Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Суптель проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Райт Маруст (Rait Maruste),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 27 січня 2009 року

постановляє таке рішення, ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 39188/04), яку подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України Олександр Леонардович Суптель (далі - заявник) 14 жовтня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 14 травня 2007 року Суд вирішив повідомити Уряд про заяву. Суд також вирішив одночасно розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви (пункт 3 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник, 1963 року народження, проживає у м. Києві.

5. 22 грудня 1998 року заявник разом з С.Н. і В.Б. підпалив смолоскипом автомобіль, який належав О.С, помстившись йому у такий спосіб за стверджувану нечесність у ділових стосунках між ними. Салон автомобіля було пошкоджено. Міліція вирішила не порушувати кримінальну справу за фактом підпалу за відсутністю складу злочину.

6. 8 травня 1999 року О.С отримав смертельне ножове поранення.

7. Того ж дня за фактом смерті О.С було порушено кримінальну справу.

8. За твердженнями заявника, 8 травня 1999 року, приблизно о 20 годині, його було затримано за підозрою в підбурюванні до вбивства і доправлено до Ватутінського районного відділу міліції в м. Києві, де 10 травня 1999 року він зазнав поганого поводження з боку близько десяти працівників міліції, доки не зізнався у вчиненні злочину. Він стверджував, зокрема, що працівники міліції, одягнувши на нього наручники, били його ногами і роздробили йому ломом щиколотку. Він знепритомнів, а коли прийшов до тями, зрозумів, що його підвісили на ломі, заклавши закуті в наручники руки за зігнуті в колінах ноги. Після того як заявник підписав явку з повинною, працівники міліції зателефонували його дружині і сказали принести змінний одяг і пальто, на якому потім заявника перенесли до камери для затриманих. Побоюючись, що працівники ізолятора тимчасового тримання (далі - ІТТ) відмовляться прийняти заявника через наявні у нього тілесні ушкодження, працівники міліції залишили заявника, який не міг ходити, в камері для затриманих у райвідділі міліції без будь-якої первинної медичної допомоги.

9. Згідно з офіційним протоколом, заявника було затримано 10 травня 1999 року о 15 годині у приміщенні Ватутінського районного відділу міліції.

10. 10 травня 1999 року було порушено кримінальну справу щодо заявника і ще двох осіб - М.В., який підозрювався у завданні ножового поранення О.С, та С.Н., який підозрювався в тому, що найняв М.В. з цією метою.

11. 19 травня 1999 року заявника було поміщено до ІТТ. Черговий зафіксував наявність у заявника ушкодження ноги.

12. 20 травня 1999 року лікар ІТТ викликав швидку медичну допомогу Фельдшер швидкої допомоги встановив, що у заявника сильне забиття грудної клітки та вжив заходів для поміщення заявника до лікарні швидкої допомоги, в якій він перебував на лікуванні до 17 червня 1999 року. Як свідчить медична довідка, видана лікарнею, у заявника була закрита травма грудної клітки, закритий множинний перелом правої щиколотки і гематома в ділянці гомілковостопного суглоба. Заявникові було зроблено операцію для дренування абсцесів на щиколотках, у ході якої з суглобів було видалено 15 мл гною з одного і 5 мл з другого.

13. 22 травня 1999 року заявникові було пред'явлено обвинувачення в підбурюванні до вбивства.

14. 29 жовтня 1999 року за результатами розгляду заяви заявника про погане поводження прокуратура Ватутінського району прийняла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи проти працівників міліції, визнавши його скаргу необґрунтованою.

15. 24 квітня 2000 року матеріали справи щодо обвинувачення у вбивстві разом з обвинувальним висновком було направлено до Київського міського суду для розгляду по суті.

16. 10 травня 2000 року було проведено перше судове засідання.

17. У період з травня до жовтня 2000 року судом було проведено близько одинадцяти судових засідань. Під час судових засідань усі підсудні відмовилися від своїх первісних зізнавальних показань. Двоє свідків також поскаржилися, що зазнали поганого поводження з боку працівників міліції, які в такий спосіб примушували їх дати показання проти підсудних, які були їхніми друзями. Заявник також стверджував, що текст зізнавальних показань був підготовлений працівниками міліції і вони примусили заявника підписати його.

18. 31 жовтня 2000 року Київський міський суд визнав підсудних винними у вчиненні інкримінованих їм злочинів і призначив заявнику покарання у виді позбавлення волі строком на п'ятнадцять років. Суд відхилив твердження підсудних про погане поводження, спираючись головним чином на показання восьми працівників міліції, які заперечували ці твердження, хоча визнали, що під час затримання підсудних було застосовано силу. Суд також послався на постанову прокуратури від 29 жовтня 1999 року про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою заявника.

19. 14 січня 2001 року заявник знову звернувся до прокуратури із заявою про порушення кримінальної справи у зв'язку із поганим поводженням. 9 лютого 2001 року було прийнято постанову про відмову у порушенні кримінальної справи.

