Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пантелеєнко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція) (далі - Суд), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

1. Справу порушено за заявою (№ 11901/02), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Олександром Сергійовичем Пантелеєнком (далі - заявник) 30 листопада 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - Валерія Лутковська та Юрій Зайцев.

3. 15 березня 2005 року Суд вирішив повідомити Уряд про заяву. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції він прийняв рішення розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

4. Заявник народився у 1960 році та мешкає у м. Чернігові.

1. Кримінальна справа щодо заявника та пов’язані з нею судові провадження

а. Кримінальне обвинувачення заявника

5. 3 травня 1999 року прокуратура м. Чернігова (далі - прокуратура) порушила кримінальну справу щодо заявника за обвинуваченням у зловживанні службовим становищем і підробленні офіційних документів. Версія обвинувачення полягала в тому, що заявник, діючи як приватний нотаріус, шляхом обману завіряв операції, пов’язані з правом власності та нерухомістю, використовуючи недійсні нотаріальні бланки.

6. 21 травня 1999 року прокурор м. Чернігова видав санкцію на обшук нотаріальної контори заявника. Обшук було проведено того самого дня. Відповідно до протоколу, складеного за його результатами, правоохоронні органи вилучили з контори нотаріальні печатки і документи, деякі бухгалтерські документи та металевий сейф. Останній було відкрито 2 липня 1999 року в приміщенні прокуратури. Відповідними протоколами засвідчено, що в ньому, крім іншого, було знайдено особисті речі заявника.

7. 28 липня 1999 року слідчий прокуратури закрив справу щодо заявника за відсутністю в його діях складу злочину.

8. 20 вересня 2000 року в.о. прокурора м. Чернігова скасував постанову слідчого, оскільки було встановлено, що заявник вчинив злочин, у якому його обвинувачували, але виніс постанову про закриття кримінальної справи за малозначністю діяння. Заявник оскаржив це рішення, стверджуючи, що не вчиняв жодного злочину. 21 грудня 2000 року Деснянський районний суд м. Чернігова (далі - Деснянський районний суд) відмовив у задоволенні скарги заявника.

9. 26 лютого 2001 року президія Чернігівського обласного суду в порядку нагляду скасувала постанову Деснянського районного суду і направила справу на новий розгляд.

10. 4 квітня 2001 року Деснянський районний суд скасував постанову в.о. прокурора м. Чернігова від 20 вересня 2000 року та направив справу для подальшого розслідування.

11. 26 травня 2001 року слідчий закрив кримінальну справу щодо заявника практично з тих самих підстав, які вказано у постанові від 20 вересня 2000 року. 4 липня 2001 року прокурор м. Чернігова скасував це рішення і повернув справу слідчому для подальшого розслідування.

12. 4 серпня 2001 року кримінальну справу було закрито за малозначністю вчиненого злочину. 6 листопада 2001 року Деснянський районний суд залишив без задоволення скаргу заявника на цю постанову, пославшись на її необґрунтованість. Зокрема, суд зазначив, що вину заявника було підтверджено доказами, зібраними під час слідства.

13. 24 січня 2002 року апеляційний суд Чернігівської області (далі - апеляційний суд) скасував постанову від 6 листопада 2001 року через те, що місцевий суд не послався на докази, які б підтверджували висновки про винність заявника. Справу було направлено на новий розгляд.

14. 26 червня 2002 року Деснянський районний суд залишив скаргу заявника на постанову від 4 серпня 2001 року без задоволення. Суд вказав, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що заявник підробив певний нотаріальний документ і свідомо вчинив недійсну нотаріальну дію. Однак, зважаючи на малозначність злочину, подальше кримінальне переслідування було недоцільним. Щодо доводів заявника про недопустимість доказів, отриманих під час обшуку його контори, суд зазначив, що подібні заяви можуть подаватися під час судового розгляду кримінальної справи по суті, а не під час провадження з оскарження постанови про її закриття.

