1. Схвалити Національну стратегію із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, що додається.

2. Міністерству розвитку громад та територій разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади:

у тримісячний строк розробити та подати Кабінетові Міністрів України проект плану заходів з реалізації Національної стратегії на 2021-2022 роки, схваленої цим розпорядженням;

починаючи з 2022 року розробляти та подавати Кабінетові Міністрів України проект дворічних планів заходів з реалізації Національної стратегії, схваленої цим розпорядженням.

Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Разом з тим перед багатьма громадянами України стоїть ряд бар’єрів у реалізації своїх прав, отриманні доступу до публічних послуг та повноцінної участі у культурному, політичному та суспільному житті. Ці бар’єри наявні у різних сферах - від безперешкодного доступу до громадських та житлових будівель до працевлаштування чи культурного життя. Відсутність безбар’єрного середовища не лише створює проблеми для мільйонів громадян, але і призводить до загального погіршення добробуту кожної людини.

Повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України загострила і до цього нерозв’язані проблеми у загальному доступі до інфраструктури (як фізичної, так і цифрової), а також спричинила появу нових потреб та викликів для різних суспільних груп у кожній сфері життя, зокрема ускладнений доступ до громадського транспорту та об’єктів фізичного оточення, об’єктів фонду захисних споруд, отримання інформації людьми з обмеженими можливостями, веб-сайти, додатки, мобільні застосунки не адаптовані для всіх категорій громадян, нові бар’єри у доступі до освіти, роботи, суспільне несприйняття. Недостатній рівень забезпечення статистичними даними не дає змоги точно визначити кількість людей, які щодня стикаються з тими чи іншими бар’єрами та, як наслідок, ускладнює процес формування та реалізації державної політики для усунення цих бар’єрів.

Ця Стратегія розроблена відповідно до принципів та інструментів методології управління, орієнтованого на результат, спрямована на сталий, інклюзивний розвиток і забезпечення доступності та людиноцентричності у всіх сферах життєдіяльності суспільства, розв’язання наявних проблем та задоволення потреб різних суспільних груп шляхом виконання визначених завдань та досягнення поставлених цілей.

Під час розроблення цієї Стратегії проаналізовано ряд найкращих міжнародних практик створення безбар’єрного простору, зокрема держав - членів Європейського Союзу, Канади, Японії, Великобританії, США.

Ця Стратегія відповідає змісту Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII, узгоджується з європейським і євроатлантичним курсом України, а також ключовими документами створення безбар’єрного простору, зокрема Конвенцією про права осіб з інвалідністю, ратифікованою Законом України від 16 грудня 2009 р. № 1767-VI, Європейською соціальною хартією (переглянутою), ратифікованою Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137-V, Конвенцією Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, зобов’язаннями України щодо вступу до Європейського Союзу, міжнародною ініціативою "Партнерство Біарріц".

Положення цієї Стратегії враховують всі напрацьовані раніше програмні документи в Україні, зокрема щодо створення безбар’єрного середовища для осіб з інвалідністю, розвитку молоді, захисту прав людини, подолання нерівності (у тому числі гендерної).

Ця Стратегія складається з двох основних рівнів - рамкових умов безбар’єрності та стандартів безбар’єрності.

Перший рівень визначає доступність для людини фізичної, інформаційної та цифрової інфраструктури, участь у суспільно-політичних процесах та можливості самореалізації.

Другий рівень фокусується на створенні умов для безбар’єрності в сферах освіти та економічної діяльності (зайнятості та підприємництва).

