Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2001 р. N 100 "Про заходи щодо стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва у 2001-2002 роках" Кабінет Міністрів України

1. Затвердити розроблену Міністерством аграрної політики і Українською академією аграрних наук Програму стабілізації та розвитку тваринництва і птахівництва на 2001-2004 роки (далі - Програма), що додається до оригіналу.

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям забезпечити розроблення відповідних регіональних програм та встановити постійний контроль за їх виконанням.

2. Міністерству аграрної політики, Міністерству економіки, Міністерству фінансів разом з Українською академією аграрних наук забезпечити безумовне виконання заходів, передбачених Програмою, та інформувати про хід її реалізації Кабінет Міністрів України протягом 2002-2005 років до 1 березня.

3. Міністерству фінансів передбачити під час підготовки проектів Державного бюджету на 2002-2004 роки фінансування заходів, передбачених Програмою.

Тваринництво є провідною галуззю суспільного виробництва, основним постачальником повноцінного харчового білка та сировини для переробної промисловості.

Однак протягом останнього десятиріччя в галузі катастрофічно скоротилося поголів'я великої рогатої худоби - у 2,7 раза, свиней - 2,6, овець і кіз - 4,8, птиці - більш як у 2 рази. Виробництво м'яса зменшилося у 2,5 раза, молока і яєць - 1,9, вовни - у 8 разів. Унаслідок цього споживання м'яса і м'ясопродуктів на душу населення зменшилося з 68 кілограмів у 1990 році до 32 кілограмів - у 2000 році, молока і молокопродуктів - відповідно з 373 до 198 кілограмів, яєць - з 272 до 163 штук.

Основною причиною такого зменшення поголів'я тварин і виробництва продукції була незаінтересованість товаровиробників у розвитку тваринництва через велику збитковість усіх його галузей. Так, лише за 1996-1999 роки від реалізації тваринницької продукції отримано 10,5 млрд. гривень збитків, оскільки собівартість продукції у 2-3 рази перевищувала її реалізаційну ціну. За ці роки рівень збитковості галузі становив 40-54 відсотки.

Крім цього, за рахунок галузі тваринництва значною мірою розв'язувалися проблеми матеріально-технічного забезпечення господарств, здійснювалося проведення комплексу сільськогосподарських робіт та оплата праці і паїв членів сільськогосподарських підприємств.

Слід зазначити, що зменшення обсягів виробництва продукції та скорочення чисельності поголів'я тварин сталося внаслідок різкого спаду обсягів виробництва продукції тваринництва в сільськогосподарських підприємствах. Так, якщо за останні 10 років виробництво м'яса в господарствах населення зросло на 130 тис. тонн (7 відсотків), то у сільськогосподарських підприємствах воно зменшилося майже на 4 млн. тонн, або в 6,5 раза. Чисельність поголів'я великої рогатої худоби в господарствах населення за цей час збільшилася на 856 тис. голів (24 відсотки), а в сільськогосподарських підприємствах - скоротилася на 16,6 млн. голів (у 4,3 раза), свиней - відповідно на 280 тис. (5 відсотків) і 12,6 млн. голів (у 6,2 раза).

Таким чином, відновити чисельність поголів'я тварин та збільшити обсяги виробництва необхідно насамперед у реформованих сільськогосподарських підприємствах, там, де вони втрачені. У свою чергу, це дасть змогу краще забезпечити господарства населення молодняком худоби і птиці та кормами.

Останнім часом завдяки істотному зростанню закупівельних цін на продукцію тваринництва і розширенню напрямів та обсягів державної підтримки в країні створено сприятливі умови для стабілізації і розвитку всіх галузей тваринництва в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності та господарствах населення.

Умови ринкової економіки диктують необхідність змінити стратегію ведення галузі тваринництва, згідно з якою пріоритетне значення надавалося нарощуванню валового виробництва продукції із застосуванням переважно екстенсивних технологій на високодохідний розвиток усіх галузей тваринництва і птахівництва із запровадженням різних форм власності та господарювання.

Передбачається істотне підвищення економічної ефективності всіх галузей за рахунок широкого запровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, переходу на науково обгрунтовані норми годівлі тварин, формування інфраструктури ринку продукції тваринництва та сервісного обслуговування господарств усіх категорій.

Основою збільшення виробництва продукції тваринництва стане стабілізація і нарощування маточного поголів'я всіх видів сільськогосподарських тварин і птиці, значне зростання їх продуктивності та підвищення ефективності використання.

Основну увагу буде приділено розробленню ефективних технологічних рішень з питань виробництва тваринницької продукції, проведення селекційно-племінної роботи у великотоварному виробництві, приватних, приватно-орендних, кооперативних, селянських (фермерських) та інших господарствах.

Серед пріоритетних напрямів прискореного збільшення виробництва тваринницької продукції перевагу буде надано розвитку високоінтенсивних і швидкоокупних галузей, зокрема таких, як птахівництво і свинарство. Здійснюватимуться заходи, спрямовані на розвиток м'ясного скотарства.

