02017R0625 - UA -14.12.2019 - 001.002

1. Цей Регламент встановлює правила для:

(a) здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності компетентними органами держав-членів;

(b) фінансування офіційного контролю;

(c) надання адміністративної допомоги та співпраці між державами-членами з метою правильного застосування правил, зазначених у параграфі 2;

(d) здійснення Комісією контролю державах-членах та у третіх країнах;

(e) встановлення вимог до тварин та товарів, що надходять до Союзу з третіх країн;

(f) запровадження комп’ютеризованої інформаційної системи для управління інформацією і даними, пов’язаними зі здійсненням офіційного контролю.

2. Цей Регламент застосовується до офіційного контролю, що його здійснюють для перевірки відповідності нормам, встановленим на рівні Союзу або держав-членів, стосовно застосування законодавства Союзу в таких сферах:

(a) харчові продукти та безпечність харчових продуктів, цілісність та непорушність на будь-якій стадії виробництва, перероблення та розповсюдження харчових продуктів, включно з правилами, спрямованими на забезпечення добросовісних практик у торгівлі та захисті інтересів і поінформованості споживачів, а також виробництво і використання матеріалів та предметів, що контактують із харчовими продуктами;

(b) навмисне вивільнення у довкілля генетично модифікованих організмів (ГМО) з метою виробництва харчових продуктів і кормів;

(c) корми та безпечність кормів на будь-якій стадії їх виробництва, перероблення, розповсюдження та використання, включно з правилами, спрямованими на забезпечення добросовісних практик у торгівлі та захист інтересів і поінформованість споживачів;

(d) вимоги до здоров’я тварин;

(e) запобігання та мінімізація ризиків для здоров’я людей і тварин, зумовлених побічними продуктами тваринного походження та похідними продуктами;

(f) вимоги до благополуччя тварин;

(g) захисні заходи від шкідливих організмів рослин;

(h) вимоги до введення в обіг та використання засобів захисту рослин, а також стале використання пестицидів, за винятком обладнання для внесення пестицидів;

(i) органічне виробництво та маркування органічних продуктів;

(j) використання та маркування охоронюваних назв місця походження, охоронюваних географічних зазначень і гарантованих традиційних особливостей.

3. Цей Регламент не застосовується до офіційного контролю, що його здійснюють з метою перевірки відповідності вимогам, встановленим у правилах, зазначених у параграфі 2, якщо такі вимоги застосовуються до тварин та товарів, що їх ввозять на територію Союзу або експортують з неї.

4. Цей Регламент не застосовується до офіційного контролю з метою перевірки відповідності:

(a) Регламенту (ЄС) № 1308/2013; однак, цей Регламент застосовується до перевірок згідно зі статтею 89 Регламенту (ЄС) № 1306/2013, якщо такі перевірки покликані виявляти імовірні шахрайські або оманливі практики стосовно стандартів реалізації, зазначених у статтях 73-91 Регламенту (ЄС) № 1308/2013;

(b) Директиві Європейського Парламенту і Ради 2010/63/ЄС (- 1);

(c) Директиві Європейського Парламенту і Ради 2001/82/ЄС (- 2).

5. Статті 4, 5, 6, 8, стаття 12(2) та (3), статті 15, 18-27, 31-34, 37-42 та 78, статті 86-108, пункт (b) статті 112, стаття 130 та статті 131-141 застосовуються до іншої офіційної діяльності, яку компетентні органи здійснюють відповідно до цього Регламенту або відповідно до правил, зазначених у параграфі 2 цієї статті.

1. Для цілей цього Регламенту термін "офіційний контроль" означає заходи, що їх здійснюють компетентні органи, делеговані органи або фізичні особи, яким відповідно до цього Регламенту було делеговано певні завдання щодо здійснення офіційного контролю, спрямованих на перевірку:

(a) дотримання операторами положень цього Регламенту та правил, зазначених у статті 1(2); та

(b) відповідності тварин або товарів вимогам, встановленим у правилах, зазначених у статті 1(2), включно з виданням офіційних сертифікатів або офіційних підтверджень.

2. Для цілей цього Регламенту термін "інша офіційна діяльність" означає заходи, крім офіційного контролю, що їх здійснюють компетентні органи, делеговані органи або фізичні особи, яким відповідно до цього Регламенту та відповідно до правил у статті 1(2)було делеговано певні види іншої офіційної діяльності, включно з видами діяльності, спрямованими на перевірку наявності хвороб тварин або шкідливих організмів рослин, запобігання їх поширенню або обмеження їх поширення, викорінення таких хвороб тварин або шкідливих організмів рослин, надання дозволів, а також видачу офіційних сертифікатів або офіційних підтверджень.

Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) "харчове право" означає харчове право, як означено у пункті (1) статті 3 Регламенту (ЄС) № 178/2002;

(2) "кормове право" означає закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, що регулюють кормові продукти загалом та безпечність кормів зокрема, як на рівні Союзу, так і на національному рівні на будь-якій стадії виробництва, перероблення та розповсюдження або використання кормів;

(3) "компетентні органи" означає:

(a) центральні органи держави-члена, відповідальні за організацію офіційного контролю та іншої офіційної діяльності відповідно до цього Регламенту та правил, зазначених у статті 1(2);

(b) будь-який інший орган, на який було покладено відповідальність за такі питання;

(c) залежно від випадку, відповідні органи третіх країн;

(4) "орган контролю органічних продуктів" означає публічну адміністративну організацію, яка займається питаннями органічного виробництва та маркування органічних продуктів у державі-члені, якій компетентні органи повністю або частково передали свої повноваження щодо застосування Регламенту Ради (ЄС) № 834/2007(- 3), в тому числі, залежно від випадку, відповідний орган третьої країни або орган, який веде діяльність у третій країні;

(5) "делегований орган" означає окрему юридичну особу, якій компетентні органи делегували певні завдання офіційного контролю або певні завдання, пов’язані з іншою офіційною діяльністю;

(6) "процедури верифікації контролю" означає механізми і дії, запроваджені та здійснювані компетентними органами з метою забезпечення послідовності та дієвого офіційного контролю та іншої офіційної діяльності;

(7) "система контролю" означає систему, що включає компетентні органи та ресурси, структури, механізми та процедури, запроваджені у державі-члені з метою здійснення офіційного контролю відповідно до вимог цього Регламенту та згідно з правилами, зазначеними у статтях 18-27;

(8) "план контролю" означає опис, зміст якого визначений компетентними органами, що містить інформацію про структуру та організацію системи офіційного контролю, про її функціонування та визначений детальний план здійснення офіційного контролю на певний період для кожної сфери, що регулюється правилами, визначеними у статті 1(2);

(9) "тварини" означає тварин, як означено в пункті (1) статті 4 Регламенту (ЄС) 2016/429;

(10) "хвороба тварин" означає хворобу, як означено в пункті (16) статті 4 Регламенту (ЄС) 2016/429;

(11) "товари" означає будь-що, що підпадає під одне чи більше правил, зазначених у статті 1(2), крім тварин;

(12) "харчові продукти" означає харчові продукти, як означено в статті 2 Регламенту (ЄС) № 178/2002;

(13) "кормові продукти" або "корми" означає корми, як означено у пункті (4) статті 3 Регламенту (ЄС) № 178/2002;

(14) "побічні продукти тваринного походження" означає побічні продукти тваринного походження, як означено у пункті (1) статті 3 Регламенту (ЄС) № 1069/2009;

(15) "похідні продукти" означає похідні продукти, як означено у пункті (2) статті 3 Регламенту (ЄС) № 1069/2009;

(16) "рослини" означає рослини, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) 2016/2031;

(17) "шкідливі організми рослин" означає шкідливі організми, як означено в статті 1(1) Регламенту (ЄС) 2016/2031;

(18) "засоби захисту рослин" означає засоби захисту рослин, як означено у статті 2(1) Регламенту (ЄС) № 1107/2009;

(19) "продукти тваринного походження" означає продукти тваринного походження, як означено у пункті 8.1 додатка I до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 853/2004 (- 4);

(20) "зародкові продукти" означає зародкові продукти, як означено в пункті (28) статті 4 Регламенту (ЄС) 2016/429;

(21) "рослинні продукти" означає рослинні продукти, як означено в пункті (2) статті 2 Регламенту (ЄС) 2016/2031;

(22) "інші предмети" означає інші предмети, як означено в пункті (5) статті 2 Регламенту (ЄС) 2016/2031;

(23) "небезпечний фактор" означає будь-який чинник або стан, що потенційно може мати негативний вплив на здоров’я людей, тварин чи рослин, благополуччя тварин або довкілля;

(24) "ризик" означає потенційну імовірність негативного впливу на здоров’я людей, тварин чи рослин, благополуччя тварин або довкілля, та тяжкість такого впливу з причини існування певного небезпечного фактора;

(25) "офіційна сертифікація" означає процедуру, за якою компетентні органи здійснюють перевірку на відповідність одній або більше вимог, встановлених у правилах, зазначених у статті 1(2);

(26) "уповноважена на засвідчення службова особа" означає:

(a) будь-яку посадову особу, уповноважену компетентними органами на підписання офіційних сертифікатів, виданих такими органами; або

(b) будь-яку іншу фізичну особу, уповноважену компетентними органами на підписання офіційних сертифікатів відповідно до правил, зазначених у статті 1(2);

(27) "офіційний сертифікат" означає паперовий чи електронний документ, підписаний уповноваженою на засвідчення службовою особою, який підтверджує відповідність одній або більше вимог, встановлених у правилах, зазначених у статті 1(2);

(28) "офіційне підтвердження" означає етикетку, позначку або іншу форму підтвердження, виданих операторами у рамках спеціальної процедури офіційного контролю під наглядом компетентних органів або самими компетентними органами, та надання підтвердження відповідності одній або більше вимогам, встановленим у цьому Регламенті або у правилах, зазначених у статті 1(2);

(29) "оператор" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, що підпадає під один або більше обов’язків, передбачених у правилах, зазначених у статті 1(2);

(30) "аудит" означає систематичне та незалежне дослідження для визначення того, наскільки діяльність та пов’язані результати такої діяльності відповідають запланованим заходам, наскільки ефективно застосовуються такі заходи та наскільки вони підходять для досягнення відповідних цілей;

(31) "рейтинг" означає класифікацію операторів на основі їх оцінювання на відповідність рейтинговим критеріям;

(32) "офіційний ветеринар" означає лікаря ветеринарної медицини, призначеного компетентним органом, або як штатного працівника, або інакше, та який має належну кваліфікацію для здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності відповідно до цього Регламенту та відповідних правил, зазначених у статті 1(2);

(33) "офіційний фітосанітарний інспектор" означає фізичну особу, призначену компетентним органом, або як штатного працівника, або інакше, та яка пройшла належну підготовку для здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності відповідно до цього Регламенту та відповідних правил, зазначених у пункті (g) статті 1(2);

(34) "специфічний ризиковий матеріал" означає специфічний ризиковий матеріал, як означено в пункті (g) статті 3(1) Регламенту (ЄС) № 999/2001;

(35) "тривале перевезення" означає тривале перевезення, як означено в пункті (g) статті 2 Регламенту (ЄС) № 1/2005;

(36) "обладнання для внесення пестицидів" означає обладнання для внесення пестицидів, як означено в пункті (4) статті 3 Директиви 2009/128/ЄС;

(37) "відправлення" означає певну кількість тварин або товару, на які поширюється дія одного офіційного сертифіката, офіційного підтвердження або будь-якого іншого документа, яких транспортують тими самими транспортними засобами та які походять з тієї самої території або третьої країни та, крім товарів, що підпадають під дію правил, зазначених у пункті (g) статті 1(2), які належать до того самого типу, класу або опису;

(38) "пункт прикордонного контролю" означає місце та об’єкти, які належать йому, призначені державою-членом для здійснення офіційного контролю, передбачений у статті 47(1);

(39) "пункт вибуття" означає пункт прикордонного контролю або будь-яке інше місце, визначене державою-членом, у якому покидають митну територію Союзу тварини, які підпадають під дію Регламенту (ЄС) № 1/2005;

(40) "надходження до Союзу", "прибуття до Союзу", "ввезення до Союзу" або "ввезення на територію Союзу" означає дію із ввезення тварин та товарів на одну з територій, що перелічені в додатку Iцього Регламенту, з-поза меж цих територій, крім як у зв’язку з правилами, зазначеними у пункті (g)статті 1(2), для яких під цим терміном необхідно розуміти дію із ввезення товарів на "територію Союзу", як означено в другому підпараграфі статті 1(3) Регламенту (ЄС) 2016/2031;

(41) "перевірка документів" означає вивчення офіційних сертифікатів, офіційних підтверджень та інших документів, включно з документами комерційного характеру, які повинні в обов’язковому порядку супроводжувати відправлення, як передбачено правилами, зазначеними у статті 1(2), статтею 56(1) або імплементаційними актами, ухваленими відповідно до статей77(3), 126(3), 128(1)та 129(1);

(42) "перевірка тотожності" означає візуальне інспектування для перевірки того, що вміст та марковання відправлення, включно з позначками на тваринах, пломбами та транспортними засобами, відповідають інформації, наведеній в офіційних сертифікатах, офіційних підтвердженнях та в інших документах, що його супроводжують;

(43) "фізична перевірка" означає перевірку тварин або товарів та, у відповідних випадках, перевірки паковання, транспортних засобів, марковання і температури, відбір зразків для аналізів, випробувань або діагностики та будь-які інші перевірки, необхідні для перевірки відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2);

(44) "транзит" означає переміщення з однієї третьої країни до іншої третьої країни із проїздом під митним наглядом через одну з територій, перелічених у додатку I, або з однієї з територій, перелічених у додатку I, на іншу територію, наведену в переліку в додатку I, після проїзду через територію третьої країни, крім як у зв’язку з правилами, зазначеними у пункті (g) статті 1(2), для яких під цим терміном необхідно розуміти одне з такого:

(a) переміщення з однієї третьої країни до іншої третьої країни, як визначено у першому підпараграфі статті 1(3) Регламенту (ЄС) 2016/2031, із проїздом під митним наглядом через "територію Союзу", як визначено у другому підпараграфі статті 1(3) зазначеного Регламенту; або

(b) переміщення із "території Союзу" на іншу частину "території Союзу", як визначено у другому підпараграфі статті 1(3) Регламенту (ЄС) 2016/2031, із проїздом через територію третьої країни, як визначено у першому підпараграфі статті 1(3) зазначеного Регламенту;

(45) "нагляд з боку митних органів" означає митний нагляд, як означено у пункті (27) статті 5 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 (- 5);

(46) "контроль з боку митних органів" означає митний контроль, як означено у пункті (3) статті 5 Регламенту (ЄС) № 952/2013;

(47) "офіційне затримання" означає процедуру, у рамках якої компетентні органи забезпечують, щоб тварини та товари, які є предметом офіційного контролю, до ухвалення рішення про їх призначення не були переміщені або не зазнавали будь-якого втручання; цей термін включає зберігання операторами відповідно до інструкцій та під контролем компетентних органів;

(48) "журнал поїздки" означає документ, визначений у пунктах 1-5 додатка II до Регламенту (ЄС) № 1/2005;

(49) "офіційний представник" означає представника компетентних органів, який пройшов підготовку згідно з вимогами, встановленимистаттею 18, та працевлаштований для виконання певних завдань офіційного контролю або певних завдань, пов’язаних із іншою офіційною діяльність;

(50) "м’ясо та їстівні м’ясні субпродукти" означає, для цілей пункту (a)статті 49(2) цього Регламенту, продукти, перелічені у підгрупах 0201-0208 глави 2 секції I частини II додатка I до Регламенту Ради (ЄЕС) № 2658/87(- 6);

(51) "позначка придатності" означає позначку, яку наносять після здійснення офіційного контролю, зазначеного у пунктах (a) та(c) статті 18(2), та яка підтверджує той факт, що м’ясо є придатним для споживання людиною.

1. Для кожної сфери, що її регулюють правила, зазначені у статті 1(2), держави-члени призначають компетентний орган або органи, на які вони покладають відповідальність за організацію або здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності.

2. Якщо для однієї сфери на національному, регіональному або місцевому рівні держави-члени покладають відповідальність за організацію або здійснення офіційного контролю чи іншої офіційної діяльності на більше ніж один компетентний орган, або якщо компетентним органам, призначеним відповідно до параграфа 1, дозволено у рамках такого призначення передавати конкретні повноваження щодо здійснення офіційного контролю або іншої офіційної діяльності іншим органам публічної влади, держава-член:

(a) забезпечує дієву та ефективну координацію між усіма залученими органами, а також послідовність та ефективність здійснення офіційного контролю або іншої офіційної діяльності по всій своїй території; та

(b) відповідно до конституційних вимог держави-члена призначає єдиний орган, відповідальний за координацію співпраці та зв’язки з Комісією й іншими державами-членами з питань офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, здійснюваних у кожній зі сфер, що регулюються правилами, зазначеними у статті 1(2).

3. Компетентні органи, відповідальні за перевірку відповідності правилам, зазначеним у пункті (i) статті 1(2), можуть покладати певні повноваження, пов’язані зі здійсненням офіційного контролю або іншої офіційної діяльності, на один або більше органів контролю органічних продуктів. У таких випадках вони присвоюють кодовий номер кожному з них.

4. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про контактні дані та про будь-які зміни стосовно:

(a) компетентних органів, призначених відповідно до параграфа 1;

(b) єдиних органів, призначених відповідно до пункту (b) параграфа 2;

(c) органів контролю органічних продуктів, зазначених у параграфі 3;

(d) делегованих органів, зазначених у статті 28(1).

Держави-члени також повинні зробити інформацію, зазначену в першому підпараграфі, доступною для широкої громадськості, в тому числі й у мережі Інтернет.

1. Компетентні органи та органи контролю органічних продуктів повинні:

(a) запровадити процедури та/або механізми для забезпечення здійснення ефективного та належного офіційного контролю та іншої офіційної діяльності;

(b) запровадити процедури та/або механізми для забезпечення неупередженості, якості та послідовності офіційного контролю та іншої офіційної діяльності на всіх рівнях;

(c) запровадити процедури та/або механізми для забезпечення відсутності будь-якого конфлікту інтересів персоналу, який бере участь у здійсненні офіційного контролю та іншої офіційної діяльності;

(d) мати в наявності належні лабораторні потужності для проведення аналізів, випробувань та діагностики, або мати доступ до таких лабораторних потужностей;

(e) мати в наявності достатню кількість достатньо кваліфікованого та досвідченого персоналу для ефективного і дієвого здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, або мати доступ до такого кваліфікованого персоналу;

(f) мати достатні потужності та обладнання, та забезпечувати його належне технічне обслуговування з метою ефективного і дієвого здійснення персоналом офіційного контролю та іншої офіційної діяльності;

(g) мати законні повноваження на здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, а також на вчинення дій, передбачених цим Регламентом та правилами, зазначеними у статті 1(2);

(h) запровадити юридичні процедури для забезпечення того, щоб персонал мав доступ до приміщень і документів операторів мірою, необхідною для належного виконання ними своїх завдань;

(i) запровадити плани дій у разі надзвичайних ситуацій, та бути готовим виконувати такі плани у разі виникнення надзвичайної ситуації, у відповідних випадках, згідно з правилами, зазначеними у статті 1(2).

2. Будь-яке призначення офіційного ветеринара повинне здійснюватися у письмовій формі та повинне визначати заходи офіційного контролю, іншої офіційної діяльності та пов’язані завдання, для яких здійснюється призначення. Вимоги до персоналу компетентних органів, передбачені у цьому Регламенті, включно з вимогою відсутності будь-якого конфлікту інтересів, застосовуються також і до офіційних ветеринарів.

3. Будь-яке призначення офіційного фітосанітарного інспектора повинне здійснюватися у письмовій формі та повинне визначати заходи офіційного контролю, іншої офіційної діяльності та пов’язані завдання, для яких здійснюється призначення. Вимоги до персоналу компетентних органів, передбачені у цьому Регламенті, включно з вимогою відсутності будь-якого конфлікту інтересів, застосовуються також і до офіційних фітосанітарних інспекторів.

4. Персонал, який здійснює офіційний контроль та іншу офіційну діяльність, повинен:

(a) пройти належну підготовку у своїй сфері компетенції, щоб виконувати свої зобов’язання компетентно та здійснювати офіційний контроль та іншу офіційну діяльність в узгоджений спосіб;

(b) підтримувати обізнаність у питаннях, що належать до його компетенції, та проходити регулярну додаткову підготовку мірою необхідності; та

(c) проходити підготовку з предметних питань, визначених у главі I додатка II, та щодо зобов’язань компетентних органів, які випливають з цього Регламенту, у відповідних випадках.

Компетентні органи, органи контролю органічних продуктів та делеговані органи розробляють та запроваджують програми підготовки для забезпечення того, щоб персонал, який здійснює офіційний контроль та іншу офіційну діяльність, пройшов підготовку, зазначену в пунктах (a), (b) та (c).

5. Якщо більше ніж один підрозділ компетентного органу є компетентним у здійсненні офіційного контролю або іншої офіційної діяльності, повинно бути забезпечено дієву та ефективну координацію і співпрацю між такими різними підрозділами.

1. Щоб забезпечити відповідність цьому Регламенту, компетентні органи повинні проводити внутрішні аудити або замовляти зовнішні аудити та вживати належних заходів за результатами таких аудитів.

2. Аудити, зазначені у параграфі 1, повинні проходити незалежну перевірку та проводитися у прозорий спосіб.

Рішення, ухвалені компетентними органами відповідно до статті 55, статті 66(3)та (6), статті 67, пункту (b) статті 137(3), та статті 138(1) і (2), стосовно фізичних або юридичних осіб, можуть бути оскаржені такими особами у порядку, передбаченому національним правом.

Право на оскарження не впливає на зобов’язання компетентних органів стосовно вчинення невідкладних дій для усунення чи стримання ризиків для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля згідно з цим Регламентом та згідно з правилами, зазначеними у статті 1(2).

1. Із урахуванням положень параграфа 3 компетентні органи повинні не розкривати інформацію, отриману під час виконання ними своїх зобов’язань у контексті офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, перед третіми особами у випадках, коли згідно з національним законодавством або законодавством Союзу така інформація за своїм характером належить до професійної таємниці.

