1. Схвалити Стратегію державної міграційної політики України на період до 2025 року, що додається.

2. Державній міграційній службі разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати Кабінетові Міністрів України:

у тримісячний строк проект плану заходів на 2018-2021 роки з реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням;

до 31 березня 2024 р. проект плану заходів на 2024-2025 роки з реалізації зазначеної Стратегії.

В умовах глобальної інтенсифікації міграційних процесів, активної участі населення України в таких процесах зростає необхідність ефективного державного регулювання в зазначеній сфері, яке є передумовою використання позитивного потенціалу міграції з метою розвитку, мінімізації її негативних наслідків, забезпечення прав і свобод мігрантів та усього населення. У зв’язку з цим удосконалення міграційної політики повинно бути одним із пріоритетів державної політики.

Внаслідок того, що Україна одночасно є державою походження, призначення та транзиту мігрантів, територією різнохарактерних, різноспрямованих та різномасштабних міграційних потоків, забезпечення державного регулювання у сфері міграції є складним завданням, розв’язання якого потребує комплексного, системного підходу, належного фінансування, кадрового та наукового забезпечення.

Необхідність підготовки нового концептуального документа у сфері міграції обумовлена також імплементацією Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, прагненням України в перспективі набути членство в Європейському Союзі, що, крім іншого, передбачає поступове наближення політики та законодавства, у тому числі у сфері міграції, до стандартів Європейського Союзу.

Метою Стратегії є спрямування зусиль держави і суспільства на формування та реалізацію державної міграційної політики, яка б позитивно впливала на консолідацію української нації та безпеку держави, прискорювала соціально-економічний розвиток, сприяла уповільненню темпів депопуляції, стабілізації кількісного та якісного складу населення, задоволенню потреб економіки в робочій силі, відповідала міжнародним стандартам і міжнародним зобов’язанням України.

Стратегія спрямована на привернення уваги до міграційних проблем, згуртування суспільства з метою їх розв’язання, забезпечення взаємозв’язку міграційної політики з іншими сферами діяльності держави, перехід від політики реагування на внутрішні та зовнішні виклики у сфері міграції до політики прогнозування та попередження; враховує необхідність правового врегулювання і практичного вирішення проблемних питань, зумовлених та загострених широкомасштабною військовою агресією, розпочатою 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України.

Стратегію розроблено відповідно до Конституції і законів України, міжнародних зобов’язань держави, перспективних програм соціально-економічного розвитку держави.

У перші роки після здобуття Україною незалежності завдяки масовій репатріації українців, кримських татар, вихідців з України інших національностей населення держави зростало, незважаючи на негативні показники природного відтворення. Проте з часом потік репатріантів суттєво зменшився, натомість Україна зазнала втрат власного населення в результаті еміграції за кордон, що прискорює процеси депопуляції та старіння населення.

Масового характеру набув виїзд українців за кордон з метою працевлаштування, особливо в прикордонних регіонах. Як правило, такий виїзд має форму сезонної, циркулярної трудової міграції, насамперед до сусідніх держав, але інколи призводить до тривалого, багаторічного перебування мігрантів за кордоном, переважно у більш віддалених державах, поступового перетворення тимчасової трудової міграції на переселенську.

Трудова міграція, яка є найбільш масовим міграційним потоком, має різнобічний вплив на українське суспільство. З одного боку, вона зменшує напругу на ринку праці, сприяє підвищенню добробуту багатьох сімей, є джерелом валютних надходжень та нематеріальних трансферів нових знань та досвіду, які можуть сприяти розвиткові держави, проте, з іншого, - спричиняє дефіцит працівників у деяких галузях та регіонах, негативно позначається на сімейних стосунках, вихованні дітей, рівні народжуваності; заробітки мігрантів, спрямовані на споживання, провокують підвищення цін, інфляцію, зростання імпорту.

Проблемою є еміграція висококваліфікованих фахівців та молоді, у тому числі внаслідок неповернення на Батьківщину після отримання освіти за кордоном, яка зростає через політику ряду держав щодо залучення висококваліфікованих іммігрантів, молодих фахівців з числа іноземних студентів. У свою чергу, втрата Україною таких категорій працівників негативно позначається на віковій та освітньо-кваліфікаційній структурі робочої сили і може гальмувати економічне зростання.

