ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема статтю 83(2) цього Договору,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги думку Комітету Регіонів (- 1),

Діючи відповідно до звичайної законодавчої процедури (- 2),

Оскільки:

(1) Захист фінансових інтересів Союзу стосується не лише управління бюджетними коштами, але й поширюється на всі заходи, які негативно впливають або становлять загрозу негативного впливу на активи Союзу та його держав-членів, тією мірою, якою такі заходи мають значимість для політик Союзу.

(2) Конвенція, укладена на основі статті K.3 Договору про Європейський Союз, про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств від 26 липня 1995 року (- 3), включаючи відповідні Протоколи до Конвенції від 27 вересня 1996 року (- 4), 29 листопада 1996 року (- 5) та від 19 червня 1997 року (- 6) (далі - Конвенція) встановлює мінімальні правила для визначення кримінальних правопорушень та санкцій у сфері шахрайства, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу. Держави-члени уклали Конвенцію, в якій вказується на те, що шахрайство, яке впливає на доходи та видатки Союзу, в багатьох випадках не обмежується однією країною й часто вчиняється організованими злочинними угрупуваннями. Виходячи з цього, у Конвенції вже було визнано, що захист фінансових інтересів Союзу вимагає кримінального переслідування шахрайських діянь, що зашкоджують таким інтересам. Паралельно був прийнятий Регламент Ради (ЄК, Євратом) № 2988/95 (- 7). Цей Регламент встановлює загальні правила щодо типових перевірок та адміністративних заходів і покарань, що стосуються порушень норм і вимог права Союзу, водночас посилаючись на секторальні правила у цій сфері, шахрайські діяння у визначенні Конвенції та застосування норм кримінального права та судочинства держав-членів.

(3) Політика Союзу у сфері захисту фінансових інтересів Союзу й до цього була предметом гармонізації, зокрема в рамках Регламенту (ЄК, Євратом) № 2988/95. Для забезпечення імплементації політики Союзу в цій сфері необхідно продовжувати зближення норм кримінального права держав-членів шляхом доповнення захисту фінансових інтересів Союзу в рамках адміністративного та цивільного права для найбільш серйозних видів пов’язаних із шахрайством діянь у цій сфері, уникаючи при цьому неузгодженості як усередині, так і між цими галузями права.

(4) Захист фінансових інтересів Союзу вимагає надання єдиного визначення шахрайства в рамках дії цієї Директиви, що має охоплювати шахрайські діяння відносно доходів, видатків та активів за рахунок загального бюджету Європейського Союзу (далі - бюджет ЄС), включаючи такі фінансові операції, як запозичення та кредитування. Поняття серйозних правопорушень проти спільної системи податку на додану вартість (далі - ПДВ), утвореної Директивою Ради 2006/112/ЄK (- 8) (далі - спільна система ПДВ), стосується найтяжчих форм шахрайства у сфері ПДВ, зокрема шахрайства за допомогою так званих каруселей, шахрайства через відсутніх торгівців та шахрайства в рамках злочинних організацій, що створює серйозні загрози для спільної системи ПДВ і, відповідно, для бюджету ЄС. Правопорушення проти спільної системи ПДВ повинні вважатися серйозними, якщо вони пов’язані з територією двох чи більше держав-членів, стали результатом шахрайських схем, унаслідок чого ці правопорушення вчинені структуровано з метою неправомірного скористання перевагами спільної системи ПДВ, а загальний розмір завданої правопорушеннями шкоди становить щонайменше 10000000 євро. Поняття загальної шкоди означає оцінену шкоду, що стала результатом усієї схеми шахрайства як для фінансових інтересів відповідних держав-членів, так і для Союзу, без урахування відсотків та санкцій. Ця Директива спрямована на сприяння діям та зусиллям у боротьбі з цим явищем злочинності.