З цією метою держави-члени повинні забезпечити встановлення належних обов’язків щодо конфіденційності для персоналу та інших фізичних осіб, задіяних у здійсненні офіційного контролю та іншої офіційної діяльності.

2. Параграф 1 також застосовується до органів контролю органічних продуктів, делегованих органів та фізичних осіб, яким були делеговані конкретні завдання з офіційного контролю, а також до офіційних лабораторій.

3. Крім випадків, коли існує переважний суспільний інтерес у розкритті інформації, що належить до професійної таємниці згідно з параграфом 1, та без обмеження ситуацій, у яких розкриття вимагається законодавством Союзу або національним законодавством, така інформація повинна включати інформацію, розкриття якої призвело б до порушення:

(a) мети інспектувань, розслідувань або аудитів;

(b) захисту комерційних інтересів оператора або будь-якої іншої фізичної або юридичної особи; або

(c) захисту судового провадження та юридичної консультації.

4. Компетентні органи при встановленні існування переважного суспільного інтересу у розкритті інформації, що належить до професійної таємниці згідно з параграфом 1, між іншим повинні брати до уваги можливі ризики для здоров’я людей, тварин чи рослин або для довкілля, а також характер, серйозність та масштаб таких ризиків.

5. Обов’язки щодо забезпечення конфіденційності, передбачені у цій статті, не забороняють компетентним органам публікувати або в інший спосіб оприлюднювати для широкої громадськості інформацію про результати офіційного контролю щодо окремих операторів за умови, - якщо при цьому не відбувається обмеження ситуацій, за яких розкриття вимагається законодавством Союзу або національним законодавством, - що виконано такі умови:

(a) залученому оператору надано можливість подати коментарі до інформації, яку компетентний орган має намір опублікувати або в інакший спосіб оприлюднити для широкої громадськості, до опублікування такої інформації або надання доступу до неї, з урахуванням невідкладності ситуації; та

(b) інформація, яка публікується або в інакший спосіб оприлюднюється для широкої громадськості, враховує коментарі, подані залученим оператором, або інформація публікується чи оприлюднюється разом з такими коментарями.

1. Компетентні органи здійснюють офіційний контроль усіх операторів регулярно, на основі ризиків та з належною частотою, беручи до уваги:

(a) виявлені ризики, пов’язані з:

(i) тваринами та товарами;

(ii) діяльністю, що перебуває під контролем операторів;

(iii) розташуванням діяльності або операцій, що здійснюються операторами;

(iv) використанням продуктів, процесів, матеріалів або речовин, які можуть впливати на безпечність харчових продуктів, цілісність та непорушність, або безпечність кормів, здоров’я і благополуччя тварин, здоров’я рослин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, які можуть також чинити негативний вплив на довкілля;

(b) будь-яку інформацію, що свідчить про імовірність того, що споживачів може бути введено в оману, зокрема, щодо природи, характерних ознак, властивостей, складу, кількості, терміну придатності, країни походження або місця походження, способу виготовлення або виробництва харчових продуктів;

(c) історію записів оператора стосовно результатів офіційного контролю, який вони проходили, та їх відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2);

(d) надійність та результати власного контролю, який здійснювали оператори або третя сторона за їхнім запитом, включно із, у відповідних випадках, приватними схемами забезпечення якості, для цілей гарантування відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2); та

(e) будь-яку інформацію, що може свідчити про невідповідність правилам, зазначеним у статті 1(2).

2. Компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль регулярно та з належною частотою, встановленою на основі ризиків, для виявлення навмисного порушення правил, зазначених у статті 1(2), вчиненого у рамках шахрайської або оманливої практики, а також беручи до уваги інформацію стосовно таких порушень, надану через механізми адміністративної допомоги, передбачені статтями 102-108, та будь-яку іншу інформацію, що свідчить про імовірність таких порушень.

3. Офіційний контроль, що його здійснюють перед введенням в обіг або переміщенням певних тварин та товарів у розрізі видачі офіційних сертифікатів або офіційних підтверджень, які вимагаються правилами, зазначеними у статті 1(2), як умова для введення в обіг або переміщення тварин або товарів, здійснюють із дотриманням обох таких елементів:

(a) правил, зазначених у статті 1(2);

(b) застосовних делегованих та імплементаційних актів, ухвалених Комісією відповідно до статей 18-27.

4. Офіційний контроль здійснюють без попереднього повідомлення, крім випадків, коли таке повідомлення належним чином обґрунтоване та необхідне для того, щоб офіційний контроль було здійснено. У разі офіційного контролю на запит оператора, компетентний орган може ухвалити рішення щодо того, чи здійснювати офіційний контроль з попереднім повідомленням або без нього. Офіційний контроль з попереднім повідомленням не виключає офіційного контролю без попереднього повідомлення.

5. Офіційний контроль здійснюють мірою можливості так, щоб адміністративний тягар для операторів та порушення їхньої діяльності було зведено до необхідного мінімуму, однак щоб це не мало негативного впливу на ефективність такого контролю.

6. Компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль в однаковий спосіб, при цьому беручи до увагу потребу в адаптації контролю до специфічних ситуацій, незалежно від того стосується контроль тварин або товарів:

(a) доступних на ринку Союзу, незалежно від того чи походять вони з держави-члена, у якій офіційний контроль здійснюється, або з іншої держави-члена;

(b) призначених для експорту з Союзу; або

(c) що надходять до Союзу.

7. Лише у разі, якщо це суворо необхідно для організації офіційного контролю, держави-члени призначення можуть вимагати від операторів, які доставили для них тварин або товари з іншої держави-члена, щоб вони звітували про прибуття таких тварин або товарів.

1. Мірою, якою це необхідно для підтвердження відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2), компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль щодо:

(a) тварин та товарів на будь-якій стадії виробництва, перероблення, розповсюдження та використання;

(b) речовин, матеріалів або інших предметів, які можуть мати вплив на характеристики або здоров’я тварин та товарів та на їх відповідність застосовним вимогам, на будь-якій стадії виробництва, перероблення, розповсюдження та використання;

(c) операторів стосовно діяльності, включно з утриманням тварин, обладнання, транспортних засобів, приміщень та інших місць, що перебувають під їхнім контролем, а також прилеглих територій та пов’язаної документації.

2. Без обмеження правил стосовно наявних переліків або реєстрів, створених на основі правил, зазначених у статті 1(2), компетентні органи складають та підтримують в актуалізованому стані перелік операторів. Якщо такий перелік вже існує для інших цілей, його можна також використовувати і для цілей цього Регламенту.

3. Комісія повинна ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 для внесення змін до цього Регламенту стосовно визначення категорій операторів, яких буде виключено з переліку операторів, зазначеного в параграфі 2 цієї статті, якщо їх включення до такого переліку призведе до непропорційного адміністративного тягаря для них порівняно з ризиком, пов’язаним із їхньою діяльністю.

1. Компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль із високим рівнем прозорості та повинні принаймні раз на рік оприлюднювати для громадськості, зокрема, шляхом публікування в мережі Інтернет, відповідну інформацію стосовно організації та здійснення офіційного контролю.

Вони повинні також забезпечувати регулярне та своєчасне опублікування інформації про таке:

(a) тип, кількість та результати офіційного контролю;

(b) тип та кількість виявлених випадків невідповідності;

(c) тип та кількість випадків, коли компетентні органи вживали заходів відповідно до статті 138; та

(d) тип та кількість випадків, коли було застосовано санкції, передбачені у статті 139.

Інформація, зазначена у пунктах (a)-(d) другого підпараграфа цього параграфа, у відповідних випадках може бути надана шляхом публікації щорічного звіту, зазначеного у статті 113(1).

2. Компетентні органи повинні встановити процедури для забезпечення належного усунення будь-яких неточностей в інформації, що її публікують для громадськості.

3. Компетентні органи можуть публікувати або в інший спосіб робити доступною для громадськості інформацію про рейтинги окремих операторів на основі результатів одного чи більше випадків офіційного контролю за умови, що дотримано таких вимог:

(a) рейтингові критерії є об’єктивними, прозорими та доступними публічно; та

(b) запроваджено належні механізми для забезпечення справедливості, узгодженості та прозорості процесу виставлення рейтингових оцінок.

1. Компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль відповідно до задокументованих процедур.

Такі процедури повинні покривати тематичні сфери процедур контролю, які визначено в главі II додатка II, та повинні містити інструкції для персоналу, який здійснює офіційний контроль.

2. Компетентні органи повинні запровадити процедури верифікації контролю.

3. Компетентні органи повинні:

(a) вчиняти коригувальні дії у всіх випадках, коли у результаті застосування процедур, передбачених у параграфі 2, виявлено недоліки; та

(b) оновлювати задокументовані процедури, передбачені у параграфі 1, у відповідних випадках.

4. Параграфи 1, 2 та 3 також повинні застосовуватися до делегованих органів та органів контролю органічних продуктів.

1. Компетентні органи повинні складати письмові записи про кожен випадок офіційного контролю, який вони здійснюють. Такі записи можуть бути виконані у паперовій або в електронній формі.

Такі записи повинні містити:

(a) опис мети офіційного контролю;

(b) застосовані методи контролю;

(c) результати офіційного контролю; та

(d) у відповідних випадках, дії, вжиття яких від залученого оператора вимагають компетентні органи за результатами здійсненого офіційного контролю.

2. Крім випадків, коли правила судового розслідування або захисту судового провадження вимагають інакше, операторам, які є об’єктом офіційного контролю, на їхній запит повинна надаватися копія записів, передбачених у параграфі 1, крім як у разі видачі офіційного сертифіката або офіційного підтвердження. Компетентні органи негайно інформують оператора у письмовій формі про будь-який випадок невідповідності, виявлений під час офіційного контролю.

3. Якщо офіційний контроль вимагає тривалої або регулярної присутності персоналу або представників компетентних органів у приміщеннях оператора, зазначені у параграфі 1 записи необхідно виготовляти з такою частотою, яка дає змогу компетентним органам та оператору бути:

(a) регулярно поінформованими про ступінь відповідності; та

(b) негайно поінформованими про будь-який випадок невідповідності, виявлений під час офіційного контролю.

4. Параграфи 1, 2 та 3 також застосовуються до делегованих органів, органів контролю органічних продуктів та фізичних осіб, яким були делеговані певні завдання з офіційного контролю.

Методи і засоби офіційного контролю повинні включати, залежно від випадку, таке:

(a) вивчення заходів з контролю, запроваджених операторами, та отриманих результатів;

(b) інспектування:

(i) обладнання, транспортних засобів, приміщень та інших місць, що перебувають під їхнім контролем, а також прилеглих територій;

(ii) тварин та товарів, включно з напівфабрикатами, сировини, інгредієнтів, допоміжних матеріалів для перероблення та інших продуктів, що їх використовують для приготування та виробництва товарів або для годування чи оброблення тварин;

(iii) мийних та профілактичних продуктів і процесів;

(iv) простежуваності, маркування, представлення, рекламування та відповідних пакувальних матеріалів, включно з матеріалами, що контактують із харчовими продуктами;

(c) контроль гігієнічних умов у приміщеннях операторів;

(d) оцінювання процедур належної виробничої практики, належної гігієнічної практики, належної фермерської практики та процедур на основі принципів системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках (НАССР);

(e) вивчення документів, обліку для цілей простежуваності та інших записів, які можуть мати значення для оцінювання відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2), включно з документами, що супроводжують харчові продукти, кормові продукти та будь-які речовини або матеріали, що прибувають до потужності або вибувають з неї, у відповідних випадках;

(f) інтерв’ю з операторами та з їхнім персоналом;

(g) перевірка вимірювань, які виконує оператор, а також інших результатів випробувань;

(h) відбір зразків, аналіз, діагностика та випробування;

(i) аудити операторів;

(j) будь-яка інша діяльність, необхідна для виявлення випадків невідповідності.

1. Мірою, якою це необхідно для здійснення офіційного контролю або іншої офіційної діяльності, оператори повинні, якщо від них цього вимагають компетентні органи, надати персоналу компетентних органів доступ до:

(a) обладнання, транспортних засобів, приміщень та інших місць, що перебувають під їхнім контролем, а також прилеглих територій;

(b) їхніх комп’ютеризованих систем управління інформацією;

(c) тварин та товарів, що перебувають під їхнім контролем;

(d) їхніх документів та будь-якої іншої відповідної інформації.

2. Під час здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, оператори повинні надавати допомогу та співпрацювати з персоналом компетентних органів або органів контролю органічних продуктів у здійсненні ними своїх завдань.

3. Оператор, відповідальний за відправлення, що надходить до Союзу, повинен додатково до обов’язків, визначених у параграфах 1 та 2, невідкладно надати у паперовій або електронній формі всю інформацію, що стосується тварин та товарів.

4. Комісія може шляхом ухвалення імплементаційних актів встановити правила щодо співпраці та обміну інформацією між операторами та компетентними органами стосовно прибуття та розвантажування тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), якщо це необхідно для забезпечення їх повної ідентифікації та ефективного здійснення офіційного контролю щодо таких тварин та товарів. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

5. Для цілей статті 10(2)та з урахуванням статті 10(3), оператори повинні надавати компетентним органам щонайменше оновлення такої інформації:

(a) власного найменування та правової форми; та

(b) конкретні види діяльності, що їх вони здійснюють, включно з видами діяльності, які вони здійснюють із використанням засобів дистанційної комунікації, а також місця, що перебувають під їхнім контролем.

6. Зобов’язання операторів, визначені в цій статті, також застосовуються у випадках, коли офіційний контроль та інша офіційна діяльність здійснюються офіційними ветеринарами, офіційними фітосанітарними інспекторами, делегованими органами, органами контролю та фізичними особами, яким було делеговано певні завдання офіційного контролю або певні завдання, пов’язані з іншою офіційною діяльністю.

1. У сферах, що регулюються правилами, передбаченими у цій секції, такі правила застосовуються на додаток до інших правил, визначених у цьому Регламенті.

2. При ухваленні делегованих актів та імплементаційних актів, передбачених у цій секції, Комісія повинна брати до уваги таке:

(a) досвід, здобутий компетентними органами та операторами ринку кормів та харчових продуктів при застосуванні процедур, зазначених у статті 5 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 852/2004 (- 7) та статті 6 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 183/2005 (- 8);

(b) розвиток науки і технологій;

(c) очікування споживачів щодо складу харчових продуктів та змін у моделях споживання харчових продуктів;

(d) ризики для здоров’я людей, тварин і рослин, які пов’язані з тваринами та товарами; та

(e) інформація про можливі умисні порушення, вчинені в рамках шахрайських чи оманливих практик.

3. При ухваленні делегованих актів та імплементаційних актів, передбачених у цій секції, та до тієї міри, до якої це не перешкоджатиме досягненню цілей, передбачених правилами, зазначеними у статті 1(2), Комісія також повинна брати до уваги таке:

(a) потребу в сприянні застосуванню делегованих актів та імпелементаційних актів, з урахуванням характеру і розміру малих підприємств;

(b) потребу в збереженні можливості подальшого використання традиційних методів на будь-якій стадії виробництва, перероблення або розповсюдження харчових продуктів, та виробництва традиційних харчових продуктів; та

(c) потреби операторів, розташованих у регіонах, які перебувають під впливом специфічних географічних обмежень.

Для цілей статті 18:

(a) "під відповідальністю офіційного ветеринара" означає, що офіційний ветеринар доручає виконання дії офіційному представнику;

(b) "під наглядом офіційного ветеринара" означає, що дію виконує офіційний представник під відповідальністю офіційного ветеринара, та за його присутності у приміщенні протягом часу, необхідного для виконання дії;

(c) "передзабійний огляд" означає перевірку, проведену перед власне забоєм, вимог щодо здоров’я людей і тварин та благополуччя тварин, та, у відповідних випадках, включно з клінічним обстеженням кожної окремої тварини, а також перевірку інформації про харчовий ланцюг, як зазначено у секції III додатка II до Регламенту (ЄС) № 853/2004;

(d) "післязабійний огляд" означає перевірку на бойні або на потужності з перероблення диких тварин відповідності вимогам, що застосовуються до:

(i) туш, як визначено у пункті 1.9 додатка I до Регламенту (ЄС) № 853/2004, та побічних продуктів, як визначено у пункті 1.11 зазначеного додатка, для цілей ухвалення рішення про те, чи придатне м’ясо до споживання людиною,

(ii) безпечного видалення специфічних ризикових матеріалів; та

(iii) здоров’я та благополуччя тварин.

1. Офіційний контроль, що його здійснюють з метою перевірки відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2) цього Регламенту, щодо продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною, повинен включати перевірку відповідності вимогам, встановленим у регламентах (ЄС) № 852/2004, (ЄС) № 853/2004, (ЄС) № 1069/2009 та (ЄС) № 1099/2009, залежно від конкретного випадку.

2. Офіційний контроль, зазначений у параграфі 1, який здійснюється стосовно виробництва м’яса, повинен включати:

(a) передзабійний огляд, який проводить у бойні офіційний ветеринар, якому в попередньому відборі тварин можуть допомагати офіційні представники, які мають відповідну підготовку;

(b) як відступ від пункту (a), стосовно свійської птиці та зайцеподібних, передзабійний огляд, який проводиться офіційним ветеринаром, під відповідальністю офіційного ветеринара або, у разі наявності на місці достатніх гарантій, під наглядом офіційного ветеринара;

(c) післязабійний огляд, який проводиться офіційним ветеринаром, під відповідальністю офіційного ветеринара або, у разі наявності достатніх гарантій, під наглядом офіційного ветеринара;

(d) інші заходи офіційного контролю, які проводяться на бойнях, потужностях із розбирання та обвалювання м’яса та потужностях із перероблення диких тварин офіційним ветеринаром, під відповідальністю офіційного ветеринара або, у разі наявності на місці достатніх гарантій, під наглядом офіційного ветеринара з метою перевірки відповідності вимогам, що стосуються:

(i) гігієни виробництва м’яса;

(ii) наявності залишків ветеринарних лікарських засобів та забрудників у продуктах тваринного походження, призначених для споживання людиною;

(iii) аудитів належної гігієнічної практики та процедур, що ґрунтуються на принципах НАССР;

(iv) лабораторних випробувань для виявлення наявності зоонозних збудників та хвороб тварин, а також для перевірки відповідності мікробіологічному критерію, як визначено в пункті (b) статті 2 Регламенту Комісії (ЄС) № 2073/2005(- 9);

(v) оброблення та утилізації побічних продуктів тваринного походження та специфічних ризикових матеріалів;

(vi) здоров’я та благополуччя тварин.

3. Компетентний орган може на основі аналізу ризиків дозволити персоналу бойні надавати допомогу у виконанні певних завдань, зокрема з відбору зразків та проведення випробувань для офіційного контролю, зазначеного у параграфі 2, на потужностях для забою свійської птиці або зайцеподібних або на потужностях для забою тварин інших видів за умови, що такий персонал:

(a) діє незалежно від виробничого персоналу бойні;

(b) пройшов належне навчання щодо виконання таких завдань; та

(c) виконує такі завдання у присутності та відповідно до інструкцій офіційного ветеринара або офіційного представника.

4. Якщо під час офіційного контролю, зазначеного в пунктах (a) та (c) параграфа 2, не було виявлено будь-якого недоліку, через який м’ясо могло б стати непридатним для споживання людиною, офіційним ветеринаром, під відповідальністю офіційного ветеринара, під наглядом офіційного ветеринара або, відповідно до умов, встановлених у параграфі 3, персоналом бойні повинно бути нанесено позначку придатності на свійських копитних, диких ссавців, вирощених на фермі, крім зайцеподібних, та великих диких тварин.

5. Офіційний ветеринар повинен залишатися відповідальним за рішення, ухвалені за результатами здійснення офіційного контролю, передбаченого у параграфах 2 та 4, навіть якщо виконання окремих дій він доручив офіційному представнику.

6. Для цілей офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1, який проводиться стосовно живих двостулкових молюсків, компетентні органи повинні класифікувати райони вирощування і витримування.

7. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині спеціальних правил для здійснення офіційного контролю, зазначеного у параграфах 2-6 цієї статті, щодо:

(a) визначення критеріїв та умов, як відступ від пункту (a) параграфа 2, за яких можна виконувати передзабійний огляд на певних бойнях під наглядом або під відповідальністю офіційного ветеринара за умови, що відступи не чинять негативного впливу на досягнення цілей цього Регламенту;

(b) визначення критеріїв та умов стосовно свійської птиці та зайцеподібних, за яких виникають достатні гарантії для здійснення офіційного контролю під відповідальністю офіційного ветеринара щодо передзабійних оглядів, зазначених у пункті (b) параграфа 2;

(c) визначення критеріїв та умов, як відступ від пункту (a) параграфа 2, за яких можна виконувати передзабійний огляд поза бойнею в разі вимушеного забою;

(d) визначення критеріїв та умов, як відступ від пунктів (a) та (b) параграфа 2, за яких можна виконувати передзабійний огляд у господарстві походження;

(e) визначення критеріїв та умов, за яких виникають достатні гарантії для здійснення офіційного контролю під відповідальністю офіційного ветеринара щодо післязабійних оглядів та аудиторської діяльності, зазначених у пунктах (c) та (d) параграфа 2;

(f) визначення критеріїв та умов, як відступ від пункту (c) параграфа 2, за яких, у разі вимушеного забою, післязабійний огляд повинен виконувати офіційний ветеринар;

(g) визначення критеріїв та умов, стосовно гребінцевих (Pectinidae), морських черевоногих та голотурій (Holothuroidea), як відступ від параграфа 6, за яких райони вирощування та витримування класифікувати не потрібно;

(h) спеціальних відступів для Rangifer tarandus tarandus, Lagopus lagopus та Lagopus mutus з метою надання дозволу на подальше використання старовинних місцевих і традиційних звичаїв та практик, за умови що відступи не впливають на досягнення цілей цього Регламенту;

(i) визначення критеріїв та умов, як відступ від пункту (d) параграфа 2, за яких офіційний контроль на потужностях з розбирання та обвалювання м’яса може здійснювати персонал, призначений та належним чином підготовлений компетентними органами для такої мети;

(j) спеціальних мінімальних вимог для персоналу компетентних органів та для офіційного ветеринара й офіційного представника з метою забезпечення належного виконання ними своїх завдань, передбачених у цій статті, включно зі спеціальними вимогами до мінімального обсягу навчання і підготовки;

(k) необхідних вимог до мінімального обсягу навчання і підготовки для персоналу боєнь, який допомагає у виконанні завдань, пов’язаних із офіційним контролем та іншою офіційною діяльністю відповідно до параграфа 3.

8. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо однакових практичних механізмів, необхідних для здійснення офіційного контролю, зазначеного в цій статті, стосовно:

(a) спеціальних вимог до здійснення офіційного контролю та однакової мінімальної періодичності такого офіційного контролю, беручи до уваги специфічні небезпечні фактори та ризики, які існують стосовно кожного продукту тваринного походження та різних процесів, через які продукт проходить, коли існує необхідність у встановлені мінімального рівня офіційного контролю для реагування на виявлені однакові небезпечні фактори та ризики, що їх можуть становити продукти тваринного походження;

(b) умов класифікації і моніторингу класифікованих районів вирощування та витримування для живих двостулкових молюсків;

(c) випадків, коли стосовно специфічних невідповідностей компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 137(2)та 138(2);

(d) організаційних питань проведення передзабійних та післязабійних оглядів, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) параграфа 2, включно з єдиними вимогами, необхідними для забезпечення існування достатніх гарантій у разі, коли офіційний контроль здійснюється під відповідальністю офіційного ветеринара;

(e) технічних вимог до позначки придатності та організаційні питання її нанесення;

(f) спеціальних вимог до здійснення офіційного контролю та однакової мінімальної періодичності такого офіційного контролю сирого молока, молочних продуктів та продуктів рибальства, коли існує необхідність у встановлені мінімального рівня офіційного контролю для реагування на виявлені однакові небезпечні фактори та ризики, що їх вони можуть становити.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

9. При дотриманні цілей цього Регламенту та особливо у частині вимог щодо безпечності харчових продуктів, держави-члени можуть ухвалювати національні інструменти щодо реалізації обмежених у часі та в масштабі пілотних проектів для оцінювання альтернативних організаційних аспектів здійснення офіційного контролю виробництва м’яса. Про такі національні інструменти повідомляють відповідно до процедури, встановленої у статтях 5 та 6 Директиви (ЄС) 2015/1535. Результати оцінювання, проведеного в рамках пілотних проектів, надсилають до Комісії як тільки їх буде отримано.

10. Для цілей статті 30 дозволено делегувати певні завдання офіційного контролю, зазначені у цій статті, одній чи більше фізичним особам.

1. Офіційний контроль для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пунктах (a) та (c) статті 1(2), повинен включати офіційний контроль на будь-якій стадії виробництва, перероблення та розповсюдження на предмет відповідних речовин, включно з речовинами, які використовуються в матеріалах, що контактують з харчовими продуктами, забрудників, недозволених, заборонених та небажаних речовин, використання або наявність яких у/на зернових культурах або тваринах, або для виробництва або перероблення харчових продуктів чи кормових продуктів може призвести до появи залишків таких речовин у харчових продуктах чи кормах.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині встановлення правил для здійснення офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, та для дій, що їх повинні вчиняти компетентні органи за результатами здійснення такого офіційного контролю. Такі делеговані акти повинні визначати правила щодо:

(a) конкретних вимог для здійснення офіційного контролю, включно із, у відповідних випадках, розмірами вибірки та стадією виробництва, перероблення та розповсюдження, на яких належить здійснювати відбір зразків відповідно до методів, що повинні використовуватися для відбору зразків та лабораторних аналізів, встановлених відповідно до пунктів (a) та (b) статті 34(6), беручи до уваги специфічні небезпечні фактори і ризики, пов’язані з речовинами, зазначеними у параграфі 1 цієї статті;

(b) випадків, коли стосовно невідповідності та підозри щодо невідповідності компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 137(2) та 138(2);

(c) випадків, коли стосовно невідповідності та підозри щодо невідповідності у зв’язку з тваринами або товарами з третіх країн компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 65-72.

3. Комісія за допомогою імплементаційних актів може встановлювати правила щодо однакових практичних механізмів, необхідних для здійснення офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1, та для дій, що їх повинні вчиняти компетентні органи після такого офіційного контролю, стосовно:

(a) однакової мінімальної частоти здійснення такого офіційного контролю, беручи до уваги небезпечні фактори та ризики, пов’язані з речовинами, зазначеними у параграфі 1;

(b) спеціальних додаткових механізмів та спеціальних додаткових положень на доповнення положень, що містяться у статті 110, для підготовки відповідних частин багаторічного національного плану контролю (БНПК), передбаченого у статті 109(1);

(c) спеціальних організаційних питань для активації механізму адміністративної допомоги, передбаченого у статтях 102-108.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

4. Для цілей статті 30 дозволено делегувати певні завдання офіційного контролю, зазначені у цій статті, одній чи більше фізичним особам.

1. Офіційний контроль для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пунктах (a), (c),(d), та (e)статті 1(2), повинен включати офіційний контроль тварин, продуктів тваринного походження, зародкових продуктів, побічних продуктів тваринного походження та похідних продуктів на будь-якій стадії виробництва, перероблення та розповсюдження.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині встановлення правил для здійснення офіційного контролю тварин, продуктів тваринного походження, зародкових продуктів, побічних продуктів тваринного походження та похідних продуктів для перевірки відповідності правилам Союзу, зазначеним у пунктах (d) та (e) статті 1(2), та для дій, що їх повинні вчиняти компетентні органи за результатами здійснення офіційного контролю. Такі делеговані акти повинні визначати правила щодо:

(a) специфічних вимог до здійснення офіційного контролю тварин, продуктів тваринного походження та зародкових продуктів для реагування на відомі небезпечні фактори та ризики для здоров’я людей і тварин через офіційний контроль, який здійснюється з метою перевірки відповідності інструментам із запобігання та контролю захворювань, встановленим відповідно до правил, зазначених у пункті (d) статті 1(2);

(b) специфічних вимог до здійснення офіційного контролю побічних продуктів тваринного походження та похідних продуктів для реагування на конкретні небезпечні фактори та ризики для здоров’я людей і тварин через офіційний контроль, який здійснюється з метою перевірки відповідності правилам, зазначеним у пункті (e) статті 1(2);

(c) випадків, коли стосовно невідповідності та підозри щодо невідповідності компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 137(2)та 138(2).

3. Комісія за допомогою імплементаційних актів може встановити правила щодо однакових практичних механізмів, необхідних для здійснення офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1, стосовно:

(a) однакової мінімальної періодичності здійснення такого офіційного контролю тварин, продуктів тваринного походження та зародкових продуктів, якщо є необхідним мінімальний рівень офіційного контролю для реагування на відомі однакові небезпечні фактори та ризики для здоров’я людей і тварин через офіційний контроль, який здійснюється з метою перевірки відповідності інструментам із запобігання та контролю захворювань, встановленим відповідно до правил, зазначених у пункті (d) статті 1(2); та

(b) однакової мінімальної періодичності здійснення такого офіційного контролю побічних продуктів тваринного походження та похідних продуктів, якщо є необхідним мінімальний рівень офіційного контролю для реагування на конкретні небезпечні фактори та ризики для здоров’я людей і тварин через офіційний контроль, який здійснюється з метою перевірки відповідності правилам, зазначеним у пункті (e) статті 1(2);

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

4. Для цілей статті 30 дозволено делегувати певні завдання офіційного контролю, зазначені у цій статті, одній чи більше фізичним особам.

1. Офіційний контроль для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пункті (f)статті 1(2), повинен здійснюватися стосовно всіх відповідних стадій виробництва, перероблення і розповсюдження по всьому агропродовольчому ланцюзі.

2. Офіційний контроль для перевірки відповідності правилам, що передбачають вимоги до благополуччя тварин при їх транспортуванні, зокрема, визначені у Регламенті (ЄС) № 1/2005, повинен включати:

(a) у разі тривалих перевезень між державами-членами та третіми країнами, офіційний контроль, що здійснюється перед навантажуванням для перевірки придатності тварин до перевезення;

(b) у разі тривалих перевезень між державами-членами та третіми країнами, стосовно свійських коневих, інших ніж зареєстровані коневі та свійські тварини великої рогатої худоби, овець, кіз та свиней, та перед такими перевезеннями:

(i) офіційний контроль журналів поїздок для перевірки того, що журнал поїздки дійсно відображає фактичні обставини та свідчить про відповідність вимогам Регламенту (ЄС) № 1/2005; та

(ii) офіційний контроль для перевірки того, що перевізник, зазначений у журналі поїздки, має дійсний дозвіл не перевезення, сертифікат затвердження виду транспортного засобу для тривалих перевезень та кваліфікаційні сертифікати для водіїв та супровідного персоналу;

(c) у пунктах прикордонного контролю, передбачених у статті 59(1), та у пунктах вибуття:

(i) офіційний контроль придатності тварин до транспортування та транспортних засобів для перевірки відповідності главі II додатка I до Регламенту (ЄС) № 1/2005 та, якщо застосовно, його глави VI;

(ii) офіційний контроль для перевірки того, що перевізники дотримуються застосовних міжнародних угод та мають чинні дозволи на перевезення та кваліфікаційні сертифікати для водіїв і супровідного персоналу; та

(iii) офіційний контроль для перевірки того, чи здійснювалися або планується здійснення тривалих перевезень свійських коневих та свійських тварин великої рогатої худоби, овець, кіз та свиней.

3. Під час здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, компетентні органи повинні вживати необхідних заходів для уникнення або зведення до мінімуму будь-яких затримок між завантажуванням тварин та їх відправленням, або під час транспортування.

Компетентні органи повинні уникати затримання тварин під час транспортування, крім як у разі суворої необхідності у зв’язку з благополуччям тварин або у зв’язку з причинами здоров’я людей або тварин. Якщо існує потреба у затриманні тварин під час транспортування на довше ніж дві години, компетентні органи повинні забезпечити вжиття належних заходів для піклування про тварин та, якщо необхідно, для їх годування, поїння, розвантажування та розміщення.

4. Якщо за результатами здійснення офіційного контролю, зазначеного в пункті (b) параграфа 2, встановлено невідповідність, та якщо організатор не усунув таку невідповідність до початку тривалого перевезення шляхом внесення належних змін до організації транспортування, компетентні органи повинні заборонити таке тривале перевезення.

5. Якщо за результатами здійснення офіційного контролю, зазначеного в пункті (c) параграфа 2, компетентним органом було встановлено, що тварини не придатні до перевезення, вони повинні видати припис, щоб таких тварин було розвантажено, щоб їх напоїли, нагодували та забезпечили їм можливість відпочинку до відновлення ними придатності до продовження їх перевезення.

6. Повідомлення про невідповідність правилам, зазначеним у параграфі 1 цієї статті, для цілей статей 105 та 106 здійснюють:

(a) державі-члену, яка видала дозвіл перевізнику;

(b) якщо встановлено невідповідність будь-якому правилу, що стосується транспортного засобу, державі-члену, яка видала сертифікат затвердження транспортного засобу;

(c) якщо встановлено невідповідність будь-якому правилу, що стосується водіїв, державі-члену, яка видала водіям кваліфікаційний сертифікат.

7. Для цілей статті 30 дозволено делегувати певні завдання офіційного контролю, зазначені у цій статті, одній чи більше фізичним особам.

8. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині встановлення правил для здійснення офіційного контролю для перевірки відповідності правилам Союзу, зазначеним у пункті (f)статті 1(2). Такі делеговані акти повинні враховувати ризики для благополуччя тварин, пов’язані з фермерською діяльністю та з транспортом, забоєм і умертвінням тварин, а також повинні визначати правила щодо:

(a) спеціальних вимог до здійснення такого офіційного контролю у відповідь на ризики, пов’язані з тваринами різних видів та різними видами транспортних засобів, та на потребу в запобіганні здійснення невідповідних практик та у зведенні до мінімуму страждання тварин;

(b) випадків, коли стосовно специфічних невідповідностей компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 137(2) та 138(2);

(c) перевірки дотримання вимог до благополуччя тварин у пунктах прикордонного контролю та у пунктах вибуття, а також мінімальних вимог, що застосовуються до таких пунктів вибуття;

(d) спеціальних критеріїв та умов для активації механізмів адміністративної допомоги, передбачених у статтях 102-108;

(e) випадків та умов, у/за яких офіційний контроль з перевірки відповідності вимогам до благополуччя тварин може включати використання специфічних показників благополуччя тварин, заснованих на вимірюваних критеріях ефективності, та розробку таких показників на основі науково-технічних даних.

9. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює детальні правила щодо однакових практичних механізмів, необхідних для здійснення офіційного контролю з метою перевірки відповідності правилам Союзу, зазначеним пункті (f) статті 1(2), шляхом встановлення вимог до благополуччя тварин та визначення дій, що їх повинні вчиняти компетентні органи за результатами такого офіційного контролю, стосовно:

(a) однакової мінімальної періодичності здійснення такого офіційного контролю, якщо є необхідним мінімальний рівень офіційного контролю у відповідь на ризики, пов’язані з тваринами різних видів та різними видами транспортних засобів, та на потребу в запобіганні здійснення невідповідних практик та у зведенні до мінімуму страждання тварин; та

(b) практичних механізмів ведення письмового обліку заходів офіційного контролю та періоду їх зберігання.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Офіційний контроль для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пункті (g)статті 1(2), повинен включати офіційний контроль шкідливих організмів, рослин, рослинних продуктів та інших предметів, а також професійних операторів та інших осіб, що підпадають під дію таких правил.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині встановлення правил для здійснення офіційного контролю рослин, рослинних продуктів та інших предметів для перевірки відповідності правилам Союзу, зазначеним у пункті (g) статті 1(2), які застосовуються до таких товарів, та для дій, що їх повинні вчиняти компетентні органи за результатами здійснення такого офіційного контролю. Такі делеговані акти повинні визначати правила щодо:

(a) спеціальних вимог до здійснення такого офіційного контролю щодо завезення до Союзу та переміщення по Союзу окремих рослин, рослинних продуктів та інших предметів, що підпадають під правила, зазначені у пункті (g) статті 1(2), у відповідь на відомі небезпечні фактори і ризики для здоров’я рослин, пов’язані з окремими рослинами, рослинними продуктами та іншими предметами певного походження або місця походження; та

(b) випадків, коли стосовно специфічних невідповідностей компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 137(2) та 138(2).

3. Комісія шляхом ухвалення імплементаційних актів встановлює щодо однакових практичних механізмів здійснення офіційного контролю рослин, рослинних продуктів та інших предметів для перевірки відповідності правилам Союзу, зазначеним у пункті (g) статті 1(2), які застосовуються до таких товарів, та щодо дій, що їх повинні вчиняти компетентні органи за результатами здійснення такого офіційного контролю, правила стосовно:

(a) однакової мінімальної періодичності здійснення такого офіційного контролю, якщо є необхідним мінімальний рівень офіційного контролю у відповідь на відомі однакові ризики та небезпечні фактори для здоров’я рослин, пов’язані з окремими рослинами, рослинними продуктами та іншими предметами певного походження або місця походження;

(b) однакової періодичності здійснення з боку компетентних органів офіційного контролю операторів, яким дозволено видавати паспорти рослин відповідно до статті 84(1) Регламенту (ЄС) 2016/2031, беручи до уваги наявність або відсутність запровадження такими операторами плану управління зумовленими шкідливими організмами ризиками, як вказано у статті 91 зазначеного Регламенту, для рослин, рослинних продуктів та інших предметів, які вони виробляють;

(c) однакової періодичності здійснення з боку компетентних органів офіційного контролю операторів, яким дозволено наносити відповідно до статті 96(1) Регламенту (ЄС) 2016/2031 або видавати офіційне підтвердження відповідно до пункту (a) статті 99 (2) зазначеного Регламенту.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

4. Для цілей статті 30 дозволено делегувати певні завдання офіційного контролю, зазначені у цій статті, одній чи більше фізичним особам.

1. Офіційний контроль для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пунктах (a),(b) і (c)статті 1(2), повинен включати ГМО, що їх використовують для виробництва харчових продуктів і кормів та генетично модифікованих харчових продуктів і кормів, та повинен здійснюватися стосовно всіх відповідних стадій виробництва, перероблення і розповсюдження по всьому агропродовольчому ланцюзі.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині встановлення правил для здійснення офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, та для дій, що їх повинні вчиняти компетентні органи після такого офіційного контролю. Такі делеговані акти повинні враховувати потребу у забезпеченні мінімального рівня офіційного контролю, щоб запобігати практикам, які порушують правила, зазначені у пункті (b) статті 1(2), та повинні встановлювати:

(a) спеціальні вимоги для здійснення офіційного контролю у відповідь на відомі однакові небезпечні фактори та ризики, що стосуються:

(i) присутності в агропродовольчому ланцюзі ГМО, що їх використовують для виробництва харчових продуктів і кормів та генетично модифікованих харчових продуктів і кормів, які не було дозволено відповідно до Директиви 2001/18/ЄС або Регламенту (ЄС) № 1829/2003;

(ii) культивації ГМО, що їх використовують для виробництва харчових продуктів і кормів, та правильного виконання плану для моніторингу, зазначеного в пункті (e) статті 13 (2) Директиви 2001/18/ЄС та у пункті (b) статті 5 (5) і пункті (b) статті 17 (5) Регламенту (ЄС) № 1829/2003;

(b) випадки, коли стосовно специфічних невідповідностей компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 137(2) та 138(2).

3. Комісія за допомогою імплементаційних актів може встановити правила щодо однакових практичних механізмів, необхідних для здійснення офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1, з урахуванням потреби у забезпеченні мінімального рівня офіційного контролю, щоб запобігати практикам, які порушують правила стосовно однакової мінімальної періодичності такого офіційного контролю, якщо мінімальний рівень офіційного контролю є необхідним для реагування на виявлені однакові небезпечні фактори і ризики, які стосуються:

(a) присутності в агропродовольчому ланцюзі ГМО, що їх використовують для виробництва харчових продуктів і кормів та генетично модифікованих харчових продуктів і кормів, які не було дозволено відповідно до Директиви 2001/18/ЄС або Регламенту (ЄС) № 1829/2003;

(b) культивації ГМО, що їх використовують для виробництва харчових продуктів і кормів, та правильного виконання плану для моніторингу, зазначеного в пункті (e) статті 13 (2) Директиви 2001/18/ЄС та у пункті (b) статті 5 (5) і пункті (b) статті 17 (5) Регламенту (ЄС) № 1829/2003.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

4. Для цілейстатті 30дозволено делегувати певні завдання офіційного контролю, зазначені у цій статті, одній чи більше фізичним особам.

1. Офіційний контроль для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пункті (h) статті 1(2) цього Регламенту, повинен включати офіційний контроль активних речовин та антидотів, синергістів, коформулянтів та ад’ювантів, зазначених у статті 2(2) і (3) Регламенту (ЄС) № 1107/2009.

2. Для цілей визначення періодичності офіційного контролю на основі ризиків, зазначеного у параграфі 1, компетентні органи повинні також враховувати таке:

(a) результати відповідної моніторингової діяльності, включно з такою діяльністю щодо залишків пестицидів, що здійснюється для цілей статті 32(2) Регламенту (ЄС) № 396/2005 та статті 8 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС(- 10);

(b) інформацію про недозволені засоби захисту рослин, включно із незаконною торгівлею засобами захисту рослин, а також результати відповідного контролю, що здійснюється органами, зазначеними у статті 8 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 649/2012 (- 11); та

(c) інформацію про отруєння у зв’язку із засобами захисту рослин, включно з інформацією, доступною згідно зі статтею 56 Регламенту (ЄС) № 1107/2009, та інформацію про реагування на надзвичайні ситуації, за яких виникає небезпека для здоров’я, надану центрами, зазначеними у статті 45(1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1272/2008 (- 12).

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині встановлення правил для здійснення офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1 цієї статті. Такі делеговані акти повинні визначати правила щодо:

(a) спеціальних вимог для здійснення такого офіційного контролю у відповідь на виявлені однакові небезпечні фактори та ризики, які можуть становити засоби захисту рослин, стосовно виробництва, введення в обіг, надходження до Союзу, маркування, пакування, перевезення, зберігання та використання засобів захисту рослин, з метою забезпечення їх безпечного і сталого використання та для протидії незаконній торгівлі ними; та

(b) випадків, коли стосовно специфічних невідповідностей компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 137(2) та 138(2).

4. Комісія за допомогою імплементаційних актів може встановити детальні правила щодо однакових практичних механізмів, необхідних для здійснення офіційного контролю продуктів, зазначених у параграфі 1, щодо:

(a) однакової мінімальної періодичності здійснення такого офіційного контролю, якщо є необхідним мінімальний рівень офіційного контролю у відповідь на виявлені однакові небезпечні фактори та ризики, які можуть становити засоби захисту рослин, стосовно виробництва, введення в обіг, надходження до Союзу, маркування, пакування, перевезення, зберігання та використання засобів захисту рослин, з метою забезпечення їх безпечного і сталого використання та для протидії незаконній торгівлі ними;

(b) збору інформації, моніторингу та звітування про підозри на отруєння від засобів захисту рослин;

(c) збору інформації та моніторингу і звітування про недозволені засоби захисту рослин, зокрема, про незаконну торгівлю засобами захисту рослин.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

5. Для цілей статті 30 дозволено делегувати певні завдання офіційного контролю, зазначені у цій статті, одній чи більше фізичним особам.

Комісія за допомогою імплементаційних актів може встановити правила щодо однакових практичних механізмів, необхідних для здійснення офіційного контролю з метою перевірки відповідності результатам, зазначеним у пункті (i) статті 1(2), стосовно:

(a) спеціальних вимог та додаткового змісту на доповнення положень статті 110 з метою підготовки відповідних частин багаторічного національного плану контролю (БНПК), передбаченого у статті 109(1), та спеціальних додаткових положень щодо звітів, передбачених у статті 113;

(b) спеціальних обов’язків та завдань референс-центрів Європейського Союзу на доповнення положень, передбачених у статті 98;

(c) практичних механізмів для активування механізмів адміністративної допомоги, передбачених у статтях 102-108, включно з обміном інформацією стосовно випадків невідповідності або потенційної невідповідності між компетентними органами та делегованими органами;

(d) методів для використання під час відбору зразків та лабораторних аналізів і випробувань, за винятком будь-яких правил, що стосуються встановлення порогових значень.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Як відступ від статті 31(3), стосовно правил, зазначених у пункті (j) статті 1(2), якщо компетентні органи делегували рішення щодо надання дозволів на використання зареєстрованих найменувань продуктів, вони можуть також делегувати вжиття наведених нижче заходів:

(a) винесення припису про те, щоб певні види діяльності оператора підлягали систематичному або більш інтенсивному офіційному контролю;

(b) винесення припису оператору збільшити частоту власного контролю;

(c) винесення припису про внесення змін до маркування для досягнення відповідності специфікаціям продукту та правилам, зазначеним упункті (j) статті 1(2).

