Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Заїченко проти України (№ 2)"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Хелена Єдерблум (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 лютого 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 45797/09), яку 24 серпня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Георгійович Заїченко (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений, на той час - пані Валерія Лутковська.

3. Заявник скаржився, зокрема, на примусове поміщення його до психіатричної лікарні та збирання в цьому контексті органами міліції про нього даних.

4. 28 квітня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Провадження щодо заявника у справі про адміністративне правопорушення та його поміщення до психіатричної лікарні

5. Заявник народився у 1956 році і проживає у м. Дніпропетровську.

6. У різні періоди він ініціював у національних судах численні провадження.

7. У липні 2009 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд отримав від заявника кілька листів, в яких містилися надзвичайно образливі зауваження на адресу суддів, у провадженні яких перебували ініційовані ним справи (зокрема, одного з суддів було названо "гнидою", чий відвід він заявляв "відповідно до … загальновідомих відомостей з підручників з паразитології").

8. 23 липня 2009 року у зв’язку з цими листами секретар суду склав протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначалось, що заявник висловлює свою неповагу до суду. Справу було передано на розгляд до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська (далі - Красногвардійський суд).

9. Того ж дня, засідаючи у складі одного судді, Красногвардійський суд провів засідання за участю заявника. Згідно з протоколом засідання заявник наполягав на своїй версії перебігу подій, викладеній у його листах, які він грубими не вважав. Вивчивши матеріали справи і заслухавши заявника, суд (для встановлення осудності заявника) призначив стаціонарну судово-психіатричну експертизу. Зазначена експертиза мала проводитися у відділенні судово-психіатричних експертиз Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні (далі - психіатрична лікарня). Суддя посилався на статтю 20 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтю 21 Закону України "Про психіатричну допомогу" (див. пункти 60 і 63). У постанові зазначалося, що вона оскарженню не підлягає.

10. Із зали засідань міліція доправила заявника до Красногвардійського РВ УМВС України м. Дніпропетровська в Дніпропетровській області, де він знаходився близько трьох годин. Потім його доправили до психіатричної лікарні.

11. Наступного дня, 24 липня 2009 року, психіатрична лікарня повідомила Красногвардійський суд, що не може провести судово-психіатричну експертизу відповідно до постанови суду, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що його характеризують. Заявника було виписано з лікарні, а жодних документів щодо стану його психічного здоров’я складено не було.

12. 31 липня 2009 року заявник оскаржив постанову суду від 23 липня 2009 року. Він стверджував, зокрема, що постанова порушувала його право на презумпцію психічного здоров’я та що такого виду постанови не було у переліку постанов, які суд має право ухвалювати згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. Заявник також посилався на положення в оскаржуваній постанові, що ця постанова не підлягає оскарженню, як на ще один приклад її незаконності та сваволі.

13. 4 серпня 2009 року голова Красногвардійського суду надав міліції вказівки зібрати відомості про особу заявника, які були необхідні психіатричній лікарні для встановлення стану його психічного здоров’я. Міліції надано вказівки, зокрема, зібрати усі документи, пов’язані з психіатричним лікуванням або медикаментозною терапією заявника, а також характеристики на нього від його родичів, сусідів та колег.

14. Того ж дня двоє з сусідів заявника надали міліції доволі позитивні характеристики на нього.

15. 6 серпня 2009 року місцева поліклініка повідомила міліцію, що заявник не проходив психіатричного лікування та не перебуває під психіатричним спостереженням.

16. 14 серпня 2009 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив апеляційну скаргу заявника на постанову від 23 липня 2009 року без розгляду. Суд зазначив, що оскаржувана постанова стосувалась процесуального питання і оскарженню не підлягала.

17. 2 вересня 2009 року Красногвардійський суд надіслав міліції вказівки забезпечити явку заявника для проведення стаціонарного судово-психіатричного обстеження.

18. 14 вересня 2009 року міліція знову доправила заявника до психіатричної лікарні. Обставини цього затримання невідомі.

19. 21 вересня 2009 року старший експерт відділення судово-психічних експертиз психіатричної лікарні направив до Красногвардійського суду листа, в якому зазначив, що для проведення експертизи заявника потрібні деякі додаткові документи: характеристика з останнього місця роботи та докладні відомості про стан його психічного здоров’я від його двоюрідного брата та колишньої дружини. Без цієї інформації провести його експертизу було неможливо.

