Кабінет Міністрів України

1. Затвердити Державну програму активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки (далі - Програма), що додається.

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади під час підготовки пропозицій щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" та складання проекту Державного бюджету України на 2014 рік передбачити кошти, необхідні для виконання завдань і заходів Програми.

3. Рекомендувати Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачати у місцевих бюджетах видатки, необхідні для виконання завдань і заходів Програми.

4. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити виконання завдань і заходів Програми та подавати Міністерству економічного розвитку і торгівлі щомісяця до 20 числа наступного місяця інформацію про стан виконання Програми за формою, встановленою Міністерством, для її узагальнення та подання до 30 числа Кабінетові Міністрів України.

Ця Програма розроблена з метою запровадження нових підходів до модернізації пріоритетних галузей національної економіки на найближчі два роки для активізації її розвитку.

Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" , запропонованою Президентом України Януковичем В.Ф., передбачено проведення структурних змін в економічному та соціальному житті країни шляхом підвищення ефективності державного управління, модернізації базових галузей економіки, формування сприятливого економічного середовища для розвитку бізнесу та приватної ініціативи.

Виконання цієї Програми повинно забезпечити прискорення розвитку пріоритетних галузей національної економіки, сприяти позитивним структурним зрушенням в економіці, диверсифікації та зниженню енергоємності виробництва.

Активізація розвитку національної економіки сприятиме підвищенню соціальних стандартів та рівня добробуту громадян, збільшенню кількості робочих місць.

Стратегічною метою розвитку України є побудова сильної та сучасної європейської демократичної держави з потужною економікою для забезпечення гідного життя кожного громадянина.

У нашій державі нерозв’язані проблеми накопичувалися десятиріччями. Не підкріплена економічним розвитком "соціалізація" бюджету тільки тимчасово вирішувала завдання покращення добробуту громадян, оскільки вона не базувалася на адекватному збільшенні обсягів виробництва і підвищенні рівня продуктивності праці. При цьому довгий час не проводилися реформи, спрямовані на усунення структурних диспропорцій.

Внаслідок цього в Україні істотно загальмувалися процеси подолання структурних дисбалансів перехідного періоду, технологічної модернізації, поліпшення основних фондів, формування ефективної економічної бази для соціальних перетворень і, як наслідок, Україна залишилася вразливою до кризи 2008-2009 років, яка негативно вплинула майже на всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян.

З обранням у 2010 році нового Глави держави, який сформував дієздатну команду, оперативно запроваджено здійснення комплексу невідкладних заходів щодо стабілізації економічної ситуації, а також розпочато виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" , основні положення якої спрямовані на запобігання впливу на національну економіку негативних зовнішніх чинників, побудову стійкої, відкритої та конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки.

Зокрема, послідовно проводяться реформи:

державних фінансів, що передбачають стабілізацію дефіциту державного бюджету, оптимізацію державного боргу, підвищення ефективності державних видатків, удосконалення системи управління державними фінансами, посилення фінансової та фіскальної дисципліни, реформування міжбюджетних відносин;

фінансового сектору, що спрямовані на утримання низького рівня інфляції, забезпечення стабільності та підвищення рівня капіталізації фінансової системи, збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення кредитування економіки з одночасним зниженням рівня ризиків фінансової системи, розвиток фондового ринку та ринку фінансових послуг;

у напрямі дерегуляції, розвитку підприємництва та реформування системи надання адміністративних послуг, що передбачають спрощення процедури започаткування та виходу з бізнесу, дозвільної системи та сфери ліцензування, посилення захисту прав інвесторів, реформування системи реєстрації прав власності, митних процедур, державного нагляду (контролю), системи надання адміністративних послуг та системи технічного регулювання, підвищення ефективності адміністрування податків, зниження податкового навантаження на бізнес і скорочення витрат часу платників податків на їх нарахування та сплату;

енергетики, що передбачають вдосконалення системи ціноутворення в електроенергетиці, лібералізацію ринку електричної енергії, приватизацію енергетичних підприємств та підвищення ефективності управління державними енергетичними компаніями, удосконалення державного регулювання в енергетиці, лібералізацію ринку вугільної продукції та механізму збуту і ціноутворення, удосконалення механізму державної підтримки вугільної галузі, закриття неперспективних вугледобувних підприємств, модернізацію газотранспортної системи, нафтопереробних потужностей та стимулювання конкуренції на ринку нафтопродуктів;