(5) Якщо Комісія здійснює виконання бюджету ЄС на засадах спільного чи непрямого управління, вона може делегувати завдання з виконання бюджету державам-членам або доручати ці завдання органам, офісам чи агентствам, утвореним відповідно до Договорів, або іншим суб’єктам чи особам. У разі такого спільного чи непрямого управління фінансові інтереси Союзу повинні мати такий самий рівень захисту, як і при прямому управлінні Комісією.

(6) У цілях цієї Директиви видатками, пов’язаними проведенням закупівель, є будь-які видатки, що здійснюються у зв’язку з публічними контрактами, визначеними статтею 101(1) Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012 Європейського Парламенту та Ради (- 9).

(7) Норми права ЄС щодо боротьби з відмиванням грошей є повною мірою застосовними до відмивання грошей з використанням майна, набутого в результаті вчинення кримінальних правопорушень, що охоплюються цією Директивою. Посилання на такі норми права мають забезпечувати, що умови накладання санкцій, які запроваджуються цією Директивою, стосуються всіх серйозних випадків кримінальних правопорушень проти фінансових інтересів Союзу.

(8) Корупція становить особливо серйозну загрозу фінансовим інтересам Союзу та в багатьох випадках може бути пов’язана з шахрайськими діяннями. Оскільки всі особи, наділені публічними повноваженнями, зобов’язані виносити судження чи застосовувати розсуд неупереджено, надання хабаря з метою впливу на судження чи розсуд такої особи та прийняття такого хабаря має бути включено до визначення корупції незалежно від закону чи підзаконних актів, які діють у країні конкретної особи, наділеної публічними повноваженнями, або є застосовними до відповідної міжнародної організації.

(9) На фінансові інтереси Союзу можуть негативно впливати певні форми поведінки особи, наділеної публічними повноваженнями, якій довірено розпорядження коштами чи активами, незалежно від того, чи така особа здійснює безпосереднє розпорядження або виступає в ролі керівника, коли така поведінка спрямована на неправомірне використання коштів та активів, що не відповідає визначеному цільовому призначенню, чим завдається шкода фінансовим інтересам Союзу. Тому необхідно запровадити точне визначення кримінальних правопорушень, що охоплює таку поведінку.

(10) Стосовно таких кримінальних правопорушень, як пасивна корупція та неправомірне використання коштів, необхідно надати визначення осіб, наділених публічними повноваженнями, що б охоплювало всіх відповідних посадовців, які працюють на офіційних посадах у ЄС, державах-членах або третіх країнах. Приватні особи дедалі більше залучаються до управління коштами ЄС. Отже з метою належного захисту коштів ЄС від корупції та неправомірного використання визначення терміну "особа, наділена публічними повноваженнями" має також поширюватися на осіб, які не обіймають офіційних посад, але яким тим не менш доручено і які виконують у подібний спосіб функції публічної служби відносно коштів ЄС, зокрема на підрядників, залучених до управління такими коштами.

(11) Стосовно кримінальних правопорушень, передбачених у цій Директиві, поняття наміру має застосовуватися до всіх складових, які становлять такі кримінальні правопорушення. Умисний характер дії або бездіяльності можна визначити на основі об’єктивних, фактичних обставин. Кримінальні правопорушення, які не потребують наявності наміру, не охоплюються цією Директивою.

(12) Ця Директива не зобов’язує держав-членів передбачати покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення кримінальних правопорушень, які не носять серйозний характер у випадках, коли намір передбачається відповідним національним законодавством.

(13) Деякі кримінальні правопорушення проти фінансових інтересів ЄС на практиці часто мають тісний зв’язок із кримінальними правопорушеннями, передбаченими статтею 83(1) Договору про функціонування Європейського Союзу та законодавчими актами Союзу, що ґрунтуються на цьому положенні. Зважаючи на це, у формулюванні цієї Директиви має бути забезпечена узгодженість між такими законодавчими актами та цією Директивою.

