Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до якої увійшли:

Рената Ягер (Renate Jaeger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste)

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції, після наради за зачиненими дверима 7 вересня 2010 року постановляє таке рішення, що було ухвалено в той самий день:

1. Справу розпочато за заявою (№ 12451 /04), яку 20 березня 2004 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадяни України - пан Володимир Поліщук (далі - заявник) та пані Світлана Поліщук (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 13 березня 2009 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Також було вирішено одночасно розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви (пункт 3 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники є подружжям. Вони народились у 1966 році та проживають в м. Токмак.

5. Відповідно до тверджень заявників, у період з січня 2000 року до серпня 2001 року перший заявник жив та працював за межами м. Токмак.

6. 21 січня 2001 року невстановлена особа розбила шість вікон у будинку поруч із квартирою заявників.

7. 30 січня 2001 року Токмацький міський відділ міліції (далі - відділ міліції) порушив кримінальну справу за цим фактом.

8. 20 березня 2001 року міліція винесла постанову про проведення обшуку квартири заявника, підозрюючи, що він міг бути причетним до цих подій. Рішення про проведення обшуку ґрунтувалось на підозрі, що в квартирі можуть бути докази, пов’язані зі справою. Того ж дня місцевий прокурор затвердив постанову слідчого про проведення обшуку.

9. 21 березня 2001 року, коли син заявників святкував свій день народження разом із друзями, працівники міліції зайшли до квартири з метою проведення обшуку. Заявниця, яка перебувала на ранньому строці вагітності, заперечувала проти обшуку, заявивши, що постанова про обшук не містить обґрунтованих пояснень щодо причетності її чоловіка до злочину чи щодо необхідності проведення обшуку квартири. У відповідь працівники міліції, як стверджується, почали погрожувати їй та провели обшук квартири в присутності гостей. Заявник був відсутній.

10. Під час обшуку нічого не було виявлено чи вилучено для цілей розслідування.

11. У невстановлену дату заявники звернулись до прокуратури Запорізької області, стверджуючи, що проведення обшуку було незаконним.

12. 12 жовтня 2001 року прокуратура Запорізької області повідомила заявників, що в результаті перевірки було встановлено, що обшук проводився за відсутності належних підстав з порушенням статті 177 Кримінально-процесуального кодексу.

13. 13 листопада 2001 року прокуратура Запорізької області повідомила заявників, що працівників міліції, які проводили обшук, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

14. 19 серпня 2002 року заявники подали до Токмацького районного суду Запорізької області (далі - Токмацький районний суд) позов до відділу міліції, прокуратури Запорізької області та Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області, вимагаючи визнання обшуку у їх квартирі безпідставним та незаконним. Заявниця додатково вимагала відшкодування моральної шкоди, завданої такими незаконними діями. Вона посилалась на статті 440-1 та 443 Цивільного кодексу України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон про відшкодування шкоди).

15. 22 травня 2003 року Токмацький районний суд розглянув позовні вимоги заявників. Стосовно позову заявника суд встановив, що обшук квартири було проведено через два місяці після вчинення злочину та що не було вагомих підстав вважати, що в квартирі заявника могли бути знайдені докази. Відповідно суд задовольнив позовні вимоги заявника та постановив, що обшук був безпідставним та незаконним. Щодо вимог заявниці, то суд розглянув положення Цивільного кодексу та Закону про відшкодування шкоди, на які вона посилалась, та постановив, що шкода, завдана процесуальними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, може бути відшкодована у випадках, передбачених Законом. Далі суд зазначив, що обшук було проведено лише у зв’язку з підозрою стосовно заявника, тому заявниця не має права вимагати відшкодування шкоди, завданої процесуальними діями, що стосувались іншої особи. За цих підстав суд відхилив вимоги заявниці.

16. 26 серпня 2003 року заявники подали апеляційну скаргу на рішення від 22 травня 2003 року, стверджуючи, що заявник не зазнав жодної шкоди в результаті незаконних дій працівників міліції, однак її зазнала заявниця, оскільки вона була присутня в квартирі на той момент.

17. 16 грудня 2003 року апеляційний суд Запорізької області відмовив у задоволенні вимог заявниці, підтвердивши застосовність у цій справі лише Закону про відшкодування шкоди та відсутність у заявниці права вимагати відшкодування шкоди згідно з положеннями цього Закону, оскільки обшук стосувався лише заявника, який був підозрюваним в рамках кримінального провадження. Суд також скасував рішення від 22 травня 2003 року стосовно вимог заявника та відмовив у їх задоволенні, зазначивши, що вони мають розглядатися в рамках відповідного кримінального провадження.

18. 8 січня 2004 року заявники подали касаційну скаргу на рішення від 16 грудня 2003 року, знову зазначаючи, що шкода була завдана заявниці, а не заявникові. Вони просили Верховний Суд України постановити нове рішення, яке б задовольняло їхні вимоги.