Антитерористична операція, Операція об’єднаних сил на сході України та широкомасштабна військова агресія, розпочата 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, призводять до зростання еміграції, пошуку можливостей працевлаштування за кордоном та трансформації тимчасової трудової міграції на постійну. Це може призвести до погіршення становища українців у зарубіжних державах, остаточної втрати для України багатьох мігрантів та їх нащадків, значного зменшення обсягів валютних надходжень від мігрантів.

Недостатньо використовується економічний та інтелектуальний потенціал української діаспори за кордоном, здатної за умови належної державної підтримки та конструктивної співпраці забезпечувати реалізацію інтересів України за кордоном, сприяти розвиткові міжнародних торгово-економічних та культурних зв’язків.

Внутрішня міграція в Україні, яка могла б бути альтернативою зовнішній міграції, здійснюється поза планами і програмами регіонального розвитку. Вона спрямована до найперспективніших з точки зору умов життя та працевлаштування регіонів, насамперед до столиці, формується з найактивніших представників сільської місцевості та депресивних регіонів, що звужує перспективи їх розвитку, посилює регіональні диспропорції.

Ураховуючи соціально-економічну ситуацію, міграційна привабливість України порівняно з іншими державами, які приймають мігрантів, на сьогодні невисока. Водночас загальна міграційна криза у державах Європейського Союзу, цілеспрямовані дії держав - членів Європейського Союзу щодо врегулювання міграційних потоків та вжиття заходів до встановлення обмежень в’їзду на свою територію, в тому числі через перекриття кордонів, дає підстави стверджувати, що найближчим часом Україна може опинитися перед необхідністю швидко і гнучко реагувати на зростання інтенсивності міграційних потоків.

В Україні відсутні програми заохочення репатріації закордонних українців, вихідців з України та їх нащадків. Незважаючи на жорстку конкуренцію за кваліфіковані трудові ресурси на міжнародному ринку праці, не існує системи залучення висококваліфікованих фахівців з-за кордону, здатних сприяти інноваційному розвиткові національної економіки. Обмеженими є можливості виходу на український ринок праці найбільш підготовленої та інтегрованої частини іноземців, якими є іноземні студенти, що отримали освіту в Україні.

Ураховуючи несприятливі демографічні тенденції, скорочення чисельності населення України, імміграція є важливим засобом уповільнення депопуляції. Проте вона здатна забезпечити позитивний ефект лише за умови повноцінної інтеграції прибулих в суспільство. Разом з тим така складова міграційної політики, як інтеграція мігрантів, недостатньо розроблена. Єдина категорія мігрантів, стосовно якої Кабінетом Міністрів України затверджено плани щодо інтеграції в українське суспільство, - біженці та особи, які потребують додаткового захисту. Проте результати інтеграції біженців незначні, що є наслідком як обмежених державних ресурсів, так і неналежної уваги державних органів до цього напряму роботи.

Хоча чисельність іммігрантів в Україні порівняно з іншими державами невелика, етнічне і культурне розмаїття населення зростає. Потенційний економічний розвиток та потреба в додатковій робочій силі, тісніші зв’язки з ЄС можуть збільшити імміграцію в Україну. Це актуалізує питання щодо ставлення суспільства до мігрантів та міграції, унеможливлення всіх форм дискримінації, запобігання расизму та ксенофобії.

Залишається актуальною проблема безгромадянства осіб з неврегульованим статусом на території України, зокрема громадян колишнього Радянського Союзу (як біженців з колишніх республік СРСР, так і народжених на територіях цих колишніх республік), багато з яких не мають будь-яких документів, крім паспортів колишнього СРСР, не мають громадянства жодної держави та фактично позбавлені можливості отримати громадянство України. Це призводить до порушення їх прав, зокрема соціальних та економічних. Таким чином, виникає потреба у врегулюванні на законодавчому рівні статусу осіб, які тривалий час перебувають на території України з порушенням законодавства.

Протягом останнього десятиліття неврегульована міграція іноземців в та через Україну стала частиною загального процесу міграції. До 2015 року спостерігалася тенденція до постійного скорочення числа нелегальних мігрантів, затриманих на кордоні, а також виявлених в державі. Починаючи з 2015 року спостерігається тенденція до зростання виявлених всередині держави та на її кордонах кількості нелегальних мігрантів.

