1. Схвалити Концепцію Державної цільової національно-культурної програми "Єдність у розмаїтті" на період до 2034 року, що додається.

Визначити Державну службу з етнополітики та свободи совісті державним замовником Програми.

2. Державній службі з етнополітики та свободи совісті за участю заінтересованих органів державної влади розробити та подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової національно-культурної програми "Єдність у розмаїтті" на період до 2034 року.

Повага до етнічного розмаїття, прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України, усвідомлення значущості зваженої і всебічно обґрунтованої етнополітики вкорінені в історичному досвіді Українського народу, набутого протягом тривалої боротьби за свободу, справедливість і людську гідність. Від часів утворення Української Народної Республіки така політика є важливою складовою українського державотворення. Українцям вдалося спростувати поширене уявлення про те, що нібито піднесення національної свідомості народу спричиняє загострення його відносин з національними меншинами. Визвольні змагання XX століття і збройна агресія Російської Федерації проти України (далі - збройна агресія) XXI століття супроводжувалися консолідацією українців різної етнічної ідентичності та релігійних переконань для участі у відсічі ворогові, подоланням руйнівного впливу колонізаційних асиміляційних політик, послідовним утвердженням прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України.

Принципи належного забезпечення прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України займають чільне місце у національному законодавстві незалежної України. Згідно із статтею 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин (спільнот) України. Ключова роль держави у захисті прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України передбачається насамперед Законами України "Про національні меншини (спільноти) України" і "Про корінні народи України". Захист і забезпечення прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України згідно з міжнародними, зокрема європейськими, стандартами прав людини є однією із стратегічних цілей Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2021 р. № 119. Цілі державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України передбачають зміцнення загальнонаціональної єдності та забезпечення мультикультурності українського суспільства, утвердження норм міжетнічної толерантності та взаємної поваги, суспільної інтеграції українського суспільства. Відповідно до визначення, запропонованого Люблянськими рекомендаціями Верховного комісара з питань національних меншин Організації з безпеки і співробітництва в Європі, інтеграцію суспільства слід тлумачити як динамічний процес із залученням багатьох учасників, що сприяє ефективній участі всіх членів суспільства в економічному, політичному, соціальному і культурному житті та підтримує інклюзивне відчуття приналежності на національному та локальному рівні усіх членів суспільства.

Підтримка національних меншин (спільнот) та корінних народів України також є складовою міжнародних зобов’язань України в межах таких міжнародних документів, як Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 року, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року, Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів 2007 року, Декларація Організації Об’єднаних Націй про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин 1992 року, Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження 2005 року.

Крім того, зміцнення поваги до прав людини та основоположних свобод, зокрема прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот), недискримінації осіб, які належать до меншин, і поваги до різноманітності є складовою зобов’язань України в межах Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Європейська Комісія рекомендувала надати Україні статус кандидата на членство у Європейському Союзі з урахуванням того, що зроблено окремі кроки, зокрема в контексті забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот): "завершити реформу правової бази для національних меншин, яка зараз готується, згідно з рекомендаціями Венеційської комісії, і прийняти механізми її негайного та ефективного впровадження".

З огляду на зазначене поточними проблемами, на розв’язання яких спрямована Державна цільова національно-культурна програма "Єдність у розмаїтті" на період до 2034 року (далі - Програма), є:

необхідність забезпечення сталих і прозорих інституцій, механізму належної міжвідомчої комунікації та взаємодії з громадськістю під час формування та реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України, що зумовлено, зокрема:

- недостатнім рівнем інституційного потенціалу компетентних органів державної влади на загальнодержавному та регіональному рівні для забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України відповідно до Законів України "Про національні меншини (спільноти) України", "Про корінні народи України", міжнародних стандартів та з урахуванням регіональної специфіки;

- наявністю проблем інституційного потенціалу та стійкості громадських об’єднань національних меншин (спільнот) та корінних народів України у перспективі їх сталого і довготривалого розвитку, посилення їх участі у формуванні та реалізації державної етнополітики на загальнонаціональному та регіональному рівні;

- необхідністю виділення державними інституціями надійних, стійких і довгострокових фінансових та кадрових ресурсів для ефективної реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України на загальнодержавному та регіональному рівні, підтримки громадських об’єднань національних меншин (спільнот) з метою надання допомоги щодо реалізації своїх ініціатив та здійснення заходів, пов’язаних із забезпеченням визначених прав, інтеграцією українського суспільства;

