1. Схвалити Стратегію інтегрованого управління кордонами на період до 2025 року, що додається.

2. Міністерству внутрішніх справ разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати Кабінетові Міністрів України:

у тримісячний строк проект плану заходів на 2020-2022 роки з реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням;

до 1 вересня 2023 р. проект плану заходів на 2023-2025 роки з реалізації зазначеної Стратегії.

3. Визнати такими, що втратили чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

Від ефективності управління державним кордоном України залежать безпека держави, розвиток її економіки та людський потенціал. Розроблення ефективної системи управління державним кордоном сприятиме транскордонному співробітництву, збільшенню доходів державного та місцевих бюджетів, туризму та спрощенню інших форм законного руху осіб, послуг і товарів. Водночас державний кордон України повинен бути надійно захищений від усіх видів незаконної діяльності, що загрожує національній безпеці, стабільності та розвитку держави.

Інтегроване управління кордонами - це скоординована діяльність компетентних державних органів України та військових формувань, спрямована на створення та підтримання балансу між забезпеченням належного рівня прикордонної безпеки і збереженням відкритості державного кордону України для законного транскордонного співробітництва, а також для осіб, які подорожують.

Суб’єктами інтегрованого управління кордонами є МВС, МЗС, Мінінфраструктури, Мінфін, Держприкордонслужба, ДМС, Держмитслужба, СБУ, Національна поліція, Національна гвардія, Держпродспоживслужба, Збройні Сили (Повітряні та Військово-Морські Сили), які взаємодіють на відомчому, міжвідомчому, державному та міжнародному рівнях для досягнення цілей державної політики у сфері інтегрованого управління кордонами.

До виконання окремих завдань в інтересах реалізації державної політики у сфері інтегрованого управління кордонами можуть залучатися інші державні органи.

Стратегію розроблено на виконання національних зобов’язань з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію). Стратегія спрямована на виконання завдань Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 р. № 392, та реалізацію євроінтеграційного курсу розвитку України, що сприятиме збереженню стабільності у державному та міжнародному вимірах, і синхронізована із Стратегією розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ на період до 2020 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 р. № 1023 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 23, ст. 808), Національною транспортною стратегією України на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 травня 2018 р. № 430 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 52, ст. 1848), Стратегією державної міграційної політики України на період до 2025 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 р. № 482 (Офіційний вісник України, 2017 р., № 60, ст. 1837), Морською доктриною України на період до 2035 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2009 р. № 1307 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 94, ст. 3216; 2019 р., № 2, ст. 53).

Стратегія визначає основні напрями системного формування державної політики розвитку та ефективного управління державним кордоном України на період до 2025 року.

Метою Стратегії є забезпечення розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та міжнародної торгівлі, сприяння переміщенню осіб і товарів через державний кордон України та належна його захищеність.

Стратегія спрямована на запровадження ефективних інструментів співпраці та координації на внутрішньовідомчому, міжвідомчому, міжнародному рівнях, а також з приватним сектором.

Проблеми управління кордонами не можуть бути розв’язані тільки шляхом проведення дій на кордоні. Стратегія передбачає скоординований розвиток та реалізацію функцій суб’єктів інтегрованого управління кордонами, що разом діють і на державному кордоні України, і всередині держави, оптимально використовуючи національні ресурси. Проблемами інтегрованого управління кордонами є:

втрата контролю над частиною державного кордону України в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України;

невідповідність інфраструктури пунктів пропуску через державний кордон України (далі - пункти пропуску) та під’їзних шляхів зростаючим потребам щодо пропускних спроможностей;

періодичні ускладнення в роботі існуючих пунктів пропуску у зв’язку із сезонними та іншими змінами транскордонних транспортних потоків;

неналежний стан сервісних зон та відсутність комфортних умов для осіб, які подорожують;

застарілість технічних засобів контролю;