(14) Якщо поведінка, що приписується юридичним особам, завдає шкоди або становить загрозу для фінансових інтересів Союзу, юридичні особи повинні нести відповідальність за визначені цією Директивою кримінальні правопорушення, вчинені від їх імені.

(15) З метою забезпечення рівноцінного захисту фінансових інтересів Союзу на всій території Союзу за допомогою заходів, які виступають стримувальними чинниками, держави-члени мають передбачити певні види та рівні санкцій у разі вчинення кримінальних правопорушень, визначених цією Директивою. Рівні санкцій не повинні виходити за межи того, що є пропорційним для таких правопорушень.

(16) Ця Директива передбачає мінімальні правила, відтак держави-члени є вільними у запровадженні або збереженні більш суворих правил щодо кримінальних правопорушень, які завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу.

(17) Ця Директива не впливає на належне й ефективне застосування дисциплінарних заходів або покарань, що не є кримінальними за своїм характером. Санкції, які не можна прирівняти до кримінальних санкцій, які накладаються на одну й ту саму особу за одне й те саме діяння, можуть враховуватися при винесенні вироку та призначенні покарання цій особі за кримінальне правопорушення, визначене цією Директивою. Для інших санкцій принцип заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі в порядку кримінального провадження за одне й те саме кримінальне правопорушення (ne bis in idem) має бути повністю дотриманий. Ця Директива не криміналізує діяльність, яка також не підпадає під дисциплінарні стягнення або інші заходи, що стосуються порушення службових обов’язків у випадках, коли такі дисциплінарні стягнення або інші заходи можуть застосовуватися до відповідних осіб.

(18) Санкції стосовно фізичних осіб мають передбачати у певних випадках максимальний вид покарання у вигляді позбавлення волі на щонайменше чотири роки. Такі випадки повинні включати як мінімум ті, що стосуються завдання істотної шкоди або одержання істотної вигоди, при цьому шкода або вигода мають вважатися істотними, якщо йдеться про суму понад 100000 євро. Якщо законодавство держави-члена не передбачає чіткий поріг істотної шкоди або вигоди як основи для визначення максимального покарання, держава-член має забезпечити врахування обсягу шкоди або вигоди судами при винесенні рішень про міру покарання за шахрайство та інші кримінальні правопорушення, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу. Ця Директива не перешкоджає тому, щоб держави-члени передбачали інші елементи, які б вказували на серйозний характер кримінального правопорушення, наприклад, коли шкода або вигода є потенційними, але дуже істотними. Однак у частині правопорушень проти спільної системи ПДВ поріг для визнання шкоди чи вигоди істотними, відповідно до цієї Директиви, встановлюється на рівні 10000000 євро. Запровадження мінімальних рівнів максимального покарання у вигляді позбавлення волі є необхідним для забезпечення рівноцінного захисту фінансових інтересів Союзу на всій території Союзу. Санкції мають слугувати потужним стримувальним чинником для потенційних правопорушників і діяти на всій території Союзу.

(19) Держави-члени мають забезпечити, що факт вчинення кримінального правопорушення в рамках злочинної організації, як визначено в Рамковій директиві Ради 2008/841/JHA (- 10), вважатиметься обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до застосовних правил, установлених їхніми правовими системами. Держави-члени мають забезпечити, щоб обставини, які обтяжують покарання, були представлені суддям для їхнього розгляду при винесенні вироку правопорушникам, але при цьому це не зобов’язує суддів ураховувати обставини, які обтяжують покарання, в своєму рішенні про вирок. Держави-члени не зобов’язані передбачати обставини, які обтяжують покарання, якщо національне законодавство передбачає кримінальні правопорушення, визначені в Рамковій директиві Ради 2008/841/JHA, які караються як окреме кримінальне правопорушення, і це може тягти за собою більш суворі санкції.