житлово-комунального господарства, що спрямовані на забезпечення рентабельного функціонування та інвестиційної привабливості підприємств житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, технічне переобладнання, підвищення енергоефективності житлово-комунального господарства та якості комунальних послуг;

у напрямі розвитку транспортної інфраструктури, що передбачають оптимізацію управління залізничним транспортом, децентралізацію управління дорожньою інфраструктурою місцевого значення, підвищення інвестиційної привабливості галузі та якості послуг, а також безпеки руху на автомобільних дорогах;

у напрямі розвитку сільського господарства та земельної реформи, що спрямовані на створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення, розвиток базових галузей сільського господарства;

у напрямі міжнародної економічної інтеграції, що передбачають реалізацію зовнішньоекономічної політики, політичну асоціацію та економічну інтеграцію України до Європейського Союзу, розширення торгівлі України з державами - учасницями СНД і поглиблення співробітництва з перспективними торговельними партнерами та регіональними інтеграційними об’єднаннями, поліпшення для вітчизняних виробників умов торгівлі на зовнішньому ринку.

Проведення таких реформ сприяє створенню умов для подальшого стабільного економічного розвитку.

За 2010-2011 роки реальний валовий внутрішній продукт України зріс на 9,5 відсотка, подолавши більше половини рівня кризового спаду, за підсумками 2011 року дефіцит сектору загальнодержавного управління становив прогнозні 2,7 відсотка валового внутрішнього продукту (порівняно з 4,1 відсотка валового внутрішнього продукту у Єврозоні, 9,8 відсотка у Японії та 10,1 відсотка у США), а інфляція знижена до 4,6 відсотка.

У цілому 2012 рік не виправдав оптимістичних сподівань щодо поліпшення глобальної фінансово-економічної ситуації. Відчутно погіршився стан глобальної (світової) економіки внаслідок посилення проявів економічної кризи, а саме:

збереження значних фінансових проблем у ряді країн Єврозони (Греція, Італія, Іспанія, Португалія);

зниження показників розвитку таких провідних економік Євросоюзу, як Німеччини (валовий внутрішній продукт у IV кварталі 2012 р. порівняно з III кварталом знизився на 0,6 відсотка), Великобританії (на 0,3 відсотка), Франції (на 0,3 відсотка), Іспанії (на 0,7 відсотка), Італії (на 0,9 відсотка);

погіршення кон’юнктури на світових товарних ринках на товари вітчизняного виробництва.

За підсумками 2012 року в Україні не допущено зниження валового внутрішнього продукту. Так, за оперативними даними, зростання валового внутрішнього продукту становило 0,2 відсотка за рахунок розширення внутрішнього попиту. Разом з тим темпи розвитку секторів національної економіки все ще є нерівномірними, що посилює вразливість економіки в цілому.

Отже, в умовах зниження попиту на традиційних для вітчизняних товарів зовнішніх ринках, посилення конкуренції за доступ до інвестиційних ресурсів і здійснення протекціоністських заходів окремими державами насамперед необхідно створити системні довгострокові стимули для активізації розвитку стратегічних галузей вітчизняної промисловості.

Продовжуючи розпочаті реформи з метою активізації позитивних перетворень в країні, пріоритетними напрямами реалізації в 2013-2014 роках економічної політики є підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення інвестиційного клімату, підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення, забезпечення розвитку високотехнологічних секторів економіки, стимулювання перетворень у стратегічних галузях та збільшення обсягу експорту товарів вітчизняного виробництва.

Національна економіка повинна зайняти достойне місце у конкурентному глобальному ринку. Це єдиний шлях для підвищення рівня добробуту громадян до рівня економічно розвинутих держав світу. Тому, ключовими завданнями Уряду є якнайширше залучення інвестицій для створення сучасного виробництва, впровадження нових знань, технологій і принципів управління, підвищення рівня зайнятості.

Урядом вже здійснено заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату та бізнес-середовища, в тому числі дерегуляції підприємницької діяльності.

Підтвердженням ефективності і високих темпів проведення реформ є позитивна оцінка іноземних експертів.

Так, Україна у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності за 2012-2013 роки поліпшила свої позиції на дев’ять пунктів і зайняла 73 місце серед 144 країн світу, які досліджувалися. Позиція України підвищується другий рік поспіль (після падіння на 17 пунктів у 2009-2010 роках) і досягла докризового рівня.