У цій Стратегії терміни вживаються в такому значенні:

безбар’єрність - загальний підхід до формування та імплементації державної політики для забезпечення безперешкодного доступу всіх груп населення до різних сфер життєдіяльності;

гендерна рівність - рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дає змогу жінкам і чоловікам брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства;

доступність - забезпечення рівного доступу всім групам населення до об’єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку, інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об’єктів та послуг у міському та сільському середовищі;

об’єкти фізичного оточення - будівлі і споруди, об’єкти благоустрою та транспортної інфраструктури;

стала мобільність - організація переміщення людей для зниження рівня впливу на навколишнє природнє середовище, що передбачає розвиток інтегрованої системи громадського транспорту, мережі пішохідних та велосипедних шляхів;

універсальний дизайн - дизайн об’єктів фізичного оточення, програм та послуг, максимально придатний для використання всіма групами населення без необхідності додаткової адаптації чи спеціального дизайну. Універсальний дизайн не виключає допоміжних пристроїв для конкретних груп осіб з інвалідністю.

Метою цієї Стратегії є створення безперешкодного середовища для всіх суспільних груп, забезпечення рівних можливостей кожній людині реалізовувати свої права, отримувати послуги на рівні з іншими шляхом інтегрування фізичної, інформаційної, цифрової, суспільної, громадянської, економічної та освітньої безбар’єрності до всіх сфер державної політики.

Очікуваними результатами реалізації цієї Стратегії є визначення та суспільна підтримка стратегічного курсу держави у сфері створення безбар’єрного простору, послідовна реалізація якого дасть можливість кожній людині:

отримати безперешкодний доступ до об’єктів фізичного оточення і транспорту;

отримати можливість безперешкодного пересування на рівні територіальної громади, районному, обласному, міжобласному рівні;

отримувати інформацію у доступний спосіб;

отримати спрощений доступ до цифровізованих та аналогових адміністративних, соціальних та інших видів послуг;

володіти необхідними навичками та знаннями для отримання послуг і інформації в різних форматах;

отримати рівні умови участі у всіх сферах суспільного життя;

отримувати якісні соціальні, освітні, комунальні, транспортні, фінансові, правничі, безпекові, адміністративні послуги, а також послуги у сфері громадського здоров’я, охорони здоров'я, цивільного захисту та медіа-послуги;

отримати рівні можливості для піклування про своє здоров’я, занять фізичною культурою та спортом;

отримати рівні можливості для культурного, мистецького та/або креативного вираження, провадження культурної та творчої діяльності, доступу до культурних послуг, культурних цінностей, об’єктів культурної спадщини та інформації про них;

брати участь у політичних процесах та громадській діяльності, зокрема молоді;

мати належний захист прав людини, включаючи права жінок і чоловіків, хлопчиків та дівчат, зокрема осіб з інвалідністю;

отримати рівні можливості та вільний доступ до освіти, в тому числі освіти протягом життя;

отримати можливості у сфері зайнятості, а також провадження підприємницької діяльності.

У результаті реалізації цієї Стратегії:

безбар’єрність стане наскрізним принципом державної політики та включатиметься до всіх довгострокових рішень та програм на національному та місцевому рівні;

кошти державного та місцевих бюджетів спрямовуватимуться на придбання товарів, робіт та послуг, що відповідають принципам безбар’єрності;

буде отримано актуальну інформацію про стан доступності будівель, інфраструктури, транспорту, інформації, електронних публічних послуг для планування програм та інвестицій в створення безперешкодного середовища;

будуть затверджені та запроваджуватимуться стандарти доступу до товарів та послуг, що пропонуються приватним сектором.

Усі об’єкти фізичного оточення повинні бути доступними для всіх суспільних груп незалежно, зокрема, від віку, статі, стану здоров’я, віросповідання, майнового стану, місця проживання.

На сьогодні переважна більшість наявних об’єктів фізичного оточення не є адаптованими для переміщення та користування ними особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення, а нові об'єкти, що створюються, не завжди відповідають вимогам до фізичної безбар'єрності.

Переважна частина громадського транспорту (автобуси, тролейбуси, трамваї), а також транспорт міжміського, міжнародного автомобільного, авіаційного, залізничного, морського та річкового сполучення є застарілим та недоступним, що унеможливлює перевезення осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення (відсутні пандуси, облаштовані місця для осіб з інвалідністю, вказівники, звукові сигнали, титрована інформація тощо).

