Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним правкам

У справі "Нечипорук і Йонкало проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Елізабет Фура (Elisabet Fura), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Боштьян М. Зупанчич (Bostjan M. Zupancic),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Енн Пауер (Ann Power),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Ангеліка Нусбергер (Angelika Nusberger), судді,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 15 березня 2011 року, виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 42310/04) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двома громадянами України - Іваном Миколайовичем Нечипоруком (далі - заявник) і Наталією Миколаївною Йонкало (далі - заявниця) 13 листопада 2004 року.

2. Заявників, яким було надано юридичну допомогу, представляв пан А.Бущенко, адвокат, що практикує в м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. Заявник стверджував, зокрема, що він був жертвою кількох порушень статті 3, пунктів 1, 2, З і 5 статті 5, а також пунктів 1 і 3(c) статті 6 Конвенції.

4. 27 серпня 2009 року Суд вирішив повідомити Уряду про заяву. Також Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно ( стаття 29) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявники 1982 і 1981 років народження відповідно. Заявник відбуває покарання в Коломийській виправній колонії N 41. Заявниця проживає в м. Хмельницькому.(1)

(1) 1 червня 2011 року текст рішення було виправлено. До виправлення було зазначено "проживає у м. Харкові"

A. Попередні події

6. 13 березня 2004 року двоє осіб, які були в масках та одна з яких була озброєна пістолетом, здійснили напад на пані І. та її сина біля дверей їхньої квартири у м. Хмельницькому. Під час бійки озброєний зловмисник вистрелив у пані І., після чого обидва нападники втекли без вчинення будь-яких подальших дій і їхніх облич ніхто не побачив. Через кілька хвилин після цього пані І. померла.

B. Факти стосовно заявника

1. Затримання заявника 20-23 травня 2004 року та провадження щодо його адміністративного правопорушення

7. 20 травня 2004 року приблизно о 13 годині працівники міліції затримали заявника на вулиці та допровадили його до Південно-Західного відділу міліції. Згідно з письмовим поясненням, яке дав начальникові Південно-Західного відділу міліції один із працівників міліції, які здійснювали затримання, приводом для затримання заявника стала його підозріла поведінка. Так, працівники міліції побачили, як він "швидко йшов, озираючись навкруги", зайшов у будинок (як свідчать матеріали справи, це був будинок, у якому жив заявник), вийшов з нього, коли вони наблизилися, а потім знову намагався увійти в будинок. Згідно з версією заявника, двоє працівників міліції сказали йому йти з ними до відділу міліції, щоб "прояснити деякі питання", і він погодився.

8. У відділі міліції заявника було піддано особистому обшуку, під час якого в його кишені було виявлено пакет із "зеленою речовиною рослинного походження". За твердженням заявника цей пакет підкинули йому працівники міліції.

9. Того самого дня о 22 год. 45 хв. у приміщенні відділу міліції до заявника було застосовано адміністративне затримання за підозрою в незаконному зберіганні наркотичних засобів. Як зазначено у відповідному протоколі, заявника було затримано за підозрою у вчиненні ним правопорушення, передбаченого статтею 44 Кодексу України про адміністративні порушення.

10. Родичі заявника, які хоч і дізнались від свідка про його затримання, не були повідомлені про його місцеперебування і безуспішно звертались з відповідними запитами до різних відділів міліції та місць тримання затриманих у місті, включаючи Південно-Західний відділ міліції.

11. 22 травня 2004 року було складено експертний висновок, згідно з яким виявлена в кишені заявника речовина не була наркотичним засобом.

12. 23 травня 2004 року після закінчення строку адміністративного затримання заявника було звільнено у зв'язку з тим, що "обставини даного правопорушення встановлені, ... на волі [заявник] не буде перешкоджати встановленню всіх обставин справи". Однак заявника було одразу затримано в рамках кримінального провадження (див. нижче).

13. 29 травня 2004 року міліція закінчила адміністративне провадження з огляду на те, що підозра не підтвердилась.

2. Стверджуване погане поводження із заявником і відповідне розслідування

14. Події, що мали місце 21 травня 2004 року, заявник описав наступним чином. Уночі з 20 на 21 травня 2004 року його було допроваджено з камери до одного із службових кабінетів Південно-Західного відділу міліції, де працівники міліції Р.О. і М.Д., погрожуючи застосуванням насильства, примушували його зізнатися в тому, що він убив пані І. З огляду на те, що заявник відмовився зізнатися у вчиненні злочину, приблизно о 4 год. ранку зазначені працівники міліції принесли пристрій, що виробляє електрострум. Заявникові наділи наручники, підвісили на металевій поперечині між двома столами і закріпили оголені дроти на щиколотках і куприку. Поки один із працівників міліції, Р.О., вмикав електричний струм, другий, М.Д., закривав йому рота подушкою. Приблизно о 6 год. 30 хв. заявник знепритомнів. Коли він прийшов до тями, кілька працівників міліції, надівши на нього бронежилет і закривши йому голову диванною подушкою, почали бити його по черзі і це тривало до 20 години. Тим часом, приблизно о 16 годині заявник почув, як у сусідньому кабінеті допитують його дружину (заявницю). Один із працівників міліції зайшов до кабінету, де був заявник, і запитав у свого колеги: "Як ти вважаєш, чи зможе вона витримати те, що застосували до нього?". Після цього заявник написав свою першу заяву про явку з повинною, як стверджується, під диктовку працівника міліції. У заяві він повідомив, що разом з якимось М. вчинив убивство пані І. О 22 год. 5 хв. заявника було поміщено в Хмельницький ізолятор тимчасового тримання (далі - Хмельницький ІТТ).

15. Уряд не надав своєї версії подій 21 травня 2004 року, зазначивши лише те, що заявника було поміщено у Хмельницький ІТТ.

16. У невизначений час 21 травня 2004 року заявника допровадили до слідчого прокуратури м. Хмельницького, якому він поскаржився на стверджуване катування електрострумом.

17. 24 травня 2004 року під час допиту заявник знову повторив свої скарги слідчому. Того самого дня його було оглянуто лікарем Хмельницького обласного бюро судово-медичних експертиз, який встановив наявність у заявника ран на обох щиколотках розміром 2,5 см х 1,5 см та 2,3 см х 0,9 см відповідно. У висновку лікар зазначив, що ці ушкодження були легкими і могли бути заподіяні заявникові тупими предметами приблизно за три дні до огляду. Враховуючи характер ушкоджень, які на думку лікаря "є неспецифічними", він висловив сумнів щодо правдоподібності тверджень заявника про застосування до нього електричного струму.

18. 26 травня 2004 року захисник і родичі заявника звернулися до прокуратури м. Хмельницького зі скаргою на те, що протягом перших годин 21 травня 2004 року заявника катували працівники міліції Р.О. і Д. Вони зазначили, що лікар, який оглядав заявника 23 травня 2003 року, проігнорував кілька точкових ран на щиколотках заявника та що медичний висновок був неточним. Скаржники вимагали проведення розслідування цього питання та проведення нового медичного обстеження заявника.

19. Того самого дня під час розгляду Хмельницьким міськрайонним судом подання прокурора про обрання заявникові запобіжного заходу у вигляді взяття під варту заявник поскаржився суду на погане поводження з ним (див. пункт 41 нижче). Суд, як стверджується, проігнорував його скаргу.

20. Пізніше того самого дня, як стверджується, працівники міліції знову побили заявника, перед цим надівши на нього бронежилет. Він знову зізнався у вчиненні злочинів.

21. 7 червня 2004 року в Південно-Західному відділі міліції було проведено огляд кабінету, в якому 21 травня 2004 року допитували заявника, і складено протокол, згідно з яким там "не було виявлено жодних сторонніх предметів, які можна було б застосувати для заподіяння тілесних ушкоджень".

22. 10 червня 2004 року було проведено ще одну призначену слідчим судово-медичну експертизу заявника. Згідно з експертним висновком, на ногах і щиколотках заявника було виявлено двадцять точкових ран, кожна завширшки 0,3 см і завдовжки 0,2 см. На тильній стороні правого стегна виявлено фіолетовий синець (3 см х 2 см). Лікар визначив ушкодження як легкі і такі, що могли бути заподіяні тупими предметами ймовірно 24 травня 2004 року. У висновку зазначалось: "Судово-медичних даних, які б свідчили, що тілесні ушкодження спричинені дією електроструму, немає".

23. 15 червня 2004 року за результатами службового розслідування Управління МВС України в Хмельницькій області надало висновок, де зазначалось, що скарга заявника про погане поводження з ним у відділі міліції є безпідставною. Висновок було складено на підставі пояснень, відібраних у відповідних працівників міліції, які заперечували факт застосування примусу, а також на підставі медичного висновку від 24 травня та протоколу огляду кабінету від 7 червня 2004 року.

24. 18 червня 2004 року прокуратура м. Хмельницького винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції у зв'язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину. Постанова головним чином ґрунтувалась на поясненнях, відібраних у відповідних працівників міліції, та медичних висновках від 24 травня і 10 червня 2004 року.

