Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Спіцин проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Арнфінн Бордсен (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 52411/18), яку 29 жовтня 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Борис Іванович Спіцин (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу на невиконання домовленостей про побачення з дитиною та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 07 жовтня 2021 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного невиконання домовленостей про побачення з дитиною всупереч статті 8 Конвенції.

2. Заявник народився у 1965 році та проживає у м. Суми.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. У 2005 році заявник почав спільно проживати із С. 07 жовтня 2012 року у них народилася дочка. У 2015 році пара розійшлася. Дитина продовжувала жити із С., яка є її матір’ю.

6. 22 червня 2016 року Ковпаківський районний суд міста Суми зобов’язав С. не перешкоджати заявнику у спілкуванні з дитиною та встановив графік регулярних побачень заявника з дитиною. Це рішення набрало законної сили 02 серпня 2016 року.

7. За заявою заявника було відкрито виконавче провадження. Однак воно було закрито 12 вересня 2016 року.

8. 21 жовтня 2016 року заявник звернувся із заявою до поліції про відкриття кримінального провадження щодо С. у зв’язку з невиконанням нею зазначеного рішення суду. Згідно з наявною у Суду інформацією на момент обміну зауваженнями це провадження ще тривало.

9. У лютому 2017 року заявник подав цивільний позов для встановлення нового графіка його побачень з дочкою.

10. 03 серпня 2017 року Ковпаківський районний суд міста Суми повторно зобов’язав С. не перешкоджати побаченням заявника з дитиною та ухвалив рішення про регулярні побачення заявника із дитиною щовівторка та щочетверга з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. і щосуботи з 10 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. Стан здоров’я дитини та її бажання зустрітися із заявником повинні були враховуватися під час побачень, які мали проходити у присутності матері дитини та у місці, попередньо погодженому батьками.

11. 28 вересня 2017 року та 14 червня 2018 року Апеляційний суд Сумської області та Верховний Суд відповідно залишили це рішення без змін.

12. За заявою заявника від 21 серпня 2018 року 03 вересня 2018 року Державна виконавча служба (далі - державні виконавці) відкрила виконавче провадження у зв’язку з рішенням суду від 03 серпня 2017 року.

13. 18 вересня 2018 року державний виконавець ознайомив С. з резолютивною частиною рішення суду від 03 серпня 2017 року. 20 вересня 2018 року він закрив виконавче провадження.

14. 26 вересня 2018 року за заявою заявника державний виконавець відновив виконавче провадження з метою забезпечити майбутні побачення заявника з його дочкою. 09 жовтня 2018 року дитина відмовилася залишатися із заявником. 13 жовтня 2018 року дитина хворіла і не могла зустрітися із заявником. 08 січня 2019 року державний виконавець закрив виконавче провадження.

15. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішенні у справі "Бондар проти України" [Комітет] (Bondar v. Ukraine) [Committee], заява № 7097/18, пп. 17 і 18, від 17 грудня 2019 року).

16. Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року зі змінами, внесеними 03 липня 2018 року, передбачає, що якщо інша сторона перешкоджає заявнику бачитися з дитиною після закінчення виконавчого провадження, цей заявник може звернутися до державних виконавців із заявою про відновлення виконавчого провадження (частина шоста статті 64-1).

17. Заявник скаржився за статтею 8 Конвенції на неналежне виконання органами державної влади домовленостей про побачення з дитиною, встановлених рішенням суду від 03 серпня 2017 року.

18. Стаття 8 Конвенції передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

А. Прийнятність

19. Уряд доводив, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не вимагав вжиття подальших заходів після закриття виконавчого провадження державним виконавцем 08 січня 2019 року.

20. Уряд також стверджував про зловживання заявником правом на подання індивідуальної заяви до Суду, оскільки він переслідував лише свої власні інтереси без належної поваги до інтересів своєї дитини, і не представив повної картини всіх подій, вочевидь, щоб ввести Суд в оману.

21. Насамкінець Уряд доводив, що заява була явно необґрунтованою, оскільки заявник мав доступ до ефективного процесуального порядку, а національні органи влади вжили всіх заходів для забезпечення права заявника на побачення з його дочкою.

22. Заявник заперечив.

23. Суд вважає, що заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту тісно пов’язане із суттю скарги заявника. За цих обставин він долучає заперечення Уряду до розгляду скарги по суті.

24. Суд також не вбачає ознак зловживання правом на подання індивідуальної заяви у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Крім того, ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

25. Заявник підтримав свою скаргу.

26. Уряд стверджував, що державні виконавці вжили всіх можливих заходів для виконання рішення суду від 03 серпня 2017 року.

27. Суд повторює, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент "сімейного життя" у розумінні статті 8 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі "К. та Т. проти Фінляндії" [ВП] (K. and T. v. Finland) [GC], заява № 25702/94, пункт 151, ЄСПЛ 2001-VII). Загальні принципи стосовно позитивних зобов’язань держави щодо захисту стосунків між батьками та їхніми дітьми наведені в рішенні у справі "Вишняков проти України" (Vyshnyakov v. Ukraine), заява № 25612/12, пункти 35-37, від 24 липня 2018 року з подальшими посиланнями).