Проблема неврегульованої міграції залишається актуальною, оскільки впливає на безпеку держави, її міжнародні відносини та може загостритися в умовах широкомасштабної військової агресії, розпочатої 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, відсутності можливості здійснення контролю на значній ділянці державного кордону.

Суттєво впливає на міграційну ситуацію в Україні така категорія громадян, як внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території та районів проведення воєнних дій. Проте, зважаючи на специфіку проблематики внутрішньо переміщених осіб, це питання потребує окремого правового врегулювання.

Широкомасштабна військова агресія, розпочата 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, спричинила масовий виїзд населення за межі країни. Мільйони українців перетнули державний кордон із сусідніми країнами, велика кількість українців стали внутрішньо переміщеними особами. За дослідженнями, проведеними Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, в Україні на даний час відбувається найбільша і найшвидша криза вимушеного переміщення із часів Другої світової війни.

За рік широкомасштабної військової агресії, розпочатої 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, мільйони громадян України отримали тимчасовий притулок у державах - членах Європейського Союзу.

Значну кількість громадян України, які потрапили під окупацію, примусово вивезено до Російської Федерації, де постійно порушуються їх права, а ряд цивільних осіб Україна визволяє з місць позбавлення волі, підконтрольних Російській Федерації, шляхом обміну на російських військовополонених.

З різних причин не всі внутрішньо переміщені особи стають на облік після зміни свого місця проживання, що значно ускладнює збір інформації щодо їх кількості.

Для ведення обліку внутрішньо переміщених осіб в Україні діє Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб, відповідальним за забезпечення формування та ведення якої є Мінсоцполітики.

Офіційні дані Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб на кінець 2022 року містили інформацію про більш як 4,8 млн. осіб, що є більше, ніж чисельність населення багатьох країн Європи, зокрема таких, як Республіка Албанія, Боснія і Герцеговина, Республіка Хорватія.

На даний час провести точну оцінку людських втрат, спричинених військовими діями, неможливо, однак очевидно, що зазначені втрати можуть призвести до масштабної демографічної кризи.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 р. № 2188-IX визнано дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом проти України, геноцидом Українського народу. Доручено Голові Верховної Ради України забезпечити невідкладне надсилання заяви до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав щодо визнання вчинення Російською Федерацією геноциду Українського народу, а також злочинів проти людяності та воєнних злочинів на території України.

Широкомасштабна військова агресія, розпочата 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, завдає значної шкоди людському капіталу України, спричинила масовий відтік населення за кордон, яке, за експертними оцінками, у своїй більшості складається з жінок і дітей. Внаслідок бойових дій щодня гинуть українські воїни, а через ракетні обстріли всієї території України гине мирне населення, зокрема діти.

Така ситуація ставить під загрозу соціальний та економічний розвиток держави. Для відбудови знищених міст, відновлення зруйнованої інфраструктури i забезпечення економічного зростання Україна потребуватиме значного людського потенціалу, а тому повернення всіх громадян України, які перебувають за кордоном, є основним завданням держави. В контексті цього важливим є забезпечення проведення моніторингу вимушеної емiгpaції, вивчення найбільш гострих потреб громадян України, їx інтересів та намірів i в подальшому розроблення ефективних програм та механізмів заохочення їx до повернення.

Під час широкомасштабної військової агресії, розпочатої 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, значна частина підприємств зупинили свою діяльність, що негативно вплинуло на рівень зайнятості населення.

Однією із перешкод відновленню робочих місць може стати небажання громадян України повертатися в Україну. За результатами соціологічних опитувань, не все населення України, яке виїхало за кордон, планує повертатися на Батьківщину і вже знайшло собі роботу за кордоном.

Більшість українців, які покинули Батьківщину у зв’язку з широкомасштабною військовою агресією, розпочатою 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, мають членів родини, які залишилися в Україні. З одного боку, це може стати вагомим стимулом для повернення, а з іншого - можливістю для членів родини возз’єднатися в подальшому із своїми рідними за кордоном.

Зруйновані внаслідок широкомасштабної військової агресії, розпочатої 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, житло та інфраструктура є тими факторами, що можуть вплинути на рішення про неповернення українців на Батьківщину.