низька мотивація та недостатній рівень підготовки персоналу суб’єктів інтегрованого управління кордонами, його неготовність протидіяти корупційним викликам;

незавершений процес демаркації українсько-молдовської, українсько-білоруської та українсько-російської ділянок державного кордону України;

недостатня кількість прикордонних загонів, на які покладається охорона певних ділянок державного кордону України на українсько-російській та українсько-білоруській ділянках державного кордону України;

наявність спроб перетинання адміністративної межі з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим і лінії зіткнення особами, причетними до терористичних, екстремістських і радикальних угруповань та незаконного переміщення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та наркотичних засобів;

недостатній рівень інженерно-технічного облаштування та матеріально-технічного забезпечення охорони державного кордону України;

низька укомплектованість підрозділів охорони державного кордону України особовим складом;

причетність до протиправної діяльності жителів прикордонних районів України;

нездатність систем висвітлення морської обстановки у Чорному та Азовському морях забезпечувати заінтересовані суб’єкти інтегрованого управління кордонами повною оперативною інформацією про ситуацію на морі, зокрема під час проведення пошуково-рятувальних операцій;

перевищення встановлених строків експлуатації частини кораблів, катерів та плавзасобів Військово-Морських Сил, Держприкордонслужби, моральна та фізична їх застарілість;

потреба у подальшому розвитку та вдосконаленні підходів до управління ризиками;

потреба у напрацюванні дієвих механізмів взаємодії та інформаційного обміну, в тому числі автоматизованого, про можливі порушення законодавства або виявлення підозрілих осіб, операцій з урахуванням компетенції (підслідності) кожного суб’єкта інтегрованого управління кордонами;

підвищення рівня потенційних загроз прикордонній безпеці, зокрема терористичного характеру;

неоптимальні структура, повноваження та порядок взаємодії оперативних підрозділів та органів досудового розслідування;

недостатня швидкість обробки та передачі інформації, що не дає змоги вчасно реагувати на зміни в оперативній обстановці;

неефективна система заохочення до добровільного повернення нелегальних мігрантів;

процедура повернення не повною мірою передбачає можливість чіткого розуміння потенційними мігрантами того, що єдиним способом скористатися перевагами імміграції є дотримання норм міграційного законодавства;

відсутність процедури обов’язкового подання дипломатичними і консульськими представництвами іноземних держав інформації про ситуацію, що склалася в таких державах, для прийняття правильного рішення за заявами про надання захисту в Україні;

неналежні інфраструктура та умови для проживання осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

необхідність продовження технічного переоснащення, нарощення процедур автоматизації процесів у сфері інтегрованого управління кордонами, запровадження європейських стандартів, забезпечення розвитку інформаційного обміну між усіма суб’єктами інтегрованого управління кордонами;

забезпечення пріоритетності прав і свобод людини як визначального чинника під час діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами.

Модель інтегрованого управління кордонами включає чотирирівневу систему контролю за в’їздом та перебуванням в Україні іноземців та осіб без громадянства: у державах походження нелегальних мігрантів, у державах, що межують з Україною, у пунктах пропуску і поза ними та на території держави.

За результатами всебічної оцінки поточного стану і практики інтегрованого управління кордонами в Україні, Стратегія адаптована до політичної, економічної та соціальної ситуації в державі та враховує можливість появи нових загроз.

Зважаючи на європейську та євроатлантичну інтеграцію України, ключовим результатом Стратегії є готовність та спроможність до охорони зовнішніх кордонів Європейського Союзу в межах державного кордону України після набуття повноправного членства в Європейському Союзі.

Державний кордон України є одним із найпротяжніших в Європі - 6992,982 кілометра. Україна межує із сімома державами: чотирма державами - членами Європейського Союзу (Республіка Польща, Словацька Республіка, Угорщина, Румунія), із Республікою Молдова, Республікою Білорусь і Російською Федерацією, а також має морську ділянку державного кордону України.