20. 19 лютого 2001 року у зв'язку зі скаргами на погане поводження, що надійшли від підсудних і кількох свідків, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією пан Р. надіслав листа до Генерального прокурора, в якому вимагав провести перевірку.

21. У листі до Київського міського суду від 2 березня 2001 року заступник Генерального прокурора просив суд долучити його лист до матеріалів справи та повідомив пану Р. про неможливість на той момент провести розслідування, оскільки справа перебувала на розгляді в суді, що позбавляло органи прокуратури можливості доступу до відповідних документів, долучених до матеріалів справи.

22. 27 березня 2001 року поліклініка Ватутінського району видала заявникові довідку, в якій зазначалось, що, окрім тілесних ушкоджень, які було задокументовано в лікарні, у травні 1999 року він також зазнав ушкоджень зап'ястка та куприка.

23. 17 травня 2001 року Верховний Суд скасував вирок Київського міського суду від 31 жовтня 2000 року і повернув справу на додаткове розслідування. Суд звернув увагу на те, що явка з повинною, надана заявником, була датована 8 травня 1999 року, тоді як згідно з офіційним протоколом його вперше було допитано і затримано 10 травня 1999 року. Суд зазначив, що суд першої інстанції повинен був витребувати медичний висновок щодо заявника, щоб отримати об'єктивну інформацію про його тілесні ушкодження, а також висновок графологічної експертизи, щоб перевірити твердження заявника про те, що заява про явку з повинною не була написана ним самим.

24. 23 липня 2001 року органи слідства вирішили знову порушити кримінальну справу щодо заявника, С.Н. і В.Б. за підозрою в підпалі автомобіля О.С. у 1998 році. Згодом заявникові було пред'явлено обвинувачення у вчиненні підпалу.

25. 26 липня 2001 року кримінальні справи стосовно підпалу і вбивства було об'єднано в одне провадження.

26. 31 серпня 2001 року медичні документи щодо тілесних ушкоджень заявника були досліджені судово-медичним експертом, який підтвердив, що у травні 1999 року у заявника була гематома в ділянці правого гомілковостопного суглоба. Водночас він встановив, що діагноз забиття грудної клітки був недостатньо обґрунтований. Експерт не надав висновків стосовно інших тілесних ушкоджень, зазначених у медичних документах заявника.

27. 7 вересня 2001 року міліція порушила кримінальну справу щодо Н.Н., дружини заявника, на тій підставі, що працюючи медсестрою, вона підробила, зокрема, довідку, яка, нібито, була видана поліклінікою Ватутінського району 27 березня 2001 року. 16 жовтня 2001 року її було звільнено від кримінальної відповідальності.

28. 30 вересня 2001 року прокуратура Ватутінського району знову відмовила в порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на погане поводження. Прокуратура зазначила, зокрема, що заявника було затримано 8 травня 1999 року, а оскільки працівникам міліції було відомо про те, що заявник, колишній спортсмен, має міцну статуру та, можливо, є озброєним, а також про його причетність до вчинення тяжкого злочину, при його затриманні вони були вимушені застосувати силу. При цьому вони збили заявника з ніг, штовхнули на капот автомобіля і наділи наручники. Прокуратура вважала, що саме це було причиною виникнення гематоми у заявника. Щодо інших тілесних ушкоджень, про які зазначалось в медичних документах заявника, то відповідно до висновку останньої медичної експертизи вони підтверджені не були.

29. 29 листопада 2001 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз визнав ймовірним те, що текст явки з повинною, наданої заявником, був продиктований фахівцем, досвідченим у підготовці процесуальних документів, особі, яка писала цей текст в стані стресу, можливо, у зв'язку з сильним фізичним болем. Експертизи для визначення того, чи справді заява про явку з повинною була написана заявником, проведено не було.

30. У лютому 2002 року кримінальну справу щодо вбивства і підпалу було направлено на розгляд до апеляційного суду м. Києва (колишній Київський міський суд).

31. 10 квітня 2002 року суд вирішив, що у справі необхідно провести додаткове розслідування. Суд встановив, зокрема, що під час досудового слідства вказівки Верховного Суду було виконано не повною мірою. Так, не було встановлено, чому зізнання заявника було датовано 8 травня 1999 року, адже жодних інших процесуальних документів цього дня складено не було; жодних документів щодо того, де заявник тримався з 8 до 18 травня 1999 року та чому він прибув до ГТТ лише 19 травня 1999 року також не було. Суд також вказав на необхідність допиту посадових осіб, відповідальних за приміщення, в яких до 19 травня 1999 року тримали заявника, щодо стану його здоров'я в зазначений період. Також слідчі органи повинні були встановити імовірність того, чи могли тілесні ушкодження заявника бути завданими у спосіб, про який він стверджує.