(20) Ураховуючи, зокрема, мобільність осіб, які скоюють правопорушення, та доходів, отриманих шляхом протиправної діяльності на шкоду фінансовим інтересам Союзу, а також комплексний характер транскордонних розслідувань, які потребуються у таких випадках, кожна держава-член має встановити свою юрисдикцію для того, щоб мати змогу протидіяти такій діяльності. При цьому кожна держава-член має забезпечити, що її юрисдикція поширюється на кримінальні правопорушення, які вчиняються з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, доступ до яких було здійснено з її території.

(21) З огляду на можливість множинної юрисдикції у разі вчинення транскордонних кримінальних правопорушень, що підпадають під дію цієї Директиви, держави-члени мають забезпечити повне дотримання принципу ne bis in idem при застосуванні національного законодавства, що здійснює транспозицію норм цієї Директиви.

(22) Держави-члени мають встановити правила стосовно строків давності, необхідні для змоги протидіяти протиправній діяльності, що зашкоджує фінансовим інтересам Союзу. У випадку кримінальних правопорушень, для яких передбачено максимальне покарання у вигляді позбавлення волі щонайменше на чотири роки, строк давності має становити не менше п’яти років з моменту вчинення кримінального правопорушення. Це не повинно обмежувати ті держави-члени, які не встановлюють строки давності для розслідувань, притягнення до відповідальності та виконавчого провадження.

(23) Без обмежень для правил щодо транскордонного співробітництва та взаємної правової допомоги у кримінальних питаннях, а також інших правил у рамках законодавства ЄС, зокрема Регламенту (ЄС, Євратом) № 883/2013 Європейського Парламенту та Ради (- 11), необхідно передбачити відповідне положення про співробітництво з метою забезпечення ефективних дій для боротьби з визначеними цією Директивою кримінальними правопорушеннями, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу, включаючи обмін інформацією між державами-членами та Комісією, а також технічну та оперативну допомогу, яку надає Комісія компетентним національним органам відповідно до їх потреб в організації координації відповідних розслідувань. Така допомога не передбачає участі Комісії в процедурах розслідування або притягнення до відповідальності в індивідуальних кримінальних справах, які здійснюються національними органами влади. Рахункова палата ЄС та аудитори, відповідальні за проведення аудиту бюджетів інституцій, органів, офісів та агентств ЄС, мають повідомляти Європейське управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству (OLAF) та інші компетентні органи про будь-який факт, який можна кваліфікувати як кримінальне правопорушення відповідно до цієї Директиви, а держави-члени мають забезпечити, що їхні національні органи аудиту в значенні статті 59 Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012 діятимуть так само, відповідно до статті 8 Регламенту (ЄС, Євратом) № 883/2013.

(24) Комісія звітує перед Європейським Парламентом і Радою про заходи, вжиті державами-членами для виконання цієї Директиви. За необхідності до звіту можуть додаватися пропозиції з урахуванням можливого розвитку подій, зокрема щодо фінансування бюджету ЄС.

(25) Конвенція заміняється цією Директивою для держав-членів, які визнають її обов’язковість.

(26) У цілях застосування пункту (d) статті 3(4) Директиви (ЄС) 2015/849 Європейського Парламенту та Ради (- 12), посилання на шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, як визначено в статтях 1(1) та 2(1) Конвенції, має розумітися як шахрайство, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, як визначено в статтях 3 та 7(3) цієї Директиви або стосовно правопорушень проти спільної системи ПДВ - як визначено в статті 2(2) цієї Директиви.

(27) Належне виконання цієї Директиви державами-членами включає оброблення персональних даних компетентними національними органами та обмін такими даними між державами-членами, з одного боку, та між компетентними органами ЄС, з іншого боку. Оброблення персональних даних на національному рівні та обмін даними між компетентними національними органами має регулюватися законодавством ЄС (acquis). Обмін персональними даними між державами-членами має здійснюватися відповідно до Директиви (ЄС) 2016/680 Європейського Парламенту та Ради (- 13). У частині оброблення персональних даних інституціями, органами, офісами та агентствами ЄС застосується Регламент (ЄК) № 45/2001 Європейського Парламенту та Ради (- 14) або, в застосовних випадках, інші правові акти ЄС, що регулюють оброблення персональних даних такими органами, офісами та агентствами, а також відповідні правила щодо конфіденційності судових розслідувань.

