - багаторазове застосування), а також будь-яке неналежне створення власних коштів між членами схеми інституційного захисту повинні бути заборонені;

(h) схема інституційного захисту повинна ґрунтуватися на широкому членстві кредитних установ з переважно однорідним бізнес-профілем;

(i) достатність систем, зазначених у пунктах (c) і (d), підлягає схваленню та моніторингу через регулярні проміжки часу з боку компетентних органів.

Якщо установа, відповідно до цього параграфа, ухвалює рішення не застосовувати вимоги параграфа 1, вона може застосовувати вагу ризику 0%.

1. До експозицій центральних урядів та центральних банків застосовується вага ризику 100%, крім випадків, коли застосовуються правила, визначені у параграфах 2-7.

2. Експозиції центральних урядів та центральних банків, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 1, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 1

3. Експозиції ЄЦБ мають вагу ризику 0%.

4. Експозиції центральних урядів держав-членів та центральних банків, деноміновані та профінансовані у національній валюті відповідного зазначеного центрального уряду та центрального банку, застосовується вага ризику 0%.

7. Якщо компетентні органи третьої країни, які застосовують наглядові та регуляторні положення, що є щонайменше еквівалентними застосовним у Союзі, присвоюють вагу ризику, яка є нижчою за величину, визначену у параграфах 1 і 2, до експозицій їхніх центральних урядів та центральних банків, деноміновані та профінансовані у національній валюті, установи можуть застосовувати вагу ризику до таких експозицій у такий самий спосіб.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до експозицій центральних урядів та центральних банків третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

1. Експозиції регіональних урядів або місцевих органів підлягають застосуванню ваги ризику так само, як і експозиції установ, крім випадків, коли їх розглядають як експозиції центральних урядів згідно з параграфами 2 або 4 або коли їм присвоюють вагу ризику, визначену в параграфі 5. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, визначені у статті 120(2), не застосовуються.

2. Експозиції регіональних урядів або місцевих органів вважаються експозиціями центрального уряду, у юрисдикції якого їх вони виникли, якщо не існує різниці у ризику між такими експозиціями з огляду на специфічні повноваження щодо збору доходів регіональних урядів або місцевих органів та наявності спеціальних інституційних механізмів, спрямованих на зменшення ризику дефолту.

Європейський банківський орган (EBA) повинен вести загальнодоступну базу даних регіональних урядів і місцевих органів Союзу, яких відповідні компетентні органи розглядають як експозиції своїх центральних урядів.

3. Експозиції церков або релігійних громад, створені у формі юридичних осіб відповідно до публічного права, мірою, якою вони забезпечують надходження податків відповідно до законодавства, яке надає їм таке право, повинні вважатися експозиціями регіональних урядів і місцевих органів. У цьому випадку параграф 2 не застосовується та, для цілей статті 150(1)(a), не виключається дозвіл на застосування стандартизованого підходу.

4. Якщо компетентні органи під юрисдикцією третьої країни, яка застосовує наглядові або регуляторні положення, які є щонайменше еквівалентними положенням, застосовним у Союзі, розглядають експозиції регіональних урядів або місцевих органів як експозиції третіх центральних урядів та якщо не існує різниці у ризику між такими експозиціями з огляду на специфічні повноваження щодо збору доходів регіональних урядів або місцевих органів та наявності спеціальних інституційних механізмів, спрямованих на зменшення ризику дефолту, установи можуть застосовувати вагу ризику до експозицій таких регіональних урядів та місцевих органів у такий самий спосіб.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

5. До експозицій регіональних урядів або місцевих органів держав-членів, які не згадані у параграфах 2-4 та які деноміновані і профінансовані у національній валюті відповідного регіонального уряду або місцевого органу, застосовують вагу ризику 20%.

1. До експозицій установ публічного сектора, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовують вагу ризику відповідно до рівня кредитної якості, до якого експозиції центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано установу публічного сектора, відносяться відповідно до таблиці 2:

Таблиця 2

Для експозицій установ публічного сектора, інкорпорованих у країнах, центральний уряд яких не оцінено, вага ризику становить 100%.

2. До експозицій установ публічного сектора, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються правила відповідно до статті 120. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, визначені у статтях 119(2) та 120(2), не застосовуються до таких установ.

3. Для експозицій установ публічного сектора з початковим строком погашення три місяці або менше, вага ризику становить 20%.

4. У виняткових обставинах експозиції установ публічного сектора можуть розглядатися як експозиції центрального уряду, регіонального уряду або місцевого органу, у чиїй юрисдикції їх створено, якщо на думку компетентних органів такої юрисдикції, не існує різниці у ризику між такими експозиціями через існування належної гарантії центрального уряду, регіонального уряду або місцевого органу.

5. Якщо компетентні органи юрисдикції третьої країни, які застосовують наглядові і регуляторні положення, які є щонайменше еквівалентними тим, які застосовуються у Союзі, розглядають експозиції установ публічного сектора відповідно до параграфа 1 або 2, установи можуть визначати вагу ризику експозицій таких установ публічного сектора у такий самий спосіб. В іншому випадку, установи застосовують вагу ризику 100%.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

1. До експозицій багатосторонніх банків розвитку, не зазначених у параграфі 2, застосовуються ті самі правила, що й до експозицій установ. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, як вказано у статті 119(2), 120(2) та 121(3), не застосовуються.

Міжамериканська інвестиційна корпорація, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Центральний американський банк економічної інтеграції та Банк розвитку Латинської Америки вважаються багатосторонніми банками розвитку.

2. Експозиції таких багатосторонніх банків розвитку мають вагу ризику 0%:

(a) Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

(b) Міжнародна фінансова корпорація;

(c) Міжамериканський банк розвитку;

(d) Азійський банк розвитку;

(e) Африканський банк розвитку;

(f) Банк розвитку Ради Європи;

(g) Північний інвестиційний банк;

(h) Карибський банк розвитку;

(i) Європейський банк реконструкції та розвитку;

(j) Європейський інвестиційний банк;

(k) Європейський інвестиційний фонд;

(l) Багатостороння інвестиційна гарантійна агенція;

(m) Міжнародна фінансова організація з імунізації;

(n) Ісламський банк розвитку;

(o) Міжнародна асоціація розвитку;

(p) Азійський банк інфраструктурних інвестицій.

Комісію уповноважено вносити зміни до цього Регламенту шляхом ухвалення делегованих актів відповідно до статті 462, спрямовані на внесення змін, відповідно до міжнародних стандартів, у частині переліку багатосторонніх банків розвитку, зазначених у першому підпараграфі.

3. Вага ризику у 20% повинна застосовуватися до частки несплаченого капіталу, підписаного Європейським інвестиційним фондом.

Експозиції таких міжнародних організацій мають вагу ризику 0%:

(a) Європейський Союз та Європейське співтовариство з атомної енергії;

(b) Міжнародний валютний фонд;

(c) Банк міжнародних розрахунків;

(d) Європейський фонд фінансової стабільності;

(e) Європейський стабілізаційний механізм;

(f) міжнародна фінансова установа, заснована двома чи більше державами-членами, метою діяльності якої є мобілізація фінансування та надання фінансової допомоги на користь її членів, у яких існують серйозні фінансові проблеми чи загроза їх виникнення.

1. До експозицій установ, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються вага ризику відповідно до статті 120. До експозицій установ, для яких не доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються вага ризику відповідно до статті 121.

2. До експозицій установ зі строком погашення три місяці або менше, які деноміновано та профінансовано у національній валюті позичальника, застосовується вага ризику, яка на одну категорію менш вигідна порівняно з преференційною вагою ризику, як описано у статті 114(4)-(7), що застосовується до експозицій центрального уряду, під юрисдикцією якого інкорпоровано установу.

3. До жодних експозицій із залишковим строком погашення три місяці або менше, які деноміновано та профінансовано у національній валюті позичальника, не застосовується вага ризику менше 20%.

4. Експозиції установи у формі мінімальних резервів, як вимагається ЄЦБ або центральним банком держави-члена, що їх повинна сформувати установа, мають бути зважені на ризик як експозиції центрального банку відповідної держави-члена, за умови що:

(a) резерви сформовано відповідно до Регламенту Європейського Центрального Банку (ЄС) № 1745/2003 від 12 вересня 2003 року про застосування мінімальних резервів (- 21), або відповідно до національних вимог, які є в усіх суттєвих аспектах еквівалентними вимогам зазначеного Регламенту;

(b) у разі банкрутства або неплатоспроможності установи, у якій утримуються резерви, резерви підлягають повній і своєчасній виплаті установі, та вони не використовуються для виконання інших зобов'язань установи.

5. Експозиції фінансових установ, які авторизовані та підлягають нагляду з боку компетентних органів і які підпадають під дію пруденційних вимог, що є порівнянними з вимогами, які застосовуються до установ у розрізі надійності, повинні розглядатися як експозиції установ.

Для цілей цього параграфа пруденційні вимоги, встановлені в Регламенті (ЄС) № 2019/2033, вважаються порівнянними з вимогами, які застосовуються до установ у розрізі надійності.

1. Експозиції установ із залишковим строком погашення понад три місяці, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 3, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 3

2. Експозиції установ із залишковим строком погашення до трьох місяців, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 4, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 4

3. Взаємозв'язок між правилами щодо короткострокового кредитного оцінювання відповідно до статті 131 і загальних преференційних правил для короткострокових експозицій, визначених у параграфі 2, повинен визначатися у такий спосіб:

(a) Якщо відсутня оцінка короткострокової експозиції, до усіх експозицій установ зі строком погашення до трьох місяців застосовуються загальні преференційні правила щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2;

(b) Якщо наявна короткострокова оцінка і така оцінка визначає застосування більш вигідної або ідентичної ваги ризику, ніж застосування загальних преференційних правил щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2, тоді короткострокове оцінювання повинне використовуватися лише для такої конкретної експозиції. До інших короткострокових експозицій застосовуються загальні преференційні правила щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2;

(c) Якщо наявна короткострокова оцінка і така оцінка визначає застосування менш вигідної ваги ризику, ніж застосування загальних преференційних правил щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2, тоді загальні преференційні правила не застосовуються щодо короткострокових експозицій, та до всіх короткострокових вимог без рейтингу застосовується така сама вага ризику, яка була застосована згідно з конкретною короткостроковою оцінкою.

1. До експозицій установ, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовують вагу ризику відповідно до рівня кредитної якості, до якого експозиції центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано установу, відносяться відповідно до таблиці 5:

Таблиця 5

2. Для експозицій установ без рейтингу, інкорпорованих у країнах, центральний уряд яких не оцінено, вага ризику становить 100%.

3. Для експозицій установ з початковим строком погашення три місяці або менше, вага ризику становить 20%.

4. Незважаючи на параграфи 2 і 3, для експозицій установ без рейтингу, які належать до торговельного фінансування, як зазначено в пункті (b) другого підпараграфа статті 162(3), вага ризику повинна становити 50%, та якщо залишковий строк погашення таких експозицій неоцінених установ, які належать до торговельного фінансування, становить три місяці або менше, вага ризику повинна становити 20%.

1. До експозицій, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 6, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 6

2. До експозицій, для яких не доступна кредитна оцінка, застосовують вагу ризику 100% або вагу ризику експозицій центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано корпоративні органи, залежно від того яка з них є вищою.

До експозицій, які відповідають наведеним нижче критеріям, застосовується вага ризику 75%:

(a) експозиції фізичної особи або осіб, або малих чи середніх підприємств (МСП);

(b) експозиція повинна бути однією зі значної кількості експозицій з подібними характеристиками, пори цьому ризики, пов'язані з такою операцією надання в позику, мають бути незначними;

(c) загальна сума, заборгована перед установою та її материнськими компаніями і їх дочірніми компаніями, включно з будь-якими експозиціями у дефолті, з боку клієнта-боржника або групи пов'язаних клієнтів, проте за винятком експозицій, які повністю забезпечені житловою нерухомістю під заставою, яких віднесено до класу експозиції, встановленого у пункті (i) статті 112, не повинна перевищувати, згідно з відомими установі даними, суму в 1 мільйон євро. Установа повинна здійснити розсудливі кроки для отримання таких даних.

Цінні папери не можуть належати до класу експозицій "роздрібні експозиції".

Експозиції, які не відповідають критеріям, зазначеним у пунктах (a)-(c) першого підпараграфа, не можуть належати до класу експозицій "роздрібні експозиції".

Поточна вартість мінімальних роздрібних орендних платежів не може належати до класу експозицій "роздрібні експозиції".

Експозиція, що виникає з кредитів, наданих кредитною установою пенсіонерам або працівникам за безстроковим договором на умовах безумовного перерахування частини пенсії або заробітної плати позичальника на користь такої кредитної установи, має вагу ризику 35% за умови, що дотримано усі такі умови:

(a) з метою виплати позики позичальник беззастережно уповноважує пенсійний фонд або роботодавця здійснювати прямі платежі на користь кредитної установи шляхом вирахування щомісячних платежів за кредит зі щомісячної пенсії або заробітної плати позичальника;

(b) ризики смерті, непрацездатності, безробіття або зменшення чистої місячної пенсії чи заробітної плати позичальника належним чином покриваються за допомогою страхового полісу, укладеного позичальником на користь кредитної установи;

(c) щомісячні платежі, які має здійснювати позичальник за усіма кредитами, які відповідають умовам, визначеним у пунктах (a) та (b), загалом не перевищують 20% чистої місячної пенсії або заробітної плати позичальника;

(d) максимальний початковий строк погашення позики дорівнює або є менший за десять років.

1. Експозиції або будь-якій її частині, повністю забезпеченій іпотекою нерухомого майна, призначається вага ризику 100%, якщо умови, визначені у статтях 125 або 126, не виконуються, за винятком будь-якої частини експозиції, яку відносять до іншого класу експозиції. Частині експозиції, яка перевищує іпотечну вартість нерухомого майна, призначається вага ризику, що застосовується до незабезпечених експозицій відповідного контрагента.

Частина експозиції, яка вважається повністю забезпеченою нерухомим майном, не повинна перевищувати суми забезпечення згідно з ринковою вартістю або в тих державах-членах, які встановили суворі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування в законодавчих чи нормативних актах, вартість іпотечного кредитування відповідного нерухомого майна.

1a. Для цілей параграфа 2, держави-члени призначають орган, який буде відповідальним за застосування цієї статті. Таким органом буде компетентний орган або призначений орган.

Якщо органом, призначеним державою-членом для застосування цієї статті, є компетентний орган, він забезпечує належне інформування відповідних національних органів та організацій, які мають макропруденційні повноваження, про намір компетентного органу використовувати цю статтю, та що їх належним чином залучено до оцінювання застережень щодо фінансової стабільності у своїй державі-члені відповідно до параграфа 2.

Якщо орган, призначений державою-членом для застосування цієї статті, відрізняється від компетентного органу, держава-член ухвалює необхідні положення для забезпечення належної координації та обміну інформацією між компетентним органом та призначеним органом для належного застосування цієї статті. Зокрема, органи повинні тісно співпрацювати та обмінюватися усією інформацією, яка може бути необхідною для належного виконання покладених на призначений орган повноважень відповідно до цієї статті. Така співпраця має на меті уникнути будь-якої форми дублювання чи неузгодженості дій між компетентним органом та призначеним органом, а також забезпечити взаємодію з іншими заходами, при цьому до уваги повинно бути належним чином взято заходи, передбачені статтею 458 цього Регламенту та статтею 133 Директиви 2013/36/ЄС.

2. На підставі даних, зібраних згідно зі статтею 430a, та на підставі будь-яких інших відповідних показників, орган, призначений відповідно до параграфа 1а цієї статті, періодично і щонайменше щорічно оцінює, наскільки експозиції з вагою ризику 35% одного або більше сегментів майна, які забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, як зазначено в статті 125, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, та наскільки експозиції з вагою ризику 50%, які забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, як зазначено в статті 126, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, належним чином враховує:

(a) досвід втрат за експозиціями, які забезпечені нерухомим майном;

(b) перспективні тенденції розвитку ринків нерухомого майна.

Якщо на підставі оцінювання, зазначеного у першому підпараграфі цього параграфа, орган, призначений відповідно до параграфа 1а цієї статті, доходить висновку, що вага ризику, передбачена у статті 125(2) або 126(2), не відображає належним чином фактичні ризики, пов'язані з експозицією одного або кількох сегментів майна, які повністю забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, та якщо він вважає, що неналежність величин ваги ризику може мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність у державі-члені, він може збільшити вагу ризику, що застосовується до таких експозицій, у межах, визначених у четвертому підпараграфі цього параграфа, або встановити жорсткіші критерії, ніж встановлені у статті 125(2) або 126(2).

Орган, призначений згідно з параграфом 1а цієї статті, повідомляє Європейський банківський орган (EBA) та ESRB про будь-які коригування ваги ризиків та критеріїв, що застосовуються відповідно до цього параграфа. Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, ЕВА та ESRB повинні надати свій висновок відповідній державі-члену. Європейський банківський орган (EBA) та ESRB публікують дані про вагу ризиків та критерії ризиків для експозицій, зазначених у статтях 125, 126 та пункті (a) статті 199(1), залежно від того, який варіант реалізує відповідний орган.

Для цілей другого підпараграфа цього параграфа орган, призначений відповідно до параграфа 1а, може встановлювати ваги ризиків в таких діапазонах:

(a) від 35% до 150% для експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна;

(b) від 50% до 150% для експозицій, забезпечених іпотекою комерційного нерухомого майна.

3. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 1а, встановлює вищі значення ваги ризиків або суворіші критерії відповідно до другого підпараграфа параграфа 2, установи повинні мати шестимісячний перехідний період для їх застосування.

4. Європейський банківський орган (EBA) у тісній співпраці з ESRB розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення суворих критеріїв для оцінювання вартості іпотечного кредитування, зазначених у параграфі 1, та типів факторів, які потрібно враховувати при оцінюванні відповідності ваги ризику, зазначеної у першому підпараграфі параграфа 2.

Європейський банківський орган (EBA) надає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. ESRB може надавати у вигляді рекомендацій відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010 та у тісній співпраці з Європейським банківським органом (EBA) настанови органам, призначеним згідно з параграфом 1a цієї статті, стосовно такого:

(a) факторів, які можуть "мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність", як зазначено у другому підпараграфі параграфа 2; та

(b) індикативні бенчмарки, які орган, призначений відповідно до параграфа 1а, повинен враховувати при визначенні вищих значень ваги ризику.

6. Установи держави-члена застосовують ваги та критерії ризику, які були визначені органами іншої держави-члена відповідно до параграфа 2 до всіх відповідних експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, розташованого в одній або більше частин такої держави-члена.

1. Крім випадків, коли компетентні органи вирішили інакше відповідно до статті 124(2), до експозицій, повністю і комплексно забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, застосовують такі положення:

(a) до експозицій або будь-якої частини експозиції, повністю і комплексно забезпеченої іпотеками житлової нерухомості, у якому мешкає або яке здає в оренду власник чи бенефіціарний власник, у випадку приватних інвестиційних компаній, застосовується вага ризику 35%;

(b) до експозиції орендаря відповідно до операції оренди майна стосовно житлової нерухомості, за яким установа є орендодавцем, а орендар має можливість купівлі, застосовується вага ризику 35%, за умови, що експозиція установи повністю і комплексно забезпечена її правом власності на майно.

2. Установи повинні вважати експозицію або будь-яку частину експозиції повністю і комплексно забезпеченою для цілей параграфа 1 лише у разі, якщо задоволено такі умови:

(a) вартість майна не повинна суттєво залежати від кредитної якості позичальника. Установи можуть виключати з їхнього визначення істотності такої залежності ситуації, коли лише суто макроекономічні чинники впливають і на вартість майна, і на діяльність позичальника;

(b) ризик позичальника не повинен суттєво залежати від ефективності базисного майна або проекту, але повинен залежати від базисної здатності позичальника виплатити борг із інших джерел та, як наслідок, виплата коштів не повинна бути суттєво залежною від будь-якого грошового потоку, що генерується базисним майном, яке слугує як предмет застави. Для зазначених інших джерел установи повинні визначити максимальні співвідношення між кредитом і доходом у рамках їхньої кредитної політики та отримати належне підтвердження відповідного доходу під час видачі кредиту;

(c) дотримані вимоги, визначені у статті 208, та правила щодо оцінювання вартості, які містяться у статті 229(1);

(d) якщо інше не визначено відповідно до статті 124(2), частина кредиту, до якої застосовується вага ризику 35%, не перевищує 80% ринкової вартості відповідного майна або 80% вартості іпотечного кредитування відповідного майна у державах-членах, які визначили жорсткі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування згідно з положеннями законів чи регуляторних актів.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які повністю і комплексно забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, розташованого на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок житлового нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують такі ліміти:

(a) втрати, які випливають з позики під заставу житлового нерухомого майна до 80% ринкової вартості або 80% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли вирішено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з позики під заставу житлового нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

4. Якщо будь-які обмеження, зазначені у параграфі 3, не задоволені у відповідному році, можливість застосування параграфа 3 повинна припинитися, та умова, визначена у пункті (b) параграфа 2, повинна застосовуватися доти, доки у наступному році відбудеться задоволення умов, визначених у параграфі 3.

1. Крім випадків, коли компетентні органи вирішили інакше відповідно до статті 124(2), до експозицій, повністю і комплексно забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, застосовують такі положення:

(a) до експозицій або будь-якої частини експозиції, повністю і комплексно забезпеченої іпотеками офісів або інших комерційних приміщень, може застосовуватися вага ризику 50%;

(b) до експозицій, пов'язаних із операціями оренди майна щодо офісів або інших комерційних приміщень, відповідно до яких установа є орендодавцем, а орендар має право купівлі, застосовується вага ризику 50% за умови, що експозиція установи повністю і комплексно забезпечена її правом власності на майно.

2. Установи повинні вважати експозицію або будь-яку частину експозиції повністю і комплексно забезпеченою для цілей параграфа 1 лише у разі, якщо задоволено такі умови:

(a) вартість майна не повинна суттєво залежати від кредитної якості позичальника. Установи можуть виключати з їхнього визначення істотності такої залежності ситуації, коли лише суто макроекономічні чинники впливають і на вартість майна, і на діяльність позичальника;

(b) ризик позичальника не повинен суттєво залежати від ефективності базисного майна або проекту, але повинен залежати від базисної здатності позичальника виплатити борг із інших джерел та, як наслідок, виплата коштів не повинна бути суттєво залежною від будь-якого грошового потоку, що генерується базисним майном, яке слугує як предмет застави;

(c) дотримані вимоги, визначені у статті 208, та правила щодо оцінювання вартості, які містяться у статті 229(1);

(d) якщо інше не передбачено відповідно до статті 124(2), до частини кредиту, яка не перевищує 50% ринкової вартості майна або 60% вартості іпотечного кредитування, застосовується вага ризику 50%, якщо статтею 124(2) не передбачено інше, відповідного майна у державах-членах, які визначили жорсткі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування згідно з положеннями законів чи регуляторних актів.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які повністю і комплексно забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, розташованого на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок комерційного нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують такі ліміти:

(a) втрати, які випливають з позики під заставу комерційного нерухомого майна до 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли вирішено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна;

(b) загальні втрати, які випливають з позики під заставу комерційного нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна.

4. Якщо будь-які обмеження, зазначені у параграфі 3, не задоволені у відповідному році, можливість застосування параграфа 3 повинна припинитися, та умова, визначена у пункті (b) параграфа 2, повинна застосовуватися доти, доки у наступному році відбудеться задоволення умов, визначених у параграфі 3.

1. До незабезпеченої частини будь-якої позиції, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язань відповідно до статті 178, або у випадку роздрібних експозицій, до незабезпеченої частини будь-якого кредитного інструменту, за яким відбулося прострочення виконання зобов'язань відповідно до статті 178, застосовується вага ризику:

(a) 150% у випадках, коли сума коригувань на специфічний кредитний ризик та сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), становить менше 20% незабезпеченої частини вартості експозиції, якщо такі коригування на специфічний кредитний ризик і вирахування не застосовувалися;

(b) 100% у випадках, коли сума коригувань на специфічний кредитний ризик та сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), становить не менше 20% незабезпеченої частини вартості експозиції, якщо такі коригування на специфічний кредитний ризик та вирахування не застосовувалися.

2. Для цілей визначення забезпеченої частини простроченої позиції, прийнятними забезпеченнями і гарантіями вважаються забезпечення і гарантії, які є прийнятними для цілей пом'якшення кредитного ризику відповідно до глави 4.

3. До вартості експозиції, яка залишається після коригувань на специфічний кредитний ризик експозицій, повністю і комплексно забезпечених іпотеками житлового нерухомого майна відповідно до статті 125, застосовується вага ризику 100%, якщо настав дефолт відповідно до статті 178.

4. До вартості експозиції, яка залишається після коригувань на специфічний кредитний ризик експозицій, повністю і комплексно забезпечених іпотеками комерційного нерухомого майна відповідно до статті 126, застосовується вага ризику 100%, якщо настав дефолт відповідно до статті 178.

1. Установи повинні застосовувати вагу ризику 150% до експозицій, які пов'язані з особливо високим ризиком.

2. Для цілей цієї статті установи повинні вважати будь-яку із зазначених нижче експозицій експозиціями, пов'язаними з особливо високим ризиком:

(a) інвестиції у венчурні фірми, крім випадків, коли до таких інвестицій застосовується підхід згідно зі статтею 132;

(b) інвестиції у приватний власний капітал, крім випадків, коли до таких інвестицій застосовується підхід згідно зі статтею 132;

(c) спекулятивне фінансування нерухомого майна.

3. Під час оцінювання того, чи пов'язана експозиція, крім експозицій, зазначених у параграфі 2, з особливо високими ризиками, установи повинні брати до уваги такі характеристики ризику:

(a) існування високого ризику втрати в результаті дефолту боржника;

(b) неможливість адекватної оцінки того, чи підпадає експозиція під дію пункту (a).

Європейський банківський орган (EBA) повинен видати настанови, які визначають типи експозицій, пов'язаних з особливо високим ризиком, та відповідні обставини, у яких він може виникати.

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Щоб відповідати критеріям для застосування преференційного підходу, визначеного в параграфах 4 та 5 цієї статті, облігації з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2162 (- 22), повинні відповідати вимогам, визначеним у параграфах 3, 3a та 3b цієї статті, і повинні бути забезпечені будь-якими з таких прийнятних активів:

(a) експозиціями центральних урядів, центральних банків Європейської системи центральних банків, установ публічного сектора, регіональних урядів або місцевих органів у Союзі, або гарантовані ними;

(b) експозиціями центральних урядів третіх країн, центральних банків третіх країн, багатосторонніх банків розвитку, міжнародних організацій або гарантовані ними, до яких застосовується рівень кредитної якості 1, відповідно до визначення цієї глави, та експозиціями установ публічного сектора третіх країн, регіональних урядів третіх країн або місцевих органів третіх країн або гарантовані ними, вага ризику яких визначається як для експозицій установ або центральних урядів та центральних банків відповідно до статті 115(1) або (2), або статті 116(1), (2) або (4) відповідно, та які належать до рівня кредитної якості 1, відповідно до визначення цієї глави, та експозиції у розумінні цього пункту, які належать принаймні до рівня кредитної якості 2, відповідно до визначення цієї глави, за умови, що вони не перевищують 20% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям установ, що здійснили випуск;

(c) експозиціями до кредитних установ, які відповідають рівню кредитної якості 1 або 2, або експозиціями до кредитних установ, які відповідають рівню кредитної якості 3, якщо такі експозиції існують у формі:

(i) короткострокових депозитів із початковим строком погашення, що не перевищує 100 днів, якщо вони використовуються для виконання вимоги щодо буферного запасу ліквідності пулу покриття відповідно до статті 16 Директиви (ЄС) 2019/2162; або

(ii) деривативних контрактів, які відповідають вимогам у статті 11(1) зазначеної Директиви, якщо це дозволено компетентними органами;

(d) позиками, забезпеченими житловою нерухомістю щонайменше до рівня не нижче основної суми обтяження у поєднанні з будь-якими іншими попередніми обтяженнями та 80% вартості заставленого майна;

(e) житловими кредитами, повністю гарантованим прийнятним надавачем захисту, зазначеним у статті 201, які кваліфіковано для рівня кредитної якості 2 або вище, як визначено у цій главі, якщо частки кожного з цих кредитів, що використовуються для виконання вимоги, викладеної у цьому параграфі, щодо забезпечення заставою облігацій з покриттям, не перевищують 80% вартості відповідного житлового нерухомого майна, розташованого у Франції, і якщо співвідношення між кредитом і доходами становить щонайбільше 33% на момент надання кредиту. При наданні кредиту має бути відсутнє обтяження іпотекою житлового нерухомого майна, та для кредитів, виданих від 01 січня 2014 року, позичальник повинен бути зобов'язаний за договором не обтяжувати майно без згоди кредитної установи, яка надала кредит. Співвідношення між кредитом і доходами визначається як частка валового доходу позичальника, яка покриває виплату за кредитом, включно з відсотками. Надавач захисту повинен бути або фінансовою установою, діяльність якої дозволено компетентними органами та яка перебуває під їх наглядом та до якої застосовуються пруденційні вимоги, які є порівнянними з вимогами, що застосовуються до установ стосовно надійності, або установою чи страховою компанією. Він повинен створити фонд взаємних гарантій або еквівалентний захист для страхових компаній з метою поглинання втрат від кредитного ризику, при цьому з боку компетентних органів повинне здійснюватися його періодичне калібрування. І кредитна установа, і надавач захисту повинні здійснювати оцінку кредитоспроможності позичальника;

(f) позиками, забезпеченими комерційним нерухомим майном щонайменше до рівня не нижче основної суми обтяжень у поєднанні з будь-якими попередніми обтяженнями та і 60% вартості заставленого майна. Позики, забезпечені комерційним нерухомим майном, є прийнятними, коли співвідношення позики до вартості у 60% перевищується до максимального рівня 70%, якщо вартість всіх активів, заставлених як забезпечення для облігацій з покриттям, перевищує щонайменше 10%, і вимоги власників облігацій відповідають вимогам правової визначеності, викладеним у главі 4. Вимоги власників облігацій повинні мати пріоритет над усіма іншими вимогами щодо застави;

(g) позиками, забезпеченими морськими обтяженнями щодо суден у розмірі до різниці між 60% вартістю заставленого судна і вартістю будь-яких попередніх морських обтяжень.

Для цілей параграфа 1а, експозиції, створені внаслідок передачі і управління платежами боржників за позиками, забезпеченими заставленим майном за борговими цінними паперами, або внаслідок передачі та управління ліквідаційними надходженнями стосовно таких позик, не повинні враховуватися при розрахуванні лімітів, зазначених у вказаному параграфі.

1a. Для цілей пункту (c) першого підпараграфа параграфа 1 застосовуються такі положення:

(a) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1, експозиція не повинна перевищувати 15% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента;

(b) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2, експозиція не повинна перевищувати 10% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента;

(c) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 3 і які мають форму короткострокових депозитів, як зазначено в пункті (c)(i) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, або форму деривативних контрактів, як зазначено в пункті (c)(ii) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, загальна експозиція не повинна перевищувати 8% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента; компетентні органи, призначені згідно зі статтею 18(2) Директиви (ЄС) 2019/2162, можуть, після консультацій з EBA, дозволити експозиції до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 3, у формі деривативних контрактів за умови, що можна задокументувати значні потенційні проблеми з концентрацією у відповідних державах-членах у зв'язку із застосуванням вимог щодо рівнів кредитної якості 1 і 2, зазначених у цьому параграфі;

(d) загальна експозиція до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1, 2 або 3, не повинна перевищувати 15% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента, а загальна експозиція до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2 або 3, не повинна перевищувати 10% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента.