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині встановлення правил для здійснення офіційного контролю з метою перевірки відповідності правилам, зазначеним у пункті (j) статті 1(2). Такі делеговані акти повинні визначати правила щодо:

(a) вимог, методів та способів, зазначених у статтях 12 та 14, для офіційного контролю, що здійснюється для перевірки відповідності специфікаціям продукту та вимогам до маркування;

(b) спеціальних методів та способів, зазначених у статті 14, для здійснення офіційного контролю, спрямованого на забезпечення простежуваності товарів та тварин, які підпадають під сферу дії правил, зазначених у пункті (j) статті 1(2), на усіх стадіях виробництва, підготовки та розповсюдження, а також на забезпечення гарантій відповідності таким правилам;

(c) випадків, коли стосовно специфічних невідповідностей компетентні органи повинні вжити одну або більше дій чи один або більше заходів, зазначених устатті 138(1) та (2).

3. Комісія за допомогою імплементаційних актів може встановити правила щодо однакових практичних механізмів, необхідних для здійснення офіційного контролю з метою перевірки відповідності результатам, зазначеним у пункті (j) статті 1(2), стосовно:

(a) спеціальних практичних механізмів для активування механізмів адміністративної допомоги, передбачених у статтях 102-108, включно з обміном інформацією між компетентними органами та делегованими органами стосовно випадків невідповідності або потенційної невідповідності; та

(b) спеціальних обов’язків делегованих органів щодо звітування.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

4. Для цілей статті 30 дозволено делегувати певні завдання офіційного контролю, зазначені у цій статті, одній чи більше фізичним особам.

1. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині встановлення правил для здійснення офіційного контролю певних категорій харчових продуктів або кормів для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пунктах (a)-(e) статті 1(2), та для дій, що їх повинні вчиняти компетентні органи після такого офіційного контролю. Такі делеговані акти повинні стосуватися нововиявлених ризиків, які через харчові продукти або корми можуть впливати на здоров’я людей або рослин, або, що стосується ГМО та засобів захисту рослин, також і на довкілля, або будь-яких ризиків, що виникають у результаті нового характеру виробництва або споживання харчових продуктів або кормів, та які не може бути ефективно усунено за відсутності таких спільних правил. Такі делеговані акти повинні визначати правила щодо:

(a) однакових спеціальних вимог до здійснення офіційного контролю у відповідь на специфічні небезпечні фактори та ризики, які існують щодо кожної категорії харчових продуктів та кормів, а також різних процесів, через які вони проходять; та

(b) випадків, коли стосовно специфічних невідповідностей компетентні органи повинні вжити один або більше заходів, зазначених у статтях 137(2) та 138(2).

2. Комісія може шляхом ухвалення імплементаційних актів встановити правила щодо однакових практичних механізмів для офіційного контролю, що здійснюється стосовно певних категорій харчових продуктів або кормів, для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пунктах (a)-(e) статті 1(2), щодо нововиявлених ризиків, які через харчові продукти або корми можуть впливати на здоров’я людей або рослин, або, що стосується ГМО та засобів захисту рослин, також і на довкілля, або будь-яких ризиків, що виникають у результаті нового характеру виробництва або споживання харчових продуктів чи кормів, та які не може бути ефективно усунено за відсутності таких спільних правил, у частині однакової мінімальної періодичності такого офіційного контролю, якщо мінімальний рівень офіційного контролю є необхідним для реагування на специфічні небезпечні фактори та ризики, які існують стосовно кожної категорії харчових продуктів та кормів та різних процесів, через які продукти проходять. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

3. У разі існування належним чином підтвердженої нагальної необхідності, пов’язаної з випадками серйозних ризиків для здоров’я людей або тварин, або ж серйозних ризиків для довкілля, Комісія ухвалює негайно застосовні імплементаційні акти відповідно до процедури, зазначеної в статті 145(3).

1. Компетентні органи можуть делегувати виконання певних завдань офіційного контролю одному або більше делегованих органів або фізичних осіб на умовах, передбачених у статтях 29 та 30 відповідно. Компетентний орган повинен забезпечити, щоб делегований орган або фізична особа, яким було делеговано виконання таких завдань, мали повноваження, потрібні для ефективного здійснення таких завдань.

2. Якщо компетентний орган або держава-член ухвалює рішення про делегування певних завдань офіційного контролю для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пункті (i) статті 1(2), одному або більше делегованих органів, вони повинні присвоїти кожному такому делегованому органу кодовий номер, та повинні призначити відповідні органи, відповідальні за їх схвалення та нагляд за ними.

Делегування певних завдань офіційного контролю делегованому органу, як передбачено у статті 28(1), вчиняється у письмовій формі, та воно повинно відповідати таким умовам:

(a) делегування містить точний опис тих завдань офіційного контролю, які може виконувати делегований орган, та умови, на яких він може виконувати такі завдання;

(b) делегований орган:

(i) має експертні знання, обладнання та інфраструктуру, необхідні для виконання делегованих йому завдань офіційного контролю;

(ii) має достатню чисельність достатньо кваліфікованого і досвідченого персоналу;

(iii) є неупередженим і вільним від будь-якого конфлікту інтересів та, зокрема, він не перебуває у ситуації, що може прямо чи непрямо вплинути на неупередженість його професійної поведінки під час виконання таких завдань офіційного контролю, які йому було делеговано;

(iv) функціонує та є акредитованим відповідно до стандартів, що стосуються відповідних делегованих завдань, включно зі стандартом EN ISO/IEC 17020 "Вимоги до функціонування різних типів органів, що здійснюють інспектування";

(v) має достатньо повноважень для виконання делегованих йому завдань офіційного контролю; та

(c) має запроваджені механізми, що забезпечують ефективну та дієву координацію між компетентними органами, які делегували завдання, та делегованим органом.

Компетентні органи можуть делегувати певні завдання офіційного контролю одній або більше фізичних осіб, якщо це дозволено правилами, передбаченими у статях 18-27. Таке делегування вчиняється у письмовій формі, та воно повинно відповідати таким умовам:

(a) делегування містить точний опис тих завдань офіційного контролю, які можуть виконувати фізичні особи, та умови, на яких фізичні особи можуть виконувати такі завдання;

(b) фізичні особи:

(i) мають експертні знання, обладнання та інфраструктуру, необхідні для виконання делегованих їм завдань офіційного контролю;

(ii) є придатними з точки зору кваліфікації та досвіду;

(iii) діють неупереджено та вільно від будь-якого конфлікту інтересів при здійсненні делегованих їм завдань офіційного контролю; та

(c) мають запроваджені механізми, що забезпечують ефективну та дієву координацію між компетентними органами, які делегували завдання, та фізичними особами.

1. Компетентні органи можуть делегувати певні завдання, що стосуються іншої офіційної діяльності, одному або більше делегованим органам із дотриманням таких умов:

(a) правила, зазначені у статті 1(2), не забороняють здійснення такого делегування; та

(b) умови, встановлені у статті 29, дотримані, за винятком положення, передбаченого у пункті (b)(iv).

2. Компетентні органи можуть делегувати певні завдання, що стосуються іншої офіційної діяльності, одній або більше фізичних осіб із дотриманням таких умов:

(a) правила, зазначені у статті 1(2), дозволяють здійснення такого делегування; та

(b) дотримані умови, встановлені у статті 30, які застосовуються mutatis mutandis.

3. Компетентні органи не можуть делегувати делегованому органу або фізичній особі рішення щодо завдань, передбачених у пункті (b) статті 138(1) та у статті 138(2) та (3).

Делеговані органи або фізичні особи, яким були делеговані певні завдання офіційного контролю відповідно до статті 28(1), або були делеговані певні завдання, пов’язані з іншою офіційною діяльністю, відповідно до статті 31, повинні:

(a) повідомляти компетентні органи, які делегували повноваження, про результати офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, здійснених ними, на регулярній основі та у будь-який час на вимогу таких компетентних органів;

(b) невідкладно інформувати компетентні органи, які делегували повноваження, про будь-які випадки, коли результати офіційного контролю свідчать про невідповідність або вказують на вірогідність невідповідності, якщо інше не передбачено спеціальними домовленостями, встановленими між відповідним компетентним органом та відповідним делегованим органом або відповідною фізичною особою; та

(c) надавати компетентним органам доступ до своїх приміщень та об’єктів, співпрацювати з ними і надавати їм допомогу.

Компетентні органи, які делегували певні завдання офіційного контролю делегованим органам або фізичним особам відповідно до статті 28(1), або певні завдання щодо іншої офіційної діяльності делегованим органам або фізичним особам відповідно достатті 31, повинні:

(a) організовувати аудити або інспектування таких органів або осіб мірою необхідності та уникати дублювання, з урахуванням акредитації, зазначеної в пункті (b)(iv) статті 29;

(b) негайно відкликати делеговані повноваження повністю або частково, якщо:

(i) є докази того, що такий делегований орган або фізична особа неналежно виконує делеговані завдання;

(ii) делегований орган або фізична особа не здатні вжити належних і своєчасних дій з усунення виявлених недоліків; або

(iii) порушено незалежність або неупередженість делегованого органу або фізичної особи.

Цей пункт не обмежує повноважень компетентних органів щодо відкликання делегованих повноважень з інших причин, ніж зазначені в цьому Регламенті.

1. Методи, використані для відбору зразків та для лабораторних аналізів, випробувань та діагностики під час здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, повинні відповідати правилам Союзу, якими встановлюються такі методи або критерії ефективності для таких методів.

2. За відсутності правил Союзу, зазначених у параграфі 1, та у контексті офіційного контролю та іншої офіційної діяльності офіційні лабораторії повинні використовувати один із наведених нижче методів за придатністю до конкретних аналітичних, випробувальних або діагностичних потреб:

(a) наявні методи, що відповідають застосовним визнаним на міжнародному рівні правилам або протоколам, включно з ухваленими Європейським комітетом зі стандартизації (CEN); або

відповідні методи, розроблені або рекомендовані референс-лабораторіями Європейського Союзу, та валідовані відповідно до наукових протоколів, які визнано на міжнародному рівні;

(b) за відсутності придатних правил або протоколів, передбачених у пункті (a), методи, що відповідають правилам, встановленим на національному рівні або, якщо такі правила не існують, відповідні методи, розроблені або рекомендовані національними референс-лабораторіями та валідовані відповідно до наукових протоколів, які визнано на міжнародному рівні; або

відповідні методи, розроблені та валідовані за допомогою міжлабораторних або внутрішьолабораторних досліджень щодо валідації методів відповідно до наукових протоколів, які визнано на міжнародному рівні.

3. Якщо існує гостра необхідність у проведенні лабораторних аналізів, випробувань або діагностики, і при цьому відсутні методи, зазначені в параграфах 1 та 2 цієї статті, відповідна національна референс-лабораторія або, якщо така національна референс-лабораторія відсутня, будь-яка інша лабораторія, призначена відповідно до статті 37(1), може використовувати інші методи, ніж визначені у параграфах 1 та 2 цієї статті, до моменту валідації належного методу відповідно до наукових протоколів, які визнано на міжнародному рівні.

4. Якщо можливо, методи, використані для лабораторних аналізів, повинні характеризуватися відповідними критеріями, встановленими удодатку III.

5. Відбір, обробка та маркування зразків повинні відбуватися у такий спосіб, що забезпечує їх правову, наукову та технічну придатність.

6. Комісія може за допомогою імплементаційних актів встановлювати правила щодо:

(a) методів для використання під час відбору зразків та проведення лабораторних аналізів, випробувань та діагностики;

(b) критеріїв ефективності, параметрів аналізів, випробувань або діагностики, невизначеності вимірювань та процедур валідації таких методів;

(c) інтерпретації аналітичних, випробувальних та діагностичних результатів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Компетентні органи повинні забезпечити, щоб оператори, тварини або товари яких стають предметом відбору зразків, проведення аналізів, випробувань або діагностики у контексті офіційного контролю, мали право на отримання другого експертного висновку за власний рахунок оператора.

Право на другий експертний висновок дає право оператору вимагати здійснення документальної перевірки відбору зразків, проведення аналізів, випробувань або діагностики з боку іншого визнаного та належним чином кваліфікованого експерта.

2. Якщо доречно, економічно обґрунтовано та технічно здійсненно, з урахуванням, зокрема, розповсюдженості небезпечного фактора серед тварин або товарів, потенційного псування зразків або товарів та кількості доступного субстрату, компетентні органи повинні:

(a) при відборі зразків та, якщо цього вимагає оператор, забезпечити, щоб було відібрано достатню кількість, яка дозволить отримати другий експертний висновок та здійснити перевірку, зазначену в параграфі 3, якщо це виявиться необхідним; або

(b) повідомити оператора, якщо неможливо відібрати достатню кількість, як зазначено у пункті (a).

Цей параграф не застосовується при оцінюванні присутності карантинних шкідливих організмів у рослинах, рослинних продуктах або інших предметах для цілей перевірки відповідності правилам, зазначеним у пункті (g) статті 1(2).

3. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що якщо існує суперечка між компетентними органами та операторами, яка виникла на основі другого експертного висновку, про який ідеться у параграфі 1, то оператори з покриттям витрат за свій рахунок можуть вимагати документальної перевірки початкового аналізу, випробування чи діагностики та, у відповідних випадках, другого аналізу, випробування чи діагностики у виконанні іншої офіційної лабораторії.

4. Використання оператором права на другий експертний висновок згідно з параграфом 1 цієї статті не впливає на обов’язки компетентних органів стосовно вжиття невідкладних дій для усунення чи стримання ризиків для здоров’я людей, тварин та рослин, або благополуччя тварин, або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля згідно з цим Регламентом та згідно з правилами, зазначеними у статті 1(2).

1. Якщо тварини та товари пропонуються до продажу засобами дистанційної комунікації, відбір зразків від операторів може здійснюватися компетентними органами, які себе не ідентифікують, шляхом розміщення замовлення, при цьому такі зразки можуть використовуватися для цілей офіційного контролю.

2. Компетентні органи після отримання зразків здійснюють усі кроки, необхідні для забезпечення того, щоб оператори, у яких такі зразки було замовлено згідно з параграфом 1:

(a) були повідомлені про те, що такі зразки було відібрано у контексті офіційного контролю та, у відповідних випадках, проаналізовано або протестовано для цілей такого офіційного контролю; та

(b) якщо зразки, зазначені у вказаному параграфі, було проаналізовано або протестовано, їх може бути використано для реалізації права на другий експертний висновок, як передбачено у статті 35(1).

3. Параграфи 1 та 2 також застосовуються до делегованих органів та фізичних осіб, яким були делеговані певні завдання з офіційного контролю.

1. Компетентні органи повинні призначити офіційні лабораторії для проведення лабораторних аналізів, випробувань та діагностики стосовно зразків, відібраних у рамках здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності, у державі-члені, на території якої компетентний орган веде діяльність, або в іншій державі-члені чи у третій країні, яка є договірною стороною Договору про Європейський економічний простір.

2. Компетентні органи можуть призначити як офіційну лабораторію певну лабораторію, розташовану в іншій державі-члені або у третій країні, що є договірною стороною Договору про Європейський економічний простір, якщо така лабораторія відповідає викладеним нижче умовам:

(a) запроваджено належні організаційні механізми, за якими у компетентних органів є змога проводити аудити та інспектування, передбачені статтею 39(1), або делегувати проведення таких аудитів та інспектувань компетентним органам держави-члена або третьої країни, що є договірною стороною Договору про Європейський економічний простір, у якій розташована лабораторія; та

(b) така лабораторія вже призначена як офіційна лабораторія компетентними органами держави-члена, на території якої вона розташована.

3. Призначення офіційної лабораторії здійснюється у письмовій формі та включає детальний опис:

(a) завдань, які лабораторія виконує як офіційна лабораторія;

(b) умов, за яких вона виконує завдання, зазначені у пункті (a); та

(c) механізмів, необхідних для забезпечення ефективної та дієвої співпраці і взаємодії між лабораторією та компетентними органами.

4. Компетентні органи можуть призначати як офіційну лише лабораторію, яка:

(a) має експертні знання, обладнання та інфраструктуру, необхідні для проведення аналізів, випробувань або діагностики зразків;

(b) має достатню чисельність достатньо кваліфікованого, навченого і досвідченого персоналу;

(c) забезпечує виконання завдань, покладених на неї згідно з параграфом 1, неупереджено та вільно від будь-якого конфлікту інтересів у питаннях, пов’язаних із виконанням завдань як офіційною лабораторією;

(d) може своєчасно надавати результати аналізів, випробувань або діагностики зразків, відібраних під час здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності; та

(e) функціонує з дотриманням стандарту EN ISO/IEC 17025 та акредитована згідно із зазначеним стандартом національним органом акредитації, який здійснює діяльність відповідно до Регламенту (ЄС) № 765/2008.

5. Обсяг акредитації офіційної лабораторії, як зазначено у пункті (e) параграфа 4:

(a) повинен включати ті методи лабораторного аналізу, випробувань або діагностики, які є необхідними для використання при лабораторних аналізах, випробуваннях або діагностиці, коли лабораторія функціонує як офіційна лабораторія;

(b) може включати один або більше методів лабораторного аналізу, випробування або діагностики, або ж групу методів;

(c) може визначатися у гнучкий спосіб, щоб до обсягу акредитації можливо було включити модифіковані версії методів, які використовувалися офіційною лабораторією на момент надання акредитації, або нових методів на додаток до таких методів, на основі власних валідацій лабораторії без спеціального оцінювання з боку національного органу з акредитації перед використанням таких модифікованих або нових методів.

6. Якщо жодна з офіційних лабораторій, призначених у Союзі або в третій країні, яка є договірною стороною Договору про Європейський економічний простір, відповідно до параграфа 1, не має експертних знань, обладнання, інфраструктури та персоналу, необхідних для проведення нових або винятково рідкісних лабораторних аналізів, випробувань чи діагностики, компетентні органи можуть звернутися до лабораторії або діагностичного центру, який не відповідає одній або більше вимог, визначених у параграфах 3 та 4, із запитом щодо проведення таких аналізів, випробувань та діагностики.

1. Якщо результати аналізу, випробування або діагностики, проведені на зразках, які було відібрано під час здійснення офіційного контролю або іншої офіційної діяльності, свідчать про ризики для здоров’я людей, тварин чи рослин, або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля, або вказують на імовірність невідповідності, офіційні лабораторії повинні негайно поінформувати про це компетентні органи, які їх призначили для такого аналізу, випробування або діагностики, та, у відповідних випадках, делеговані органи або фізичні особи, яким було делеговано завдання. Однак, спеціальними домовленостями між компетентними органами, делегованими органами або фізичними особами, яким було делеговано завдання, а також офіційними лабораторіями може бути визначено, що негайне надання такої інформації не вимагається.

2. На запит референс-лабораторії Європейського Союзу або національної референс-лабораторії, офіційні лабораторії повинні брати участь у міжлабораторних порівняльних випробуваннях або у перевірках професійної придатності, організованих для аналізів, випробувань або діагностики, які вони виконують як офіційні лабораторії.

3. На запит компетентних органів офіційні лабораторії повинні забезпечувати доступність для громадськості назви методів, використаних для аналізів, випробувань та діагностики, які вони виконують в контексті офіційного контролю та іншої офіційної діяльності.

4. На запит компетентних органів офіційні лабораторії повинні разом із наданням результатів вказувати методи, використані для кожного аналізу, випробування або діагностики, які вони виконують у контексті офіційного контролю та іншої офіційної діяльності.

1. Компетентні органи організовують аудити офіційних лабораторій, які вони призначили відповідно до статті 37(1), на регулярній основі та в будь-який час, коли на їхню думку існуватиме необхідність у проведенні аудиту, крім як у випадках, коли вони вважатимуть проведення таких аудитів надлишковим з огляду на акредитаційне оцінювання, зазначене у пункті (e)статті 37(4).

2. Компетентні органи негайно відкликають призначення офіційної лабораторії повністю або щодо певних завдань, якщо лабораторія не зможе вжити належних і своєчасних коригувальних дій за результатами аудиту, передбаченого у параграфі 1, які засвідчили будь-що з такого:

(a) лабораторія більше не відповідає умовам, передбаченим у статті 37(4)та (5);

(b) лабораторія не виконує обов’язки, передбачені у статті 38;

(c) лабораторія функціонує недостатньо ефективно у міжлабораторних порівняльних випробуваннях, зазначених у статті 38(2).

1. Як відступ від пункту (e) статті 37(4), компетентні органи можуть призначити наведені нижче офіційні лабораторії незалежно від того, чи відповідають вони умовам, передбаченим у зазначеному пункті:

(a) лабораторії:

(i) єдиним видом діяльності яких є виявлення Trichinella у м’ясі;

(ii) що використовують тільки методи виявлення Trichinella, зазначені у статті 6 Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2015/1375 (- 13);

(iii) що займаються виявленням Trichinella під наглядом компетентних органів або офіційної лабораторії, призначеної відповідно до статті 37(1) та акредитованої згідно зі стандартом EN ISO/IEC 17025 для використання методів, зазначених у підпункті (ii) цього пункту; та

(iv) що регулярно беруть участь та мають задовільні результати у міжлабораторних порівняльних випробуваннях або перевірках професійної придатності, організованих національними референс-лабораторіями щодо методів, які вони використовують для виявлення Trichinella;

(b) лабораторії, які виконують тільки аналізи, випробування або діагностику у контексті іншої офіційної діяльності, за умови що вони:

(i) використовують лише методи лабораторних аналізів, випробувань та діагностики, зазначені у статті 34(1) та у пункті (a) або (b) статті 34(2);

(ii) виконують аналізи, випробування або діагностику під наглядом компетентних органів або національних референс-лабораторій щодо методів, які вони використовують;

(iii) регулярно беруть участь та мають задовільні результати у міжлабораторних порівняльних випробуваннях або перевірках професійної придатності, організованих національними референс-лабораторіями щодо методів, які вони використовують; та

(iv) мають запроваджену систему забезпечення якості для гарантування достовірності та надійності результатів методів, які вони використовують для лабораторних аналізів, випробувань та діагностики.

