Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бондар проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Мілан Блашко (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 листопада 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 7097/18), яку 31 січня 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Андрій Володимирович Бондар (далі - заявник).

2. Заявника представляла пані С. Амінова - юрист, яка практикує у м. Херсоні. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Заявник скаржився на те, що національні органи влади не забезпечили ефективного виконання рішення, яким було встановлено графік побачень з його малолітньою донькою. 12 червня 2018 року Уряд було повідомлено про скарги щодо невиконання рішення суду, яким було встановлено право на спілкування, та про відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цим. Відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду решту скарг у заяві було визнано неприйнятними.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1986 році та проживає у м. Херсоні. У 2010 році він одружився з В. 12 червня 2013 року в них народилася донька М. 15 липня 2014 року подружжя розлучилося. 16 січня 2015 року суд встановив, що дитина мала проживати разом з матір’ю.

5. Заявник ініціював цивільне провадження, стверджуючи, що В. перешкоджала його спілкуванню з донькою. Він просив суд встановити графік регулярних побачень з його дитиною.

6. Рішенням суду першої інстанції від 03 грудня 2015 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 01 березня 2016 року, В. було зобов’язано усунути перешкоди у побаченнях заявника з дитиною та участі в її вихованні. Суди встановили такий графік побачень. Протягом перших двох місяців побачення заявника з його дитиною відбуватимуться протягом однієї години щочетверга у присутності матері дитини; протягом третього, четвертого та п’ятого місяців тривалість побачень буде збільшена до двох годин; потім двогодинні побачення відбуватимуться щонеділі та щочетверга, а також наступного дня після Нового року, Різдва, Пасхи, Міжнародного жіночого дня, Дня Незалежності України та дня народження дитини.

7. 07 вересня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення від 01 березня 2016 року та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, дійшовши висновку, що під час встановлення графіка побачень він належним чином не розглянув усі відповідні обставини, зокрема, розпорядок дня дитини, яка мала відвідувати дитячий заклад для проходження спеціального лікування.

8. 26 жовтня 2016 року Апеляційний суд Херсонської області, розглянувши всі обставини, вирішив, що заявнику мало бути надано право на двогодинні побачення з його донькою щонеділі у присутності матері дитини. 22 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив це рішення без змін.

9. 16 лютого 2017 року державний виконавець відкрив виконавче провадження за рішенням від 26 жовтня 2016 року.

10. 19 лютого 2017 року державний виконавець склав акт про те, що призначене на той день побачення заявника з дитиною не відбулося, оскільки мати відмовилася відчинити двері.

11. 21 лютого 2017 року державний виконавець виніс постанову про накладення на В. штрафу у розмірі 1 700 гривень (далі - грн) у зв’язку з невиконанням нею рішення про встановлення побачень. В. оскаржила цю постанову, і провадження досі триває.

12. У період з березня 2017 року по жовтень 2018 року заявник регулярно інформував державних виконавців та інші органи державної влади, що мати дитини перешкоджала його побаченням з дитиною, порушуючи рішення про встановлення побачень. Він доводив, що 19 лютого, 12 березня, 14 травня, 02 і 16 липня, 06 і 13 серпня, 10 вересня, 15 і 22 жовтня, 19 і 26 листопада, 24 грудня 2017 року, 07 січня, 04, 11 і 25 лютого, 04 березня, 08 квітня, 06, 13, 20 і 27 травня, 03 і 24 червня, 08 і 22 липня, 12 серпня, 21 жовтня 2018 року він, незважаючи на свої спроби, не зміг побачитися зі своєю дитиною. Тривалість деяких побачень, які зрештою відбулися, була скорочена матір’ю дитини до двадцяти хвилин, замість встановлених судом двох годин. У своїх листах заявник клопотав про вжиття подальших дій для виконання рішення.

13. 27 червня 2018 року державний виконавець вручив В. офіційний документ, яким вимагалося дотримання нею графіка побачень.

14. 19 липня 2018 року державний виконавець встановив, що у 2017-2018 роках заявнику неодноразово не вдавалося побачитися зі своєю донькою без об’єктивних на це причини, а В. не завжди дотримувалась рішення про встановлення побачень. В. було попереджено, що на неї міг бути накладений штраф або застосовано кримінальне покарання.

15. 20 липня 2018 року державний виконавець виніс постанову про накладення на В. штрафу у розмірі 3 400 грн у зв’язку з недотриманням нею графіка побачень. Вона оскаржила цю постанову, і провадження досі триває.

16. 08 серпня 2018 року заявник звернувся до державного виконавця з проханням залучити до провадження психолога, проте безуспішно.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

17.Стаття 63 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року (чинний з 05 жовтня 2016 року) встановлює загальні умови виконання рішення про заборону або утримання від вчинення певних дій. Цей порядок передбачає, що виконавець може накласти штраф на особу, проти якої ухвалено рішення, а у випадку невиконання рішення - внести подання про порушення кримінального провадження щодо неї. Частина четверта статті 63 також передбачає, що під час виконання рішення такого типу виконавець повинен довести до відома особи, проти якої ухвалено рішення, резолютивну частину такого рішення та скласти відповідний акт. Після складення акта виконавець має винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

18. 03 липня 2018 року Закон України "Про виконавче провадження" було доповнено статтею 64-1 щодо виконання рішень про встановлення побачення з дитиною. Згідно з цієї статтею у випадку невиконання рішення виконавець може накласти штраф на особу, проти якої ухвалено рішення, та внести подання про порушення кримінального провадження щодо неї, а також звернутися з поданням про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України або винести постанову про встановлення тимчасового обмеження особи у праві керування транспортними засобами.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник скаржився на те, що національні органи влади не забезпечили ефективного виконання рішення, яким було встановлено графік побачень з його малолітньою донькою. Він посилався на статті 8 і 13 Конвенції.

20. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] Radomilja and Others v. Croatia [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 114, від 20 березня 2018 року, та "Вишняков проти України" (Vyshnyakov v. Ukraine), заява № 25612/12, пункти 29 і 30, від 24 липня 2018 року), розгляне скаргу виключно у світлі статті 8 Конвенції. Стаття 8 передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.".

А. Прийнятність

1. Доводи сторін

21. Уряд стверджував, що заяву слід оголосити неприйнятною, оскільки заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту. Зокрема, він мав оскаржити до суду дії та бездіяльність державних виконавців, відповідальних за виконання рішення про встановлення побачень.

22. Уряд також стверджував про зловживання заявником правом на подання індивідуальної заяви до Суду, оскільки у своїй заяві не представив повної картини виконавчого провадження, зокрема, щодо вжитих державними виконавцями дій, вочевидь, щоб ввести Суд в оману.

23. Заявник доводив, що мати дитини часто перешкоджала виконанню рішення, яким було встановлено графік щотижневих побачень. Він вимагав оперативної реакції органів державної влади, оскільки розгляд будь-якого судового позову зайняв би багато часу та був би неефективним. До того ж він сорок сім разів скаржився на бездіяльність державних виконавців їхньому керівництву, але не отримав відчутних результатів. У зв’язку з цим заявник стверджував, що дотримався правила вичерпання національних засобів юридичного захисту.