Необхідно визначити чіткі, прості і прозорі механізми відшкодування завданих громадянам України і бізнесу збитків, стимулюючі фінансові інструменти залучення зовнішніх інвестицій для відновлення країни.

Разом з тим одним із факторів, що потенційно сприятиме поверненню українців на Батьківщину, стали євроінтеграційні процеси в Україні, які сприяють покращенню системи державного управління, підвищенню стандартів життя в Україні та реальному захисту прав українців.

Так, за чотири місяці від початку широкомасштабної військової агресії, розпочатої 24 лютого 2022 р. Російською Федерацією проти України, Україна отримала статус держави-кандидата на членство в Європейському Союзі, а в серпні 2022 р. набула статусу країни - спостерігача в рамках Європейської міграційної мережі.

Стратегія заснована на таких принципах реалізації державної міграційної політики:

верховенство права;

захист прав людини та основних свобод;

прозорість діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

запобігання і боротьба з усіма формами та проявами расизму, ксенофобії та пов’язаної з ними нетерпимості;

неприпустимість будь-яких форм дискримінації;

заохочення культурного розмаїття;

сумісність міграційної політики з іншими сферами діяльності держави;

координація та співробітництво на державному, регіональному та місцевому рівні;

активне залучення громадських партнерів, наукових кіл, міжнародних організацій;

наукова обґрунтованість рішень, які приймаються;

гнучкість, що передбачає періодичне коригування тактичних завдань та заходів з метою досягнення стратегічних цілей.

Стратегія розглядає реалізацію міграційної політики як системне виконання сукупності завдань і заходів з метою досягнення визначених цілей у сфері міграції відповідно до законодавства та з урахуванням загальноприйнятих міжнародних стандартів.

Ціль 1. Знизити адміністративні бар’єри для свободи пересування населення України

Основними завданнями у процесі зниження адміністративних бар’єрів для свободи пересування населення України є створення зручних систем: обліку населення; декларування та реєстрації місця проживання; видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Системи повинні бути побудовані з дотриманням гарантованих Конституцією України заборони втручання в особисте та сімейне життя, захисту персональних даних, інших прав і свобод людини.

Облік населення України

Наповнення Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами забезпечить:

запровадження системи ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства під час оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, що унеможливить використання недостовірної інформації про особу;

накопичення актуальної інформації у сфері міграції, проведення її оперативного аналізу, що дасть змогу оптимізувати управління міграційними процесами.

Інформаційно-комунікаційна інфраструктура, яку буде запроваджено, повинна сприяти полегшенню і спрощенню порядку надання адміністративних послуг населенню. Для створення безпечної та надійної інформаційної системи обліку населення України необхідно:

забезпечити оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, із застосуванням системи ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства;

забезпечити високий рівень якості та надійності даних, які обробляються в Реєстрі, без їх дублювання або збереження копій в інших реєстрах;

удосконалити механізм обміну між державними органами інформацією, яка зберігається в Реєстрі та інших реєстрах (списках), знеособлення таких персональних даних та передачі їх для обробки до аналітичної підсистеми єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами.

Декларування та реєстрація місця проживання

Система декларування/реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб повинна містити точні дані про кількість населення адміністративно-територіальних одиниць для планування витрат на обслуговування інфраструктури та розрахунку кількості споживачів адміністративних послуг. На сьогодні система використовується також для виконання деяких соціальних програм, ведення офіційного листування з особою або вручення офіційної кореспонденції від органів державної влади.

Для забезпечення ефективної і зручної для населення системи декларування/реєстрації місця проживання слід передбачити:

усунення наявних факторів, які призводять до небажання власника і користувача житла декларувати/реєструвати місце проживання, зокрема завершення процесів приватизації житла в державі, повне скасування зв’язку між комунальними платежами та кількістю осіб, які задекларували/зареєстрували своє місце проживання;

зменшення залежності надання медичних, адміністративних та інших послуг від задекларованого/зареєстрованого місця проживання шляхом надання доступу до послуг у відповідному органі державної влади будь-якої адміністративно-територіальної одиниці;

формування та ведення реєстрів територіальних громад з урахуванням даних адресно-довідкових підрозділів ДМС;

розроблення в рамках розвитку електронного урядування i надання адміністративних послуг в електронній формі, електронної реєстрації (декларування) свого місця проживання без відвідування відповідного органу державної влади.