25. Заявник оскаржив цю відмову як окремо, так і під час судового розгляду його справи. У вересні 2005 року прокуратура м. Хмельницького повідомила заявнику про те, що його скарги на погане поводження з боку працівників міліції було долучено до матеріалів справи та їх буде розглянуто під час судового розгляду його справи.

26. Постанову прокуратури від 18 червня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції для встановлення їхньої кримінальної відповідальності скасовували загалом тричі, а потім знову залишали без змін. 28 березня 2007 року, скасовуючи її востаннє, апеляційний суд Хмельницької області послався також на те, що скаргу заявника про погане поводження було долучено до матеріалів кримінальної справи і має бути розглянуто в рамках судового розгляду (див. також пункт 95 нижче).

27. 22 червня 2004 року заявника перевели з Хмельницького ІТТ до слідчого ізолятора (далі - СІЗО). За інформацією Уряду, заявник не звертався зі скаргами про погане поводження до медичних працівників або керівництва ІТТ чи СІЗО.

28. Заявник стверджував, що 20 липня 2004 року його знову побили працівники міліції, які доставляли його до суду, що мав вирішити питання про тримання його під вартою. Того самого дня у зв'язку із цим батько заявника звернувся із відповідною скаргою до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ).

29. Про стверджуване погане поводження із заявником його батько також повідомив відділ боротьби з організованою злочинністю Управління МВС України в Хмельницькій області, звернувшись за телефоном "гарячої лінії".

30. 19 серпня 2004 року згаданий вище орган вирішив направити сраву до прокуратури Хмельницької області у зв'язку з неможливістю встановити істину самостійно.

31. У червні 2005 року захисник заявника звернувся до приватної установи, що мала ліцензію на проведення судово-медичної експертизи, із запитом про надання експертного висновку щодо таких питань: a) чи можна на підставі результатів медичних обстежень від 24 травня і 10 червня 2004 року стверджувати, що тілесні ушкодження на щиколотках заявника могли бути заподіяні тупими предметами; b) які сліди, як правило, залишаються на шкірі від прямого контакту з електричним струмом і чи мають тілесні ушкодження заявника такий характер; c) які тілесні ушкодження можуть бути заподіяні особі, якщо перед побиттям на неї одягли бронежилет.

32. 29 червня 2005 року двоє експертів згаданої вище установи, один з яких мав двадцятитрирічний, а другий - чотирирічний досвід у відповідній сфері, склали висновок, у якому зазначили таке: тілесні ушкодження заявника не могли бути заподіяні тупими предметами; їх кількість і характер свідчать про те, що вони могли бути заподіяні 21 травня 2004 року внаслідок контактування, можливо неодноразового, з оголеними електричними дротами. Щодо запитання про тілесні ушкодження, які виникають внаслідок побиття через бронежилет, лікарі послалися на показання, які давали їхні колеги з Хмельницького обласного бюро судово-медичних експертиз під час судового розгляду і згідно з якими в таких випадках можуть бути заподіяні ушкодження внутрішніх органів. Такі ушкодження можна виявити за допомогою рентгенологічного дослідження, але заявникові його не проводили.

33. З ухвали Шепетівського суду від 10 липня 2006 року (див. пункт 82 нижче) вбачається, що згаданий медичний висновок було долучено до матеріалів справи заявника.

34. Обставини, пов'язані з розслідуванням під час судового розгляду справи скарги заявника про погане поводження з ним, викладено нижче в розділах, які стосуються судового розгляду.

3. Провадження у кримінальній справі заявника

a) Події, що мали місце до офіційного початку провадження

35. 21 травня 2004 року заявник зізнався у вчиненні розбійного нападу та вбивства пані І. (див. також пункт 14 вище).

36. Того самого дня слідчий звернувся до Хмельницького міськрайонного суду з поданням про проведення обшуку у двох квартирах, в одній з яких заявник був зареєстрований, а в іншій - фактично проживав. Як зазначалось у поданні, в ході слідства було встановлено ймовірність причетності заявника до вбивства та наявності суттєвих доказів у місці, де він фактично проживає та/або зареєстрований.

37. Того самого дня Хмельницький міськрайонний суд задовольнив подання про проведення зазначених обшуків.

38. Приблизно о 21 годині працівники міліції провели обшук у квартирі, в якій заявник проживав разом зі своєю дружиною (заявницею). Пізніше того самого вечора вони також провели обшук у квартирі його батьків, у якій він був зареєстрований. Як видно з матеріалів, під час обшуку не було виявлено нічого, що мало б значення для розслідування.

b) Досудове розслідування і перше затримання заявника

39. 23 травня 2004 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у вчиненні розбійного нападу з метою заволодіння майном та у вчиненні вбивства з корисливих мотивів. У зв'язку з порушеною кримінальною справою заявника було затримано. Слідчий задокументував затримання о 12 годині дня, заповнивши стандартний бланк протоколу затримання підозрюваного. У заздалегідь вдрукованому у бланк стандартному тексті було викладено підстави для затримання:

"Обставини вчиненого не виключають того, що підозрюваний [прізвище] може сховатися від слідства і буде перешкоджати встановленню істини у справі, що разом з тяжкістю скоєного є мотивом для його затримання".

У графі "Пояснення затриманого" було зазначено, що заявник "пояснень не дав". Заявника було піддано особистому обшуку, при цьому "нічого виявлено не було". Того самого дня він відмовився від зізнавальних показань, які давав раніше, і заявив, що їх було отримано від нього в результаті застосування сили.

40. 26 травня 2004 року прокуратура м. Хмельницького звернулася до Хмельницького міськрайонного суду з поданням про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, посилаючись на наявність переконливих доказів проти нього та на той факт, що він підозрювався у вчиненні тяжких злочинів. У поданні було зазначено, що 21 травня 2004 року заявник прибув до Південно-Західного відділу міліції і самостійно здався міліції, зізнавшись у вчиненні розбою і вбивства. Далі було зазначено, що 23 травня 2004 року його було затримано за підозрою у вчиненні згаданих вище злочинів.

41. Того самого дня 26 травня 2004 року за результатами судового засідання, проведеного за участю заявника та захисника Ма., найнятого його батьками (див. пункт 53 нижче), Хмельницький міськрайонний суд задовольнив подання прокурора і обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Суд посилався на тяжкість обвинувачень, висунутих заявнику, та на пов'язаний із цим ризик його ухилення від слідства і суду або перешкоджання встановленню істини. У згаданій ухвалі було зазначено, що вона може бути оскаржена впродовж трьох днів з дати винесення.

42. У матеріалах справи міститься копія письмової заяви заявника від 28 травня 2004 року, згідно з якою він, пославшись на статтю 63 Конституції, відмовився давати показання під час досудового слідства. Водночас, як свідчать деякі інші документи, у згаданий вище день заявник ще раз зізнався у вчиненні злочинів. Заявник стверджував, що він зробив це після побиття його працівниками міліції в Хмельницькій прокуратурі, а зізнання писав під диктовку слідчого.

43. 1 червня 2004 року у присутності захисника (пана Ма.) заявник знову зізнався у вчиненні зазначених вище злочинів. За його твердженням ці зізнавальні показання він давав у присутності працівників міліції, причетних до стверджуваного поганого поводження з ним. У протоколі його допиту від 1 червня 2004 року містяться як його зізнавальні показання, так і зроблений ним запис "винним себе не визнаю".

44. 2 червня 2004 року за такими ж самими обвинуваченнями, які пред'явили заявникові, було затримано якогось пана М., який зізнався у вчиненні злочинів після стверджуваного побиття його працівниками міліції (про що він згодом скаржився під час судового розгляду його справи).

45. 5 червня 2004 року між заявником і М. було проведено очну ставку, під час якої заявник повторив свої зізнавальні показання у присутності призначеного йому захисника Ко. (див. пункт 52 нижче).

46. 15 липня 2004 року у присутності захисника Ма. заявник відмовився від зізнавальних показань, які дав раніше, пославшись на те, що він давав їх під примусом, і заявив про свою невинуватість.

47. 20 липня 2004 року за результатами розгляду подання прокурора Хмельницький міськрайонний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 23 вересня 2004 року, посилаючись на тяжкість пред'явлених йому обвинувачень та на пов'язаний із цим ризик його переховування від слідства та суду, а також ймовірність того, що він перешкоджатиме слідству, яке ще не було завершено.

48. 31 серпня 2004 року дії заявника було перекваліфіковано з умисного вбивства на завдання тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого. Обом обвинуваченим у цій справі також пред'явили обвинувачення в розбійному нападі та незаконному зберіганні зброї.

49. З вересня 2004 року досудове слідство було закінчено і заявникові та М. було надано можливість ознайомитися з матеріалами справи.

50. 22 вересня 2004 року справу було направлено до Хмельницького міськрайонного суду.

c) Юридичне представництво заявника під час досудового слідства

51. За твердженням заявника, у період з 20 до 24 травня 2004 року він не мав захисника.

52. Уряд стверджував, що 23 травня 2004 року заявнику було призначено захисника (пана Ко).

53. 24 травня 2004 року батьки заявника уклали з адвокатом паном Ма. договір про надання заявнику юридичної допомоги у порушеній щодо нього кримінальній справі.