необхідність ефективного забезпечення та захисту прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України, що ґрунтується на принципах поваги до різноманітності, запобігання та протидії дискримінації, суспільної інтеграції відповідно до міжнародних стандартів, що додатково зумовлено:

- стабільним середнім рівнем поширеності етнічних упереджень (за шкалою Е. Богардуса) в українському суспільстві, за даними дослідження Київського міжнародного інституту соціології, який станом на жовтень 2022 р. становив 3,99 бала з 7;

- необхідністю удосконалення правового механізму для запобігання та протидії дискримінації, зокрема за етнічною, мовною, релігійною та расовою ознаками;

необхідність подолання викликів і негативних наслідків збройної агресії, яка посилила загрози і виклики збереження для унікальних етнічних культур України, нечисленні носії яких були змушені полишити території традиційного проживання внаслідок активних бойових дій і тимчасової окупації, а отже, вже не мають тих можливостей спільного збереження культури, які дає проживання поряд і постійна взаємодія. Вирішення зазначеного питання актуалізує потребу в:

- веденні обліку та можливості відновлення об’єктів та місць історичного, культурного та релігійного значення для національних меншин (спільнот) та корінних народів України, які зазнали пошкоджень;

- оновленні даних щодо демографічних змін серед національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

- підтримці громадських об’єднань національних меншин (спільнот) та корінних народів України, які провадять свою діяльність в адміністративно-територіальних одиницях, на територіях яких відбувалися бойові дії або які були деокуповані, з метою забезпечення здійснення прав та відновлення умов для провадження ними ефективної діяльності;

- подоланні травм досвіду війни, сприянні здійсненню заходів подальшої суспільної інтеграції та міжкультурного діалогу на територіях, де відбувалися бойові дії або які були деокуповані, відновленні втрачених з огляду на бойові дії комунікаційних зв’язків серед національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

необхідність подолання наслідків російської насильницької асиміляційної політики, яку можна визначити як публічні чи таємні заходи із застосування державного апарату примусу, спрямовані на маргіналізацію та викорінення української або іншої етнічної, мовної, релігійної самобутності та самоідентифікації на користь російської. До зазначених наслідків належить, зокрема:

- втрата носіїв мов національних меншин (спільнот) та корінних народів України, можливостей вивчати та застосовувати рідні мови, звуження сфери їх використання;

- втрата автентичних імен та найменувань;

- відсутність перекладів на українську мову, на мови національних меншин (спільнот) та корінних народів України текстів, що мають особливе значення для задоволення релігійних та інших культурних потреб;

- недостатня доступність освіти різних рівнів українською мовою, мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

- недостатність можливостей провадити наукову, мистецьку та релігійну діяльність українською мовою, мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

- сприйняття національними меншинами (спільнотами) історії України та власної історії в українському суспільстві та за його межами крізь призму російської історіографії;

- значна частка представленості у публічному просторі символів та місць пам’яті, які відображають російську культуру та російський імперський історичний наратив, одночасно з нехтуванням локальною історією, маргіналізацією української історії та культури, історії та культур національних меншин (спільнот) та корінних народів України, які традиційно проживали на відповідній території.

Таким чином, забезпечення належних можливостей реалізації прав національних меншин (спільнот), корінних народів України, втілення принципів єдності в розмаїтті та суспільної інтеграції в Україні має як вимір імплементації міжнародних стандартів, що відповідає європейському курсу України, так і кілька унікальних обставин, що потребують належного врахування під час формування та реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України.

Протягом останніх років в Україні було зроблено ряд позитивних інституційних кроків, зокрема на центральному рівні, щодо удосконалення державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України, а саме:

запроваджено підтримку окремих проектів національних меншин (спільнот) та корінних народів України у межах загальнодоступних грантових програм Українського культурного фонду;

забезпечено створення теле- та радіопрограм про та для національних меншин (спільнот) у межах роботи Координаційного центру мовлення національних меншин АТ "НСТУ" (з осередками мовлення в регіонах);

розпочала роботу ДЕСС, завдяки чому, зокрема, було відновлено функціонування профільного моніторингового та дорадчого експертного механізму у межах членства України в Раді Європи та Організації Об’єднаних Націй;

посилено процеси діалогу з міжнародними партнерами та розширено мережу контактів з громадськими об’єднаннями національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

МОН продовжило підтримку друку підручників мовами національних меншин (спільнот) і можливостей здобуття освіти рідною мовою, вивчення рідної мови, включило в типову освітню програму 5 і 6 класів Нової української школи предмет "Культура добросусідства", спрямований на розвиток громадянської, міжкультурної освіти та підвищення порозуміння і толерантності у ставленні до представників національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

МВС, Національна поліція, СБУ та Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини удосконалили механізм оперативного реагування на випадки дискримінації та спроб розпалювання ворожнечі на етнічному чи релігійному ґрунті;

Український інститут національної пам’яті сприяв реалізації різних проектів відновлення та збереження історичної пам’яті про події, важливі для різних національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

ухвалено стратегічні рамкові документи у сфері національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України, зокрема Стратегію розвитку кримськотатарської мови на 2022-2032 роки та Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року.