Ключовими причинами цієї проблеми є недосконалість відповідних нормативно-правових актів, відсутність ефективної системи моніторингу та контролю, включаючи контроль, зокрема, з боку громадськості, відсутність механізмів стимулювання власників об’єктів фізичного оточення покращувати їх доступність, відсутність відповідних знань та навичок у фахівців, які залучені на всіх етапах будівництва об'єктів фізичного оточення.

Висновок 1. Новостворені об'єкти фізичного оточення не відповідають або не в повній мірі відповідають вимогам до фізичної безбар'єрності.

Основними причинами низького рівня відповідності об'єктів фізичного оточення вимогам до фізичної безбар'єрності є повільна імплементація європейських норм щодо доступності та оновлення вітчизняних державних будівельних норм, а також недостатній контроль за виконанням вимог нормативно-правових актів, зокрема з боку громадськості.

Крім того, значна частина суб'єктів господарювання, які залучені до будівництва нових об'єктів фізичного оточення, не володіють необхідними навичками та знаннями щодо маршрутів різних груп населення, стандартів фізичної доступності та універсального дизайну.

Також на сьогодні відсутній механізм здійснення контролю за створенням юридичними особами незалежно від організаційно-правової форми умов для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю.

Висновок 2. Під час реконструкції чи капітального ремонту наявних об'єктів фізичного оточення, зокрема тих, що відносяться до культурної спадщини, не забезпечується їх облаштування відповідно до вимог щодо доступності для маломобільних груп населення.

Зазначена проблема зумовлена відсутністю окремих програм адаптації існуючих будівель та об'єктів інфраструктури до вимог щодо доступності. Крім того, відсутні механізми підтримки власників та управителів об’єктів у запровадженні зміни просторів відповідно до стандартів доступності, що включають фінансові та нефінансові інструменти.

Не менш важливим залишається функціонування дієвого механізму моніторингу та контролю за адаптацією будівель під час реконструкції, капітального ремонту та використання розумних пристосувань.

Висновок 3. Транспортна інфраструктура, зокрема дороги, перехрестя, зупинки громадського транспорту, тротуари та переходи, залишається фізично недоступною для маломобільних груп населення.

Причинами фізичної недоступності транспортної інфраструктури є недостатня кількість транспорту, доступного для осіб з обмеженнями повсякденного функціонування, як адаптованого наявного, так і нового. В територіальних громадах відсутні безбар'єрні маршрути, які б враховували всі елементи транспортної інфраструктури, зокрема перехрестя, тротуари, зупинки громадського транспорту, а також будівлі житлового призначення та надавачів послуг. Діючі норми та механізми публічних закупівель не містять зобов’язань для відповідних суб’єктів щодо необхідності врахування критеріїв безбар’єрності.

Новостворені об'єкти фізичного оточення відповідають вимогам до фізичної безбар'єрності.

Об’єкти фізичного оточення адаптуються відповідно до сучасних стандартів доступності.

Транспорт та транспортна інфраструктура є фізично доступною.

Для досягнення стратегічної цілі "Новостворені об'єкти фізичного оточення відповідають вимогам до фізичної безбар'єрності" визначено такі завдання:

забезпечення ефективного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення фізичної доступності для маломобільних груп населення на всіх етапах (планування, будівництва, введення в експлуатацію) створення об'єктів будівництва та містобудування;

забезпечення взаємодії та консультацій з громадськістю на кожному етапі будівництва;

визначення вимог до безбар'єрності в державних будівельних нормах та імплементація європейських стандартів;

підвищення кваліфікації фахівців (проектувальників, експертів, замовників та виконавців) щодо стандартів доступності і інклюзивності, універсального дизайну, дослідження шляху користувача об’єкта фізичного оточення;

інтеграція стандартів доступності і інклюзивності, універсального дизайну, дослідження шляху користувача об’єкта фізичного оточення в освітні програми профільних закладів вищої освіти.