(28) Передбачений стримувальний вплив застосування кримінально-правових санкцій вимагає особливої обережності в контексті забезпечення основоположних прав. Ця Директива поважає основоположні права та дотримується принципів, визначних зокрема Хартією основних прав Європейського Союзу (далі - Хартія), таких як право на свободу та безпеку, право на захист персональних даних, свободу обирати професію та право на працю, свободу підприємництва, право володіти майном, право на ефективний правовий захист та справедливе судочинство, презумпція невинуватості та право на захист, принципи законності та пропорційності між кримінальними правопорушеннями та санкціями, а також принцип ne bis in idem. Ця Директива спрямована на забезпечення повного дотримання цих прав і принципів та має впроваджуватися і виконуватися відповідним чином.

(29) Держави-члени мають вживати необхідних заходів для швидкого повернення коштів та їх передачі до бюджету ЄС, не обмежуючи при цьому відповідні секторальні правила Союзу щодо виправлення фінансових недоліків та повернення неналежно витрачених обсягів коштів.

(30) Адміністративні заходи та покарання відіграють важливу роль у захисті фінансових інтересів Союзу. Ця Директива не знімає з держав-членів обов’язку застосовувати та впроваджувати адміністративні заходи та покарання Союзу в значенні статей 4 та 5 Регламенту (ЄК, Євратом) № 2988/95.

(31) Ця Директива зобов’язує держав-членів передбачити в національному законодавстві кримінальне покарання для шахрайських діянь та кримінальних правопорушень, пов’язаних з шахрайством, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу, на які поширюється дія цієї Директиви. Ця Директива не повинна створювати зобов’язання щодо застосування таких покарань чи будь-якої іншої наявної системи виконавчого провадження в індивідуальних справах. Держави-члени можуть у цілому продовжувати паралельно застосовувати адміністративні заходи та покарання у сфері, що охоплюється цією Директивою. При цьому в застосуванні національного законодавства, що здійснює транспозицію цієї Директиви, держави-члени мають передбачити, що накладання кримінальних санкцій за кримінальні правопорушення у відповідності до цієї Директиви та адміністративних заходів та покарань не призводить до порушення Хартії.

(32) Ця Директива не повинна впливати на компетенцію держав-членів визначати структуру та організацію діяльності своїх податкових органів таким чином, який вони вважають доцільним для забезпечення правильного визначення, нарахування та одержання коштів від податку на додану вартість, а також для ефективного застосування законодавства у сфері ПДВ.

(33) Ця Директива застосовується без обмеження дії положень щодо зняття імунітетів, які містяться у Договорі про функціонування Європейського Союзу, Протоколі № 3 про Статут Суду Європейського Союзу та Протоколі № 7 про привілеї та імунітети Європейського Союзу, що додаються до Договору про функціонування Європейського Союзу та Договору про Європейський Союз, а також у текстах, що забезпечують їх імплементацію, або аналогічних положень, включених до національного законодавства. При транспозиції цієї Директиви до національного законодавства, а також при застосуванні національного законодавства, що здійснює транспозицію цієї Директиви, повністю враховуються ці привілеї та імунітети, включаючи дотримання принципу свободи мандату члена.

(34) Ця Директива не обмежує загальні правила й принципи національного кримінального законодавства щодо застосування та виконання покарань у відповідності до конкретних обставин кожної індивідуальної справи.

(35) Оскільки мета цієї Директиви не може бути достатньою мірою досягнута лише державами-членами, з причин її масштабу та наслідків, але натомість буде краще досягнута на рівні Союзу, Союз може запроваджувати заходи у відповідності до принципу субсидіарності, визначеному в статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, визначеному в цій же статті, ця Директива не виходить за межі того, що є необхідним для досягнення цієї мети.