1b. Параграф 1а цієї статті не застосовується до використання облігацій з покриттям у якості прийнятного забезпечення, як дозволено відповідно до статті 8 Директиви (ЄС) 2019/2162.

1c. Для цілей пункту (d) першого підпараграфа параграфа 1 ліміт у розмірі 80% застосовується до кожної окремої позики, визначає частку позики, яка забезпечує покриття зобов'язань за облігацією з покриттям і повинен застосовуватися протягом усього строку погашення позики.

1d. Для цілей пунктів (f) та (g) першого підпараграфа параграфа 1 ліміти в розмірі 60% або 70% застосовуються до кожної окремої позики, визначають частку позики, яка забезпечує покриття зобов'язань за облігацією з покриттям і повинні застосовуватися протягом усього строку погашення позики.

2. Ситуації, зазначені у пунктах (a)-(f) параграфа 1, повинні також включати заставу, що обмежується законодавством виключно для цілей захисту власників облігацій від втрат.

3. Для нерухомого майна та суден, які слугують забезпеченням для облігацій з покриттям, що відповідають цьому Регламенту, повинні бути виконані вимоги, визначені у статті 208. Моніторинг вартості майна згідно з пунктом (a) статті 208(3) повинен проводитися часто, принаймні щорічно для всього нерухомого майна та суден.

3a. На додаток до забезпечення прийнятними активами, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, облігації з покриттям підпадають під мінімальний рівень надлишкового забезпечення в розмірі 5%, як означено в пункті (14) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162.

Для цілей першого підпараграфа цього параграфа загальна номінальна сума всіх активів покриття, як означено в пункті (4) статті 3 зазначеної Директиви, повинна бути принаймні такою самою, як загальна номінальна сума непогашених облігацій з покриттям (далі - номінальний принцип), і повинна включати прийнятні активи, як визначено в параграфі 1 цієї статті.

Держави-члени можуть встановити нижчий мінімальний рівень надлишкового забезпечення для облігацій з покриттям або уповноважити свої компетентні органи встановити такий рівень за умови, що:

(a) розрахування надлишкового забезпечення ґрунтується на офіційному підході з урахуванням базисного ризику активів, або оцінка активів відповідає вартості іпотечного кредитування; та

(b) мінімальний рівень надлишкового забезпечення не нижчий ніж 2% згідно з номінальним принципом, зазначеним у статтях 15(6) та (7) Директиви (ЄС) 2019/2162 .

Активи, які забезпечують мінімальний рівень надлишкового забезпечення, не повинні підпадати під дію лімітів розміру експозиції, визначених у параграфі 1а і не повинні зараховуватися в рахунок таких лімітів.

3b. Прийнятні активи, зазначені в параграфі 1 цієї статті, можуть бути включені до пулу покриття як активи заміщення, як означено в пункті (13) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162, згідно з лімітами кредитної якості та розміру експозиції, визначеними в параграфах 1 і 1а цієї статті.

4. До облігацій з покриттям, для яких доступна оцінка призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна застосовуватися вага ризику відповідно до таблиці 6а, яка відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання згідно зі статтею 136.

Таблиця 6а

5. До облігацій з покриттям, для яких не доступна оцінка призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна застосовуватися вага ризику на основі ваги ризику, що застосовується до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю установ, що здійснюють їх випуск. Застосовуються такі співвідношення між вагою ризику:

(a) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 20%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 10%;

(b) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 50%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 20%;

(c) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 100%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 50%;

(d) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 150%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 100%;

6. До облігацій з покриттям, випущених до 31 грудня 2007 року, не застосовуються вимоги, встановлені в параграфах 1, 1a, 3, 3a та 3b. Вони відповідають критеріям для застосування преференційних правил відповідно до параграфів 4 і 5 до настання строку їх погашення.

7. До облігацій з покриттям, випущених до 08 грудня 2022 року, які відповідають вимогам, встановленим у цьому Регламенті і застосовним станом на дату їх випуску не застосовуються вимоги параграфів 3a та 3b. Вони відповідають критеріям для застосування преференційних правил відповідно до параграфів 4 і 5 до настання строку їх погашення.

Суми зважених на ризик експозицій для позицій сек'юритизації повинні обчислюватися відповідно до глави 5.

Експозиції установ та експозиції корпоративних суб'єктів, для яких доступна короткострокова кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 7, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 7

1. Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій у компаніях колективного інвестування шляхом множення суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування, розрахованої згідно з підходами, зазначеними в першому підпараграфі параграфа 2, на відсоток паїв або акцій, які утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені в параграфі 3 цієї статті, установи можуть застосовувати наскрізний підхід згідно зі статтею 132a(1) або підхід на основі мандату згідно зі статтею 132a(2).

Згідно зі статтею 132b(2), установи, які не засовують наскрізний підхід або підхід на основі мандату, повинні присвоювати вагу ризику 1250% (далі - резервний підхід) до їхніх експозицій у формі паїв або акцій компанії колективного інвестування.

Установи можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування з використанням комбінації підходів, зазначених у цьому параграфі, за умови виконання умов для використання таких підходів.

3. Установи можуть визнати суму зважених на ризик експозицій для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, у разі виконання всіх таких умов:

(a) компанія колективного інвестування є одним із таких суб'єктів:

(i) компанією колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS), що регулюється Директивою 2009/65/ЄС;

(ii) АІФ, яким управляє КАІФ з ЄС, зареєстрований згідно зі статтею 3(3) Директиви 2011/61/ЄС;

(iii) АІФ, яким управляє КАІФ з ЄС, авторизований згідно зі статтею 6 Директиви 2011/61/ЄС;

(iv) АІФ, яким управляє КАІФ з третьої країни, авторизований згідно зі статтею 37 Директиви 2011/61/ЄС;

(v) АІФ з третьої країни, яким управляє КАІФ з третьої країни і паї якого реалізуються згідно зі статтею 42 Директиви 2011/61/ЄС;

(vi) АІФ з третьої країни, паї якого не реалізуються в Союзі і яким управляє КАІФ з третьої країни, що має осідок у третій країні, що охоплюється делегованим актом, зазначеним у статті 67(6) Директиви 2011/61/ЄС;

(b) статут або еквівалентний документ компанії колективного інвестування включає таке:

(i) перелік категорій активів, у які компанії колективного інвестування дозволено інвестувати;

(ii) якщо застосовуються інвестиційні ліміти, відносні ліміти та методології їх розрахування;

(c) звітування компанії колективного інвестування або управлінської компанії компанії колективного інвестування перед установою відповідає таким вимогам:

(i) про експозиції компанії колективного інвестування звітують принаймні з такою самою періодичністю, як і про експозиції установи;

(ii) рівень деталізації фінансової інформації достатній для того, щоб установа мала змогу розрахувати суму зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування згідно з підходом, вибраним установою;

(iii) якщо установа застосовує наскрізний підхід, інформацію про базисні експозиції перевіряє незалежна третя особа.

Як відступ від пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, багатосторонні та двосторонні банки розвитку та інші установи, які інвестують у компанію колективного інвестування спільно з багатосторонніми та двосторонніми банками розвитку, можуть визначати суму зваженої на ризик експозиції для експозицій такої компанії колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, за умови, що виконуються умови, визначені в пунктах (b) і (c) першого підпараграфа цього параграфа, і що інвестиційний мандат компанії колективного інвестування обмежує типи активів, у які може інвестувати компанія колективного інвестування, активами, які сприяють сталому розвитку у країнах, що розвиваються.

Установи повинні повідомити компетентний орган компаній колективного інвестування про відділи торгових операцій, до яких вони застосовують підхід, зазначений у другому підпараграфі.

Як відступ від пункту (c) першого підпараграфа, якщо установа визначає суму зваженої на ризик експозиції для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходом на основі мандату, звітування компанії колективного інвестування або управлінської компанії колективного інвестування перед установою може обмежуватися інвестиційним мандатом компанії колективного інвестування та будь-якими його змінами і може здійснюватися, тільки коли установа вперше набуває експозицію до компанії колективного інвестування і коли змінюється інвестиційний мандат компанії колективного інвестування.

4. Установи, які не мають достатніх даних або інформації для розрахування суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, можуть використовувати розрахунки третьої особи в разі виконання всіх таких умов:

(a) третя особа є одним із таких суб'єктів:

(i) депозитарною установою або депозитарною фінансовою установою компанії колективного інвестування за умови, що компанія колективного інвестування інвестує виключно в цінні папери та зберігає всі цінні папери в такій депозитарній установі або депозитарній фінансовій установі;

(ii) для компаній колективного інвестування, до яких не застосовується пункт (i) цієї статті, управлінською компанією, за умови, що така компанія відповідає умові, визначеній у пункті (a) параграфа 3(a);

(b) третя особа здійснює розрахунок згідно з підходами, визначеними у статті 132a(1), (2) або (3), якщо застосовно;

(c) зовнішній аудитор підтвердив правильність розрахунку третьої особи.

Установи, які використовують розрахунки третіх осіб, повинні множити суму зваженої на ризик експозиції для експозиції компаній колективного інвестування на коефіцієнт 1,2.

Як відступ від другого підпараграфа, якщо установа має необмежений доступ до детальних розрахунків, які здійснюються третьою особою, коефіцієнт 1,2 не застосовується. Установа повинна надати такі розрахунки своєму компетентному органу за його запитом.

5. Якщо установа застосовує підходи, зазначені у статті 132a, для цілей розрахування суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування (далі - компанія колективного інвестування 1-го рівня) і будь-яка з базисних експозицій компанії колективного інвестування 1-го рівня є експозицією у формі паїв або акцій іншої компанії колективного інвестування (далі - компанія колективного інвестування 2-го рівня), сума зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування 2-го рівня може розрахуватися з використанням будь-якого з трьох підходів, описаних у параграфі 2 цієї статті. Установа може використовувати наскрізний підхід для розрахування сум зважених на ризик експозицій компаній колективного інвестування на рівні 3 та будь-якому подальшому рівні, тільки якщо вона використовувала цей підхід для розрахунку на попередньому рівні. За будь-якого іншого сценарію вона повинна використовувати резервний підхід.

6. Сума зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування, розрахована згідно з наскрізним підходом і підходом на основі мандату, визначених у статті 132a(1) та (2), обмежується зваженою на ризик сумою експозицій таких компаній колективного інвестування, розрахованою згідно з резервним підходом.

7. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, установи, які застосовують наскрізний підхід згідно зі статтею 132a(1), можуть розраховувати суму зважених на ризик експозицій для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування шляхом множення вартості таких експозицій, розрахованої згідно зі статтею 111, на вагу ризику (

) розраховану згідно з формулою, визначеною у статті 132c, у разі виконання таких умов:

(a) установи визначають вартість їхніх часток участі в паях або акціях компанії колективного інвестування за історичною вартістю, а вартість базисних активів - за справедливою вартістю, якщо вони використовують наскрізний підхід;

(b) зміна ринкової вартості паїв або акцій, для яких установи визначають вартість за історичною вартістю, не змінює ні суму власних коштів таких установ, ні вартість експозиції, пов'язаної з такими частками участі.

1. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування, повинні наскрізно врахувати такі експозиції при розрахуванні суми зважених на ризик експозиції компанії колективного інвестування, зважуючи на ризик всі базисні експозиції компанії колективного інвестування, так ніби вони безпосередньо утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які не мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування для використання наскрізного підходу, можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для таких експозицій згідно з лімітами, визначеними в мандаті компанії колективного інвестування та у відповідному праві.

Установи повинні здійснювати розрахунки, зазначені в першому підпараграфі згідно з припущенням, що компанія колективного інвестування спершу набуває експозиції в максимальному обсязі, дозволеному мандатом або відповідним правом, у формі експозицій, що призводять до найвищої вимоги до власних коштів, а потім продовжує набувати експозиції в порядку спадання до досягнення загального ліміту експозицій, і що компанія колективного інвестування застосовує леверидж у максимальному обсязі, дозволеному її мандатом або відповідним правом, якщо застосовно.

Установи повинні здійснювати розрахунки, зазначені в першому підпараграфі, згідно з методами, визначеними в цій главі, у главі 5 та в секції 3, 4 або 5 глави 6 цього розділу.

3. Як відступ від пункту (d) статті 92(3), установи, які розраховують суму зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування згідно з параграфом 1 або 2 цієї статті, можуть розраховувати вимогу до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами як суму, що дорівнює 50% вимоги до власних коштів для таких експозицій за деривативами, розрахованих згідно із секцією 3, 4 або 5 глави 6 цього розділу, якщо застосовно.

Як відступ від першого підпараграфа, установа може виключити з розрахунку вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами, які не підпадали би під дію такої вимоги, якби вони були набуті безпосередньо установою.

4. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення того, як установи повинні обчислювати суми зважених на ризик експозицій, зазначені в параграфі 2, якщо відсутній один або більше елементів даних, необхідних для такого обчислення.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 березня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установи можуть виключати з розрахунків, зазначених у статті 132, інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та інструменти прийнятних зобов'язань, що їх утримує компанія колективного інвестування, які установи повинні вираховувати згідно зі статтею 36(1) і статтями 56, 66 та 72e, відповідно.

2. Установи можуть виключати з розрахунків, зазначених у статті 132, експозиції у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування, зазначених у пунктах (g) та (h) статті 150(1), і натомість застосовувати до таких експозицій підхід, визначений у статті 133.

1. Установи повинні розраховувати суму зважених на ризик експозицій для їхніх позабалансових позицій, які можуть бути конвертовані в експозиції у формі паїв або акцій компанії колективного інвестування, шляхом множення вартості таких експозицій, розрахованої згідно зі статтею 111, на таку вагу ризику:

(a) для всіх експозицій, для яких установи використовують один із підходів, визначених у статті 132a:

див. зображення

де:

(b) для всіх інших експозицій,

див. зображення

.

2. Установи повинні розраховувати вартість експозиції для зобов'язання щодо мінімальної вартості, що відповідає вимогам, визначеним у параграфі 3 цієї статті, як дисконтовану поточну вартість гарантованої суми з використанням коефіцієнту дисконтування без ризику дефолту. Установи можуть зменшити вартість експозиції для зобов'язання щодо мінімальної вартості на будь-які втрати, визнані стосовно зобов'язання щодо мінімальної вартості згідно із застосовним стандартом бухгалтерського обліку.

Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для позабалансових експозицій, що виникають із зобов'язань щодо мінімальної вартості, які відповідають умовам, визначеним у параграфі 3 цієї статті, шляхом множення вартості таких експозицій на коефіцієнт конверсії 20% і на вагу ризику, визначену відповідно до статті 132 або 152.

3. Установи повинні визначати суму зважених на ризик експозицій для позабалансових експозицій, що виникають із зобов'язань щодо мінімальної вартості, згідно з параграфом 2 у разі виконання всіх таких умов:

(a) позабалансова експозиція установи є зобов'язанням щодо мінімальної вартості інвестиції в паї або акції однієї або більше компаній колективного інвестування, згідно з яким установа зобов'язана здійснити виплату за зобов'язанням щодо мінімальної вартості, тільки якщо ринкова вартість базисних експозицій такої компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування нижча, ніж попередньо визначене порогове значення, в один або більше моментів часу, як вказано в контракті;

(b) компанія колективного інвестування є одним із таких суб'єктів:

(i) UCITS, як означено в Директиві 2009/65/ЄС;

(ii) АІФ, як означено в пункті (a) статті 4 (1) Директиви 2011/61/ЄС, який інвестує виключно в переказні цінні папери або в ліквідні фінансові активи, зазначені у статті 50(1) Директиви 2009/65/ЄС, якщо мандат АІФ не дозволяє використовувати леверидж понад суму, дозволену згідно зі статтею 51(3) Директиви 2009/65/ЄС;

(c) поточна ринкова вартість базисних експозицій компанії колективного інвестування, що лежать в основі зобов'язання щодо мінімальної вартості, без урахування впливу позабалансових зобов'язань щодо мінімальної вартості, покриває або перевищує порогове значення поточної вартості, визначене в зобов'язанні щодо мінімальної вартості;

(d) у разі зниження перевищення ринковою вартістю базисних експозицій компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування поточної вартості зобов'язання щодо мінімальної вартості, установа або інший суб'єкт господарювання, тією мірою, якою він підпадає під нагляд на консолідованій основі, під який підпадає установа згідно із цим Регламентом і Директивою 2013/36/ЄС або Директивою 2002/87/ЄС, може впливати на склад базисних експозицій компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування чи обмежити можливість подальшого зниження іншим способом;

(e) кінцевий прямий або непрямий бенефіціар за зобов'язанням щодо мінімальної вартості, зазвичай є непрофесійним клієнтом, як означено в пункті (11) статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС.

1. Експозиціями власного капіталу вважаються такі експозиції:

(a) неборгові експозиції, в основі яких лежать субординовані залишкові вимоги на активи або доходи емітента;

(b) боргові експозиції та інші цінні папери, партнерства, деривативи або інші інструменти, економічна сутність яких є подібною до експозицій, зазначених у пункті (a).

2. До експозицій власного капіталу застосовується вага ризику 100%, крім випадків, коли вони підлягають вирахуванню відповідно до частини другої, вага ризику 250% відповідно до статті 48(4), вага ризику 1250% відповідно до статті 89(3), або вони вважаються позиціями з високим ризиком відповідно до статті 128.

3. Інвестиції у інструменти власного капіталу або регуляторного капіталу, випущені установами, класифікуються як вимоги капіталу, крім випадків, коли вони вираховуються з власних коштів, коли до них застосовується вага ризику 250% згідно зі статтею 48(4) або вони вважаються позиціями з високим ризиком відповідно до статті 128.

1. До матеріальних активів у розумінні позиції 10 під заголовком "Активи" у статті 4 Директиви 86/635/ЄEC застосовується вага ризику 100%.

2. До попередніх платежів та нарахованого доходу, для яких установа не може визначити контрагента відповідно до Директиви 86/635/ЄЕС, застосовується вага ризику 100%.

3. До готівкових позицій у процесі стягнення застосовується вага ризику 20%. До готівки в касі та еквівалентних готівкових позицій застосовується вага ризику 0%.

4. До зливків золота, які зберігають у власних сховищах або на розподіленій основі та мірою їх забезпечення зливковими зобов'язаннями, застосовується вага ризику 0%.

5. У випадку продажу активів та договорів репо та безпосередніх форвардних купівель, вага ризику застосовується до відповідних активів, а не до контрагентів за операціями.

6. Якщо установа надає кредитний захист для низки експозицій за умови, що n-ий дефолт серед експозицій спричинить оплату та що така кредитна подія припинить дію контракту, ваги ризиків експозицій, включених до кошика, будуть агрегуватися, за винятком експозицій n-1, максимум до 1250% та будуть помножені на номінальну суму захисту, що надається кредитним деривативом, для отримання суми зваженої на ризик експозиції. Експозиції n-1, які підлягають виключенню з агрегації, повинні визначатися на основі того, що вони повинні виключати ті експозиції, кожна з яких генерує меншу суму зваженої на ризик експозиції порівняно з сумою зваженої на ризик експозиції будь-яких експозицій, включених до агрегації.

7. Вартість експозиції за орендою охоплює дисконтовані мінімальні орендні платежі. Мінімальні орендні платежі є платежами протягом періоду оренди, які орендар повинен здійснити або які можуть вимагатися від нього, та будь-якими домовленими опціями, використання яких є достатньо певним. Від сторони, крім орендаря, може вимагатися здійснити платіж, пов'язаний із залишковою вартістю орендованого майна, і такий платіж повинен відповідати групі вимог, зазначених у статті 201 стосовно прийнятності надавачів захисту, а також вимогам для визнання інших типів гарантій, зазначених у статтях 213-215, щоб платіжне зобов'язання могло бути взято до уваги як не забезпечений фінансово кредитний захист відповідно до глави 4. Такі експозиції повинні бути віднесено до відповідного класу експозицій відповідно до статті 112. Якщо експозиція представляє собою залишкову вартість орендованих активів, суми зважених на ризик експозицій повинні обчислюватися у такий спосіб: 1/t* 100%* залишкова вартість, де t становить більше 1 і є найближчою цілою кількістю повних років залишку оренди.

1. Зовнішнє кредитне оцінювання може застосовуватися для визначення ваги ризику експозиції відповідно до цієї глави лише у разі, якщо її було випущено установою зовнішнього кредитного оцінювання або погоджено установою зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до Регламенту (ЄС) № 1060/2009.

2. Європейський банківський орган (EBA) повинен оприлюднювати список установ зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 2(4) та статті 18(3) Регламенту (ЄС) № 1060/2009 на своєму вебсайті.

1. EBA, EIOPA та ESMA повинні, через Спільний Комітет, розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення для усіх установ зовнішнього кредитного оцінювання, кредитні оцінювання яких відповідають рівням кредитної якості відповідно до секції 2 ("картування"). Така робота повинна бути об'єктивною та послідовною.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати такі проекти імплементаційних технічних стандартів Комісії до 01 липня 2014 року та повинні надати виправлені проекти імплементаційних технічних стандартів за потреби.

Комісія уповноважена ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту ЄС № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

2. Під час картування кредитних оцінювань, EBA, EIOPA та ESMA повинні дотримуватися таких вимог:

(a) з метою розрізнення між відносними рівнями ризику, відображеними у кожному кредитному оцінюванні, EBA, EIOPA та ESMA повинні брати до уваги кількісні чинники, такі як довгостроковий показник дефолтності, пов'язаний з усіма позиціями того самого кредитного оцінювання. Для нещодавно створених установ зовнішнього кредитного оцінювання та для тих установ зовнішнього кредитного оцінювання, які мають лише короткострокові дані щодо дефолтності, EBA, EIOPA та ESMA повинні запитувати у них про визначеними ними самими довгостроковий показник дефолтності, пов'язаний з усіма позиціями, яким присвоюється однакова кредитна оцінка;

(b) з метою розрізнення між різними відносними рівнями ризику, відображеними у кожному кредитному оцінюванні, EBA, EIOPA та ESMA повинні брати до уваги якісні фактори, такі як пул емітентів, яких охоплює установа зовнішнього кредитного оцінювання, спектр кредитних оцінок, які установа зовнішнього кредитного оцінювання присвоює, значення кожної кредитної оцінки і визначення установи зовнішнього кредитного оцінювання щодо того, що вона вважає дефолтом;

(c) EBA, EIOPA та ESMA повинні порівнювати показники дефолтності для кожної кредитної оцінки окремої установи зовнішнього кредитного оцінювання та порівнювати їх із бенчмарком, створеним на основі показників дефолтності, застосовних іншими установами зовнішнього кредитного оцінювання щодо групи емітентів, які представляють еквівалентний рівень кредитного ризику;

(d) якщо показники дефолтності, застосовні для кредитної оцінки конкретної установи зовнішнього кредитного оцінювання, є істотно та системно вищими за бенчмарки, EBA, EIOPA та ESMA повинні застосовувати до кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання вищий рівень кредитної якості за шкалою оцінки кредитної якості;

(e) якщо EBA, EIOPA та ESMA підвищили асоційовану вагу ризику для конкретної кредитної оцінки окремої установи зовнішнього кредитного оцінювання, та якщо показники дефолтності, застосовні для кредитної оцінки конкретної установи зовнішнього кредитного оцінювання, більш не є істотно та системно вищими за бенчмарки, EBA, EIOPA та ESMA можуть відновити для кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання початковий рівень кредитної якості за шкалою оцінки кредитної якості.

3. EBA, EIOPA та ESMA повинні розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення кількісних чинників, зазначених у пункті (a), якісних чинників, зазначених у пункті (b), та бенчмарків, зазначених у пункті (c) параграфа 2.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати такі проекти імплементаційних технічних стандартів Комісії до 01 липня 2014 року.

Комісія уповноважена ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

1. Для цілей статті 114, установи повинні використовувати кредитні оцінки експортно-кредитного агентства, призначеного установою, якщо виконується одна з таких умов:

(a) існує консенсусний показник ризику від експортно-кредитних агентств, які беруть участь в "Угоді про методологічні рекомендації для офіційно підтриманих експортних кредитів" Організації економічного співробітництва та розвитку (OECР);

(b) експортно-кредитне агентство оприлюднює свої кредитні оцінки, та експортно-кредитне агентство погоджується з узгодженою методологією ОЕСР, а кредитна оцінка пов'язана з однією з восьми мінімальних експортних страхових премій, які передбачені узгодженою методологією ОЕСР. Установа може скасувати своє призначення експортно-кредитного агентства. Установа повинна обґрунтувати своє скасування, якщо є конкретні ознаки того, що намір, на якому засновується скасування, полягає у зменшенні вимог до достатності капіталу.

2. До експозицій, для яких кредитна оцінка призначеним експортно-кредитним агентством визнається для цілей визначення ваги ризику, застосовується вага ризику відповідно до таблиці 9.

Таблиця 9

Установа може призначити одну або декілька установ зовнішнього кредитного оцінювання для визначення величин ваги ризику, які будуть застосовуватися до активів і позабалансових позицій. Установа може скасувати своє призначення установи зовнішнього кредитного оцінювання. Установа повинна обґрунтувати своє скасування, якщо є конкретні ознаки того, що намір, на якому засновується скасування, полягає у зменшенні вимог до достатності капіталу. Кредитні оцінки не повинні використовуватися вибірково. Установа повинна використовувати затребувані кредитні оцінки. Проте, установа може використовувати незатребувані кредитні оцінки, якщо EBA підтвердив, що незатребувані кредитні оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання не відрізняються за якістю від затребуваних кредитних оцінок цієї установи зовнішнього кредитного оцінювання. EBA повинен відмовитися від такого підтвердження або скасувати його, якщо установа зовнішнього кредитного оцінювання застосовувала незатребувану кредитну оцінку, щоб чинити тиск на оцінену установу з метою розміщення нею заявки на кредитну оцінку або інші послуги. Під час використання кредитної оцінки установа повинна дотримуватися таких вимог:

(a) установа, яка вирішила використовувати кредитні оцінки, підготовлені установою зовнішнього кредитного оцінювання для певного класу позицій, використовує такі кредитні оцінки послідовно до всіх експозицій, які належать до такого класу;

(b) установа, яка вирішує використовувати кредитні оцінки, підготовлені установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна використовувати їх у безперервний та послідовний спосіб протягом певного часу;

(c) установа повинна використовувати кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, які беруть до уваги усі суми як основної частини, так і відсотків, які є належними до сплати їй;

(d) якщо лише одна кредитна оцінка доступна від призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання для оціненої позиції, зазначена кредитна оцінка повинна використовуватися для визначення ваги ризику для такої позиції;

(e) якщо доступні дві кредитні оцінки від призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання і вони відповідають різним величинам ваги ризику для оціненої позиції, використовується вища вага ризику;

(f) якщо доступні більше ніж дві кредитні оцінки від призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання для оцінених позицій, підлягають використанню дві оцінки, які відповідають найнижчій вазі ризику. Якщо дві величини ваги ризиків є різними, застосовується вища вага ризику. Якщо дві величини ваги ризиків є однаковими, застосовується така вага ризику.

1. Якщо існує кредитна оцінка для конкретної програми випуску або інструменту, до яких належать позиція, що становить експозицію, для визначення ваги ризику, що буде використовуватися до них, використовується така кредитна оцінка.

2. Якщо для певної позиції не існує безпосередньо застосовна кредитна оцінка, проте існує кредитна оцінка для конкретної програми випуску або інструменту, до яких не належить позиція, що становить експозицію, або існує загальна кредитна оцінка для емітента, необхідно використовувати таку кредитну оцінку в будь-якому з таких випадків:

(a) вона визначає таку саму або більшу вагу ризику, ніж в іншому випадку, та відповідна експозиція має рівний пріоритет або нижче у всіх відношеннях до конкретної програми випуску або інструменту, або до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю такого емітента, залежно від того, що застосовно;

(b) вона визначає таку саму або меншу вагу ризику та відповідна експозиція має рівний пріоритет або вище у всіх відношеннях до конкретної програми випуску або інструменту, або до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю такого емітента, залежно від того, що застосовно.

У всіх інших випадках експозиція повинна вважатися такою, що не має рейтингу.

3. Параграфи 1 і 2 не перешкоджають застосуванню статті 129.

4. Кредитні оцінки для емітентів у межах корпоративної групи не повинні використовуватися як кредитна оцінка для іншого емітента в межах однієї корпоративної групи.

1. Короткострокові кредитні оцінки можуть використовуватися лише до короткострокового активу і позабалансових позицій, що становлять експозиції установ і корпоративних суб'єктів.

2. Будь-яка короткострокова кредитна оцінка повинна використовуватися лише до позиції, для якої вона призначена, і вона не повинна використовуватися для визначення величин ваги ризику для іншої позиції, крім таких випадків:

(a) якщо до короткострокової кредитної лінії застосовується вага ризику 150%, до усіх незабезпечених експозицій без рейтингу такого боржника, як коротко-, так і довгострокових зобов'язань, також застосовується вага ризику 150%;

(b) якщо до короткострокового оціненого інструменту застосовується вага ризику 50%, до жодного з короткострокових експозицій не застосовується вага ризику нижче за 100%.

Кредитна оцінка, яка стосується позиції, деномінованої у національній валюті боржника, не може використовуватися для визначення ваги ризику для іншого експозиції щодо того самого боржника, деномінованої в іноземній валюті.

Якщо експозиція виникає на основі участі установи у кредиті, який було розширено багатостороннім банком розвитку, статус якого як преференційного кредитора визнається на ринку, кредитна оцінка позиці боржника у національній валюті може використовуватися з метою визначення ваги ризику.

1. Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) "рейтингова система" означає методи, процеси, засоби контролю, збір даних та IT системи, які підтримують оцінку кредитного ризику, віднесення експозицій до класів і пулів рейтингів, та квантифікацію оціночних розрахунків наслідків дефолту та втрат, які було розроблено для певного типу експозицій;

(2) "тип експозицій" означає групу експозицій, управління якими здійснюється одноманітно, які сформовано визначеним типом інструментів та які може бути обмежено єдиним суб'єктом або єдиною підгрупою суб'єктів у рамках групи, за умови що управління таким самим типом експозицій в інших суб'єктах в рамках групи здійснюється іншим чином;

(3) "організаційна одиниця" означає будь-які відокремлені організаційні або юридичні суб'єкти, напрями діяльності та географічні розташування;

(4) "великий суб'єкт фінансового сектора" означає будь-який суб'єкт фінансового сектора, що відповідає таким умовам:

(a) його загальні активи, обчислені на індивідуальній або консолідованій основі, є більшими або дорівнюють пороговому значенню у 70 мільярдів євро, на основі найактуальнішого фінансового звіту, що пройшов аудит, або консолідованої фінансової звітності з метою визначення розміру активів; та

(b) сам суб'єкт або одна з його дочірніх компаній, що підлягає застосуванню пруденційних положень Союзу або положень законодавства третіх країн, що підлягає пруденційному нагляду та застосовує пруденційні вимоги, які є щонайменше еквівалентними тим, що застосовуються у Союзі;

(5) "нерегульований суб'єкт фінансового сектора" означає суб'єкт, який не є регульованим суб'єктом фінансового сектора, але його основним видом комерційної діяльності є один або декілька видів діяльності, перелічених у додатку I до Директиви 2013/36/ЄС або додатку I до Директиви 2004/39/ЄС;

(6) "клас боржника" означає категорію ризику в рамках шкали рейтингу боржника у рейтинговій системі, до якої віднесено боржників на основі конкретного та чітко визначеного набору рейтингових критеріїв, за допомогою яких створюються оціночні розрахунки ймовірності дефолту;

(7) "клас інструмента" означає категорію ризику в рамках шкали інструментів у рейтинговій системі, до якої віднесено експозиції на основі конкретного та чітко визначеного набору рейтингових критеріїв, за допомогою яких створюються оціночні розрахунки втрат у разі дефолту.