Захист документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи

Підвищення рівня безпеки документів для виїзду за кордон (далі - проїзні документи) розширить можливості для скорочення неврегульованої міграції, боротьби з транснаціональною злочинністю і тероризмом. У контексті підвищення рівня безпеки документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та процедури їх видачі Україна повинна забезпечити:

видачу біометричних проїзних документів, які відповідають стандартам Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), у тому числі в консульських установах України за кордоном;

високий рівень інтегрованості та безпеки під час подання заяв, персоналізації і отримання проїзних документів, а також документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи та є підставою для видачі проїзних документів (далі - первинні документи);

швидку та систематичну передачу інформації про викрадені та втрачені паспорти та інші проїзні документи до баз даних Інтерполу з викрадених та втрачених паспортів.

Україна має успішний досвід використання найсучаснішого обладнання і технологій для виробництва захищених проїзних документів. Біометрія дає змогу усунути можливості для підроблення та шахрайських маніпуляцій після видачі документа. Разом з тим процедури подання та обробки заяв для видачі проїзних документів та первинних документів є вразливою ланкою підвищеної безпеки біометричних проїзних документів.

Зазначене вимагає введення прозорих і спрощених процедур, чіткого розподілу обов’язків і функцій уповноважених посадових осіб, високого рівня автоматизації і контролю доступу до даних, довільного порядку розгляду посадовими особами заяв суб’єктів звернень, а також інших заходів безпеки та боротьби з корупцією з метою усунення можливостей внесення недостовірної інформації у виданий документ.

Подальше вдосконалення процедур видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, повинно передбачати прискорення процесу видачі документів і підвищення стандартів обслуговування, зниження навантаження на персонал, запровадження принципу "єдиного вікна". З огляду на викладене доцільним є:

поетапне переведення в електронний вигляд документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, на паперових носіях, впровадження нових стандартів і процесів;

оптимізація кількості підстав для відмови у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, спрощення їх перевірки;

розгляд доцільності спрощення або скасування дозвільної процедури виїзду/залишення на постійне проживання за кордоном громадян України;

запровадження процедури оперативного повідомлення про втрату документа, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України чи спеціальний статус особи, власником документа для невідкладного внесення запису в Реєстр;

забезпечення оперативного обміну інформацією про викрадені та втрачені документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, між відповідними органами виконавчої влади України та її передачі до баз даних Інтерполу з викрадених та втрачених паспортів;

надання можливості перевірки на офіційному веб-сайті ДМС чинності виданих в Україні документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи (дійсний - недійсний), шляхом вводу номера документа для перевірки без розкриття будь-якої іншої персональної інформації власника документа;

участь України в системах PRADO (публічний реєстр документів, що посвідчують особу, та проїзних документів, розміщений на офіційному веб-сайті Ради Європейського Союзу) і FADO (он-лайн база даних справжніх і підроблених документів) шляхом надання інформації про зразки та особливості безпеки виданих в Україні документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та проїзних документів, а також шляхом надання доступу до українського веб-сайту недійсних документів;

поетапне впровадження видачі паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм, до якого вноситься засіб аутентифікації (електронний цифровий підпис), з метою використання для он-лайн ідентифікації під час надання адміністративних послуг в електронній формі та в рамках розвитку електронного урядування;

розроблення відповідних навчальних програм з підвищення кваліфікації для посадових осіб, які займаються видачею та обміном біометричних документів, з питань безпеки біометричних проїзних документів і виявлення фальсифікації первинних документів;

підвищення рівня обслуговування під час оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, шляхом створення системи електронної черги та зручних місць для очікування;

поступове забезпечення територіальних органів з видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, портативними пристроями для зняття відбитків пальців, підпису і зображення особи для виїзду працівників таких територіальних органів до місця перебування осіб, які через свої обмежені фізичні можливості не можуть бути особисто присутніми в територіальному органі для подання заяви.