(36) У відповідності до статей 3 та 4a(1) Протоколу № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії стосовно простору свободи, безпеки та правосуддя, що додається до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу, Ірландія повідомила про бажання взяти участь у прийнятті та застосуванні цієї Директиви.

(37) У відповідності до статей 1 та 2 Протоколу № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії стосовно простору свободи, безпеки та правосуддя, що додається до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу, без обмежень дії статті 4 цього Протоколу, Сполучене Королівство не бере участі в прийнятті цієї Директиви, не несе жодних зобов’язань у рамках цієї Директиви та не підпадає під її застосування.

(38) У відповідності до статей 1 and 2 Протоколу № 22 щодо позиції Данії, що додається до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу, Данія не бере участі в прийнятті цієї Директиви, не несе жодних зобов’язань у рамках цієї Директиви та не підпадає під її застосування.

(39) Консультації були проведені з Рахунковою палатою ЄС, яка винесла відповідний висновок (- 15),

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива встановлює мінімальні правила щодо визначення кримінальних правопорушень та санкцій у сфері боротьби з шахрайством та іншою протиправною діяльністю, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, з метою посилення захисту проти кримінальних правопорушень, які впливають на такі фінансові інтереси у відповідності до законодавства ЄС (acquis) у цій сфері.

1. У цілях цієї Директиви застосовуватимуться такі визначення термінів:

(a) ‘фінансові інтереси Союзу’ - усі доходи, видатки та активи, що охоплюються, набуваються за рахунок або формуються внаслідок:

(i) бюджету ЄС;

(ii) бюджетів інституцій, органів, офісів та агентств ЄС, утворених у відповідності до Договорів, або бюджетів, управління та моніторинг яких прямо чи опосередковано здійснюють зазначені інституції, органи, офіси та агентства;

(b) ‘юридична особа’ - суб’єкт зі статусом юридичної особи відповідно до застосовного законодавства, крім держав або публічних органів, які здійснюють повноваження держави, та публічних міжнародних організацій.

2. Стосовно доходів, які формуються за рахунок власних ресурсів ПДВ, ця Директива застосовуватиметься лише у випадках серйозних правопорушень проти спільної системи ПДВ . У цілях цієї Директиви правопорушення проти спільної системи ПДВ мають вважатися серйозними, якщо умисні дії чи бездіяльність, визначені в пункті (d) статті 3(2) пов’язані з територією двох чи більше держав-членів ЄС, і загальний розмір завданої шкоди становить щонайменше 10000000 євро.

3. Ця Директива не впливає на структури та функціонування податкових органів держав- членів.

1. Держави-члени здійснюють необхідні заходи для забезпечення того, що шахрайство, яке завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, становить кримінальне правопорушення в разі умисного вчинення.

2. У цілях цієї Директиви шахрайством, яке завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, вважається:

(a) стосовно видатків, не пов’язаних з проведенням закупівель - будь-яка дія чи бездіяльність щодо:

(i) використання або надання неправдивих, невірних або неповних тверджень чи документів, наслідком чого є незаконне привласнення або неправомірне утримання коштів або активів з бюджету ЄС або з бюджетів, управління якими здійснюється Союзом або від його імені;

(ii) нерозголошення інформації в порушення конкретного зобов’язання, що призводить до таких самих наслідків; або

(iii) неправомірне використання таких коштів або активів, тобто витрачання на інші цілі, ніж це було обумовлено цільовим призначенням;

(b) стосовно видатків, пов’язаних з проведенням закупівель, щонайменше коли це вчиняється задля одержання неправомірної вигоди для порушника або іншої особи шляхом завдання збитків для фінансових інтересів Союзу - будь-яка дія чи бездіяльність щодо: