На виконання Указу Президента України від 23 червня 1998 р. N 670 "Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу" та з метою захисту населення, виробничих об'єктів, сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод і створення сприятливих умов для життєдіяльності сільських населених пунктів у паводко- та повеневонебезпечних регіонах Кабінет Міністрів України

1. Схвалити розроблену Державним комітетом по водному господарству разом з іншими центральними органами виконавчої влади Комплексну програму захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001 - 2005 роках та прогноз до 2010 року (далі - Програма), що додається до оригіналу.

2. Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям під час підготовки проектів державного та місцевих бюджетів починаючи з 2001 року передбачати кошти для реалізації заходів Програми.

Рекомендувати Раді міністрів Автономної Республіки Крим та обласним державним адміністраціям розробити аналогічні регіональні програми.

3. Покласти функції замовника щодо реалізації заходів, передбачених Програмою, на Державний комітет по водному господарству та його територіальні органи.

4. Міністерству екології та природних ресурсів за поданням Державного комітету по водному господарству передбачати кошти на розвиток матеріально-технічної бази організацій, які здійснюють наукове забезпечення, авторський нагляд за виконанням робіт, проведення роз'яснювальної роботи серед населення щодо екологічно безпечних методів господарювання на водних об'єктах та інші заходи, передбачені Програмою.

5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям погоджувати проекти забудови територій у межах зон затоплення паводковими і повеневими водами та потенційно небезпечних територій, які зазнають шкідливої дії вод, з територіальними органами Державного комітету по водному господарству.

6. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Віце-прем'єр-міністра України Гладія М.В.

Ця Програма розроблена на виконання Указу Президента України від 23 червня 1998 р. N 670 "Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу".

В основу реалізації Програми покладено принцип об'єднання зусиль державних та недержавннх органів усіх рівнів для розв'язання проблеми захисту населених пунктів, сільськогосподарських угідь та виробничих об'єктів від шкідливої дії вод, а також басейновий принцип виконання конкретних заходів Програми, який полягає у:

забезпеченні управління водними ресурсами в межах річкового басейну;

здійсненні заходів щодо зменшення негативних наслідків під час пропуску паводкових вод;

узгодженні дій суб'єктів водогосподарського комплексу і реалізації заходів щодо запобігання шкідливої дії вод на територіальному рівні через обласні (районні) управління водного господарства.

Програму розроблено за завданням Держводгоспу відкритим акціонерним товариством "Укрводпроект" та Інститутом гідротехніки і меліорації Української академії аграрних наук за участю водогосподарських та природоохоронних організацій, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій.

У ході роботи над Програмою, Уряду Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям рекомендовано розробити аналогічні програми по регіонах.

Відповідно до Водного кодексу України у Програмі передбачається:

1) заходи щодо запобігання (попередження) шкідливій дії вод:

залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів;

водоохоронні та грунтозахисні заходи (контурна меліорація, безполицевий обробіток ріллі);

створення водоохоронних лісових насаджень;

2) заходи щодо усунення наслідків шкідливої дії вод:

будівництво захисних протипаводкових дамб;

берегоукріплення річок;

регулювання русел річок;

будівництво гідротехнічних споруд;

влаштування та упорядкування існуючого водовідведення.

Україна має досить розвинуту річкову мережу, яка складається із 71 тис. річок загальною довжиною 248 тис. кілометрів. Понад 67 тисяч (94,4 відсотка) коротші за 10 кілометрів і, їх загальна довжина становить 131 тис. кілометрів. 4011 річок мають довжину, яка перевищує 10 кілометрів.

Головною річкою України є Дніпро, що тече з півночі на південь і поділяє її територію на правобережну та лівобережну частини. До категорії великих річок (з площею басейну понад 50 тис. кв. кілометрів) належать Дунай, Тиса, Дністер, Південний Буг, Прип'ять, Десна, Сіверський Донець.

Більшість річкових басейнів (95,9 відсотка) має площі, що не перевищує 50 кв. кілометрів.

До басейнів Чорного і Азовського морів належить 95,6 відсотка річок і лише 4,4 відсотка - до басейну Балтійського моря.