54. 25 травня 2004 року пан Ма. отримав від слідчого, у провадженні якого перебувала справа, письмовий дозвіл на його зустрічі із заявником у Хмельницькому ІТТ, де перебував заявник.

55. 27 травня 2004 року заявник відмовився від послуг призначеного захисника пана Ко. і висловив бажання мати своїм захисником пана Ма. Однак згодом під час деяких слідчих дій він давав згоду на те, щоб його представляв захисник пан Ко.

56. 2 червня 2004 року пану Ма. не дозволили побачитися із заявником, посилаючись на наявність у дозволі стверджуваних недоліків. Наступного дня він поскаржився на це начальникові Управління МВС в м. Хмельницькому.

57. 18 червня 2004 року пан Ма. також звернувся до прокуратури м. Хмельницького зі скаргою на те, що слідчий перешкоджає йому брати участь у слідчих діях. Він повідомив, зокрема, що його належним чином не поінформували про слідчі дії, які було проведено без його участі. Крім того, він стверджував, що призначений заявникові захисник був некомпетентним.

58. 24 червня 2004 року начальник Управління МВС в м. Хмельницькому надіслав пану Ма. листа, в якому повідомив, що справді посадова особа ІТТ неправомірно перешкоджала побаченням захисника із заявником, у зв'язку з чим на цю особу накладено дисциплінарне стягнення.

d) Виправдувальний вирок у справі заявника і його звільнення Хмельницьким міськрайонним судом

59. 14 жовтня 2004 року Хмельницький міськрайонний суд провів попередній розгляд справи, під час якого вирішив залишити заявника під вартою. Матеріали, подані сторонами до Суду, не містять копії цієї постанови.

60. 5 травня 2005 року Хмельницький міськрайонний суд під головуванням судді П. постановив виправдувальний вирок щодо заявника за всіма пред'явленими йому обвинуваченнями, але водночас визнав другого підсудного - пана М. - винним у вчиненні злочину, не пов'язаного з цією справою, а саме - незаконному зберіганні зброї (мисливської рушниці і коробки патронів, які було виявлено в його гаражі і які не стосувалися вбивства пані І.). Суд встановив, що доказів вини підсудних немає і що їхні зізнавальні показання були отримані в результаті застосування сили.

61. У вироку було зазначено таке:

"Як стверджували ще при досудовому слідстві підсудні і це підтвердили в ході судового розгляду справи, ... до них працівники міліції застосували фізичне та психічне насильство, примушуючи зізнатися у злочині, якого вони не вчиняли і про обставини якого знали від працівників міліції.

Сумнівів у цьому немає, оскільки за матеріалами справи у період часу, коли були написані явки з повинною, підсудні перебували під арештом. Вони вказують на конкретних оперативних працівників Південно-Західного відділу міліції, які застосовували до них насильство, в подробицях описують їхні дії. За їх, підсудних, клопотаннями були проведені судово-медичні експертизи [...], за висновками яких у підсудних виявлені тілесні ушкодження. При досудовому слідстві [і заявник, і М.] відмовились від своїх зізнань у злочині проти родини пані І., у різні інстанції зверталися зі скаргами на дії працівників правоохоронних органів".

62. Суд зазначив, що і обставини, і мотиви злочину викладено в зізнавальних показаннях підсудних непослідовно. Суд зауважив, що вони викликали підозру міліції лише тому, що синові пані І., який випадково побачив їх разом на вулиці, вони здалися за своєю статурою і зростом схожими на злочинців. Суд встановив, що слідство помилково взяло до уваги цей цілком необґрунтований аргумент. Більше того, суд також визнав, що всі висновки слідства - це тільки припущення, не підтверджені доказами.

63. Крім того, суд зауважив, що "як один із основних доказів участі підсудних у вчиненні злочину" досудове слідство визнало показання водія таксі пана К., який повідомив про те, що підвіз двох пасажирів до місця неподалік від будинку, в якому потім відбулося вбивство. При цьому суд зазначив, що опис пасажирів цим свідком 22 березня 2004 року змінився у порівнянні з тим, що було надано раніше 13 березня 2004 року. Хоча пан К. не спромігся вказати жодну конкретну деталь їхньої зовнішності, пізніше з двох осіб, пред'явлених йому для впізнання, він вказав на заявника, "впізнавши його за зростом".

64. Щодо інших доказів, то серед них були показання трьох свідків, які бачили, як двоє осіб бігли сходами неподалік від місця вчинення вбивства, але свідки не змогли впізнати в них обвинувачених. Слідство також виявило в домі пана М. магазин з патронами, але вилучені патрони були іншого типу, порівняно з тими, за допомогою яких було застрелено потерпілу.

65. Суд скасував обраний стосовно заявника запобіжний захід.

66. Того ж дня, 5 травня 2005 року, Хмельницький міськрайонний суд виніс окрему постанову, в якій вказав прокуратурі Хмельницької області, Управлінню МВС України в Хмельницькій області та Хмельницькому обласному бюро судово-медичних експертиз на такі порушення:

"[заявника та пана М.] затримали... з надуманих мотивів; огляд їх у присутності понятих не провели; повідомлень про мотиви затримання, роз'яснень стосовно захисту не робили, родичів про затримання не повідомили".

67. В окремій постанові було також зазначено, що обвинувачені неодноразово скаржилися на погане поводження, якого зазнали під час затримання у відділі міліції, вказуючи імена причетних до цього працівників міліції, і що в обвинувачених було виявлено тілесні ушкодження. Суд визнав, що лікар, який оглядав заявника 24 травня 2004 року, підготував поверховий і необґрунтований висновок про відсутність тілесних ушкоджень, спричинених електричним струмом.

68. 5 травня 2005 року Хмельницький міськрайонний суд виніс ще одну постанову, якою скасував постанову прокурора від 18 червня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою заявника про погане поводження з ним під час затримання у відділі міліції.

e) Направлення справи до апеляційного суду Тернопільської області і скасування виправдувального вироку у справі заявника

69. Пани І. (син і чоловік покійної пані І., яких визнали потерпілими в цій справі) оскаржили вирок від 5 травня 2005 року в апеляційному порядку. У червні 2005 року вони звернулися до Верховного Суду, оскаржуючи склад апеляційного суду Хмельницької області, який мав розглядати їхню апеляційну скаргу, посилаючись на те, що деякі з суддів цього суду нібито мали дружні стосунки із суддею П., під головуванням якого у першій інстанції було винесено оскаржуваний вирок. Вони також стверджували, що кілька суддів зазначеного суду були членами обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, до складу якої також входили і захисники підсудних. Тому син і чоловік покійної пані І. вимагали передати справу на розгляд апеляційного суду будь-якої іншої області.

70. 23 червня 2005 року заступник Голови Верховного Суду доручив апеляційному суду Хмельницької області передати справу на розгляд до апеляційного суду Тернопільської області (далі - Тернопільський суд) "з метою забезпечення найбільш повного та об'єктивного розгляду справи".

71. 11 серпня 2005 року Тернопільський суд встановив, що суд першої інстанції ретельно і достовірно всі докази у справі не оцінив, і погодився з твердженнями підсудних про те, що з ними погано поводились у відділі міліції, не взявши до уваги відповідні висновки органів слідства. Тернопільський суд також зауважив, що зізнавальні показання обвинувачених, які вони давали у присутності їхніх захисників, проаналізовано не було. Тернопільський суд зазначив, що кілька засідань було проведено без участі прокурора і що Хмельницький міськрайонний суд не відреагував на клопотання потерпілих про направлення справи на додаткове розслідування з метою застосування суворіших положень Кримінального кодексу. За цих підстав Тернопільський суд скасував і виправдувальний вирок, і дві постанови Хмельницького міськрайонного суду від 5 травня 2005 року та повернув справу до цього суду на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

72. Тернопільський суд відхилив клопотання потерпілих у справі про передання справи на розгляд до іншого суду Тернопільської області, оскільки таке передання суперечило б положенням Кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК).

f) Направлення справи на розгляд Шепетівського міськрайонного суду і повторний судовий розгляд справи заявника

73. У серпні і вересні 2005 року адвокат потерпілих звертався до Верховного Суду з клопотаннями про передання справи з Хмельницького міськрайонного суду до суду в іншій області. Він зазначав, що суддя П., під головуванням якого раніше відбувся розгляд справи (див. пункт 60 вище), обіймав посаду заступника Голови Хмельницького міськрайонного суду і тому впливатиме на її розгляд незалежно від складу колегії суддів.

74. 20 вересня 2005 року, не виявивши підстав для передання справи до суду в іншій області, перший заступник Голови Верховного Суду доручив апеляційному суду Хмельницької області розглянути можливість передання її на розгляд до іншого суду в Хмельницькій області.

75. 29 вересня 2005 року апеляційний суд Хмельницької області передав справу на розгляд Шепетівського міськрайонного суду (далі - Шепетівський суд) Хмельницької області.

76. 21 листопада 2005 року Шепетівський суд провів попередній розгляд справи, протягом якого потерпілі безуспішно домагалися зміни запобіжного заходу стосовно обвинувачених.