Для досягнення стратегічної цілі "Об’єкти фізичного оточення адаптуються відповідно до сучасних стандартів доступності" визначено такі завдання:

забезпечення розроблення місцевих програм розвитку, які передбачають зміну просторів згідно з вимогами до безбар’єрності (реконструкція, капітальний, поточний ремонт, розумне пристосування);

проведення навчання представників органів місцевого самоврядування з питань фізичної доступності і безбар’єрності;

розроблення та впровадження окремої програми з адаптації об’єктів інфраструктури відповідно до вимог доступності;

розроблення та затвердження механізму підтримки запровадження зміни просторів відповідно до стандартів доступності для власників та управителів об’єктів, що включають фінансові та нефінансові інструменти;

розроблення, затвердження, запровадження чіткого і прозорого механізму адаптації об’єктів культурної спадщини відповідно до вимог щодо доступності;

забезпечення функціонування дієвого механізму проведення моніторингу і оцінки адаптації просторів;

унормування в проектній документації видатків на забезпечення доступності.

Для досягнення стратегічної цілі "Транспорт та транспортна інфраструктура є фізично доступною" визначено такі завдання:

розроблення і запровадження методичних рекомендацій щодо забезпечення доступності транспортної інфраструктури для осіб з обмеженнями повсякденного функціонування, а також механізмів проведення моніторингу і оцінки транспортної інфраструктури;

забезпечення сприяння закупівлі транспорту, адаптованого для осіб з обмеженнями повсякденного функціонування;

проведення модернізації та переобладнання існуючого транспорту;

забезпечення розвитку безбар’єрних маршрутів, перехресть, зупинок громадського транспорту, тротуарів, дублювання підземних переходів наземними;

розроблення та запровадження програм розвитку та підтримки доступності транспорту та об’єктів транспортної інфраструктури для осіб з інвалідністю за видами транспорту;

забезпечення унормування у механізмах проведення публічних закупівель транспортних засобів застосування вимог до безбар’єрності.

Досягнення стратегічних цілей дасть змогу досягти фізичної безбар’єрності в державі завдяки:

імплементації інфраструктурних стандартів Європейського Союзу із створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення та сталої мобільності на державному та місцевому рівні;

приведенню нормативно-правових актів та рішень органів місцевого самоврядування у сфері громадського транспорту у відповідність із законодавством;

гармонізації законів, актів, норм і стандартів у сфері забезпечення фізичної доступності та їх приведенню у відповідність з міжнародними стандартами;

розробленню і впровадженню дієвого механізму моніторингу і контролю за дотриманням норм та стандартів у сфері безбар’єрності;

розробленню місцевих програм розвитку, які орієнтовані на зміну просторів відповідно до принципів безбар'єрності, зокрема в процесі відновлення та відбудови країни;

використанню коштів державного та місцевих бюджетів для придбання товарів, робіт та послуг, які є доступними для кожної людини;

покращенню якості освіти і компетенцій фахівців у сфері будівництва і архітектури;

збільшенню питомої ваги об’єктів фізичного оточення, як нових, так і тих, що адаптуються, які відповідають вимогам щодо доступності;

адаптації об'єктів культурної спадщини до вимог до безбар'єрності;

збільшенню кількості громадського транспорту, що відповідає вимогам щодо доступності;

адаптації транспортної інфраструктури відповідно до стандартів доступності та інклюзивності, принципів універсального дизайну, зокрема збільшення кількості зупинок громадського транспорту, адаптованих до сучасних стандартів доступності;

збільшенню частки фахівців у сфері архітектури і будівництва (зокрема у сфері технічного нагляду і контролю), які пройшли навчання щодо норм законодавства та нормативних актів з доступності, принципів універсального дизайну та отримали відповідні кваліфікаційні сертифікати.

Люди незалежно від функціональних порушень чи комунікативної здатності мають доступ до інформації в різних форматах та з використанням асистивних технологій.