Із державами - членами Європейського Союзу державний кордон України делімітовано та демарковано. Триває заключний етап демаркації українсько-молдовської ділянки державного кордону. Процес демаркації українсько-російської та українсько-білоруської ділянок державного кордону України призупинено, морську ділянку державного кордону України з Російською Федерацією, включаючи межі виключної (морської) економічної зони, не визначено. Україна докладатиме усіх зусиль для завершення договірно-правового оформлення державного кордону.

Загальна протяжність сухопутної ділянки державного кордону України становить 5637,982 кілометра, з них: з Республікою Білорусь - 1084,2 кілометра, з Республікою Польща - 542,39 кілометра, із Словацькою Республікою - 97,852 кілометра, з Угорщиною - 136,7 кілометра, з Румунією - 613,8 кілометра, з Республікою Молдова - 1222 кілометри та з Російською Федерацією - 1974,04 кілометра. Частина сухопутної ділянки державного кордону України залишається тимчасово неконтрольованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Загальна протяжність морської ділянки державного кордону України становить 731 морську милю, з яких 570 миль по Чорному морю, 135 миль - по Азовському, 26 миль - по Керченській протоці. Протяжність державного кордону України по р. Дунай - 98 миль. Площа виключної (морської) економічної зони становить майже 21,2 тис. квадратних миль. Морський пошуково-рятувальний район України займає площу понад 137 тис. квадратних кілометрів з інтенсивним судноплавством. Після окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя Російською Федерацією тимчасово неконтрольованими залишаються 527 миль морської ділянки державного кордону України, 18,6 тис. квадратних кілометрів виключної (морської) економічної зони та 35 кілометрів континентального узбережжя Азовського моря.

Україна має розвинуту мережу пунктів пропуску (станом на 1 липня 2023 р. - 235 таких пунктів). Пропуск осіб і транспортних засобів через державний кордон України здійснюється в 124 пунктах пропуску (зокрема пунктах контролю), із яких 109 - міжнародні, 5 - міждержавні і 10 - місцеві. За видами сполучення - 41 автомобільний, 32 залізничних, 28 морських, 11 повітряних, 9 річкових, 2 поромні та 1 пішохідний пункт пропуску. Інші 111 пунктів пропуску (зокрема пункти контролю) тимчасово закриті.

Повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України негативно вплинула на сферу охорони державного кордону України та призвела до:

тимчасової втрати контролю над окремими ділянками державного кордону України;

різкого зростання пасажиро-транспортного потоку на державному кордоні України із державами - членами Європейського Союзу та Республікою Молдова внаслідок виїзду значної частини громадян України за кордон та повернення іноземців до країн походження або третіх країн;

тимчасового закриття пунктів пропуску та пунктів контролю на ділянках державного кордону України із Російською Федерацією, Республікою Білорусь і центральній ділянці державного кордону України із Республікою Молдова;

блокування судноплавства в Чорному та Азовському морях;

заборони польотів цивільної авіації в повітряному просторі України;

знищення частини прикордонної, цивільної, військової, критичної інфраструктури через масовані авіаційно-ракетні удари та артилерійські обстріли;

мінування значної частини території України.

Водночас спостерігається зниження рівня протиправної діяльності на державному кордоні України, пов’язаної із нелегальною міграцією, торгівлею людьми, контрабандою наркотичних засобів і незаконним переміщенням товарів.

Основними загрозами у сфері охорони державного кордону України є:

воєнна загроза з боку Російської Федерації та Республіки Білорусь;

активна розвідувально-підривна діяльність суміжних країн, насамперед Російської Федерації;

збереження мінної небезпеки на території, де велися активні бойові дії;

присутність оперативної групи військ Російської Федерації на території Придністровського регіону Республіки Молдова та ймовірна дестабілізація суспільно-політичної обстановки в регіоні;

можливе погіршення епідемічної ситуації на фоні поширення епідемій, пандемій;

активізація транзитної нелегальної міграції до держав - членів Європейського Союзу (за умови поновлення авіаційного та морського сполучення);

можливе збільшення спроб торгівлі людьми, насамперед із категорії найбільш незахищених верств населення та постраждалих від наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України;

активізація транскордонної злочинності.