77. 4 січня 2006 року Шепетівський суд знову відхилив клопотання потерпілих про зміну запобіжного заходу стосовно співобвинувачених з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Суд зазначив, що співобвинувачені у справі не ухиляються від слідства і не перешкоджають його здійсненню.

78. 10 липня 2006 року Шепетівський суд повернув справу до прокуратури м. Хмельницького на додаткову перевірку, вказавши на тридцять сім недоліків раніше проведеного розслідування, які неможливо виправити під час судового розгляду.

79. Суд зазначив, inter alia, що показання підсудних не є послідовними, як і показання свідків і потерпілого (пана І., сина пані І.). Суд зауважив, зокрема, що пан І. спочатку неодноразово заявляв, що на нього та його матір здійснили напад їхні конкуренти по бізнесу. Пізніше, під час судового розгляду, він змінив і свій опис зовнішності нападників (який суперечив їх опису деякими іншими свідками), і свою версію про те, ким вони могли бути. Крім того, матеріали справи містили повідомлення міліції, згідно з яким один із водіїв таксі чув від сусіда пані І., що вона отримувала телефонні дзвінки з погрозами у зв'язку зі зниженням нею цін на свою продукцію. Перевірки цієї інформації проведено не було.

80. Суд також зазначив, що слідчий не обґрунтував перекваліфікацію дій заявника з умисного вбивства на завдання тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілої, з додатковим обвинуваченням у незаконному зберіганні зброї.

81. Шепетівський суд висловив занепокоєння з приводу способу, в який слідством були отримані показання водія таксі К. (як свідчить судове рішення, він - ключовий свідок у справі), який впізнав у заявникові одного з двох пасажирів, яких приблизно у час вчинення вбивства він підвозив до будинку, де було вчинено цей злочин, чекав їх там приблизно півгодини, а потім відвіз до кафе. Суд зазначив, що 22 березня 2004 року слідчий допитував К. як свідка у справі про вбивство пані І., тим часом як К. тримався в Хмельницькому ІТТ за підозрою у незаконному зберіганні наркотиків. Хоча і К., і слідчий заперечували зазначене вище під час судового розгляду справи заявника, адміністрація ІТТ підтвердила, що у згадану вище дату, яка також, як задокументовано, була датою допиту К. як свідка, він тримався у цьому ІТТ. Більше того, як видно з журналу реєстрації переміщення затриманих осіб, у згадану вище дату К. перебував в ІТТ.

82. Крім того, суд зазначив, що скарги обвинувачених про те, що з ними погано поводились у відділі міліції, не було розслідувано належним чином. У своїх критичних зауваженнях суд, зокрема, зазначив:

"[помічник прокурора м. Хмельницького] виносячи постанову, послався виключно на ідентичні пояснення працівників Південно-Західного відділу міліції, які є зацікавленими особами і яких підсудні звинувачують у застосуванні тортур, та на висновок службової перевірки керівництва [Південно-Західного відділу міліції] по фактах застосування насильства своїми ж підлеглими, що на думку суду є неприпустимим, відмовив в порушенні кримінальної справи.

При цьому [помічником прокурора] жодним чином не з'ясовано, чому, з яких причин, за яких обставин і як саме [у заявника] в період перебування саме в ІТТ, де він утримувався протягом місяця, а не в СІЗО, утворилися тілесні ушкодження, механізм їх утворення.

... В матеріалах справи міститься висновок спеціалістів в галузі судової медицини щодо механізму виникнення [у заявника] тілесних ушкоджень, зокрема, стверджується про можливість виникнення тілесних ушкоджень в результаті заподіяння ударів електрострумом.

... За таких обставин з метою усунення суперечностей, які містяться в медичних заключеннях..., слід призначити повторну судово-медичну експертизу...".

83. Того самого дня, 10 липня 2006 року, Шепетівський суд виніс окрему постанову, в якій вказав на низку грубих порушень кримінально-процесуального законодавства під час досудового слідства, подібних до зазначених в окремій постанові Хмельницького міськрайонного суду від 5 травня 2005 року. Суд знову піддав критиці розслідування, проведене за скаргами обох підсудних про погане поводження з ними у відділі міліції. Зокрема, суд зауважив:

"службове розслідування по фактах застосування сили до підсудних прокуратурою доручено безпосередньому керівництву осіб, яких підсудні звинувачують у застосуванні тортур, і за результатами цієї перевірки приймається рішення про відсутність в їх діях складу злочину, що на думку суду є неприпустимим".

84. Крім того, суд зазначив, що слідчі призначили заявникові захисника, хоча у нього вже був захисник, вибраний ним на власний розсуд, якого не було повідомлено про проведення слідчих дій у справі.

g) Неодноразове направлення справи на розгляд Тернопільського суду

85. Потерпілі оскаржили згадані вище рішення Шепетівського суду. Водночас вони заперечували проти розгляду справи апеляційним судом Хмельницької області.

86. 28 липня 2006 року перший заступник Голови Верховного Суду знову доручив апеляційному суду Хмельницької області передати справу на розгляд до Тернопільського суду, мотивуючи це аргументами, наведеними в його листі від 23 червня 2005 року на підтримку такого передання.

87. 4 серпня 2006 року апеляційний суд Хмельницької області направив матеріали справи до Тернопільського суду.

88. 4 жовтня 2006 року Тернопільський суд скасував окрему постанову Шепетівського суду від 10 липня 2006 року з формальних підстав і залишив без змін постанову прокуратури м. Хмельницького від 18 червня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції за скаргою заявника про погане поводження з ним. Тернопільський суд дійшов висновку, що вимоги статті 236-1 КПК дотримано не було, а саме не було подано письмової заяви про скасування постанови від 18 червня 2004 року і в будь-якому разі така заява мала бути подана до Хмельницького міськрайонного суду.

89. Крім того, Тернопільський суд вилучив з постанови Шепетівського суду від 10 липня 2006 року про повернення справи на додаткове розслідування всі питання, окрім тих, які стосувалися кваліфікації дій підсудних за Кримінальним кодексом та оцінки показань сина пані І. Зокрема, у своїй ухвалі Тернопільський суд зазначив:

"Виходячи з матеріалів справи, а саме враховуючи сукупність всіх зібраних доказів, характер злочинних дій, знаряддя вчинення злочину - вогнепальну зброю, висновки судово-медичної експертизи про локалізацію та характер поранень, колегія суддів вважає, що потерпіла... позбавлена життя умисно і є всі підстави для кваліфікації дій винних осіб за статтею КК України, якою передбачена відповідальність за більш тяжкий злочин".

h) Затримання заявника 22-23 листопада 2006 року

90. 22 листопада 2006 року о 10 год. 50 хв. заявника затримав слідчий за підозрою у вчиненні умисного вбивства. Рішення слідчого було вмотивоване стандартним формулюванням, яке міститься в тексті типової форми протоколу затримання, а саме:

"[якщо] очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин".

91. 23 листопада 2006 року прокуратура м. Хмельницького винесла постанову про звільнення заявника, посилаючись на кримінально-процесуальні положення стосовно зміни обраного запобіжного заходу на інший.

92. Того самого дня заявник звернувся до прокуратури м. Хмельницького зі скаргою про незаконність його затримання протягом зазначеного періоду.

i) Долучення скарги заявника про погане поводження до матеріалів кримінальної справи щодо нього

93. Керуючись згаданою вище ухвалою Тернопільського суду від 4 жовтня 2006 року (див. пункт 88 вище), заявник оскаржив постанову прокуратури м. Хмельницького від 18 липня 2004 року до Хмельницького міськрайонного суду.

94. 26 лютого 2007 року Хмельницький міськрайонний суд задовольнив скаргу, скасувавши постанову від 18 червня 2004 року і повернувши справу до прокуратури м. Хмельницького.

95. 28 березня 2007 року апеляційний суд Хмельницької області скасував згадану вище постанову суду від 26 лютого 2007 року за апеляцією прокуратури м. Хмельницького і постановив, що розслідування за скаргою про погане поводження слід провести в рамках кримінальної справи заявника, яку розглядав Тернопільський суд.

j) Тримання заявника під вартою з 18 грудня 2006 року до 31 серпня 2007 року

96. 30 листопада 2006 року слідчий пред'явив заявникові офіційні обвинувачення за двома епізодами умисного вбивства з корисливих мотивів (з урахуванням також учиненого ним замаху на вбивство сина пані І., що виявився безуспішним з незалежних від нього причин), розбійному нападі та незаконному зберіганні зброї.

97. Того самого дня слідчий звернувся до Хмельницького міськрайонного суду з поданням про заміну запобіжного заходу, обраного стосовно заявника, з підписки про невиїзд на взяття під варту. Посилаючись на серйозність обвинувачень, які було пред'явлено того самого дня, та існуючий ризик переховування від слідства і суду, слідчий стверджував, що належним запобіжним заходом для заявника є взяття під варту.