Висновок 1. На даний час державні органи не забезпечують повноцінної інформаційної доступності у різних форматах, а тому необхідні зміни в наданні публічної інформації.

Робота органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інструменти громадського контролю (публічна інформація, участь у публічних консультаціях, спостереження за засіданнями) недостатньо адаптовані для осіб з порушеннями зору та слуху, порушеннями інтелектуального розвитку.

Через це не всі громадяни мають можливість отримати належну інформацію про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також надати запити та отримати інформацію у зручному для них форматі.

Основними причинами цієї проблеми є недостатньо врегульована нормативна база щодо доступності публічної інформації, відсутність відповідних засобів та кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, а також механізмів, що забезпечують рівний доступ до носіїв інформації для осіб з порушеннями зору та слуху під час звернення до суб’єктів владних повноважень.

Також неоприлюднення публічної інформації про безбар’єрність у формі відкритих даних сповільнює розвиток інклюзивного середовища, звужує можливості для покращення якості життя громадян та створює перешкоди для сталого розвитку суспільства.

Висновок 2. Переважна більшість інформаційної продукції не адаптована для осіб з порушеннями зору та слуху, порушеннями інтелектуального розвитку, осіб з різними ступенями обмеження здатності до спілкування.

Особи з порушеннями зору та слуху, порушеннями інтелектуального розвитку не завжди мають доступ до аудіовізуальних програм та радіопрограм, а особи з порушеннями зору та слуху - до кіно, іншої культурної продукції та перегляду спортивних подій.

Серед причин виникнення цієї проблеми є те, що на законодавчому рівні не врегульовано порядок та умови, відповідно до яких суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа (незалежно від форми власності та підпорядкування) забезпечують субтитрування або переклад на жестову мову офіційних повідомлень, кіно-, відеофільмів, передач і програм. Проблемним є і низький рівень використання суб’єктами у сфері аудіовізуальних медіа засобів дублювання аудіовізуальної інформації для осіб з порушеннями зору та слуху. Не менш важливою проблемою залишається відсутність фахівців із створення контенту у різних форматах, доступних для осіб з різними ступенями обмеження здатності до спілкування.

Публічна інформація суб'єктів владних повноважень є доступною для кожного у різних форматах.

Інформація у аудіовізуальних та друкованих медіа відповідає потребам осіб з обмеженнями повсякденного функціонування.

Для досягнення стратегічної цілі "Публічна інформація суб'єктів владних повноважень є доступною для кожного у різних форматах" визначено такі завдання:

впровадження технологій, таких як текстові альтернативи (текст-заміщення) для зображень, аудіоописи для відеоконтенту, який відображається на офіційних порталах центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема завдяки використанню штучного інтелекту;

приведення законодавства щодо забезпечення доступності публічної інформації для осіб з обмеженнями повсякденного функціонування у відповідність із міжнародними стандартами;

запровадження механізму забезпечення рівного доступу до носіїв інформації осіб з порушеннями зору та слуху під час звернення до суб’єктів владних повноважень;

забезпечення використання формату простої мови і легкого читання суб’єктами владних повноважень;

підвищення рівня обізнаності фахівців органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування про важливість доступності та рівних можливостей для осіб з різними ступенями обмеження здатності до спілкування;

забезпечення доступності інформаційних матеріалів для осіб з різними ступенями обмеження здатності до спілкування, зокрема під час виборчого та референдного процесу, під час оповіщення і евакуації осіб старшого віку і осіб з інвалідністю, батьків дітей, які повернулися з депортації, батьків і дітей на територіях можливих бойових дій і деокупованих територіях, про мінну небезпеку і правила поведінки.

