Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Волосюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego),

пані Р.Єгер (Mrs R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 6 червня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 60712/00), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Володимиром Мелетійовичем Волосюком (далі - заявник) 29 травня 2000 року.

2. Заявник був представлений паном Ігорем Петровичем Клюсом, юристом, який практикує у м. Хмельницькому. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та Юрієм Зайцевим.

3. 24 січня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію з Урядом скаргу заявника щодо значної затримки у виконанні рішення суду, винесеного на його користь, яка була спричинена провадженням у порядку нагляду. Суд відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції вирішив, що прийнятність та суть скарги розглядатимуться одночасно.

4. 1 квітня 2006 року Суд змінив склад секцій (відповідно до пункту 1 правила 25. Ця справа була передана до новоствореної п'ятої секції (відповідно до пункту 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1942 році і проживає у м. Хмельницькому, Україна.

А. Кримінальне провадження, порушене проти заявника

6. На той час заявник працював юристом у приватній компанії "Наддністрянка".

7. 29 листопада 1994 року Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу по обвинуваченню заявника у хабарництві. 14 грудня 1994 року заступник Генерального прокурора видав санкцію на арешт та тримання заявника під вартою. 16 грудня 1994 року заявника було заарештовано. Заявник перебував під вартою до 24 червня 1996 року.

8. Під час тримання під вартою заявника, за його твердженнями, було піддано психологічному тиску з боку працівників слідчих органів. Заявник стверджував також, що перед допитом його було поміщено в тісну (2 кв.м), холодну кімнату без вікон, у якій він перебував протягом кількох годин. Заявник стверджував, що під час допиту він був тяжко хворим та втрачав свідомість. Під час затримання, а також після нього заявник страждав на хронічний бронхіт та хронічний неврит. Заявника було побито одним із співкамерників, за його словами, це був колишній працівник Служби безпеки. Заявник також стверджував, що до його їжі додавали наркотики, а членам його сім'ї не давали дозвіл на побачення. На свої численні заяви стосовно такого поводження він отримував відповіді, що порушень закону під час проведення досудового слідства у цій справі не виявлено.

9. Після свого звільнення заявник перебував на підписці про невиїзд до 12 квітня 1999 року. Протягом 1995-1999 років обвинувачення у його справі декілька разів змінювалось. 12 квітня 1999 року кримінальну справу відносно нього було закрито. Рішенням прокурора від 13 червня 1999 року заявнику було надано компенсацію за матеріальні збитки у розмірі 6502,37 грн (на той час - 1568,28 ЄВРО).

Б. Цивільне провадження

1. Перший етап цивільного провадження

10. У червні 1998 року заявник звернувся до Хмельницького міського суду з позовом про відшкодування йому Службою безпеки України моральної шкоди у розмірі 500000 грн. У подальшому заявник збільшив свої позовні вимоги до 7000000 грн. У квітні 1999 року він вимагав від Генеральної прокуратури України відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000000 грн. Обидва позови були об'єднані та розглядались в одному провадженні. 15 грудня 1999 року Хмельницьким міським судом позов заявника було задоволено частково. Суд присудив стягнення з держави на користь заявника 7635 грн в порядку відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої йому незаконними слідчими діями та незаконним затриманням. 3 лютого 2000 року Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін, і воно набрало законної сили. У невстановлену дату заявник звернувся з клопотанням до заступника голови Хмельницького обласного суду про перегляд вищевказаних рішень в порядку нагляду. Його клопотання було задоволено, і рішення від 15 грудня 1999 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. 11 вересня 2000 року Хмельницький міський суд виніс рішення, яким позов задовольнив частково і присудив стягнути з держави на користь заявника 10180,00 грн (приблизно 2000 ЄВРО) як компенсацію за моральну шкоду, спричинену йому незаконними слідчими діями, незаконним затриманням та перебуванням на підписці про невиїзд. Виплата цієї компенсації передбачалася з коштів, наданих на утримання Генеральної прокуратури. 19 жовтня 2000 року Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін, і воно набрало законної сили.

11. 20 лютого 2001 року Генеральна прокуратура зупинила виконання рішення від 11 вересня 2000 року. 15 травня 2001 року заступник Генерального прокурора подав протест до Верховного Суду України про скасування рішення від 11 вересня 2000 року в частині джерела виплат, оскільки визначена судом сума не повинна виплачуватися за рахунок коштів, спрямованих на утримання Генеральної прокуратури України.

12. 3 жовтня 2001 року Конституційний Суд України визнав неконституційним положення статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік", згідно з яким відшкодування шкоди, спричиненої незаконними діями органів прокуратури, здійснюється за рахунок коштів, спрямованих на утримання Генеральної прокуратури України.

13. 2 липня 2002 року відділом державної виконавчої служби Печерського району по справі заявника було відкрито виконавче провадження. 22 липня 2002 року виконавча служба звернулась до Національного банку України з вимогою про перерахунок коштів, присуджених заявнику, на депозитний рахунок виконавчої служби. 6 грудня 2002 року заявник отримав присуджені йому кошти, і виконавче провадження було закінчено.

14. 8 травня 2003 року Верховний Суд України задовольнив протест і вирішив, що відшкодування у справі заявника має бути здійснене з державного бюджету.

2. Другий етап цивільного провадження

15. У червні 1999 року заявник звернувся з позовом до Хмельницького міського суду про визнання його звільнення з Хмельницького державного центру стандартизації, метрології та сертифікації (працівником якого він був на той час) незаконним. 11 жовтня 1999 року суд відмовив заявнику в задоволенні його позову. 9 грудня 1999 року Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін.

3. Третій етап цивільного провадження

16. Заявник звернувся до Хмельницького міського суду з двома позовними заявами про стягнення з Генеральної прокуратури відшкодування матеріальної шкоди у розмірах 61161,06 грн та 5862364,79 грн. Заявник посилався на те, що згідно з трудовими договорами від 12 листопада 1993 року та 14 квітня 1994 року його роботодавець, приватна фірма "Наддністрянка", мала б виплатити йому вказані суми як винагороду за виконану роботу. Заявник стверджував, що через його затримання та розслідування кримінальної справи проти нього він був позбавлений змоги отримати свої гроші, оскільки фірма у 1998 році збанкрутіла. 19 березня та 3 квітня 2002 року суд відмовив заявнику у задоволенні позову, обґрунтовуючи це тим, що Генеральна прокуратура не є належним відповідачем по справі, а позовні вимоги заявнику слід було пред'являти до свого колишнього роботодавця. 18 червня та 2 липня 2002 року Хмельницький апеляційний суд залишив ці рішення без змін. 19 грудня 2002 року та 29 вересня 2003 року Верховний Суд України відхилив касаційні скарги заявника.

В. Інші обставини

17. У 1998-2000 роках у різних газетах було опубліковано ряд статей про заявника.

18. У 2001-2004 роках заявник звертався до міліції та до інших органів із заявами про те, що з боку невідомих йому людей, які, на його думку, були працівниками міліції та Служби безпеки, надходили погрози про його знищення через те, що ним була подана скарга до Європейського суду з прав людини на дії Служби безпеки та Генеральної прокуратури. У листі від 17 квітня 2001 року органи міліції повідомили заявника, що за його скаргами були проведені перевірки, в результаті яких було встановлено, що у лютому - березні 2001 року колишній слідчий - п. М., який розслідував справу заявника, погрожував йому. Пан М. розшукувався за вчинення кількох злочинів. У листі від 22 березня 2003 року органи міліції повідомили заявнику, що невідому особу, яка телефонувала йому і погрожувала знищити його, було встановлено і попереджено про відповідальність, передбачену за такі дії. У листах від 7 квітня та 30 грудня 2004 року органи міліції повідомили заявника про відмову у порушенні кримінальної справи за його скаргами у зв'язку з відсутністю складу злочину.

19. Заявник звернувся з клопотанням до слідчого з проханням надати йому дозвіл представляти п. К. у кримінальній справі відносно останнього. 19 листопада 2003 року слідчий відмовив заявнику у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що незважаючи на наявність юридичної освіти, заявник не має адвокатського свідоцтва. 2 липня 2004 року Хмельницький міськрайонний суд залишив дане рішення без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція України

20. Відповідні положення передбачають наступне:

Стаття 56

"Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".

Стаття 62

"... У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням".

Стаття 124

"... Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України".

Б. Цивільний процесуальний кодекс від 1963 року

21. На той час глава 42 Цивільного процесуального кодексу передбачала перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, в порядку нагляду. Така процедура була скасована у червні 2001 року.

В. Закон України "Про виконавче провадження"

22. Пунктом 6 першої частини статті 34 передбачається зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право.

Г. Закон України "Про прокуратуру"

23. На час розгляду справи частина 2 статті 41 передбачала, що прокурори і їхні заступники, яким надано право принесення протесту у цивільній справі, можуть зупинити виконання відповідного рішення, ухвали і постанови суду до закінчення провадження у справі. У червні 2001 року цю статтю було скасовано.

Д. Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року

24. У відповідній частині рішення від 3 жовтня 2001 року міститься наступне:

"5. ...Таким чином, статтею 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" ... фактично запроваджується цивільно-правова, а не публічно-правова відповідальність ... прокуратури ... за завдану громадянам матеріальну і моральну шкоду незаконними діями цих органів. Водночас Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів (статті 56, 62).

...

Конституційний Суд України вирішив:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" ..., згідно з якими за рахунок коштів на утримання судів, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України здійснюється відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями... прокуратури....

2. Положення статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" ..., визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення".