1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Закон України


ЗАКОН УКРАЇНИ
Про міжнародне приватне право
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 32, ст.422) ( Із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 1618-IV від 18.03.2004, ВВР, 2004, № 40-41, 42, ст.492 Законами № 1837-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.120 № 3390-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, № 47, ст.531 № 4212-VI від 22.12.2011, ВВР, 2012, № 32-33, ст.413 № 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178 № 817-VIII від 24.11.2015, ВВР, 2016, № 10, ст.97 № 1724-VIII від 03.11.2016, ВВР, 2016, № 52, ст.860 № 2508-VIII від 12.07.2018, ВВР, 2018, № 38, ст.281 № 155-IX від 03.10.2019, ВВР, 2019, № 48, ст.325 - щодо набрання чинності див. пункт 1 розділу XII № 738-IX від 19.06.2020 № 1630-IX від 13.07.2021 № 1667-IX від 15.07.2021 № 2627-IX від 21.09.2022 № 2802-IX від 01.12.2022 )
Цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. Для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні:
1) приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи;
2) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
( Абзац другий пункту 2 частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1837-VI від 21.01.2010 )
об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави;
( Абзац четвертий пункту 2 частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1837-VI від 21.01.2010 )
3) колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;
( Пункт 3 частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1837-VI від 21.01.2010 )
4) вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;
5) автономія волі - принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин;
6) правова кваліфікація - визначення права, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;
7) зворотне відсилання - повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку;
8) відсилання до права третьої держави - відсилання колізійної норми права іноземної держави, визначеної відповідно до цього Закону, до права третьої держави;
9) обхід закону - застосування до правовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право, передбачене відповідним законодавством;
10) визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом;
11) міжнародний договір України - чинний міжнародний договір України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 2. Сфера застосування Закону
1. Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:
1) визначення застосовуваного права;
2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;
3) підсудність судам України справ з іноземним елементом;
4) виконання судових доручень;
5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Стаття 3. Міжнародні договори України
1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Стаття 4. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом
1. Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
( Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1837-VI від 21.01.2010 )
2. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв’язок із приватноправовими відносинами.
3. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв’язок з визначеним правом і мають більш тісний зв’язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті.
4. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню.
5. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.
Стаття 4-1. Вибір суду
1. Учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з такими правовими відносинами.
2. Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України.
3. Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України.
4. Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.
( Закон доповнено статтею 4-1 згідно із Законом № 2627-IX від 21.09.2022 )
Стаття 5. Автономія волі
1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
2. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.
3. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.
4. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.
5. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:
1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв’язку з недодержанням його форми;
2) обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.
6. Вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах.
Стаття 6. Обсяг застосування права іноземної держави
1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
Стаття 7. Правова кваліфікація
1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
2. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.
Стаття 8. Встановлення змісту норм права іноземної держави
1. При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
2. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.
3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.
4. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.
Стаття 9. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави
1. Будь-яке відсилання до права держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.
( Частина перша статті 9 в редакції Закону № 2802-IX від 01.12.2022 )
2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
Стаття 10. Наслідки обходу закону
1. Правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону.
Стаття 11. Взаємність
1. Суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України.
2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
Стаття 12. Застереження про публічний порядок
1. Норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.
( Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1837-VI від 21.01.2010 )
2. Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.
Стаття 13. Визнання документів, виданих органами іноземних держав
1. Документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Стаття 14. Застосування імперативних норм
1. Правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.
2. Суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв’язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.
Стаття 15. Застосування права держави з множинністю правових систем
1. У разі якщо підлягає застосуванню право держави, у якій діє кілька територіальних або інших правових систем, належна правова система визначається відповідно до права цієї держави. За відсутності відповідних правових норм застосовуються норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв’язок із правовідносинами.
Розділ II. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Стаття 16. Особистий закон фізичної особи
1. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
2. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
3. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.
4. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.
5. При визначенні особистого закону відповідно до частин другої і третьої цієї статті вважається, що якщо недієздатна особа змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, то така зміна не спричиняє зміну особистого закону такої особи.
Стаття 17. Цивільна правоздатність фізичної особи
1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
Стаття 18. Цивільна дієздатність фізичної особи
1. Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.
2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
Стаття 19. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності
1. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов’язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.
Стаття 20. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою
1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
Стаття 21. Ім’я фізичної особи
1. Права фізичної особи на ім’я, його використання та захист визначаються її особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 22. Особисті немайнові права
1. До особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 23. Реєстрація актів цивільного стану громадян України поза межами України
1. Реєстрація актів цивільного стану громадян України, які проживають поза межами України, може здійснюватися в консульській установі або дипломатичному представництві України. При цьому застосовується право України.
Стаття 24. Опіка та піклування
1. Встановлення і скасування опіки та піклування над малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, регулюються особистим законом підопічного.
2. Обов’язок опікуна (піклувальника) прийняти опікунство (піклування) визначається особистим законом особи, яка призначається опікуном (піклувальником).
3. Відносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка перебуває під опікою (піклуванням), визначаються правом держави, орган якої призначив опікуна (піклувальника). Якщо особа, яка перебуває під опікою (піклуванням), проживає в Україні, застосовується право України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи.
4. Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) або проти її визнання немає законних заперечень відповідної консульської установи або дипломатичного представництва України.
5. Щодо особи, яка не є громадянином України і перебуває в Україні, або її майна, що знаходиться на території України, у разі потреби в інтересах опіки чи піклування можуть бути вжиті заходи для захисту прав та охорони майна відповідно до права України. Про це невідкладно сповіщається дипломатичне представництво або консульська установа держави, громадянином якої є відповідна особа.
Стаття 25. Особистий закон юридичної особи
1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
Стаття 26. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи
1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
Стаття 27. Особистий закон іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права іноземної держави
1. Особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.
Стаття 28. Обмеження повноважень органу або представника юридичної особи
1. Юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень її органу або представника на вчинення правочину, яке не відоме праву держави, у якій інша сторона має місце перебування або знаходження, крім випадків, коли інша сторона знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Стаття 29. Національний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні
1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 30. Участь держави та юридичних осіб публічного права у приватноправових відносинах з іноземним елементом
1. До приватноправових відносин з іноземним елементом за участю держави та юридичних осіб публічного права застосовуються правила цього Закону на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом.
Розділ III. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ПРАВОЧИНІВ, ДОВІРЕНОСТІ, ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Стаття 31. Форма правочину
1. Якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.
( Частина перша статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1724-VIII від 03.11.2016 )
2. Форма правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, - права України.
3. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України. Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми зовнішньоекономічного договору визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.
( Частина третя статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1724-VIII від 03.11.2016, № 738-IX від 19.06.2020 )
Стаття 32. Зміст правочину
1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок із правочином.
3. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов’язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Стаття 33. Сфера дії права, що застосовується до правочину
1. Дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.
Стаття 34. Право, що застосовується до довіреності
1. Порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.
Стаття 35. Позовна давність
1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов’язків учасників відповідних відносин.
2. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином України або юридичною особою України.
Розділ IV. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 36. Право інтелектуальної власності
1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
Стаття 37. Захист прав інтелектуальної власності
1. До правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.
Розділ V. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ РЕЧОВОГО ПРАВА
Стаття 38. Загальні положення про право, що застосовується до права власності та інших речових прав
1. Право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.
2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
3. Місцезнаходженням цінних паперів, що існують в електронній формі, вважається держава місцезнаходження професійного учасника ринків капіталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогічну діяльність у такій державі.
( Статтю 38 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
4. Майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, вважаються такими, що знаходяться в державі місцезнаходження відповідного банку або особи, яка здійснює аналогічну діяльність в іншій державі.
( Статтю 38 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
Стаття 39. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав
1. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
2. Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до частини першої цієї статті, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.
3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
Стаття 40. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів
1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
Стаття 41. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі
1. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін.
Стаття 42. Захист права власності та інших речових прав
1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
Розділ VI. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
( Назва розділу VI із змінами, внесеними згідно із Законом № 1837-VI від 21.01.2010 )
Стаття 43. Вибір права за згодою сторін договору
1. Сторони договору згідно із статтями 5 та10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Стаття 44. Право, що застосовується до договору за відсутності згоди сторін про вибір права
1. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є:
1) продавець - за договором купівлі-продажу;
2) дарувальник - за договором дарування;
3) одержувач ренти - за договором ренти;
4) відчужувач - за договором довічного утримання (догляду);
5) наймодавець - за договорами найму (оренди);
6) позикодавець - за договором позички;
7) підрядник - за договором підряду;
8) виконавець - за договорами про надання послуг;
9) перевізник - за договором перевезення;
10) експедитор - за договором транспортного експедирування;
11) зберігач - за договором зберігання;
12) страховик - за договором страхування;
13) повірений - за договором доручення;
14) комісіонер - за договором комісії;
15) управитель - за договором управління майном;
16) позикодавець - за договором позики;
17) кредитодавець - за кредитним договором;
18) банк - за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунку;
19) фактор - за договором факторингу;
20) ліцензіар - за ліцензійним договором;
21) правоволоділець - за договором комерційної концесії;
22) заставодавець - за договором застави;
23) поручитель - за договором поруки.
2. Однак правом, з яким договір найбільш тісно пов’язаний, вважається:
1) щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація;
2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати;
3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на організованому ринку, - право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або зареєстрований оператор організованого ринку капіталу.
( Пункт 3 частини другої статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
4) щодо договорів про обслуговування рахунка у цінних паперах - право держави місцезнаходження відповідного професійного учасника ринків капіталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогічну діяльність.
( Частину другу статті 44 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
Стаття 45. Право, що застосовується до договору споживання
1. До договорів споживання належать договори щодо придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності.
2. Вибір права сторонами договорів споживання не може обмежити захист прав споживача, який надається йому імперативними нормами права держави, у якій є його місце проживання, перебування або місцезнаходження, якщо:
1) укладенню договору передувала оферта або реклама в цій державі та споживач здійснив усе необхідне для укладення договору в цій державі; або

................
Перейти до повного тексту