Проте Україна все ще залишається у групі країн, які не досягли середнього показника конкурентоспроможності, і значно відстає від розвинутих держав.

Необхідність модернізації виробництва та структурної перебудови економіки потребує створення умов для акумулювання інвестиційних ресурсів і посилення інвестиційного потенціалу економіки.

Тому, проведення реформ необхідно продовжувати.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату завдання державної політики на 2013-2014 роки повинні передбачати як заходи з дерегуляції, так і заходи із забезпечення макроекономічної стабільності.

Завданнями державної політики на 2013-2014 роки є:

забезпечення оптимального рівня інфляції, який не перешкоджатиме економічному розвитку країни;

стимулювання здійснення інвестиційних операцій в національній валюті;

забезпечення збалансованості державних фінансів з реальними можливостями національної економіки;

забезпечення фінансової стабільності;

детінізація економіки;

зниження адміністративних бар’єрів для розвитку підприємництва;

зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність;

стимулювання реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки, у тому числі шляхом спрямування коштів на здійснення видатків капітального характеру;

утворення державного банку розвитку з метою стимулювання та підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізація інвестиційних та інноваційних проектів, залучення довгострокових зовнішніх інвестицій в національну економіку;

стимулювання інвестиційної активності суб’єктів малого підприємництва.

Україна належить до держав з розвинутою індустріальною базою і достатньо високим ресурсним потенціалом. Проте у структурі національної економіки переважають галузі, які добувають сировину або випускають продукцію з низьким ступенем обробки для експорту, завантаження потужностей яких залежить від попиту на зовнішньому ринку.

Протягом 2012 року на розвиток промисловості негативно впливала несприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура, яка характеризувалася зниженням попиту та низхідною ціновою динамікою на товари вітчизняного виробництва на зовнішньому ринку. З огляду на високий рівень експортоорієнтованості вітчизняного виробництва та підвищення вартості енергоносіїв погіршилося фінансово-економічне становище промислових підприємств і, як наслідок, знизилися темпи промислового виробництва в цілому по Україні.

Разом з тим вітчизняний гірничо-металургійний комплекс характеризується високим рівнем зносу основних фондів (металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 59 відсотків, добування вугілля, лігніту і торфу - 49,6 відсотка, металевих руд - 41,6 відсотка), а також використанням застарілих ресурсо- та енерговитратних технологій. В структурі виробництва вітчизняних металургійних підприємств основну частку становить ординарний металопрокат рядових марок сталі. Близько 80 відсотків продукції гірничо-металургійного комплексу експортується, що забезпечує 40 відсотків валютних надходжень в країну.

Металургійне виробництво і виробництво готових металевих виробів є однією з основних складових частин гірничо-металургійного комплексу країни. На підприємствах цієї галузі у 2012 році зайнято близько 11,7 відсотка загальної кількості працюючих у промисловості. Обсяг реалізованої продукції у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів становив 18,8 відсотка загального обсягу промислової продукції, а енергоємність галузі на 30 відсотків перевищує світові аналоги.

Недостатня розвинутість внутрішнього ринку металопрокату та висока частка експорту продукції гірничо-металургійного комплексу призводить до виникнення ризиків залежності вітчизняної металургії від зовнішньої кон’юнктури.

Хімічна та нафтохімічна промисловість охоплює близько 200 взаємопов’язаних виробництв із значною номенклатурою продукції, виробляє сировину та конструкційні матеріали.

У хімічній та нафтохімічній промисловості частка прибуткових підприємств за 2011 рік становила 64,2 відсотка, за дев’ять місяців 2012 року (крім малих підприємств) - 68,6 відсотка. Ступінь залежності від імпорту сировини становить 75 відсотків, при цьому експортується 70 відсотків виробленої продукції. Підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості реалізують близько 7,4 відсотка загального обсягу продукції промисловості.

Легка промисловість найбільше постраждала від експансії імпорту, зокрема дешевого одягу та взуття. Частка вітчизняної продукції на внутрішньому ринку становить близько 20 відсотків.

Отже, існує значний потенціал для імпортозаміщення.