Коефіцієнти густоти річкової мережі найбільших значень досягають у Карпатах, коливаючись від 0,94 кілометрів на кв. кілометр (басейн Прута) до 2,5 (басейн Білого Черемоша). У басейні Дністра значення коефіцієнтів густоти річкової мережі зменшуються від витоку (1-1,7 кілометрів на кв. кілометр) до гирла (0,2-0,18 кілометрів на кв. кілометр). Такий же характер зміни коефіцієнтів густоти річкової мережі спостерігається в басейні Південного Бугу, де вони мають значення від 0,73-0,4 кілометрів на кв. кілометр у верхів'ї річки до 0,2-0,16 кілометрів на кв. кілометрів у нижній її течії, та в басейні Дніпра - відповідно від 0,35-0,59 кілометрів на кв. кілометр (річки Тетерів та Ірпінь) до 0,12-0,18 кілометрів на кв. кілометр (р. Інгулець).

Ресурси підземних вод України оцінюються в обсязі 22,5 куб. кілометрів на рік. Найбільші обсяги прогнозних ресурсів приурочені до басейнів Дніпра (61 відсоток), Сіверського Донця (12 відсотків) і Дністра (9 відсотків). На частку інших басейнів припадає менш як 18 відсотків таких вод, у тому числі 4,6 відсотка - для басейнів річок Приазов'я, 0,5 відсотка - для басейнів межиріччя Дністер - Південний Буг.

В Україні збудовано понад 1 тис. водосховищ загальним об'ємом близько 58 млрд. куб. метрів та 28 тисяч ставків загальним об'ємом 2 млрд. куб. метрів. Корисний об'єм цих водойм, що використовується для регулювання стоку, становить 28 куб. кілометрів.

Змішане живлення річок (опади, грунтові води) є причиною значних сезонних відмінностей у формуванні гідрологічного режиму. Модуль стоку змінюється від 4 до 0,5 літрів у секунду з кв. кілометра, який зменшуючись з південного заходу на південний схід.

Під час тривалих зимових відлиг і літньо-осінніх дощів та злив рівні води в гірських річках різко підвищуються, що призводить до швидкого, часто раптового формування високих паводків. Для рівнинних річок характерні високі весняні повені.

Негативні наслідки повеней і паводків проявляються на 27 відсотках території України (165 тис. кв. кілометрів), де проживає майже третина населення. Найбільше шкоди від цього стихійного лиха зазнають гірські та передгірські райони Карпат, Полісся, придунайські та придніпровські землі, а також Донбас. Населення і економіка країни зазнають при цьому значних збитків. Так, середньорічні збитки від паводків тільки по Закарпатській області становили у 1976-1985 роках 16,7 млн. гривень, 1986-1995 роках 12,8 млн. гривень, 1996-1997 роках 16,5 млн. гривень, 1998 році 350,0 млн. гривень.

Половина освоєних площ схилів зазнає впливу зсувних процесів, на 70 відсотках гірських водозборів Івано-Франківської та Закарпатської областей розвиваються селеві явища.

Аналіз гідрологічної обстановки на річках свідчить про те, що частота паводків за останні роки зросла. За нормативними документами (ДБН 360-92*) заходи щодо захисту населених пунктів виконуються на максимальні рівні води повторюваністю один раз на 100 років, однак будівництво захисних споруд, у зв'язку з економічними негараздами, здійснюється з порушенням вимог нормативних документів.

За даними гідрометкому України 90-ті роки нинішнього і початок наступного століття характеризуватимуться значним підвищенням водності. Високі і навіть катастрофічні паводки 1992, 1993, 1998 років спостерігалися в басейні Тиси, 1993 році - Прип'яті, 1991 році - на річках Західної Німеччини, у 1997 році - у Польщі, Чехії, Словаччині, на сході Німеччини, а також у басейні Дністра та на річках Криму.

На 17 відсотках території України розвинені процеси підтоплення.

За даними спостережень місцевих спеціалізованих організацій Держводгоспу, Комгеології, Гідрометкому, інших органів виконавчої влади, за останні роки в Україні набули широкого розвитку процеси підйому грунтових вод, що призвело до підтоплення значних територій як сільськогосподарського використання, так і населених пунктів. Насамперед це стосується південно-східного регіону України, включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.