19. 31 січня 2006 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявників як необґрунтовану.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (у редакції, чинній на час подій)

20. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 110. Оскарження дій і постанов органів дізнання

"Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві, а постанова про закриття справи - також і до суду..."

Стаття 177. Підстави для проведення обшуку

"Обшук проводить слідчий в тих випадках, коли він має достатні дані вважати, що знаряддя злочину..., а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні..."

Стаття 234. Оскарження дій слідчого

"Дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві..."

B. Цивільний процесуальний кодекс від 18 березня 2004 року

21. Відповідно до статті 355 Кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

C. Цивільний кодекс від 18 липня 1963 року (чинний на час подій)

22. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 440-1. Відшкодування моральної(немайнової) шкоди

"Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини..."

Стаття 443. Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду

"Шкода, заподіяна громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування взяття під варту як запобіжного заходу, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, встановленому законом".

D. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"

23. Відповідні положення Закону викладено в рішенні від 2 листопада 2006 року у справі "Волохи проти України" (Volokhy v. Ukraine), заява № 23543/02, п. 28.

E. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"

24. Відповідно до пункту 7 Постанови моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявники стверджували, що проведення обшуку в їхній квартирі становить порушення статті 8 Конвенції, яка передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб."

A. Прийнятність

1. Щодо наявності у заявників статусу "жертви"

26. Суд повторює, що обов’язок відновлювати порушені права, передбачені Конвенцією, перш за все лежить на державі. З огляду на це питання про те, чи може заявник стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення, є значущим на всіх етапах конвенційного провадження (див., серед інших джерел, рішення у справі "Сільяден проти Франції" (Siliadin v. France), заява № 73316/01, пункт 61, ECHR 2005-VII). Прийняття рішення чи здійснення заходів на користь заявника в принципі не є достатнім для позбавлення його статусу "жертви" для цілей статті 34 Конвенції, якщо тільки національні органи прямо або по суті не визнали наявність порушення Конвенції і не надали відповідного відшкодування (див., зокрема, рішення у справі "Далбан проти Румунії" (Dalban v. Romania) [ВП], заява № 28114/95, п. 44, ECHR 1999-VI, та згадане вище рішення у справі "Сільяден проти Франції" (Siliadin v. France), заява № 73316/01, п. 62).

27. Суд зазначає, що національні органи прямо визнали факт незаконності та безпідставності проведення обшуку квартири заявників (див. п. 12 вище). Це визнання відповідає скаргам заявників за статтею 8 Конвенції. Відповідно залишається питання, чи було заявникам надано достатнє відшкодування у зв’язку зі стверджуваним порушенням.

28. Суд зазначає, що після визнання незаконності обшуку квартири заявників, до працівників міліції були застосовані дисциплінарні заходи (див. п. 13 вище). Суд вважає, що дисциплінарна відповідальність мала відновлюваний характер по відношенню до порушених прав заявників. Однак Суд повинен з’ясувати, чи повинні були заявники, на додаток до цих заходів, отримати компенсацію.

29. Щодо заявника, видається, що він не проживав в м. Токмак у відповідний період часу. Далі Суд зазначає, що заявник ніколи не подавав до національних органів скарги про відшкодування будь-якої шкоди, завданої відповідними діями працівників міліції. Більш того, на кожному етапі судового провадження він наголошував, що шкоду було завдано саме заявниці.

30. За цих обставин Суд вважає, що після того, як національні органи визнали незаконність обшуку та притягнули до дисциплінарної відповідальності працівників міліції, заявник отримав належне відшкодування за незаконний обшук, а тому більше не може вважатись жертвою стверджуваного порушення статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, ухвалу щодо прийнятності від 6 жовтня 2009 року у справі "Уоткінс проти Сполученого Королівства" (Watkins v. the United Kingdom), заява № 35757/06, та ухвалу щодо прийнятності від 9 лютого 2010 року у справі "Громадська організація "Zi a nechaj zit" проти Словаччини" (Obcianske zdruzenie Zi a nechaj zit v. Slovakia), заява № 13971/03). Тому Суд відхиляє відповідну частину заяви згідно зі статтею 34 та пунктами З і 4 статті 35 Конвенції.

31. Суд не може, однак, дійти до такого ж висновку стосовно заявниці. Він зазначає, що на відміну від заявника заявниця справді вимагала відшкодування завданої шкоди. Враховуючи фактичні обставини стверджуваного порушення. Суд вважає, що більш доцільним буде встановити наявність у заявниці статусу "жертви" при розгляді її скарги за статтею 8 Конвенції по суті (див. рішення від 25 листопада 2008 року у справі "Бірюк проти Литви" (Biriuk v. Lithuania), заява № 23373/03, п. 26). Відповідно він приєднує розгляд цього питання до розгляду справи по суті.