98. 18 грудня 2006 року під час судового засідання за участю заявника та його захисника Хмельницький міськрайонний суд розглянув згадане вище подання слідчого, а також скаргу заявника про незаконність його затримання 22-23 листопада 2006 року. Суд на вимогу прокурора змінив застосований до заявника запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд на взяття під варту. Він відхилив як необґрунтовану скаргу заявника про його затримання 22 листопада 2006 року. Мотивуючи обрання стосовно заявника нового запобіжного заходу, суд послався на те, що заявник підозрюється у вчиненні тяжких злочинів і що існує ризик його ухилення від слідства і перешкоджання встановленню істини у справі. При цьому суд послався на невизначені показання потерпілих. Щодо скарги заявника про затримання 22-23 листопада 2006 року він зазначив, що немає підстав вважати цей захід незаконним.

99. Батько заявника і його захисник оскаржили цю постанову, аргументуючи тим, що, перебуваючи на підписці про невиїзд, заявник завжди з'являвся за викликом слідчого і що твердження членів сім'ї жертви про його спроби вплинути на їхні показання ґрунтуються лише на їхній підозрі про те, що "за ними хтось стежить". Крім того, вони вказували на наявність у заявника проблем зі здоров'ям, посилаючись на те, що на час винесення постанови про затримання він проходив стаціонарне лікування в неврологічній лікарні, що підтверджувалось документами. Вони також доводили, що він має постійне місце проживання, не має судимостей у минулому, утримує маленьку дитину і навчається в університеті. Тому вони наполягали, що немає підстав вважати, що він ухилятиметься від слідства. Представники заявника також оскаржили рішення Хмельницького міськрайонного суду стосовно затримання заявника 22-23 листопада 2006 року. Вони не подали ніяких зауважень чи скарг стосовно того, що вони самі або заявник не мали доступу до матеріалів справи до розгляду судом 18 грудня 2006 року вимог прокурора.

100. 21 грудня 2006 року за результатами судового засідання, проведеного за участю захисника та батька заявника, апеляційний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні апеляції заявника і залишив без змін обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту, посилаючись на тяжкість пред'явлених заявникові обвинувачень та "побоювання свідків за свою безпеку". Він також відхилив скаргу заявника стосовно його затримання 22-23 листопада 2006 року, встановивши, що немає "істотних підстав для визнання [його] незаконним".

101. Того самого дня апеляційний суд Хмельницької області за поданням слідчого продовжив строк тримання заявника під вартою до п'яти місяців (до 23 січня 2007 року з урахуванням періоду тримання його під вартою з 23 травня до 22 вересня 2004 року). Суд послався на тяжкість пред'явлених заявникові обвинувачень і невизначені спроби перешкодити встановленню істини у справі, а також на значний обсяг матеріалів справи.

102. 23 січня 2007 року слідчий звернувся до апеляційного суду Хмельницької області з поданням про продовження строку тримання заявника під вартою, посилаючись на обсяг слідчих дій, які необхідно було вжити.

103. У січні 2007 року (дата нерозбірлива) апеляційний суд Хмельницької області продовжив строк тримання заявника під вартою до шести місяців (до 23 лютого 2007 року). Він мотивував своє рішення кількістю часу, необхідного заявникові для ознайомлення з матеріалами справи, тяжкістю обвинувачень та його "незадовільною поведінкою під час перебування на волі".

104. 19 лютого 2007 року заявникові оголосили обвинувальний висновок у кримінальній справі і справу направили на розгляд апеляційного суду Хмельницької області.

k) Повторний судовий розгляд справи заявника і засудження його Тернопільським судом в якості суду першої інстанції

105. У невстановлену дату в 2007 році було вирішено, що судом першої інстанції у справі буде Тернопільський суд.

106. 21 березня 2007 року Тернопільський суд провів попередній розгляд справи. Суд залишив без змін обраний стосовно заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту, визнавши, що "немає підстав для зміни запобіжного заходу". При цьому суд не встановив строку такого тримання.

107. 31 серпня 2007 року Тернопільський суд визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб, у вчиненні розбою з метою заволодіння майном та незаконному зберіганні зброї і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ятнадцять років.

108. Суд послався, inter alia, на показання водія таксі К., згідно з якими він підвіз двох пасажирів до будинку, де було вчинено злочин, чекав їх там приблизно півгодини, а потім їх звідти відвіз. Він упізнав заявника "за рисами обличчя, формою носа та волоссям" як одного з тих пасажирів. К. заперечував, що з боку міліції на нього здійснювався будь-який тиск. Він повідомив, що його допитували в прокуратурі, але він не пам'ятає подробиць того допиту. Слідчий, який допитував К., повідомив, що допит проводився в прокуратурі, зазначивши при цьому іншу дату допиту, ніж та, що зазначена у протоколі допиту, а розбіжність між цими датами пояснив як друкарську помилку. К. заперечував як помилкові твердження заявника про те, що він, тобто К., зізнався заявнику в тому, що звів на нього наклеп під тиском з боку міліції. Суд зазначив таке:

"Даних, які б свідчили про застосування до свідка [К.] недозволених методів слідства, щоб спонукати його дати обвинувальні показання стосовно підсудних, як це стверджують останні, у справі не встановлено.

Посилання [заявника] на те, що [К.] затримали 19 березня 2004 року і тримали у відділі міліції до 22 березня 2004 року і тому він вказав на [заявника як на злочинця], безпідставні. Вони не підтверджуються матеріалами справи і не можуть свідчити про чинення на [К.] тиску з метою викриття підсудних. Свідок [К.] у судовому засіданні категорично заперечував цей факт, як і те, що він говорив [заявникові], що обмовив його під тиском працівників міліції, як неодноразово стверджував [заявник].

Колегія суддів вважає показання [К.], які він давав під час досудового слідства та в судовому засіданні, правдивими, оскільки вони як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні були однаковими, послідовними в деталях, і в показаннях не було суттєвих розбіжностей, про які стверджують підсудні та їхні захисники. Тому суд поклав їх в основу вироку як доказ на підтвердження вини підсудних, ... оскільки вони узгоджуються з іншими доказами".

109. Крім того, суд взяв до уваги показання сина пані І., який вважав, що впізнав заявника та іншого підсудного за їхніми статурами і рухами, коли побачив їх разом на вулиці. Суд також врахував показання кількох свідків, які бачили двох осіб у масках поблизу місця злочину. Тернопільський суд спирався на заяви підсудних про явку з повинною, написані ними на початку досудового слідства. Деякі розбіжності між версіями підсудних на думку суду свідчили про добровільний характер їхніх зізнань. Працівників міліції, які, як стверджувалося, були причетними до поганого поводження з підсудними, допитали під час судового розгляду. Вони заперечили такі твердження. Тернопільський суд також зазначив, що заявник не скаржився до адміністрації ІТТ і СІЗО на погане поводження з ним. Суд допитав лікарів, які оглядали заявника у травні та червні 2004 року, і вони знову заявили, що його тілесні ушкодження не були характерними для ураження електрострумом. Крім того, суд послався на постанову прокуратури м. Хмельницького від 18 червня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою заявника. З огляду на ці міркування суд першої інстанції визнав безпідставним твердження заявника про те, що з ними погано поводились.

110. Строк ув'язнення заявника мав обчислюватися з 18 грудня 2006 року і включав період тримання його під вартою з 23 травня 2004 року до 5 травня 2005 року та затримання 22-23 листопада 2006 року.

111. Заявник подав касаційну скаргу, в якій стверджував, inter alia, що його вину так і не було доведено, а обвинувальний вирок ґрунтувався головним чином на явках з повинною, які були отримані від нього в результаті катування та за відсутності юридичної допомоги захисника. Він стверджував, що висновок судово-медичної експертизи, який підтверджує його заяви про його катування електрострумом, залишився проігнорованим.

112. Крім того, заявник наголошував на тому, що показання К., на які суд першої інстанції спирався як на доказ його вини, з часом докорінно змінилися не на його користь і за підозрілих обставин. Він стверджував, зокрема, що спочатку К. заявив, що не пам'ятає, як виглядали його пасажири, яких він підвозив 13 березня 2004 року. Заявник також звернув увагу на той факт, що 19 березня 2004 року міліція затримала К. за перебування в нетверезому стані. Згодом під час особистого обшуку у К. було виявлено пакетик із речовиною "рослинного походження" і його затримали. Саме під час адміністративного затримання він "пригадав" деякі загальні риси одного з пасажирів. Заявник послався на конкретні сторінки в матеріалах справи, де записано показання К., які він давав під час судового розгляду, а саме щодо "існування суттєвих відмінностей між тими, кого він підвозив [13 березня 2004 року], і обвинуваченими" і що слідчий вніс деякі неправдиві відомості у протоколи його допитів, які проводилися під час досудового слідства. Заявник також повідомив, що матеріали справи містять текст запису (підготовлений технічним експертом) його розмови з К., що мала місце в 2006 році (очевидно, під час перебування заявника на свободі), під час якої К. заявив, що міліція, погрожуючи звинуватити його самого у вбивстві пані І., примусила його дати свідчення проти обвинувачених, що йому підкинули наркотики і він дав обвинувальні показання під час тримання його в ІТТ. Заявник акцентував увагу на тому, що К. зізнався в суді, що справді мав зустріч із ним у 2006 році і їхня розмова могла б бути зафіксованою. Він також скаржився, що, незважаючи на вимоги з боку захисту дослідити згаданий вище аудіозапис у судовому засіданні і поставити у зв'язку з цим запитання до К., суд першої інстанції відхилив це клопотання без будь-яких пояснень. У касаційній скарзі було також зазначено, що матеріали справи містять копію постанови слідчого від 31 серпня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо К. без посилання на будь-які положення Кримінального кодексу - цей факт, за твердженням заявника, залишився без оцінки.