У південно-східному регіоні України підтоплено 1127 сільських населених пунктів (125 тис. садиб). Так, лише у Запорізькій області внаслідок інтенсивних опадів влітку 1997 - на весні 1998 року, які перевищили дві річні норми, було підтоплено 102 села і близько 70 тис. гектарів сільськогосподарських угідь. Все це ускладнило проживання людей та санітарну обстановку (на 19 тис. гектарів вода практично була на поверхні землі), стало причиною руйнування будівель та загибелі багаторічних насаджень, унеможливило проведення весняно-польових робіт на значних площах. Підтоплення пов'язане з дією комплексу факторів, а саме:

замуленням русел річок;

відсутністю вертикального планування території сіл (78 тис. садиб), насамперед в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Запорізькій та Херсонській областях;

Значний вплив на рівень грунтових вод справляють затоплені підземні виробки у районі Донбасу та у Львівській області.

На підставі довгострокового прогнозу циклічності водності, виконаного Комгеології і Держводгоспом, практично на всій території України очікується починаючи з 2000-2001 років подальше погіршення ситуації.

Тому умови захисту від шкідливої дії вод, насамперед повеней, паводків і підтоплення, став у країні найбільш гострою водогосподарською проблемою. Система захисту повинна створюватися з урахуванням особливостей формування та проходження повеней і паводків та рівнів грунтових вод.

Згідно із законодавством Держводгосп разом з іншими центральними органами виконавчої влади здійснює заходи для захисту від шкідливої дії вод населених пунктів, господарських об'єктів, цінних сільськогосподарських угідь. З цією метою побудований комплекс захисних споруд, до складу якого входять 3,5 тис. кілометрів дамб, 1,2 тис. кілометрів берегоукріплень, понад 600 насосних та компресорних станцій, які забезпечують зниження рівнів грунтових вод та перекачування надлишків води.

Оцінюючи результативність протипаводкового комплексу слід відзначити, що він потребує значної реконструкції і розбудови. Це підтвердили руйнівні наслідки осіннього паводка на річках Закарпаття в листопаді 1998 року.

У зв'язку з недостатньою мережею водпостів на річках і значною повторюваністю паводків ускладнюється їх прогнозування та запобігання шкідливій дії вод.

На формування частих високих паводків впливають природні фактори та господарська діяльність на водозаборах.

До природних умов формування паводків належать:

мінлива гідрометеорологічна (синоптична) ситуація та морфологічна будова русел гірських річок;

різкі коливання температури повітря в зимовий період та значна кількість опадів протягом року - від 530 міліметрів на рік у низинах до 1700 міліметрів на рік у горах;

великі ухили русел річок, значна крутизна схилів долин та недостатня пропускна здатність русел;

недостатня зарегульованість річкової мережі.

До факторів господарської діяльності, що справляють значний вплив на формування паводкового стоку, належать:

безсистемне вирубання лісів, яке прискорює поверхневий стік;

розорювання водозборів без застосування протиерозійних заходів (контурна меліорація) та будівництво шляхів, мостів тощо без дотримання вимог ДБН щодо захисту від паводків;

забудова зон можливого затоплення.

Вирішення питань протипаводкового захисту тісно пов'язане з регулюванням річок, із заходами щодо охорони їх від замулення, впливу водної ерозії, з будівництвом та виконанням інших робіт у заплавах річок.

Практика показала, що проблему захисту від паводків розв'язати лише інженерними заходами неможливо. Там, де недостатньо враховуються природні чинники, де заощаджують на запобіжних заходах, які забезпечують стійкість екосистеми, витрати на ліквідацію наслідків шкідливої дії вод значно збільшуються.

Вирубування лісів, розорювання земель спричиняє замулення русел річок. Забудова заплав приводить до зростання навантаження на водозбори, внаслідок чого порушується природний режим річок, змінюються умови формування стоку, частішають паводки, зростають заподіювані ними збитки.

Виконання заходів Програми є важливою складовою формування і реалізації екологічної політики України на її шляху до сталого розвитку та інтегрування у світове співтовариство.

Державна політика України у сфері захисту населення і території від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру базується на Конституції України, Водному кодексі України, Концепції розвитку водного господарства, Єдиної державної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, спрямована на створення безпечних умов проживання людей на територіях, які підтоплюються та затоплюються.