Для досягнення стратегічної цілі "Інформація у аудіовізуальних та друкованих медіа відповідає потребам осіб з обмеженнями повсякденного функціонування" визначено такі завдання:

забезпечення взаємодії та консультацій з профільними організаціями, експертними організаціями, особами з інвалідністю для визначення конкретних потреб та побажань щодо доступності медіа;

проведення моніторингу і оцінки наявних друкованих матеріалів та медіа-ресурсів щодо доступності наявної інформації для осіб з обмеженнями повсякденного функціонування;

забезпечення вільного доступу до державних стандартів, обов’язкових для забезпечення доступності медіа-ресурсів;

розроблення та впровадження національних стандартів для аудіовізуальних та друкованих медіа, які враховують потреби осіб з обмеженнями повсякденного функціонування;

розроблення стандартів регулювання інформаційної доступності у різних сферах життя відповідно до міжнародних стандартів, зокрема у закладах культури, освіти, фізичної культури та спорту, медіа;

запровадження державної програми технічного забезпечення програм екранного доступу (screen reader) для осіб з інвалідністю з порушеннями зору та з дислексією, зокрема в частині наявності україномовних синтезаторів мовлення;

розроблення освітніх програм для закладів вищої освіти із створення контенту у різних форматах, доступних для осіб з різними ступенями обмеження здатності до спілкування.

Досягнення стратегічних цілей дасть змогу забезпечити інформаційну безбар’єрність в державі завдяки:

підвищенню доступності публічної інформації;

покращенню доступу до інформації під час судового та виборчого процесу, під час оповіщення і евакуації осіб старшого віку і осіб з інвалідністю, батьків дітей, які повернулися з депортації, батьків і дітей на територіях можливих бойових дій і деокупованих територіях, зокрема доступу до інформації про мінну небезпеку і правила поведінки;

впровадженню національних стандартів доступності для аудіовізуальних та друкованих медіа;

зростанню частки доступного культурного, спортивного та іншого аудіовізуального та друкованого медіа-контенту;

зростанню частки заходів у сферах культури, фізичної культури та спорту, для яких забезпечується титрування, переклад на жестову мову та/або аудіодискрипція (тифлокоментування);

збільшенню кількості фахівців, які здатні створювати контент у різних форматах.

Усі суспільні групи мають доступ до швидкісного Інтернету, публічних послуг та публічної цифрової інформації.

Висновок 1. Не всі громадяни мають доступ до електронних комунікаційних послуг та потребують розширення широкосмугового доступу до Інтернету та комп’ютеризації громадських закладів.

Станом на квітень 2021 р. 9,6 відсотка громадян проживали у селах та селищах, де відсутній принаймні один оператор фіксованого широкосмугового доступу до Інтернету, 35 відсотків всіх сільських мешканців не мали можливості підключити фіксований широкосмуговий доступ до Інтернету. Для 18 відсотків домогосподарств у селах вартість підключення фіксованого широкосмугового доступу до Інтернету вдвічі перевищувала медіанну ціну в містах. При цьому купівельна спроможність в цих населених пунктах значно менша. Водночас 22 відсотки громадян мешкали у населених пунктах, де відсутній будь-який мобільний Інтернет, 31 відсоток не мали можливості підключити мобільний широкосмуговий доступ до Інтернету. Переважна більшість цих громадян мешкали у сільській місцевості.

Заклади освіти, бібліотеки, інші установи та заклади недостатньо комп’ютеризовані та не завжди мають підключення до Інтернету. Наявна висока регіональна нерівність та непропорційна комп’ютеризація закладів освіти та культури в селах та селищах. Причинами цього є недостатня мотивація операторів та провайдерів забезпечити доступ до Інтернету у комерційно непривабливих місцях. Крім того, через низький рівень фінансування заклади освіти та культури недостатньо комп’ютеризовані, не мають необхідного програмного забезпечення та широкосмугового доступу до Інтернету. Окремою проблемою є енергонезалежність базових станцій мобільного зв’язку для вільного доступу до Інтернету для різних груп споживачів.

Висновок 2. Рівень цифрової грамотності населення необхідно підвищувати.

