Уряд України і Швейцарська Федеральна Рада (далі - Договірні Держави),

бажаючи укласти Протокол про внесення змін до Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал та Протоколу до неї, вчинених у м. Київ 30 жовтня 2000 року (далі - Конвенція та Протокол відповідно),

домовились про таке:

Преамбулу Конвенції викласти у такій редакції:

"Уряд України і Швейцарська Федеральна Рада;

бажаючи надалі розвивати взаємні економічні відносини та поглиблювати співробітництво у питаннях оподаткування;

маючи намір укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал без створення можливостей для відсутності оподаткування або зменшення суми податків шляхом ухилення від сплати податків законним чи незаконним шляхом (у тому числі використання договорів про уникнення подвійного оподаткування з метою отримання податкових пільг, передбачених цією Конвенцією, для непрямої вигоди резидентів третіх Держав);

домовились про таке:".

Підпункт b) (ii) пункту 3 статті 2 "Податки, на які поширюється Конвенція" Конвенції викласти у такій редакції:

"(ii) податок на доходи фізичних осіб".

1. Підпункт а) пункту 1 статті 3 "Загальні положення" Конвенції викласти у такій редакції:

"а) термін "Швейцарія" означає територію Швейцарської Конфедерації, як це визначено її законодавством та відповідно до міжнародного права;".

2. Підпункт і) пункту 1 статті 3 Конвенції викласти у такій редакції:

"і) термін "компетентний орган" означає:

(i) стосовно України - Міністерство фінансів України або його повноважного представника;

(ii) стосовно Швейцарії - Керівника Федерального департаменту фінансів або його повноважного представника;".

3. Пункт 1 статті 3 Конвенції доповнити підпунктом j) у такій редакції:

j) термін "пенсійний фонд" Держави означає юридичну особу або організацію, створену у Договірній Державі, та яка вважається окремою особою відповідно до законодавства про оподаткування такої Держави та:

(i) яка була створена та функціонує виключно для управління або надання пенсій чи аналогічних пільг фізичним особам та яка регулюється як така юридична особа чи організація такою Державою або одним з її політико-адміністративних підрозділів; або

(ii) яка була створена та функціонує виключно або майже виключно для інвестування коштів в інтересах юридичних осіб або організацій, зазначених у положенні (і).".

Пункт 1 статті 4 "Резидент" Конвенції викласти у такій редакції:

"1. Для цілей цієї Конвенції термін "резидент Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місцеперебування, місцезнаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого іншого аналогічного критерію та включає таку Державу або будь-який її політико-адміністративний підрозділ чи місцевий орган влади. Проте до цього терміну не відноситься будь-яка особа, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі стосовно доходів, отриманих тільки з джерел в цій Державі або капіталу, розташованого в ній".

1. Статтю 7 "Прибуток від підприємницької діяльності" Конвенції після пункту 6 доповнити новим пунктом 7 у такій редакції:

"7. Договірна Держава не повинна змінювати прибуток, який відноситься до постійного представництва підприємства однієї з Договірних Держав протягом п'яти років після закінчення податкового року, в якому прибуток мав бути віднесений до такого постійного представництва. Положення цього пункту не застосовуються у випадку вчинення шахрайства або навмисного порушення зобов'язань.".

2. Пункт 7 статті 7 Конвенції перенумерувати на пункт 8.

Пункт 2 статті 9 "Асоційовані підприємства" Конвенції викласти у такій редакції:

"2. У разі, коли одна Договірна Держава включає в прибутки підприємства цієї Держави - і відповідно оподатковує - прибутки, по яких підприємство другої Договірної Держави було оподатковано в цій другій Державі, і прибутки, таким чином включені, є прибутками, які були б нараховані підприємству першої згаданої Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді така друга Держава може вносити відповідні коригування до суми, що стягується в ній з таких прибутків. При визначенні такого коригування інші положення цієї Конвенції мають бути належним чином враховані, а компетентні органи Договірних Держав можуть консультуватися один з одним.".

Статтю 10 "Дивіденди" Конвенції викласти у такій редакції:

"Стаття 10

Дивіденди

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником дивідендів, то податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

а) 5 відсотків від загальної суми дивідендів, якщо фактичним власником дивідендів є компанія (інша, ніж товариство), яка безпосередньо володіє щонайменше 10 відсотками капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

б) 15 відсотків від загальної суми дивідендів в інших випадках.

3. Незважаючи на положення пункту 2, Договірна Держава, резидентом якої є компанія, звільняє від оподаткування дивіденди сплачені цією компанією, якщо фактичним власником дивідендів є уряд другої Договірної Держави, її політико-адміністративний підрозділ або місцевий орган влади, центральний банк або пенсійний фонд цієї другої Держави.

4. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють порядок застосування обмежень, зазначених у пунктах 2 та 3.

Пункти 2 та 3 не стосуються оподаткування компанії стосовно прибутків, з яких сплачуються дивіденди.

5. Термін "дивіденди" при використанні в цій статті означає дохід від акцій чи інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, а також дохід від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню як і дохід від акцій, відповідно до законодавства тієї Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

6. Положення пунктів 1, 2 і 3 не застосовуються, якщо фактичний власник дивідендів, який є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. В такому випадку залежно від обставин застосовуються положення статті 7 або статті 14.