9 вересня 2002 року апеляційний суд залишив це рішення без зміни. 13 грудня 2002 року Верховний Суд України не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги заявника.

b. Розгляд позову про компенсацію

15. У січні 2000 року заявник подав позов до прокуратури, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної йому нібито незаконним обшуком його контори (через втрату чи пошкодження особистих речей і вилучення документів, важливих для його професійної діяльності).

16. 28 серпня 2000 року Новозаводський районний суд м. Чернігова (далі - Новозаводський районний суд) задовольнив цей позов. Суд постановив "визнати проведення обшуку незаконним". Зокрема, він встановив, що, порушуючи статтю 183 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) і знаючи про місцезнаходження заявника (на той момент він перебував у лікарні), слідчий не вручив йому постанову про обшук. Більше того, всупереч статті 186 КПК уповноважені органи, замість збирання доказів, які стосуються справи, вилучили всі офіційні документи та окремі особисті речі з офісу заявника. Це фактично позбавило заявника можливості виконувати свої професійні обов’язки до 6 серпня 1999 року, до моменту, коли відповідні документи та речі було йому повернуто. Суд призначив заявнику відшкодування у розмірі 14 140 грн-1 за матеріальну та 1000 грн-2 за моральну шкоду.

__________

-1 2315 євро

-2 165 євро.

17. 16 січня 2001 року Чернігівський обласний суд, розглянувши касаційну скаргу прокуратури, скасував рішення суду від 28 серпня 2000 року і повернув справу на новий розгляд, оскільки припинило існування правове підґрунтя рішення (а саме: завершення кримінального провадження з реабілітуючих обставин).

18. 26 грудня 2001 року Новозаводський районний суд розглянув позов заявника та відмовив у його задоволенні у зв’язку з його безпідставністю. Суд, посилаючись на постанову прокуратури від 4 серпня 2001 року, визнав, що справу заявника було закрито з нереабілітуючих підстав у значенні статті 2 Закону України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", а тому заявник не мав права вимагати відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю органів влади в ході розслідування.

19. 23 травня 2002 року апеляційний суд зупинив апеляційне провадження до ухвалення рішення за скаргою заявника на постанову прокуратури від 4 серпня 2001 року (тобто щодо підстав закриття кримінальної справи). 3 січня 2003 року апеляційне провадження було відновлено, в задоволенні апеляційної скарги на рішення суду від 26 грудня 2001 року було відмовлено.

2. Розгляд позову про образу честі і гідності

20. У грудні 2001 року заявник звернувся в Новозаводський районний суд із позовом до Чернігівського юридичного коледжу та його ректора про образу честі і гідності. Заявник стверджував, що під час засідання атестаційної комісії 14 травня 2001 року ректор зробив три наклепницькі та образливі заяви на його адресу, включаючи одне грубе запитання щодо його психічного здоров’я. Заявник вимагав вибачень та компенсації за моральну шкоду.

21. Під час судового розгляду справи одним з основних доводів заявника було те, що він ніколи не страждав на будь-які психічні хвороби. На доказ цього він надав довідку, ймовірно, видану психіатричною лікарнею, із засвідченням того, що заявник ніколи не проходив там лікування.

22. Сторона відповідача обстоювала те, що ректор ніколи не висловлював образ, які йому приписував заявник. Однак вони поставили під сумнів достовірність вищезазначеної довідки і звернулися з клопотанням до суду перевірити твердження заявника. 21 березня 2002 року суд задовольнив це клопотання і направив у Чернігівську обласну психоневрологічну лікарню прохання надати інформацію щодо того, чи проходив заявник лікування будь-яких психічних розладів. 3 квітня 2002 року лікарня надала суду довідку про те, що протягом декількох років заявник перебував на обліку як психічно хворий і проходив стаціонарне лікування у різних психіатричних клініках. Однак декількома роками раніше його було знято з обліку через довготривале послаблення симптомів хвороби. Суддя зачитав цю інформацію в одному з наступних судових засідань; однак у кінцевому рішенні не було жодного посилання на цей факт.