Державна політика в племінній справі спрямовуватиметься на надання підтримки сільськогосподарським підприємствам державної форми власності, а щодо приватизованих племпідприємств - через управління часткою, що належить державі.

На регіональному рівні необхідно зосередити увагу на:

залученні коштів місцевих бюджетів для фінансування галузей тваринництва;

розширенні інфраструктури мережі сервісних послуг сільськогосподарським товаровиробникам, насамперед наданні послуг з питань селекції та відтворення сільськогосподарських тварин, заготівлі, переробки і реалізації тваринницької продукції тощо;

впровадженні прогресивних маловитратних технологій у тваринництві, підготовці та перепідготовці кадрів масових професій на селі, створенні консультативно-дорадчих служб з наданням широкого спектра послуг сільськогосподарським товаровиробникам.

На рівні господарств слід забезпечити необхідні обсяги виробництва кормів та належні умови утримання і годівлі тварин, дотримання технологій виробництва продукції, підвищення ефективності селекційно-племінної роботи і рівня ветеринарного обслуговування.

У 2004 році передбачається довести обсяги виробництва м'яса в забійній вазі до 2,05 млн. тонн (збільшиться на 23 відсотки порівняно з 2000 роком), молока - до 14,5 млн. тонн (15 відсотків), яєць - 9,5 млрд. штук (8 відсотків), що забезпечить споживання на душу населення м'яса і м'ясопродуктів - на рівні 75 відсотків, яєць - 87 відсотків, молока і молочних продуктів - 110 відсотків норм фізіологічних потреб, затверджених МОЗ (додатки 1 - 4).

Для забезпечення досягнення передбачуваних обсягів виробництва продукції тваринництва і птахівництва необхідно збільшити поголів'я великої рогатої худоби на кінець 2004 року порівняно з 2000 роком на 11,7 відсотка, в тому числі корів - на 7, свиней - 32, овець і кіз - 18, птиці всіх видів - на 21 відсоток (додатки 5 - 11).

В останні роки Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України прийнято ряд нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення ситуації в галузі, зокрема Закони України від 21 грудня 1999 р. N 1328 "Про племінну справу у тваринництві", від 22 лютого 2000 р. N 1492 "Про бджільництво", від 18 січня 2001 р. N 2238 "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років".

Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість, що повинні сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко і молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, до 1 січня 2004 р. у повному обсязі спрямовуються виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

Суми податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишаються у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовуються на підтримку власного виробництва.

Прийнято Указ Президента України від 17 лютого 2001 р. N 100 "Про заходи щодо стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва у 2001-2002 роках".

Протягом 1998-2000 років Кабінетом Міністрів України прийнято три постанови, спрямовані на розвиток і державну підтримку галузі вівчарства.

У тваринництві - базовій галузі агропромислового комплексу виробляється 45 відсотків валової продукції сільського господарства. Через складний стан галузь потребує державної підтримки, в тому числі за рахунок коштів державного бюджету, які б спрямовувалися на розвиток тваринництва, становлення його як конкурентоспроможної галузі.

З метою вдосконалення економічного стимулювання та нормативно-правового забезпечення розвитку тваринництва передбачається:

фінансування за рахунок коштів з бюджету Державної програми селекції у тваринництві та птахівництві;

проведення доплат сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними на забій та переробку суб'єктам підприємницької діяльності, які мають власні (орендовані) переробні потужності або забиті і перероблені у власних (орендованих) переробних цехах сільськогосподарських підприємств молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій, кондиційних свиней, курей-бройлерів, та підтримка розвитку м'ясного скотарства, шовківництва і бджільництва;

виділення коштів державного лізингового фонду для закупівлі доїльних і холодильних установок відповідно до законодавства.

У Державному бюджеті України на 2001 рік передбачено кошти на:

підтримку Державної програми селекції у тваринництві та птахівництві в сумі 56 млн. гривень (КФК 160302);

проведення доплат сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм власності за проданий ними для забою переробним підприємствам і заготівельним організаціям молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій у сумі 125 млн. гривень (КФК 160305 "Підтримка виробництва продукції тваринництва та рослинництва);

підтримку виробництва продукції вівчарства в сумі 4 млн. гривень (КФК 160305).

Стратегічними напрямами удосконалення цінової політики у тваринництві є:

спрощення механізму доступу резидентів до послуг іноземних кредитних інститутів, дозволу кредитних операцій в іноземній валюті;

сприяння процесу відродження тваринництва шляхом удосконалення митної та податкової політики з метою посилення захисту вітчизняного виробника.

Нарощування поголів'я худоби і птиці та продукції їх переробки дасть змогу збільшити продаж її заготівельним організаціям та обсяг надходження коштів до державного бюджету, а також розміри доплат сільськогосподарським товаровиробникам з податку на додану вартість за продане ними молоко і м'ясо в живій вазі та молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій. Це сприятиме поліпшенню фінансово-економічного стану господарств, забезпеченню рентабельності виробництва тваринницької продукції.