2. Якщо методи, які використовуються лабораторіями, зазначені у пункті (b) параграфа 1 цієї статті, вимагають підтвердження результатів лабораторного аналізу, випробування або діагностики, підтверджувальні лабораторний аналіз, випробування або діагностика виконуються офіційною лабораторією, яка відповідає вимогам, визначеним упункті (e) статті 37(4).

3. Офіційні лабораторії, призначені відповідно до параграфа 1, повинні бути розташовані у державах-членах, на території яких розташовані компетентні органи, які їх призначили.

Комісія ухвалює делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту щодо випадків та умов, у/за яких компетентні органи можуть призначати як офіційні лабораторії відповідно до статті 37(1) лабораторії, які не відповідають умовам, зазначеним у пункті (e) статті 37(4), щодо всіх методів, які вони використовують для офіційного контролю або іншої офіційної діяльності, за умови що такі лабораторії відповідають визначеним нижче умовам:

(a) вони працюють та акредитовані згідно зі стандартом EN ISO/IEC 17025 для використання одного або більше методів, які є подібними або репрезентативними для інших методів, які вони використовують; та

(b) води регулярно та значною мірою використовують методи, щодо яких вони отримали акредитацію, зазначену в пункті (a) цієї статті; за винятком сфери, що регулюється правилами, зазначеними в пункті (g) статті 1(2), для якої відсутній валідований метод виявлення певних шкідливих організмів рослин, згаданих у статті 34(1) та (2).

1. Як відступ від пункту (a) статті 37(5), компетентні органи можуть тимчасово призначити наявну офіційну лабораторію як офіційну лабораторію згідно зі статтею 37(1) для використання методу лабораторного аналізу, випробування або діагностики, щодо якого вона не отримувала акредитації, зазначеної в пункті (e)статті 37(4):

(a) якщо використання такого методу є новою вимогою згідно з правилами Союзу;

(b) якщо зміни в методі, що наразі використовується, вимагають нової акредитації або розширення сфери акредитації, отриманої офіційною лабораторією; або

(c) у випадках, коли потреба у використанні методу є результатом надзвичайної ситуації або нововиявленого ризику для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля.

2. Тимчасове призначення, зазначене у параграфі 1, повинне відповідати таким умовам:

(a) офіційну лабораторію вже акредитовано відповідно до стандарту EN ISO/IEC 17025 для використання методу, що є подібним до методу, який не включено до сфери акредитації;

(b) в офіційній лабораторії існує запроваджена система забезпечення якості, покликана гарантувати отримання достовірних та надійних результатів з використанням методу, який не включено до сфери наявної акредитації;

(c) аналізи, випробування або діагностика виконуються під наглядом компетентних органів або національних референс-лабораторій, які відповідають за такий метод.

3. Тимчасове призначення, передбачене у параграфі 1, не повинне перевищувати одного року. Його може бути продовжено один раз на один рік.

4. Офіційні лабораторії, призначені відповідно до параграфа 1, повинні бути розташовані у державах-членах, на території яких розташовані компетентні органи, які їх призначили.

Офіційний контроль тварин та товарів, які надходять до Союзу, повинен бути організований на основі ризиків. Щодо тварин та товарів, зазначених у статтях 47 та 48, такий офіційний контроль повинен здійснюватися відповідно до статей 47-64.

1. Для підтвердження відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2), компетентні органи повинні регулярно здійснювати офіційний контроль на основі ризиків та з належною частотою щодо тварин та товарів, що надходить до Союзу та до яких не застосовуються статті 47 та 48.

2. Щодо тварин та товарів, зазначених у параграфі 1, належна частота офіційного контролю визначається з урахуванням такого:

(a) ризиків для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля, пов’язаних з різними типами тварин та товарів;

(b) будь-якої інформації, що свідчить про імовірність того, що споживачів може бути введено в оману, зокрема, щодо природи, характерних ознак, властивостей, складу, кількості, терміну придатності, країни походження або місця походження, способу виготовлення або виробництва товарів;

(c) історичної інформації про дотримання вимог, передбачених правилами, зазначеними устатті 1(2), які застосовуються до відповідних тварин або товарів:

(i) з третьої країни або потужності походження чи місця виробництва, залежно від випадку;

(ii) експортера;

(iii) оператора, відповідального за відправлення;

(d) контролю, який вже було проведено щодо відповідних тварин та товарів; та

(e) гарантій, наданих компетентними органами третьої країни походження щодо відповідності тварин та товарів вимогам, встановленим правилами, зазначеними у статті 1(2), або вимогам, які визнано щонайменше еквівалентними згаданим вище.

3. Офіційний контроль, передбачений у параграфі 1, повинен здійснюватися у належному місці в межах митної території Союзу, що включає:

(a) пункт прибуття до Союзу;

(b) пункт прикордонного контролю;

(c) пункт випуску для вільного обігу в Союзі;

(d) склади та приміщення оператора, відповідального за відправлення;

(e) місце призначення.

4. Незважаючи на положення параграфів 1 та 3, якщо у компетентних органів є причини вважати, що надходження до Союзу може поставити під ризик здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і довкілля, вони повинні здійснювати офіційний контроль у пунктах прикордонного контролю та інших пунктах прибуття до Союзу:

(a) транспортних засобів, також коли вони порожні; та

(b) паковання, включно з палетами.

5. Компетентні органи також можуть здійснювати офіційний контроль товарів, які розміщуються під одну з митних процедур, визначених у пункті (16)(a), (b) та (c) статті 5 Регламенту (ЄС) № 952/2013, та під тимчасове зберігання, як визначено в пункті (17) статті 5 зазначеного Регламенту.

1. У разі здійснення офіційного контролю згідно зі статтею 44(1), він повинен:

(a) завжди включати перевірку документів; та

(b) включати перевірки тотожності та фізичні перевірки з огляду на ризики для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля.

2. Компетентні органи повинні проводити фізичні перевірки, зазначені в пункті (b) параграфа 1, за існування відповідних умов, що дають змогу провести розслідування у належний спосіб.

3. У разі, якщо перевірки документів, перевірки тотожності та фізичні перевірки, зазначені в параграфі 1 цієї статті, засвідчують невідповідність тварин та товарів правилам, визначеним у статті 1(2), застосовуються стаття 66(1), (3)та (5), статті 67, 68, та 69, стаття 71(1) та(2), стаття 72(1)та(2), статті 137 та 138.

4. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно випадків та умов, у/за яких компетентні органи можуть вимагати від операторів повідомляти про прибуття певних товарів, що надходять до Союзу.

1. У разі відбору зразків тварин та товарів, компетентні органи, без обмеження положень статей 34-42, повинні:

(a) повідомити про це залучених операторів та, у відповідних випадках, митні органи; та

(b) ухвалити рішення про те, чи потрібно затримувати тварин або товари до отримання результатів проведення аналізів, випробувань або діагностики, чи тварин або товари може бути випущено за умови забезпечення їх простежуваності.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна:

(a) встановити процедури, необхідні для забезпечення простежуваності тварин або товарів, як зазначено у пункті (b) параграфа 1; та

(b) визначити документи, які повинні супроводжувати тварин або товари, зазначених у параграфі 1, якщо компетентний орган відібрав зразки.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Для підтвердження відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2), компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль кожного відправлення у пункті прикордонного контролю при першому прибутті до Союзу щодо таких категорій тварин та товарів, що надходять до Союзу:

(a) тварини;

(b) продукти тваринного походження, зародкові продукти, побічні продукти тваринного походження, сіно, солома та харчові продукти, що містять як продукти рослинного походження, так і перероблені продукти тваринного походження ("композитні продукти");

(c) рослини, рослинні продукти та інші предмети, визначені в переліках, встановлених відповідно до статей 72(1) та 74(1) Регламенту (ЄС) 2016/2031 ;

(d) товари з певних третіх країн, щодо яких Комісія ухвалила рішення шляхом імплементаційних актів, як передбачено в пункті (b) параграфа 2 цієї статті, про необхідність застосування заходів із тимчасового посилення офіційного контролю при їх прибутті до Союзу у зв’язку з відомим чи нововиявленим ризиком або з огляду на наявність інформації про імовірність значної суттєвої невідповідності правилам, зазначеним у статті 1(2);

(e) тварини та товари, які є предметом надзвичайних заходів, передбачених у актах, ухвалених згідно зі статтею 53 Регламенту (ЄС) № 178/2002, статтею 249 Регламенту (ЄС) 2016/429, або статтями 28(1), 30(1), 40(3), 41(3), 49(1), 53(3) та 54(3) Регламенту (ЄС) 2016/2031 , відповідно до яких відправлення таких тварин або товарів, ідентифікованих за кодами Комбінованої номенклатури, підлягають офіційному контролю при їх прибутті до Союзу;

(f) тварини та товари, стосовно прибуття до Союзу яких актами, ухваленими згідно зі статтею 126 або 128 відповідно або згідно з правилами, зазначеними у статті 1(2), встановлено умови або заходи, що вимагають забезпечення перевірки тварин або товарів, що прибувають до Союзу, на відповідність таким умовам або заходам.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна:

(a) встановити переліки, які визначають усіх тварин та товари, згадані у пунктах (a) та (b) параграфа 1, із зазначенням їх кодів згідно з Комбінованою номенклатурою; та

(b) встановити перелік товарів, що належать до категорії, визначеної в пункті (d) параграфа 1, із зазначенням їх кодів згідно з Комбінованою номенклатурою, та оновлювати їх мірою необхідності у розрізі ризиків, зазначених у вказаному пункті.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на внесення змін до цього Регламенту у частині категорій відправлень, зазначених у параграфі 1 цієї статті, для включення композитних продуктів, сіна, соломи та інших продуктів, чітко обмежених продуктами, які становлять нововиявлений або суттєво підвищений ризик для здоров’я людей, тварин чи рослин, або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля.

4. Якщо інше не передбачене актами, що встановлюють заходи або умови, зазначені у пунктах (d), (e) та (f) параграфа 1, ця стаття також застосовується до відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) параграфа 1, якщо вони носять некомерційний характер.

5. Оператори, відповідальні за відправлення, повинні забезпечити, щоб тварини та товари категорій, зазначених у параграфі 1, були пред’явлені для офіційного контролю у пункті прикордонного контролю, як зазначено у згаданому параграфі.

Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно правил встановлення випадків та умов, у/за яких у разі обґрунтованості виключаються зі сфери дії статті 47 такі категорії тварин та товарів:

(a) товари, надіслані як торгові зразки або як експонати для виставок, які не призначені для введення в обіг;

(b) тварини та товари, призначені для наукових цілей;

(c) товари на борту транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення, які не вивантажуються та призначені для споживання екіпажем та пасажирами;

(d) товари, які є частиною особистого багажу пасажирів та призначені для приватного споживання або використання;

(e) невеликі відправлення товарів, надіслані фізичним особам, які не призначені для введення в обіг;

(f) домашні тварини, як їх означено у пункті (11) статті 4 Регламенту (ЄС) 2016/429;

(g) товари, які пройшли спеціальне оброблення та не перевищують кількостей, які буде встановлено відповідними делегованими актами;

(h) категорії тварин або товарів, що становлять низький ризик або не несуть конкретних ризиків, та контроль яких у пунктах прикордонного контролю не є необхідним.

1. Для перевірки відповідності застосовним вимогам, встановленим у правилах, зазначених у статті 1(2), компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), за фактом прибуття відправлення у пункт прикордонного контролю. Такий офіційний контроль повинен включати перевірки документів, перевірки тотожності та фізичні перевірки.

2. Фізичні перевірки повинні здійснюватися у випадках, коли зазначені перевірки стосуються:

(a) тварин, крім водних тварин, або м’яса та їстівних м’ясних субпродуктів - з боку офіційного ветеринара, якому може допомагати персонал, який пройшов підготовку з ветеринарних питань відповідно до вимог, встановлених у параграфі 5, та призначений компетентними органами для такої мети;

(b) водних тварин, продуктів тваринного походження, крім зазначених у пункті (a) цього параграфа, зародкових продуктів або побічних продуктів тваринного походження - з боку офіційного ветеринара або персоналу, який пройшов підготовку відповідно до вимог, встановлених у параграфі 5, та призначений компетентними органами для такої мети;

(c) рослин, рослинних продуктів та інших предметів - з боку офіційного фітосанітарного інспектора.

3. Компетентні органи повинні здійснювати у пунктах прикордонного контролю систематичний офіційний контроль відправлень тварин, що транспортуються, та транспортних засобів для перевірки відповідності вимогам до благополуччя тварин, які встановлено у правилах, зазначених у статті 1(2). Компетентні органи повинні запровадити механізми для забезпечення пріоритетності офіційного контролю тварин, що транспортуються, та скорочення затримок у здійсненні такого контролю.

4. Комісія за допомогою імплементаційних актів може встановлювати правила щодо практичних механізмів для пред’явлення відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), транспортних одиниць або частин окремого відправлення та максимальної кількості таких транспортних одиниць або частин кожного відправлення, беручи до уваги потребу у забезпеченні швидкого та ефективного поводження з партіями та у здійсненні офіційного контролю з боку компетентних органів, а також, у відповідних випадках, у дотриманні міжнародних стандартів. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

5. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту правилами, що встановлюють спеціальні вимоги до навчання і підготовки персоналу, зазначеного в параграфі 2 цієї статті, для виконання фізичних перевірок у пунктах прикордонного контролю.

1. Якщо інше не передбачено правилами, зазначеними у статті 1(2), компетентні органи пункту прикордонного контролю повинні вимагати пред’явлення оригіналів офіційних сертифікатів або документів, або їх електронних еквівалентів, передбачених правилами, зазначеними у статті 1(2), що супроводжують відправлення категорій тварин та товарів, визначених у статті 47(1), та зберігати їх.

2. Компетентні органи пункту прикордонного контролю повинні видати оператору, який відповідає за відправлення, засвідчену паперову або електронну копію офіційних сертифікатів або документів, зазначених у параграфі 1, або, у разі розділеного на частини відправлення, окремі засвідчені паперові або електронні копії таких сертифікатів чи документів.

3. Відправлення не повинні розділятися до здійснення офіційного контролю та складання загального санітарного документа для ввезення (CHED), визначеного у статті 56, відповідно до положень статті 56(5) та статті 57.

4. Комісія уповноважена ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно правил, що встановлюють випадки та умови, у яких необхідно, щоб CHED супроводжував відправлення категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), до місця призначення.

1. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині правил, що визначають:

(a) випадки та умови, у яких компетентні органи пунктів прикордонного контролю можуть дозволяти подальше транспортування вантажів категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), до місця кінцевого призначення до отримання результатів фізичних перевірок, якщо такі перевірки вимагаються;

(b) часові обмеження та механізми для здійснення перевірок документів та, якщо необхідно, перевірок тотожності та фізичних перевірок категорій тварин та товарів, що підлягають офіційному контролю згідно зі статтею 47(1), які прибувають до Союзу морським або повітряним транспортом з третьої країни, якщо такі тварини або товари переміщуються з судна чи повітряного судна та транспортуються під митним наглядом до іншого судна або повітряного судна у тому самому порту або аеропорту для підготовки до подальшого перевезення ("перевантажені відправлення");

(c) випадки та умови, у яких у пунктах прикордонного контролю, крім пункту прикордонного контролю першого прибуття до Союзу, можуть проводитися перевірки тотожності та фізичні перевірки перевантажених відправлень та тварин, що прибувають повітряним або морським транспортом та залишаються у тих самих транспортних засобах до подальшого перевезення;

(d) випадки та умови, у яких можуть дозволятися транзит відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), та здійснюватися певні заходи офіційного контролю у пунктах прикордонного контролю таких відправлень, включно з випадками та умовами для зберігання товарів на спеціально схвалених митних складах або у вільних зонах;

(e) випадки та умови, у яких повинні застосовуватися відступи від правил щодо перевірок тотожності та фізичних перевірок перевантажених відправлень та транзиту відправлень товарів, зазначених упункті (c) статті 47(1).

2. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту у частині правил, що встановлюють випадки та умови, у яких повинні застосовуватися відступи від правил щодо перевірки документів перевантажених відправлень та транзиту відправлень товарів, зазначених у пункті (c) статті 47(1).

Для цілей забезпечення однакової імплементації статей 49, 50 та 51, Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна встановити детальні правила стосовно операцій, які необхідно здійснювати під час та після перевірок документів, перевірок тотожності та фізичних перевірок, зазначених у вказаних статтях, для забезпечення ефективного здійснення офіційного контролю. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту правилами, що визначають випадки та умови, у яких:

(a) перевірки тотожності та фізичні перевірки відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), можуть здійснюватися компетентними органами у пунктах контролю, інших ніж пункти прикордонного контролю, за умови що такі пункти контролю відповідають вимогам, передбаченим устатті 64(3) та в імплементаційних актах, ухвалених згідно із статтею 64(4);

(b) фізичні перевірки відправлень, які пройшли перевірки документів та перевірки тотожності у пунктах прикордонного контролю першого прибуття до Союзу, можуть здійснюватися в іншому пункті прикордонного контролю в іншій державі-члені;

(c) перевірки тотожності та фізичні перевірки відправлень, які пройшли перевірки документів у пунктах прикордонного контролю першого прибуття до Союзу, можуть здійснюватися в іншому пункті прикордонного контролю в іншій державі-члені;

(d) конкретні завдання з контролю можуть здійснюватися митними органами або іншими органами публічної влади, якщо такі завдання вже не підпадають під відповідальність таких органів, щодо:

(i) відправлень, зазначених у статті 65(2);

(ii) особистого багажу пасажирів;

(iii) товарів, замовлених під час продажу за дистанційними контрактами, зокрема, телефоном або через мережу Інтернет;

(iv) домашніх тварин, які відповідають умовам, встановленим у статті 5 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 576/2013 (- 14);

(e) перевірки документів відправлень рослин, рослинних продуктів та інших предметів, зазначених у пункті (c) статті 47(1), можуть проводитися на відстані від пункту прикордонного контролю.

2. Пункт (b) статті 56(3), пункт (a) статті 57(2), стаття 59(1), пункти (a) та (d) статті 60(1) та статті 62 і 63 також застосовуються до пунктів контролю, зазначених у пункті (a) параграфа 1 цієї статті.

1. Щодо усіх відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), повинні здійснюватися перевірки документів.

2. Щодо відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), перевірки тотожності та фізичні перевірки повинні здійснюватися з частотою, що залежить від ризику, який кожна тварина, товар або категорія тварин або товарів несе для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля.

3. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо однакового застосування належної частоти перевірок, зазначених у параграфі 2. Такі правила повинні забезпечувати, щоб частота була вищою нуля, та повинні визначати:

(a) критерії та процедури визначення та зміни частоти перевірок тотожності та фізичних перевірок, які здійснюватимуться щодо відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у пунктах (a), (b) та (c)статті 47(1), та їх коригування залежно від рівня ризику, пов’язаного з такими категоріями, з урахуванням:

(i) інформації, яку Комісія збирає відповідно до статті 125(1);

(ii) результатів контролю, що здійснюється експертами Комісії відповідно до статті 120(1);

(iii) історії записів оператора стосовно відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2);

(iv) даних та інформації, зібраних через систему управління інформацією для офіційного контролю (IMSOC), зазначеної у статті 131;

(v) доступних наукових оцінок; та

(vi) будь-якої інформації стосовно ризику, пов’язаного з категоріями тварин та товарів;

(b) умови, на яких держави-члени можуть збільшувати частоту перевірок тотожності та фізичних перевірок, встановлених відповідно до пункту (a), для врахування місцевих факторів ризику;

(c) процедури для забезпечення того, що частота перевірок тотожності та фізичних перевірок, встановлених відповідно до пункту (a), застосовується у своєчасний та однаковий спосіб.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

4. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо:

(a) частоти перевірок тотожності та фізичних перевірок для категорій товарів, зазначених у пункті (d) статті 47(1); та

(b) частоти перевірок тотожності та фізичних перевірок для категорій тварин та товарів, зазначених у пунктах (e) та(f) статті 47(1), якщо їх вже не передбачено у актах, зазначених у цій статті.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Компетентні органи ухвалюють рішення щодо кожного відправлення категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), після здійснення офіційного контролю, включно з перевірками документів та, якщо необхідно, перевірками тотожності та фізичними перевірками, у якому зазначається інформація про те, чи відповідає відправлення правилам, вказаним у статті 1(2) та, якщо доцільно, застосовним митним процедурам.

2. Рішення щодо відправлень ухвалюють:

(a) офіційний ветеринар, якщо йдеться про тварин, продукти тваринного походження, зародкові продукти або побічні продукти тваринного походження; або

(b) офіційний фітосанітарний інспектор, якщо йдеться про рослини, рослинні продукти та інші предмети.

3. Як відступ від пункту (a) параграфа 2, компетентні органи можуть ухвалити рішення про те, що рішення щодо відправлень продуктів рибальства, живих двостулкових молюсків, живих голкошкірих, живих оболонкових та живих морських черевоногих, призначених для споживання людиною, повинен ухвалювати належним чином підготовлений персонал, який для такої мети спеціально призначено компетентним органом.

1. Для кожного відправлення категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), відповідальний за відправлення оператор повинен заповнити відповідну частину документа CHED із зазначенням інформації, яка є необхідною для негайної та повної ідентифікації відправлення, а також місця його призначення.

2. Покликання на документ CHED у цьому Регламенті включають покликання на його електронний еквівалент.

3. Документ CHED повинні використовувати:

(a) оператори, відповідальні за відправлення категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), для подання попереднього повідомлення до компетентних органів пункту прикордонного контролю прибуття таких відправлень; та

(b) компетентні органи пункту прикордонного контролю для:

(i) обліку результатів проведеного офіційного контролю та будь-яких рішень, ухвалених на його основі, включно з рішенням про відмову у пропуску відправлення;

(ii) передавання інформації, зазначеної у пункті (i) через систему IMSOC.

4. Оператори, відповідальні за відправлення, повинні здійснювати попереднє інформування відповідно до пункту (a) параграфа 3 шляхом заповнення і подання відповідної частини документа CHED до системи IMSOC для її передання компетентним органам пункту прикордонного контролю перед фізичним прибуттям відправлення у Союз.