Для проведення оцінки рівня цифрової грамотності населення у 2019, 2021 та 2023 роках проведено та презентовано три соціологічних дослідження про цифрову грамотність в Україні за методологію Європейської комісії для розрахунку Індексу цифрової економіки та суспільства (DESI) щодо Рамки цифрових навичок (Digital Competence Framework), що доступні на Єдиному державному веб-порталі цифрової освіти "Дія. Освіта" у розділі "Дослідження". Згідно з результатами національного дослідження, у 2019 році 53 відсотки українців мали цифрову грамотність нижче базового рівня. У 2023 році цей показник скоротився на 12,6 відсотка і становив 40,4 відсотка. Частка тих, хто у 2023 році зазначив, що має базові та просунуті навички, зросла із 47 відсотків у 2019 році до 59,6 відсотка у 2023 році. Водночас протягом чотирьох років майже удвічі (із 15,1 відсотка у 2019 році до 7,2 відсотка у 2023 році) скоротилася частка тих, хто не опанував жодної цифрової навички.

Разом з тим на сьогодні не в повній мірі використовуються можливості навчання із застосуванням комп’ютерів та цифрових систем. За сприяння Мінцифри створено мережу хабів, які проводять інструктаж щодо використання засобів доступу. На даний час до мережі хабів входять понад 5 тис. бібліотек, центрів надання адміністративних послуг та інших закладів. Проте відсутня чітка екосистема формування цифрових навичок протягом усього життя. Програми цифрової освіти та науки, технологій, інженерії, математики, креативності і дизайн-мислення в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти не узгоджені між собою. Проблемним є використання цифрових технологій під час надання державних та соціальних послуг (електронної черги в закладах охорони здоров’я та електронної системи охорони здоров’я загалом, електронні соціальні послуги тощо), що не завжди супроводжується паралельним навчанням цифровим навичкам, зокрема осіб старшого віку.

Висновок 3. Цифрові публічні сервіси (веб-сайти, додатки, електронні публічні послуги) не в повній мірі адаптовані для всіх груп населення, а тому потребують приведення у відповідність з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 р. № 757 "Деякі питання доступності інформаційно-комунікаційних систем та документів в електронній формі".

Громадяни не завжди мають доступ до державних і комунальних веб-сайтів, мобільних застосунків та електронних послуг. Найбільш проблемним є доступ осіб з порушеннями зору та слуху, осіб з когнітивними порушеннями, недостатньою є кількість якісних інструментів синтезу українського мовлення (засобів, що використовуються для автоматичного перетворення текстової інформації українською мовою у звукове мовлення) та сервісів онлайн-перекладу на жестову мову.

Причиною цього є те, що не всі державні та місцеві веб-сайти адаптовані для потреб осіб з порушеннями зору та слуху, осіб з когнітивними та фізичними порушеннями. Повільна адаптація веб-сайтів створює бар’єри у доступі до суспільно важливої інформації. Мобільні застосунки державних і комунальних органів та установ також не адаптовані до потреб осіб з обмеженнями повсякденного функціонування. Водночас відсутня система належного тестування доступності цифрових державних та соціальних послуг. Проблемою є і недостатня підтримка державою перекладу на українську мову програмного забезпечення та мобільних застосунків, що створені для задоволення потреб осіб з інвалідністю.

Швидкісний Інтернет є доступним для всіх.

Усі бажаючі просто та доступно отримують цифрові знання і навички.

Усі громадяни мають доступ до електронних публічних послуг.

Для досягнення стратегічної цілі "Швидкісний Інтернет є доступним для всіх" визначено такі завдання:

проведення моніторингу щодо доступу до Інтернету закладів освіти, охорони здоров’я, соціального обслуговування;

розширення мережі хабів цифрової освіти (спрощеного отримання електронної публічної послуги або доступу до Інтернету);

забезпечення доступності пристроїв та спеціального програмного забезпечення для осіб з обмеженнями повсякденного функціонування;

підвищення якості надання послуг та їх доступності.