Реалізація Програми дасть змогу істотно поліпшити ситуацію на споживчому ринку та повніше забезпечити населення продуктами харчування власного виробництва, сприятиме розв'язанню проблеми зайнятості сільського населення та збільшення його доходів.

Подолання кризових явищ у тваринництві пов'язане з першочерговим створенням необхідних умов для повної реалізації генетичного потенціалу продуктивності тварин, тобто із створенням кормової бази. В Україні є всі можливості забезпечити тваринництво необхідними кормами та сировиною для комбікормової промисловості власного виробництва.

На основі сприяння з боку держави процесу залучення вітчизняних та іноземних інвестицій та створення спільних підприємств, проведення гнучкої кредитної політики передбачається спрямувати зусилля на:

відновлення роботи комбікормової промисловості та її переорієнтацію на випуск переважно преміксів, кормових домішок і спецкомбікормів для забезпечення виробництва комбікормів безпосередньо в господарствах;

врегулювання правових та економічних відносин між виробниками комбікормів і господарствами-споживачами, розроблення державних стандартів і забезпечення виробництва комбікормів, преміксів і кормових домішок для різних вікових та технологічних груп тварин; створення державної служби контролю за їх якістю.

З метою більш повного забезпечення підприємств комбікормової промисловості сировиною необхідно запровадити починаючи з 2001 року формування регіональних контрактів заготівлі фуражного зерна та білкової сировини.

Кожне господарство повинне розробити програму розвитку кормовиробництва, в якій передбачити перегляд енергозатратних технологій вирощування і заготівлі кормів, найбільш повного використання потенціалу природних кормових угідь, створення багаторічних пасовищ, збільшення посівів і валових зборів високобілкових культур, насамперед гороху, сої, багаторічних трав.

Передбачається довести виробництво кормів у 2004 році до 77 млн. тонн кормових одиниць, перетравного протеїну - 8,5 млн. тонн з вмістом 105 - 110 г перетравного протеїну на кормову одиницю. У 2004 році вироблятиметься (в натурі) комбікормів - 16 - 18 млн. тонн, сіна - 11,4, сінажу - 15, силосу - 32,3, кормових коренеплодів - 22,6 млн. тонн, жому - 14,6 млн. тонн. Для забезпечення тваринництва високобілковими кормами слід довести виробництво макухи і шротів до 2,5 млн. тонн.

Проблема забезпечення тваринництва кормами розв'язуватиметься шляхом оптимізації структури посівних площ кормових культур, збільшення виробництва протеїну, створення нових сортів і гібридів кормових культур, удосконалення їх насінництва, підвищення ефективності використання меліорованих земель, інтенсифікації лучного кормовиробництва, застосування прогресивних технологій вирощування і заготівлі кормів, виробництва збалансованих комбікормів, зміцнення матеріально-технічної бази кормовиробництва.

Укісну площу посіву бобових трав і бобово-злакових кормосумішей необхідно довести до 4,8 - 5 млн. гектарів, у тому числі люцерни - до 3 млн. гектарів. Питома вага зернофуражних культур у загальному виробництві зерна повинна становити у 2004 році 55 відсотків, а частка фуражного зерна в її структурі - 10, кукурудзи - 25, ячменю - 30 відсотків. Посівні площі кукурудзи на зерно слід довести до 2 млн. гектарів і впровадити технологію зберігання вологого зерна з використанням конкурентного консерванту вітчизняного виробництва. Частка зернобобових культур повинна зрости до 12 відсотків. Пріоритетним напрямом слід вважати розширення площ посіву сої до 300 тис. гектарів. Необхідно в 2 - 3 рази збільшити посівні площі ріпаку, люпину, кормових бобів та інших високобілкових культур. Площу кормових угідь, включаючи пасовища, слід розширити до 7,4 млн. гектарів за рахунок вилучення з ріллі схилових земель.

Необхідно забезпечити тваринництво такими мінеральними добавками, як кухонна сіль - 540 тис. тонн, монокальційфосфат - 350, дикальційфосфат - 310, крейда - 365 тис. тонн, а також мікроелементами - цинк сірчанокислий - 2700 тонн, кобальт хлористий - 130, мідь сірчанокисла - 330, залізо сірчанокисле - 1300, калій йодистий - 50, марганець сірчанокислий - 2300 тонн. Виробництво вітамінів та біологічно активних речовин слід довести до таких обсягів: вітамінів A - 55 тонн, E - 87, D - 1, K3 - 7, B1 - 5, B2 - 33, B3 - 74, B4 - 7000, B5 - 170, B6 - 21, B12 - 0,4, C - 124 тонн; антиоксидантів - 200, ферментних препаратів - 60, амінокислот - лізину та метіоніну - відповідно до 10000 та 3000 тонн.

Одним з першочергових завдань є розв'язання проблеми зниження собівартості тваринницької продукції на основі розроблення екологічно безпечних енерго- і ресурсозберігаючих технологій виробництва.