20. 2 жовтня 2009 року двоюрідний брат заявника надав роз’яснення щодо характеру та поведінки заявника, не вдаючись до подробиць. Він також зазначив, що заявник ніколи не був одружений.

21. 8 жовтня 2009 року комісією експертів було складено акт, згідно з яким встановити діагноз та надати експертний висновок щодо стану психічного здоров’я заявника було неможливо "у зв’язку зі складністю випадку та неясністю клінічної картини". Тому було рекомендовано проведення повторної експертизи.

22. Того ж дня заявника було виписано з лікарні без експертного висновку. Згідно з його твердженнями, один з експертів запевнив його в тому, що стан його психічного здоров’я є задовільним.

23. 6 листопада 2009 року у відповідь на запит заявника щодо надання йому копії акту від 8 жовтня 2009 року посадова особа психіатричної лікарні повідомила, що для отримання копії акту заявник має звернутися до Красногвардійського суду, оскільки акт було надіслано туди.

24. На підставі матеріалів справи 19 листопада 2009 року Красногвардійський суд призначив заявникові повторну стаціонарну судово-психіатричну експертизу. Заявник намагався оскаржити це рішення в апеляційному порядку, але безуспішно.

25. 1 грудня 2009 року психіатрична лікарня повернула матеріали справи до Красногвардійського суду, не провівши вказану психіатричну експертизу. Посилаючись на відповідний наказ Міністерства охорони здоров’я України, лікарня зазначила, що будь-які повторні судово-психіатричні експертизи, необхідні у таких складних випадках, повинні проводитися Київським міським центром судово-психіатричних експертиз або Українським науково-дослідним інститутом соціальної та судової психіатрії та наркології.

26. 18 січня 2010 року Красногвардійський суд відклав засідання у зв’язку з організацією повторної психіатричної експертизи заявника та її оплати.

27. 20 січня 2010 року заступник голови Красногвардійського суду звернувся до місцевого територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області із запитом про те, чи може воно оплатити повторну психіатричну експертизу заявника. Згідно з відповіддю, надісланою 22 січня 2010 року, здійснити таку оплату до затвердження річного бюджету було неможливо.

28. 25 січня 2010 року суд призначив проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи заявника в Обласній психіатричній лікарні м. Запоріжжя.

29. Після численних безуспішних спроб забезпечити явку заявника 16 липня 2010 року лікарня повернула матеріали справи до Красногвардійського суду, не виконавши його постанову.

30. 9 серпня 2010 року Красногвардійський суд закрив провадження в адміністративній справі щодо заявника у зв’язку з закінченням строку давності притягнення до адміністративної відповідальності.

31. Заявник оскаржив зазначену постанову. Він вимагав закриття справи на тій підставі, що жодного адміністративного правопорушення вчинено не було.

32. 17 вересня 2010 року апеляційний суд Дніпропетровської області у судовому засіданні за участю заявника залишив його апеляційну скаргу без задоволення, ухваливши постанову, яка була остаточною і оскарженню не підлягала.

B. Адміністративне провадження щодо психіатричної лікарні, ініційоване заявником

1. Стосовно стверджуваної незаконності поміщення заявника до лікарні для проведення психіатричної експертизи та подальшого тримання там

33. З матеріалів справи випливає, що 9 листопада 2009 року заявник ініціював у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська (далі - Жовтневий суд) адміністративне провадження щодо психіатричної лікарні. Він вимагав визнання його госпіталізації і тримання у цій лікарні незаконними та відшкодування 500000 грн (на той час ця сума становила близько 41000 євро) моральної шкоди. Заявник не надав Суду копії зазначеної позовної заяви.

34. 7 червня 2011 року Жовтневий суд частково задовольнив позов заявника. Посилаючись, зокрема, на статтю 5 Конвенції , суд дійшов висновку, що поміщення заявника до лікарні 23 липня та 14 вересня 2009 року, а також тримання його у психіатричній лікарні з 23 по 24 липня та з 14 вересня по 8 жовтня 2009 року були неправомірними. Так, суд вважав, що відповідач діяв у порушення презумпції психічного здоров’я заявника. Більше того, зазначена лікарня мала право тільки на проведення судово-психіатричної експертизи осіб, які тримаються під вартою, тоді як заявник на час подій під вартою не тримався. Суд також зазначив, що хоча проведення експертизи заявника було призначено рішенням суду, лікарня могла відмовитися її проводити. Проте у задоволенні позову заявника у частині відшкодування моральної шкоди було відмовлено.