5. Компетентні органи пункту прикордонного контролю повинні завершити заповнення документа CHED, як тільки:

(a) було завершено усі заходи офіційного контролю, передбаченістаттею 49(1);

(b) стали доступні результати фізичних перевірок, якщо такі перевірки вимагаються; та

(c) було ухвалено рішення щодо відправлення згідно зі статтею 55 та його внесено до документа CHED.

1. Поміщення під митну процедуру та оброблення відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), включно із ввезенням або обробленням на митних складах або у вільних зонах, повинно підпадати під вимогу пред’явлення документа CHED відповідальним за відправлення оператором перед митними органами, без обмеження звільнень, передбачених у статті 48, та правил, визначених у статтях 53 та 54. На цій стадії компетентні органи пункту прикордонного контролю повинні забезпечити належне повне внесення документа CHED до системи IMSOC.

2. Митні органи повинні:

(a) не дозволяти поміщення відправлень під іншу митну процедуру, ніж митна процедура, вказана компетентними органами пункту прикордонного контролю; та

(b) без обмеження звільнень, передбачених у статті 48, та правил, зазначених у статтях 53 та 54, дозволяти випуск для вільного обігу відправлення лише після пред’явлення належним чином заповненого документа CHED, який підтверджує, що відправлення відповідає застосовним правилам, зазначеним у статті 1(2).

3. Якщо складено митну декларацію на відправлення категорій тварин або товарів, зазначених у статті 47(1), та при цьому не пред’явлено документ CHED, митні органи повинні затримати відправлення та негайно повідомити компетентні органи пункту прикордонного контролю. Компетентні органи повинні вжити необхідних заходів відповідно до статті 66(6).

Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо:

(a) формату документа CHED та інструкцій щодо його пред’явлення та використання, з урахуванням відповідних міжнародних стандартів; та

(b) вимог до мінімальних строків для попереднього повідомлення про відправлення від відповідальних за відправлення операторів, як передбачено у пункті (a)статті 56(3), для надання змоги компетентним органам пункту прикордонного контролю своєчасно та ефективно здійснити офіційний контроль.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Держави-члени повинні призначити пункти прикордонного контролю для цілей здійснення офіційного контролю щодо однієї або більше категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1).

2. Держави-члени повинні повідомляти Комісію перед призначенням пункту прикордонного контролю. Таке повідомлення повинне включати інформацію, необхідну Комісії для перевірки того, що пропонований пункт прикордонного контролю відповідає мінімальним вимогам, встановленим у статті 64.

3. Протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення, зазначеного у параграфі 2, Комісія інформує державу-член:

(a) про те, чи залежить призначення запропонованого пункту прикордонного контролю від задовільних результатів контролю, проведеного експертами Комісії відповідно до статті 116, з метою перевірки відповідності мінімальним вимогам, встановленим у статті 64; та

(b) про дату такого контролю, який повинен відбутися не пізніше ніж через шість місяців після дати надсилання повідомлення.

4. У разі, якщо комісія поінформувала державу-член відповідно до параграфа 3 про те, що здійснення контролю не є необхідним, держава-член може продовжити роботу з призначення.

5. Держава-член повинна відкласти призначення пункту прикордонного контролю до отримання від Комісії інформації про задовільні результати контролю. Комісія повинна поінформувати про результати контролю, зазначеного в пункті (a) параграфа 3, не пізніше ніж протягом трьох місяців з дати такого контролю.

1. Кожна держава-член повинна забезпечити доступність у мережі Інтернет актуального переліку пунктів прикордонного контролю на своїй території, з наданням щодо кожного пункту прикордонного контролю такої інформації:

(a) контактних даних пункту;

(b) робочих годин пункту;

(c) точного розташування пункту та зазначення його типу: порт, аеропорт, залізничний або автомобільний пункт прибуття; та

(d) категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), включених до покладеної на пункт сфери відповідальності.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо формату, категорій, скорочень для позначень та іншої інформації, що буде використовуватися державами-членами у переліках пунктів прикордонного контролю. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Схвалення пунктів прикордонного інспектування відповідно до статті 6 Директиви 97/78/ЄС та статті 6 Директиви 91/496/ЄЕС, призначення пунктів прибуття відповідно до статті 5 Регламенту (ЄС) № 669/2009 та статті 13c(4) Директиви 2000/29/ЄС та призначення перших пунктів ввезення відповідно до статті 5 Регламенту Комісії (ЄС) № 284/2011 (- 15) повинні бути відкликані.

2. Держави-члени можуть повторно призначити пункти прикордонного інспектування, призначені пункти прибуття, пункти прибуття та перші пункти ввезення, зазначені у параграфі 1 цієї статті, виконувати функцію пунктів прикордонного контролю відповідно до статті 59(1), за умови дотримання мінімальних вимог, зазначених у статті 64.

3. До повторного призначення, зазначеного у параграфі 2 цієї статті, не застосовуються положення статті 59(2), (3) та(5).

1. Якщо пункти прикордонного контролю припиняють відповідати вимогам, зазначеним у статті 64, держави-члени повинні:

(a) відкликати призначення, передбачене у статті 59(1), для всіх категорій тварин та товарів, для яких призначення було здійснене; та

(b) вилучити такі пункти прикордонного контролю з переліку, зазначеного у статті 60(1), щодо категорій тварин та товарів, для яких призначення було відкликано.

2. Держави-члени повинні повідомити Комісію та інші держави-члени про відкликання призначення пункту прикордонного контролю, як передбачено у параграфі 1, та про причини такого відкликання.

3. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту щодо випадків і процедур повторного призначення пунктів прикордонного контролю як відступ від статті 59у разі часткового відкликання призначень пунктів прикордонного контролю відповідно до пункту (a) параграфа 1 цієї статті.

4. Ця стаття не обмежує повноважень держав-членів щодо ухвалення рішення про відкликання призначень пунктів прикордонного контролю з інших причин, ніж визначені в цьому Регламенті.

1. Держава-член тимчасово зупиняє призначення пункту прикордонного контролю та видає припис про припинення ним своєї діяльності щодо всіх або певних категорій тварин та товарів, щодо яких було здійснено призначення, у разі, якщо така діяльність може призвести до появи ризиків для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля. У разі серйозного ризику, таке тимчасове зупинення повинно вступати в дію негайно.

2. Держави-члени повинні невідкладно повідомити Комісію та інші держави-члени про будь-яке тимчасове зупинення призначення пункту прикордонного контролю та про причини такого тимчасового зупинення.

3. Держави-члени повинні вносити інформацію про тимчасове зупинення призначення пункту прикордонного контролю до переліку, зазначеного у статті 60(1).

4. Держави-члени повинні скасувати тимчасове зупинення, передбачене у параграфі 1, як тільки:

(a) компетентні органи встановлять, що ризик, зазначений у параграфі 1, більше не існує; та

(b) вони надають Комісії та іншим державам-членам інформацію, на основі якої тимчасове зупинення скасовано.

5. Ця стаття не обмежує повноважень держав-членів щодо ухвалення рішення про тимчасове зупинення призначень пунктів прикордонного контролю з інших причин, ніж визначені в цьому Регламенті.

1. Пункти прикордонного контролю повинні бути розташовані у безпосередній близькості до пункту прибуття до Союзу та або у місці, визначеному митними органами відповідно до статті 135(1) та (2) Регламенту (ЄС) № 952/2013, або у вільній зоні.

2. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно випадків та умов, у/за яких пункт прикордонного контролю повинен бути розташований на іншій відстані, ніж у безпосередній близькості до пункту прибуття до Союзу, у разі специфічних географічних обмежень.

3. Пункти прикордонного контролю повинні мати:

(a) достатню чисельність достатньо кваліфікованого персоналу;

(b) приміщення або інші об’єкти, що відповідають характеру та обсягу категорій тварин та товарів, що обробляються;

(c) обладнання та приміщення або інші об’єкти, що дають змогу здійснювати офіційний контроль для кожної категорії тварин та товарів, щодо яких було призначено пункт прикордонного контролю;

(d) запроваджені механізми, залежно від випадку, для доступу до будь-якого іншого обладнання, приміщень та послуг, необхідних для застосування заходів, вживаних відповідно до статті 65, 66 та 67, у випадках підозри стосовно невідповідності, невідповідних відправлень або відправлень, що становлять ризик;

(e) заходи на випадок надзвичайних ситуацій для забезпечення безперебійності здійснення офіційного контролю та ефективного застосування заходів відповідно до статей 65, 66 та 67 у випадках непередбачуваних та неочікуваних умов або подій;

(f) технології та обладнання, необхідні для ефективного функціонування системи IMSOC та, у відповідних випадках, інших комп’ютеризованих систем управління інформацією, необхідних для опрацювання даних та інформації та обміну ними;

(g) доступ до послуг офіційних лабораторій, спроможних забезпечити надання результатів аналітичних, випробувальних та діагностичних досліджень протягом належного часу та обладнаних інструментами інформаційних технологій, необхідних для забезпечення внесення інформації про отримані результати аналізів, випробувань або діагностики до системи IMSOC, залежно від випадку;

(h) належні механізми для адекватної роботи з різними категоріями тварин та товарів, а також для попередження ризиків, які можуть виникнути внаслідок перехресного забруднення; та

(i) механізми для дотримання відповідних стандартів біобезпеки з метою запобігання поширенню хвороб у Союзі.

4. Комісія може шляхом ухвалення імплементаційних актів встановлювати правила щодо вимог, передбачених у параграфі 3 цієї статті, з метою врахування специфічних характеристик та логістичних потреб, пов’язаних із здійсненням офіційного контролю та застосування заходів, вжитих відповідно до статті 66(3) та (6) та статті 67 щодо різних категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1). Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

5. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту випадками та умовами, у яких пункти прикордонного контролю, призначені для імпорту необроблених колод, розпиляної деревини та розколотої деревини, можуть звільнятися від одного або більше обов’язків, зазначених у параграфі 3 цієї статті, з метою врахування потреб компетентних органів, які відповідають за офіційний контроль, щодо роботи в умовах специфічних географічних обмежень, із забезпеченням при цьому належного здійснення контролю.

1. У випадку підозри на невідповідність правилам, зазначеним у статті 1(2), відправлень категорій тварин та товарів, зазначених у статтях 44(1) та 47(1), компетентні органи повинні провести офіційний контроль для підтвердження або спростування такої підозри.

2. Відправлення тварин та товарів, які не задекларовані операторами як такі, що складаються з категорій тварин та товарів, зазначених у статті 47(1), повинні підлягати офіційного контролю з боку компетентних органів, якщо існують причини вважати, що згадані категорії тварин або товарів присутні у відправленні.

3. Компетентні органи повинні розміщувати відправлення, зазначені у параграфах 1 та 2, під процедуру офіційного затримання до отримання результатів офіційного контролю, передбаченого у згаданих параграфах.

Залежно від випадку, такі відправлення повинні бути ізольовані або поміщені у карантин, а тварин розміщують у захищені умови, годують, поять та, якщо необхідно, лікують до отримання результатів офіційного контролю.

4. Якщо компетентні органи мають причини підозрювати, що відповідальний за відправлення оператор здійснює шахрайські або оманливі практики, або офіційний контроль дає підстави вважати, що правила, зазначені у статті 1(2), було серйозно та неодноразово порушено, вони повинні, у відповідних випадках та на додаток до заходів, передбачених у статті 66(3), відповідним чином посилити офіційний контроль відправлень того самого походження або використання.

5. Компетентні органи повинні повідомити Комісію та інші держави-члени через систему IMSOC про своє рішення здійснити посилений офіційний контроль, як передбачено у параграфі 4 цієї статті, із зазначенням причин, що лежать в основі такого рішення.

6. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо процедур для координованого здійснення компетентними органами посиленого офіційного контролю, зазначеного у параграфах 4 та 5 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Компетентні органи повинні поміщувати під процедуру офіційного затримання будь-які відправлення тварин або товарів, що надходять до Союзу, які не відповідають правилам, зазначеним у статті 1(2), та повинні відмовляти у їх ввезенні до Союзу.

Компетентні органи повинні ізолювати або помістити у карантин, залежно від випадку, будь-яке таке відправлення, а тварин з нього необхідно тримати, піклуватися про них та лікувати їх у належних умовах до отримання будь-якого подальшого рішення. Якщо можливо, компетентні органи повинні також враховувати необхідність спеціального поводження з певними типами товарів.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо практичних механізмів для ізолювання та поміщення під карантин, передбачених у другому підпараграфі параграфа 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

3. Щодо відправлення, зазначеного у параграфі 1, компетентний орган повинен невідкладно видати припис відповідальному за відправлення оператору:

(a) знищити відправлення;

(b) повторно відвантажити відправлення за межі Союзу відповідно до статті 72(1) та (2); або

(c) піддати вантаж спеціальному обробленню відповідно до статті 71(1) та (2) або вжити щодо нього будь-який інший захід, необхідний для забезпечення відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2), та, у відповідних випадках, спрямувати відправлення для інших цілей, для яких його не було призначено початково.

Будь-яка дія, зазначена у пунктах (a), (b) та (c) першого підпараграфа, повинна здійснюватися відповідно до правил, зазначених у статті 1(2), зокрема щодо відправлень живих тварин включно з тими, які покликані позбавити тварин будь-якого непотрібного болю, стресу та страждань.

Якщо вантаж складається з рослин, рослинних продуктів або інших предметів, пункти (a), (b) та (c) першого підпараграфа застосовуються або до відправлень, або до його партій.

Перш ніж видати оператору припис щодо вжиття дій відповідно до пунктів (a), (b) та (c) першого підпараграфа, компетентні органи повинні заслухати залученого оператора, крім випадків, коли існує необхідність у вжитті невідкладних дій з метою реагування на ризики для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля.

4. Якщо компетентний орган видає оператору припис на вжиття однієї або більше дій, встановлених у пунктах (a), (b) або (c) першого підпараграфа параграфа 3, такий компетентний орган може як виняток дозволити вжиття дії лише щодо частини відправлення, за умови що часткове знищення, повторне відвантаження або спеціальна обробка, або інший захід:

(a) як такі забезпечують відповідність;

(b) не створюють ризику для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля; та

(c) не порушують функціонування офіційного контролю.

5. Компетентні органи повинні невідкладно повідомляти щодо будь-якого рішення про відмову у ввезенні відправлення, як передбачено у параграфі 1 цієї статті, та щодо будь-якого припису, виданого відповідно до параграфів 3 та 6 цієї статті, та відповідно до статті 67:

(a) Комісію;

(b) компетентні органи іншої держави-члена;

(c) митні органи;

(d) компетентні органи третьої країни походження; та

(e) оператора, відповідального за відправлення.

Таке повідомлення повинне бути здійснене через систему IMSOC.

6. Якщо відправлення категорій тварин або товарів, зазначених у статті 47(1), не пред’явлено для офіційного контролю, зазначеного в цій статті, або якщо його не пред’явлено відповідно до вимог, встановлених у статті 50(1) та(3), 56(1), (3) та (4), або відповідно до правил, ухвалених згідно зі статтею 48, статтею 49(4), статтею 51, статтею 53(1) та статтею 58, компетентні органи повинні видати припис, щоб таке відправлення було затримано або відкликано, та невідкладно поміщено під процедуру офіційного затримання.

Параграфи 1, 3 і 5 цієї статті застосовуються до таких відправлень mutatis mutandis.

7. Заходи, зазначені у цій статті, повинні здійснюватися за рахунок оператора, відповідального за відправлення.

Якщо офіційний контроль свідчить про те, що відправлення тварин або товарів становить ризик для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля, таке відправлення необхідно ізолювати та помістити під карантин, а тварин з нього необхідно тримати, піклуватися про них та лікувати їх у належних умовах до отримання будь-якого подальшого рішення.

Компетентні органи повинні затримувати відповідне відправлення під процедурою офіційного затримання, та повинні негайно видати припис оператору, відповідальному за таке відправлення:

(a) знищити відправлення відповідно до правил, зазначених у статті 1(2), з урахуванням усіх заходів, необхідних для захисту здоров’я людей, тварин та рослин, благополуччя тварин або довкілля, а щодо живих тварин - зокрема включно з правилами, які покликані позбавити тварин будь-якого непотрібного болю, стресу та страждань; або

(b) піддати відправлення спеціальному обробленню відповідно до статті 71(1) та (2).

Заходи, зазначені у цій статті, повинні здійснюватися за рахунок оператора, відповідального за відправлення.

1. Компетентні органи повинні:

(a) позбавити чинності офіційні сертифікати та, у відповідних випадках, інші відповідні документи, що супроводжують відправлення, що стали об’єктом заходів відповідно до статті 66(3) та (6)тастатті 67; та

(b) співпрацювати відповідно до статей 102-108 для вжиття будь-яких подальших заходів, необхідних для забезпечення неможливості повторного ввезення до Союзу відправлень, яким було відмовлено у ввезенні відповідно до статті 66(1).

2. Компетентні органи у державі-члені, у якій здійснювався офіційний контроль, повинні здійснювати нагляд за застосуванням заходів, щодо яких було видано припис відповідно до статті66(3) та (6) та статті 67, для забезпечення того, що під час застосування або в очікуванні застосування таких заходів відправлення не спричинить негативних наслідків для здоров’я людей, тварин та рослин, добробуту тварин чи захисту довкілля.

У відповідних випадках, таке застосування повинно відбуватися під наглядом компетентних органів іншої держави-члена.

1. Оператор, відповідальний за відправлення, повинен здійснити всі заходи, наказані йому компетентними органами відповідно до статті 66(3) та 6 та статті 67, без затримки та не пізніше ніж протягом 60 днів з дати, коли компетентний орган повідомив залученого оператора про свої рішення відповідно до статті 66(5). Компетентні органи можуть вказати коротший період, ніж 60 днів.

2. Якщо після завершення періоду, зазначеного в параграфі 1, залучений оператор не вчинить жодних дій, компетентні органи видають припис:

(a) про знищення відправлення або застосування будь-яких відповідних заходів щодо відправлення;

(b) у випадках, зазначених у статті 67, про знищення відправлення у придатних об’єктах, розташованих настільки близько до пункту прикордонного контролю, наскільки це можливо, із вжиттям заходів, необхідних для захисту здоров’я людей, тварин та рослин, благополуччя тварин або довкілля.

3. Компетентні органи можуть продовжити період, зазначений у параграфах 1 та 2 цієї статті, на час, необхідний для отримання результатів другого експертного висновку, зазначеного в статті 35, за умови, що це не спричинить негативних наслідків для здоров’я людей, тварин та рослин, або благополуччя тварин, або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля.

4. Заходи, зазначені у цій статті, повинні здійснюватися за рахунок оператора, відповідального за відправлення.

Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна встановити правила щодо забезпечення послідовності застосування всіма пунктами прикордонного контролю, зазначеними у статті 59(1), та пунктами контролю, зазначеними у пункті (a) статті 53(1), ухвалених компетентними органами рішень, вжитих ними заходів та виданих ними приписів відповідно до статей 66, 67 та 68, які компетентні органи повинні виконувати у разі реагування на загальні та повторювані ситуації невідповідності та ризику. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Спеціальне оброблення відправлень, передбачене у пункті (c) статті 66(3) та в пункті (b)статті 67, може, залежно від випадку, включати:

(a) оброблення або перероблення, включно зі знезараженням, у відповідних випадках, але за винятком розбавлення, щоб відправлення відповідало вимогам правил, зазначених у статті 1(2), або вимогам третьої країни повторного відвантаження; або

(b) оброблення у будь-який інший спосіб, придатний для безпечного споживання тваринами або людьми, або для інших цілей, ніж споживання тваринами або людьми.

2. Спеціальне оброблення, передбачене у параграфі 1, повинне:

(a) здійснюватися ефективно та забезпечувати усунення будь-якого ризику для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля;

(b) бути задокументованим та здійснюватися під контролем компетентних органів або, у відповідних випадках, під контролем компетентних органів іншої держави-члена за взаємною згодою; та

(c) відповідати вимогам, установленим у правилах, зазначених у статті 1(2).

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту щодо вимог та умов, відповідно до яких повинне відбуватися спеціальне оброблення, передбачене у параграфі 1 цієї статті.

За відсутності правил, ухвалених делегованими актами, таке спеціальне оброблення повинне відбуватися згідно з положеннями національного права.

1. Компетентні органи можуть дозволити повторне відвантаження відправлень за умови відповідності таким вимогам:

(a) місце призначення було погоджене з оператором, відповідальним за відправлення;

(b) оператор, відповідальний за відправлення, поінформував компетентні органи держави-члена у письмовій формі про те, що компетентні органи третьої країни походження або, якщо вони різні, третьої країни призначення були повідомлені про причини та обставини відмови у ввезенні до Союзу відповідного відправлення тварин або товарів;

(c) якщо третя країна призначення не є третьою країною походження, оператор отримав погодження компетентних органів такої третьої країни призначення та такі компетентні органи повідомили компетентні органи держави-члена про те, що вони готові прийняти відправлення; та

(d) у разі відправлень тварин, повторне відвантаження відповідає вимогам щодо благополуччя тварин.

2. Умови, визначені у пунктах (b) та (c) параграфа 1 цієї статті, не застосовуються до відправлень категорій товарів, зазначених у пункті (c) статті 47(1).

1. За запитом третьої країни Комісія може шляхом ухвалення імплементаційних актів схвалити спеціальний передекспортний контроль, який така третя країна здійснює щодо відправлення тварин та товарів перед експортом до Союзу для перевірки відповідності експортованих відправлень вимогам правил, зазначених у статті 1(2). Таке схвалення застосовують лише до відправлень, що походять із відповідної третьої країни, та може бути надане на одну або більше категорій тварин або товарів. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

2. Схвалення, передбачене у параграфі 1, повинне визначати:

(a) максимальну частоту офіційного контролю, який повинні здійснювати компетентні органи держави-члена при прибутті відправлень до Союзу, якщо відсутні причини підозрювати невідповідність правилам, зазначеним у статті 1(2), або шахрайські чи оманливі практики;

(b) офіційні сертифікати, які повинні супроводжувати відправлення, що надходять до Союзу;

(c) зразки сертифікатів, зазначених у пункті (b);

(d) компетентні органи третьої країни, під відповідальністю яких повинен здійснюватися передекспортний контроль; та

(e) залежно від випадку, будь-який делегований орган, яким такі компетентні органи можуть делегувати певні завдання. Таке делегування може бути схвалене лише у разі, якщо воно відповідає критеріям, визначеним у статтях 28-33, або еквівалентним умовам.

3. Схвалення, передбачене у параграфі 1 цієї статті, може бути надане третій країні лише у разі, якщо наявні докази та, у відповідних випадках, було проведено контроль з боку Комісії відповідно до статті 120, які свідчать, що система офіційного контролю третьої країни здатна забезпечити, що:

(a) відправлення тварин або товарів, що експортуються до Союзу, відповідають вимогам правил, зазначених у статті 1(2), або еквівалентним вимогам; та

(b) контроль, проведений у третій країні до відвантаження до Союзу, є достатньо ефективним, щоб замінити або скоротити частоту перевірок документів, перевірок тотожності або фізичних перевірок, передбачених у правилах, зазначених у статті 1(2).

4. Компетентні органи або делеговані органи, вказані у схваленні, повинні:

(a) відповідати за контакти із Союзом; та

(b) забезпечувати, щоб офіційні сертифікати, зазначені у пункті (b) параграфа 2, супроводжували кожне проконтрольоване відправлення.

5. Комісія повинна шляхом імплементаційних актів встановити детальні правила та критерії для схвалення передекспортного контролю, що здійснюється третіми країнами відповідно до параграфа 1 цієї статті, та для офіційного контролю, що здійснюється компетентними органами держав-членів, щодо тварин та товарів, які підлягають схваленню, про яке йдеться у вказаному параграфі. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Якщо у результаті офіційного контролю відправлень категорій тварин та товарів, щодо яких відповідно до статті 73(1) було схвалено спеціальний передекспортний контроль, буде виявлено серйозну та повторювану невідповідність правилам, зазначеним у статті 1(2), держави-члени невідкладно повинні:

(a) повідомити Комісію, інші держави-члени та залучених операторів через систему IMSOC, в доповнення до звернення за адміністративною допомогою відповідно до процедур, встановлених у статтях 102-108; та

(b) збільшити частоту офіційного контролю щодо відправлень з відповідної третьої країни та, якщо необхідно дозволити належне аналітичне вивчення ситуації, зберегти належну кількість зразків в умовах належного зберігання.

2. Комісія може шляхом імплементаційних актів відкликати схвалення, передбачене у статті 73(1), якщо після офіційного контролю, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, буде виявлено факти недотримання вимог, встановлених у статті 73(3)та (4). Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Компетентні органи, митні органи та інші органи держав-членів, які займаються тваринами та товарами, що надходять до Союзу, повинні тісно співпрацювати, щоб забезпечувати здійснення офіційного контролю відправлень тварин та товарів, що надходять до Союзу, відповідно до вимог цього Регламенту.

З цією метою компетентні органи, митні органи та інші органи повинні:

(a) забезпечувати на взаємній основі доступ до інформації, яка є необхідною для організації та вчинення відповідних дій щодо тварин та товарів, що надходять до Союзу; та

(b) забезпечувати своєчасний обмін такою інформацією, в тому числі електронними засобами.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів встановлює правила щодо однакових механізмів співпраці, які повинні запровадити компетентні органи, митні органи та інші органи, зазначені у параграфі 1, щоб забезпечити:

(a) доступ компетентних органів до інформації. необхідної для оперативної і повної ідентифікації відправлень тварин та товарів, що надходять до Союзу, які підлягають офіційному контролю в пункті прикордонного контролю відповідно до статті 47(1);

(b) актуалізацію на взаємній основі, через обмін інформацією або синхронізацію масивів релевантних даних, інформації, зібраної компетентними органами, митними органами та іншими органами щодо відправлень тварин та товарів, що надходять до Союзу; та

(c) оперативне передавання рішень, ухвалених такими органами на основі інформації, зазначеної в пунктах (a) та (b).

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Параграфи 2, 3 та 4 цієї статті застосовуються у разі відправлень тварин та товарів, які не є предметом контролю при прибутті до Союзу, як це вимагається статтею 47(1) цього Регламенту, та на які було оформлено митну декларацію для випуску для вільного обігу відповідно до пункту 12 статті 5 Регламенту (ЄС) № 952/2013 та статей 158-202 зазначеного Регламенту.

2. Митні органи повинні тимчасово зупинити випуск для вільного обігу, якщо вони мають причини вважати, що відправлення може становити ризик для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля, та невідкладно повідомити про таке тимчасове зупинення компетентні органи.

3. Відправлення, випуск для вільного обігу якого було тимчасово зупинено відповідно до параграфа 2, повинні підлягати випуску у разі, якщо протягом трьох робочих днів з моменту тимчасового зупинення випуску компетентні органи не звернулися до митних органів із запитом про продовження тимчасового зупинення або поінформували митні органи про те, що ризик відсутній.

4. Якщо компетентні органи вважають, що присутній ризик для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля:

(a) вони повинні надіслати митним органам вимогу не випускати відправлення для вільного обігу та включити до комерційного інвойсу, який супроводжує відправлення, та до будь-якого іншого відповідного супровідного документа або до їх відповідних електронних еквівалентів таке попередження:

"Продукт становить ризик - випуск для вільного обігу не дозволено - Регламент (ЄС) 2017/625";

(b) без згоди компетентних органів не дозволяється жодна інша митна процедура; та

(c) застосовуються статті 66(1), (3), (5)та(6), статті 67, 68 та 69, стаття 71(1) та (2) та стаття 72(1) та (2).

5. У разі відправлень тварин та товарів, які не підпадають під контроль при прибутті до Союзу, як вимагається статтею 47(1), та для яких не було оформлено митної декларації для випуску для вільного обігу, митні органи, якщо у них є причини вважати, що відправлення може становити ризик для здоров’я людей, тварин або рослин, благополуччя тварин або, у разі ГМО та засобів захисту рослин, також і для довкілля, повинні надіслати всю відповідну інформацію митним органам у державі-члені кінцевого місця призначення.

1. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144, спрямовані на доповнення цього Регламенту в частині правил щодо здійснення спеціального офіційного контролю та щодо заходів на випадок невідповідності, для врахування особливостей визначених нижче категорій тварин та товарів і механізмів та засобів для їх перевезення:

(a) відправлення свіжих рибних продуктів безпосередньо вивантажених у портах, призначених державами-членами відповідно до статті 5(1) Регламенту Ради (ЄС) № 1005/2008 (- 16) з риболовних суден, що плавають під прапором третьої країни;

(b) відправлення хутрових диких тварин з незнятою шкірою;

(c) відправлення категорій товарів, зазначених у пункті (b)статті 47(1), які доставляють, із зберіганням на спеціально схвалених митних складах чи у вільних зонах або без такого зберігання, на судна, що покидають Союз, та які призначені для постачання на судна або споживання членами команди або пасажирами;

(d) дерев’яний пакувальний матеріал;

(e) корми, що супроводжують тварин та призначені для згодовування таким тваринам;

(f) тварини та товари, які замовлено під час продажу за дистанційними контрактами та які постачаються з третьої країни на адресу в Союзі, та вимоги до надсилання повідомлень, необхідних для належного здійснення офіційного контролю;

(g) рослинні продукти, які у зв’язку з їх подальшим місцем призначення можуть призвести до ризику розповсюдження інфекційних або заразних хвороб тварин;

(h) відправлення категорій тварин та продуктів, про які йдеться у пунктах (a), (b) та (c) статті 47(1), що походять із Союзу або повертаються до Союзу після відмови у ввезені третьою країною;

(i) товари, що надходять до Союзу без тари (навалом) з третьої країни, незалежно від того, чи походять вони всі зі згаданої третьої країни;

(j) відправлення товарів, зазначених у статті 47(1), що походять з території Хорватії та які переміщують транзитом територією Боснії і Герцеговини в Неумі ("коридор Неум") перед повторним ввезенням на територію Хорватії через пункти в’їзду Клек або Затон Долі;

(k) тварини та продукти, виключені зі сфери дії статті 47на підставі статті 48.

2. Комісія уповноважена ухвалити делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно умов для моніторингу транспорту та прибуття відправлень певних тварин та товарів, від пункту прикордонного контролю прибуття до об’єкта за місцем призначення в Союзі, до пункту прикордонного контролю за місцем призначення або до пункту прикордонного контролю виїзду.

3. Комісія може за допомогою імплементаційних актів встановлювати правила щодо:

(a) типових зразків офіційних сертифікатів і правил видачі таких сертифікатів; та

(b) формату документів, які повинні супроводжувати категорії тварин або товарів, зазначених у параграфі 1.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Держави-члени повинні забезпечити наявність достатніх фінансових засобів на персонал та інші ресурси, необхідні компетентним органам для здійснення офіційного контролю та іншої офіційної діяльності.

2. Ця глава також застосовується у випадку делегування певних завдань офіційного контролю та іншої офіційної діяльності відповідно до статей 28та 31.

1. Компетентні органи повинні справляти збори або стягнення за офіційний контроль, який здійснюється щодо видів діяльності, зазначених у главі II додатка IV, та щодо тварин та товарів, зазначених у пунктах (a),(b) та (c)статті 47(1), у пункті прикордонного контролю або у пункті контролю, зазначеному в пункті (a)статті 53(1), або:

(a) на рівні витрат, розрахованих згідно зі статтею 82(1); або

(b) у розмірах, передбачених у додатку IV.

2. Компетентні органи повинні справляти збори або стягнення на покриття витрат, що у них виникають, пов’язаних із:

(a) офіційним контролем тварин та товарів, зазначених у пунктах (d), (e) та (f) статті 47(1);

(b) офіційним контролем, який здійснюється на вимогу оператора, для отримання затвердження (дозволу), передбаченого устатті 10 Регламенту (ЄС) № 183/2005;

(c) офіційним контролем, який початково не був запланований, та який:

(i) виявився необхідним після виявлення випадку невідповідності у того самого оператора під час здійснення офіційного контролю згідно з положеннями цього Регламенту; та

(ii) здійснюється для оцінювання масштабу та впливу випадку невідповідності або для перевірки усунення невідповідності.

3. Незважаючи на положення параграфів 1 та 2, держави-члени можуть щодо видів діяльності, зазначених у главі II додатка IV, на об’єктивних і недискримінаційних засадах зменшити розмір зборів і стягнень, із взяттям до уваги:

(a) інтересів операторів із низьким обсягом виробництва;

(b) традиційних методів, використаних при виробництві, переробленні та розповсюдженні;

(c) потреб операторів, розташованих у регіонах, які перебувають під впливом специфічних географічних обмежень; та

(d) записів оператора стосовно відповідності правилам, зазначеним у статті 1(2), що було встановлено в результаті офіційного контролю.

4. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що збори і стягнення, які розраховуються згідно з пунктом (b)статті 82(1), не справляються з суми, при розмірі якої, беручи до уваги витрати на справляння та загальний очікуваний від таких зборів і стягнень дохід, справляння таких зборів або стягнень втрачає економічну доцільність.

5. Цю статтю не застосовують до офіційного контролю, що здійснюється для перевірки відповідності правилам, зазначеним у пунктах (i) та (j)статті 1(2).

Держави-члени можуть справляти збори або стягнення на покриття витрат офіційного контролю та іншої офіційної діяльності на додаток до стягнень і зборів, зазначених у статті 79, якщо це не заборонено законодавчими положеннями, які застосовуються у сферах, що регулюються правилами, визначеними в статті 1(2).

Розміри зборів і стягнень, справляння яких здійснюється на підставі пункту (a) статті 79(1) та статті 79(2), визначаються на основі наведених нижче витрат, якщо вони є результатом офіційного контролю:

(a) заробітні плати персоналу, включно з допоміжним та адміністративним персоналом, що бере участь у здійсненні офіційного контролю, витрати на їх соціальне забезпечення, пенсію та страхування;

(b) витрати на об’єкти та обладнання, включно з витратами на технічне обслуговування та страхування, а також інші пов’язані витрати;

(c) витрати на витратні матеріали та інструменти;

(d) витрати на послуги, віднесені на рахунок компетентних органів делегованими органами за делегований таким органам офіційний контроль;

(e) витрати на навчання персоналу, зазначеного в пункті (a), за винятком навчання і підготовки, необхідного для отримання кваліфікації, яка необхідна для роботи в компетентних органах;

(f) витрати на проїзд персоналу, зазначеного в пункті (a), та супутні витрати на добові;

(g) витрати на відбір зразків та лабораторні аналізи, випробування та діагностику, які справляються офіційними лабораторіями за такі завдання.

1. Збори або стягнення, які справляються відповідно до пункту (a) статті 79(1) та статті 79(2), повинні встановлюватися згідно з одним із наведених нижче методів розрахунку або їх поєднанням:

(a) за фіксованою ставкою на основі загальних витрат офіційного контролю, які виникли у компетентних органів протягом певного періоду часу, що застосовується до всіх операторів, незалежно від того, чи виконувався офіційний контроль протягом звітного періоду щодо кожного оператора, з якого справляється збір; при встановленні рівня зборів, що будуть справлятися за кожен сектор, діяльність і категорію операторів, компетентні органи повинні враховувати вплив, який вид і масштаб відповідної діяльності та відповідні фактори ризику чинять на розподіл загальних витрат такого офіційного контролю; або

(b) на основі розрахунку фактичних витрат кожного окремого офіційного контролю та стосовно кожного оператора, що підлягає такому офіційному контролю.

2. Витрати на проїзд, зазначені в пункті (f)статті 81, повинні враховуватися при розрахунку зборів або стягнень, зазначених у пункті (a) статті 79(1) та у статті 79(2), у такий спосіб, щоб не відбувалося дискримінації операторів на основі відстані їхніх приміщень від місця розташування компетентних органів.

3. Якщо розрахунок зборів або стягнень здійснюється відповідно до пункту (a) параграфа 1, збори і стягнення, які справляють компетентні органи, не повинні перевищувати загальних витрат на офіційний контроль, проведений протягом періоду часу, вказаного у згаданому пункті.

4. Якщо розрахунок зборів або стягнень здійснюється відповідно до пункту (b) параграфа 1, вони не повинні перевищувати фактичних витрат на проведений офіційний контроль.

1. Збори або стягнення за офіційний контроль та за іншу офіційну діяльність, які здійснюються на підставі скарги, справляються з оператора лише в тому разі, якщо за результатами контролю було підтверджено невідповідність.

2. Збори або стягнення, що справляють згідно зі статтями 79 та 80, прямо або опосередковано не повертаються, за винятком випадків, коли їх отримано незаконно.

3. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що збори або стягнення повинні справляти інші органи, ніж компетентні органи або делеговані органи.

1. Компетентні органи повинні забезпечити, щоб оператори, на запит, отримували підтвердження оплати зборів або стягнень, якщо у операторів немає іншого доступу до такого підтвердження.

2. Збори або стягнення, які справляють згідно зі статтею 79(1), повинен сплачувати оператор, який відповідає за відправлення, або його представник.

1. Держави-члени забезпечують високий рівень прозорості стосовно:

(a) зборів або стягнень, передбачених у пункті (a) статті 79(1), статті 79(2) та статті 80, а саме щодо:

(i) методів і даних, використаних для встановлення таких зборів або стягнень;

(ii) розмірів зборів або стягнень, що застосовуються до кожної категорії операторів та кожної категорії офіційного контролю або іншої офіційної діяльності;

(iii) розподілу витрат, як зазначено у статті 81;

(b) точної ідентифікації органів, які відповідають за справляння зборів або стягнень.

2. Кожен компетентний орган оприлюднює перед громадськістю інформацію, зазначену в параграфі 1 цієї статті, для кожного звітного періоду та щодо витрат компетентного органу, за які справляються збори або стягнення згідно з пунктом (a) статті 79(1), статтею 79(2)та статтею 80.

3. Держави-члени консультують відповідних стейкхолдерів щодо загальних методів, використаних для розрахунку зборів або стягнень, передбачених у пункті (a) статті 79(1), статті 79(2) та статті 80.

1. У результаті офіційної сертифікації видаються:

(a) офіційні сертифікати; або

(b) офіційні підтвердження у випадках, передбачених у правилах, зазначених у статті 1(2).

2. Якщо компетентні органи делегують певні завдання, пов’язані з видачею офіційних сертифікатів або офіційних підтверджень, або офіційному нагляду, про який ідеться у статті 91(1), таке делегування повинне відповідати положенням статей 28-33.

Статті 88, 89 та 90 застосовуються:

(a) якщо правила, зазначені у статті 1(2), вимагають видачі офіційного сертифіката; та

(b) щодо офіційних сертифікатів, які є необхідними для цілей експорту відправлень тварин та товарів до третіх країн або які вимагаються від компетентного органу держави-члена відвантаження компетентним органом держави-члена призначення стосовно відправлень тварин та товарів, які підлягають експорту до третіх країн.

1. Офіційні сертифікати видають компетентні органи.

2. Компетентні органи повинні призначити уповноважених на засвідчення службових осіб, на які буде покладено повноваження підписувати офіційні сертифікати, та повинні гарантувати, що такі службові особи:

(a) є неупередженими і вільними від будь-якого конфлікту інтересів та, зокрема, не перебувають у ситуації, що може прямо чи непрямо вплинути на неупередженість їх професійної поведінки стосовно того, що саме вони засвідчують; та

(b) пройшли належну підготовку щодо правил, на засвідчення відповідності яким видається офіційний сертифікат, та щодо технічної частини оцінювання відповідності таким правилам, а також щодо відповідних правил, встановлених цим Регламентом.

3. Офіційні сертифікати підписує уповноважена на засвідчення службова особа та видає на одній з таких підстав:

(a) безпосереднє знання уповноваженою на засвідчення службовою особою актуальних фактів та даних, що стосуються сертифікації, які отримано у результаті:

(i) офіційного контролю; або

(ii) отримання іншого офіційного сертифіката, виданого компетентними органами;

(b) факти та дані, що стосуються сертифікації, знання яких підтверджено іншою особою, уповноваженою для такої цілі компетентними органами та яка діє під контролем компетентних органів, за умови що уповноважена на засвідчення службова особа може перевірити точність таких фактів та даних;

(c) факти та дані, що стосуються сертифікації, які отримано із власних систем контролю оператора, доповнені та підтверджені результатами регулярного офіційного контролю, якщо уповноважена на засвідчення службова особа переконана, що умови видачі офіційного сертифіката дотримано.

4. Офіційні сертифікати повинні бути підписані уповноваженою на засвідчення службовою особою та видані лише на підставі пункту (a) параграфа 3 цієї статті, якщо це передбачено правилами, визначеними у статті 1(2).

1. Офіційні сертифікати повинні:

(a) мати унікальний код;

(b) не підписуватися уповноваженою на засвідчення службовою особою, якщо вони пусті або неповні;

(c) бути оформлені однією або більше офіційних мов установ Союзу, які розуміє уповноважена на засвідчення службова особа та, якщо доцільно, однією з офіційних мов держав-членів призначення;

(d) бути автентичними та точними;

(e) давати змогу ідентифікувати особу, яка підписала їх, та дату видачі; та

(f) давати змогу легко перевіряти зв’язки між сертифікатом, органом видачі та відправленням, партією або окремою твариною чи товаром, включеними до сертифіката.

2. Компетентні органи повинні вживати всіх належних заходів для запобігання видачі фальшивих або недостовірних офіційних сертифікатів або зловживання офіційними сертифікатами.

Комісія може за допомогою імплементаційних актів встановлювати правила для однакового застосування статей 88 та89 щодо:

(a) типових зразків офіційних сертифікатів і правил видачі таких сертифікатів, якщо вимоги не встановлені у правилах, зазначених у статті 1(2);

(b) механізмів та технічних заходів для забезпечення видачі точних і достовірних офіційних сертифікатів, та для запобігання ризику шахрайства;

(c) процедур, яких необхідно дотримуватися у разі відкликання офіційних сертифікатів та при видачі повторних сертифікатів;

(d) правил виготовлення засвідчених копій офіційних сертифікатів;

(e) формату документів, які повинні супроводжувати тварин та товари після здійснення офіційного контролю;

(f) правил видачі електронних сертифікатів та використання електронних підписів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 145(2).

1. Якщо положення цього Регламенту або правила, зазначені у статті 1(2), передбачають видачу офіційних підтверджень операторами під офіційним наглядом компетентних органів, або самими компетентними органами, застосовуються параграфи 2, 3 та 4 цієї статті.

2. Офіційні підтвердження повинні:

(a) бути автентичними та точними;

(b) бути оформлені однією або більше офіційних мов установ Союзу та, якщо доцільно, однією з офіційних мов держав-членів призначення; та

(c) якщо вони стосуються відправлення або партії, давати змогу перевірити зв’язок між офіційним підтвердженням та таким відправленням або такою партією.

3. Компетентні органи повинні гарантувати, що персонал, який виконує офіційний контроль з метою нагляду за видачею офіційних підтверджень, або, якщо офіційні підтвердження видаються компетентними органами, що персонал, який займається видачею таких офіційних підтверджень:

(a) є неупередженим і вільним від будь-якого конфлікту інтересів та, зокрема, не перебуває у ситуації, що може прямо чи непрямо вплинути на неупередженість його професійної поведінки стосовно того, що саме засвідчується офіційними підтвердженнями; та

(b) отримує належну підготовку щодо:

(i) правил, на засвідчення відповідності яким видаються офіційні підтвердження, та щодо технічної частини оцінювання відповідності таким правилам;

(ii) відповідних вимог, що встановлені у цьому Регламенті.

4. Компетентні органи повинні здійснювати офіційний контроль на регулярній основі для перевірки того, що:

(a) оператори, які займаються видачею підтверджень, відповідають умовам, встановленим у правилах, зазначених у статті 1(2); та

(b) підтвердження видаються на основі достовірних, правильних та перевірюваних фактів і даних.

1. Для сфер, що регулюються правилами, зазначеними у статті 1(2), повинна бути створена референс-лабораторія Європейського Союзу, якщо при здійсненні офіційного контролю та іншої офіційної діяльності існує взаємозв’язок між ефективністю, якістю, однаковістю та достовірністю:

(a) методів проведення аналізів, випробувань або діагностики, що їх використовують офіційні лабораторії відповідно достатті 37(1); та

(b) результатами аналізів, випробувань та діагностики, що їх здійснюють такі офіційні лабораторії.