Завданням наукових установ є:

розроблення нових ефективних енерго- і ресурсозберігаючих технологій виробництва та переробки продукції тваринництва для підприємств різних форм господарювання;

удосконалення існуючих і виведення нових високопродуктивних генотипів сільськогосподарських тварин і птиці;

забезпечення реалізації генетичного потенціалу продуктивності тварин на основі більш досконалих норм і систем годівлі тварин, рецептури комбікормів тварин та методів збільшення ефективності використання поживних речовин;

розроблення ефективних схем промислового схрещування у молочному і м'ясному скотарстві та гібридизації у свинарстві;

відпрацювання та освоєння новітніх біотехнологічних методів прискореного розмноження і виготовлення засобів захисту тварин від хвороб;

створення нових високоефективних засобів діагностики, лікування та профілактики хвороб сільськогосподарських тварин.

Здійснити реформування селекційно-племінної системи у тваринництві відповідно до Закону України "Про племінну справу у тваринництві".

Пріоритетними напрямами вдосконалення селекційно-племінної роботи у тваринництві і птахівництві є:

удосконалення структури управління селекційно-племінною роботою та створення державної племінної інспекції;

збереження та розвиток існуючої племінної бази тваринництва і птахівництва;

надання державної підтримки племінній справі у тваринництві і птахівництві;

проведення селекційно-племінної роботи відповідно до Державної програми селекції у тваринництві та птахівництві;

поширення селекційно-племінної системи на тваринництво в селянських (фермерських) і господарствах населення;

створення мережі сервісних підприємств із селекції та відтворення тваринництва у господарствах населення;

здійснення комп'ютеризації, розроблення і запровадження сучасних інформаційних технологій накопичення, обробки і використання даних племінного обліку;

створення контрольно-асистентської та експертно-бонітерської служб для забезпечення ведення первинного зоотехнічного обліку та здійснення селекційних заходів;

впровадження методів біологічної технології у селекції.

Молочне скотарство є однією з провідних підгалузей тваринництва, яка забезпечує в основному виробництво молока і молочних продуктів, значної частини м'яса, сприяє підвищенню родючості грунтів (органічні добрива) тощо. Поголів'я молочних корів необхідно стабілізувати на рівні 5 мільйонів. Слід активізувати роботу з поліпшення генетичного потенціалу молочної худоби у сільськогосподарських товаровиробників і особливо у господарствах населення.

Основним завданням є різке підвищення рівня та якості годівлі молочної худоби. Річну норму годівлі корів у товарних господарствах слід довести до 40 - 50 центнерів кормових одиниць, а у племінних - не менш як до 60 центнерів кормових одиниць на 1 голову, що дасть змогу одержувати від однієї корови на рік 3500 - 4000 кілограмів молока у товарних і 5000 - 7000 кілограмів у племінних господарствах, зменшити на 9 - 16 відсотків витрати кормів для виробництва 1 центнера молока.

На кожній молочній фермі необхідно впровадити енерго- і ресурсозберігаючі технології утримання худоби.

Для підвищення ефективності селекції у молочному тваринництві потрібно докорінно реформувати саму систему селекційно-племінної роботи. Управління цією роботою проводиться через асоціації та об'єднання, які повинні забезпечувати комплексну та об'єктивну (незалежну, офіційну) оцінку продуктивності та екстер'єру корів, організовувати функціонування контролер-асистентської та експерт-бонітерської служби; розширювати мережі лабораторій якості молока, впроваджувати сучасні інформаційні технології та удосконалювати систему оцінки бугаїв за якістю потомства.

У господарствах різних форм власності з гарантовано стабільною кормовою базою, високим рівнем вирощування і годівлі тварин перевагу слід надавати використанню високопродуктивних спеціалізованих молочних порід вітчизняної селекції, оскільки вони краще пристосовані до місцевих умов. Імпорт племінних ресурсів необхідно проводити лише із селекційною метою відповідно до затверджених програм.

Субсидування програми збереження генофонду локальних та зникаючих порід потрібно проводити за рахунок державних коштів.

Основними напрямами розвитку виробництва яловичини є:

дотримання технології інтенсивного вирощування великої рогатої худоби при середньодобових приростах молодняку 700 грамів і більше та досягнення живої маси однієї голови молодняку худоби 500-550 кілограмів і більше;

переорієнтація кормовиробництва на максимальне вирощування необхідних для галузі кормів. Створення високопродуктивних культурних пасовищ, у тому числі за рахунок залуження ріллі та поліпшення природних пасовищ, зниження їх витрат на 1 центнер приросту до 8 центнерів кормових одиниць;

створення об'єднань, підприємств різних форм власності для виробництва, переробки і реалізації продукції.

Виконання зазначених заходів дасть змогу виробляти у 2004 році від 5 млн. корів молочної і комбінованої продуктивності до 300 кілограмів м'яса в живій вазі у розрахунку на корову. Виробництво яловичини досягне близько 900 тис. тонн у забійній вазі, або до 20 кілограмів на душу населення.