Найбільшої шкоди від повеней і паводків зазнають гірські та передгірські райони Карпат (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області), Полісся (Волинська, Рівненська області), придунайські та придніпровські території, та також Донбас.

Від підтоплення найбільше потерпає південно-східний регіон України, включаючи Кримський півострів, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.

Особливе місце серед паводконебезпечних територій займають басейни річок Тиси (Закарпатська область), Дністра (Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області), Пруту (Чернівецька область). Гірський рельєф, густа річкова мережа, значні атмосферні опади зумовлюють тут бурливі паводки, що повторюються кілька разів на рік.

Слід зазначити, що останнім часом частота високих паводків невпинно збільшується у зв'язку із зростанням антропогенного навантаження на водозбори, порушеннями водоохоронного режиму, господарювання та підвищенням водності. Дуже високі паводки, зокрема, сформувалися на річках басейну Тиси у 1992, 1993, 1998 та 1999 роках; на річках басейну Дністра - у 1997, 1990 роках; на р. Дунай - у 1996, 1998 та 1999 роках.

При цьому слід мати на увазі, що паводки на гірських річках практично не прогнозуються і виникають раптово.

Отже, населення, що проживає в прибережних містах і селах, зазнає значних матеріальних та моральних втрат від паводків і перебуває в постійному напруженні. Це стосується навіть тих населених пунктів, де є протипаводкові гідротехнічні споруди. Через брак коштів на здійснення експлуатаційних заходів та догляду ці споруди, з кожним роком втрачають надійність, що призводить до додаткових витрат з державного бюджету на ліквідацію наслідків шкідливої дії вод.

Комплекс захисних споруд на річках та водоймах є недостатнім і потребує значної реконструкції та перебудови. Більша частина захисних гідротехнічних споруд будувалася для розв'язання локальних проблем і не становлять єдиного комплексу, розрахованого на надійний захист від катастрофічних паводків.

Про необхідність проведення широкомасштабних протипаводкових робіт свідчить катастрофічні наслідки паводків, особливо на річках Закарпаття, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей (басейн Дністра і Пруту), Волинської та Рівненської областей (басейн Прип'яті), а також загрозливі ситуації, що систематично виникають під час проходження повені на Дунаї Сіверському Донці та на річках у Криму.

Так, за даними МНС, паводком на річках Закарпаття в листопаді 1998 р. було повністю зруйновано 3247 і пошкоджено 12500 житлових будинків, 20 мостів, автомобільні шляхи, гідротехнічні споруди тощо. Лише прямі збитки від цього паводка досягли 350 млн. гривень.

Затоплення і підтоплення територій, руйнування берегів річок та водойм спричиняє деградацію грунтів, загибелі рослинного і тваринного світу, заболочення водоймищ.

Тому для запобігання і мінімізації збитків від шкідливої дії вод необхідно ретельно вивчати та аналізувати і, звичайно, вчасно розробляти та здійснювати відповідні заходи.

Для надійного захисту населення, мінімізації збитків від шкідливої дії вод необхідно забезпечити надійність комплексу захисних споруд.

Складність робіт, що їх належить виконати і зумовила розроблення Комплексної програми захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року.

Комплексну програму проведення протипаводкових заходів на 1994-2000 роки було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1994 р. N 37 метою забезпечення захисту населення, садиб і будівель, сільськогосподарських угідь, промислових та господарських об'єктів від руйнівної дії повеней та паводків.

Першочергові протипаводкові роботи планувалося виконати у 1994-1995 роках. Передбачалося здійснити проектні розробки для визначення у басейнах річок зон можливого затоплення паводками різної забезпеченості, а також науково-дослідні роботи з найбільш актуальних проблем водного господарства, зокрема зменшення шкідливої дії вод.

У зв'язку з недостатнім фінансуванням першочергові роботи не були виконані в повному обсязі (таблиця III-1), що зумовило складання в другій половині 1995 р. переліку найневідкладніших протипаводкових об'єктів, які треба було побудувати в 1996-1997 роках.