35. 1 вересня 2011 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд скасував вищезазначену постанову та закрив провадження у справі на тій підставі, що її не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

36. 11 жовтня 2011 року Вищий адміністративний суд України повернув касаційну скаргу заявника на ухвалу від 1 вересня 2011 року як подану з порушенням процесуального строку.

37. 14 листопада 2011 року Вищий адміністративний суд України повідомив заявника про його право подати нову касаційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку подання скарги.

38. Наявні у Суду матеріали справи не містять копії касаційних скарг заявника або його клопотань про поновлення строку подання таких скарг.

2. Стосовно невручення психіатричною лікарнею заявникові акту експертизи

39. З матеріалів справи випливає, що 25 січня 2010 року заявник звернувся до Жовтневого суду зі ще одним адміністративним позовом до психіатричної лікарні. Він вимагав, щоб суд визнав відмову лікарні надати йому копію висновку експертизи від 8 жовтня 2009 року незаконною (див. пункти 21-23). Заявник також вимагав відшкодування 10000 грн (на час подій ця сума була еквівалентною близько 880 євро) моральної шкоди. Заявник не надав Судові копії цієї позовної заяви.

40. 5 липня 2011 року Жовтневий суд частково задовольнив позов заявника. Суд визнав відмову лікарні надати заявнику копію акту експертизи від 8 жовтня 2009 року незаконною та присудив йому 500 грн (близько 40 євро) відшкодування моральної шкоди.

41. Як заявник, так і відповідач оскаржили рішення суду. Заявник вимагав присудження більшої суми. Лікарня доводила, зокрема, що справа не має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

42. 17 жовтня 2011 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Суд зазначив, що лікарня є державним закладом, а отже, справа підсудна адміністративним судам. У своїй ухвалі апеляційний суд також зазначив, що його ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

43. Заявник не повідомив Суд, чи оскаржував він зазначену ухвалу у касаційному порядку.

C. Цивільне провадження, ініційоване заявником щодо психіатричної лікарні

44. 25 січня 2010 року заявник звернувся до Жовтневого суду з цивільним позовом до психіатричної лікарні, вимагаючи відшкодування моральної шкоди. Копії свого позову Судові він не надав.

45. 12 лютого 2010 року Жовтневий суд повернув зазначену позовну заяву на тій підставі, що вона не підсудна цьому суду, оскільки має розглядатись за місцезнаходженням відповідача. Суд повідомив заявника, що він має подати позов до Самарського районного суду м. Дніпропетровська за місцем знаходження лікарні-відповідача.

46. Заявник оскаржив вищезазначену ухвалу. Копії цієї скарги Судові надано не було.

47. 25 травня 2010 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив ухвалу від 12 лютого 2010 року без змін.

48. Заявник подав касаційну скаргу.

49. 22 червня 2010 року Верховний Суд України зазначив, що заявник не сплатив судовий збір, та надав строк до 29 липня 2010 року для виправлення цього недоліку.

50. У незазначену дату у липні 2010 року заявник подав до Верховного Суду України клопотання з проханням звільнити його від сплати судового збору. Копію цього клопотання Судові надано не було. Згідно зі стислим викладом цього клопотання у відповідній ухвалі Верховного Суду України (див. нижче) заявник посилався на рішення Суду у своїй попередній справі (заява № 29875/02, від 22 листопада 2007 року), в якій було встановлено порушення статей 6 і 13 Конвенції , а також статті 1 Першого протоколу у зв’язку з тривалим невиконанням не пов’язаного з цією справою остаточного рішення національного суду, ухваленого на його користь.

51. 10 серпня 2010 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання, а касаційну скаргу заявника залишив без розгляду.

D. Скарги заявника до органів прокуратури

1. Щодо госпіталізації

52. 30 листопада 2009 року заявник подав до прокуратури Красногвардійського району м. Дніпропетровська скаргу на деяких посадових осіб судових органів, які мали стосунок до його справ, та щодо працівників міліції, причетних до доправлення його до лікарні для проходження психіатричної експертизи. Заявник не надав Судові копії цієї скарги.

53. 29 грудня 2009 року прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника. У матеріалах справи немає копії цієї постанови.