Виробництво високоякісної яловичини здійснюватиметься за рахунок розвитку галузі спеціалізованого м'ясного скотарства.

Природно-кліматичні умови України сприяють розведенню худоби м'ясних порід, особливо в районах Полісся, забруднених радіонуклідами внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, а також у гірських і передгірських районах Карпат, де є великі площі природних кормових угідь. Тут поголів'я м'ясної худоби доцільно довести до 55 - 60 відсотків загальної його чисельності, а у зонах Лісостепу - до 30 - 35 і Степу - до 15 відсотків. Для забезпечення потреби у яловичині на душу населення в обсязі 38 кілограмів (проти 16 кілограмів у 1999 році) поголів'я корів м'ясних порід потрібно довести до 0,3 мільйона.

Для розвитку галузі м'ясного скотарства необхідно:

створити товарні стада м'ясної худоби шляхом промислового схрещування низькопродуктивних корів молочних порід і понадремонтних телиць з плідниками м'ясних порід та вирощування одержаного помісного молодняку за технологією м'ясного скотарства. Довести обсяги промислового схрещування в 2004 році до 0,5 млн. голів;

практикувати вирощування помісного м'ясного молодняку великої рогатої худоби в господарствах населення. Використати зарубіжний досвід створення і використання колективних пасовищ;

створити природні пасовища з розрахунку на одну корову площею 0,5 гектара, молодняку віком до 1 року - 0,1, понад 1 року - 0,3 гектара із застосуванням ресурсо- і енергозберігаючих технологій їх утримання;

завершити роботу, пов'язану із створенням симентальської, знам'янської і південної м'ясних порід;

запровадити підготовку у вузах України менеджерів галузі м'ясного скотарства.

Україна завжди мала розвинуте свинарство. Природно-кліматичні умови країни сприяють виробництву достатньої кількості власних концентрованих та інших кормів для забезпечення потреб галузі. Проте сьогодні наявний генетичний потенціал і технологічні потужності виробництва свинини використовуються лише на 10 - 15 відсотків.

У свинарстві необхідно розв'язати такі основні проблеми:

протягом 2001 року стабілізувати поголів'я тварин і розпочати його нарощування;

у 2004 році довести виробництво свинини до 1,2 млн. тонн у живій вазі. Для цього потрібно в усіх категоріях господарств утримувати 1 млн. основних і 1,5 млн. свиноматок, що перевіряються, та одержувати від них у середньому за рік відповідно 14 та 7 ділових поросят.

Основним завданням у галузі є відновлення роботи племзаводів, племгоспів і племферм, у яких може утримуватися 48 тис. основних свиноматок, що дасть змогу одержувати щороку близько 1 млн. племінних поросят.

З метою посилення заінтересованості племінних господарств у використанні сучасних методів селекції та їх впливу на товарні стада необхідно розробити методику вартості племінних (генетичних) ресурсів та встановити відповідні націнки.

Галузь свинарства повинна відроджуватися на основі єдиної селекційно-технологічної системи вирощування свиней з максимальним використанням вітчизняних генотипів тварин і штучного осіменіння.

Для забезпечення індивідуальних власників поросятами в кожному районі слід визначити базові господарства-репродуктори.

Передбачається налагодження з 2003 року випуску комплексного модульного технологічного обладнання для свинарських господарств різних потужностей і форм власності.

У найближчі роки свинарство розвиватиметься у сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення. Тому треба зберегти виробничий потенціал і технології, що застосовувалися раніше, та створити нові виробничі структури, забезпечити максимальну інтеграцію сфери виробництва, переробки, зберігання та реалізації продукції. Такими структурами можуть бути акціонерні товариства, кооперативи, асоціації фермерів та індивідуальних виробників свинини.

Необхідно створювати спільні підприємства з іноземними фірмами, які володіють сучасними технологіями виробництва і переробки свинини, широко залучати вітчизняних і закордонних інвесторів для організації виробництва свинини і закупівлі технологічного обладнання устаткування для свинарських господарств.

Серед галузей тваринництва вівчарство за останнє десятиріччя зазнало найбільшої кризи. Як наслідок, поголів'я овець зменшилося з 8,5 млн. до 940 тис. голів, або в 9 разів, виробництво вовни відповідно з 30 тис. до 3,4 тис. тонн, тобто майже в 10 разів. Потреба населення у вовні та виробах з неї задовольняється на 7 відсотків.

Позитивним є те, що генетичний потенціал галузі постійно збагачується.

З метою відновлення вівчарства, збереження унікального генофонду національного стада, необхідно:

впровадити систему годівлі овець за науково обгрунтованими нормами з урахуванням статево-вікових груп, рівня їх продуктивності та фізіологічного стану з розрахунку 6 - 8 центнерів кормових одиниць на 1 вівцю на рік та вмістом перетравного протеїну 110 - 115 грамів на 1 кормову одиницю;

перейти на пасовищне утримання овець з використанням культурних пасовищ, що збільшить питому вагу зелених кормів до 70 - 80 відсотків загальної потреби, а також значно зменшить витрати інших ресурсів;

розвивати вівчарство м'ясо-вовнового напряму продуктивності, надаючи при цьому пріоритет виробництву високоякісної дієтичної ягнятини, молодої баранини. З цією метою слід використовувати високопродуктивні породи і типи овець з комбінованою продуктивністю, які б давали 2 - 2,5 кілограма чистої вовни, 20 - 25 кілограмів м'яса в живій вазі та 5 кілограмів бринзи на вівцематку;

впроваджувати у подальшому інтенсивне відтворення поголів'я овець. При цьому питома вага вівцематок у племінних господарствах повинна становити не менш як 50, а в товарних - 60 відсотків, для штучного осіменіння вівцематок використовувати баранів-плідників з настригом вовни у чистому волокні не менш як: тонкорунних порід - 6 - 6,5, напівтонкорунних - 5 - 5,5 кілограма, маточні отари комплектувати лише висококласними ярками;

створити сервісні організації, які б надавали послуги дрібним вівцефермам усіх форм господарювання у проведенні селекційно-племінної роботи, організації стрижки овець, оцінці якості вовни, підготовці до реалізації продукції вівчарства;

налагодити в регіонах, де розводять гірськокарпатських, каракульських, цигайських і кросбредних овець, виробництво овечого молока, його переробку на тверді та м'які сири на діючих молокопереробних підприємствах з подальшим фасуванням готового продукту в тару одноразового використання;

організувати виробництво вітчизняної електростригальної техніки та обладнання для стрижки і доїння овець, кіз та забезпечення ним виробників на умовах лізингу, а також налагодити виробництво технологічного обладнання для потреб галузі (водонапувалок, годівниць, щитів тощо) з використанням дешевих матеріалів та відходів основного виробництва промислових підприємств;

впровадити систему стандартизації продукції вівчарства згідно з вимогами європейського ринку;

створювати об'єднання товаровиробників за інтересами, а також інтегровані формування підприємств з переробки та реалізації продукції вівчарства;

виділити козівництво в окрему галузь, створивши в кожній зоні України племрепродуктори молочних кіз.

У сучасних умовах і в перспективі конярство розвиватиметься за 5 напрямами. Перевага повинна надаватися племінному конезаводству.

Племінний напрям. Впровадження комплексу селекційних і технологічних заходів, спрямованих на поліпшення існуючих та створення нових, більш досконалих порід, ліній і родин коней.

Робочо-користувальний напрям. Зростання чисельності поголів'я коней запряжних та ваговозних порід, підвищення їх якісних характеристик.

Спортивний напрям. Забезпечення висококласними кіньми кінноспортивних шкіл, баз і секцій.

Призовий напрям. Випробування на іподромах країни і за кордоном швидкоалюрних коней верхових та рисистих порід.

Продуктивно-прикладний напрям. Створення спеціалізованих ферм і підприємств з виробництва кумису, конини та їх переробки. Використання коней для виробництва біологічних препаратів.

Для виконання поставлених завдань необхідно забезпечити:

фінансування селекційних заходів у державних кінних заводах та заводських конюшнях за рахунок коштів держбюджету;

підтримання на високому рівні генофонду порід коней, яких розводять в Україні, за рахунок закупівлі за імпортом висококласних жеребців-плідників та конематок;

створення при кінних заводах, які вирощують коней напівкровних порід, центрів спортивної підготовки коней;

запровадження на кінних заводах та племконефермах сучасних технологій утримання коней;

створення при Інституті тваринництва Української академії аграрних наук наукового селекційного центру з конярства для наукового забезпечення розвитку галузі.

Природно-кліматичні умови України та значний ресурсний потенціал сприяють розвитку рибного господарства на внутрішніх прісноводних водоймах. Разом з тим за останні роки відбувся спад вилову риби і обсягів виробництва рибної продукції, що негативно вплинуло на споживання цих продуктів населенням (з 18,5 до 7,2 кілограма на рік на душу населення). Виробництво товарної риби в Україні, виходячи з науково обгрунтованих норм споживання, становить близько 1 млн. тонн, у тому числі з прісноводних водойм - близько 300 тис. тонн.

На 2004 рік планується доведення обсягів виробництва товарної риби у внутрішніх прісноводних водоймах до 84,5 тис. тонн. З цією метою передбачається:

забезпечити рибні господарства високопродуктивними районованими плідниками коропа (10,5 тис.), рослиноїдних риб (38 тис.), амурського сазана (3,5 тис.), стерляді (3,8 тис. штук);

оновити генетично чистий матеріал далекосхідних рослиноїдних та інших видів риб шляхом завезення білого та строкатого товстолобів, білого та чорного амура, амурського сазана (по 5 млн. личинок кожного виду) з материнських водойм Далекого Сходу та Китаю. Для проведення селекційних робіт завезти малолускатого коропа європейських порід (2 млн. личинок), білугу, ленського осетра і стерлядь (10 млн. запліднених ікринок), веслоноса (160 тис. молоді), бестера (300 тис. молоді), форелі (5 млн. ікринок);

створити кріобанк статевих продуктів культивованих об'єктів рибництва, рідкісних та зникаючих видів риб з метою збереження їх генофонду, підтримання сталого розвитку іхтіофауни країни;

забезпечити виробництво стандартного рибопосадкового матеріалу коропа та рослиноїдних риб для щорічного зариблення різних категорій водойм країни (до 362,5 млн.);

розширити обсяги відтворення та товарного вирощування осетрових та лососевих риб, довести виробництво їх товарної продукції до 100 та 245 тонн відповідно;

забезпечити рибні господарства гранульованими рибними комбікормами з вмістом протеїну не менш як 23 відсотки (щорічно не менш як 200 тис. тонн), впроваджувати кормозберігаючі технології вирощування риби, довести частку рослиноїдних риб у полікультурі до 50 - 60 відсотків, застосовувати у рибництві нетрадиційну кормову сировину.

Україна є однією з провідних держав світу, яка має розвинуте бджільництво, що забезпечує запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення, виробництво меду, воску, квіткового пилку, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути для потреб населення, харчової, медичної, парфюмерно-косметичної та інших галузей і на експорт.

Бджільництво одна з перших галузей агропромислового комплексу, де практично вже завершено процеси роздержавлення і перехід на ринкові умови господарювання. У приватному секторі на сьогодні утримується 87 відсотків бджолиних сімей, а в Закарпатській та Івано-Франківській областях - 96 - 97 відсотків.

У приватних і колективних пасіках на 1 січня 2001 р. нараховувалося 2,8 млн. бджолиних сімей, а в 2004 році їх кількість буде доведено до 4,6 мільйонів. Обсяги виробництва меду зросте з 55,4 тис. тонн у 1999 році до 84,7 тис. тонн у 2004 році.

У найближчі роки передбачається спрямувати розвиток бджільництва на збільшення обсягів виробництва товарної продукції і племінного матеріалу шляхом одночасного зростання кількості бджолиних сімей у господарствах усіх форм власності та підвищення їх продуктивності, ефективності запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення, переробки продуктів бджільництва і використання їх у нетрадиційних методах лікування та профілактики хвороб.

З метою нарощування чисельності бджолосімей, поліпшення породних і продуктивних якостей бджіл передбачається створити і розвинути потужну мережу племінних господарств.

Сьогодні в Україні працює два племінні заводи, де розводять українську степову породу бджіл. У 2001-2002 роках планується створити ще два племзаводи, де розводитимуть карпатську породу бджіл, та 8 - 10 племінних бджолорозплідників.

Інтенсивний розвиток племінних заводів і племінних бджолорозплідників дасть змогу частково забезпечити потреби в племінній продукції споживачів зовнішнього та внутрішнього ринку.

Починаючи з 1992 року відбувалося згортання виробництва хутра спеціалізованими та дрібними звірогосподарствами і фермами. Із високорентабельної галузь перетворилася на збиткову. Більш як 40 відсотків великих та майже всі дрібні ферми, де розводили основний вид хутрових звірів - норок, припинило своє існування. Продукція хутрових звірів через низьку якість і високу собівартість не може на сьогодні конкурувати на внутрішньому і зовнішньому ринку. Однак, ураховуючи наявність потужного виробничого потенціалу, кадрів та традицій, попит на хутро, за умови підвищення купівельної спроможності населення, можна довести виробництво шкурок норки до 1,5 - 2 мільйонів, кролів, ондатри, нутрії та інших хутрових звірів - 5 - 10 мільйонів. Крім того, за певних обставин звірогосподарства спроможні виробляти на експорт до 200 тис. шкурок лисиці, песця та норки.

Досягнення цих показників буде здійснюватися шляхом:

налагодження власного виробництва для хутрових звірів, особливо норок, високоякісних, дешевих, повноцінних кормів на основі розроблення їх рецептури;

розроблення селекційних методів підвищення якості шкурок норок, розширення кольорової гами забарвлення хутра (особливо ондатри, нутрії, лисиці);

створення власної племінної бази основних видів звірів та введення у виробництво нових видів звірів - єнота, байбака, шиншили;

розроблення маловитратних технологій, що грунтуються на використанні не натуральних, а підготовлених сухих повнораціонних сумішей кормів.

Останнім часом поголів'я кролів та обсяги виробництва продукції кролівництва порівняно з 1980-1985 роками зменшилися в 4 - 5 разів. Практично все поголів'я (5,6 млн.) сконцентровано в господарствах населення. У зв'язку з переорієнтацією галузі на індивідуальні та селянські (фермерські) господарства в найближчі роки продукція кролівництва вироблятиметься в дрібних господарствах, з поступовим нарощуванням маточного поголів'я в діючих та новостворених племрепродукторах.