Порівняно із зазначеними галузям агропромислове виробництво в цілому можна оцінити позитивно. Протягом останніх років у агропромисловому секторі України відбулося ряд позитивних зрушень, зокрема:

за 2010-2012 роки збільшився обсяг виробництва валової продукції сільського господарства на 12,7 відсотка, харчової промисловості - на 4,2 відсотка;

забезпечено суттєве зростання валового збору зерна насамперед за рахунок збільшення врожайності культур, середньорічне виробництво зерна становило протягом 2010-2012 років понад 47 млн. тонн, що на 4,5 млн. тонн більше порівняно з 2007-2009 роками;

подолано негативну тенденцію у галузі тваринництва, обсяг валової продукції тваринництва збільшився протягом 2010-2012 років на 8,7 відсотка, забезпечено у 2012 році збільшення обсягу виробництва молока, зростання поголів’я свиней і птиці, а також зупинено скорочення поголів’я великої рогатої худоби;

розпочато активну розбудову виробничої інфраструктури в аграрному секторі насамперед тваринницьких ферм та комплексів, оптових ринків сільськогосподарської продукції;

зберігається позитивне сальдо зовнішньої торгівлі агропромислового комплексу.

У 2010-2012 роках збільшення реальних наявних доходів населення та підвищення платоспроможності за рахунок зростання заробітної плати в умовах збереження стабільності на грошово-кредитному та валютному ринку дало змогу активізувати внутрішній споживчий ринок і закріпити тенденцію позитивної динаміки роздрібного товарообороту, що сприятиме розвитку внутрішнього ринку.

Оборот роздрібної торгівлі становив у 2012 році 804,3 млрд. гривень, що у порівнянних цінах на 15,9 відсотка більше, ніж у 2011 році. У структурі обороту роздрібної торгівлі частка організованих та неформальних ринків становить 31,1 відсотка.

В умовах збільшення обсягу споживання та насичення ринку продукцією проблемою залишається надходження в торговельну мережу значної кількості неякісних, фальсифікованих та небезпечних для життя і здоров’я людей товарів. Протягом останніх років проводилася робота із створення адаптованої до вимог СОТ і ЄС сучасної системи ринкового нагляду, що є одним з пріоритетних завдань у сфері торгівлі.

Разом з тим зростаючий споживчий попит на товари нехарчової групи задовольняється переважно за рахунок імпорту.

Тому, намагання переломити таку ситуацію на користь вітчизняного виробництва не тільки буде стимулювати виробників збільшувати кількість робочих місць, забезпечувати підвищення рівня добробуту громадян, але і сприятиме тому, щоб капітал і кошти залишалися в країні.

Завданнями державної політики на 2013-2014 роки є:

створення умов для проведення модернізації, технічного переоснащення, перепрофілювання діючих та відкриття нових підприємств;

створення умов для збільшення обсягу виробництва підприємств легкої промисловості;

удосконалення нормативно-правової бази, що регулює торговельну діяльність;

розширення мережі стаціонарних торговельних об’єктів, які відповідатимуть європейським та світовим стандартам;

недопущення надходження на ринок України медичної продукції, що не відповідає встановленим вимогам щодо безпечності;

здійснення ринкового нагляду та заходів щодо інформування органів державного ринкового нагляду та споживачів про виявлену небезпечну продукцію;

стимулювання впровадження інноваційних технологій у рослинництві з метою імпортозаміщення;

забезпечення державної фінансової підтримки та запровадження механізму заохочення придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва для формування сучасної техніко-технологічної бази агропромислових підприємств;

стимулювання вітчизняних товаровиробників до впровадження інноваційних технологій, модернізації та будівництва об’єктів агропромислового комплексу з метою збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення її якості та поступового імпортозаміщення, підвищення якості та конкурентоспроможності продуктів переробки продукції вітчизняного виробництва;

стимулювання розвитку виробництва продуктів дитячого харчування, в тому числі молочних, м’ясних, рибних та плодово-ягідних продуктів дитячого харчування, з метою задоволення попиту внутрішнього ринку;

формування позитивних довгострокових очікувань товаровиробників шляхом забезпечення цінової стабільності ключових аграрних ринків;

організація виробництва біоетанолу на потужностях спиртових та цукрових заводів;

збільшення обсягу експорту сільськогосподарської продукції та харчових продуктів;

врегулювання питання оренди внутрішніх водойм, відтворення водних біоресурсів, утримання біоресурсів для підвищення якості об’єктів аквакультури;

стимулювання розвитку обслуговуючої, виробничої сільськогосподарської кооперації та розвиток виробництва у господарствах населення;

забезпечення розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь, управління водними ресурсами, захист від шкідливої дії вод.