Для досягнення цілі "Усі бажаючі просто та доступно отримують цифрові знання і навички" визначено такі завдання:

проведення дослідження рівня цифрової грамотності українців;

розроблення освітніх матеріалів для навчання цифровим навичкам, користування асистивними технологіями для осіб з обмеженнями повсякденного функціонування;

забезпечення доступності освітніх матеріалів щодо цифрової грамотності для осіб старшого віку і осіб з обмеженнями повсякденного функціонування.

Для досягнення цілі "Усі громадяни мають доступ до електронних публічних послуг" визначено такі завдання:

розроблення комплексних підходів щодо цифровізації сфер життя та публічних послуг;

забезпечення подальшої гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу щодо цифрової доступності;

проведення моніторингу доступності веб-сайтів органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування та органів правосуддя;

забезпечення пріоритетної модернізації ключових онлайн-ресурсів органів державної влади для забезпечення відповідності вимогам щодо цифрової доступності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 р. № 757 "Деякі питання доступності інформаційно-комунікаційних систем та документів в електронній формі";

забезпечення розвитку інструментів синтезу українського мовлення;

забезпечення розвитку онлайн-сервісів перекладу на українську жестову мову;

забезпечення зворотного зв’язку із громадськістю для проведення оцінки надання електронних публічних послуг;

забезпечення сприяння уніфікації веб-сайтів органів місцевого самоврядування (за згодою) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3 "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" (Офіційний вісник України, 2002 р., № 2, ст. 57).

Досягнення стратегічних цілей дасть змогу досягти цифрової безбар’єрності в країні завдяки:

підвищенню рівня широкосмугового доступу до Інтернету;

покращенню якості надання та доступності електронних комунікаційних послуг;

створенню доступної системи цифрової освіти;

збільшенню цифрової доступності веб-сайтів та додатків;

підвищенню рівня цифрових навичок громадян;

цифровізації публічних послуг у зручному та доступному форматі;

забезпеченню енергоощадності закладів соціальної сфери, безперебійної та ефективної роботи Інтернету під час відключення електроенергії.

Забезпечено рівні можливості участі всіх людей, їх об’єднань та окремих суспільних груп у житті територіальних громад та держави, рівний доступ до суспільно-політичного та культурного життя, сприятливе середовище для фізичного розвитку та самореалізації, а також інклюзивне середовище як передумова для участі у всіх формах суспільного життя та громадської активності.

Висновок 1. На сьогодні рівень соціального залучення та громадянської участі окремих (зокрема маломобільних) груп населення є досить низьким, тому необхідно забезпечити безбар’єрну участь всіх громадян у житті суспільства.

Різні групи населення в Україні не мають реальної можливості та мотивації брати участь у громадській, економічній, освітній, спортивній, культурній та інших сферах життя, а також реалізувати себе в кожній із цих сфер. Їх права і свободи не реалізуються повною мірою.

Така ситуація зумовлена низькою підтримкою різноманіття та наявністю проявів дискримінації в суспільстві, а також недостатнім рівнем визнання і поваги до відмінностей між членами суспільства. Крім того, відсутні наскрізні політики безбар’єрності та недискримінації, через що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають єдиного розуміння необхідності створення безбар’єрного середовища.

На сьогодні в Україні не всі групи населення мають однаковий доступ до інструментів громадського впливу. Деякі групи населення часто виключені із партисипативних практик та політичного процесу. Так, частка жінок серед народних депутатів у Верховній Раді України 9-го скликання становить 20,6 відсотка. Це суттєво більше, ніж у всіх попередніх скликаннях, однак досі в 1,5 - 2 рази менше, ніж в парламентах країн Європейського Союзу. Частка жінок в обласних радах становить 28 відсотків, а в міських радах двадцятки найбільших міст - 30 відсотків. Наглядові ради державних установ та підприємств мають незначне представництво жінок у своєму складі.