2. Якщо існує потреба у сприянні застосуванню однакових практик у частині розробки або використання методів, зазначених у пункті (a) параграфа 1, повинна бути створена референс-лабораторія Європейського Союзу.

3. Комісія регулярно переглядає повноваження та функціонування референс-лабораторій Європейського Союзу.

4. Комісія доповнює цей Регламент шляхом ухвалення делегованого акта відповідно до статті 144 стосовно рішення про створення референс-лабораторії Європейського Союзу.

1. Комісія за допомогою імплементаційних актів призначає референс-лабораторії Європейського Союзу у випадках, коли ухвалено рішення про створення таких лабораторій відповідно до статті 92.

2. Призначення, передбачене у параграфі 1, повинне:

(a) відбуватися після процесу публічного відбору; та

(b) передбачати призначення на обмежений час та на мінімальний період у п’ять років, або з регулярним переглядом.

3. Референс-лабораторії Європейського Союзу повинні:

(a) функціонувати відповідно до стандарту EN ISO/IEC 17025 та мати акредитацію відповідно до зазначеного стандарту, отриману в національному органі з акредитації, що працює відповідно до Регламенту (ЄС) № 765/2008. Обсяг акредитації:

(i) повинен включати всі методи лабораторних аналізів, випробувань або діагностики, які зобов’язана використовувати лабораторія, якщо вона працює у статусі референс-лабораторії Європейського Союзу;

(ii) може включати один або більше методів лабораторного аналізу, випробування або діагностики, або ж групу методів;

(iii) може визначатися у гнучкий спосіб, щоб до обсягу акредитації можливо було включити модифіковані версії методів, які використовувалися референс-лабораторією Європейського Союзу на момент надання акредитації, або нових методів на додаток до таких методів, на основі власних валідацій лабораторії без спеціального оцінювання перед використанням таких модифікованих або нових методів з боку національного органу з акредитації держави-члена, у якій розташована референс-лабораторія Європейського Союзу;

(b) бути неупередженими і вільними від будь-якого конфлікту інтересів та, зокрема, не перебувати у ситуації, що може прямо чи непрямо вплинути на неупередженість їх професійної поведінки стосовно здійснення їхніх завдань як референс-лабораторій Європейського Союзу;

(c) мати в наявності достатньо кваліфікований персонал з належною підготовкою з питань техніки проведення аналізів, випробувань або діагностики, що застосовуються у сфері їх компетенції, або мати на контрактній основі доступ до такого персоналу, та мати допоміжний персонал, у відповідних випадках;

(d) мати в наявності інфраструктуру, обладнання та продукти, необхідні для виконання покладених на них завдань, або мати доступ до них;

(e) забезпечувати, щоб їхній персонал та будь-який залучений за договором персонал мав добрі знання міжнародних стандартів і практик, та забезпечувати, щоб він у своїй роботі враховував останні науково-дослідні розробки на національному та міжнародному рівні, а також на рівні Союзу;

(f) бути оснащеними необхідним обладнанням для виконання своїх завдань у надзвичайних ситуаціях або мати доступ до нього; та

(g) якщо доцільно, бути оснащеними в такий спосіб, щоб забезпечувалася відповідність необхідним стандартам біобезпеки.

4. Як відступ від пункту (a) параграфа 3 цієї статті, для сфери, що регулюється правилами, зазначеними у пункті (g)статті 1(2), Комісія може призначати офіційні лабораторії, які призначені для такої ролі компетентними органами на основі відступу, ухваленого згідно зі статтею 41, як референс-лабораторії Європейського Союзу незалежно від того, чи відповідають вони умовам, передбаченим у пункті (a) параграфа 3 цієї статті.

5. Як відступ від параграфів 1 та 2 цієї статті, лабораторії, зазначені у першому параграфі статті 32 Регламенту (ЄС) № 1829/2003 та першого параграфа статті 21 Регламенту (ЄС) № 1831/2003, повинні вважатися референс-лабораторіями Європейського Союзу з відповідальністю та з виконанням завдань, зазначеними у статті 94 цього Регламенту, у відповідних сферах щодо:

(a) ГМО та генетично-модифікованих харчових продуктів та кормів; та

(b) кормових добавок.

6. Обов’язки персоналу щодо забезпечення конфіденційності, зазначені у статті 8, застосовуються mutatis mutandis до персоналу референс-лабораторій Європейського Союзу.

1. Референс-лабораторії Європейського Союзу повинні сприяти вдосконаленню та гармонізації методів проведення аналізів, випробувань або діагностики, що їх повинні використовувати офіційні лабораторії, призначені відповідно до статті 37(1), а також сприяти вдосконаленню та гармонізації даних, згенерованих такими аналізами, випробуваннями та діагностикою.

2. Референс-лабораторії Європейського Союзу, призначені відповідно до статті 93(1), повинні відповідати за наведені нижче завдання мірою, якою такі завдання включені до річних або багаторічних робочих програм референс-лабораторій, розроблених та схвалених відповідно до цілей і пріоритетів робочих програм, ухвалених Комісією згідно зі статтею 36 Регламенту (ЄС) № 652/2014:

(a) надання національним референс-лабораторіям детальної інформації та настанов щодо методів лабораторних аналізів, випробувань або діагностики, включно з референтними методами;

(b) надання національним референс-лабораторіям довідкових матеріалів;

(c) координація застосування національними референс-лабораторіями та, якщо необхідно, іншими офіційними лабораторіями методів, зазначених у пункті (a), зокрема, шляхом організації регулярних міжлабораторних порівняльних випробувань або перевірок професійної придатності та шляхом забезпечення належних подальших дій після здійснення таких порівняльних випробувань або перевірок професійної придатності згідно із, за наявності, прийнятими на міжнародному рівні протоколами, та інформування Комісії та держав-членів про результати та про подальші дії після здійснення порівняльних випробувань або перевірок професійної придатності;

(d) координація практичних механізмів, необхідних для застосування нових методів лабораторних аналізів, випробувань або діагностики, та інформування національних референс-лабораторій про розвиток у цій сфері;

(e) організація та проведення навчальних курсів для персоналу національних референс-лабораторій та, якщо потрібно, з інших офіційних лабораторій, а також для експертів з третіх країн;

(f) надання науково-технічної допомоги Комісії у межах сфери їх компетенції;

(g) надання інформації національним референс-лабораторіям про відповідну дослідну діяльність на національному рівні, рівні Союзу та на міжнародному рівні;

(h) співпраця у межах їх компетенції з лабораторіями в третіх країнах та з Європейським органом із безпечності харчових продуктів (EFSA), Європейським агентством з лікарських засобів (EMA) та Європейським центром профілактики і контролю захворюваності (ЄЦКЗ);

(i) активне надання допомоги у діагностиці під час виявлення спалахів у державах-членах хвороб, що передаються через харчові продукти, зоонозних хвороб, хвороб тварин або виявлення вогнищ шкідливих організмів рослин шляхом підтвердження діагнозу, характеризації та таксономічного чи епізоотичного дослідження ізолятів патогенів або зразків шкідливих організмів;

(j) координація або проведення випробувань для перевірки якості реагентів та партій реагентів, використаних для діагностики хвороб, що передаються через харчові продукти, зоонозних хвороб, хвороб тварин або виявлення шкідливих організмів рослин;

(k) якщо відповідає їхній сфері відповідальності, створення та підтримання:

(i) референтних колекцій шкідливих організмів рослин та/або референтних штамів патогенних збудників;

(ii) референтних колекцій матеріалів, що контактують із харчовими продуктами, які використовуються для калібрування аналітичного обладнання, та надання їх зразків національним референс-лабораторіям;

(iii) актуальних переліків доступних референтних речовин та реагентів і виробників та постачальників таких речовин і реагентів; та

(l) якщо відповідає їхній сфері відповідальності, співпраця між собою та з Комісією, у відповідних випадках, розробка високих стандартів для методів аналізу, випробувань або діагностики.

Стосовно підпункту (i) пункту (k), референс-лабораторія Європейського Союзу може створити та підтримувати такі референтні колекції та референтні штами шляхом укладення контракту на використання зовнішніх ресурсів (аутсорсингу) з іншими офіційними лабораторіями та науковими організаціями.

3. Референс-лабораторії Європейського Союзу повинні публікувати перелік національних референс-лабораторій, призначених державами-членами відповідно до статті 100(1).

1. Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна призначати референс-центри Європейського Союзу з питань благополуччя тварин для підтримки діяльності Комісії та держав-членів стосовно застосування правил, зазначених у пункті (f) статті 1(2).

2. Призначення, передбачене у параграфі 1, повинне:

(a) відбуватися після процесу публічного відбору; та

(b) передбачати призначення на обмежений час або з регулярним переглядом.

3. Референс-центри Європейського Союзу з питань благополуччя тварин повинні:

(a) діяти неупереджено стосовно здійснення своїх завдань як референс-центрів Європейського Союзу;

(b) володіти науково-технічними експертними знаннями на високому рівні стосовно взаємодії людей і тварин, поведінки тварин, психології тварин, генетики тварин, здоров’я тварин та годування тварин у розрізі благополуччя тварин, а також стосовно аспектів благополуччя тварин, пов’язаних із комерційним та науковим використанням тварин;

(c) мати достатньо кваліфікований персонал з належною підготовкою у сферах, зазначених у пункті (b), та стосовно етичних питань, пов’язаних із тваринами, а також допоміжний персонал, у відповідних випадках;

(d) мати в наявності інфраструктуру, обладнання та продукти, необхідні для виконання покладених на них завдань, або мати доступ до них; та

(e) забезпечувати, щоб їхній персонал мав добрі знання міжнародних стандартів і практик у сферах, зазначених у пункті (b), та забезпечувати, щоб він у своїй роботі враховував останні науково-дослідні розробки на національному та міжнародному рівні, а також на рівні Союзу, включно з дослідженнями, що проводяться, та заходами, що вживаються іншими референс-центрами Європейського Союзу з питань благополуччя тварин у таких сферах.

Референс-центри Європейського Союзу з питань благополуччя тварин повинні відповідати за наведені нижче допоміжні завдання мірою, якою такі завдання включені до річних або багаторічних робочих програм референс-центрів, розроблених та схвалених відповідно до цілей і пріоритетів робочих програм, ухвалених Комісією згідно зі статтею 36 Регламенту (ЄС) № 652/2014:

(a) забезпечення науково-технічними експертними знаннями в межах сфери їх компетенції, в тому числі, у відповідних випадках, у формі координованої допомоги, для відповідних національних мереж та органів підтримки у сфері, що регулюється правилами, зазначеними в пункті (f) статті 1(2);

(b) забезпечення науково-технічними експертними знаннями для розробки та застосування показників благополуччя тварин, про які згадано у пункті (e) статті 21(8);

(c) розробка або координування розробки методів для оцінювання рівня благополуччя тварин та методів покращення благополуччя тварин;

(d) проведення науково-технічних досліджень з питань благополуччя тварин, яких використовують для комерційних або наукових цілей;

(e) організація та проведення підготовчих курсів для персоналу національних мереж або органів підтримки, зазначених у пункті (a), для персоналу компетентних органів та для експертів з третіх країн; та

(f) розповсюдження результатів наукових досліджень та технічних інновацій, а також співпраця з науково-дослідними органами Союзу у сферах в межах їхньої компетенції.

1. Комісія за допомогою імплементаційних актів може призначати референс-центри Європейського Союзу для підтримки діяльності Комісії та держав-членів стосовно запобігання, виявлення та подолання порушень правил, зазначених у статті 1(2), що вчиняються у рамках шахрайських або оманливих практик.

2. Призначення, передбачене у параграфі 1, повинне:

(a) відбуватися після процесу публічного відбору; та

(b) передбачати призначення на обмежений час або з регулярним переглядом.

3. Референс-центри Європейського Союзу з питань забезпечення автентичності та цілісності агропродовольчого ланцюга повинні:

(a) діяти неупереджено стосовно здійснення своїх завдань як референс-центрів Європейського Союзу;

(b) володіти науково-технічними експертними знаннями на високому рівні у сферах, що регулюються правилами, зазначеними у статті 1(2), та в сфері криміналістики для проведення або координування досліджень на найвищому рівні стосовно автентичності та цілісності товарів, та для розробки, застосування і валідації методів, що їх використовують для виявлення порушень правил, зазначених у статті 1(2), які вчиняються у рамках шахрайських або оманливих практик;

(c) мати достатньо кваліфікований персонал з належною підготовкою у сферах, зазначених у пункті (b), а також допоміжний персонал;

(d) мати в наявності інфраструктуру, обладнання та продукти, необхідні для виконання покладених на них завдань, або мати доступ до них; та

(e) забезпечувати, щоб їхній персонал мав добрі знання міжнародних стандартів і практик у сферах, зазначених у пункті (b), та забезпечувати, щоб він у своїй роботі враховував останні науково-дослідні розробки на національному та міжнародному рівні, а також на рівні Союзу в таких сферах.

Референс-центри Європейського Союзу з питань забезпечення автентичності та цілісності агропродовольчого ланцюга повинні відповідати за наведені нижче допоміжні завдання мірою, якою такі завдання включені до річних або багаторічних робочих програм референс-центрів, розроблених та схвалених відповідно до цілей і пріоритетів робочих програм, ухвалених Комісією згідно зі статтею 36 Регламенту (ЄС) № 652/2014:

(a) надання спеціалізованих знань стосовно автентичності та цілісності агропродовольчого ланцюга та стосовно методів виявлення порушень правил, зазначених у статті 1(2) цього Регламенту, вчинених у рамках шахрайських або оманливих практик, а також у сфері криміналістики, що стосуються сфер, які регулюються згаданими правилами;

(b) надання спеціального аналізу, покликаного виявляти сегменти агропродовольчого ланцюга, які потенційно можуть бути предметом порушень правил, зазначених у статті 1(2) цього Регламенту, вчинених у рамках шахрайських або оманливих практик, а також надання допомоги у розробленні методів і протоколів спеціального офіційного контролю;

(c) якщо необхідно, виконання завдань, зазначених у пунктах (a)-(h) статті 94(2) цього Регламенту, з уникненням дублювання завдань референс-лабораторій Європейського Союзу, призначених відповідно достатті 93 цього Регламенту;

(d) якщо необхідно, створення та підтримання колекцій або баз даних автентифікованих референтних матеріалів, які використовуються для виявлення порушень правил, зазначених у статті 1(2) цього Регламенту, вчинених у рамках шахрайських або оманливих практик; та

(e) розповсюдження результатів наукових досліджень та технічних інновацій у сферах в межах їхньої компетенції.

1. Комісія публікує та оновлює мірою необхідності перелік:

(a) референс-лабораторій Європейського Союзу, передбачених у статті 93;

(b) референс-центрів Європейського Союзу з питань благополуччя тварин, передбачених у статті 95;

(c) референс-центрів Європейського Союзу з питань забезпечення автентичності та цілісності агропродовольчого ланцюга, передбачених у статті 97.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно встановлення вимог, обов’язків та завдань референс-лабораторій Європейського Союзу, референс-центрів Європейського Союзу з питань благополуччя тварин та референс-центрів Європейського Союзу з питань забезпечення автентичності та цілісності агропродовольчого ланцюга на доповнення до вже встановлених у статті 93(3), статті 94, статті 95(3), статті 96, статті 97(3) та статті 98. Такі делеговані акти повинні бути обмежені ситуаціями нових або нововиявлених ризиків, нових або нововиявлених хвороб тварин чи шкідливих організмів рослин, або якщо таку можливість надають нові законодавчі вимоги.

3. Референс-лабораторії Європейського Союзу та референс-центри Європейського Союзу повинні підлягати контролю з боку Комісії для перевірки відповідності вимогам статті 93(3), статті 94, тастатей 95(3) та 97(3).

4. Якщо контроль з боку Комісії, зазначений у параграфі 3 цієї статті, засвідчує невідповідність вимогам, встановленим у статті 93(3), статті 94, та статтях 95(3) та 97(3), Комісія після отримання коментарів від референс-лабораторії Європейського Союзу або референс-центру Європейського Союзу:

(a) шляхом ухвалення імплементаційного акта відкликає призначення такої лабораторії або центру; або

(b) вживає будь-який інший належний захід.

1. Держави-члени призначають одну або більше національних референс-лабораторій для кожної референс-лабораторії Європейського Союзу, призначеної відповідно до статті 93(1).

Держави-члени можуть призначити національну референс-лабораторію також у випадках, коли відсутня відповідна референс-лабораторія Європейського Союзу.

Держава-член може призначити лабораторію, розташовану в іншій державі-члені або у третій країні, що є договірною стороною Договору про Європейський економічний простір.

Для більше ніж однієї держави-члена як національну референс-лабораторію може бути призначено єдину лабораторію.

2. Вимоги, передбачені в пункті (e)статті 37(4), статті 37(5), статті 39 та статті 42(1), у пунктах (a) та (b)статті 42(2) та статті 42(3), застосовуються до національних референс-лабораторій.

Як відступ від пункту (e)статті 37(4), для сфери, що регулюється правилами, зазначеними у пункті (g) статті 1(2), компетентні органи можуть призначати офіційні лабораторії, які призначені для такої ролі компетентними органами на основі відступу, ухваленого згідно зі статтею 41, як національні референс-лабораторії незалежно від того, чи відповідають вони умовам, передбаченим у пункті (e)статті 37(4).

3. Національні референс-лабораторії повинні:

(a) бути неупередженими і вільними від будь-якого конфлікту інтересів та, зокрема, не перебувати у ситуації, що може прямо чи непрямо вплинути на неупередженість їх професійної поведінки стосовно здійснення їхніх завдань як національних референс-лабораторій;

(b) мати в наявності достатньо кваліфікований персонал з належною підготовкою з питань техніки проведення аналізів, випробувань або діагностики, що застосовуються у сфері їхньої компетенції, або мати на контрактній основі доступ до такого персоналу, та мати допоміжний персонал, у відповідних випадках;

(c) мати в наявності інфраструктуру, обладнання та продукти, потрібні для виконання покладених на них завдань, або мати доступ до них;

(d) забезпечувати, щоб їхній персонал та будь-який залучений за договором персонал мав добрі знання міжнародних стандартів і практик, та забезпечувати, щоб він у своїй роботі враховував останні науково-дослідні розробки на національному та міжнародному рівні, а також на рівні Союзу;

(e) бути оснащеними необхідним обладнанням для виконання своїх завдань у надзвичайних ситуаціях або мати доступ до нього; та

(f) якщо доцільно, бути оснащеними в такий спосіб, щоб забезпечувалася відповідність необхідним стандартам біобезпеки.

4. Держави-члени повинні:

(a) повідомляти назви та адреси кожної національної референс-лабораторії Комісії, відповідним референс-лабораторіям Європейського Союзу та іншим державам-членам;

(b) робити інформацію, зазначену в пункті (a), доступною для громадськості; та

(c) оновлювати інформацію, зазначену в пункті (a), мірою необхідності.

5. Держави-члени, які мають більше однієї національної референс-лабораторії для референс-лабораторії Європейського Союзу, повинні гарантувати, що такі лабораторії тісно співпрацюють між собою для забезпечення ефективної координації між ними, з іншими національними лабораторіями та з референс-лабораторією Європейського Союзу.

6. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно встановлення вимог для національних референс-лабораторій на додаток до встановлених у параграфах 2 та 3 цієї статті. Такі делеговані акти повинні бути обмежені забезпеченням узгодженості з будь-якими додатковими вимогами, ухваленими відповідно до статті 99(2).

1. Національні референс-лабораторії у межах сфери своєї компетенції повинні:

(a) співпрацювати з референс-лабораторіями Європейського Союзу та брати участь у підготовчих курсах та в міжлабораторних порівняльних випробуваннях, організованих такими лабораторіями;

(b) координувати діяльність офіційних лабораторій, призначених відповідно до статті 37(1), у світлі гармонізації та вдосконалення методів лабораторних аналізів, випробувань або діагностики та їх використання;

(c) у відповідних випадках, організовувати міжлабораторні порівняльні випробування або перевірки професійної придатності між офіційними лабораторіями, забезпечувати вжиття належних подальших заходів після таких випробувань та інформувати компетентні органи про результати таких випробувань та про подальші заходи;

(d) забезпечувати розповсюдження серед компетентних органів та офіційних лабораторій інформації, яку надає референс-лабораторія Європейського Союзу;

(e) надавати в рамках своєї компетенції науково-технічну допомогу компетентним органам у зв’язку з виконанням багаторічного національного плану контролю (БНПК), зазначеного у статті 109, та для координації контролю над програмами, ухваленими відповідно до статті 112;

(f) якщо доцільно, валідувати реагенти та партії реагентів, визначати та підтримувати актуальність переліків доступних референтних речовин та реагентів і виробників та постачальників таких речовин і реагентів;

(g) якщо необхідно, проводити підготовчі курси для персоналу офіційних лабораторій, призначених відповідно до статті 37(1); та

(h) активно надавати допомогу державам-членам, які їх призначили, у діагностиці під час виявлення спалахів у державах-членах хвороб, що передаються через харчові продукти, зоонозних хвороб, хвороб тварин або виявлення вогнищ шкідливих організмів рослин та у разі виявлення невідповідності відправлень шляхом підтвердження діагнозів, характеризації та епізоотичного чи таксономічного дослідження ізолятів патогенів або зразків шкідливих організмів.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 144 на доповнення цього Регламенту стосовно визначення обов’язків та завдань для національних референс-лабораторій на додаток до передбачених у параграфі 1 цієї статті. Такі делеговані акти повинні бути обмежені забезпеченням узгодженості з будь-якими додатковими обов’язками та завданнями, ухваленими відповідно до статті 99(2).

1. Компетентні органи у відповідних державах-членах повинні надавати один одному адміністративну допомогу відповідно до статей 104-107 для забезпечення правильного застосування правил, згаданих у статті 1(2), у ситуаціях, які стосуються більше однієї держави-члена.

2. Адміністративна допомога повинна включати, залежно від випадку та залежно від домовленостей між відповідними компетентними органами, участь компетентних органів держави-члена в офіційному контролі на місці, який здійснюють компетентні органи іншої держави-члена.

3. Положення цього розділу застосовуються без обмеження положень національного права:

(a) які застосовуються до розкриття документів та інформації, які є предметом судового розслідування та судового провадження, включно з кримінальним розслідуванням, або пов’язані з ними; та