23. 3 червня 2002 року Новозаводський районний суд відмовив у задоволенні позову заявника як безпідставного. Суд визнав, зокрема, що заявник не зміг довести, що відповідач робив будь-які зауваження стосовно його психічного стану.

24. Заявник подав апеляційну скаргу, оскаржуючи, зокрема, законність запиту суду щодо стану його психічного здоров’я.

25. 1 жовтня 2002 року апеляційний суд залишив рішення суду без зміни. Тоді ж апеляційний суд постановив окрему ухвалу стосовно того, що запит суду першої інстанції інформації про стан психічного здоров’я заявника у державній лікарні суперечив статті 32 Конституції України, статтям 23 і 31 Закону України від 2 жовтня 1992 року "Про інформацію" та статті 6 Закону України від 22 лютого 2000 року "Про психіатричну допомогу". Зокрема, було зазначено, що інформація про стан психічного здоров’я є конфіденційною і її збирання, зберігання, використання і розповсюдження підпадає під особливий режим. Крім того, апеляційний суд зазначив, що доказ, про який йшлося в запиті, не мав відношення до справи.

Підсумовуючи вищезазначене, апеляційний суд постановив, що суддям судів нижчого рівня бракувало досвіду в сфері захисту конфіденційної інформації, і повідомив Обласний центр правових досліджень про потребу ліквідувати цю прогалину у своїх навчальних програмах.

26. 24 червня 2003 року Верховний Суд України не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги заявника.

1. Конституція України 1996 року

27. Відповідні положення Конституції України передбачають таке:

"Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку".

"Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини..."/

2. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року

28. У статті 6 Кодексу наведено перелік обставин, що виключають провадження у кримінальній справі, включаючи відсутність в діянні складу злочину. У статті 7 Кодексу зазначено, що справу може бути закрито на підставі малозначності вчиненого злочину.

У частині четвертій статті 327 Кодексу визначено, що суд виносить виправдувальний вирок щодо підсудного у таких випадках:

- коли не встановлено події злочину;

- коли в діянні підсудного немає складу злочину;

- коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Такі ж причини, які називаються "реалібілітуючими обставинами", є підставою для відшкодування шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням (див. п. 35 нижче). Решта підстав для закриття справи, викладені у статтях 6, 7 та 71 Кодексу (включаючи малозначність злочину), називаються "нереабілітуючими обставинами" і не дають права на компенсацію за будь-які порушення, вчинені органами влади під час слідства.

29. У статті 212 Кодексу визначено, що по закінченні слідства слідчий або складає обвинувальний висновок, або закриває справу.

Відповідно до статті 213 Кодексу справу може бути закрито слідчим на підставі як реабілітуючих, так і нереабілітуючих обставин.

30. Частиною другою статті 227 Кодексу прокурору надано повноваження скасовувати будь-яке рішення слідчого та давати обов’язкові для виконання вказівки органам слідства, якщо він вважає, що слідство велося з порушенням норм процесуального чи матеріального законодавства. Однак прокурор не має повноважень приймати рішення про відшкодування шкоди, заподіяної обвинуваченому встановленими незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів слідства.

31. Відповідні статті Кодексу передбачають таке:

"Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину..., а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи".

"Перед обшуком або виїмкою слідчий пред’являє постанову особам, що займають приміщення... і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи... У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або виїмку в примусовому порядку.

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів...".

"При обшуку... можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи".

"Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи розглядається суддею одноособово не пізніше п’яти... днів.

Суддя витребує справу, знайомиться з нею, а в разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу на постанову.

... Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при закритті справи виконані вимоги статей 213 і 214 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень:

1) залишає скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову... і направляє справу прокурору для відновлення слідства або дізнання".

3. Цивільно-процесуальний кодекс України 1963 року

32. У статті 10 Кодексу передбачено:

"Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.

Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення.

На закритому судовому засіданні присутні особи, які беруть участь у справі, та їх представники, а в необхідних випадках також свідки, експерти і перекладачі.

Слухання справи на закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення судів у всіх випадках проголошуються прилюдно".

4. Закон України від 2 жовтня 1992 року "Про інформацію"

33. Відповідні статті Закону передбачають:

"Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є:... стан здоров’я.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом".

"Державні органи та організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов’язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян від завданої їм використанням такої інформації шкоди.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами.

Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і може використовуватися лише для законно встановленої мети".

"Не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять:...

конфіденційну інформацію;...

інформацію, що стосується особистого життя громадян...".

5. Закон України від 22 лютого 2000 року "Про психіатричну допомогу"

34. У статті 6 Закону, а також у інших відповідних статтях передбачено наступне:

"Медичні працівники,... яким у зв’язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов’язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі,... а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених... цієї статті.

Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для:...

2) провадження дізнання, попереднього слідства або судового розгляду за письмовим запитом... суду.

Документи, що містять відомості про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей. Вилучення оригіналів цих документів та їх копіювання може здійснюватися лише у випадках, встановлених законом".

6. Закон України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"

35. У відповідному витягу із Закону передбачено:

"Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) винесення виправдувального вироку суду;

2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину".

1. Кримінальна справа

36. Уряд заявив про недотримання шестимісячного строку та невичерпання національних засобів юридичного захисту. Він зазначив, що остаточне рішення у кримінальній справі щодо заявника було постановлено Деснянським районним судом 21 грудня 2000 року (більше, ніж за шість місяців до того, як заяву було подано до Суду), і заявник не оскаржив його в касаційному порядку. Уряд стверджував, що наступне скасування цього рішення не можна брати до уваги, оскільки воно було здійснено у ході наглядового провадження. Заявник не погодився.

37. Суд відзначає, що 26 лютого 2001 року за заявою заявника президія Чернігівського обласного суду скасувала вищезазначену постанову Деснянського районного суду і поновила провадження у кримінальній справі заявника. Згодом 26 червня 2002 року Деснянський районний суд виніс нову постанову у цій справі, яка, ймовірно, замінила ту, на яку посилається Уряд і яку залишили в силі апеляційний суд і суд касаційної інстанції 9 вересня 2002 року та 13 грудня 2002 року відповідно. Уряд не зміг навести жодного доводу щодо того, чому Суду варто не зважати на ці провадження (порівняйте з рішенням від 6 вересня 2005 р. у справі "Павлюлінець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), заява № 70767/01, пункти 41 і 42).

38. Таким чином, Суд відхиляє це заперечення.

2. Цивільна справа

39. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не звертався з клопотанням про закритий розгляд його справи ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду, хоча й міг це зробити відповідно до національного процесуального законодавства. Заявник вважав цей засіб захисту неефективним.

40. Суд відзначає, що це заперечення тісно пов’язане з відповідними скаргами заявника згідно зі статтями 8 та 13 Конвенції. За таких обставин він долучає попереднє заперечення до суті скарг заявника.

3. Висновок

41. Суд зазначає, що заява не є очевидно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Крім того, вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав.

42. Заявник подав скаргу відносно того, що незаконний обшук його офісу та розголошення в судовому засіданні конфіденційної інформації про стан його психічного здоров’я і психіатричне лікування порушило права, гарантовані статтею 8 Конвенції, яка, зокрема, передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві... для запобігання заворушенням чи злочинам...".

А. Обшук офісу заявника

1. Доводи сторін

43. Визнаючи той факт, що обшук становив втручання у право заявника на повагу до його житла, Уряд все ж зазначив, що, оскільки заявник використовував приміщення виключно в службових цілях, свобода розсуду держави була ширшою, ніж у випадку обшуку житла. Крім того, він зазначив, що втручання відповідало закону, а саме главі 16 КПК .

44. Хоча на той час обшук було санкціоновано прокурором, а не суддею, заявник, тим не менш, мав у своєму розпорядженні широкий ряд гарантій, передбачених КПК. Зокрема, обшук мав проводитися в присутності двох понятих і особи, яка займає це приміщення, або, у разі його/її відсутності, в присутності представника житлово-експлуатаційної організації.