2. Для цілей пункту (4)(b) параграфа 1, шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

1. Якщо виконуються вимоги, викладені у цій главі, компетентний орган повинен дозволити установам розраховувати їхні суми зважених на ризик експозицій із застосуванням методу на основі внутрішніх рейтингів (далі - підхід ОВР).

2. Попередній дозвіл на застосування підходу ОВР, зокрема застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії, повинен вимагатися для кожного класу експозицій та для кожної рейтингової системи і підходів на основі внутрішніх моделей до експозицій власного капіталу, а також для кожного підходу щодо оцінки використовуваних втрат у разі дефолту (LGD) і коефіцієнта конверсії.

3. Установи повинні отримувати попередній дозвіл компетентних органів для такого:

(a) істотних змін у діапазоні застосування рейтингової системи або підходу на основі внутрішніх моделей для експозицій власного капіталу, щодо яких установа отримала дозвіл на їх використання;

(b) істотних змін у рейтинговій системі або підході на основі внутрішніх моделей для експозицій власного капіталу, щодо яких установа отримала дозвіл на їх використання;

Діапазон застосування рейтингової системи повинен охоплювати усі експозиції відповідного типу експозицій, для яких рейтингову систему було розроблено.

4. Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі зміни, які стосуються рейтингових систем і підходів на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу.

5. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення істотності у розрізі використання наявної рейтингової системи для інших додаткових експозицій, які ще не охоплені такою рейтинговою системою, та у розрізі внесення змін до рейтингових систем або підходів на основі внутрішніх моделей, які застосовуються до експозицій власного капіталу у рамках підходу на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2013 року.

Комісія уповноважена ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Компетентний орган повинен надати установі дозвіл відповідно до статті 143 на використання підходу ОВР, зокрема застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, лише у разі, якщо компетентний орган переконаний, що вимоги, викладені у цій главі, дотримано, зокрема, вимоги, викладені у секції 6, та що системи установи щодо управління та рейтингування кредитного ризику експозицій є надійними та реалізуються відповідно до принципу доброчесності, у тому числі, що установа належним чином продемонструвала компетентному органу дотримання таких стандартів:

(a) рейтингові системи установи надають можливість сутнісної оцінки боржника і характеристик операцій, а також сутнісної диференціації ризиків, а також точність та узгодженість кількісних оціночних розрахунків ризиків;

(b) внутрішні рейтинги та оціночні розрахунки дефолту і втрат, які використовуються під час розрахунку вимог до власних коштів, та пов'язані системи і процеси відіграють необхідну роль у процесах управління ризиками і процесі вироблення й ухвалення рішень, у схваленні кредитних рішень, внутрішньому розподілі капіталу та функціях корпоративного управління в установі;

(c) установа має відділ контролю кредитних ризиків, відповідальний за рейтингові системи, при цьому забезпечено його належність і свободу від неналежного впливу;

(d) установа збирає і зберігає усю відповідну інформацію для надання ефективної підтримки її процесу вимірювання кредитних ризиків та управління ними;

(e) установа документує свої рейтингові системи та обґрунтування для їх дизайну, і забезпечує валідацію своїх рейтингових систем;

(f) установа перевірила кожну рейтингову систему та кожен підхід на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу протягом відповідного періоду часу до отримання дозволу на використання цієї рейтингової системи або підходу на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу, оцінила протягом цього періоду те, наскільки рейтингова система чи підходи на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу підходять до діапазону застосування рейтингової системи або підходу на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу, та внесла необхідні зміни до цих рейтингових систем або підходів на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу, що випливають з її оцінки;

(g) установа розрахувала відповідно до підходу ОВР вимоги до власних коштів, які випливають з оціночних розрахунків параметрів ризиків, та здатна надати звітність відповідно до статті 430;

(h) установа відносить і продовжує віднесення кожної експозиції у діапазоні застосування рейтингової системи до рейтингового класу або пулу цієї рейтингової системи; установа відносить і продовжує віднесення кожної експозиції до діапазону застосування підходу щодо експозицій власного капіталу в рамках цього підходу на основі внутрішніх моделей.

Вимоги щодо застосування підходу ОВР, зокрема власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, застосовуються також і в разі, якщо установа реалізує рейтингову систему або модель, яка використовується в рамках рейтингової системи, яку було придбано у стороннього постачальника.

2. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення методології оцінки, яку повинні використовувати компетентні органи при оцінюванні відповідності установи вимогам щодо використання підходу ОВР.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установа, яка подає заявку на застосування підходу ОВР, повинна була застосовувати рейтингові системи для відповідних класів експозицій ОВР, які загалом відповідали вимогам, визначеним у секції 6 для внутрішнього вимірювання ризиків, та управлінським цілям щонайменше три роки до її кваліфікації як такої, що може застосовувати підхід ОВР.

2. Установа, яка подає заявку на застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, повинна належним чином довести компетентним органам, що вона здійснювала оцінку і застосовувала власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії у спосіб, який загалом відповідав вимогам для застосування власних оціночних розрахунків зазначених параметрів, визначених у секції 6, щонайменше три роки до її кваліфікації як такої, що може застосовувати власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії.

3. Якщо установа розширює застосування підходу ОВР після надання їй початкового дозволу, досвід установи повинен бути достатнім для задоволення вимог параграфів 1 і 2 стосовно охоплених додаткових експозицій. Якщо використання рейтингової системи розширюється на експозиції, які істотно відрізняються від вже охоплених експозицій, при цьому наявний досвід не може достатньою мірою вважатися таким, що є достатнім для виконання вимог цих положень щодо додаткових експозицій, тоді вимоги параграфів 1 і 2 повинні застосовуватися окремо для додаткових експозицій.

Якщо установа більше не в змозі виконувати вимоги, викладені в цій главі, вона повинна повідомити про це компетентний орган і вчинити одне з такого:

(a) представити компетентному органу план, який він вважатиме прийнятним, щодо своєчасного відновлення відповідності вимогам та реалізувати план протягом часового періоду, погодженого із компетентним органом;

(b) продемонструвати компетентному органу у спосіб, який він вважатиме прийнятним, що невідповідність не є суттєвою.

1. Методологія, яку установа застосовує для віднесення експозицій до різних класів експозицій, повинна бути належною та послідовною протягом певного часу.

2. Кожну експозицію повинно бути віднесено до одного з таких класів експозицій:

(a) експозиції центральних урядів та центральних банків;

(b) експозиції установ;

(c) експозиції корпоративних суб'єктів;

(d) роздрібні експозиції;

(e) експозиції власного капіталу;

(f) позиції, що становлять позиції сек'юритизації;

(g) інші некредитні активи на основі зобов'язань.

3. Наведені нижче експозиції повинні бути віднесені до класу, визначеного у пункті (a) параграфа 2:

(a) експозиції регіональних урядів, місцевих органів або установ публічного сектора, які вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статей 115 і 116;

(b) експозиції багатосторонніх банків розвитку, зазначені у статті 117(2);

(c) експозиції міжнародних організацій, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 118.

4. Наведені нижче експозиції повинні бути віднесені до класу, визначеного у пункті (b) параграфа 2:

(a) експозиції регіональних урядів і місцевих органів, які не вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 115(2) і (4);

(b) експозиції установ публічного сектора, які не вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 116(4);

(c) експозиції багатосторонніх банків розвитку, до яких не застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117; та

(d) експозиції фінансових установ, які вважаються експозиціями установ відповідно до статті 119(5).

5. Щоб експозиції можна було віднести до класу роздрібних експозицій згідно з пунктом (d) параграфа 2, експозиції повинні відповідати таким критеріям:

(a) вони повинні бути одним із таких:

(i) експозиціями однією або більше фізичних осіб;

(ii) експозиції малих і середніх підприємств, за умови, що загальна сума, заборгована перед установою та її материнськими компаніями і їх дочірніми компаніями, включно з будь-якими простроченими експозиціями, з боку клієнта-боржника або групи пов'язаних клієнтів, проте за винятком експозицій, які повністю забезпечені житловою нерухомістю під заставою, не повинна перевищувати, згідно з відомими установі даними, суму в 1 мільйон євро;

(b) у своїй діяльності з управління ризиками установа враховує їх послідовно протягом певного часу та у подібний спосіб;

(c) управління ними не здійснюється індивідуально, на відміну від експозицій, що належать до класу корпоративних експозицій;

(d) кожна з них представляє собою значну кількість експозицій, управління якими здійснюється у подібний спосіб.

На додаток до експозицій, перелічених у першому підпараграфі, поточна вартість мінімальних роздрібних орендних платежів повинна включатися до класу роздрібних експозицій.

6. Наведені нижче експозиції повинні бути віднесені до класу експозицій власного капіталу, визначеного у пункті (e) параграфа 2:

(a) неборгові експозиції, в основі яких лежать субординовані залишкові вимоги на активи або доходи емітента;

(b) боргові експозиції та інші цінні папери, партнерства, деривативи або інші інструменти, економічна сутність яких є подібною до експозицій, зазначених у пункті (a).

7. Будь-яке кредитне зобов'язання, не віднесене до класів експозицій, визначених у пунктах (a), (b), (d), (e) і (f) параграфа 2, повинне бути віднесене до класу корпоративних експозицій, зазначеного у пункті (c) згаданого параграфа.

8. У рамках класу корпоративних експозицій, зазначеного у пункті (c) параграфа 2, установа повинна окремо виділяти як спеціалізовані позикові експозиції власне експозиції, які мають такі характеристики:

(a) експозиції суб'єкта, який було спеціально створено для фінансування або забезпечення функціонування фізичних активів, або становить собою економічно порівнянні експозиції;

(b) договірні умови надають кредитору значний рівень контролю над активами і доходами, які вони генерують;

(c) первинним джерелом виплати зобов'язання є доходи, згенеровані профінансованими активами, а не незалежна спроможність ширшої спроможності комерційного підприємства.

9. Залишкова вартість орендованого майна повинна бути віднесена до класу експозицій, визначеного у пункті (g), окрім як до міри, в якій залишкову вартість вже включено до орендної експозиції, передбаченої у статті 166(4).

10. Експозиція, яке виникла з надання захисту згідно з кошиковим кредитним деривативом з покриттям ризику n-го дефолту, відноситься до того самого класу, зазначеного у параграфі 2, до якого могло бути віднесено експозиції у кошику, крім випадків, коли індивідуальні експозиції у кошику могло бути віднесено до різних класів експозиції, і в такому разі експозиції відносяться до класу корпоративних експозицій, передбаченого у пункті (c) параграфа 2.

1. Установи та будь-яка материнська компанія і її дочірні компанії повинні застосовувати підхід ОВР до всіх експозицій, крім випадків, коли вони отримали дозвіл від компетентних органів на постійне застосування стандартизованого підходу відповідно до статті 150.

Залежно від попереднього дозволу від компетентних органів, імплементація може здійснюватися послідовно щодо різних класів експозицій, зазначених у статті 147, в рамках тієї самої організаційної одиниці, серед різних організаційних одиниць в рамках групи або для використання власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії для розрахунку величин ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків.

У випадку класу роздрібних експозицій, зазначеного у статті 147(5), імплементація може здійснюватися послідовно щодо категорій експозицій, яким відповідають різні кореляції у статті 154.

2. Компетентні органи повинні визначити часовий період, протягом якого установа і будь-яка материнська компанія і її дочірні компанії повинні імплементувати підхід ОВР для всіх експозицій. Цей часовий період повинен бути таким, який компетентні органи вважають належним на основі характеру і масштабу діяльності установи, або будь-якої материнської компанії і її дочірніх компаній, та кількості і характеру рейтингових систем, які підлягають імплементації.

3. Установи повинні здійснювати імплементацію підходу ОВР відповідно до умов, визначених компетентними органами. Компетентний орган повинен розробити такі умови у такий спосіб, щоб запобігти вибірковому застосуванню гнучкості, передбаченої параграфом 1, з метою зменшення вимог до власних коштів щодо класів експозицій або організаційних одиниць, які ще не було включено до підходу ОВР, або під час застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії.

4. Установи, які почали застосовувати підхід ОВР лише після 01 січня 2013 року або від яких до цієї дати компетентні органи вимагали забезпечення здатності розраховувати свої вимоги до капіталу із застосуванням стандартизованого підходу, повинні зберегти свою здатність розраховувати вимоги до капіталу із застосуванням стандартизованого підходу для всіх їхніх експозицій протягом імплементаційного періоду до моменту, поки компетентні органи повідомлять їм про свою впевненість у тому, що імплементацію підходу ОВР буде завершено із розсудливою точністю.

5. Установа, якій було дозволено застосовувати метод ОВР для будь-якого класу експозицій, повинна застосовувати підхід ОВР для класу експозицій власного капіталу, передбачених у пункті (e) статті 147(2), крім випадків, коли установі дозволено застосовувати стандартизований підхід до експозицій власного капіталу відповідно до статті 150 та до класу інших експозицій некредитних активів на основі зобов'язань, передбачених у пункті (g) статті 147(2).

6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для встановлення умов, відповідно до яких компетентні органи визначають відповідний характер та часові межі послідовного впровадження підходу ОВР для всіх класів експозицій, зазначених у параграфі 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установа, яка застосовує підхід ОВР для окремого класу або типу експозицій, не повинна припиняти застосування такого підходу і застосовувати натомість стандартизований підхід для обчислення сум зважених на ризик експозицій, крім випадків, коли виконуються такі умови:

(a) установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що застосування стандартизованого підходу пропонується не для того, щоб зменшити вимогу до власних коштів установи, а є необхідним у контексті характеру і складності сукупності експозицій установи такого типу, і не буде мати суттєвого негативного впливу на платоспроможність установи або її здатність ефективно управляти ризиками;

(b) установа отримала попередній дозвіл від компетентного органу.

2. Установи, які отримали дозвіл відповідно до статті 151(9) на застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, не повинні припиняти застосування величин втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, зазначених у статті 151(8), крім випадків, коли виконуються такі умови:

(a) установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що застосування величин втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, встановлених у статті 151(8) для певних класів або типів експозицій пропонується не для того, щоб зменшити вимогу до власних коштів установи, а є необхідним у контексті характеру і складності сукупності експозицій установи такого типу, і не буде мати суттєвого негативного впливу на платоспроможність установи або її здатність ефективно управляти ризиками;

(b) установа отримала попередній дозвіл від компетентного органу.

3. Застосування параграфів 1 і 2 підлягає умовам для впровадження підходу ОВР, визначеного компетентними органами відповідно до статті 148, та отриманню дозволу на постійне часткове застосування, зазначене у статті 150.

1. Якщо установи отримали попередній дозвіл компетентних органів, установи, яким дозволено застосовувати підхід ОВР до обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для одного або більшої кількості класів експозицій, можуть застосовувати стандартизований підхід до таких експозицій:

(a) класу експозицій, передбаченого у статті 147(2)(a), якщо кількість істотних контрагентів є обмеженою, а застосування рейтингової системи до цих контрагентів може виявитися невиправдано обтяжливим для установи;

(b) класу експозицій, передбаченого у статті 147(2)(b), якщо кількість істотних контрагентів є обмеженою, а застосування рейтингової системи до цих контрагентів може виявитися невиправдано обтяжливим для установи;

(c) експозицій у неістотних організаційних одиницях, а також класів експозицій або типів експозицій, які є незначними з точки зору розміру або оцінки профілю ризику;

(d) експозицій центральних урядів та центральних банків держав-членів та їх регіональних урядів, місцевих органів, адміністративних органів та установ публічного сектора за умови, що:

(i) відсутня різниця у ризику між експозиціями центральних урядів і центральних банків, та іншими експозиціями, які випливають з особливих публічних положень; та

(ii) до експозицій центральних урядів та центральних банків застосовується вага ризику 0% відповідно до статей 114(2) або (4);

(e) експозицій установи у контрагенті, який є материнською компанією, його дочірньою компанією або дочірньою компанією його материнської компанії, за умови, що контрагент є установою, фінансовою холдинговою компанією, фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, фінансовою установою, компанією з управління активами або компанією з надання допоміжних послуг, що підлягають пруденційним вимогам, або компанією, пов'язаною відносинами у розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕC;

(f) експозицій між установами, які відповідають вимогам, визначеним у статті 113(7);

(g) експозицій власного капіталу перед суб'єктами, до кредитних зобов'язань яких застосовується вага ризику 0% відповідно до глави 2, включно із суб'єктами, які отримують публічне фінансування, якщо до них може бути застосована вага ризику 0%;

(h) експозицій власного капіталу, що виникли згідно із законодавчими програмами, спрямованими на підтримку окремих секторів економіки, які надають значні субсидії для інвестицій до установ та включають певну форму державного нагляду і обмеження для інвестицій в капітал, якщо такі експозиції можуть у сукупності бути виключені з-під застосування підходу ОВР, проте лише у межах до 10% власних коштів;

(i) експозицій, визначених у статті 119(4), які відповідають умовам, викладеним у цій статті;

(j) державних і забезпечених державою гарантій, зазначених у статті 215(2).

Компетентні органи повинні дозволити застосування стандартизованого підходу до експозицій власного капіталу, зазначених у пунктах (g) та (h) першого підпараграфа, для яких це дозволено в інших державах-членах. Європейський банківський орган (EBA) повинен оприлюднювати на своєму вебсайті та регулярно оновлювати список експозицій, зазначених у таких пунктах, до яких повинен застосовуватися стандартизований підхід.

2. Для цілей параграфа 1, клас експозицій власного капіталу установи вважається суттєвим, якщо їх сукупна вартість, за виключенням експозицій власного капіталу, що виникли згідно із законодавчими програмами, зазначеними у пункті (h) параграфа 1, перевищує в середньому за попередній рік на 10% власні кошти установи. Якщо кількість зазначених експозицій власного капіталу є меншою за 10 індивідуальних часток, такий ліміт повинен становити 5% власних коштів установи.

3. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів з метою визначення умов застосування пунктів (a), (b) та (c) параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

4. Європейський банківський орган (EBA) повинен підготувати настанови щодо застосування пункту (d) параграфа 1 у 2018 році, надавши рекомендації щодо лімітів як відсоткове співвідношення загальних активів у балансі та/або зважених на ризик активів, які повинні бути розраховані за допомогою стандартизованого підходу.

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Суми зважених на ризик експозицій для кредитного ризику експозицій, які належать до одного з класів експозицій, зазначених у пунктах (a)-(e) і (g) статті 147(2), якщо їх не вирахувано з власних коштів, повинні обчислюватися відповідно до підсекції 2, окрім випадків, коли такі експозиції вирахувано з елементів основного капіталу першого рівня, елементів додаткового капіталу першого рівня та елементів другого рівня.

2. Суми зважених на ризик експозицій для ризику розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості обчислюються відповідно до статті 157. Якщо установа звертається до продавця придбаної дебіторської заборгованості за зверненням стягнення у зв'язку з ризиком дефолту та ризик розмивання капіталу, положення цієї статті і статті 152 та статті 158(1)-(4) щодо придбаної дебіторської заборгованості не застосовуються та експозиція вважається забезпеченою експозицією.

3. Обчислення сум зважених на ризик експозицій для кредитного ризику і ризику розмивання капіталу ґрунтується на відповідних параметрах, пов'язаних із відповідною експозицією. Ці параметри повинні включати ймовірність дефолту, втрати у разі дефолту, строку погашення (далі - "М") і вартість експозиції. Ймовірність дефолту та втрата у разі дефолту може розглядатися як окремо, так і спільно, відповідно до секції 4.

4. Установи повинні обчислювати суми зважених на ризик експозицій для кредитного ризику щодо всіх експозицій, які належать до класу експозицій "власний капітал", як зазначено у пункті (e) статті 147(2), відповідно до статті 155. Установи можуть використовувати підходи, визначені у статті 155(3) і (4), якщо вони отримали попередній дозвіл компетентних органів. Компетентні органи повинні надавати установі дозвіл на використання підходу на основі внутрішніх моделей, визначеного у статті 155(4), якщо установа відповідає вимогам, визначеним у підсекції 4 секції 6.

5. Обчислення сум зважених на ризик експозицій для кредитного ризику щодо спеціалізованих позикових експозицій здійснюється відповідно до статті 153(5).

6. Для експозицій, які належать до класів експозицій, визначених у пунктах (a)-(d) статті 147(2), установи повинні надати власні оціночні розрахунки ймовірності дефолту відповідно до статті 143 і секції 6.

7. Для експозицій, які належать до класу експозицій, визначеного у пункті (d) статті 147(2), установа може надати свої власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 143 і секції 6.

8. Для експозицій, які належать до класів експозицій, визначених у пунктах (a)-(c) статті 147(2), установи повинні застосовувати величини втрат у разі дефолту, визначені у статті 161(1), і коефіцієнтів конверсії, визначені у статті 166(8)(a)-(d), крім випадків, коли їх було дозволено використовувати власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для таких класів експозицій відповідно до параграфа 9.

9. Для усіх експозицій, які належать до класів експозицій, визначених у пунктах (a)-(c) статті 147(2), компетентний орган повинен дозволити установам застосовувати власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 143 і секції 6.

10. Суми зважених на ризик експозицій для сек'юритизованих експозицій та експозицій, які належать до класу експозицій, визначеного у пункті (f) статті 147(2), обчислюються відповідно до глави 5.

1. Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій у компаніях колективного інвестування шляхом множення суми зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування, розрахованої згідно з підходами, визначеними в параграфах 2 та 5, на відсоток паїв або акцій, які утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування, повинні наскрізно врахувати такі базисні експозиції при розрахуванні суми зважених на ризик експозиції компанії колективного інвестування, зважуючи на ризик всі базисні експозиції компанії колективного інвестування, так ніби вони безпосередньо утримуються установами.

3. Як відступ від пункту (d) статті 92(3), установи, які розраховують суму зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування згідно з параграфом 1 або 2 цієї статті, можуть розраховувати вимогу до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами як суму, що дорівнює 50% вимоги до власних коштів для таких експозицій за деривативами, розрахованих згідно із секцією 3, 4 або 5 глави 6 цього розділу, якщо застосовно.

Як відступ від першого підпараграфа, установа може виключити з розрахунку вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами, які не підпадали би під дію такої вимоги, якби вони були набуті безпосередньо установою.

4. Установи, які застосовують наскрізний підхід згідно з параграфами 2 та 3 цієї статті і які відповідають умовам для постійного часткового використання згідно зі статтею 150 або які не відповідають умовам для використання методів, визначених у цій главі, чи одного або більше методів, визначених у главі 5, для всіх або частин базисних експозицій компанії колективного інвестування, повинні розраховувати суми зважених на ризик експозицій і суми очікуваних втрат згідно з такими принципами:

(a) для експозицій, які належать до класу експозицій власного капіталу, зазначеного у пункті (e) статті 147(2), установи повинні застосовувати простий підхід до визначення ваги ризиків, визначений у статті 155(2);

(b) для експозицій, які присвоєні позиціям, що становлять позиції сек'юритизації, зазначеним у пункті (f) статті 147(2), установи повинні застосовувати підхід, визначений у статті 254, так ніби такі експозиції утримуються безпосередньо такими установами;

(c) для всіх інших базисних експозицій установи повинні застосовувати стандартизований підхід, визначений углаві 2 цього розділу.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа, якщо установа не здатна розрізнити між експозиціями приватного власного капіталу, експозиціями, якими торгують на біржі, та іншими експозиціями власного капіталу, вона повинна розглядати відповідні експозиції як інші експозиції власного капіталу.

5. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які не мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування, можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для таких експозицій згідно з підходом на основі мандату, визначеним у статті 132a(2). Однак для експозицій, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) параграфа 4 цієї статті, установи повинні застосовувати підходи, визначені у вказаному параграфі.

6. Згідно зі статтею 132b(2), установи, які не застосовують наскрізний підхід згідно з параграфами 2 та 3 цієї статті або підхід на основі мандату згідно з параграфом 5 цієї статті, повинні застосовувати резервний підхід, зазначений у статті 132(2).

7. Установи можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування з використанням комбінації підходів, зазначених у цій статті, за умови виконання умов для використання таких підходів.

8. Установи, які не мають достатніх даних або інформації для розрахування суми зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування згідно з підходами, визначеними в параграфах 2, 3, 4 і 5, можуть використовувати розрахунки третьої особи в разі виконання всіх таких умов:

(a) третя особа є одним із таких суб'єктів:

(i) депозитарною установою або депозитарною фінансовою установою компанії колективного інвестування за умови, що компанія колективного інвестування інвестує виключно в цінні папери та зберігає всі цінні папери в такій депозитарній установі або депозитарній фінансовій установі;

(ii) для компаній колективного інвестування, до яких не застосовується пункт (i) цієї статті, управлінською компанією, за умови, що така управлінська компанія компанії колективного інвестування відповідає критеріям, визначеним у пункті (a) статті 132(3);

(b) для експозицій, інших ніж експозиції, зазначені в пунктах (a), (b) і (c) параграфа 4 цієї статті, третя особа здійснює розрахунок згідно з наскрізним підходом, визначеним у статті 132a(1);

(c) для експозицій, зазначених у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 4, третя особа здійснює розрахунок згідно з підходами, визначеними у вказаному параграфі;

(d) зовнішній аудитор підтвердив правильність розрахунку третьої особи.

Установи, які використовують розрахунки третіх осіб, повинні множити суму зваженої на ризик експозиції для експозицій компаній колективного інвестування, отриману в результаті таких розрахунків, на коефіцієнт 1,2.

Як відступ від другого підпараграфа, якщо установа має необмежений доступ до детальних розрахунків, які здійснюються третьою особою, коефіцієнт 1,2 не застосовується. Установа повинна надати такі розрахунки своєму компетентному органу за його запитом.

9. Для цілей цієї статті застосовуються стаття 132(5) і (6), а також стаття 132b. Для цілей цієї статті стаття 132с застосовується з використанням ваг ризиків, розрахованих згідно зглавою 3 цього розділу.

1. Суми зважених на ризик експозицій для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків обчислюються відповідно до наведеної нижче формули, із застосуванням спеціальних правил, визначених у параграфах 2, 3 та 4:

Сума зваженої на ризик експозиції = RW · вартості експозиції

де вага ризику RW визначається так:

(i) якщо ймовірність дефолту (PD) = 0, RW повинна дорівнювати 0;

(ii) якщо ймовірність дефолту (PD) = 1, тобто для дефолтних експозицій:

- якщо установи застосовують величини втрат у разі дефолту, визначені у статті 161(1), RW повинна дорівнювати 0;

- якщо установи використовують власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту, RW повинна дорівнювати

див. зображення

;

де найбільш точний оціночний розрахунок очікуваних втрат (далі - "ELBE ") становить найкращий оціночний розрахунок установи очікуваних втрат для дефолтних експозицій відповідно до статті 181(1)(h);

(iii) якщо 0 < PD < 1

див. зображення

де:

2. Для усіх експозицій суб'єктів фінансового сектора, коефіцієнт кореляції параграфа 1(iii) множиться на 1,25. Для усіх експозицій нерегульованих суб'єктів фінансового сектора коефіцієнти кореляції, визначені у параграфі 1(iii) і параграфі 4, залежно від випадку, множиться на 1,25.

3. Сума зважених на ризик експозицій для кожної експозиції, що відповідає вимогам, визначеним у статтях 202 та 217, може бути скоригована відповідно до такої формули:

Сума зваженої на ризик експозиції = RW · вартості експозиції · (0.15 + 160 · PD pp )

де:

RW повинна обчислюватися із застосуванням відповідної формули ваги ризику, визначеної у пункті 1, для експозиції, ймовірності дефолту (PD) боржника та втрати у разі дефолту (LGD) порівнянної прямої експозиції надавача захисту. Коефіцієнт строку погашення (b) розраховується з використанням нижчого серед ймовірності дефолту (PD) надавача захисту і ймовірності дефолту (PD) боржника.

4. Для експозицій компаній, коли загальний річний обсяг продажів для консолідованої групи, до якої належить компанія, є меншим за 50 мільйонів євро, установи можуть застосовувати кореляційну формулу, визначену в параграфі 1(iii), для обчислення величин ваги ризику для корпоративних експозицій. У цій формулі S означає загальний річний обсяг продажів у мільйонах євро з 5 мільйонів євро менше або дорівнює S менше або дорівнює 50 мільйонів євро. Відзвітовані обсяги продажів менше 5 мільйонів євро повинні вважатися еквівалентними 5 мільйонам євро. Для придбаної дебіторської заборгованості загальний річний обсяг продажів становить зважене середнє окремих експозицій у пулі.

див. зображення

Установи повинні використати загальні активи консолідованої групи замість загального річного обсягу продажів, коли загальний річний обсяг продажів не є істотним показником розміру компанії, а загальні активи є більш істотним показником, ніж загальний річний обсяг продажів.

5. Для спеціалізованих позикових експозицій, щодо яких установа не здатна оцінити ймовірність дефолту (PD) або оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6, установа повинна застосувати величини ваги ризику до цих експозицій відповідно до таблиці 1 у такий спосіб:

Таблиця 1

При визначенні ваги ризику для спеціалізованих позикових експозицій установи повинні брати до уваги такі чинники: фінансове становище, політичний і правовий контекст, характеристики операцій та/або активів, становище спонсора і розробника, включаючи потоки доходів від публічно-приватного партнерства, а також пакет забезпечення захисту.

6. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості установи повинні дотримуватися вимог, визначених у статті 184. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, яка додатково відповідає вимогам, визначеним у статті 154(5), та якщо для установи буде невиправдано обтяжливим використовувати стандарти квантифікації ризику для корпоративних експозицій, як визначено у секції 6 для цієї дебіторської заборгованості, можуть використовуватися стандарти квантифікації ризику для роздрібних експозицій, як визначено в секції 6.

7. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості покупець дебіторської заборгованості або бенефіціар застави чи часткової гарантії відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 5 можуть розцінювати як захист від перших втрат дисконти на поворотну ціну купівлі, застави або часткові гарантії, що забезпечують захист від перших втрат у разі дефолтних втрат. Продавець, який надає дисконт на поворотну ціну купівлі, та надавач застави або часткової гарантії розглядають їх як експозицію позиції першої втрати відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 5.

8. Якщо установа надає кредитний захист для низки експозицій за умови, що n-й дефолт серед експозицій спричинить оплату та що така кредитна подія припинить дію контракту, ваги ризиків експозицій, включених до кошика, будуть агрегуватися, за винятком експозицій n-1, якщо сукупність сум очікуваних втрат помножена на 12,5 та сума зважених на ризик експозицій не перевищуватиме номінальної суми захисту, що надається кредитним деривативом, помноженої на 12,5. Експозиції n-1, які підлягають виключенню з агрегації, повинні визначатися на основі того, що вони повинні виключати ті експозиції, кожна з яких генерує меншу суму зваженої на ризик експозиції порівняно з сумою зваженої на ризик експозиції будь-яких експозицій, включених до агрегації. До позиції у кошику, щодо яких установа не може визначити вагу ризику відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів, застосовується вага ризику 1250%.

9. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення того, як установи повинні враховувати фактори, зазначені у другому підпараграфі параграфа 5, при присвоєнні ваги ризику спеціалізованим позиковим експозиціям.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Суми зважених на ризик експозицій для роздрібних експозицій повинні обчислюватися відповідно до такої формули:

Сума зваженої на ризик експозиції = RW · вартості експозиції

де вага ризику RW визначається так:

(i) якщо ймовірність дефолту (PD) = 1, тобто, для дефолтних експозицій, RW буде

див. зображення

;

де "ELBE " становить найкращий оціночний розрахунок установи очікуваних втрат для дефолтних експозицій відповідно до статті 181(1)(h);

(ii) якщо 0 < PD < 1, тобто, для будь-якого можливого значення PD, крім як згідно з (i)

див. зображення

де:

2. Сума зважених на ризик експозицій для кожної експозиції МСП, як зазначено у статті 147(5), що відповідає вимогам, визначеним у статтях 202 та 217, може бути обчислена відповідно до статті 153(3).

3. Для роздрібних експозицій, забезпечених заставами нерухомого майна, коефіцієнт кореляції R 0,15 повинен замінити число, обчислене згідно з кореляційною формулою у параграфі 1.

4. Для кваліфікованих відновлюваних роздрібних експозицій відповідно до пунктів (a)-(e), коефіцієнт кореляції R 0,04 повинен замінити число, обчислене згідно з кореляційною формулою у параграфі 1.

Експозиції вважаються кваліфікованими відновлюваними роздрібними експозиціями, якщо вони відповідають таким вимогам:

(a) це експозиції фізичних осіб;

(b) експозиції є відновлюваними, незабезпеченими, та мірою, якою вони не є затребуваними негайно та безумовно, їх може бути скасовано установою. У цьому контексті відновлювані експозиції визначаються як такі, які передбачають коливання непогашених балансів клієнтів на основі їх рішення щодо отримання позики і її виплати, у межах до досягнення ліміту, встановленого установою. Незатребувані зобов'язання можуть вважатися такими, що можуть бути скасовані безумовно, якщо умови дозволяють установі скасувати їх повною мірою, якою це дозволяє законодавство у сфері захисту прав споживача та пов'язане законодавство;

(c) максимальна експозиція окремої фізичної особи у субпортфелі становить 100000 євро або менше;

(d) використання кореляції у цьому параграфі обмежується портфелями, які продемонструвати низьку волатильність показників втрат по відношенню до їх середнього рівня показника втрат, особливо в рамках діапазонів з низьким PD;

(e) правила щодо кваліфікованої відновлюваної експозиції повинні узгоджуватися із характеристиками базисного ризику субпортфеля.

Як відступ від пункту (b), вимога щодо відсутності забезпечення не стосується забезпечених заставою кредитних інструментів, пов'язаних із зарплатним рахунком. У цьому випадку суми, отримані із застави, не повинні враховуватися у оціночному розрахунку LGD.

Компетентні органи повинні переглядати відносну волатильність показників втрат серед кваліфікованих відновлюваних роздрібних субпортфелів, а також агрегованого кваліфікованого відновлюваного роздрібного портфеля, та обмінюватися інформацією щодо типових характеристик кваліфікованих відновлюваних показників роздрібних втрат по державах-членах.

5. Щоб бути прийнятною для застосування роздрібних правил, придбана дебіторська заборгованість повинна відповідати вимогам, визначеним у статті 184 та таким вимогам:

(a) установа придбала дебіторську заборгованість від непов'язаних сторонніх продавців, та її експозиція боржника за дебіторською заборгованістю не включає будь-яких експозицій, що прямо або непрямо виходять від самої установи;

(b) придбана дебіторська заборгованість повинна бути згенерована на основі "витягнутої руки" безпосередньо між продавцем та боржником. Як така не є прийнятною внутрішньокорпоративна дебіторська заборгованість та заборгованість, що підлягає взаєморозрахунку між фірмами, що купують та продають одна одній;

(c) установа-покупець виставляє вимогу щодо усіх надходжень від придбаної дебіторської заборгованості або пропорційних відсотків у надходженнях; та

(d) портфель придбаної дебіторської заборгованості є достатньо диверсифікованим.

6. Для придбаної роздрібної дебіторської заборгованості покупець дебіторської заборгованості або бенефіціар застави чи часткової гарантії відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 5 можуть розцінювати як захист від перших втрат дисконти на поворотну ціну купівлі, застави або часткові гарантії, що забезпечують захист від перших втрат у разі дефолтних втрат. Продавець, який надає дисконт на поворотну ціну купівлі, та надавач застави або часткової гарантії розглядають їх як експозицію позиції першої втрати відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 5.

7. Для гібридних пулів придбаної роздрібної дебіторської заборгованості, коли установи-покупці не можуть відокремити експозиції, забезпечені заставою нерухомого майна, та кваліфіковані відновлювані роздрібні експозиції від інших роздрібних експозицій, підлягає застосуванню функція роздрібної ваги ризику, яка встановлює найвищі вимоги до капіталу.

1. Установи повинні визначати свої суми зважених на ризик експозицій для експозицій власного капіталу, за винятком тих, які підлягають вирахуванню відповідно до частини другої або до яких застосовується вага ризику 250% відповідно до статті 48, згідно з підходами, визначеними у параграфах 2, 3 і 4 цієї статті. Установа може застосовувати різні підходи до різних портфелів власного капіталу, якщо сама установа використовує різні підходи для цілей внутрішнього управління ризиками. Якщо установа застосовує різні підходи, вибір підходу PD/LGD або підходу на основі внутрішніх моделей повинен відбуватися узгоджено, зокрема протягом певного часу та щодо підходу, що використовується для внутрішнього управління ризиками щодо відповідної експозиції власного капіталу, і не повинен обумовлюватися чинниками регуляторного арбітражу.

Установи можуть застосовувати до експозицій власного капіталу компаній, що надають допоміжні послуги, правила щодо інших некредитних активів на основі зобов'язань.

2. Відповідно до простого підходу визначення ваги ризику, сума зваженої на ризик експозиції обчислюється відповідно до формули:

Сума зваженої на ризик експозиції = RW* вартості експозиції,

де:

Вага ризику (RW) = 190% для експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях.

Вага ризику (RW) = 290% для біржових експозицій власного капіталу.

Вага ризику (RW) = 370% для всіх інших експозицій власного капіталу.

Короткі готівкові позиції і деривативні інструменти, які утримуються у неторгових портфелях, можуть використовуватися для компенсації довгих позицій в тих самих індивідуальних акціях за умови, що ці інструменти було безпосередньо визначено як інструменти хеджування щодо конкретних експозицій власного капіталу, і що вони надають хеджування щонайменше протягом ще одного року. Інші короткі позиції необхідно вважати довгими позиціями з відповідною вагою ризику, присвоєною абсолютній вартості кожної позиції. У контексті позицій з різними строками погашення, застосовується метод, еквівалентний методу корпоративних експозицій, який визначено у статті 162(5).

Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист, отриманий за експозицією власного капіталу відповідно до методів, визначених у главі 4.

3. Відповідно до підходу PD/LGD, суми зважених на ризик експозицій повинні обчислюватися відповідно до формул, визначених у статті 153(1). Якщо установи не мають достатньої інформації для використання визначення дефолту, визначеного у статті 178, до ваги ризику застосовується коефіцієнт масштабування 1,5.

На рівні індивідуальної експозиції сукупність сум очікуваних втрат, помножена на 12,5, та сум зважених на ризик експозицій не повинна перевищувати вартості експозиції, помноженої на 12,5.

Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист, отриманий за експозицією власного капіталу відповідно до методів, визначених у главі 4. Таке визнання підлягає застосуванню LGD 90% на експозицію надавача хеджування. Для експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях може використовуватися LGD 65%. Для цих цілей M дорівнює п'яти рокам.

4. Відповідно до підходу на основі внутрішніх моделей, сума зважених на ризик експозицій повинна визначатися як потенційна втрата за експозиціями власного капіталу установи, яку виводять із використанням внутрішніх моделей обчислення вартості під ризиком, що підлягає 99-му процентилю з одностороннім довірчим інтервалом різниці між квартальними надходженнями і відповідним показником відсутності ризику, який розраховується щодо вибраного довгострокового періоду, і множенням на 12,5. Суми зважених на ризик експозицій на рівні портфелю власного капіталу повинні становити не менше загальних сум такого:

(a) сум зважених на ризик експозицій, що вимагаються відповідно до підходу PD/LGD; та

(b) відповідних сум очікуваних втрат, помножених на 12,5.

Обсяги, зазначені у пунктах (a) і (b), повинні обчислюватися на основі величин PD, визначених у статті 165(1), і відповідних величин LGD, визначених у статті 165(2).

Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист, отриманий щодо позиції власного капіталу.

Суми зважених на ризик експозицій для інших некредитних активів на основі зобов'язань повинні обчислюватися відповідно до такої формули:

Сума зваженої на ризик експозиції = 100% · вартості експозиції,

окрім:

(a) готівки в касі та еквівалентних готівкових позицій, а також зливків золота, які зберігають у власних сховищах або на розподіленій основі та мірою їх забезпечення зливковими зобов'язаннями, у такому разі застосовується вага ризику 0%.

(b) якщо експозицією є залишкова вартість орендованих активів, у такому разі обчислення здійснюється так:

див. зображення

де t становить більше 1 і є найближчою цілою кількістю повних років залишку оренди.

1. Установи повинні обчислювати суми зважених на ризик експозицій для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості та роздрібної дебіторської заборгованості відповідно до формули, визначеної у статті 153(1).

2. Установи повинні визначати вхідні параметри PD і LGD відповідно до секції 4.

3. Установи повинні визначати вартість експозиції відповідно до секції 5.

4. Для цілей цієї статті, значення M cтановить 1 рік.

5. Компетентні органи повинні звільнити установу від вимоги обчислювати та визнавати Суми зважених на ризик експозицій для ризику розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості щодо типу експозицій, що виникають у зв'язку з придбанням корпоративної або роздрібної дебіторської заборгованості, якщо здатна продемонструвати компетентному органу несуттєвість ризику розмивання капіталу для цього типу експозицій.

1. Обчислення сум очікуваних втрат повинен ґрунтуватися на таких самих вхідних величинах PD, LGD і вартості експозиції кожної експозиції, як і величини, що використовуються для обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до статті 151.

2. Суми очікуваних втрат для сек'юритизованих експозицій обчислюються відповідно до глави 5.

3. Сума очікуваних втрат для експозицій, які належать до класу "інші некредитні активи на основі зобов'язань", зазначеного у пункті (g) статті 147(2), повинна дорівнювати нулю.

4. Суми очікуваних втрат для експозицій у формі часток або акцій у компаніях колективного інвестування, зазначених у статті 152, обчислюється відповідно до методів, визначених у цій статті.

5. Очікувана втрата (EL) та суми очікуваних втрат для експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів і центральних банків, а також роздрібних експозицій обчислюються відповідно до такої формули:

Очікувана втрата (EL) = PD * LGD

Для дефолтних експозицій (PD = 100%), коли установи використовують власні оціночні розрахунки LGD, EL повинна становити ELBE, найкращий оціночний розрахунок установи очікуваних втрат для дефолтних експозицій відповідно до статті 181(1)(h).

Для експозицій, які є предметом правил, визначених у статті 153(3), EL повинна дорівнювати 0%.

6. Величини EL для спеціалізованих позикових експозицій, якщо установа використовує методи, визначені у статті 153(5) для присвоєння ваги ризику, повинні визначатися відповідно до таблиці 2.

Таблиця 2

7. Суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до простого методу визначення ваги ризику, обчислюються відповідно до такої формули:

Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції

Величини EL повинні бути такими:

Очікувана втрата (EL) = 0,8% для експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях

Очікувана втрата (EL) = 0,8% для біржових експозицій власного капіталу

Очікувана втрата (EL) = 2,4% для всіх інших експозицій власного капіталу.

8. Очікувані втрати та суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до підходу PD/LGD, обчислюються відповідно до такої формули:

Очікувана втрата (EL) = PD · LGD

Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції

9. Суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до підходу на основі внутрішніх моделей, повинні дорівнювати нулю.

9a. Сума очікуваних втрат для зобов'язання щодо мінімальної вартості, яке відповідає всім вимогам. визначеним у статті 132c(3), дорівнює нулю.

10. Суми очікуваних втрат для ризику розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості обчислюються відповідно до такої формули:

Очікувана втрата (EL) = PD · LGD

Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції

Установи віднімають суми очікуваних втрат, обчислені згідно зі статтею 158(5), (6) та (10), від коригувань на загальний і специфічний кредитний ризик відповідно до статті 110, додаткових коригувань вартості відповідно до статей 34 та 105, та інших зменшень власних коштів, пов'язаних із зазначеними експозиціями, за винятком відрахувань, зроблених відповідно до пункту (m) статті 36(1). Дисконти балансових експозицій, придбаних у дефолті, відповідно до статті 166(1), розглядаються так само, як і коригування на специфічний кредитний ризик. коригування на специфічний кредитний ризик щодо дефолтних експозицій не повинні використовуватися для покриття сум очікуваних втрат щодо інших експозицій. Суми очікуваних втрат для сек'юритизованих експозицій та коригувань на загальний і специфічний кредитний ризик, пов'язаних із такими експозиціями, не повинні включатися до такого обчислення.

1. PD експозиції корпоративного органу або установи повинна становити щонайменше 0,03%.

2. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, щодо якої установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6, PD для таких експозицій повинна визначатися відповідно до таких методів:

(a) для вимог вищої пріоритетності щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості PD повинна визначатись як оціночний розрахунок установи EL, поділеної на LGD для цієї дебіторської заборгованості;

(b) для cубординованих вимог щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості PD повинна визначатись як оціночний розрахунок установи EL;

(c) установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій відповідно до статті 143 і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок PD, який є результатом відповідної деталізації.

3. Ймовірність дефолту боржників у дефолті становить 100%.

4. Установи можуть взяти до уваги не забезпечений фінансово кредитний захист у PD відповідно до положень глави 4. Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено такі умови:

(a) корпоративний суб'єкт має кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як належну для рівня кредитної якості 3 або вище відповідно до правил оцінки ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів відповідно до глави 2;

(b) корпоративний суб'єкт, у випадку обчислення установами сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат згідно з підходом ОВР, не має кредитної оцінки визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання та внутрішньо оцінюється як такий, що має PD, еквівалентний кредитним оцінкам установ зовнішнього кредитного оцінювання, які EBA визначив як такі, що належать до рівня кредитної якості 3 або вище, відповідно до правил визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів відповідно до глави 2.

5. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD, можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист шляхом коригування PD відповідно до статті 161(3).

6. Для ризику розмивання капіталу щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, PD повинна визнаватися такою, що дорівнює оціночному розрахунку EL установи для ризику розмивання капіталу. Установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо ризику розмивання придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок PD, який є результатом відповідної деталізації. Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист у PD відповідно до положень глави 4. Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено умови, визначені у параграфі 4.

7. Як відступ від статті 201(1)(g), корпоративні суб'єкти, які відповідають умовам, визначеним у параграфі 4, є прийнятними.

Установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD для ризику розмивання капіталу придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист шляхом коригування PD відповідно до статті 161(3).

1. Установи повинні застосовувати такі величини LGD:

(a) експозиції з вищою пріоритетністю без прийнятного забезпечення: 45%;

(b) субординовані експозиції без прийнятного забезпечення: 75%;

(c) установи можуть визнавати забезпечений та не забезпечений фінансово кредитний захист у LGD відповідно до положень глави 4;

(d) до облігацій з покриттям, прийнятних для застосування правил, визначених у статтях 129(4) або (5), може застосовуватися значення LGD 11,25%;

(e) для експозицій придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, що мають вищу пріоритетність, якщо установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6: 45%;

(f) для субординованих експозицій придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, якщо установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6: 100%;

(g) для ризику розмивання капіталу придбаної корпоративної дебіторської заборгованості: 75%.

2. Для ризику розмивання капіталу та дефолту, якщо установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій відповідно до статті 143 і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок LGD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості.

3. Якщо установа отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів та центральних банків відповідно до статті 143, не забезпечений фінансово кредитний захист може визнаватися шляхом коригування PD або LGD відповідно до вимог, як вказано у секції 6, та дозволу компетентних органів. Установа не повинна присвоювати гарантованим експозиціям скориговані величини PD або LGD, якщо скоригована вага ризику буде нижчою за вагу ризику порівнянної прямої експозиції гаранта.

4. Для цілей компаній, зазначених у статті 153(3), LGD порівнянної прямої експозиції надавача захисту повинна становити або LGD, пов'язану з нехеджованим інструментом гаранта або нехеджованим інструментом боржника, залежно від того, чи у випадку дефолту як гаранта, так і боржника протягом існування хеджованої операції доступні докази і структура гарантії вказують на те, що сума повернення буде залежати від фінансового стану гаранта або боржника, відповідно.

1. Установи, які не отримали дозвіл на використання LGD і власних коефіцієнтів конверсії для експозицій корпоративних суб'єктів, установ або центральних урядів і центральних банків повинні застосувати до експозицій, які виникають з операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, значення строку погашення (M) 0,5 року, і значення M 2,5 років до усіх інших експозицій.

Як альтернатив, у рамках дозволу, зазначеного у статті 143, компетентні органи повинні ухвалити рішення про те, чи повинна установа застосовувати строк погашення (М) для кожної експозиції відповідно до визначення параграфа 2.

2. Установи, які отримали дозвіл компетентного органу на застосування власних LGD або коефіцієнтів конверсії для експозицій корпоративних суб'єктів, установ або центральних урядів і центральних банків відповідно до статті 143, повинні розраховувати M для кожної з цих експозицій, відповідно до пунктів (a)-(e) цього параграфа і згідно з параграфами 3-5 цієї статті. M не повинен перевищувати п'яти років, окрім випадків, визначених у статті 384(1), коли М повинен використовуватися у такий спосіб:

(a) для інструментів, до яких застосовується розклад грошових потоків, M повинен визначатися відповідно до такої формули:

де CFt означає грошові потоки (основну суму, відсоткові платежі і збори), які боржник повинен сплатити за контрактом протягом періоду t;

(b) для деривативів, які є предметом генеральної угоди про неттінг, M повинен становити зважений середній залишковий строк погашення експозиції, при цьому M повинен становити щонайменше один рік, а умовна сума кожної експозиції використовується для зважування строку погашення;

(c) для експозицій, які повністю або майже повністю виникають із майже повністю забезпечених деривативних інструментів, перелік яких наведено у додатку II, та повністю або майже повністю забезпечених операцій маржинального кредитування, які є предметом генеральної угоди про неттінг, М повинен становити зважений середній залишковий строк погашення операції, при цьому M повинен становити щонайменше 10 днів;

(d) для операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, які є предметом генеральної угоди про неттінг, М повинен становити зважений середній залишковий строк погашення операції, при цьому M повинен становити щонайменше п'ять днів. Для зважування строку погашення використовується умовна сума кожної операції;

(e) установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків PD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, для затребуваних сум М повинен дорівнювати зваженому середньому строку погашення експозиції придбаної дебіторської заборгованості, при цьому M становить щонайменше 90 днів. Така сама величина М також використовується для незатребуваних сум за виділеним купівельним інструментом, за умови що інструмент містить ефективні договірні положення, тригери ранньої амортизації або інші характеристики, які захищають установу-покупця від суттєвого погіршення якості майбутньої дебіторської заборгованості, яку вона повинна придбати протягом строку дії інструменту. За відсутності таких ефективних елементів захисту, M для незатребуваних сум повинен розраховуватися як сукупність найбільш віддаленої дати потенційної дебіторської заборгованості відповідно до договору купівлі і залишкового строку погашення купівельного інструменту, при цьому M повинен становити щонайменше 90 днів;

(f) для будь-якого інструменту, іншого ніж зазначені у цьому параграфі, або якщо установа не може розрахувати M відповідно до пункту (a), M повинен становити максимальний залишковий час (у роках), протягом якого боржник може повністю виконати свої договірні зобов'язання, при цьому M повинен становити щонайменше один рік;

(g) для установ, які застосовують метод внутрішніх моделей, визначений у секції 6 глави 6, для обчислення вартості експозиції, M повинен обчислюватися для експозицій, до яких вони застосовують цей метод та для яких строк погашення договору з найбільш віддаленою датою у групі неттінгу перевищує один рік відповідно до такої формули:

де:

;

(h) установа, яка використовує внутрішню модель для обчислення одностороннього коригування кредитної оцінки (CVA), може використовувати, відповідно до дозволу від компетентних органів, ефективний строк кредиту, який згідно з внутрішньою моделлю як М.

Відповідно до параграфа 2, для груп неттінгу, у яких усі контракти мають початковий строк погашення, нижчий за один рік, застосовується формула, викладена у пункті (a);

(i) для установ, які з метою розрахунку вартості експозицій використовують метод на основі внутрішніх моделей, визначений у секції 6 глави 6, і мають дозвіл на використання внутрішньої моделі для конкретного ризику, пов'язаного з торговими борговими позиціями, відповідно до глави 5 розділу IV частини третьої, M повинен визначатися як 1 у формулі, наведеній у статті 153(1), якщо установа може продемонструвати компетентним органам, що її внутрішня модель для конкретного ризику, пов'язаного з торговими борговими позиціями, передбачена згідно зі статтею 383, має наслідки для міграції рейтингів;

(j) для цілей статті 153(3), М становить ефективний строк погашення кредитного захисту, але не менше одного року.

3. Якщо документування вимагає щоденного повторного маржування і переоцінки, та охоплює положення, які дозволяють швидку ліквідацію або взаємозалік щодо забезпечення у разі дефолту або неможливості здійснення повторного маржування, M повинен становити щонайменше один день для:

(a) повністю або майже повністю забезпечених деривативних інструментів, передбачених у додатку II;

(b) повністю або майже повністю забезпечених операцій маржинального кредитування;

(c) операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів.

На додаток, для кваліфікованих короткострокових експозицій, які не є частиною поточного фінансування боржника установою, М повинен становити щонайменше один день. Кваліфіковані короткострокові експозиції повинні включати таке:

(a) експозиції установ або інвестиційних фірм, що виникають у зв'язку з погашенням валютних зобов'язань;

(b) самоліквідаційні короткострокові операції торговельного фінансування, поєднані з обміном товарами або послугами із залишковим строком погашення до одного року, відповідно до пункту (80) статті 4(1);

(c) експозиції, які виникають з розрахунків за операціями щодо купівлі-продажу цінних паперів у рамках звичайного періоду доставки або двох робочих днів;

(d) експозиції, які виникають з готівкових розрахунків шляхом банківського переказу та розрахунків за електронними платіжними операціями і передплаченими витратами, включно з овердрафтами, які виникають з неуспішних операцій, що не перевищують короткої, фіксованої або погодженої кількості робочих днів.

4. Для експозицій корпоративних суб'єктів, які розташовані в Союзі та консолідовані продажі або консолідовані активи яких становлять менше 500 мільйонів євро, установи можуть вибрати послідовне визначення М відповідно до параграфа 1 замість застосування параграфа 2. Установи можуть замінити розмір загальних активів 500 мільйонів євро на розмір 1000 мільйонів євро для корпоративних суб'єктів, які переважно володіють неспекулятивною житловою нерухомістю, призначеною для здавання в оренду.

5. Розбіжності щодо строків погашення розглядаються відповідно до глави 4.

1. PD експозиції становить щонайменше 0,03%.

2. PD боржника або, якщо застосовується підхід на основі зобов'язань, PD дефолтних експозицій становить 100%.

3. Для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості, PD повинна визнаватися такою, що дорівнює оціночним розрахункам EL для ризику розмивання капіталу. Якщо установа може деталізувати свої оціночні розрахунки EL для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який компетентні органи вважають надійним, використовується оціночний розрахунок PD.

4. Не забезпечений фінансово кредитний захист може братися до уваги шляхом коригування PD відповідно до статті 164(2). Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено умови, визначені у статті 160(4).

1. Установи повинні надавати власні оціночні розрахунки LGD відповідно до вимог, зазначених у секції 6 цієї глави, та дозволу, наданого компетентними органами відповідно до статті 143. Щодо ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості, застосовується значення LGD 75%. Якщо установа може деталізувати свої оціночні розрахунки EL для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості на PD і LGD у надійний спосіб, установа може використовувати свій оціночний розрахунок LGD.

2. Не забезпечений фінансово кредитний захист може визнаватися як прийнятний шляхом коригування оціночних розрахунків PD або LGD відповідно до вимог, встановлених у статті 183(1), (2) та (3), а також у дозволі компетентних органів на підтримку або окремої експозиції, або пулу експозицій. Установа не повинна присвоювати гарантованим експозиціям скориговані величини PD або LGD, якщо скоригована вага ризику буде нижчою за вагу ризику порівнянної прямої експозиції гаранта.

3. Для цілей статті 154(2), LGD порівнянної прямої експозиції надавача захисту, як передбачено у статті 153(3), повинна становити або LGD, пов'язану з нехеджованим інструментом гаранта або нехеджованим інструментом боржника, залежно від того, чи у випадку дефолту як гаранта, так і боржника протягом існування хеджованої операції доступні докази і структура гарантії вказують на те, що сума повернення буде залежати від фінансового стану гаранта або боржника, відповідно.

4. Середньозважені LGD за експозицією для всіх роздрібних експозицій, забезпечених житловою нерухомістю, які не мають гарантій від центральних урядів, повинен становити не нижче 10%.

Середньозважені LGD за експозицією для всіх роздрібних експозицій, забезпечених комерційним нерухомим майном, які не мають гарантій від центральних урядів, повинен становити не нижче 15%.

5. Для цілей параграфа 6, держави-члени призначають орган, який буде відповідальним за застосування цієї статті. Таким органом буде компетентний орган або призначений орган.

Якщо органом, призначеним державою-членом для застосування цієї статті, є компетентний орган, він забезпечує належне інформування відповідних національних органів та організацій, які мають макропруденційні повноваження, про намір компетентного органу використовувати цю статтю, та що їх належним чином залучено до оцінювання застережень щодо фінансової стабільності у своїй державі-члені відповідно до параграфа 6.

Якщо орган, призначений державою-членом для застосування цієї статті, відрізняється від компетентного органу, держава-член ухвалює необхідні положення для забезпечення належної координації та обміну інформацією між компетентним органом та призначеним органом для належного застосування цієї статті. Зокрема, органи повинні тісно співпрацювати та обмінюватися усією інформацією, яка може бути необхідною для належного виконання покладених на призначений орган повноважень відповідно до цієї статті. Така співпраця має на меті уникнути будь-якої форми дублювання чи неузгодженості дій між компетентним органом та призначеним органом, а також забезпечити взаємодію з іншими заходами, при цьому до уваги повинно бути належним чином взято заходи, передбачені статтею 458 цього Регламенту та статтею 133 Директиви 2013/36/ЄС.

6. На підставі даних, зібраних згідно зі статтею 430a, та на підставі будь-яких інших відповідних показників, та беручи до уваги прогноз розвитку ринку нерухомого майна, орган, призначений відповідно до параграфа 5 цієї статті, періодично і щонайменше щорічно оцінює, наскільки мінімальні значення LGD, зазначені у параграфі 4 цієї статті, є відповідними експозиціям, які забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна або іпотекою комерційного нерухомого майна, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу.

Якщо на підставі оцінювання, зазначеного у першому підпараграфі цього параграфа, орган, призначений відповідно до параграфа 5, доходить висновку, що мінімальні значення LGD, зазначені у параграфі 4 цієї статті, не є достатніми, та якщо він вважає, що недостатність значень LGD може мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність у державі-члені, він може збільшити мінімальні значення LGD, що застосовуються до експозицій, розташованих на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу. Такі вищі мінімальні значення можуть також застосовуватися на рівні одного або кількох майнових сегментів таких експозицій.

Орган, призначений згідно з параграфом 5, повідомляє Європейський банківський орган (EBA) та ESRB про будь-які рішення, зазначені у цьому параграфі. Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, ЕВА та ESRB повинні надати свій висновок відповідній державі-члену. EBA та ESRB публікують такі значення LGD.

7. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 5, встановлює вищі мінімальні значення LGD відповідно до параграфа 6, установи повинні мати шестимісячний перехідний період для їх застосування.

8. Європейський банківський орган (EBA) у тісній співпраці з ESRB розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, які орган, призначений відповідно до параграфа 5, повинен брати до уваги при оцінюванні відповідності значень LGD у складі оцінювання, зазначеного у параграфі 6.

Європейський банківський орган (EBA) надає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

9. ESRB може надавати у вигляді рекомендацій відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010 та у тісній співпраці з Європейським банківським органом (EBA) настанови органам, призначеним згідно з параграфом 5 цієї статті, стосовно такого:

(a) факторів, які можуть "мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність", як зазначено у параграфі 6; та

(b) індикативні бенчмарки, які орган, призначений відповідно до параграфа 5, повинен враховувати при визначенні вищих мінімальних значень LGD.

10. Установи держави-члена застосовують вищі мінімальні значення LGD, які були визначені органами іншої держави-члена відповідно до параграфа 6 до всіх відповідних експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, розташованого в одній або більше частин такої держави-члена.

1. PD визначається відповідно до методів для корпоративних експозицій.

Застосовуються такі мінімальні значення PD:

(a) 0,09% для біржових експозицій власного капіталу, при цьому інвестиція є частиною довгострокових клієнтських відносин;

(b) 0,09% для небіржових експозицій власного капіталу, при цьому надходження від інвестицій ґрунтуються на регулярних і періодичних грошових потоках, які не походять з приросту капіталу;

(c) 0,40% для біржових експозицій власного капіталу, у тому числі інших коротких позицій, визначених у статті 155(2);

(d) 1,25% для усіх інших біржових експозицій власного капіталу, у тому числі інших коротких позицій, визначених у статті 155(2).

2. До експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях може застосовуватися LGD 65%. До усіх інших експозицій застосовується LGD 90%.

3. До усіх експозицій застосовується M зі значенням п'ять років.

1. Крім випадків, коли визначено інакше, вартістю балансової експозиції буде бухгалтерська вартість без урахування будь-яких коригувань на кредитний ризик.

Це правило також застосовується до активів, придбаних за ціною, що відрізняється від суми заборгованості.

Для придбаних активів, різниця між сумою заборгованості та бухгалтерською вартістю, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик, яку зафіксовано у балансі установ при придбанні активу, вважається денотованим дисконтом, якщо сума заборгованості є більшою, та премією, якщо сума заборгованості є меншою.

2. Якщо установи використовують генеральні угоди про неттінг щодо операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, вартість експозиції обчислюється відповідно до глав 4 або 6.

3. З метою обчислення вартості експозиції для балансового неттінгу кредитів та депозитів, установи повинні застосовувати методи, визначені у главі 4.

4. Вартість експозиції за орендою охоплює дисконтовані мінімальні орендні платежі. Мінімальні орендні платежі складаються із платежів протягом періоду оренди, які орендар повинен здійснити або які можуть вимагатися від нього, та будь-якими домовленими опціями (тобто, опцій, використання яких є достатньо певним). Якщо сторона, крім орендаря, вимагає здійснення платежу, пов'язаного із залишковою вартістю орендованих активів, і цей платіж відповідає групі вимог, зазначених у статті 201 стосовно прийнятності надавачів захисту, а також вимогам для визнання інших типів гарантій, зазначених у статті 213, платіжне зобов'язання може бути взято до уваги як не забезпечений фінансово кредитний захист відповідно до глави 4.

5. У випадку будь-якого договору, зазначеного у додатку II, вартість експозиції визначається за допомогою методів, передбачених у главі 6, і при цьому не враховується будь-яке зроблене коригування на кредитний ризик.

6. Вартістю експозиції для обчислення сум зважених на ризик експозицій придбаної дебіторської заборгованості є вартість, що визначається відповідно до параграфа 1 мінус вимоги до власних коштів для ризику розмивання капіталу до пом'якшення кредитного ризику.

7. Якщо експозиція має форму цінних паперів або товарів, які продаються, виставляються для продажу або надаються в оренду відповідно до операцій репо операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, операцій з тривалим строком розрахунків та операцій маржинального кредитування, вартістю експозиції є вартість цінних паперів або товарів, визначена відповідно до статті 24. Якщо застосовується комплексний метод фінансового забезпечення відповідно до статті 223, вартість експозиції збільшується на корекцію на волатильність, яка відповідає таким цінним паперам або товарам, як її визначено у цій статті. Вартість експозиції операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів чи товарів, операцій із тривалим строком розрахунків або операцій маржинального кредитування може бути визначено відповідно до глави 6 або статті 220(2).

8. Вартість експозиції для наведених нижче позицій обчислюється як така, яку було виділено, але незатребувано, та помножено на коефіцієнт конверсії. Установи повинні застосовувати наведені нижче коефіцієнти конверсії відповідно до статті 151(8) експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів і центральних банків:

(a) для кредитних ліній, які установа може безумовно скасувати у будь-який момент часу без попереднього повідомлення або які ефективно передбачають автоматичне скасування через погіршення кредитоспроможності позичальника, застосовується коефіцієнт конверсії 0%. Для застосування коефіцієнта конверсії 0% установи повинні здійснювати активний моніторинг фінансового стану боржника, та їхні системи контролю повинні надавати їм змогу негайно виявляти погіршення кредитної якості боржника. Незатребувані кредитні лінії можуть вважатися такими, що можуть бути скасовані безумовно, якщо умови дозволяють установі скасувати їх повною мірою, якою це дозволяє законодавство у сфері захисту прав споживача та пов'язане законодавство;

(b) для короткострокових кредитних листів, які виникають з руху товарів, застосовується коефіцієнт конверсії 20% для як для установ, які їх випускають, так і для установ, які їх підтверджують;

(c) для незатребуваних експозицій щодо придбаних зобов'язань за відновлюваних придбаною дебіторською заборгованістю, яка може бути безумовно скасована або для якої передбачене ефективне автоматичне скасування установою у будь-який момент без попереднього повідомлення, застосовується коефіцієнт конверсії 0%. Для застосування коефіцієнта конверсії 0% установи повинні здійснювати активний моніторинг фінансового стану боржника, та їхні системи контролю повинні надавати їм змогу негайно виявляти погіршення кредитної якості боржника.

(d) для інших кредитних ліній, програм випуску євронот (NIF) і відновлюваних механізмів андеррайтингу (RUF) застосовується коефіцієнт конверсії 75%.

Установи, які дотримуються вимог для використання власних оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії, визначених у секції 6, можуть використовувати власні оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії серед різних типів продуктів, визначених у пунктах (a)-(d), відповідно до дозволу компетентних органів.

9. Якщо зобов'язання стосується розширення іншого зобов'язання, застосовується нижчий з двох коефіцієнтів конверсії, пов'язаних з індивідуальним зобов'язанням.

10. Для позабалансових статей, крім зазначених у параграфах 1-8, вартість експозиції повинна становити такий відсоток її вартості:

(a) 100% для позиції з повним ризиком;

(b) 50% для позиції із середнім ризиком;

(c) 20% для позиції із середнім/низьким ризиком;

(d) 0% для позиції із низьким ризиком.

Для цілей цього параграфа позабалансові позиції відносять до категорій ризику відповідно до додатка I.

1. Вартість експозиції власного капіталу визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик.

2. Вартість позабалансових експозицій власного капіталу становить їх номінальну вартість після її зменшення на коригування на специфічний кредитний ризик для такої експозиції.

Вартість експозиції некредитних активів на основі зобов'язань визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик.

1. Якщо установа застосовує декілька рейтингових систем, обґрунтування для віднесення боржника або операції до рейтингової системи повинно бути задокументовано та застосовуватися у спосіб, який відповідним чином відображає рівень ризику.

2. Критерії і процеси віднесення підлягають періодичному перегляду з метою визначення того, чи вони залишаються належними для поточного портфеля і зовнішніх умов.

3. Якщо установа застосовує прямі оціночні розрахунки параметрів ризику для індивідуальних боржників або експозицій, вони можуть розглядатися як класи оціночних розрахунків у межах послідовної шкали присвоєння рейтингів.

1. Структура рейтингових систем для експозицій для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків повинна відповідати таким вимогам:

(a) рейтингова система повинна враховувати характеристики ризику боржника та операції;

(b) рейтингова система повинна включати рейтингову шкалу боржника, яка відображає виключно кваліфікацію ризику дефолту боржника. Рейтингова шкала боржників повинна включати принаймні 7 класів недефолтних боржників, та один клас дефолтних боржників;

(c) установа повинна задокументувати співвідношення між класами боржників щодо рівня ризику дефолту, пов'язаного з кожним рівнем, та критерії, які використовуються для визначення рівня ризику дефолту;

(d) установи з портфелями, сконцентрованими у певному сегменті ринку та діапазоні ризику дефолту, повинні включати достатню кількість класів боржників у межах шкали для уникнення неналежних концентрацій боржників у певному класі. Значні концентрації в межах одного класу повинні підтверджуватися переконливими емпіричними даними щодо того, що клас боржника охоплює розсудливо вузький діапазон PD, і що ризик дефолту, зумовлений усіма боржниками у межах класу, підпадає під такий діапазон;

(e) з метою отримання дозволу компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для обчислення вимог до власних коштів, рейтингова система повинна включати особливу рейтингову шкалу інструменту, яка виключно відображає характеристики операції, які стосуються LGD. Визначення класу інструменту повинне включати опис того, як експозиції відносяться до класу, так і критеріїв, які використовуються для визначення рівня ризику серед класів;

(f) значні концентрації в межах одного класу інструменту повинні підтверджуватися переконливими емпіричними даними щодо того, що клас інструменту охоплює розсудливо вузький діапазон PD, і що ризик, зумовлений усіма експозиціями у межах класу, підпадає під такий діапазон.

2. Установи, які використовують методи, визначені у статті 153(5) для визначення величин ваги ризику для спеціалізованих позикових експозицій, звільняються від вимоги щодо наявності шкали рейтингів боржників, яка відображає виключно квантифікацію ризику дефолту боржника за цими експозиціями. Ці установи повинні мати для зазначених експозицій щонайменше чотири класи недефолтних боржників та щонайменше один клас дефолтних боржників.

3. Структура рейтингових систем для роздрібних експозицій повинна відповідати таким вимогам:

(a) рейтингові системи повинні відображати ризик як боржника, так і операції, і повинні враховуватися усі відповідні характеристики боржника й операції;

(b) рівень диференціації ризику повинен забезпечити достатність кількості експозицій у відповідному класі або у пулі для сутнісної квантифікації і валідації характеристик втрати в межах класу або пулу. Розподіл експозицій і боржників за класами або пулами повинен бути таким, щоб уникнути надмірних концентрацій;

(c) процес віднесення експозицій до класів або пулів повинен створювати основу для сутнісної диференціації ризику, створення груп достатньо одноманітних експозицій, та повинен надавати можливість для точного і послідовного оціночного розрахунку втрати в межах класу або пулу. Для придбаної дебіторської заборгованості створення груп повинно відображати практики андеррайтингу продавця і різноманітність відповідних покупців.

4. Установи повинні враховувати наведені нижче чинники ризику під час віднесення експозицій до класів або пулів:

(a) характеристики ризику боржника;

(b) характеристики ризику операції, включаючи продукту, типів забезпечення або їх обох. Установи повинні мати чітку процедуру вирішення випадків, коли декілька експозицій забезпечено одним і тим самим предметом забезпечення;

(c) делінквентність, окрім випадків, коли установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що делінквентність не є суттєвим чинником ризику для експозиції.

1. Установа повинна мати чіткі визначення, процеси і критерії для віднесення експозицій до класів або пулів у межах рейтингової системи, які відповідають таким вимогам:

(a) визначення критеріїв класу або пулу повинне бути достатньо детальним для того, щоб дати змогу особам, відповідальним за присвоєння рейтингів, послідовно відносити боржників або програми з подібними ризиками до одного класу або пулу. Така послідовність повинна проявлятися стосовно видів діяльності, департаментів та географічних розташувань;

(b) документація щодо процесу визначення рейтингу повинна давати змогу третім сторонам розуміти принципи віднесення експозицій до класів або пулів, відтворювати віднесення до класу і пулу та оцінювати належність віднесень до класу або пулу;

(c) критерії повинні також відповідати внутрішнім стандартам щодо позик установи та її політикам щодо поводження із проблемними боржниками та інструментами.

2. Установа повинна брати до уваги всю відповідну інформацію під час віднесення боржників та інструментів до класів або пулів. Інформація повинна бути актуальною та надавати установі змогу передбачити майбутню ефективність експозиції. Що меншим обсягом інформації володіє установа, то більш консервативною вона повинна бути під час віднесення експозицій до класів або пулів боржників або інструментів. Якщо установа застосовує зовнішній рейтинг як основний фактор віднесення до класів або пулів у межах внутрішнього рейтингу, установа повинна забезпечити, що вона враховує іншу важливу інформацію.

1. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), віднесення експозицій здійснюється відповідно до таких критеріїв:

(a) кожного боржника повинно бути віднесено до класу боржника в рамках процесу схвалення кредиту;

(b) для тих експозицій, щодо яких установа отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 143, кожна експозиція повинна також бути віднесена до класу інструменту в рамках процесу схвалення кредиту;

(c) установи, які використовують методи, визначені у статті 153(5), для застосування величин ваги ризику для спеціалізованих позикових експозицій, повинні відносити такі експозиції до класу відповідно до статті 170(2);

(d) кожна окрема юридична особа, щодо якої установа має експозицію, повинна оцінюватися окремо. Установа повинна мати належні політики стосовно поводження з індивідуальними клієнтами-боржників і групами пов'язаних клієнтів;

(e) окремі експозиції того самого боржника повинні відноситися до того самого класу боржника, незважаючи на будь-які відмінності у характері кожної окремої операції. Однак до випадків, коли дозволено відносити окремі експозиції того самого боржника до різних класів, застосовуються такі аспекти:

(i) трансферний ризик країни, залежно від того, деноміновано експозицію у локальній чи іноземній валюті;

(ii) правила щодо гарантій, пов'язаних із експозицією, що можуть відображатися у коригуванні віднесення до класу боржника;

(iii) законодавчі положення щодо захисту споживачів, банківської таємниці або з інших питань забороняють обмін даними клієнтів.

2. Для роздрібних експозицій, кожну експозицію повинно бути віднесено до класу або пулу в рамках процесу схвалення кредиту.

3. Для віднесень до класу або пулу установи повинні задокументувати ситуації, у яких людське судження може обходити вхідні або вихідні показники процесу віднесення, та визначити персонал, відповідальний за схвалення таких випадків обходу. Установи повинні документувати такі випадки обходу та занотовувати персонал, відповідальний за них. Установи повинні аналізувати ефективність експозицій, у процесі віднесення яких мав місце випадок обходу. Цей аналіз повинен включати оцінку ефективності експозицій, рейтинг яких було визначено в обхід процедур і правил певною особою, яка представляє весь відповідальний персонал.

1. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), процес віднесення повинен відповідати таким критеріям доброчесності:

(a) Віднесення і періодичні перегляди віднесень повинні здійснюватися і затверджуватися незалежною стороною, яка не отримує прямої вигоди від рішень щодо продовження/розширення кредиту;

(b) Установи повинні переглядати віднесення щонайменше щороку та здійснювати коригування віднесень, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення. Боржники з високим рівнем ризику і проблемні експозиції повинні бути предметом частішого перегляду. Установи повинні здійснити нове віднесення, якщо стає доступною суттєва інформація щодо боржника або експозиції;

(c) Установа повинна мати ефективний процес для отримання й актуалізації відповідної інформації щодо характеристик боржника, які впливають на PD, або характеристик операцій, які впливають на LGD або коефіцієнти конверсії.

2. Щодо роздрібних експозицій установа повинна щонайменше щорічно переглядати віднесення боржника та інструменту, і здійснювати коригування віднесення, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення, або переглядати характеристики втрат і статус делінквентності для кожного визначеного пулу ризиків, залежно від того, яка з частин цього положення застосовується у конкретному випадку. Установа повинна також щонайменше щороку переглядати в рамках репрезентативної вибірки статус індивідуальних експозицій у межах кожного пулу в якості засобу забезпечення того, що експозиції продовжують відноситися до правильного пулу, і здійснювати коригування віднесення, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення.

3. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для методологій компетентних органів щодо оцінювання доброчесності процесу віднесення, а також регулярного і незалежного оцінювання ризиків.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Якщо установа застосовує статистичні моделі та інші механічні методи для віднесення експозицій до класів або пулів боржників чи інструментів, повинні застосовуватися такі вимоги:

(a) модель повинна мати добру прогностичну здатність, та в у результаті її застосування вимоги до капіталу не повинні спотворюватися. Вхідні змінні повинні формувати розсудливу й ефективну основу для створюваних прогнозів. Модель не повинна мати суттєвих похибок;

(b) установа повинна мати процес для перевірки вхідних даних моделі, що повинно включати оцінку точності, повноти та відповідності даних;

(c) дані, які використовуються для побудови моделі, повинні бути репрезентативними щодо сукупності фактичних боржників або експозицій установи;

(d) установа повинна мати регулярний цикл валідації моделі, який включає моніторинг ефективності і стабільності моделі, перегляд специфікації моделі, та тестування вихідних даних моделі у розрізі результатів;

(e) установа повинна доповнити статистичну модель людським судженням та людським наглядом з метою перегляду віднесень на основі моделі, і забезпечити належне використання моделей. Процедури перегляду повинні бути спрямовані на виявлення і обмеження помилок, пов'язаних зі слабкими сторонами моделі. Людські судження повинні враховувати всю відповідну інформацію, яку не було враховано у моделі. Установа повинна документувати те, як повинні поєднуватися результати моделі та людські судження.

1. Установи повинні документувати дизайн та операційні деталі своїх рейтингових систем. Документація повинна надавати підтвердження відповідності вимогам цієї секції та охоплювати питання диференціації портфеля, рейтингових критеріїв, відповідальності сторін, які оцінюють боржників та експозиції, частоти перегляду віднесення та управлінського нагляду над процесом визначення рейтингу.

2. Установа повинна документувати обґрунтування та аналіз, які підтверджують її вибір критеріїв рейтингу. Установа повинна документувати усі значні зміни в процесі визначення рейтингу ризику, і така документація повинна підтверджувати виявлення змін, внесених до процесу визначення рейтингу ризику після останнього перегляду компетентними органами. Також документуванню повинна підлягати загальна організація процесу присвоєння рейтингу, включаючи власне процес присвоєння рейтингу, та внутрішню структуру контролю.

3. Установи повинні документувати конкретні визначення дефолту і втрат, які застосовуються внутрішньо, та забезпечити їх відповідність визначенням, викладеним у цьому Регламенті.

4. Якщо установа застосовує статистичні моделі у процесі визначення рейтингу, установа повинна документувати їх методології. Такий матеріал повинен:

(a) надавати детальний огляд теорії, припущень та математичної і емпіричної основи для застосування оціночних розрахунків до класів, індивідуальних боржників, експозицій або пулів, та джерел інформації, які використовуються для здійснення оціночних розрахунків моделі;

(b) створити ретельний статичний процес, який включає нерегулярні та нешаблонні тести ефективності моделі;

(c) вказати на будь-які обставини, за яких модель не функціонує ефективно.

5. Установа повинна продемонструвати компетентному органу, що вимоги цієї статті було дотримано, якщо установа отримала рейтингову систему або модель застосовується в рамках рейтингової системи від стороннього постачальника, і такий постачальник відмовляється від надання або обмежує доступ установи до інформації щодо методології зазначеної рейтингової системи або моделі, або базисних даних, які було використано для розробки зазначеної методології або моделі, на основі того, що інформація є власною розробкою під захистом права власності.

1. Установи повинні збирати і зберігати дані щодо аспектів їхніх внутрішніх рейтингів відповідно до частини восьмої.

2. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), установи повинні збирати та зберігати таке:

(a) повні історії рейтингів щодо боржників і визнаних гарантів;

(b) дати присвоєння рейтингів;

(c) ключові дані і методологія для визначення рейтингу;

(d) дані про особу, відповідальну за присвоєння рейтингу;

(e) ідентифікаційні дані боржників та експозицій, що зазнали дефолту;

(f) дати та обставини дефолтів;

(g) дані щодо PD і реалізованих показників дефолтності, пов'язаних із класами та змінами в рейтингу.

3. Установи, які не застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні збирати і зберігати дані щодо порівняння реалізованих LGD зі значеннями, визначеними у статті 161(1), та реалізованих коефіцієнтів конверсії зі значеннями, визначеними у статті 166(8).

4. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні збирати і зберігати таке:

(a) повні історії даних щодо рейтингів інструментів та оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, які пов'язані з кожною рейтинговою шкалою;

(b) дати, коли відбулося віднесення до рейтингів, та виконані оціночні розрахунки;

(c) ключові дані і методологія для визначення рейтингу інструмента та оціночних розрахунків LGD і коефіцієнтів конверсії;

(d) дані щодо особи, яка здійснила присвоєння рейтингу інструменту, і особи, яка надала оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії;

(e) дані щодо оцінених і реалізованих LGD і коефіцієнтів конверсії, пов'язаних із кожною дефолтною експозицією;

(f) дані щодо LGD експозиції до і після оцінки впливу гарантії або кредитного дериватива, для тих установ, які відображають вплив пом'якшення кредитного ризику на гарантії або кредитні деривативи через LGD;

(g) дані щодо компонентів втрат для кожної дефолтної експозиції.

5. Для роздрібних експозицій, установи повинна збирати і зберігати таке:

(a) дані, що використовувалися під час процесу віднесення експозицій до класів або пулів;

(b) дані щодо оцінених PD, LGD і коефіцієнтів конверсії, пов'язаних із класами або пулами експозицій;

(c) ідентифікаційні дані боржників та експозицій, що зазнали дефолту;

(d) для дефолтних експозицій, дані щодо класів або пулів, до яких експозиції було віднесено протягом року до дефолту, та реалізованих результатів щодо LGD і коефіцієнта конверсії;

(e) інформацію щодо показників втрат для кваліфікованих роздрібних експозицій.

1. Установа повинна запровадити надійні процеси стрес-тестування, які будуть використовуватися при оцінюванні достатності капіталу. Стрес-тестування повинне включати виявлення можливих подій або майбутніх змін в економічних умовах, що можуть мати несприятливий вплив на кредитні експозиції установи, та оцінювання здатності установи витримати такі зміни.

2. Установа повинна регулярно здійснювати стрес-тестування кредитного ризику для оцінки впливу певних визначених умов на її загальні вимоги до капіталу для кредитного ризику. Тест повинен бути обраний установою, і повинен бути предметом нагляду. Тест, який підлягає використанню, повинен бути сутнісним і враховувати складні, але в той самий час вірогідні, сценарії рецесії. Установа повинна оцінювати зміни у своїх рейтингах відповідно до сценаріїв стрес-тесту. Портфелі, які були предметом стрес-тесту, повинні включати переважну більшість загальних експозицій установи.

3. Установи, які застосовують правила, визначені у статті 153(3), у своїх рамках стрес-тестування повинні враховувати вплив погіршення кредитної якості надавачів захисту, зокрема, надавачів захисту, які не відповідають критеріям прийнятності.

1. Дефолт повинен вважатися таким, що мав місце стосовно конкретного боржника, якщо сталася одна або обидві з таких подій:

(a) установа вважає малоймовірним, що боржник погасить своє кредитне зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх установ у повній мірі, без застосування установою певних заходів, таких як заходи забезпечення безпеки;

(b) боржник більше ніж на 90 днів прострочив будь-яке істотне кредитне зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній. Компетентні органи можуть замість 90 днів використовувати 180 днів для експозицій, забезпечених житловою нерухомістю, або для експозицій, що належать до класу роздрібних, забезпечених комерційним нерухомим майном МСП, а також експозицій до установ публічного сектора. Строк у 180 днів не застосовується для цілей пункту (m) статті 36(1) або статті 127.

У випадку роздрібних експозицій установи можуть застосовувати визначення дефолту, зазначене у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, на рівні індивідуального кредитного інструменту, а не стосовно загальних зобов'язань позичальника.

2. Для цілей пункту (b) параграфа 1 застосовуються такі положення:

(a) для овердрафтів відлік прострочених днів розпочинається з моменту, коли боржник порушив встановлений ліміт, коли йому було повідомлено про зменшення ліміту нижче рівня поточної заборгованості або коли він скористався кредитом без дозволу, при чому йдеться про істотну базисну суму;

(b) для цілей пункту (a), встановлений ліміт складається з будь-якого кредитного ліміту, визначеного установою, про розмір якого установа повідомила боржника;

(c) відлік прострочених днів за кредитними картками розпочинається з дати, коли необхідно внести мінімальний платіж;

(d) істотність простроченого кредитного зобов'язання оцінюється у порівнянні з пороговим значенням, визначеним компетентними органами. Таке порогове значення має відображати рівень ризику, який компетентний орган вважає розсудливим;

(e) установи повинні документувати політики щодо обрахунку прострочених днів, зокрема, щодо повторної класифікації за строками сплати інструментів та надання продовжень, внесення змін, відстрочень, поновлень та взаємозаліку наявних клієнтів. Такі політики повинні застосовуватися послідовно протягом певного часу, і повинні відповідати процесам внутрішнього управління ризиками та ухвалення рішень в установі.

3. Для цілей пункту (a) параграфа 1, до елементів, які належить сприймати як свідчення малоймовірності виплати, входять такі:

(a) установа визначає кредитне зобов'язання як непродуктивне;

(b) установа визнає специфічне коригування ризику, яке є наслідком значного об'єктивного погіршення кредитної якості з моменту виникнення експозиції в установи;

(c) установа продає кредитне зобов'язання як істотну економічну втрату, пов'язану з кредитом;

(d) установа погоджується на проблемну реструктуризацію кредитного зобов'язання, якщо це ймовірно призведе до зменшення фінансового зобов'язання, спричиненого істотним списанням або відтермінуванням виплати основної суми, відсотків або відповідних зборів. Це включає, у випадку експозицій власного капіталу, які було оцінено відповідно до підходу PD/LGD, проблемну реструктуризацію самого власного капіталу;

(e) установа надала запит на визнання боржника банкрутом або вжила подібних юридичних дій щодо кредитного зобов'язання боржника перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній;

(f) боржник виявив бажання, щоб до нього застосували, або до нього застосували процедуру банкрутства або подібний захист, що дозволило йому уникнути виплати або відтермінувати виплату кредитного зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній.

4. Установи, які використовують зовнішні дані, що за своєю суттю не можуть бути сумісні з визначенням дефолту, як встановлено у параграфі 1, повинні здійснити відповідні коригування для досягнення ширшої еквівалентності з визначенням дефолту.

5. Якщо установа вважає, що визнана дефолтною раніше експозиція не є тригером того, щоб ознака дефолтності застосовувалася і надалі, установа повинна вважати боржника або інструмент такими, ніби вони не були пов'язані з дефолтною експозицією. Якщо після цього настає подія дефолту, вона вважається такою, ніби це інша подія дефолту.

6. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентний орган повинен визначати порогове значення, зазначене у параграфі 2(d).

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

7. Європейський банківський орган (EBA) повинен видати настанови щодо цієї статті. Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати такі вимоги:

(a) власні оціночні розрахунки параметрів ризику PD, LGD, коефіцієнта конверсії та EL установи повинні включати усі відповідні дані, інформацію та методи. Оціночні розрахунки повинні бути виходити як із історичного досвіду, так і емпіричних даних, а не ґрунтуватися суто на судженнях. Оціночні розрахунки повинні бути вірогідними та інтуїтивними, і повинні ґрунтуватися на сутнісних чинниках відповідних параметрів ризику. Що менше даних має установа, то більш консервативною вона повинна бути у своїй оціночних розрахунках;

(b) установа повинна бути здатною надати розподіл свої втрат у розрізі частоти дефолту, LGD, коефіцієнта конверсії, або втрат, якщо застосовуються оціночний розрахунок EL, за коефіцієнтами, які вона визначає як складові відповідних параметрів ризику. Оціночні розрахунки установи повинні бути репрезентативними з точки зору довгострокового досвіду;

(c) будь-які зміни у практиці надання позик або процесі отримання відшкодувань протягом періодів спостереження, зазначених у статті 180(1)(h) і (2)(e), статті 181(1)(j) і (2), та статтях 182(2) і (3) повинні братися до уваги. Оціночні розрахунки установи повинні відображати вплив технічного прогресу, нові дані та іншу інформацію, як тільки вона стає доступною. Установи повинні переглядати свої оціночні розрахунки, коли з'являється нова інформація, принаймні на щорічній основі;

(d) сукупність експозицій, представлених у даних, які використовуються для оціночних розрахунків, стандарти надання позик, які використовуються під час створення даних, та інші відповідні характеристики повинні бути такими, які можна порівняти з характеристиками експозицій та стандартів установи. Економічні або ринкові умови, які слугують основою для даних, повинні відповідати поточним та майбутнім прогнозованим умовам. Кількість експозицій у вибірці і період охоплення даних, які застосовуються у квантифікації, повинні бути достатніми для надання установі впевненості у точності і надійності її оціночних розрахунків;

(e) для придбаної дебіторської заборгованості оціночні розрахунки повинні відображати усю відповідну інформацію, доступну установі-покупцю стосовно якості базисної дебіторської заборгованості зокрема, даних щодо подібних пулів, які надаються продавцем, установою-покупцем або зовнішніми джерелами. Установа-покупець повинна оцінювати будь-які дані, на які вона спирається, що надаються продавцем;

(f) установа повинна додавати до своїх оціночних розрахунків маржу надійності, яка пов'язана з очікуваним діапазоном помилок в оціночних розрахунках. Якщо методи і дані вважаються менш задовільними, очікуваний діапазон помилок буде більшим, відповідно маржа надійності також буде більшою.

Якщо установа застосовує різні оціночні розрахунки для обчислення величин ваги ризику і для внутрішніх цілей, такий підхід повинен бути обґрунтований та задокументований. Якщо установи можуть продемонструвати компетентним органами, що для даних, зібраних до 01 січня 2007 року, було внесено відповідні коригування для досягнення ширшої еквівалентності визначенню дефолту, викладеному в статті 178, або визначенню втрати, компетентні органи можуть дозволити установам певний рівень гнучкості у застосуванні необхідних стандартів для даних.

2. Якщо установа застосовує дані, зведені з різних установ у пули, вона повинна відповідати таким вимогам:

(a) рейтингові системи і критерії інших установ у пулі є подібними на її власні;

(b) пул є репрезантативним щодо портфеля, для якого застосовуються зведені дані;

(c) зведені дані застосовуються установою послідовно протягом певного часу для оціночних розрахунків;

(d) установа повинна залишатися відповідальною за доброчесність її рейтингових систем;

(e) установа повинна підтримувати достатнє внутрішнє розуміння своїх рейтингових систем, зокрема, здатність здійснювати ефективний моніторинг та аудит процесу визначення рейтингу.

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати наведені нижче вимоги, які є специфічними для оціночного розрахунку PD щодо експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3):

(a) установа повинна оцінювати PD за класом боржника за довгостроковими середніми річними показниками дефолтності. оціночний розрахунок PD за боржниками, які мають високий леверидж або щодо боржників, активи яких є переважно торговими активами, повинні відображати ефективність базисних активів на основі періодів стресових волатильностей;

(b) для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості установи повинні оцінювати EL за класом боржника за довгостроковими середніми річними реалізованими показниками дефолтності;

(c) якщо установа виводить довгострокові середні оціночні розрахунки PD і LGD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості з оціночного розрахунку EL, і належного оціночного розрахунку PD або LGD, процес оцінки загальних втрат повинен відповідати загальним стандартам для оціночного розрахунку PD і LGD, викладеним у цій частині, і результат повинен відповідати концепції LGD, визначеній у статті 181(1)(a);

(d) установи повинні використовувати техніки оцінки PD лише разом із підтвердним аналізом. Установи повинні визнавати важливість оціночних застережень під час поєднання результатів застосування технік і здійснення коригувань для обмежень щодо технік та інформації;

(e) мірою того, як установа застосовує дані щодо внутрішнього досвіду щодо дефолту для оцінки PD, оціночні розрахунки повинні відображати стандарти андеррайтингу та будь-які відмінності у рейтинговій системі, які згенерували дані і поточну рейтингову систему. Якщо стандарти андеррайтингу або рейтингової системи в установі було змінено, установа повинна застосовувати вищу маржу надійності у своєму оціночному розрахунку PD;

(f) мірою, якою установа пов'язує або картує внутрішні класи рейтингу до шкали, що використовується установою зовнішнього кредитного оцінювання або подібними організаціями, і потім присвоює спостережений показник дефолтності, визначений для зовнішніх класів організації, до внутрішніх класів, процес картування повинен ґрунтуватися на порівнянні внутрішніх рейтингових критеріїв із критеріями, які використовують зовнішні організації, та порівнянні внутрішніх та зовнішніх рейтингів будь-яких спільних боржників. Необхідно уникати браку об'єктивності або послідовності у процесі картування або базисних даних. Критерії для зовнішньої організації, яка надає дані, що використовуються для квантифікації, повинні бути орієнтовані лише на визначення ризику дефолту, а не на відображення характеристик операції. Аналіз, здійснений установою, повинен включати порівняння використаного визначення дефолту, відповідно до вимог статті 178. Установа повинна документувати основу для процесу картування;

(g) мірою, якою установа використовує статистичні моделі прогнозування дефолту, дозволяється здійснювати оціночний розрахунок PD як простого середнього показника оцінок ймовірності дефолту індивідуальних боржників певного класу. Використання установою моделей ймовірності дефолту для цієї мети повинно відповідати стандартам, визначеним у статті 174;

(h) незалежно від того, чи використовує установа зовнішні чи внутрішні джерела даних або їх пули, або ж комбінацію усіх трьох, для свого оціночного розрахунку PD, тривалість базисного періоду історичного спостереження повинна становити щонайменше п'ять років принаймні для одного джерела. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період. Цей пункт також застосовується до підходу PD/LGD до власного капіталу. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи, які не отримали дозвіл компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD або коефіцієнтів конверсії, можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

2. Щодо роздрібних експозицій застосовуються такі вимоги:

(a) установи повинні оцінювати PD за класами або пулами боржників за довгостроковими середніми річними показниками дефолтності;

(b) оціночний розрахунок PD може бути отримано із оціночного розрахунку загальних втрат та належних оціночних розрахунків LGD;

(c) установа повинна вважати внутрішні дані для віднесення експозицій до класів або пулів основним джерелом інформації для оціночного розрахунку характеристик втрат. Установи можуть використовувати зовнішні дані (зокрема. пули даних) або статистичні моделі для квантифікації, якщо існують такі обидва сильні зв'язки:

(i) між процесом установи щодо віднесення експозицій до класів або пулів, і процесом, який використовується зовнішнім джерелом даних; та

(ii) між внутрішнім портфелем ризиків установи та складом зовнішніх даних;

(d) якщо установа виводить довгострокові середні оціночні розрахунки PD і LGD для роздрібних експозицій з оціночного розрахунку загальних втрат і належного оціночного розрахунку PD або LGD, процес оцінки загальних втрат повинен відповідати загальним стандартам для оціночного розрахунку PD і LGD, викладеним у цій частині, і результат повинен відповідати концепції LGD, визначеній у статті 181(1)(a);

(e) незалежно від того, чи використовує установа зовнішні чи внутрішні джерела даних або їх пули, або ж комбінацію усіх трьох, для свого оціночного розрахунку характеристик втрат, тривалість базисного періоду історичного спостереження повинна становити щонайменше п'ять років принаймні для одного джерела. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період. Установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування показників втрат. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період;

(f) установи повинні визначати та аналізувати очікувані зміни у параметрах ризиків протягом існування кредитних експозицій (ефекти сезонності).