Ціль 2. Зменшити негативні наслідки еміграції з України та збільшити її позитивний вплив на розвиток держави

Еміграція, а також її негативні наслідки не можуть бути зменшені шляхом прямого законодавчого та (або) адміністративного регулювання. Зазначені питання можуть бути врегульовані шляхом поступового усунення економічних, соціальних та інших факторів суспільного життя, що призводять до еміграції. Водночас певних результатів можна досягнути в рамках таких завдань міграційного характеру: розвиток можливостей для тимчасового легального працевлаштування за кордоном як альтернативи постійній еміграції; просування програм освітнього обміну; підвищення рівня обізнаності громадськості щодо можливостей міграції, включаючи зворотну; забезпечення захисту прав громадян України, які працюють і проживають за кордоном. Такі завдання передбачають підтримку мігрантів протягом всього міграційного циклу (перед від’їздом, під час перебування за кордоном та після повернення).

Розвиток можливостей для тимчасового легального працевлаштування за кордоном

Введення різних цільових схем сезонного та тимчасового працевлаштування українців за кордоном повинно бути корисним як для України, так і для держав призначення. Такі міграційні процеси повинні засновуватися на принципах права, створювати сприятливе середовище для повернення громадян та можливості реалізації ними набутих знань. Для збільшення можливостей тимчасового легального працевлаштування за кордоном як альтернативи постійній еміграції слід:

активізувати переговорний процес щодо укладення угод про соціальне забезпечення з державами, заінтересованими в організованій тимчасовій міграції українських фахівців, включаючи гарантії захисту їх прав, допомогу держав працевлаштування в реінтеграції українців, які повертаються;

орієнтувати діяльність суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном, на сприяння сезонній та циркулярній міграції.

Просування програм освітнього обміну

Просування програм освітнього обміну повинно здійснюватися через реалізацію права на академічну мобільність.

Підвищення рівня обізнаності громадськості щодо можливостей міграції

Підвищення рівня обізнаності громадськості щодо можливостей міграції є ефективним інструментом сприяння легальній міграції, а також запобігання неврегульованій міграції та торгівлі людьми. Громадяни України повинні бути поінформовані як про існуючі можливості для легального працевлаштування за кордоном, особливості міграційного законодавства держав призначення, так і про можливі ризики, пов’язані з неврегульованим статусом. Для цього можуть використовуватися офіційні веб-сайти заінтересованих органів державної влади, зв’язки з українською діаспорою, безкоштовна соціальна реклама в Інтернеті тощо.

Забезпечення захисту прав громадян України, які працюють і проживають за кордоном

Для забезпечення захисту прав громадян України, які працюють та проживають за кордоном, необхідно:

забезпечити проведення постійного діалогу з державами - членами Європейського Союзу та іншими державами з питання щодо захисту прав трудових мігрантів - громадян України, а також щодо продовження процесу укладення міжнародних договорів з питань соціального захисту та пенсійного забезпечення з основними державами призначення для українських трудових мігрантів, включаючи питання про переведення пенсій і врахування сукупного страхового стажу, набутого на території України та держав працевлаштування;

забезпечити пропагування серед мігрантів права на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування;

провести роботу з актуалізації договірної бази двосторонніх міжнародних договорів України з питань трудової міграції та активізувати співробітництво з іноземними державами, до яких спрямовані потоки трудової міграції з України;

забезпечити реалізацію положень Закону України "Про зовнішню трудову міграцію", яким врегульовано питання щодо реінтеграції громадян України;

переглянути розподіл обов’язків між уповноваженими органами державної влади, заходів і завдань;

забезпечити надання консульськими установами України в державах, де постійно проживає або тимчасово перебуває значна кількість громадян України, якісних послуг трудовим мігрантам із захисту їх соціальних та економічних прав;

надавати мігрантам через дипломатичні представництва за кордоном, інформаційні центри та офіційні веб-сайти органів державної влади в Україні інформацію про їх права та обов’язки;

спростити порядок ведення дипломатичними установами України консульського обліку громадян України;

підтримувати тісний зв’язок з організаціями мігрантів для надання допомоги в налагодженні культурного життя, української освіти та виховання в громадах трудових мігрантів за кордоном;

надавати підтримку сім’ям мігрантів, які залишаються на Батьківщині, насамперед дітям, особам похилого віку;

передбачити здешевлення вартості переказів зароблених за кордоном коштів в Україну.