113. 20 березня 2008 року Верховний Суд залишив вирок щодо визнання заявника винним без змін. Головним чином Верховний Суд спирався на зізнавальні показання, які заявник давав під час досудового слідства, включно з тими, які він дав у присутності свого захисника. Верховний Суд визнав їх такими, що підтверджуються іншими доказами у справі. Стосовно твердження заявника про те, що він зазнав поганого поводження у відділі міліції, Верховний Суд зазначив, що, переглянувши відеозапис слідчих дій, він визнає, що зізнавальні показання про події заявник давав вільно і докладно та що жодних тілесних ушкоджень у нього не було. Крім того, згідно із зазначеною вище ухвалою Верховного Суду заявник "жодного разу не вказував на конкретних осіб, які застосовували до нього заходи фізичного впливу", а "на запитання, як він себе почуває, відповідав, що добре". Суд вважав, що всіх осіб, причетних до розслідування скарги заявника про погане поводження, було допитано під час розгляду справи в суді першої інстанції і всі відповідні медичні висновки було досліджено. За наведених вище обставин він визнав скаргу про погане поводження цілком необґрунтованою.

114. Щодо показань свідка К., то Верховний Суд зазначив, що він був "неодноразово допитаний як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні", і що він упізнав заявника "без вагань". Суд також зазначив:

"Даних, які б свідчили про застосування правоохоронними органами недозволених методів до даного свідка, судом не встановлено, а тому його показання обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку".

C. Факти стосовно заявниці

115. Заявниця працювала на фабриці, керівниками якої були члени сім'ї потерпілої. Наприкінці травня 2004 року вона була на восьмому місяці вагітності.

116. 21 травня 2004 року приблизно о 16 годині заявниця була на своєму робочому місці. Менеджер запросив її на розмову стосовно роботи і тоді двоє працівників міліції в цивільному, не давши жодних, як стверджується, пояснень і не дозволивши їй змінити форму на свій одяг, відвезли її до Південно-Західного відділу міліції. Там заявницю відвели в кімнату, в якій за її словами було дуже холодно. Працівники міліції і вдівець пані І., який також був присутній у відділі міліції, кричали на неї, погрожували ув'язненням і штовхали у спину, домагаючись показань проти чоловіка.

117. Заявниця написала, що на момент вчинення вбивства її чоловік (заявник) був разом з нею вдома.

118. Після допиту, який тривав приблизно чотири години, заявницю відвезли назад на фабрику. Там вона мусила чекати деякий час, поки відімкнули двері і вона змогла переодягтися у свій одяг.

119. 22 травня 2004 року заявниця звернулася до органів слідства зі скаргою про незаконність її затримання 21 травня 2004 року.

120. 11 червня 2004 року прокуратура повідомила її листом про те, що міліція не порушила кримінально-процесуального законодавства.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА СТАНОМ НА ЧАС ПОДІЙ У СПРАВІ

A. Конституція України від 1996 року

121. Статті 28 і 29 Конституції, застосовні до цієї справи, передбачали:

Стаття 28

"Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню....

Стаття 29

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого".

122. Статті 59 і 63 стосовно права на правову допомогу і права не свідчити щодо себе викладено в рішенні у справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine) від 19 лютого 2009 року (заява N 16404/03, п.25).

В. Кримінальний кодекс України від 2001 року

123. Згідно зі статтею 115 умисне вбивство карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, а умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів та/або за попередньою змовою групою осіб, карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

124. За умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, стаття 121 передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від семи до десяти років.

125. Згідно з частиною четвертою статті 187 розбій, спрямований на заволодіння майном та вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

126. Частина перша статті 263 за незаконне зберігання і поводження зі зброєю передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від двох до п'яти років.

127. Згідно зі статтею 371 завідомо незаконне затримання є злочином, який карається позбавленням волі строком до п'яти років.

C. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 1984 року

128. Стаття 44 забороняє [незаконні] виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин в невеликих розмірах без мети збуту.

129. Стаття 263 передбачає, що адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш, ніж три години. У виняткових випадках, передбачених законодавством, строк адміністративного затримання може бути довшим. Підозрюваних у порушенні правил обігу наркотичних засобів може бути затримано на строк до трьох годин для складання відповідного протоколу. У випадку необхідності встановлення особи, проведення медичного огляду чи з'ясування обставин придбання наркотичних засобів або їх дослідження адміністративне затримання може тривати до трьох діб з повідомленням про це прокурора або до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушник не має документів, що посвідчують особу.

D. Кримінально-процесуальний кодекс від 1960 року (далі - КПК)

130. Законодавчі положення щодо застосування запобіжних заходів та їх видів, строків тримання під вартою, а також підстав та порядку затримання особи органом дізнання (у справі, що розглядається, - слідчим) можна знайти в рішенні у справі "Молодорич проти України" (Molodorych v. Ukraine), заява N 2161/02, пп.56-58, від 28 жовтня 2010 року).

131. Законодавчі положення стосовно обов'язку порушення кримінальної справи і розслідування злочину можна знайти в рішенні від 27 листопада 2008 року у справі "Спінов проти України" (Spinov v. Ukraine), заява N 34331/03, п.33).

132. Згідно зі статтею 23-2, при виявленні порушення закону та/або прав громадян під час проведення дізнання чи досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом суд виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу відповідних державних органів на встановлені факти та вказує їм на певні заходи, яких слід вжити для виправлення ситуації. Невжиття таких необхідних заходів вважається адміністративним правопорушенням.

133. Стаття 45 передбачає, що участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, якщо, inter alia, можливою мірою покарання є довічне ув'язнення. У статті також уточнюється, що в такому випадку захисник має бути допущений до участі у справі з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення.

134. Стаття 97 зобов'язує прокурорів, слідчих, органи дізнання і суддів приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, утому числі і у справах, які не підлягають їх віданню, та прийняти упродовж трьох днів одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю.

135. Згідно з частинами другою і четвертою статті 155 осіб, узятих під варту, тримають у слідчих ізоляторах (СІЗО, які становлять частину кримінально-виконавчої системи). В окремих випадках ці особи можуть також перебувати в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ, які належать до установ системи МВС), але не більше як три доби. Якщо неможливо забезпечити переведення ув'язненого до СІЗО упродовж зазначеного вище строку через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення він може триматись в ІТТ до десяти діб.

136. Згідно зі статтею 236-1 скарга на постанову слідчого або прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, до місцевого суду за місцем знаходження відповідного органу або роботи відповідної посадової особи.

137. До внесення змін Законом від 21 червня 2001 року в статті 244 уточнювалося, що в ухвалі, винесеній за результатами попереднього засідання перед судовим розглядом, суд повинен мотивувати своє рішення про зміну запобіжного заходу, ухваленого у випадку такої необхідності. Згаданим вище Законом це положення було скасовано. Стаття 237 у редакції, чинній на час подій у справі, зобов'язувала суддю суду першої інстанції при попередньому розгляді справи з'ясовувати, inter alia, чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу.

138. Згідно з частиною першою статті 370 істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок. Частина друга цієї статті передбачає, що порушення права обвинуваченого на захист та правил підсудності належать до категорії істотних порушень, з огляду на які винесений вирок має бути скасований у будь-якому разі (тобто незалежно від того, чи було дотримано вимог частини першої).

E. Цивільний процесуальний кодекс від 1963 року ( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06)

139. У главі 31-А Кодексу йдеться про оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також посадових осіб таких органів. Так, стаття 248-1 Кодексу передбачала, що кожен, хто вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, установи чи посадової особи порушено його права чи свободи, має право звернутися зі скаргою до суду.

F. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон щодо відшкодування шкоди)

140. Положення статей 1 і 2 (у редакції, чинній до внесення змін Законом від 1 грудня 2005 року) наведено, відповідно, у рішеннях по справах: "Кобцев проти України" (Kobtsev v. Ukraine), заява N 7324/02, п.35, від 4 квітня 2006 року, та "Афанасьев проти України" (Afanasyev v. Ukraine), заява N 38722/02, п.52, від 5 квітня 2005 року.

141. Після внесення змін до Закону щодо відшкодування шкоди Законом від 1 грудня 2005 року до переліку випадків, у яких виникає право на відшкодування шкоди, додано:

"1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови про повернення справи на додаткове розслідування) факту незаконного взяття і тримання під вартою..."

G. Витяги з доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2004 і 2005 роки

142. У відповідних положеннях розділу 4.4 зазначено таке:

"... Під час перебування в установах міліції громадяни найбільше наражаються на ризик бути побитими та приниженими...