54. 23 березня 2010 року прокуратура Дніпропетровської області скасувала відмову районної прокуратури і доручила провести додаткову перевірку.

55. 9 квітня 2010 року прокуратура Красногвардійського району знову винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з цього питання. У постанові прокуратури зазначалось, зокрема, що заявник проігнорував численні повістки та телефонні дзвінки слідчого.

2. Щодо стверджуваної крадіжки з квартири заявника

56. Заявник стверджував, що поки він перебував у лікарні, з його квартири було викрадено гроші. Коли він повернувся додому, він, як стверджувалося, знайшов там портфель з особистими документами невідомої йому особи. Заявник поскаржився на це у міліцію.

57. 16 грудня 2009 року міліція порушила кримінальну справу за скаргою про крадіжку майна заявника.

58. У матеріалах справи немає додаткової інформації щодо зазначеного розслідування.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНІ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА, ЧИННІ НА ЧАС ПОДІЙ

A. Конституція України (1996 року)

59. Відповідним положенням статті 32 Конституції України (1996 року) передбачено таке:

"Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. …".

B. Кодекс України про адміністративні правопорушення (1984 року)

60. Згідно зі статтею 20 Кодексу адміністративній відповідальності не підлягає особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

61. Згідно зі статтею 38 Кодексу адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

62.Пункт 1 статті 185-3 Кодексу в якості стягнення за неповагу до суду передбачає накладення штрафу або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

C. Цивільний кодекс України (2003 року)

63. Згідно зі статтею 302 Цивільного кодексу України збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

D. Закон України "Про психіатричну допомогу" (2000 року)

64.Статтею 3 Закону ("Презумпція психічного здоров’я") передбачено, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством України.

65. Згідно зі статтею 21 Закону, якщо проведення судово-психіатричної експертизи потрібне у адміністративних, кримінальних і цивільних справах, вона призначається і проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом.

66.Статтею 32 Закону передбачено, що "рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права … громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені … до суду".

E. Закон України "Про інформацію" (1992 року)

67. На час подій (2009 рік) формулювання статті 23 Закону залишалося незмінним з часу набуття цим законом чинності у 1992 році, і у ній зазначалось таке:

"Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

Інформація про особу охороняється Законом.".

68. 30 жовтня 1997 року Конституційний суд України надав своє офіційне тлумачення статті 23 Закону. Суд зазначив, що це положення треба розуміти як таке, що забороняє не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. Суд також уточнив, що до конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані). Суд також зауважив, що національним законодавством не повністю визначено режим збирання, зберігання, використання та поширення інформації, зокрема щодо психічного стану людини, її примусового огляду та лікування. Суд зазначив, що не створено процедуру захисту прав особи від протизаконного втручання в її особисте життя психіатричних служб.

69. 13 січня 2011 року до Закону України "Про інформацію" було внесено зміни, і у цій редакції питання, які до цього охоплювалися статтею 23 Закону, тепер регулювалися його статтею 11.

F. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня 2001 року № 397 "Порядок проведення судово-психіатричної експертизи"

70. Судово-психіатрична експертиза призначається органами досудового слідства та суду і проводиться з метою відповіді на питання, що виникають під час провадження адміністративних, кримінальних та цивільних справ з приводу психічного стану особи (п. 1). Така експертиза може проводитись амбулаторно, стаціонарно або у судовому засіданні (п. 5). Більше того, об’єктами її можуть бути: підозрюваний, обвинувачений або підсудний, свідок або потерпілий, позивач або відповідач (п. 8). Термін проведення як амбулаторної, так і стаціонарної експертизи становить до 30 діб з моменту отримання всіх відповідних матеріалів (пп. 21 і 28). Стаціонарна експертиза обвинуваченого проводиться в експертній установі за наявності рішення суду про призначення відповідної експертизи. Така ж експертиза потерпілого, свідка, позивача та відповідача у кримінальних і цивільних справах призначається судом тільки за їх згодою (п. 25).

G. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах"

71. Судово-психіатрична експертиза у кримінальній справі є обов’язковою за наявності сумнівів, що випливають з матеріалів справи, стосовно осудності підсудного. За наявності сумнівів у здатності потерпілого, свідка, цивільного позивача чи відповідача в кримінальних справах правильно сприймати події, адекватно на них реагувати та вірно відтворювати їх у своїх показаннях суд може викликати в судове засідання експерта-психіатра для участі в допиті цієї особи. Призначення судово-психіатричної експертизи щодо таких осіб з поміщенням до медичного стаціонару допускається лише за їх згодою (п. 14).