Ціль 3. Створити необхідні умови для повернення та реінтеграції в українське суспільство громадян України, які є трудовими мігрантами та/або яким надано за кордоном тимчасовий захист

Для сприяння поверненню українських трудових мігрантів та громадян України, яким надано за кордоном тимчасовий захист, необхідно підвищити можливості освітнього і трудового розвитку в Україні, створити привабливі соціально-економічні та інфраструктурні умови для громадян України та інформувати про них, а також посилити зв’язки з Україною для того, щоб мігранти та громадяни України, які тимчасово перебувають за кордоном, мали можливість брати участь у житті держави.

Добровільне повернення громадян України, які тимчасово перебувають за кордоном, зокрема, потребуватиме формування нової політики партнерської взаємодії України та Європейського Союзу щодо повернення в Україну її громадян. Для формування та реалізації реінтеграційної політики необхідна злагоджена взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування на різних рівнях та у різних сферах.

Заохочення повернення мігрантів та їх реінтеграція в українське суспільство повинно передбачати:

механізм надання інформаційно-консультативної допомоги громадянам України, які повертаються в Україну за процедурою добровільного повернення, видворення або в порядку реадмісії, а також налагодження співробітництва з громадськими об’єднаннями щодо надання правової та іншої допомоги;

канали передачі інформації трудовим мігрантам з України, a також закордонним українцям, у тому числі щодо можливостей працевлаштування та наявних соціальних послуг в Україні;

підвищення рівня фінансової грамотності громадян України, які повертаються в Україну, з метою більш ефективного використання ними грошових переказів та заощаджень для інвестування, відкриття та розвитку бізнесу;

чітке розмежування повноважень та координацію дій державних установ щодо питань реінтеграції;

систему збору даних про мігрантів, що повернулися до держави, та їх потреби у соціальній та економічній реінтеграції;

затвердження якісних та кількісних індикаторів досягнення реінтеграції, визначення пріоритетів за загальнодержавними та регіональними принципами;

загальнодержавні та регіональні (для регіонів, охоплених найбільш масовою еміграцією) програми сприяння поверненню з відповідним фінансуванням.

З метою заохочення повернення українських мігрантів необхідно опрацювати питання щодо можливості запровадження державної системи кредитування реемігрантів, які бажають відкрити власну справу, податкових пільг для тих, що вкладають зароблені за кордоном кошти у власну справу, а також заходів, спрямованих на підтримку адаптації дітей реемігрантів до української системи освіти, включаючи дистанційне навчання за українськими навчальними програмами, зокрема вивчення української мови за кордоном, після повернення - додаткові навчальні програми, спрямовані на полегшення навчання в Україні, сприяння доступу до проходження зовнішнього незалежного оцінювання.

Необхідно прийняти комплекс рішень для запобігання створенню сприятливих умов для легалізації та проживання в Україні осіб, які брали участь у бойових діях на стороні держави-агресора, зокрема з метою уникнення відповідальності за скоєні злочини проти Українського народу.

Ціль 4. Сприяти легальній міграції в Україну, узгодженій із соціальною політикою та економічним розвитком держави

Формування міграційної політики, що сприяє легальній міграції в Україну, передбачає такі завдання: урахування міжнародних стандартів та кращих європейських практик; узгодженість з економічною та демографічною політикою держави; заохочення репатріації в Україну.

Вільне пересування іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають в Україні, а також реалізація права на тимчасове або постійне проживання та працевлаштування не повинні підпадати під дію необґрунтованих бюрократичних та дискримінаційних обмежень. Для цього необхідно модернізувати відповідні процедури з урахуванням міжнародних стандартів та кращих європейських практик, включаючи:

отримання дозволу на імміграцію на основі законного та безперервного проживання на території України протягом певного періоду часу;

врегулювання порядку видачі проїзного документа з гуманітарних причин для іноземців, які тимчасово або постійно проживають на території України, в тих випадках, коли він/вона не має паспортного документа іноземця або рівноцінного проїзного документа його/її держави (або якщо цей документ було втрачено чи знищено), а також у зв’язку з об’єктивно обґрунтованими причинами, за яких особа не може отримати новий документ від компетентних органів його/її держави громадянства (походження);

поступову систематизацію національного імміграційного законодавства в рамках формування Міграційного кодексу України, яким будуть врегульовуватися всі питання міграції;

створення в рамках розвитку єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами реєстру для автоматизованої обробки заяв, прийняття рішень про надання (відмову в наданні), продовження (відмову в продовженні) або скасування наданих посвідок на тимчасове та постійне проживання.