Для придбаної роздрібної дебіторської заборгованості установи можуть використовувати зовнішні та внутрішні довідкові дані. Установи повинні застосовувати усі відповідні дані як вихідні точки для порівняння.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) умов, відповідно до яких компетентні органи можуть надавати дозволи, зазначені у пункті (h) параграфа 1 і пункті (e) параграфа 2;

(b) методологій, відповідно до яких компетентні органи повинні здійснювати оцінку методологій установи для оціночних розрахунків PD відповідно до статті 143.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати такі спеціальні вимоги щодо власних оціночних розрахунків LGD:

(a) установи повинні здійснювати оціночний розрахунок LGD за класом або пулом інструмента на основі середніх реалізованих LGD за класом або пулом інструмента, із використанням усіх спостережених випадків дефолту в рамках джерел даних (середня вага дефолту);

(b) установи повинні використовувати оціночні розрахунки LGD, застосовні до економічного спаду, якщо вони є більш консервативними, ніж довгострокова середня величина. Мірою, якою від рейтингової системи очікується надання реалізованих LGD на константному рівні за класом або пулом протягом певного часу, установи повинні вносити коригування до їхніх оціночних розрахунків параметрів ризику за класом або пулом для обмеження впливу економічного спаду на капітал;

(c) установа повинна враховувати ступінь будь-якої залежності між ризиком боржника і ризиком забезпечення або надавача забезпечення. Випадки, які характеризуються значним рівнем залежності, необхідно розглядати у консервативний спосіб;

(d) до валютних різниць між базисним зобов'язанням і забезпеченням повинні застосовуватися консервативні правила у рамках оціночного розрахунку LGD установи;

(e) мірою, якою оціночні розрахунки LGD враховують існування забезпечення, такі оціночні розрахунки не повинні ґрунтуватися винятково на оціненій ринковій вартості забезпечення. Оціночні розрахунки LGD повинні враховувати наслідки потенційної нездатності установ оперативно отримувати контроль над їхнім забезпеченням та ліквідувати його;

(f) мірою, якою оціночні розрахунки LGD враховують існування забезпечення, установи повинні створити внутрішні вимоги для управління забезпеченням, правової визначеності та управління ризиками, що загалом відповідають вимогам, визначеним у секції 3 глави 4;

(g) мірою, якою установа визнає забезпечення для визначення вартості експозиції для кредитного ризику контрагента відповідно до секції 5 або 6 глави 6, будь-яка сума, яка підлягає відшкодуванню на основі забезпечення, не повинна враховуватися в оціночних розрахунках LGD;

(h) для особливих випадків, пов'язаних із зобов'язаннями, які вже стали дефолтними, установа повинна використовувати суму своєї найкращої оцінки очікуваних втрат для кожної експозиції з огляду на поточні економічні обставини і статус експозиції, та її оціночний розрахунок підвищення показника втрати, спричиненого можливими додатковими неочікуваними втратами протягом періоду відшкодування, тобто між датою дефолту та датою остаточної ліквідації експозиції;

(i) мірою, якою непогашені пізні збори було капіталізовано у звітності установи щодо доходів, вони повинні додаватися до кількісної оцінки установи щодо експозиції і втрат;

(j) для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, оціночні розрахунки LGD повинні ґрунтуватися на даних щонайменше щодо п'ятирічного строку, який щороку підвищується на один рік до досягнення мінімуму семи років, щонайменше для одного джерела інформації. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період.

2. Щодо роздрібних експозицій, установи можуть вчиняти таке:

(a) отримувати оціночні розрахунки LGD з реалізованих втрат та належних оцінок ймовірностей дефолту;

(b) відображати майбутні події використання кредитних коштів або у коефіцієнтах конверсії, або у їхніх оціночних розрахунках LGD;

(c) Для придбаної роздрібної дебіторської заборгованості можуть використовуватися зовнішні та внутрішні довідкові дані для оцінки LGD.

Для роздрібних експозицій, оціночні розрахунки LGD повинні спиратися на дані за період щонайменше п'ять років. Установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування показників втрат. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) характер, масштаб і тривалість економічного спаду, як зазначено у параграфі 1;

(b) умови, відповідно до яких компетентний орган може дозволити установі, відповідно до параграфа 2, застосовувати релевантні дані, які охоплюють період щонайменше два роки, якщо установа застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати такі спеціальні вимоги щодо власних оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії:

(a) установи повинні здійснювати оціночний розрахунок коефіцієнтів конверсії за класом або пулом інструмента на основі середніх реалізованих коефіцієнтів конверсії за класом або пулом інструмента, із використанням середньозваженого дефолту усіх спостережених випадків дефолту в рамках джерел даних;

(b) установи повинні використовувати оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії, застосовні до економічного спаду, якщо вони є більш консервативними, ніж довгострокова середня величина. Мірою, якою від рейтингової системи очікується надання реалізованих коефіцієнтів конверсії на константному рівні за класом або пулом протягом певного часу, установи повинні вносити коригування до їхніх оціночних розрахунків параметрів ризику за класом або пулом для обмеження впливу економічного спаду на капітал;

(c) оціночний розрахунок установами коефіцієнтів конверсії повинен відображати можливість використання боржником додаткових кредитних коштів до моменту або після настання події дефолту. Оціночний розрахунок коефіцієнта конверсії повинен передбачати вищий ступінь надійності, за умови розумної можливості припущення сильної позитивної кореляції між частотою дефолту та магнітудою коефіцієнта конверсії;

(d) при обчисленні коефіцієнтів конверсії установи повинні враховувати особливості своїх політик та стратегій, запроваджених стосовно моніторингу рахунків та обробки платежів. Установи повинні також брати до уваги здатність і бажання запобігти майбутньому використанню кредитних коштів в умовах, близьких до дефолту виплат, такі як порушення договірних обмежень та інші події технічного дефолту;

(e) установи повинні мати належні системи та процедури моніторингу сум інструментів, поточних заборгованостей за гарантованими кредитними лініями та змін у заборгованих сумах за окремими боржниками та за окремими класами. Установа повинна бути здатною здійснювати моніторинг непогашених балансів на щоденній основі;

(f) у разі використання установою інших методів формування оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії для обчислення сум зважених на ризик експозицій та для внутрішніх цілей, таке використання документується належним чином та повинне бути обґрунтованим.

2. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії повинні ґрунтуватися на даних щонайменше щодо п'ятирічного строку, який щороку підвищується на один рік до досягнення мінімуму семи років, щонайменше для одного джерела інформації. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період.

3. Стосовно роздрібних експозицій, установи можуть відображати майбутні події використання кредитних коштів або у коефіцієнтах конверсії, або у їхніх оціночних розрахунках LGD.

Для роздрібних експозицій, оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії повинні спиратися на дані за період щонайменше п'ять років. Як відступ від пункту (a) параграфа 1, установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування використання кредитних коштів. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) характер, масштаб і тривалість економічного спаду, як зазначено у параграфі 1;

(b) умови, відповідно до яких компетентний орган може дозволити установі та установа використовувати релевантні дані, які охоплюють період щонайменше два роки на момент, коли установа вперше застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Наведені нижче вимоги повинні застосовуватися до прийнятних гарантів і гарантій:

(a) установа повинна мати чітко визначені критерії для типів гарантів, яких вона визнає для обчислення сум зважених на ризик експозицій;

(b) для визнаних гарантів повинні застосовуватися ті самі правила, що й для боржників, відповідно до статей 171, 172 і 173;

(c) гарантія повинна бути підтверджена у письмовій формі, не підлягати скасуванню з боку гаранта, зберігати юридичну силу до повного виконання зобов'язань за нею (у обсязі суми та сутності гарантії) та підлягати примусовому виконанню щодо гаранта у юрисдикції, у якій гарант має активи, на які може поширюватися і щодо яких може застосовуватися судове рішення. Умовні гарантії, які визначають умови, згідно з якими гарант може не бути зобов'язаним вчиняти дії, може визнаватися відповідно до дозволу компетентних органів. Критерії віднесення повинні відповідно брати до уваги будь-яке потенційне зменшення ефекту пом'якшення ризиків.

2. Установа повинна мати чітко визначені критерії для коригування класів, пулів або оціночних розрахунків LGD, та, у випадку роздрібної та прийнятної придбаної дебіторської заборгованості, процесу віднесення експозицій до класів або пулів, з метою відображення впливу гарантій на обчислення сум зважених на ризик експозицій. Ці критерії повинні відповідати вимогам, викладеним у статтях 171, 172 і 173.

Ці критерії повинні бути вірогідними та інтуїтивними. Вони повинні стосуватися здатності та бажання гаранта виконувати обов'язки відповідно до гарантії, ймовірних часових рамок будь-яких платежів від гаранта, рівня кореляції здатності гаранта виконувати обов'язки відповідно до гарантії та здатності боржника здійснювати платежі за зобов'язаннями, та міри, до якої продовжує існувати залишковий ризик боржника.

3. Вимоги щодо гарантій у цій статті повинні також застосовуватися до однойменних кредитних деривативів. У випадку різниці між базисним зобов'язанням та референтним зобов'язанням кредитного дериватива або зобов'язанням, яке застосовується для визначення того, чи мала місце кредитна подія, застосовуються вимоги, визначені у статті 216(2). Щодо роздрібних експозицій та прийнятної придбаної дебіторської заборгованості, цей параграф застосовується до процесу віднесення експозицій до класів або пулів.

Критерії повинні стосуватися структури виплати кредитного дериватива і консервативним чином оцінювати його вплив на рівень і часовий розподіл відшкодувань. Установа повинна брати до увагу міру, якою продовжують існувати інші форми залишкового ризику.

4. Вимоги, визначені у параграфах 1-3 не повинні застосовуватися до гарантій, наданих установами, центральними урядами, центральними банками та корпоративними суб'єктами, які відповідають вимогам, визначеним у статті 201(1)(g), якщо установа отримала дозвіл на застосування стандартизованого підходу щодо експозицій таких суб'єктів відповідно до статей 148 та 150. У такому випадку повинні застосовуватися вимоги глави 4.

5. Щодо роздрібних гарантій ля віднесення експозицій до класів або пулів повинні також застосовуватися вимоги, які визначено у параграфах 1, 2 і 3, та оціночний розрахунок PD.

6. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентний орган може надавати дозвіл на визнання умовних гарантій.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. При квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу для придбаної дебіторської заборгованості, установи повинні забезпечити виконання умов, встановлених у параграфах 2-6.

2. Структура інструмента повинна забезпечувати, що за всіх передбачуваних обставин установа зберігала ефективне право власності і контроль щодо усіх грошових переказів від дебіторської заборгованості. Коли боржник здійснює платіж безпосередньо продавцю або сервісному агенту, установа повинна регулярно перевіряти, чи платежі спрямовуються в повному обсязі та в рамках положень, узгоджених в договорі. Установи повинні мати процедури для забезпечення захисту права власності щодо дебіторської заборгованості та грошових надходжень від наслідків настання банкрутства або юридичних спорів, які можуть суттєво відтермінувати здатність кредитора ліквідувати дебіторську заборгованість, здійснити її віднесення або отримати контроль над грошовими надходженнями.

3. Установа повинна здійснювати моніторинг як якості придбаної дебіторської заборгованості, так і фінансового стану продавця та сервісного агента. Застосовуються такі положення:

(a) установа повинна оцінити кореляцію між якістю придбаної дебіторської заборгованості і фінансовим станом як продавця, так і сервісного агента, та запровадити внутрішні політики і процедури, які повинні слугувати як адекватні запобіжні засоби від будь-яких непередбачених обставин, зокрема, присвоєння рейтингу внутрішнього рейтингу ризиків кожному продавцю або надавачу послуг;

(b) установа повинна мати чіткі та ефективні політики і процедури для визначення прийнятності продавця і сервісного агента. Установа або її агент повинні здійснювати періодичні перегляди продавців і надавачів послуг для перевірки достовірності звітів від продавця або сервісного агента, виявлення шахрайства або операційних слабкостей, і перевірки якості кредитних політик продавця, та політик і процедур збору коштів надавачами послуг. Висновки таких переглядів повинні підлягати документуванню;

(c) установа повинна оцінювати характеристики пулів придбаної дебіторської заборгованості, зокрема надмірні аванси, історію прострочень платежів продавця, проблемних боргів, проблемних списань боргів; умов платежів та потенційних контррахунків;

(d) установа повинна мати ефективні політики і процедури для моніторингу на агрегованій основі індивідуальних концентрацій боржника як в рамках пулів придбаної дебіторської заборгованості, так і серед них;

(e) установа повинна забезпечити отримання від сервісного агента своєчасних і достатньо детальних звітів щодо старіння і розмивання дебіторської заборгованості з метою забезпечення відповідності установи критеріям прийнятності та вдосконалення політик щодо придбаної дебіторської заборгованості, та надання ефективних засобів моніторингу та підтвердження умов продавця щодо продажу і розмивання.

4. Установа повинна мати системи і процедури для виявлення погіршень фінансового стану продавця та якості придбаної дебіторської заборгованості на ранній стадії з метою проактивного вирішення нововиявлених проблем. Зокрема, установа повинні мати чіткі та ефективні політики, процедури та інформаційні системи для моніторингу порушень угод, і чіткі та ефективні політики і процедури для ініціювання юридичних дій та вирішення проблем щодо придбаної дебіторської заборгованості.

5. Установа повинна мати чіткі та ефективні політики і процедури для контролю придбаної дебіторської заборгованості, кредитів та готівкових коштів. Установа повинна мати внутрішні політики, які визначають усі суттєві елементи програми придбання дебіторської заборгованості, зокрема, підвищення показників, прийнятного забезпечення, лімітів щодо концентрації і шляхів поводження з готівковими надхоженнями. Ці елементи повинні належно брати до уваги усі релевантні і суттєві фактори, зокрема, фінансовий стан продавця або сервісного агента, концентрації ризику, тенденції щодо якості придбаної дебіторської заборгованості та клієнтської бази продавця, а також внутрішні системи, які забезпечують, що авансування коштів здійснюється лише у разі наявності чітко визначених забезпечення та документації.

6. Установа повинна мати ефективний внутрішній процес для оцінювання відповідності внутрішніх політик і процедур. Процес повинен включати регулярні аудити усіх програм придбання дебіторської заборгованості установою, перевірки розподілу обов'язків між, по-перше, оцінкою продавця і сервісного агента та оцінкою боржника, та, по-друге, оцінкою боржника і надавача послуг та польовим аудитом продавця і надавача на місцях, а також оцінок операцій бек-офісу, з основним фокусом на кваліфікаціях, досвіді, штатних розписах та допоміжних автоматичних системах.

Установи повинні перевіряти свої внутрішні оціночні розрахунки відповідно до таких вимог:

(a) установи повинні мати надійні системи для перевірки точності і узгодженості рейтингових систем, процесів та оцінок усіх відповідних параметрів ризику. Внутрішній процес перевірки повинен надати установі змогу здійснювати оцінювання ефективності внутрішнього рейтингу і систем оцінки ризику у послідовний та сутнісний спосіб;

(b) установи повинні регулярно порівнювати реалізовані показники дефолтності з оціночними розрахункам PD для кожного класу, та якщо реалізовані показники дефолтності виходять за межі очікуваної шкали для цього класу, установи повинні аналізувати причини відповідного відхилення. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні також здійснювати аналогічний аналіз для таких оцінок. Такі порівняння повинні використовувати історичні дані, які охоплюють найдовший можливий період. Установа повинна документувати методи і дані, які було використано у таких порівняннях. Цей аналіз і документація повинні оновлюватися щонайменше на щорічній основі;

(c) установи повинні також застосовувати інші кількісні інструменти валідації та порівняння з релевантними зовнішніми джерелами даних. Аналіз повинен ґрунтуватися на даних, які є належними для портфеля, є предметом регулярної актуалізації та охоплюють релевантний період спостереження. Внутрішні оцінки установами ефективності їхніх рейтингових систем повинні ґрунтуватися на найдовшому можливому періоді;

(d) методи і дані, які застосовуються для кількісної валідації, повинні бути послідовними протягом часу. Зміни в методах і даних оцінки та валідації (які охоплюють як джерела інформації, так і охоплені періоди) повинні підлягати документуванню;

(e) установи повинні мати надійні внутрішні стандарти для ситуацій, при яких відхилення у реалізованих PD, LGD, коефіцієнтах конверсії та загальних втрат, якщо використовується EL, від очікуваних показників стають достатньо значними для виникнення сумнівів щодо достовірності даних оціночних розрахунків. Ці стандарти повинні враховувати бізнес-цикли та схожі систематичні відмінності у досвіді щодо дефолту. Якщо реалізовані величини продовжують бути більшими за очікувані величини, установи повинні здійснити висхідний перегляд своїх оціночних розрахунків для відображення їхнього досвіду щодо дефолту і втрат;

Для цілей обчислення вимог до власних коштів установи повинні відповідати таким стандартам:

(a) оціночний розрахунок потенційної втрати повинен бути надійним, щоб запобігти негативним тенденціям на ринку, які є релевантними для довгострокового портфеля ризиків специфічних часток установи. Дані, які використовуються для відображення розподілу надходжень, повинні відображати найдовший період вибірки, щодо якого інформація доступна та є значущою для представлення портфеля ризиків специфічних експозицій власного капіталу установи. Використані дані повинні бути достатніми для надання консервативних, статистично достовірних та надійних оціночних розрахунків втрат, які не ґрунтуються виключно на суб'єктивних або оціночних застереженнях. Використані шокові параметри повинні надавати консервативний оціночний розрахунок потенційних втрат щодо довгострокового ринкового або бізнесового циклу. Установа повинна поєднувати емпіричний аналіз доступних даних із коригуваннями, які ґрунтуються на розмаїтті факторів, для досягнення результатів моделі, які мають належні рівні надійності та реалізму. Під час створення моделей оцінки ризикової вартості (VaR), які оцінюють потенційні квартальні втрати, установи можуть застосовувати дані за квартал або перетворювати дані за коротший період до квартального еквіваленту із застосуванням належного аналітичного методу, який підтримується емпіричними даними та добре розробленим та задокументованим процесом і аналізом. Такий підхід повинен застосовуватися консервативно і послідовно протягом певного часу. Якщо наявні лише обмежені дані, установа повинна додати відповідну маржу надійності;

(b) застосовні моделі повинні належним чином враховувати усі значні ризики, які включено до надходжень у зв'язку з капіталом, зокрема загальний ринковий ризик та конкретний ризик експозиції у рамках портфеля власного капіталу установи. Внутрішні моделі повинні адекватно пояснювати історичну варіацію цін, враховувати і масштаб, і зміни у складі потенційних концентрацій, а також бути надійними надійним, щоб запобігти негативним тенденціям на ринку. Сукупність ризик-експозицій, представлених у даних, які використовуються для оціночних розрахунків, повинні якомога більше збігатися або бути принаймні порівнянними з експозиціями власного капіталу установ;

(c) внутрішня модель повинна бути належною для портфеля ризику і комплексності портфеля власного капіталу установи. Якщо установа має значні частки з величинами, які демонструють високу нелінійність за своїм характером, внутрішні моделі повинні бути такими, які у належний спосіб враховують ризики, пов'язані з такими інструментами;

(d) картування індивідуальних позицій посередників, ринкових індексів та факторів ризику повинне бути вірогідним, інтуїтивним та концептуально обґрунтованим;

(e) установи повинні продемонструвати із застосуванням емпіричного аналізу належність факторів ризику, зокрема, їх здатність покрити і загальний, і конкретний ризики;

(f) оціночний розрахунок волатильності надходжень від експозицій власного капіталу повинна включати релевантні і доступні дані, інформацію та методи. Незалежно переглянуті дані або дані із зовнішніх джерел, зокрема, пули даних, повинні використовуватися;

(g) повинна бути запроваджена детальна та комплексна програма стрес-тестування.

Стосовно розвитку і використання внутрішніх моделей для цілей вимог до власних коштів, установи повинні запровадити політики, процедури і засоби контролю для забезпечення цілісності моделі та процесу моделювання. Політики, процедури і засоби контролю повинні включати таке:

(a) повну інтеграцію внутрішньої моделі у системи загального управління інформацією установи та у системи управління неторговим портфелем власного капіталу. Внутрішні моделі повинні бути повністю інтегровані в інфраструктуру управління ризиками установи, особливо якщо вони використовуються під час вимірювання та оцінки ефективності портфеля власного капіталу, зокрема, ефективності скоригованого на ризик капіталу, розподілу економічного капіталу серед експозицій власного капіталу та оцінки достатності капіталу та процесу управління інвестиціями;

(b) запроваджені системи управління, процедури і функції контролю для забезпечення періодичного та незалежного перегляду всіх елементів процесу внутрішнього моделювання, зокрема схвалення переглянутих моделей, перевірки вхідних даних моделей, перегляду результатів моделей, як-от прямих верифікацій розрахунків ризиків. Ці перегляди повинні оцінювати точність, повноту і належність вхідних даних і результатів моделей, із акцентом на пошуку та обмеженні потенційних помилок, пов'язаних із відомими слабкостями та виявленням невідомих слабких сторін моделей. Такі переглядати повинен здійснювати внутрішній незалежний відділ або незалежна третя сторона;

(c) належні системи і процедури для моніторингу лімітів інвестицій та ризиків експозицій щодо експозицій власного капіталу;

(d) відділи, відповідальні за дизайн та застосування моделі, повинні бути функціонально незалежними від відділів, відповідальних за управління індивідуальними інвестиціями;

(e) сторони, відповідальні за будь-який аспект процесу моделювання, повинні мати адекватну кваліфікацію. Керівництво повинне доручити функцію моделювання персоналу з достатніми навичками та компетенціями.

Установи повинні мати надійні системи для перевірки точності і узгодженості їхніх внутрішніх моделей та процесів моделювання. Усі суттєві елементи внутрішніх моделей та процесів моделювання і валідації повинні бути документовані.

До валідації і документування внутрішніх моделей і процесів моделювання установ застосовуються такі вимоги:

(a) установи повинні застосовувати внутрішній процес валідації для оцінки ефективності внутрішніх моделей і процесів у послідовний та сутнісний спосіб;

(b) методи і дані, які застосовуються для кількісної валідації, повинні бути послідовними протягом часу. Зміни в методах і даних оцінки та валідації, джерелах інформації та охоплених періодах повинні підлягати документуванню;

(c) установи повинні регулярно порівнювати актуальні надходження від власного капіталу, обчислені з використанням реалізованих та нереалізованих прибутків і втрат, зі змодельованими оцінками. Такі порівняння повинні використовувати історичні дані, які охоплюють найдовший можливий період. Установа повинна документувати методи і дані, які було використано у таких порівняннях. Цей аналіз і документація повинні оновлюватися щонайменше на щорічній основі;

(d) Установи повинні використовувати інші кількісні інструменти валідації та порівняння із зовнішніми джерелами даних. Аналіз повинен ґрунтуватися на даних, які є належними для портфеля, є предметом регулярної актуалізації та охоплюють релевантний період спостереження. Внутрішні оцінки установами ефективності їхніх моделей повинні ґрунтуватися на найдовшому можливому періоді;

(e) установи повинні мати належні внутрішні стандарти для ситуацій, коли порівняння актуальних надходжень від власного капіталу з оцінками моделі викликає сумніви щодо правильності оціночних розрахунків відповідних моделей. Ці стандарти повинні враховувати бізнес-цикли та схожі систематичні відмінності у надходженнях від власного капіталу. Усі коригування, які вносяться до внутрішніх моделей у відповідь на перегляди моделей, повинні бути задокументовані та відповідати стандартам перегляду моделей установи;

(f) внутрішня модель та процес моделювання повинні бути задокументовані, зокрема, щодо обов'язків сторін, які беруть участь у моделюванні та схваленні моделі і процесів перегляду моделі.

1. Усі суттєві аспекти процесів створення рейтингу та оціночний розрахунок повинні бути схвалені органом управління установи або призначеним нею комітетом та вищим керівництвом. Сторони повинні мати загальне розуміння рейтингових систем установи та детальні знання щодо пов'язаної управлінської звітності.

2. До вищого керівництва повинні застосовуватися такі вимоги:

(a) воно повинне повідомляти органу управління або призначеному ним комітету про суттєві зміни у запроваджених політиках або виключеннях із них, які будуть мати значний вплив на функціонування рейтингових систем установи;

(b) воно повинне мати добре розуміння дизайну рейтингових систем та операцій;

(c) воно повинне забезпечити на безперервній основі належне функціонування рейтингових систем.

Вище керівництво повинне регулярно отримувати від відділу контролю кредитних ризиків інформацію щодо ефективності рейтингового процесу, напрямків необхідних покращень, і статусу зусиль, спрямованих на подолання попередньо виявлених недоліків.

3. Аналіз профілю. кредитного ризику установи на основі внутрішніх рейтингів повинен становити необхідну частину звітування керівництва перед цими сторонами. Звітування повинне включати принаймні портфель ризику за класами, рухом між класами, оцінку релевантних параметрів за класами, і порівняння реалізованих показників дефолтності, тією мірою, якою власні оціночні розрахунки використовуються у реалізованих LGD і коефіцієнтах конверсії, з очікуваннями і результатами стрес-тестів. Частотність звітування повинна залежать від важливості та типу інформації і рівня реципієнта.

1. Відділ контролю кредитних ризиків повинен бути незалежним від персоналу та управлінських функцій, відповідальних за створення або поновлення експозицій, і звітувати безпосередньо вищому керівництву. Відділ повинен відповідати за дизайн або вибір, імплементацію, нагляд та ефективність рейтингових систем. Він повинен регулярно генерувати та аналізувати звіти щодо вихідних даних рейтингових систем.

2. Сфери відповідальності відділу або відділів контролю кредитних ризиків повинні включати:

(a) тестування і моніторинг класів і пулів;

(b) генерування і аналіз підсумкових звітів щодо рейтингових систем установи;

(c) процедури імплементації для перевірки послідовного застосування визначень класів і пулів за департаментами і географічними регіонами;

(d) перегляд і документування будь-яких змін до процесу визначення рейтингів, зокрема, причин внесення змін до них;

(e) перегляд рейтингових критеріїв для оцінки їх здатності прогнозувати ризики. Зміни до процесу визначення рейтингів, критеріїв або індивідуальних рейтингових параметрів повинні підлягати документуванню і зберіганню;

(f) активна участь у створенні дизайну або виборі, імплементації і валідації моделей, що використовуються у процесі визначення рейтингів;

(g) нагляд і керівництво моделями, що використовуються у процесі визначення рейтингів;

(h) поточний перегляд і зміни до моделей, які використовуються у процесі визначення рейтингів.

3. Установи, які застосовують пули даних відповідно до статті 179(2), можуть здійснювати аутсорсинг таких завдань:

(a) виробництво інформації щодо тестування і моніторингу класів або пулів;

(b) генерування підсумкових звітів щодо рейтингових систем установи;

(c) виробництво інформації, яка є важливою для перегляду рейтингових критеріїв для оцінки їх здатності прогнозувати ризики;

(d) документування змін у процесі визначення рейтингів, критеріїв або індивідуальних рейтингових параметрів;

(e) виробництво інформації, яка є важливою для поточного перегляду та внесення змін до моделей, що використовуються у процесі визначення рейтингів.

4. Установи, які застосовують параграф 3, повинні забезпечити доступ компетентних органів до усієї відповідної інформації третьої сторони, яка є необхідною для оцінки відповідності вимогам, та забезпечити для компетентних органів можливість здійснювати перевірки на місці такою самою мірою, як і для перевірок у межах установи.

Департамент внутрішнього аудиту або інший подібний незалежний аудиторський орган повинен принаймні щорічно переглядати рейтингові системи установи та її операції, зокрема виконання кредитної функції та оціночний розрахунок PD, LGD, EL та коефіцієнтів конверсії. Сфери перегляду повинні включати дотримання усіх застосовних вимог.

Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) "кредитна установа" означає установу, яка має відповідні експозиції;

(2) "забезпечена операція кредитування" означає будь-яку операцію, на основі якої виникає експозиція, що її забезпечено заставою, яка не включає положення щодо надання установі права на отримання маржі щонайменше щоденно;

(3) "операція на умовах ринку капіталу" означає будь-яку операцію, на основі якої виникає експозиція, що її забезпечено заставою, яка включає положення щодо надання установі права на отримання маржі щонайменше щоденно;

(4) "базисна компанія колективного інвестування" означає компанію колективного інвестування (ККІ), у частки або акції якої інвестувала інша компанія колективного інвестування (ККІ).

1. Жодна експозиція, щодо якої установа отримує пом'якшення кредитного ризику, не повинна генерувати суму зваженої на ризик експозиції або суму очікуваних втрат у розмірі вище, ніж ідентична експозиція, щодо якої установа не має жодного пом'якшення кредитного ризику.

2. Якщо сума зваженої на ризик експозиції вже враховує кредитний захист відповідно до глави 2 або глави 3, у відповідних випадках, установи не повинні враховувати кредитний захист при обчисленнях відповідно до цієї глави.

3. Якщо вимоги, викладені у секціях 2 і 3, задоволено, установи можуть доповнити обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, а обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів відповідно до положень секцій 4, 5 і 6.

4. Установи повинні розглядати як забезпечення готівку, цінні папери або товари, які було придбано, позичено або отримано в рамках операції репо, або цінні папери чи товари за операціями надання чи взяття у позику.

5. Якщо установа, яка обчислює суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, має більше ніж одну форму пом'якшення кредитного ризику, яка покриває одну експозицію, вона повинна виконати обидва такі завдання:

(a) розділити експозицію на частини, охоплені кожним типом засобу пом'якшення кредитного ризику;

(b) розрахувати суму зваженої на ризик експозиції окремо для кожної частини, отриманої в пункті (a), відповідно до положень глави 2 та цієї глави.

6. Якщо установа, обчислює суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, охоплює одну експозицію кредитним захистом, який надається одним надавачем захисту, і захист має різні строки погашення, вона повинна виконати обидва такі завдання:

(a) розділити експозицію на частини, охоплені кожним засобом пом'якшення кредитного ризику;

(b) розрахувати суму зваженої на ризик експозиції окремо для кожної частини, отриманої в пункті (a), відповідно до положень глави 2 та цієї глави.

1. Техніка, яка застосовується для надання кредитного захисту разом з діями, процедурами і політиками, які імплементовано кредитною установою, повинна бути такою, яка може забезпечити юридично ефективні положення щодо кредитного захисту, які можуть виконуватися в усіх відповідних юрисдикціях.

Кредитна установа повинна надавати, за запитом компетентного органу, найбільш нову версію незалежного, письмового та обґрунтованого юридичного висновку або висновків, які застосовуються для визначення того, чи відповідають положення щодо кредитного захисту умові, викладеній у першому підпараграфі.

2. Кредитна установа повинна здійснювати усі необхідні кроки для забезпечення ефективності положень щодо кредитного захисту і враховувати ризики, пов'язані з такими положеннями.