32. 13 червня 2002 року Верховний Суд України залишив без змін рішення про направлення справи на додаткове розслідування.

33. 31 жовтня 2002 року справу було направлено на розгляд апеляційного суду м. Києва. У період з грудня 2002 року до листопада 2003 року суд провів близько сорока засідань.

34. 6 листопада 2003 року апеляційний суд м. Києва повернув справу в частині обвинувачень у вчиненні вбивства на додаткове розслідування. Зокрема, суд визнав, що документи щодо першого допиту заявника, під час якого той зізнався у вчиненні вбивства, є недопустимими доказами, оскільки заявника допитували за відсутності захисника, тоді як його участь у справі була обов'язковою з огляду на тяжкість інкримінованого заявникові злочину. Суд вказав і на те, що слідчі органи не встановили фактів, пов'язаних з наданням заявником явки з повинною та іншими обставинами його затримання і першого допиту, включаючи дату цих подій. Суд зазначив, що згідно з твердженням слідчого, йому не було відомо про затримання заявника 8 травня 1999 року і, за його словами, заявник зробив зізнання 10 травня 1999 року. Водночас, згідно з поясненнями кількох працівників міліції, слідчим органам і прокуратурі було добре відомо про те, що заявника затримали 8 травня 1999 року. Суд також зауважив, що експерт, який проводив медичну експертизу травм заявника, не надав висновків щодо деяких тілесних ушкоджень заявника, зокрема травми зап'ястка і двох абсцесів, які згадувалися в багатьох медичних документах заявника. Більш того, експертизу проводила не група експертів, як це вимагалось відповідними документами, а експертом одноособово.

35. 14 листопада 2003 року апеляційний суд м. Києва визнав заявника, С.Н. і В.Б. винними у підпалі і призначив заявнику покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років.

36. 15 квітня 2004 року Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду м. Києва від 6 листопада 2003 року та вирок від 14 листопада 2003 року без змін.

37. 26 липня 2004 року слідчі прийняли постанову про проведення стосовно заявника комісійної судово-медичної експертизи.

38. 24 грудня 2004 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз визнав необґрунтованим діагноз закритої травми грудної клітки. Однак, було підтверджено, що 20 травня 1999 року заявник мав такі ушкодження: крововилив у лівому гомілковостопному суглобі та забиття м'яких тканин лівої руки, що належали до легких тілесних ушкоджень, а також крововилив у правому гомілковостопному суглобі і закритий перелом правої щиколотки, що належали до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Хоча наявні документи не давали змоги встановити точну дату завдання цих ушкоджень, ймовірність їх виникнення у період з 8 до 11 травня 1999 року не виключалась.

39. Станом на 28 грудня 2006 року кримінальну справу щодо М.В., ймовірного виконавця вбивства, було закрито за недоведеністю його участі у вчиненні цього злочину. Станом на квітень 2008 року провадження у справі щодо заявника і С.Н. тривало. '

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

40. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу викладено в рішенні Суду у справі "Козинець проти України" (Kozinets v. Ukraine), заява № 75520/01, пп. 39-42, від 6 грудня 2007 року).

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

41. Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявник скаржився, що зазнав поганого поводження з боку працівників міліції, які примусили його зізнатися в підбурюванні до вбивства. Відповідне положення Конвенції передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Щодо прийнятності

42. Уряд не надав коментарів щодо прийнятності цієї скарги.

43. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

1. Подання сторін

44. Заявник стверджував, що не чинив опору при затриманні і що в будь-якому разі тілесні ушкодження йому завдали під час тримання під вартою з метою домогтися від нього зізнання. Йдеться, зокрема, про забиття грудної клітини, ушкодження зап'ястка і куприка, а також переломи щиколотки і виличної кістки. Тримаючи заявника в камері для затриманих у відділі міліції більше тижня після першого допиту, працівники міліції позбавили його доступу до медичної допомоги, що призвело до погіршення стану його здоров'я. Його дружина лише записала те, що їй сказав лікар, розглянувши медичні документи заявника. У будь-якому разі той факт, що вона склала одну довідку, не має суттєвого значення, оскільки матеріали справи містять багато інших незалежних доказів завдання заявникові численних тілесних ушкоджень.

45. Уряд зазначив, що в медичних документах щодо ушкоджень заявника існують розбіжності, які були результатом, зокрема, підробки, здійсненої дружиною заявника. Втім, згідно з експертним висновком від 31 серпня 2001 року у заявника була гематома в ділянці правого гомілковостопного суглоба. Уряд вважав, що така травма може бути кваліфікована лише як легке тілесне ушкодження, яке могло бути спричинене діями працівників міліції при його затриманні. Враховуючи обґрунтовану підозру працівників міліції щодо причетності заявника до вчинення вбивства, ризик чинення ним опору при затриманні, ймовірність наявності у нього зброї, а також те, що він був спортсменом і мав міцну статуру, сила, застосована з метою його затримання, не була непропорційною.