Досвід збройної агресії додатково акцентував, що Україна має розвинену мережу громадських об’єднань національних меншин (спільнот) та корінних народів України із значною спроможністю до міжнародного партнерства та мобілізації внутрішніх ресурсів. Відповідно має значний потенціал об’єднання зусиль органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства у відновленні України після трагічного досвіду вторгнення Російської Федерації, у реалізації цінностей Конституції України та цілей державної політики, спрямованої на практичне втілення принципу єдності в розмаїтті та інтеграції українського суспільства.

Однак, незважаючи на окремі важливі державні заходи і інституційний механізм, державній етнополітиці протягом тривалого часу були властиві деякі характеристики, що стали причинами виникнення окреслених раніше проблем, зокрема:

тривала відсутність чіткої стратегії, пріоритетів та цілей державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України, відсутність модернізованого рамкового законодавства (до 2022 року), а також механізму реалізації та захисту прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

переважно низький рівень пріоритезації питань державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України, зокрема на регіональному та місцевому рівні;

недовготривалий час існування, низький кадровий потенціал, слабкі організаційні та функціональні можливості органів державної влади, які у попередні періоди забезпечували формування та реалізували державну політику у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України;

відсутність сталого, достатнього та пропорційного етнонаціональній ситуації фінансування державної політики і заходів у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України на центральному, регіональному та місцевому рівні з метою збереження і розвитку самоідентифікації національних меншин (спільнот) та корінних народів України, інтеграції українського суспільства, особливо в умовах збройної агресії та поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;

відсутність актуальних і детальних даних про кількість осіб, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України, їх мовної та релігійної ідентичності (останній Всеукраїнський перепис населення проводився у 2001 році), а також з окремих питань, пов’язаних із забезпеченням їх прав на регіональному рівні. Наявність зазначених даних є необхідною умовою належного формування державної політики у відповідних сферах;

відсутність системних інструментів для підтримки інституційного розвитку громадських об’єднань національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

недостатня кількість та фрагментарний характер ініціатив і проектів, спрямованих на інтеграцію українського суспільства, захист прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України, підвищення широкої громадянської обізнаності про внесок та необхідність розвитку ідентичності національних меншин (спільнот) та корінних народів України;

відсутність системної державної підтримки для ряду унікальних культур та мов, яким загрожує зникнення, зокрема караїмської, кримчацької, надазовських греків, гагаузької, критичне становище яких інтенсифікувалося з початком збройної агресії;

відсутність заходів щодо посилення державної підтримки вразливих груп національних меншин (спільнот) та корінних народів України, у тому числі тих, які страждають від таких численних факторів дискримінації, як стать, вік тощо;

необхідність розроблення комплексу заходів для усунення наслідків збройної агресії, що ґрунтується на плані відновлення України та охоплює політику суспільної інтеграції, зокрема в контексті забезпечення прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України.

Необхідність розв’язання проблеми програмним методом випливає із наведеного огляду ситуації, комплексу причин її виникнення та визначення одним із пріоритетів держави на шляху до збереження загальнонаціональної єдності та поступу в напрямі європейської інтеграції. Програмний метод забезпечить комплексний підхід під час вирішення окреслених питань, які не можуть бути розв’язані засобами територіального чи галузевого управління та які потребують державної підтримки, належної координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Його застосування дасть змогу охопити впровадження різних заходів державної політики у сфері міжнаціональних відносин, національних меншин (спільнот) та забезпечення прав корінних народів України на національному та регіональному рівні, зокрема у сферах освіти, культури, медіа, участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, соціально-економічному житті тощо. Використання програмного методу, належна міжвідомча координація та багаторічне стабільне фінансування надасть можливість:

розробити та забезпечити дієвість механізму реалізації положень оновленого законодавства у сфері національних меншин (спільнот), забезпечення прав корінних народів України;

впровадити системні рішення для соціально незахищених груп та вразливих осіб, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України і які зазнали впливу численних факторів дискримінації;