3. Установи можуть визнавати фінансово забезпечений кредитний захист в обчисленні впливу пом'якшення кредитного ризику лише у разі, якщо активи, що застосовуються для захисту, відповідають таким умовам:

(a) їх включено до списку прийнятних активів, визначених у статтях 197-200, у відповідних випадках;

(b) вони є достатньо ліквідними, та їх вартість є достатньо стабільною протягом певного часу для надання належної визначеності щодо кредитному захисту, досягнутої з огляду на підхід, який застосовується під час обчислення сум зважених на ризик експозицій та мірою, якою дозволяється визнання.

4. Установи можуть визнавати фінансово забезпечений кредитний захист при обчисленні впливу пом'якшення кредитного ризику у разі, якщо кредитна установа має право своєчасно ліквідувати або зберігати активи, які слугують основою для захисту у разі дефолту, неплатоспроможності або банкрутства - або іншої кредитної події, визначеної у документації щодо операції - щодо боржника і, якщо застосовно, зберігача, у володінні якого перебуває забезпечення (застава). Ступінь кореляції між вартістю активів, яка застосовується для захисту, і кредитною якістю боржника не повинен бути занадто високим.

5. У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, надавач захисту повинен кваліфікуватися як прийнятний надавач захисту лише у разі, якщо його включено до списку прийнятних надавачів захисту, як визначено у статті 201 або 202, у відповідних випадках.

6. У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, договір захисту повинен кваліфікуватися як прийнятний договір захисту лише у разі, якщо він задовольняє такі умови:

(a) його включено до списку прийнятних договорів захисту, визначених у статтях 203 і 204(1);

(b) він є юридично чинним та підлягає застосуванню у відповідних юрисдикціях для надання належної визначеності щодо кредитному захисту, досягнутої з огляду на підхід, який застосовується під час обчислення сум зважених на ризик експозицій та мірою, якою дозволяється визнання;

(c) надавач захисту відповідає критеріям, викладеним у параграфі 5.

7. Кредитний захист повинен відповідати вимогам, викладеним у секції 3, у відповідних випадках.

8. Установа повинна бути здатна продемонструвати компетентним органам, що вона має адекватні процеси управління ризиками для контролю зазначених ризиків, які вона може зазнавати в результаті застосування практик пом'якшення кредитного ризику.

9. Незважаючи на те, що пом'якшення кредитного ризику було враховано для цілей обчислення сум зважених на ризик експозицій та, якщо застосовно, сум очікуваних втрат, установи повинні продовжувати здійснювати повне оцінювання кредитного ризику щодо базисної експозиції і мати змогу продемонструвати компетентним органам виконання цієї вимоги. У випадку операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів базисна експозиція повинна, виключно для цілей цього параграфа, вважатися чистою сумою експозиції.

10. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення того, що становить достатньо ліквідні активи, і коли вартості активів можуть вважатися достатньо стабільними для цілі параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 30 вересня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Установа може застосувати балансовий неттінг взаємних вимог між собою та щодо контрагента в якості прийнятної форми пом'якшення кредитного ризику.

Без обмеження до статті 196, прийнятність обмежується взаємними готівковими балансами між установою і контрагентом. Установи можуть доповнювати суми зважених на ризик експозицій та, якщо належно, сум очікуваних втрат лише для кредитів і депозитів, які вони отримали самостійно і які є предметом угоди про балансовий неттінг.

Установи, які схвалили застосування комплексного методу фінансового забезпечення, визначеного у статті 223, можуть враховувати вплив двосторонніх угод про неттінг, які покривають операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу з контрагентом. Без обмеження до статті 299, взяте забезпечення та цінні папери або товари, позичені в рамках таких угод або операцій, повинні відповідати критеріям прийнятності для забезпечення, викладеним у статтях 197 і 198.

1. Установи можуть використовувати такі позиції як прийнятне забезпечення за всіх підходів і методів:

(a) готівковий депозит у кредитній установі, або інструменти, прирівняні до грошових коштів, які нею утримуються;

(b) боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання або експортно-кредитного агентства, визнаного прийнятним для цілей глави 2, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 4 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій центральних урядів та центральних банків згідно з главою 2;

(c) боргові цінні папери, випущені установами або інвестиційними фірмами, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій установ згідно з главою 2;

(d) боргові цінні папери, випущені іншими суб'єктами, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій корпоративних суб'єктів згідно з главою 2;

(e) боргові цінні папери з короткостроковою кредитною оцінкою установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як належну для рівня кредитної якості 3 або вище відповідно до правил оцінки ваги ризику короткострокових експозицій відповідно до глави 2;

(f) акції або конвертовні облігації, які включено до основного індексу;

(g) золото;

(h) позиції сек'юритизації, які не є позиціями ресек'юритизації та на які поширюється 100% ваги ризику або нижче відповідно до статей 261-264.

2. Для цілей пункту (b) параграфа 1, "боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками" повинні включати таке:

(a) боргові цінні папери, випущені регіональними урядами або місцевими органами, експозиції щодо яких вважаються експозиціями центрального уряду, у чий юрисдикції їх було створено відповідно до статті 115(2);

(b) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, які вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 116(4);

(c) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2);

(d) боргові цінні папери, випущені міжнародними організаціями, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 118.

3. Для цілей пункту (c) параграфа 1, "боргові цінні папери, випущені установами" повинні включати таке:

(a) боргові цінні папери, випущені регіональними урядами або місцевими органами, крім боргових цінних паперів, зазначених у пункті (a) параграфа 2;

(b) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, експозиції яких розглядаються відповідно до положень статті 116(1) і (2);

(c) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, крім тих, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2).

4. Установа може використовувати боргові цінні папери, які випущені іншими установами або інвестиційними фірмами і які не мають кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання, як прийнятне забезпечення, якщо такі боргові цінні папери відповідають зазначеним нижче критеріям:

(a) вони котируються на визнаній біржі;

(b) вони кваліфікуються як пріоритетний борг;

(c) усі інші оцінені випуски установи, що здійснила випуск, з тим самим рівнем пріоритетності мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій установ або короткострокових експозицій згідно з главою 2;

(d) кредитна установа не має інформації для того, щоб припустити, що випуск може відповідати кредитній оцінці, нижче за вказану у пункті (c);

(e) ринкова ліквідність інструменту є достатньою для даних цілей.

5. Установа може застосовувати частки або акції в компанії колективного інвестування як прийнятне забезпечення, якщо задоволено усі такі умови:

(a) частки або акції мають щоденну публічну котирувальну ціну;

(b) компанії колективного інвестування обмежені інвестиціями до інструментів, які є прийнятними для визнання відповідно до параграфів 1 і 4;

(c) компанії колективного інвестування відповідають умовам, викладеним у статті 132(3).

Якщо компанія колективного інвестування інвестує в акції або частки іншої компанії колективного інвестування, вимоги, викладені у пунктах (a)-(c) першого підпараграфа, повинні застосовуватися однаково до всіх таких базисних компаній колективного інвестування.

Використання компанією колективного інвестування деривативних інструментів для хеджування дозволених інвестицій не перешкоджає використанню часток або акцій у такій компанії як застави.

6. Для цілей параграфа 5, якщо компанія колективного інвестування (далі - оригінальна компанія колективного інвестування) або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування не обмежується інвестиціям в інструменти, які є прийнятними відповідно до параграфів 1 і 4, установи можуть використовувати частки або акції у зазначеній компанії колективного інвестування як забезпечення до розміру, вартість якого дорівнює прийнятним активам, які утримуються зазначеною компанією колективного інвестування відповідно до припущення, що зазначена компанія колективного інвестування або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування здійснили інвестицію у неприйнятні активи до максимального рівня, дозволеного згідно з їхніми відповідними мандатами.

Якщо будь-яка базисна компанія колективного інвестування має власні базисні компанії колективного інвестування, установи можуть використовувати частки або акції в оригінальних компаніях колективного інвестування як прийнятні забезпечення за умови, що вони застосовують методологію, викладену у першому підпараграфі.

Якщо неприйнятні активи мають негативну величину внаслідок зобов'язань або умовних зобов'язань, які випливають з права власності, установи повинні вчинити обидва такі кроки:

(a) обчислити загальну вартість неприйнятних активів;

(b) якщо сума, отримана відповідно до пункту (a), є негативною, потрібно відняти абсолютну вартість цієї величини від загальної вартості прийнятних активів.

7. Щодо пунктів (b)-(e) параграфа 1, якщо цінні папери мають дві кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, установа повинна застосовувати менш вигідну оцінку. Якщо цінні папери мають більше ніж дві кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, установи можуть застосовувати дві найбільш вигідні оцінки. Якщо дві більш вигідні кредитні оцінки є різними, установи повинні застосовувати менш вигідну з двох оцінок.

8. ESMA повинен розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення такого:

(a) основних індексів, зазначених у пункті (f) параграфа 1 цієї статті, пункті (a) статті 198(1), статті 224(1) і (4), і пункті (e) статті 299(2);

(b) визнаних бірж, зазначених у пункті (a) параграфа 4 цієї статті, пункті (a) статті 198(1), статті 224(1) і (4), пункті (e) статті 299(2), пункті (k) статті 400(2), пункті (e) статті 416(3), пункті (c) статті 428(1) і пункті 12 додатка III відповідно до умов, викладених у пункті (72) статті 4(1).

ESMA повинен подати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Додатково до забезпечення, передбаченого у статті 197, якщо установа застосовує комплексний метод фінансового забезпечення, викладений у статті 223, така установа може використовувати такі активи як прийнятне забезпечення:

(a) акції або конвертовні облігації, які не включено до основного індексу, але які торгуються на визнаній біржі;

(b) частки або акції в компаніях колективного інвестування, якщо задоволено такі умови:

(i) частки або акції мають щоденну публічну котирувальну ціну;

(ii) компанія колективного інвестування обмежується інвестиціями в інструменти, які є прийнятними для визнання відповідно до статті 197(1) і (4), і активи, зазначені у пункті (a) цього підпараграфа.

У разі інвестицій компанією колективного інвестування до часток або акцій іншої компанії колективного інвестування, умови (a) і (b) цього параграфа однаково застосовуються до будь-якої з таких базисних компаній колективного інвестування.

Використання компанією колективного інвестування деривативних інструментів для хеджування дозволених інвестицій не перешкоджає використанню часток або акцій у такій компанії як застави.

2. Якщо компанія колективного інвестування або будь-яка базисна компанія колективного інвестування не обмежується інвестиціям в інструменти, які є прийнятними для визнання відповідно до статті 197(1) та (4), та елементів, загаданих у пункті (a) параграфа 1 цієї статті, установи можуть використовувати частки або акції у зазначеній компанії колективного інвестування як забезпечення до розміру, вартість якого дорівнює прийнятним активам, які утримуються зазначеною компанією колективного інвестування відповідно до припущення, що зазначена компанія колективного інвестування або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування здійснили інвестицію у неприйнятні активи до максимального рівня, дозволеного згідно з їхніми відповідними мандатами.

Якщо неприйнятні активи мають негативну величину внаслідок зобов'язань або умовних зобов'язань, які випливають з права власності, установи повинні вчинити обидва такі кроки:

(a) обчислити загальну вартість неприйнятних активів;

(b) якщо сума, отримана відповідно до пункту (a), є негативною, потрібно відняти абсолютну вартість цієї величини від загальної вартості прийнятних активів.

1. Додатково до забезпечення, зазначеного у статтях 197-198, установи, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій та суми очікуваних втрат відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів, можуть також використовувати інші форми забезпечення:

(a) забезпечення у формі нерухомого майна відповідно до параграфів 2, 3 і 4;

(b) дебіторська заборгованість відповідно до параграфа 5;

(c) інше фізичне забезпечення відповідно до параграфів 6 і 8;

(d) лізинг відповідно до параграфа 7.

2. Якщо інше не зазначено у статті 124(2), установи можуть використовувати житлову нерухомість як прийнятне забезпечення, в якому є або буде розміщений власник або який здає чи здасть його в оренду, або бенефіціарний власник у випадку персональних інвестиційних компаній, і комерційне нерухоме майно, зокрема, офіси та інші комерційні приміщення, якщо задоволено обидві такі умови:

(a) вартість майна суттєво не залежить від кредитної якості боржника. Установи можуть виключати з їхнього визначення істотності такої залежності ситуації, коли лише суто макроекономічні чинники впливають і на вартість майна, і на діяльність позичальника;

(b) ризик позичальника суттєво не залежить від ефективності базисного майна або проекту, але залежить від базисної здатності позичальника виплатити борг із інших джерел та, як наслідок, виплата коштів суттєво не залежить від будь-якого грошового потоку, що генерується базисним майном, яке слугує як предмет застави.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які забезпечені житловим нерухомим майном, розташованим на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок житлового нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують будь-які з таких лімітів:

(a) втрати, які випливають з кредитів під заставу житлового нерухомого майна до 80% ринкової вартості або 80% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли передбачено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з кредитів під заставу житлового нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

Якщо будь-яку з умов пунктів (a) і (b) першого підпараграфа не задоволено у певному році, установи не повинні застосовувати правила, визначені у зазначеному підпараграфі, поки обидві умови не будуть задоволені у наступному році.

4. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для комерційного нерухомого майна, яке розташоване на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок комерційного нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують будь-які з таких лімітів:

(a) втрати, які випливають з кредитів під заставу комерційного нерухомого майна до 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з кредитів під заставу комерційного нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

Якщо будь-яку з умов пунктів (a) і (b) першого підпараграфа не задоволено у певному році, установи не повинні застосовувати правила, визначені у зазначеному підпараграфі, поки обидві умови не будуть задоволені у наступному році.

5. Установи можуть використовувати суми дебіторської заборгованості прийнятного забезпечення, пов'язані з комерційною операцією або операціями з початковим строком погашення, який є меншим або дорівнює одному року. Прийнятна дебіторська заборгованість не включає такі, яка пов'язана із сек'юритизаціями, субучастю, кредитними деривативами або сумами, які є власністю афілійованих сторін.

6. Компетентні органи дозволяють установі використовувати як прийнятне забезпечення фізичне забезпечення іншого типу, крім зазначеного у параграфах 2, 3 і 4, якщо задоволено такі умови:

(a) наявні ринки з ліквідністю, що підтверджується частими операціями, із урахуванням типів активів, для ліквідації забезпечення у швидкий та економічно ефективний спосіб. Установи повинні здійснювати оцінку цієї умови періодично, та у випадках, коли наявна інформація свідчить про значні зміни на ринку;

(b) наявні добре визначені, публічно доступні ціни на забезпечення. Установи можуть вважати ринкові ціни добре визначеними, якщо вони походять з надійних джерел інформації, таких як публічні індекси, і відображають ціну операції відповідно до нормальних умов. Установи можуть вважати ринкові ціни публічно доступними, якщо такі ціни є оприлюдненими, легко доступними і їх можна регулярно отримувати без неналежного адміністративного або фінансового тягаря;

(c) установа аналізує ринкові ціни, час і витрати, які є необхідними для реалізації забезпечення та отримання реалізованих надходжень від забезпечення;

(d) установа демонструє, що реалізовані надходження від забезпечення не є нижчими за 70% вартості забезпечення у більш ніж 10% всіх ліквідаційних процедур для відповідного типу забезпечення. Якщо існує значна волатильність у ринкових цінах, установа повинна продемонструвати компетентним органам, що її оцінка забезпечення є достатньо консервативною.

Установи повинні документувати виконання умов, викладених у пунктах (a)-(d) першого підпараграфа, та умов, викладених у статті 210.

7. Відповідно до положень статті 230(2), якщо задоволено умови, викладені у статті 211, до експозицій, які випливають з операцій, у яких установа надає майно в оренду третій стороні, можуть застосовуватися такі самі правила, як і до кредитів, забезпечених відповідним типом орендованого майна.

8. EBA повинен оприлюднити список типів фізичних забезпечень, щодо яких установа може вважати доведеним виконання умов, викладених у пунктах (a)-(b) параграфа 6.

Установи можуть застосовувати такі види фінансово забезпеченого кредитного захисту як прийнятне забезпечення:

(a) готівковий депозит або інструменти, прирівняні до грошових коштів, які утримуються сторонньою установою відповідно до договору, який не стосується зберігання, та надаються під заставу кредитній установі;

(b) політики страхування життя, які надаються під заставу кредитній установі;

(c) інструменти, випущені сторонньою установою або інвестиційною фірмою, які підлягають зворотному викупу такою установою або інвестиційною фірмою на вимогу.

1. Установи можуть використовувати такі сторони як прийнятних надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту:

(a) центральні уряди і центральні банки;

(b) регіональні уряди і місцеві органи;

(c) багатосторонні банки розвитку;

(d) експозиції міжнародних організацій, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117;

(e) установи публічного сектора, щодо вимог до яких застосовується стаття 116;

(f) установи і фінансові установи, для яких експозиції фінансових установ вважаються експозиціями установ відповідно до статті 119(5);

(g) інші корпоративні суб'єкти, зокрема, материнські компанії, дочірні компанії та афілійовані кредитні суб'єкти установи, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(i) такі інші корпоративні суб'єкти мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання;

(ii) у випадку обчислення установами сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат згідно з підходом ОВР, такі інші корпоративні суб'єкти не мають кредитної оцінки визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання та внутрішньо оцінюються установою;

(h) кваліфіковані центральні контрагенти.

2. Якщо установи обчислюють суми зважених на ризик експозицій та суми очікуваних втрат відповідно до підходу ОВР для того, щоб отримати статус прийнятної як надавач не забезпеченого фінансово кредитного захисту, гарант повинен підлягати внутрішній оцінці установою відповідно до положень секції 6 глави 3.

Компетентні органи повинні публікувати та вести список тих фінансових установ, які є прийнятними надавачами не забезпеченого фінансово кредитного захисту відповідно до пункту (f) параграфа 1, або методичні критерії для ідентифікації таких прийнятних надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту, разом з описом застосовних пруденційних вимог, і надавати список іншим компетентним органам відповідно до статті 117 Директиви 2013/36/ЄС.

Установа може використовувати установи, інвестиційні фірми, страхові і перестрахові компанії та експортно-кредитні агентства в якості допустимих надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту, що підпадає під дію режиму, визначеного у статті 153(3), якщо вони відповідають таким умовам:

(a) вони мають достатні експертні знання щодо надання не забезпеченого фінансово кредитного захисту;

(b) вони регулюються у спосіб, який є еквівалентним правилам, визначеним у цьому Регламенті, або мали, на момент надання кредитного захисту, кредитну оцінку визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як пов'язану з рівнем кредитної якості 3 або вище відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2;

(c) вони мали на момент надання кредитного захисту або протягом будь-якого періоду часу після цього внутрішній рейтинг з PD еквівалентним або нижчим за рівень кредитної якості 2 або вище, відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2;

(d) вони мають внутрішній рейтинг з PD, який є еквівалентним або нижчим за PD, пов'язаний за рівень кредитної якості 3 або вище, відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2.

Для цілі цієї статті кредитний захист, який надається експортно-кредитними агентствами, не повинен отримувати вигоду від будь-якої очевидної контргарантії центрального уряду.

Установи можуть використовувати гарантії як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист.

1. Установи можуть застосовувати наведені нижче типи кредитних деривативів та інструменти, які можуть складатися з таких кредитних деривативів або які є економічно подібними за ефективністю, як прийнятний кредитний захист:

(a) кредитні дефолтні свопи;

(b) свопи на сукупний дохід;

(c) кредитні ноти мірою, наскільки вони мають готівкове фінансування.

Якщо установа здійснює придбання кредитного захисту за допомогою свопів на сукупний дохід та обліковує чисті платежі за свопами як чистий прибуток, але не обліковує компенсаційне погіршення вартості активу, який захищено шляхом зменшень у справедливій вартості або будь-яких доповнень до резервів, цей кредитний захист не кваліфікується як прийнятний кредитний захист.

2. Якщо установа здійснює внутрішнє хеджування за допомогою кредитного дериватива, для того, щоб кредитний захист вважався прийнятним кредитним захистом для цілей цієї глави, кредитний ризик, перенесений до торгового портфеля, повинен передаватися третій особі або особам.

У випадках, коли внутрішнє хеджування було здійснено відповідно до першого підпараграфа та вимоги цієї глави не було задоволено, установи повинні застосовувати правила, викладені у секціях 4-6 для обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат, якщо вони набувають не забезпечений фінансово кредитний захист.

Угоди про балансовий неттінг, крім генеральних угод про неттінг, зазначених у статті стаття 206, повинні кваліфікуватися як прийнятна форма пом'якшення кредитного ризику, якщо задоволено такі умови:

(a) зазначені угоди є юридично ефективними та підлягають виконанню у всіх відповідних юрисдикціях, зокрема у випадку неплатоспроможності або банкрутства контрагента;

(b) установи здатні визначити на будь-який момент активи та зобов'язання, які є предметом зазначених угод;

(c) установи здійснюють моніторинг і контроль ризиків, пов'язаних із припиненням кредитного захисту на безперервній основі;

(d) установи здійснюють моніторинг і контроль релевантних експозицій на чистій основі та на безперервній основі.

Генеральні угоди про неттінг, які охоплюють операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу, повинні кваліфікуватися як прийнятна форма пом'якшення кредитного ризику, якщо забезпечення, яке надається відповідно до зазначених угод, відповідає усім вимогам, визначеним у статті 207(2)-(4), і якщо задоволено такі вимоги:

(a) вони є юридично ефективними та підлягають виконанню у всіх відповідних юрисдикціях, зокрема у випадку неплатоспроможності або банкрутства контрагента;

(b) вони дають стороні не у стані дефолту право припинити та своєчасно закрити усі операції відповідно до угоди у разі дефолту, зокрема, банкрутства або неплатоспроможності контрагента;

(c) вони надають можливість неттінгу доходів і втрат щодо операцій, які здійснюються відповідно до угоди, так щоб одна сторона не була винна іншій стороні будь-які чисті суми.

1. За всіх підходів і методів, фінансове забезпечення і золото повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення, яке відповідає вимогам, викладеним у параграфах 2-4.

2. Кредитна якість боржника і вартість забезпечення не повинні мати суттєвої позитивної кореляції. Якщо вартість забезпечення суттєво зменшується, лише ця обставина не повинна вважатися такою, що свідчить про значне погіршення кредитної якості боржника. Якщо кредитна якість боржника стає критичною, лише ця обставина не повинна вважатися такою, що свідчить про суттєве зменшення вартості забезпечення.

Цінні папери, випущені боржником або будь-якою пов'язаним суб'єктом групи, не повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення. Незважаючи на це, власні випуски боржником облігацій з покриттям, які підпадають під умови статті 129, кваліфікуються як прийнятне забезпечення, якщо вони задекларовані як забезпечення для операції репо, за умови, що вони відповідають умові, визначеній у першому підпараграфі.

3. Установи повинні виконувати законні і договірні умови та вживати усіх необхідних заходів для забезпечення можливості виконання усіх положень щодо забезпечення відповідно до законодавства, застосовного до їхнього інтересу у забезпеченні.

Установи повинні здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання угод щодо забезпечення в усіх відповідних юрисдикціях. Вони повинні повторно здійснювати цей перегляд для забезпечення безперервності примусового виконання.

4. Установи повинні виконати усі такі операційні вимоги:

(a) вони повинні належним чином документувати угоди щодо забезпечення, і мати чіткі та надійні процедури для своєчасної ліквідації забезпечення;

(b) вони повинні використовувати надійні процедури і процеси для контролю ризиків, які випливають із використання забезпечення, зокрема ризиків спотвореного або зменшеного кредитного захисту, ризиків оцінки вартості, ризиків, пов'язаних із припиненням кредитного захисту, ризиків концентрації, які випливають із використання забезпечення та взаємодії з загальним портфелем ризиків установи;

(c) вони повинні мати задокументовані політики і практики стосовно типів та сум прийнятного забезпечення;

(d) вони повинні розрахувати ринкову вартість забезпечення та відповідно переоцінювати її принаймні раз на шість місяців і, в будь-який момент, коли вони мають підґрунтя вважати, що відбулося суттєве зменшення ринкової вартості зобов'язання;

(e) якщо забезпечення утримує третя сторона, вони повинні здійснити належні кроки для відокремлення забезпечення третьої сторони від своїх власних активів;

(f) вони повинні забезпечити, що вони виділяють значні ресурси на впорядковане функціонування маржинальних угод з деривативами за позабіржовими операціями та контрагентами, які фінансують цінні папери, у частині своєчасності та достовірності своїх вихідних маржинальних вимог та часу реагування на вхідні маржинальні вимоги;

(g) вони повинні мати політики управління забезпеченнями для контролю, моніторингу і надання звітів щодо такого:

(i) ризиків, які виникають для маржинальних угод;

(ii) ризику концентрації для певних типів активів під забезпеченням;

(iii) повторного застосування забезпечення, зокрема, потенційного браку ліквідності, який є результатом повторного використання забезпечення, отриманого від контрагентів;

(iv) відмови від прав на забезпечення щодо контрагентів.

5. Додатково до задоволення усіх вимог, викладених у параграфах 2-4, для кваліфікації фінансового забезпечення як прийнятного забезпечення відповідно до простого методу фінансового забезпечення, залишковий строк погашення захисту повинен щонайменше дорівнювати залишковому строку погашення експозиції.

1. Нерухоме майно повинне кваліфікуватися як прийнятне забезпечення лише у разі, якщо виконано вимоги, викладені у параграфах 2-5.

2. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо правової визначеності:

(a) іпотека або збір підлягають виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору, і повинні бути належно та своєчасно документально оформлені;

(b) були виконані усі правові вимоги щодо встановлення застави;

(c) угода щодо захисту і юридичний процес, який лежить в її основі, дають установі можливість реалізувати вартість захисту у межах розсудливих часових рамок.

3. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо моніторингу вартості майна та оцінки вартості майна:

(a) установа здійснює моніторинг вартості майна на частій основі і щонайменше раз на рік для комерційного нерухомого майна і раз на три роки для житлової нерухомості. Установи здійснюють більш частий моніторинг, якщо ринок зазнає суттєвих змін щодо умов;

(b) оцінка вартості майна переглядається, коли доступна установам інформація свідчить про те, що вартість майна могла значного знизитися щодо загальних ринкових цін, і такий перегляд здійснюється суб'єктом оцінки вартості, який має необхідні кваліфікації, здатність та досвід для здійснення оцінки вартості і який є незалежним від процесу ухвалення рішень щодо кредиту. Для кредитів, які перевищують 3 мільйони євро або 5% власних коштів установи, оцінка вартості власності повинна переглядатися суб'єктом оцінки вартості щонайменше кожні три роки.

Установи можуть використовувати статистичні методи для моніторингу вартості нерухомого майна та ідентифікації нерухомого майна, яке вимагає переоцінки вартості.

4. Установи повинні чітко документувати типи житлової нерухомості та комерційного нерухомого майна, які вони приймають, та свої відповідні кредитні політики щодо нього.

5. Установи запроваджують процедури для моніторингу належного страхування кредитного захисту проти шкоди нерухомому майну.

1. Дебіторська заборгованість повинна кваліфікуватися як прийнятне забезпечення у разі, якщо виконано вимоги, встановлені в параграфах 2 і 3.

2. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо правової визначеності:

(a) правовий механізм, за допомогою якого забезпечення надається кредитній установі, повинен бути надійним і ефективним та забезпечувати чіткі права на забезпечення, зокрема, право на надходження від продажу забезпечення;

(b) установи повинні здійснювати усі необхідні кроки для виконання внутрішніх вимог щодо здійснення безпекового інтересу. Кредитні установи повинні мати право першого пріоритету вимоги щодо забезпечення, незважаючи на те, що такі вимоги все ще є предметом вимоги преференційних кредиторів, визначених у законодавчих положеннях;

(c) установи повинні здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання угод щодо забезпечення в усіх відповідних юрисдикціях;

(d) установи повинні належним чином документувати угоди щодо забезпечення, і мати чіткі та надійні процедури для своєчасного стягнення забезпечення;

(e) установи повинні мати запроваджені процедури, які забезпечують виконання будь-яких правових умов, які вимагаються для вчинення заяви про дефолт позичальника і своєчасного стягнення забезпечення;

(f) у випадку фінансових проблем або дефолту позичальника, установи повинні мати юридичне право продавати або передавати дебіторську заборгованість іншим сторонам без згоди боржників.

3. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо управління ризиками:

(a) установа повинна мати надійний процес для визначення кредитного ризику, пов'язаного з дебіторською заборгованістю. Такий процес повинен включати аналіз бізнесу та галузі позичальника і типів клієнтів, з якими боржник здійснює комерційну діяльність. Якщо установа покладається на позичальників для визначення кредитного ризику клієнтів, установа повинна переглянути кредитні практики позичальників для визначення їх достовірності і надійності;

(b) різниця між сумою експозиції і вартістю дебіторської заборгованості повинна відображати усі належні фактори, зокрема, кошти отримання, концентрацію в рамках пулу дебіторської заборгованості індивідуального позичальника, і потенційний ризик концентрації щодо загальних експозицій установи поза тими, які контролюються відповідно до загальної методології установи. Установи повинні забезпечити процес постійного моніторингу, застосовний до дебіторської заборгованості. Вони повинні також переглядати на регулярній основі відповідність положенням кредиту, природоохоронним обмеженням та іншим вимогам;

(c) дебіторська заборгованість позичальника повинна бути диверсифікована, і її не повинно бути невиправдано корельовано з позичальником. Якщо існує суттєва позитивна кореляція, установи повинні враховувати супровідні ризики під час визначення величин маржі для пулу забезпечення в цілому;

(d) установи не повинні використовувати дебіторську заборгованість від афілійованих осіб позичальника, зокрема дочірніх компаній та працівників, в якості прийнятного кредитного захисту;

(e) установа повинна запровадити задокументований процес отримання платежів від дебіторської заборгованості у проблемних ситуаціях. Установи повинні передбачити необхідні можливості для отримання платежів, навіть якщо вони зазвичай покладаються на позичальників для отримання.

Фізичне забезпечення, крім забезпечення у формі нерухомого майна, повинне кваліфікуватися відповідно до підходу ОВР, якщо задоволено такі умови:

(a) угода про забезпечення, відповідно до якої фізичне забезпечення надається установі, повинна бути юридично дійсною та підлягати виконанню в усіх відповідних юрисдикціях, та повинна надавати установі можливість реалізувати вартість забезпечення протягом розсудливого періоду часу;

(b) з єдиним виключенням щодо дозволених пріоритетних вимог, зазначених у статті 209(2)(b), лише перші обтяження або платежі щодо забезпечення повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення, і установа повинна мати пріоритет щодо усіх інших кредиторів, які виставляють вимоги стосовно реалізованих надходжень від забезпечення;

(c) установа повинна здійснювати моніторинг вартості забезпечення на частій основі щонайменше раз на кожен рік. Установи здійснюють більш частий моніторинг, якщо ринок зазнає суттєвих змін щодо умов;

(d) кредитна угода повинна включати детальні описи забезпечення, а також детальні специфікації способу та частоти переоцінки вартості;

(e) установи повинні чітко документувати свої внутрішні кредитні політики і процедури, доступні для вивчення типів фізичного забезпечення, які вони приймають, та політики і практики, які вони запровадили, щодо належного обсягу для кожного типу зобов'язання, пропорційно до суми експозиції;

(f) кредитні політики установ щодо структури операції повинні враховувати таке:

(i) належні вимоги щодо забезпечення пропорційно до суми експозиції;

(ii) здатність швидко ліквідувати зобов'язання;

(iii) здатність об'єктивно встановлювати ціну або ринкову вартість;

(iv) частоту, з якою вартість може бути негайно отримана, зокрема, за допомогою професійної оцінки або оцінки вартості;

(v) волатильність або замінник волатильності щодо вартості забезпечення.