У кожній Щорічній доповіді Уповноваженим наголошувалося, що працівники правоохоронних органів систематично застосовують тортури до затриманих осіб...

Уповноважений неодноразово наголошувала, що однією з основних причин насильства в міліції є фактично збереження до цього часу показника кількості розкритих злочинів як планового для звітності про роботу. А тому шляхом тортур під скоєні злочини "підганяються" не причетні до них громадяни, і факти цього вражаючі....

Як і в попередні роки, з метою перевірки на причетність людини до скоєння злочину фальсифікуються матеріали для адміністративного арешту, термін якого разом з інтенсивними катуваннями використовується для того, щоб "зламати" її і добитися зізнання у злочині. Саме в цей час затримана людина наражається на значний ризик втратити життя або бути скаліченою чи перенести нестерпні знущання і приниження людської гідності..."

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ

143. У відповідних витягах з доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - Європейський Комітет проти тортур, ЄКПТ) Урядові України про результати візиту делегації ЄКПТ до України у період з 9 до 21 жовтня 2005 року [CPT/Inf (2007) 22], зазначено:

"...

15. Починаючи з першого візиту делегації ЄКПТ до України, поводження з особами, позбавленими свободи працівниками МВС, є предметом дуже серйозного занепокоєння. За результатами візиту у 2005 році встановлено факт незначного зменшення поширеності практики поганого поводження, але мірою, недостатньою для розвіяння такої занепокоєності Комітету. Фактично під час візиту 2005 року до делегації ЄКПТ надійшла значна кількість скарг затриманих про навмисне піддання їх співробітниками оперативних підрозділів фізичному поганому поводженню [...], зокрема, під час перших допитів у райвідділах міліції з метою отримання зізнань у вчиненні злочину, у зв'язку з яким цих осіб затримано, або додаткових зізнань стосовно нерозкритих злочинів. [...] У деяких випадках стверджуване погане поводження, яке також може становити поєднання кількох видів поганого поводження, було настільки жорстоким, що його можна було б вважати катуванням.

...

18. З огляду на висновки делегації Комітет не має іншої альтернативи, ніж повернутися до висновку, якого він дійшов у пункті 20 своєї доповіді за результатами візиту в 2002 році. Через три роки після цього він змушений констатувати, що особи, позбавлені свободи працівниками МВС, наражаються на значний ризик зазнати поганого поводження - іноді жорстокого поводження/катування - з боку співробітників оперативних підрозділів, зокрема, під час допиту".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

СТОСОВНО ЗАЯВНИКА

144. Заявник скаржився, що під час його перебування у відділі міліції його катували, і що національні органи не провели належного розслідування за цим фактом. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Щодо прийнятності

45. Суд вважає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у значенні пункту 3(a) статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Щодо суті

1. Стверджуване погане поводження

a) Доводи сторін

146. Заявник стверджував, що під час його перебування у міліції його катували електричним струмом. Посилаючись на медичні висновки від 24 травня та 10 червня 2004 року, а також на висновки Шепетівського суду в постанові від 10 липня 2006 року, він наголошував на тому, що отримання ним тілесних ушкоджень під час перебування у відділі міліції є встановленим фактом. Заявник також стверджував, що, хоча органи влади заперечували факт застосування до нього електричного струму, вони не дали правдоподібного пояснення стосовно походження тілесних ушкоджень. До того ж, медичний висновок від 29 червня 2005 року, який підтверджує його твердження, органи влади ніколи не спростовували і навіть не коментували.

147. Уряд стверджував, що заявник не довів "поза розумним сумнівом" достовірність свого твердження про погане поводження. Уряд звернув увагу на той факт, що заявник ніколи не звертався з цією скаргою до медичних працівників або адміністрації ані Хмельницького ІТТ, ані Хмельницького СІЗО. Хоча в медичних висновках від 24 травня і 10 червня 2004 року встановлено, що заявник зазнав низки тілесних ушкоджень, вони не підтверджували його версію про їх походження. Крім того, ці тілесні ушкодження було кваліфіковано як легкі. Загалом, Уряд вважав, що скаргу заявника було належним чином перевірено національними судами в контексті судового розгляду його справи та справедливо відхилено як необґрунтовану.

b) Оцінка Суду

148. Суд повторює, що стаття 3 Конвенції є втіленням основних цінностей демократичних суспільств, які входять до складу Ради Європи, і вважається одним із найважливіших основоположних положень Конвенції, відступ від якого не дозволяється (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Сельмуні проти Франції" (Selmouni v. France) [ВП], заява N 25803/94, параграф 95, ECHR 1999-V). У разі подання скарг за цією статтею Суд повинен провести особливо ретельний аналіз і він робитиме це з урахуванням усіх матеріалів, поданих сторонами (див. рішення у справі "Матьяр проти Туреччини" (Matyar v. Turkey), заява N 23423/94, п.109, від 21 лютого 2002 року, та "Ульку Екінчі проти Туреччини" (Ulku Ekinci v. Turkey), заява N 27602/95, п.136, від 16 липня 2002 року).

149. При визначенні того, чи можна кваліфікувати певну форму поганого поводження як катування, слід враховувати закріплену в статті 3 відмінність між цим поняттям та поняттям "нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження". Як уже зазначалося в попередніх справах, видається, що розрізнення цих понять у Конвенції свідчить про намір надати особливої ганебності умисному нелюдському поводженню, яке спричиняє дуже тяжкі й жорстокі страждання (див. рішення у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom) від 18 січня 1978 року, п.167, Series A, N 25). На додаток до жорстокості поводження ознакою катування є також наявність мети такого поводження, як це визнано в Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, стаття 1 якої визначає катування як навмисне завдання сильного болю або страждання з метою inter alia отримання відомостей, покарання або залякування (див. згадане вище рішення у справі "Сельмуні проти Франції", п.97, та рішення у справі "Аккоч проти Туреччини" (Akkoc v. Turkey), заяви NN 22947/93 і 22948/93, п.115, ECHR 2000-X). У згаданому вище рішенні у справі "Сельмуні проти Франції" Суд висловив думку, що за потреби зростаючих високих стандартів, які вимагаються у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, відповідно й неминуче вимагається більша рішучість при оцінці порушень основоположних цінностей демократичного суспільства (п.101).

150. Як Суд неодноразово зазначав, твердження про погане поводження повинні бути підкріплені належними доказами. Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див., як класичний прецедент, згадане вище рішення у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства", п.161). Коли вся чи значна частина інформації стосовно подій, про які йдеться, відома винятково органам влади - як це має місце у справі щодо ув'язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, - і коли у таких осіб під час їхнього ув'язнення з'являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції факту. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі "Салман проти Туреччини" (Salman v. Turkey) [ВП], заява N 21986/93, п.100, ECHR 2000-VII).

151. Повертаючись до фактів справи, що розглядається. Суд зазначає, що за результатами двох судово-медичних експертиз від 24 травня і 10 червня 2004 року, проведених за постановами слідчого, було встановлено наявність у заявника тілесних ушкоджень - близько двадцяти точкових ран на обох щиколотках та фіолетовий синець на стегні, які згідно з висновками експертів були заподіяні у час, коли він перебував у відділі міліції (див. пункти 17 і 22 вище). Цей факт сторонами не заперечувався.

152. Водночас Суд зауважує, що сторони надали різні пояснення стосовно походження цих ушкоджень. З одного боку, заявник виклав детальну і послідовну версію, підкріплену висновком судово-медичної експертизи від 29 червня 2005 року (див. пункт 32 вище), проведеної приватною установою, згідно з яким під час його перебування у відділі міліції до нього застосовували електричний струм. З іншого боку, версія органів влади, підкріплена офіційними висновками судово-медичних експертиз від 24 травня і 10 червня 2004 року, полягала в тому, що ці ушкодження "могли бути заподіяні тупими предметами", без жодної подальшої деталізації та відсутністю коментарів щодо висновку від 29 червня 2005 року, хоча його було долучено до матеріалів кримінальної справи щодо заявника (див. пункти 17, 22 і 82 вище).

153. Суд не визнає переконливим пояснення Уряду щодо того, яким чином заявникові було заподіяно тілесні ушкодження. Суд також не приймає позицію Уряду про те, що відсутність скарги заявника до адміністрації ІТТ або СІЗО породжує сумніви щодо достовірності його тверджень. Він міг бути знеохочений скаржитися до адміністрації ІТТ з огляду на її структурний зв'язок з міліцією, працівників якої він звинувачував у катуванні (див. пункт 135 вище). Водночас Суд враховує те, що заявник намагався одразу довести свою скаргу до уваги органів слідства. Це підтверджується тим фактом, що вже 24 травня 2004 року прокуратура м. Хмельницького призначила проведення судово-медичної експертизи. Щодо відсутності скарги до адміністрації СІЗО Суд вважає, що це не має значення, оскільки на час його переведення до цієї установи (22 червня 2004 року) органи слідства вже організували проведення двох судово-медичних експертиз і винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції для цілей встановлення кримінальної відповідальності.