7. У разі, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або дохід з другої Договірної Держави, ця друга Держава може не стягувати будь-яких податків з дивідендів, що сплачуються компанією, за винятком, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі, і з нерозподіленого прибутку компанії не стягуються податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо дивіденди сплачуються, або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються у цій другій Державі.".

1. Пункти 2 та 3 статті 11 "Проценти" Конвенції викласти у такій редакції:

"2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 5 процентів від загальної суми процентів.

3. Незважаючи на положення пункту 2, проценти, про які йдеться у пункті 1, будуть оподатковуватися лише в тій Договірній Державі, резидентом якої є фактичний власник процентів, якщо:

a) фактичним власником є сама Держава, її політико-адміністративний підрозділ або місцевий орган влади чи центральний банк;

b) проценти сплачуються Державою, в якій такі проценти виникають, або її політико-адміністративним підрозділом чи місцевим органом влади;

c) проценти сплачуються за позикою, борговою вимогою або кредитом заборгованим, виконаним, гарантованим або забезпеченим цією Державою або її політико-адміністративним підрозділом, місцевим органом влади або закладом з фінансування експорту.".

2. Пункт 7 статті 11 Конвенції викласти у такій редакції:

"7. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у Державі, в якій розташоване постійне представництво або постійна база.".

1. Пункти 2 і 3статті 12 "Роялті" Конвенції замінити пунктом у такій редакції:

"2. Однак такі роялті можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичним власником роялті є резидент іншої Договірної Держави, то податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 5 процентів від загальної суми роялті.".

2. Пункти 4-8 статті 12 Конвенції перенумерувати на пункти 3-7.

3. Перенумерований пункт 6 статті 12 Конвенції викласти у такій редакції:

"6. Вважається, що роялті виникають у Договірній Державі, якщо платником є резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує роялті, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має у Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникло зобов'язання сплачувати роялті, і зобов'язання по сплаті цих роялті несе таке постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі роялті виникають у Державі, в якій розташоване постійне представництво або постійна база.".

Підпункт а) пункту 1 статті 23 "Усунення подвійного оподаткування" Конвенції викласти у такій редакції:

"а) Якщо резидент Швейцарії одержує доходи чи володіє капіталом, які згідно з положеннями цієї Конвенції можуть оподатковуватись в Україні, то Швейцарія, з урахуванням положень підпункту b, звільняє від оподаткування такий дохід чи капітал, але може при обчисленні суми податку на дохід чи капітал цього резидента застосовувати ставку податку, яка була б застосована, якщо б звільнений дохід чи капітал не був би звільнений від оподаткування. Проте таке звільнення застосовується до доходів, зазначених у пункті 2 статті 13, лише при наданні доказів фактичного оподаткування такого доходу в Україні".

1. Пункт 1 статті 25 "Процедура взаємного узгодження" Конвенції викласти у такій редакції:

"1. Якщо особа вважає, що дії однієї або обох Договірних Держав призводять або призведуть до її оподаткування невідповідно до положень цієї Конвенції, вона може, незалежно від засобів захисту, передбачених національним законодавством цих Держав, подати свою справу до компетентних органів Договірної Держави. Справа повинна бути подана протягом трьох років з моменту першого повідомлення про дію, яка призводить до оподаткування, що не відповідає положенням Конвенції.".

2. Пункт 3 статті 25 Конвенції доповнити таким речення:

"Вони також можуть консультуватися один з одним для усунення подвійного оподаткування у випадках, не передбачених Конвенцією.".

Доповнити Конвенцію статтею 25а "Арбітраж" у такій редакції:

"Стаття 25а

Арбітраж

1. Якщо:

a) відповідно до пункту 1 статті 25 особа подала справу до компетентного органу Договірної Держави на підставі того, що дії однієї або обох Договірних Держав призвели до оподаткування такої особи, що не відповідає положенням Конвенції; та

b) компетентні органи не можуть досягти згоди щодо вирішення цієї справи відповідно до пункту 2 статті 25 протягом трьох років, починаючи з дати початку, зазначеної у пунктах 8 або 9, залежно від обставин (за винятком випадків, коли до закінчення такого періоду компетентні органи Договірних Держав погодились на інший період стосовно цієї справи та повідомили особу, яка подала справу, про таку угоду),

будь-які невирішені питання, що виникають у цій справі, якщо особа просить про це у письмовій формі, будуть передані на арбітраж у спосіб, описаний у цій статті, згідно з будь-якими правилами або процедурами, узгодженими компетентними органами Договірних Держав відповідно до положень пункту 10.

2. Якщо компетентний орган призупинив процедуру взаємного узгодження, зазначену в пункті 1, з тієї причини, що по справі стосовно одного чи декількох питань очікується рішення суду або адміністративного трибуналу, відлік періоду, передбаченого підпунктом b пункту 1, припиняється, до винесення остаточного рішення судом чи адміністративним трибуналом, або доки справа не буде призупинена чи відкликана. Крім того, якщо особа, яка подала справу, та компетентний орган погодилися призупинити процедуру взаємного узгодження, відлік періоду, передбаченого підпунктом b пункту 1, припиняється до моменту скасування призупинення.