Виклики і загрози національній безпеці України у сфері охорони державного кордону України, спричинені збройною агресією Російської Федерації проти України, зумовили необхідність формування нових підходів до розвитку та модернізації системи охорони державного кордону України.

Для забезпечення майбутньої оперативної та технічної взаємодії між системами інтегрованого управління кордонами України та держав - членів Європейського Союзу важливо запроваджувати найкращі європейські практики та стандарти. Значну підтримку Україні у цьому надають Представництво Європейського Союзу в Україні, Консультативна місія Європейського Союзу, Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні, які здійснюють моніторингову функцію, надають консультативну, дорадчу та технічну підтримку, спрямовану на розвиток інтегрованого управління кордонами, удосконалення взаємодії між суб’єктами інтегрованого управління кордонами в Україні та активізацію їх співпраці з іноземними партнерами.

Співпраця із Європейським Союзом та Республікою Молдова в цілому забезпечує контрольованість спільних кордонів та розвиток торговельних зв’язків.

У зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України транскордонне співробітництво із Російською Федерацією та Республікою Білорусь фактично не здійснюється.

Розвиток співробітництва з іншими державами та міжнародними організаціями насамперед спрямований на запобігання міграційному тиску та вирішення проблематики нелегальної міграції та торгівлі людьми, а також забезпечення ефективної протидії терористичним загрозам і транскордонній злочинності. В рамках співпраці з ОБСЄ суб’єкти інтегрованого управління кордонами беруть активну участь в реалізації спільних проектів щодо підвищення спроможностей у протидії тероризму, виявленню зброї, боєприпасів, небезпечних хімічних речовин та розвитку аналізу ризиків.

Для імплементації європейських стандартів прикордонної безпеки ця Стратегія враховує 11 національно адаптованих складових інтегрованого управління кордонами, передбачених Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/1624 від 14 вересня 2016 р. про Європейську прикордонну і берегову охорону (далі - FRONTEX), про внесення змін до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/399 та про скасування Регламенту (ЄС) № 863/2007 Європейського Парламенту і Ради, Регламенту Ради (ЄС) № 2007/2004 та Рішення Ради 2005/267/ЄС, рішенням Керівної Ради FRONTEX про схвалення Технічної та оперативної Стратегії інтегрованого управління кордоном ЄС № 2/2019 від 27 березня 2019 р., рекомендаціями Компендіуму з координованого управління кордонами Всесвітньої митної організації, а також три "горизонтальні" (загальні) компоненти (права людини, підготовка персоналу, розвиток технологій та дослідження).

Права і свободи людини та громадянина гарантуються Конституцією України, а також захищаються судом. Кожний громадянин має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Крім того, Конституцією України гарантована можливість надання іноземцям та особам без громадянства притулку в порядку, встановленому законом.

Після використання всіх національних засобів правового захисту громадяни мають право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен громадянин має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних зазіхань.

Неправомірне обмеження прав і свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Посадові особи суб’єктів інтегрованого управління кордонами зобов’язані поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення.

У розрізі розвитку персоналу система професійної підготовки в цілому відповідає потребам суб’єктів інтегрованого управління кордонами щодо забезпечення кваліфікованими спеціалістами. Разом з тим динамічні зміни операційного середовища, необхідність використання сучасних технічних засобів та запровадження європейських стандартів потребують постійного удосконалення та приведення рівня підготовки персоналу у відповідність з вимогами сучасності. Основні напрями управління персоналом повинні базуватися на результатах оцінки та планування потреб у кількості кадрів та відповідної кваліфікації з урахуванням нового операційного середовища та сучасних технологій.

Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки держави, сприяння транскордонному співробітництву з урахуванням існуючих загроз необхідно забезпечити розвиток і запровадження сучасних технологій. Система інтегрованого управління кордонами повинна працювати в умовах, які постійно і швидко змінюються. Сучасний стан інформатизації системи інтегрованого управління кордонами зумовлює потребу в її подальшому розвитку та вдосконаленні шляхом продовження технічного переоснащення, нарощення процедур автоматизації всіх процесів, впровадження європейських стандартів, удосконалення інформаційного обміну між усіма суб’єктами інтегрованого управління кордонами.

Стратегічна ціль 1. Оптимізація контрольних процедур на державному кордоні України із забезпеченням належного рівня безпеки.

Завдання 1. Запровадження кращих європейських та світових практик під час проведення контрольних процедур, а саме:

запровадження сучасних технологій та механізмів обміну даними;

застосування спільного контролю та принципу "єдиної зупинки" для скорочення часу перетину державного кордону України.

Завдання 2. Підвищення рівня контрольних процедур під час перетинання державного кордону України, а саме:

проведення переоснащення технічними засобами контролю, що використовуються у пунктах пропуску;

запровадження попередніх перевірок підстав для в’їзду за допомогою електронних повідомлень;

запровадження практики автоматизації процесів ідентифікації особи та попереднього інформування про вантажі.

Завдання 3. Запровадження сучасних ІТ-рішень під час проведення контрольних процедур, а саме:

забезпечення роботи програмно-аналітичних модулів обробки інформації;

запровадження системи попередньої інформації про пасажирів (APIS та PNR);

встановлення сучасних систем автоматичного біометричного контролю;

адаптація національних систем контролю до європейських, зокрема шенгенських;

Завдання 4. Сприяння транскордонному співробітництву, а саме:

забезпечення розвитку механізмів обміну інформацією про товари з митними службами суміжних держав;

розбудова інфраструктури пунктів пропуску;

реалізація ряду пілотних проектів з електронного бронювання черги в пунктах пропуску;

застосування процедури спільного транзиту;

забезпечення функціонування програми авторизованого економічного оператора;

удосконалення механізму функціонування "єдиного вікна".

Показником виконання цілі є запровадження порядку проведення контрольних процедур на основі кращих європейських практик, який дає змогу забезпечити безпеку перетинання державного кордону України, спростити прикордонні формальності, сприяє зростанню обсягів торгівлі та транскордонних зв’язків, забезпеченню впровадження принципів "розумного кордону" і запровадженню сучасних технологій.

Охорона державного кордону України поза пунктами пропуску

Стратегічна ціль 2. Оперативне реагування на правопорушення на державному кордоні України поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Завдання 1. Модернізація системи охорони державного кордону України поза пунктами пропуску, а саме:

оптимізація організаційної структури підрозділів;

проведення перерозподілу ресурсів з метою їх раціонального використання;

забезпечення розвитку підрозділів швидкого реагування Держприкордонслужби, мобільних груп Держмитслужби та центрів збору і обробки інформації;

удосконалення системи технічного спостереження з використанням передових технологій дистанційного контролю, у тому числі безпілотних літальних апаратів, високотехнологічних засобів моніторингу;

удосконалення інженерно-технічного облаштування державного кордону України шляхом прийняття та реалізації відповідних нормативно-правових актів.

Завдання 2. Створення механізму ефективної взаємодії в інтересах охорони державного кордону України поза пунктами пропуску, а саме:

розроблення та своєчасне уточнення планів взаємодії;

забезпечення оперативного обміну інформацією;

надання відповідного доступу до відомчих баз даних;

вдосконалення механізму спільного патрулювання та проведення спільних операцій.

Завдання 3. Протидія використанню безпілотних літальних апаратів з протиправною метою, а саме:

удосконалення суб’єктами інтегрованого управління кордонами за їх компетенцією нормативно-правової бази з метою впорядкування використання повітряного простору безпілотними літальними апаратами;