154. Враховуючи це та з огляду на те, що органи влади не спростували або навіть не пояснили медичні докази тверджень заявника про погане з ним поводження із застосуванням електроструму, Суд визнає доведеним - згідно з критерієм доведеності, якого вимагає Конвенційне провадження, - той факт, що тілесні ушкодження, зафіксовані в медичних висновках, з'явилися внаслідок поводження, на яке скаржився заявник і за яке Уряд несе відповідальність (див. рішення у справі "Полонський проти Росії" (Polonskiy v. Russia), заява N 30033/05, п.123, від 19 березня 2009 року, і згадане в ньому рішення у справі "Мехмет Емін Юксель проти Туреччини" (Mehmet Emin Yuksel v. Turkey), заява N 40154/98, п.30, від 20 липня 2004 року).

155. Беручи до уваги той факт, що у вбивстві пані І. заявник уперше зізнався 21 травня 2004 року під час затримання у зв'язку з адміністративним правопорушенням, не пов'язаним із цим убивством, а також враховуючи скарги про побиття його працівниками міліції, які мали місце до надання ним повторно зізнавальних показань 26 і 28 травня 2004 року (див. пункти 14, 20 і 42 вище), Суд визнає вірогідним те, що працівники міліції навмисно піддали його поганому поводженню, щоб отримати від нього зізнавальні показання (див., для порівняння, рішення у справі "Дурмуш Курт та інші проти Туреччини" (Durmus Kurt and Others v. Turkey), заява N 12101/03, п.30, від 31 травня 2007 року).

156. Крім того, враховуючи те, що заявника разом з його дружиною (заявницею), яка на той момент перебувала на восьмому місяці вагітності, допитували приблизно в той самий час 21 травня 2004 року і в тому самому відділі міліції, Суд визнає правдоподібним твердження заявника про те, що йому опосередковано погрожували тортурами його дружини (див. пункти 14 і 116 вище, а також пункт 189 нижче). Суд повторює, що погроза вчинити дії, заборонені статтею 3, якщо вона достатньо реальна і негайна, може становити порушення цього положення Конвенції (див. рішення у справі "Гефген проти Німеччини" (Gafgen v. Germany) [ВП], заява N 22978/05, п.91, ECHR 2010-...). Суд нагадує, що у згаданій вище справі "Аккоч проти Туреччини" при кваліфікації дій, що розглядалися, як такі, що становлять катування, Суд врахував психологічні наслідки погроз стосовно дітей потерпілої (пункти 116 і 117). У справі, яка розглядається, Суд так само вважає, що погрози стосовно катування дружини заявника, яка була особливо вразливою у зв'язку з її перебуванням на останніх строках вагітності, і яку, як це було відомо заявникові, також тримали у відділі міліції, - ймовірно значно посилили його психічні страждання.

157. Суд уже визнавав, що застосування до людини електроструму є особливо серйозною формою поганого поводження, яке може викликати сильний біль і жорстокі страждання, а отже має вважатися катуванням, навіть якщо воно не призводить до будь-яких тривалих розладів здоров'я (див. згадане вище рішення у справі "Полонський проти Росії", п.124, і рішення у справі "Бузілов проти Молдови" (Buzilov v. Moldova), N 28653/05, п.32, від 23 червня 2009 року). Суд не бачить підстав для застосування іншого підходу у цій справі. До того ж, Суд вважає, що погане поводження, якого зазнав заявник, мало на меті - про що свідчать усі обставини цієї справи - залякати його і принизити його гідність, підкорити його волю і примусити зізнатись у вчиненні злочину.

158. Насамкінець, але не за важливістю, Суд враховує тривожні висновки (вони узгоджуються з твердженнями заявника в цій справі), яких станом на час подій у справі дійшли Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та ЄКПТ про існування для затриманих міліцією значного ризику бути підданим катуванню, особливо під час допитів, спрямованих на розкриття злочинів (див. пункти 142-143 вище).

159. Беручи до уваги жорстокість поганого поводження із заявником та супутні обставини, Суд визнає, що заявник був жертвою дуже серйозних і жорстоких страждань, які можуть бути охарактеризовані як катування. Отже, у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції в контексті її матеріального аспекту.

2. Ефективність розслідування

160. Заявник стверджував про відсутність ефективного розслідування національними органами його скарги на катування в міліції.

161. Уряд заперечив це твердження. Уряд стверджував, що ефективність розслідування була перевірена і підтверджена судами двох інстанцій під час судового розгляду справи заявника.

162. Суд підкреслює, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на погане поводження з нею, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції "гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в... Конвенції", за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (Labita v. Italy) [ВП], заява N 26772/95, п.131, ECHR 2000-IV). Так, органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи, або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. рішення у справі "Асьонов та інші проти Болгарії" (Assenov and Others v. Bulgaria) від 28 жовтня 1998 року, п.103 з подальшими посиланнями, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII).

163. Суд вважає, що у справі, яка розглядається, органи влади адекватно не намагались з'ясувати, що сталося із заявником у Південно-Західному відділі міліції. Той факт, що він зазнав тілесних ушкоджень у відділі міліції, ніколи не заперечувався. Однак органи влади постійно зводили свої аргументи про необґрунтованість скарги заявника лише до визнання неправдоподібним його твердження про те, що його катували електрострумом. Водночас вони навіть не намагалися з'ясувати обставини, за яких він насправді зазнав цих ушкоджень.

164. Хоча згаданий вище недолік національні органи неодноразово визнавали і критикували (див. пункти 61, 67, 82 і 83 вище), його так і не виправили. Так, Суд зазначає, що вимоги заявника скасувати постанову прокуратури м. Хмельницького від 18 червня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції було відхилено під приводом того, що це питання розглядатиметься в рамках судового розгляду його кримінальної справи (див. пункт 95 вище). Суд має сумніви щодо адекватності такого підходу в принципі, зважаючи на те, що мета провадження у кримінальній справі щодо заявника полягала у визначенні його вини або невинуватості за пред'явленими йому обвинуваченнями у вчиненні злочинів, а не у визначенні відповідальності за стверджуване побиття чи забезпеченні відшкодування за стверджуване порушення статті 3 Конвенції (див. рішення щодо прийнятності у справі "Тотева проти Болгарії" (Toteva v. Bulgaria), N 42027/98, від 3 квітня 2003 року). Суд зауважує, що дослідження Тернопільським судом скарг заявника на погане поводження з ним у відділі міліції зводилося лише до повторного допиту відповідних працівників міліції та медичних експертів, які заперечили застосування електроструму до заявника і стверджували без будь-яких додаткових пояснень, що тілесні ушкодження були заподіяні йому "тупими предметами". Суд вражений тим, що суд першої інстанції взагалі проігнорував, як це видно з його вироку від 31 серпня 2007 року, альтернативний медичний висновок, який містився в матеріалах справи і підтверджував те, на що скаржився заявник (див. пункти 32 і 109 вище). Щодо подальшого розгляду справи Верховним Судом Суд не може не дійти висновку, що він був поверховим і при цьому важливі документи й факти були явно проігноровані. Так, Верховний Суд обмежився лише аналізом відеозапису слідчих дій, на якому ушкоджень на тілі заявника видно не було і який виявився для нього достатнім для того, щоб визнати скаргу заявника необґрунтованою. Крім того, Верховний Суд встановив, що заявник "жодного разу не вказував на конкретних осіб, які застосовували до нього фізичний тиск", і що "на запитання, як він себе почуває, завжди відповідав, що добре", хоча на той час уже було встановлено, що він неодноразово звертався з досить конкретними скаргами, називаючи імена конкретних працівників міліції (див. пункти 61, 82 і 113 вище), а тілесні ушкодження, яких він зазнав у відділі міліції, були офіційно задокументовані.

165. У підсумку Суд визнає, що заявник був позбавлений ефективного розслідування за його скаргою на погане поводження з боку працівників міліції. Отже, у цій справі також має місце порушення статті 3 Конвенції в її процесуальному аспекті.

II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТІВ 1, 2, 3 і 5 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

СТОСОВНО ЗАЯВНИКА

166. Заявник скаржився, що його затримання у період з 20 до 26 травня 2004 року було незаконним і свавільним. Він також скаржився, що його негайно не поінформували про підстави його затримання 20 травня 2004 року, і що він постав перед суддею лише на шостий день після затримання. Крім того, він стверджував, що його повторне затримання 22-23 листопада і взяття під варту 18-21 грудня 2006 року відповідно були незаконними, так само як і тримання під вартою протягом таких періодів: з 23 лютого до 21 березня 2007 року - оскільки здійснювалося без жодного відповідного рішення; з 14 жовтня 2004 року до 5 травня 2005 року та з 21 березня до 31 серпня 2007 року - оскільки здійснювалося на підставі невмотивованих судових рішень, в яких не було зазначено строку тримання під вартою. Також заявник вважав, що загальну тривалість тримання його під вартою не можна вважати розумною. Нарешті, заявник скаржився, що законодавство України не передбачало для нього можливості вимагати відшкодування за стверджуване незаконне тримання під вартою. Заявник посилався на пункти 1, 2, 3 і 5 статті 5 Конвенції, які передбачають:

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...