Генофонд кролів становлять такі породи, як сірий та білий велетень, радянська шиншила, сріблястий, метелик, каліфорнійська, віденський голубий. Найбільш чисельна порода (майже 45 - 50 відсотків загального поголів'я) - сірий велетень. Ці породи добре пристосовані до екстенсивних (дрібні господарства) та інтенсивних (товарні промислові ферми) технологій і за продуктивними якостями не поступаються спеціалізованим зарубіжним породам.

Досвід добре налагодженої в репродукторах селекційно-племінної роботи з веденням зоотехнічного та племінного обліку поширюватиметься на індивідуальні та селянські (фермерські) господарства.

Технологічні процеси в кролівництві уніфіковані і цілком придатні для застосування на фермах будь-якої форми господарювання.

На кінець 2004 року поголів'я основних і ремонтних кролів у господарствах буде доведено до 7 млн., а виробництво м'яса - до 35 - 40 тис. тонн у живій вазі, шкурок - до 6 - 8 млн. штук. Кількість племрепродукторів буде збільшено до 10 - 12, в яких вирощуватиметься до 10 - 12 тис. кролів.

З метою подальшого розвитку галузі Інститутом тваринництва Української академії аграрних наук розробляються високоефективні породні технології та інтегрована система селекції в кролівництві.

Птахівництво є найбільш динамічною скороспілою галуззю агропромислового комплексу, здатною у найближчі роки корінним чином поліпшити забезпечення населення високоякісними дієтичними продуктами харчування та зміцнити продовольчу безпеку держави.

Протягом 2001-2004 років поголів'я птиці в усіх категоріях господарств необхідно довести до 155 млн. голів, виробництво яєць - до 9,5 млрд. штук, м'яса птиці - до 355 тис.тонн.

У розрахунку на душу населення споживання продукції зросте: яєць - до 195 штук, м'яса птиці - до 7,5 кілограма, що становитиме відповідно 87 і 50 відсотків до науково обгрунтованих норм.

Досягнення зазначених показників здійснюватиметься шляхом:

відновлення роботи більшості племінних заводів та репродукторів першого і другого порядку, розширення та поглиблення завдяки підтримці державою селекційно-племінної роботи з високопродуктивними кросами птиці, адаптованими до умов України;

створення державних контрольно-випробувальних станцій з птахівництва;

поступового відродження великих птахокомплексів з виробництва та переробки продукції;

забезпечення повноцінної годівлі птиці в усіх категоріях господарств за рахунок переорієнтації структури посівних площ, приєднання чи оренди птахівницькими господарствами додаткових площ сільгоспугідь, закупівлі, а в подальшому і налагодження вітчизняного виробництва достатньої кількості преміксів, у тому числі для власного кормовиробництва;

впровадження ресурсозберігаючих природоохоронних технологій виробництва і глибокої переробки продукції за рахунок термінового налагодження випуску вітчизняного сучасного технологічного обладнання і технічних комплексів;

залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, інтенсифікації інтеграційних процесів, у тому числі вертикальної зворотної інтеграції на переробних та комбікормових підприємствах, промислово-фінансових групах для виробництва конкурентоспроможних продуктів споживання повної готовності та довгострокового зберігання.

Зношеність основних виробничих фондів підприємств молочної промисловості становить понад 60 відсотків, а інвестиції на їх оновлення не здійснюються. Обладнання має високо затратні показники споживання енергоресурсів. Для повного забезпечення населення конкурентоспроможними молочними продуктами та нарощування експортного потенціалу передбачається здійснити в галузі докорінну реконструкцію підприємств з введенням додаткових потужностей виробництва нових видів продукції.

В основу цієї роботи буде покладено застосування безвідхідних технологій, створення альтернативних та підсобних виробництв, використання систем оборотного водопостачання, енерго- і ресурсозберігаючих технологій. Передбачається задовольнити потреби виробників молока в оснащенні доїльними апаратами, простими експресаналізаторами контролю якості молока у польових умовах, молочним інвентарем, ємностями для охолодження молока.

Для цього потрібно виділити у 2001-2004 роках на технічне переоснащення та відновлення основних фондів підприємств молочної промисловості кошти у розмірі не менш як 10 відсотків їх нинішньої вартості (163 млн. гривень).

Через відсутність вітчизняного виробництва профілююче обладнання (понад 300 найменувань, або 40 відсотків загального виробництва), завозиться з-за кордону. Тому необхідно передбачити його закупівлю за імпортом.

Для налагодження вітчизняного виробництва основного технологічного обладнання, ліній і комплексів молочної промисловості необхідно спрямувати в 2001-2004 роках кошти в розмірі 1,5 млн. гривень.

Збільшення обсягів переробки молока передбачається досягти за рахунок підвищення питомої ваги його закупівлі в загальних обсягах ресурсів молока. Так, якщо в 2000 році вона становила 20,6 відсотка, то в 2004 році передбачається довести її до 45,3 відсотка.

У найближчі роки обсяги закупівлі молока підвищуватимуться за рахунок приватного сектору, а в перспективі передбачається створення великотоварних молочних ферм у межах територій великих промислових та адміністративних центрів.