(g) під час здійснення оцінки і переоцінки вартості установи повинні повністю враховувати будь-яке погіршення або старіння забезпечення, з особливим акцентом на впливі плину часу на забезпечення, чутливе до тенденцій або часу;

(h) установи повинні надати право фізичного інспектування предмету забезпечення. Вони повинні запровадити політики і процедури, які зосереджують увагу на реалізації права на фізичне інспектування;

(i) забезпечення, яке визнається засобом захисту, повинне бути належним чином застраховане від ризику пошкодження, і установи повинні запровадити процедури для моніторингу належного страхування.

Установи повинні розглядати експозиції, які випливають з кредитних операцій, як забезпечені типом майна, яке надається в оренду, якщо задоволено такі умови:

(a) дотримання умов, викладених у статті 208 або 210, залежно від випадку, для кваліфікації типу майна, яке надається в оренду, як належного забезпечення;

(b) орендодавець повинен запровадити надійне управління ризиками щодо використання, для якого призначено орендований актив, його розташування, віку та запланованої тривалості його застосування, зокрема належного моніторингу вартості цінних паперів;

(c) орендодавець має юридичне право власності щодо активу, і здатний своєчасно здійснювати своє право власності;

(d) якщо це не було забезпечено в обчисленні на рівні LGD, різниця між вартістю неамортизованої суми та ринковою вартістю цінних паперів є не такою значною, щоб бути здатною перебільшити пом'якшення кредитного ризику, пов'язане з активами, які надаються в оренду.

1. Готівковий депозит або інструменти, прирівняні до грошових коштів, утримані сторонньою установою, повинні бути прийнятними для застосування правил, визначених у статті 232(1), якщо дотримано усі такі умови:

(a) вимога позичальника до сторонньої установи є відкрито висунутою перед кредитною установою або присвоєна їй, і таке висування або присвоєння є юридично дійсним, та підлягає виконанню в усіх релевантних юрисдикціях і є безумовним та безвідкличним;

(b) сторонню установу повідомлено про висування або присвоєння;

(c) у результаті повідомлення, стороння установа здатна робити платежі лише на користь кредитної установи або інших сторін лише за попередньої згоди кредитної установи.

2. Політики страхування життя, які надаються кредитній установі, повинні кваліфікуватися в якості прийнятного забезпечення, якщо задоволено такі умови:

(a) поліс страхування життя відкрито надається або присвоюється кредитній установі;

(b) компанію, яка надає страхування життя, повідомлено про надання або присвоєння та у результаті цього повідомлення можуть не виплачуватися суми, які підлягають виплаті відповідно до контракту, без попередньої згоди кредитної установи;

(c) кредитна установа має право скасувати політику та отримати викупну суму у випадку дефолту позичальника;

(d) кредитну установу повідомлено про будь-який брак платежів згідно з політикою з боку володільця політики;

(e) кредитний захист надається до строку погашення кредиту. Якщо це не є можливим через те, що страхові відносини закінчуються до спливу строку кредитних відносин, установа повинна забезпечити те, щоб сума, яка випливає зі страхового контракту, слугувала установі в якості забезпечення до кінця тривалості кредитного договору;

(f) надання або присвоєння є юридично дійсним та підлягає виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору;

(g) викупна сума декларується компанію, яка надає страхування життя, і не підлягає зменшенню;

(h) викупна сума повинна виплачуватися компанією, яка надає страхування життя у своєчасний спосіб на запит;

(i) викупна сума не підлягає запиту без попередньої згоди установи;

(j) компанія, яка надає послуги зі страхування життя, є предметом Директиви 2009/138/ЄC або предметом нагляду компетентного органу третьої країни, який застосовує наглядові або регуляторні положення, які є принаймні еквівалентними до тих, які застосовуються в Союзі.

1. Відповідно до статті 214(1), кредитний захист, який випливає з гарантії або кредитного дериватива, повинен кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо дотримано такі умови:

(a) кредитний захист є прямим;

(b) ступінь кредитного захисту є чітко визначеним та не підлягає конвертації;

(c) контракт щодо кредитного захисту не містить жодного положення, здійснення якого є поза прямим контролем кредитора, яке:

(i) могло би дозволити надавачу захисту скасувати захист в односторонньому порядку;

(ii) могло би підвищити ефективні витрати захисту в результаті погіршення кредитної якості захищеної експозиції;

(iii) могло запобігти обов'язку надавача захисту щодо своєчасної виплати у випадку, якщо початковим боржником не було здійснено жодних платежів, які підлягали виплаті, або якщо кредитний договір втратив юридичну силу для цілей визнання гарантованої залишкової вартості відповідно до статей 134(7) і 166(4);

(iv) могло призвести до зменшення строку погашення кредитного захисту надавачем захисту;

(d) контракт щодо кредитного захисту є юридично дійсним та підлягає виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору.

2. Установа повинна продемонструвати компетентним органам, що вона запровадила системи для управління потенційною концентрацією ризику, яка випливає з її використання гарантій і кредитних деривативів. Установа повинна у належний спосіб продемонструвати компетентним органам, як її стратегія щодо використання кредитних деривативів і гарантій взаємодіє з її управлінням загальним портфелем ризику.

3. Установа повинна виконувати будь-які договірні і законні вимоги та вживати усіх необхідних заходів для забезпечення можливості виконання положень щодо її не забезпеченого фінансово кредитного захисту відповідно до права, що застосовується до її інтересу у кредитному захисті.

Установа повинна здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання положень щодо не забезпеченого фінансово кредитного захисту, в усіх релевантних юрисдикціях. Вона повинна повторно здійснювати такий перегляд, у відповідних випадках, для забезпечення безперервності примусового виконання.

1. Установи можуть вважати експозиції, зазначені у параграфі 2, захищеними гарантією, наданою суб'єктами, переліченими у зазначеному параграфі, якщо задоволено такі вимоги:

(a) контргарантія охоплює усі елементи кредитного ризику в рамках вимоги;

(b) як початкова гарантія, так і контргарантія відповідають вимогам для гарантій, визначених у статтях 213 і 215(1), за винятком того, що контргарантія не повинна бути прямою;

(c) покриття є надійним, та ніщо в історичних даних не вказує на те, що покриття контргарантії є менш ефективним порівняно з еквівалентним покриттям прямої гарантії з боку відповідного суб'єкта.

2. Правила, визначені у параграфі 1, повинні застосовуватися до експозицій, захищених гарантією, яку контргарантовано будь-яким із таких суб'єктів:

(a) центральним урядом або центральним банком;

(b) регіональним урядом і місцевим органом;

(c) установою публічного сектора, вимоги до якої вважаються вимогами до центрального уряду відповідно до статті 116(4);

(d) багатостороннім банком розвитку або міжнародною організацією, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статей 117(2) та 118 відповідно;

(e) установою публічного сектора, вимоги до якої регулюються відповідно до статті 116(1) і (2).

3. Установи повинні застосовувати правила, викладені у параграфі 1, також до експозицій, які не контргарантовано будь-яким із суб'єктів, зазначених у параграфі 2, якщо контргарантія експозиції є в свою чергу прямо гарантованою однією або більшою кількістю суб'єктів, і задоволено умови, викладені у параграфі 1.

1. Гарантії повинні кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо задоволено умови статті 213, та усі зазначені нижче умови:

(a) у випадку кваліфікованого дефолту або невиплати боргу контрагентом, кредитна установа має право своєчасно вимагати від гаранта будь-які грошові суми, які підлягають виплаті відповідно до вимоги, щодо якої надається захист, і здійснення платежу гарантом не передбачає попередньої спроби кредитної установи отримати платіж від боржника;

У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, який охоплює кредити під іпотеку житлової нерухомості, виконання вимог статті 213(1)(c)(iii) та першого підпараграфа цього пункту вимагається лише протягом 24 місяців;

(b) гарантія становить чітко задокументоване зобов'язання, взяте на себе гарантом;

(c) задоволено будь-яку з таких умов:

(i) гарантія охоплює усі типи платежів, які боржник повинен здійснити відповідно до вимоги;

(ii) якщо певні типи платежів виключено з гарантії, кредитна установа здійснює коригування вартості гарантії для відображення обмеженого покриття.

2. У випадку гарантій, які надаються в контексті схем взаємного гарантування або у вигляді контрагарантій з боку суб'єктів, перелічених у статті 214(2), вимоги пункту (a) параграфа 1 цієї статті повинні вважатися задоволеними, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) кредитна установа має право своєчасно отримати попередній платіж гаранта, який відповідає обом таким вимогам:

(i) він є обґрунтованим оціночним розрахунком суми втрат, зокрема втрат, які є результатом невиплати відсотків або інших типів платежів, які позичальник зобов'язаний здійснити, і які ймовірно виникнуть у кредитної установи;

(ii) він є пропорційним до покриття гарантії;

(b) кредитна установа може у належний спосіб продемонструвати компетентним органам, що вплив гарантії, який повинен також включати втрати, які є результатом невиплати відсотків та інших типів платежів, які позичальник зобов'язаний здійснити, виправдовує застосування таких правил.

1. Кредитні деривативи повинні кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо задоволено умови статті 213, та усі зазначені нижче умови:

(a) кредитні події, викладені у контракті щодо кредитного дериватива, включають:

(i) невиплату належних сум, які підлягають виплаті відповідно до базисного зобов'язання, яке має юридичну силу на момент такої невиплати, з пільговим періодом, який дорівнює або є коротшим за пільговий період у базисному зобов'язанні;

(ii) банкрутство, неплатоспроможність або неможливість виплати боржником його боргів, невиплата, або письмове визнання нездатності виплатити борги, коли вони підлягають виплаті, та аналогічні події;

(iii) реструктуризація базисного зобов'язання, зокрема пробачення або відстрочка виплати основної суми боргу, відсотка або зборів, що призводить до події втрати за кредитом;

(b) якщо кредитні деривативи дозволяють готівковий розрахунок:

(i) установи запровадили надійний процес оцінювання вартості для забезпечення надійної оцінки втрат;

(ii) існує чітко визначений період для отримання оцінювання вартості базисного зобов'язання після настання кредитної події;

(c) якщо право і здатність покупця захисту здійснити трансфер базисного зобов'язання до надавача захисту є необхідними для розрахунку, умови базисного зобов'язання передбачають, що будь-яка згода на такий трансфер не повинна бути відкликана без належного обґрунтування;

(d) ідентифікаційні дані сторін, відповідальних за визначення факту настання кредитної події, чітко визначені;

(e) визначення настання кредитної події не є одноосібною відповідальністю надавача захисту;

(f) покупець захисту має право або здатність повідомити надавача захисту про настання кредитної події.

Якщо кредитна подія не включає реструктуризацію базисного зобов'язання відповідно до пункту (a)(iii), кредитний захист повинен, тим не менш, бути прийнятним відповідно до зменшення вартості, визначеного у статті 233(2);

2. Існування різниці між базисним зобов'язанням та референтним зобов'язанням кредитного дериватива, або між базисним зобов'язанням та зобов'язанням, яке використовується для визначення того, чи мала місце кредитна подія, дозволяється лише за дотримання обох таких умов:

(a) референтне зобов'язання або зобов'язання, яке використовується з метою визначення факту настання кредитної події, залежно від ситуації, має рівний пріоритет порівняно з базисним зобов'язанням або має менший пріоритет порівняно з ним;

(b) базисне зобов'язання та референтне зобов'язання або зобов'язання, яке використовується з метою визначення факту настання кредитної події, залежно від ситуації, мають одного й того самого боржника, та наявні положення щодо перехресного дефолту або перехресної дострокової виплати, які можуть бути виконані у примусовому порядку.

1. Щоб вважатися прийнятним для застосування правил, визначених у статті 153(3), кредитний захист, який випливає з гарантії або кредитного дериватива, повинен відповідати таким умовам:

(a) базисне зобов'язання є однією із таких експозицій:

(i) корпоративною експозицією, як зазначено у статті 147, крім страхових і перестрахових компаній;

(ii) експозицією регіонального уряду, місцевого органу або установи публічного сектора, яка не вважається експозицією центрального уряду або центрального банку відповідно до статті 147;

(iii) експозицією МСП, яка класифікується як роздрібна експозиція відповідно до статті 147(5);

(b) базисні боржники не є членами тієї самої групи, до якої належить надавач захисту;

(c) експозиція є предметом хеджування за допомогою одного з таких інструментів:

(i) однойменними не забезпеченими фінансово кредитними деривативами або однойменними гарантіями;

(ii) кошикові продукти з покриттям ризику першого дефолту;

(iii) кошикові продукти з покриттям ризику n-го дефолту;

(d) кредитний захист відповідає вимогам, визначеним у статтях 213, 215 та 216, залежно від випадку;

(e) вага ризику, яка пов'язана із експозицією до застосування правил, визначених у статті 153(3), вже не застосовується як фактор у будь-якому аспекті кредитного захисту;

(f) установа має право, та очікує отримати платіж від надавача захисту без звернення до суду для отримання платежу від контрагента. Можливою мірою установа повинна здійснювати кроки, щоб упевнитися в тому, що надавач захисту бажає здійснити виплату негайно у випадку настання кредитної події;

(g) придбаний кредитний захист поглинає усі кредитні втрати, які виникають щодо хеджованої частки експозиції внаслідок настання кредитних подій, визначених у контракті;

(h) якщо структура виплати кредитного захисту визначає можливість фізичного розрахунку, наявна правова визначеність щодо можливості виконання умов кредиту, облігації або умовного зобов'язання;

(i) якщо установа має намір виконати зобов'язання, крім як за базисною експозицією, вона повинна забезпечити достатню ліквідність зобов'язання, яке підлягає виконанню, щоб установа мала змогу придбати його для виконання відповідно до контракту;

(j) умови положень щодо кредитного захисту є юридично підтвердженими у письмовій формі і надавачем захисту, і установою;

(k) установи мають запроваджені процеси для виявлення надмірної кореляції між кредитною спроможністю надавача захисту і боржника щодо базисної експозиції, які випливають із залежності їхньої ефективності від спільних факторів поза систематичним фактором ризику;

(l) у випадку захисту від ризику розмивання капіталу, продавець придбаної дебіторської заборгованості не є членом тієї самої групи, до якої належить надавач захисту.

2. Для цілей пункту (c)(ii) параграфа 1, установи повинні застосовувати правила, визначені у статті 153(3), до активу в рамках кошика з найнижчою сумою зважених на ризик експозицій.

3. Для цілей пункту (c)(iii) параграфа 1, отриманий захист є прийнятним для застосування в рамках цієї схеми, якщо прийнятний захист від дефолту (n-1) було також отримано або де (n-1) активів у рамках кошика вже стали дефолтними. У такому разі установи повинні застосовувати правила, визначені у статті 153(3), до активу в рамках кошика з найнижчою сумою зважених на ризик експозицій.

Інвестиції у кредитні ноти, випущені кредитною установою, можуть вважатися готівковим забезпеченням для цілей обчислення впливу фінансово забезпеченого кредитного захисту відповідно до цієї підсекції за умови, що кредитний дефолтний своп, включений до кредитної ноти, кваліфікується як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист. Для цілі визначення того, чи кредитний дефолтний своп, включений до кредитної ноти, кваліфікується як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, установа може вважати умови пункту (c) статті 194(6) задоволеними.

Кредити та депозити у кредитних установах, які є предметом балансового неттінгу, повинні вважатися установою грошовим забезпеченнями для цілі обчислення впливу фінансово забезпеченого кредитного захисту для кредитів і депозитів кредитної установи, які є предметом балансового неттінгу і які деноміновано в одній і тій самій валюті.

1. Якщо установи обчислюють "повністю скориговану вартість експозиції" (E*) для експозицій, до яких застосовуються прийнятна генеральна угода про неттінг, яка охоплює операції репо або операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інші операція на умовах ринку капіталу, вони повинні обчислювати корекцію на волатильність, яку вони повинні застосовувати або шляхом застосування підходу наглядових корекцій на волатильність, або підходу корекцій на волатильність на основі власних оціночних розрахунків (далі - підхід власних оцінок), як визначено у статтях 223-226 для комплексного методу фінансового забезпечення.

Застосування підходу власних оцінок повинно бути предметом тих самих умов і вимог, які застосовуються в рамках комплексного методу фінансового забезпечення.

2. Для цілі обчислення E*, установи повинні:

(a) обчислити чисті позиції у кожній групі цінних паперів або для кожного типу товарів шляхом віднімання суми у пункті (ii) від суми у пункті (i):

(i) загальна вартість групи цінних паперів або товарів одного типу, які надано в позику, продано або надано відповідно до генеральної угоди про неттінг;

(ii) загальна вартість групи цінних паперів або товарів одного типу, які взято в позику, придбано або отримано відповідно до генеральної угоди про неттінг;

(b) обчислити чисті позиції в будь-якій валюті, крім від валюти генеральної угоди про неттінг, шляхом віднімання суми у пункті (ii) від суми у пункті (i):

(i) cума загальної вартості цінних паперів, деномінованих у такій валюті, які надано в позику, продано або надано відповідно до генеральної угоди про неттінг, та суму готівкових коштів у такій валюті, яку надано в позику або переказано відповідно до зазначеної угоди;

(ii) cума загальної вартості цінних паперів, деномінованих у такій валюті, які взято в позику, придбано або отримано відповідно до генеральної угоди про неттінг, та суму готівкових коштів у такій валюті, яку взято в позику або отримано відповідно до зазначеної угоди;

(c) застосовувати корекцію на волатильність, яка відповідає визначеній групі цінних паперів або готівковій позиції, до абсолютної вартості позитивної або негативної чистої позицій щодо цінних паперів у такій групі;

(d) застосовувати корекцію на волатильність валютного ризику (fx) до чистої позитивної або негативної позиції у кожній валюті, крім від валюти розрахунку за генеральною угодою про неттінг.

3. Установи повинні розрахувати E* відповідно до такої формули:

див. зображення

де:

4. Для цілі обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інших операцій на умовах ринку капіталу, які охоплюються генеральними угодами про неттінг, установи повинні застосовувати E* відповідно до обчислення згідно з параграфом 3 як вартість експозиції контрагента, яка випливає з операцій, що є предметом генеральної угоди про неттінг, для цілей статті 113 відповідно до стандартизованого підходу або глави 3 відповідно до підходу ОВР.

5. Для цілей параграфів 2 і 3, "група цінних паперів" означає цінні папери, які випущено тим самим суб'єктом, мають таку саму дату випуску, такий самий строк погашення, і до яких застосовуються ті самі умови і ліквідаційні періоди, визначені у статтях 224 і 225, у відповідних випадках.

1. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть, в якості альтернативи до застосування підходу наглядових корекцій на волатильність або підходу на основі власних оцінок під час обчислення повністю скоригованої вартості експозиції (E*), що є результатом застосування прийнятної генеральної угоди про неттінг, яка охоплює операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інші операції на умовах ринку капіталу, крім операцій щодо деривативів, застосовувати метод на основі внутрішніх моделей, який враховує кореляційні взаємні ефекти між позиціями забезпечення, які є предметом генеральної угоди про неттінг, і ліквідність відповідних інструментів.

2. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть також застосовувати свої внутрішні моделі для операцій маржинального кредитування, якщо операції охоплено двосторонньою генеральною угодою про неттінг, яка відповідає вимогам, викладеним у секції 7 глави 6.

3. Установа може обрати застосування методу на основі внутрішніх моделей незалежно від вибору, який вона зробила між стандартизованим підходом та підходом ОВР для обчислення сум зважених на ризик експозицій. Тим не менш, якщо установа бажає застосовувати метод на основі внутрішніх моделей, вона повинна застосовувати його до всіх контрагентів і цінних паперів, за винятком несуттєвих портфелів, де вона може застосовувати підхід наглядових корекцій на волатильність або підхід власних оцінок, встановлені у статті 220.

Установи, які отримали дозвіл на застосування моделі внутрішнього вимірювання ризиків відповідно до глави 5 розділу IV, можуть застосовувати метод на основі внутрішніх моделей. Якщо установа не отримала такого дозволу, вона може тим не менш подати заявку до компетентних органів на застосування методу на основі внутрішніх моделей для цілей цієї статті.

4. Компетентні органи повинні дозволяти установі застосовувати метод на основі внутрішніх моделей лише тоді, коли вони вважають, що система управління ризиками установи, які випливають з операцій, які охоплюються генеральною угодою про неттінг, є достатньою надійною, та належно реалізується та якщо задоволено такі якісні стандарти:

(a) модель внутрішнього вимірювання ризиків, яка використовується для обчислення потенційної волатильності ціни для операцій, тісно інтегрована до щоденного процесу управління ризиками установи, і слугує основою для формування звітності щодо ризик-експозицій вищому керівництву установи;

(b) установа має відділ контролю ризиків, який відповідає таким вимогам:

(i) він є незалежним від відділів комерційної торгівлі і звітує безпосередньо вищому керівництву;

(ii) він є відповідальним за створення та імплементацію системи управління ризиками в установі;

(iii) він створює і аналізує щоденні звіти про вихідні дані моделі вимірювання ризиків та належних заходів, які повинні вживатися у рамках лімітів на позиції;

(c) щоденні звіти, створені відділом контролю ризиків, переглядаються на рівні керівництва з достатніми повноваженнями для застосування зменшень прийнятих позицій та загального ризику за експозиціями;

(d) установа має достатню кількість персоналу, який має навички застосування складних моделей в рамках відділу контролю ризиків;

(e) установа запровадила процедури моніторингу і забезпечення відповідності документованому набору внутрішніх політик і засобів контролю стосовно загального функціонування системи вимірювання ризиків;

(f) моделі установи мають доведену історію розсудливої достовірності при вимірюванні ризиків, що продемонстровано тестуванням її вихідних даних на основі даних щонайменше за один рік;

(g) установа часто проводить ретельну програму стрес-тестування, і результати зазначених тестів переглядаються вищим керівництвом, а також відображаються у політиках і лімітах, які воно визначає;

(h) установа здійснює, в рамках свого регулярного внутрішнього процесу аудиту, незалежний перегляд своєї системи вимірювання ризиків. Перегляд повинен включати діяльність як відділів комерційної торгівлі, так і незалежного відділу контролю ризиків;

(i) щонайменше раз на рік установа здійснює перегляд своєї системи управління ризиками;

(j) внутрішня модель відповідає вимогам, викладеним у статті 292(8) і (9), та у статті 294.

5. Модель внутрішнього вимірювання ризиків установи повинна включати достатню кількість факторів ризику з метою відображення усіх суттєвих цінових ризиків.

Установа може застосовувати емпіричні кореляції в рамках категорій ризиків та поміж ними, якщо її система вимірювання кореляцій є надійною та реалізується в узгоджений спосіб.

6. Установи, які застосовують метод на основі внутрішніх моделей, повинні обчислювати E* відповідно до такої формули:

див. зображення

де:

Під час обчислення сум зважених на ризик експозицій із застосуванням внутрішніх моделей установи повинні застосовувати вихідні дані попередніх робочих днів.

7. Обчислення потенційної зміни у вартості, зазначене у параграфі 6, повинне відповідати таким стандартам:

(a) воно повинне здійснюватися щонайменше щоденно;

(b) воно повинне ґрунтуватися на 99-му процентилі з одностороннім довірчим інтервалом;

(c) воно повинне ґрунтуватися на еквіваленті 5-денного ліквідаційного періоду, крім як у випадку операцій, які не є операціями репо цінних паперів або операціями надання чи взяття у позику цінних паперів, щодо яких повинен застосовуватися еквівалент десятиденного ліквідаційного періоду;

(d) він повинен ґрунтуватися на ефективному періоді історичного спостереження тривалістю щонайменше один рік, якщо період спостереження обґрунтовано значним зростанням цінової волатильності;

(e) дані, які використовуються для обчислення, повинні оновлюватися кожні три місяці.

Якщо установа має операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, операції маржинального кредитування або подібні операції, або комплекс неттінгу, який відповідає критеріям, визначеним у статті 285(2), (3) і (4), мінімальний період утримання повинен відповідати маржинальному періоду ризику, який буде застосовуватися відповідно до зазначених параграфів, разом зі статтею 285(5).

8. Для цілі обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інших операцій на умовах ринку капіталу, які охоплюються генеральними угодами про неттінг, установи повинні застосовувати E* відповідно до обчислення згідно з параграфом 6 як вартість експозиції контрагента, яка випливає з операцій, що є предметом генеральної угоди про неттінг, для цілей статті 113 відповідно до стандартизованого підходу або глави 3 відповідно до підходу ОВР.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) що становить несуттєвий портфель для цілі параграфа 3;

(b) критерії для визначення того, що внутрішня модель є надійною та реалізується узгоджено, для цілі параграфів 4 і 5, та для генеральних угод про неттінг.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установи можуть використовувати простий метод фінансового забезпечення лише у разі, якщо вони обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу. Установи не повинні застосовувати простий метод фінансового забезпечення та комплексний метод фінансового забезпечення, крім як для цілей статей 148(1) і 150(1). Установи не повинні застосовувати це виключення вибірково з ціллю зменшення вимог до власних коштів або з ціллю здійснення регуляторного арбітражу.

2. Відповідно до простого методу фінансового забезпечення установи повинні застосовувати до прийнятного фінансового забезпечення вартість, яка є еквівалентною його ринковій вартості відповідно до визначення пункту (d) статті 207(4).

3. Установи повинні застосовувати до таких часток вартості експозицій, забезпечених ринковою вартістю прийнятного забезпечення, вагу ризику, яку вони б застосовували відповідно до глави 2, якби кредитна установа мала пряму експозицію інструменту забезпечення. З цією метою вартість експозиції позабалансових позицій, перелік яких наведено у додатку I, повинна дорівнювати 100% вартості позиції замість вартості експозиції, зазначеної у статті 111(1).

Вага ризику забезпеченої частки повинна становити принаймні 20%, крім випадків, визначених у параграфах 4-6. Установи повинні застосовувати до залишкової вартості експозиції вагу ризику, яку вони б застосували до незабезпечених експозицій контрагента відповідно до глави 2.

4. Установи повинні застосовувати вагу ризику 0% до забезпеченої частки експозиції, яка виникла з операції репо та операцій надання чи взяття у позику цінних паперів, що задовольняють критерії, визначені у статті 227. Якщо контрагент за операцією не є основним учасником ринку, установи повинні застосовувати вагу ризику 10%.

5. Установи повинні застосовувати вагу ризику 0%, пропорційно до обсягу забезпечення, до вартості експозицій, визначених відповідно до глави 6 щодо деривативних інструментів, зазначених у додатку II, та які є предметом щоденної переоцінки за ринковою вартістю, забезпечені грошовими коштами або інструментами, прирівняними до грошових коштів, якщо відсутня валютна різниця.

Установи повинні застосовувати вагу ризику 10%, пропорційно до обсягу забезпечення, до вартості експозицій за такими операціями, забезпеченими борговими цінними паперами, випущеними центральними урядами або центральними банками, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до глави 2.

6. Для інших операцій, крім зазначених у параграфах 4 і 5, установи повинні застосовувати вагу ризику 0%, якщо експозицію і забезпечення деноміновано у тій самій валюті, і задоволено одну з таких умов:

(a) забезпечення становить готівку на депозиті або відповідний інструмент, прирівняний до грошових коштів;

(b) забезпечення здійснено у формі боргових цінних паперів, випущених центральними урядами або центральними банками, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 114, і його ринкова вартість зменшена на 20%.

7. Для цілі параграфів 5 і 6, боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками, повинні включати:

(a) боргові цінні папери, випущені регіональними урядами або місцевими органами, експозиції щодо яких вважаються експозиціями центрального уряду, у чий юрисдикції їх було створено відповідно до статті 115;

(b) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2);

(c) боргові цінні папери, випущені міжнародними організаціями, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 118;

(d) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, які вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 116(4).

1. З метою врахування цінової волатильності, установи повинні застосовувати корекцію на волатильність до ринкової вартості забезпечення, відповідно до статей 224-227, під час оцінювання вартості фінансового забезпечення для цілей комплексного методу фінансового забезпечення.

Якщо забезпечення деноміновано у валюті, яка відрізняється від валюти, у якій деноміновано базисну експозицію, установа повинна додати корекцію, яке відображає валютну волатильність, до корекції на волатильність, яка застосовується до забезпечення відповідно до статей 224-227.

У випадку позабіржових операцій з деривативами, які охоплено генеральними угодами про неттінг, які визнаються компетентними органами відповідно до глави 6, установи повинні застосовувати корекцію на волатильність, яка відображає валютну волатильність, якщо існує різниця між валютою забезпечення та валютою розрахунків. Навіть якщо при здійсненні операцій, охоплених угодою про неттінг, використовуються різні валюти, установи повинні застосовувати єдину корекцію на волатильність.

2. Установи повинні обчислювати вартість забезпечення з коригуванням на волатильність (CVA ) з урахуванням такого:

див. зображення

де:

Установи повинні використовувати формулу у цьому параграфі під час обчислення вартості забезпечення із коригуванням на волатильність для всіх операцій, крім операцій, які є предметом визнаних генеральних угод про неттінг, до яких застосовуються положення, визначені у статтях 220 і 221.

3. Установи повинні обчислювати вартість експозиції з коригуванням на волатильність (EVA ) з урахуванням такого:

див. зображення

де:

У випадку операцій з позабіржовими деривативами установи, які використовують метод, встановлений у секції 6 глави 6, повинні обчислювати EVA у такий спосіб:

EVA = E.

4. Для цілей обчислення E у параграфі 3, застосовуються такі положення:

(a) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, вартість експозиції позабалансової позиції, наведеної у додатку I, повинна становити 100% вартості позиції замість вартості експозиції, зазначеної у статті 111(1);

(b) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до підходу ОВР, вони повинні обчислювати вартість експозиції елементів, зазначених у статті 166(8)-(10), шляхом застосування коефіцієнта конверсії 100% замість коефіцієнтів конверсії або відсотків, які зазначені у таких параграфах.

5. Установи повинні обчислювати повністю скориговану вартість експозиції (E*) із урахуванням як волатильності, так і впливу пом'якшення ризиків від забезпечення у такий спосіб:

див. зображення

де:

У випадку операцій з позабіржовими деривативами установи, які використовують методи, встановлені у секціях 3, 4 та 5 глави 6, повинні враховувати ефект пом'якшення ризику, викликаний забезпеченням, згідно з положеннями, встановленими в секціях 3, 4 та 5 глави 6, якщо застосовно.

6. Установи можуть обчислювати корекцію на волатильність або шляхом застосування підходу наглядових корекцій на волатильність, зазначеного у статті 224, або підходу власних оцінок, зазначеного у статті 225.

Установа може обрати застосування підходу наглядових корекцій на волатильність або підходу власних оцінок, незалежно від вибору, який установа зробила між стандартизованим підходом і підходом ОВР, для обчислення сум зважених на ризик експозицій.

Тим не менш, якщо установа застосовує підхід власних оцінок, вона повинна робити це стосовно всього діапазону типів інструментів, крім несуттєвих портфелів, де вона може застосовувати підхід наглядових корекцій на волатильність.

7. Якщо забезпечення складається з декількох прийнятних елементів, установи повинні обчислювати корекцію на волатильність (Н) у такий спосіб:

див. зображення

де:

1. Корекція на волатильність, які повинні застосовуватися установами відповідно до підходу наглядових корекцій на волатильність, який передбачає щоденну переоцінку, визначаються у таблицях 1-4 цього параграфа.

Таблиця 1