H. Практика національних судів, наведена Урядом

72. Уряд надав Суду низку рішень національних судів. Ті із зазначених рішень, які Суд вважає доречними, наведено нижче.

73. 26 березня 2010 року Шевченківський районний суд м. Чернівців задовольнив цивільний позов особи до головного лікаря місцевої психіатричної лікарні. Після подання позивачем численних скарг до різних органів влади місцевий прокурор звернувся до лікаря із проханням провести психіатричну експертизу позивача. Хоча позивач відмовився від експертизи, лікар завів на нього медичну карту амбулаторного хворого та звернувся до суду із заявою про отримання рішення суду щодо проведення такої експертизи. Шевченківський районний суд визнав дії лікаря незаконними та відновив становище позивача, яке існувало до звернення прокурора.

74. 29 квітня 2010 року Жовтневий районний суд м. Полтави частково задовольнив позов особи до місцевого підрозділу міліції у зв’язку з втручанням у її сімейне життя і присудив їй відшкодування моральної шкоди. Міліція зверталась до житлово-комунальних господарств за інформацією про мешканців квартир, якими володіли позивач та його дружина.

75. 21 травня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя задовольнив позов особи до місцевої психіатричної лікарні і присудив їй відшкодування моральної шкоди. Суд встановив, що за запитом міліції лікар цієї лікарні незаконно надав їй інформацію про стан психічного здоров’я позивача, незважаючи на те, що зазначену вище інформацію було отримано під час огляду, який мав бути анонімним і конфіденційним.

76. 19 грудня 2012 року апеляційний суд Полтавської області залишив без змін рішення Жовтневого районного суду м. Полтави від 28 вересня 2012 року, яким було задоволено позов особи до місцевого підрозділу міліції. Позов стосувався незаконного збирання інформації про об’єкти нерухомості, яким володіла родина позивача. Обставини цієї справи, як видається, схожі на обставини, що розглядалися під час провадження, зазначеного у пункті 74, але відсутність у наданих копіях судових рішень імен або будь-яких інших персональних даних ускладнює можливість встановлення, чи були обидва рішення ухвалені в одному і тому ж провадженні.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ У ЗВЯЗКУ З ПРИМУСОВИМ ТРИМАННЯМ ЗАЯВНИКА У ПСИХІАТРИЧНІЙ ЛІКАРНІ З 23 ПО 24 ЛИПНЯ ТА З 14 ВЕРЕСНЯ ПО 8 ЖОВТНЯ 2009 РОКУ

77. Заявник скаржився на те, що поміщення його до психіатричної лікарні та тримання в ній здійснювалося у порушення його прав за статтями 3, 5 і 8 Конвенції .

78. Про цю скаргу за всіма трьома статтями, на які заявник посилався, було повідомлено Уряд держави-відповідача. Проте Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, з огляду на суть скарги заявника доходить висновку, що зазначену скаргу слід розглядати лише за підпунктом "е" пункту 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі "Анатолій Руденко проти України" (Anatoliy Rudenko v. Ukraine), заява № 50264/08, п. 85, від 17 квітня 2014 року). У зв’язку з цим Суд зазначає, що на відміну від інших справ, в яких він розглядав тримання у психіатричному закладі не тільки за статтею 5, а й за статтею 3 та/або 8 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Акопян проти України" (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пп. 57-111, від 5 червня 2014 року), у цій справі заявник не скаржився на те, що його було піддано будь-якому лікуванню всупереч його волі.

79. У відповідних положеннях підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції зазначено таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

... (e) законне затримання … психічнохворих ...".

A. Прийнятність

80. Уряд доводив, що заявник не вичерпав національні засоби правового захисту, оскільки він, зокрема, не оскаржив у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду від 1 вересня 2011 року, постановлену у провадженні за його адміністративним позовом до психіатричної лікарні (див. пункт 35).

81. Уряд також стверджував, що заявник, якби бажав, міг подати цивільний позов до адміністрації лікарні про відшкодування шкоди. На підтвердження цього доводу Уряд навів кілька прикладів з практики національних судів (див. пункти 72-76).