3. Якщо обидва компетентні органи погоджуються, що особа, якої безпосередньо стосується справа, не надала своєчасно будь-яку додаткову суттєву інформацію, яка вимагається будь-яким компетентним органом після початку періоду, передбаченого підпунктом b пункту 1, період, передбачений підпунктом b пункту 1, продовжується на строк, який дорівнює періоду, що починається з дати, коли вона була запитана, і закінчується датою надання такої інформації.

4. а) Арбітражне рішення стосовно питань, переданих на арбітраж, виконується за взаємною згодою щодо справи, зазначеної в пункті 1. Арбітражне рішення є остаточним.

b) Арбітражне рішення є обов'язковим для обох Договірних Держав, за винятком таких випадків:

i) якщо особа, якої безпосередньо стосується справа, не приймає взаємну угоду про виконання арбітражного рішення. У такому випадку справа не підлягає подальшому розгляду компетентними органами. Взаємна згода про виконання арбітражного рішення у справі вважається неприйнятною особою, якої безпосередньо стосується справа, якщо будь-яка особа, якої безпосередньо стосується справа, протягом 60 днів після дати повідомлення такої особи про взаємну згоду, відкликає всі питання, вирішені за взаємною згодою про виконання арбітражного рішення, з розгляду будь-яким судом або адміністративним трибуналом або іншим чином припиняє будь-який судовий чи адміністративний процес, за яким очікується рішення стосовно таких питань, у спосіб, який відповідає такій взаємній згоді.

ii) якщо остаточним рішенням судів однієї із Договірних Держав арбітражне рішення визнане недійсним. У такому випадку запит про розгляд справи у арбітражі згідно з пунктом 1 вважається ненаданим, і арбітражний процес вважається таким, що не був проведений (крім цілей пунктів 15, 16 та 19). У цьому випадку може бути наданий новий запит про розгляд справи у арбітражі, крім випадків, коли компетентні органи погоджуються про заборону подання такого нового запиту.

iii) якщо особа, якої безпосередньо стосується справа, звертається до суду стосовно питань, які були вирішені за взаємною згодою про виконання арбітражного рішення в будь-якому суді або адміністративному трибуналі.

5. Компетентний орган, який отримав первинний запит стосовно процедури взаємного узгодження, як описано в підпункті а) пункту 1, протягом двох календарних місяців після отримання запиту:

a) надсилає повідомлення особі, яка ініціювала справу, про отримання ним запиту; та

b) надсилає повідомлення про такий запит разом із копією запиту до компетентного органу іншої Договірної Держави.

6. Протягом трьох календарних місяців після отримання компетентним органом запиту про проведення процедури взаємного узгодження (або його копії від компетентного органу іншої Договірної Держави), він:

a) повідомляє особу, яка ініціювала справу, та інший компетентний орган про отримання ним інформації, необхідної для проведення розгляду по суті справи; або

b) вимагає від цієї особи надання додаткової інформації для таких цілей.

7. Якщо згідно з підпунктом b) пункту 6 один чи обидва компетентні органи вимагають від особи, яка ініціювала справу, надання додаткової інформації, необхідної для проведення розгляду по суті справи, компетентний орган, який запитав додаткову інформацію, протягом трьох календарних місяців з моменту отримання додаткової інформації від цієї особи повідомляє таку особу та інший компетентний орган про те, що:

a) він отримав запитувану інформацію; або

b) частина запитуваної інформації відсутня.

8. Якщо жодний компетентний орган не запитав додаткову інформацію відповідно до підпункту b) пункту 6, датою початку, зазначеною в пункті 1, є дата, що передує:

a) даті, коли обидва компетентні органи повідомили особу, яка ініціювала справу відповідно до підпункту а) пункту 6; та

b) даті через три календарних місяці після повідомлення компетентного органу другої Договірної Держави відповідно до підпункту b) пункту 5.

9. Якщо додаткова інформація була запитана відповідно до підпункту b) пункту 6, датою початку, зазначеною в пункті 1, є дата, що передує:

a) останній даті, коли компетентні органи, які запитали додаткову інформацію, повідомили особу, яка ініціювала справу, та інший компетентний орган відповідно до підпункту а) пункту 7; та

b) даті через три календарних місяці після отримання обома компетентними органами всієї інформації, яка була запитана будь-яким компетентним органом від особи, яка ініціювала справу.

Однак, якщо один або обидва компетентні органи надають повідомлення, зазначене в підпункті b) пункту 7, тоді таке повідомлення розглядається як запит на отримання додаткової інформації відповідно до підпункту b) пункту 6.

10. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою відповідно до пункту 3 статті 25 визначають спосіб застосування положень, що містяться в цій статті, у том числі мінімальний обсяг інформації, необхідної для кожного компетентного органу для здійснення розгляду по суті справи. Таке узгодження має бути досягнуто до дати, коли невирішені питання по справі підлягають поданню на арбітраж, і можуть бути змінені час від часу після такої дати.