Виконання першочергових робіт у 1994-1999 роках

Виконання робіт, передбачених Комплексною програмою проведення протипаводкових заходів на 1994-200 роки

З урахування передбачених на 2000 рік обсягів робіт може бути здійснено регулювання русел річок на 17,2 відсотка, берегоукріплення на 13,3 відсотка, спорудження захисних дамбах на 19,8 відсотка та будівництво водосховищах і гідротехнічних спорудах на 38,2 відсотка.

Аналіз виконання Комплексної програми проведення протипаводкових заходів на 1994-2000 роки у розрізі областей та очікуване введення в дію потужностей наведено у таблиці III-3.

У зв'язку з нестачею коштів не закінчено у повному обсязі виконання проектних робіт з визначення у басейнах річок зон можливого затоплення паводками різної забезпеченості, програм проведення науково-дослідних розробок та впровадження методів зменшення їх руйнівної дії та заподіюваних збитків, захисту від паводків, не вирішено ряд інших питань функціонування водогосподарського комплексу.

Слід зважити на те, що кошти спрямовувалися переважно на закінчення будівництва найважливіших об'єктів та ліквідацію наслідків листопадового паводка 1998 року в басейні р. Тиса. На нові об'єкти було виділено лише 15 відсотків коштів від загального обсягу, що виділялися держводгоспу на природоохоронні заходи. Бюджетні асигнування на природоохоронні заходи з року в рік скорочуються, а починаючи з 1998 року досягли критичної межі. Коштів не вистачає навіть на ліквідацію пошкоджень на діючих протипаводкових спорудах і тих, що будуються.

Зволікання з реалізацією Комплексної програми проведення протипаводкових заходів на 1994-2000 роки призводить до виключно тяжких наслідків. Про це свідчить і листопадовий паводок 1998 року на р. Тиса та її притоках у Закарпатській області.

Червневий 1998 року паводок на р. Дністер, який за витратами віднесено до рідкісної повторюваності (5-7 відсотків забезпеченості), лише завдяки регулювальній ролі Дністровського водосховища не завдав суттєвих збитків населенню і господарству Хмельницької, Вінницької, Одеської областей та сусідній Республіці Молдова. Так, приплив до Дністровського водосховища 20-22 червня 1998 року становив близько 4100 куб. метрів у секунду, а через гідровузол скидалося тільки 2000 куб. метрів у секунду.

Ця Програма розрахована на довгостроковий період, спрямована на створення безпечних умов проживання людини в екологічно небезпечних регіонах та відновлення природного середовища, у тому числі на трансграничних водних об'єктах, вирішення питань формування і здійснення державної екологічної політики України на її шляху до сталого розвитку та інтегрування у світове співтовариство.

Мета Програми - забезпечення захисту громадян, сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод, мінімізації заподіюваних нею збитків.

Програма спрямована на досягнення взаємопов'язаних стратегічних цілей, а саме:

удосконалення служби протипаводкового захисту, включаючи експлуатацію захисних гідротехнічних споруд;

створення умов для безпечного проживання населення;

здійснення заходів для запобігання та ліквідації наслідків шкідливої дії вод, які передбачають комплексний підхід до будівництва захисних споруд, включаючи поліпшення екологічного стану водних об'єктів;

усунення причин, що впливають на формування катастрофічних паводків (заходи на водозбірній площі, впровадження комплексу робіт у долинах річок, створення прибережних захисних смуг та водоохоронних зон, регулювання режиму використання земель у зонах можливого затоплення тощо);

зменшення матеріальних збитків від затоплення і підтоплення населених пунктів, виробничих об'єктів і сільськогосподарських угідь унаслідок паводків і повеней;

створення сприятливих умов для розвитку інфраструктури населених пунктів;

екологічне виховання населення, спрямоване на дбайливе ставлення до довкілля.

Обсяг та складність цих завдань зумовлюють багатоетапність їх виконання.

Реалізацію Програми пропонується здійснити поетапно.

I етап - невідкладні першочергові заходи щодо ліквідації наслідків шкідливої дії вод на 2001-2005 роки;

II етап - першочергові заходи щодо запобігання аварійному стану та можливому (прогнозованому) критичному стану гідроспоруд та водних об'єктів на 2006-2010 роки;

III етап - перспективні заходи та довгостроковий прогноз на період після 2010 року.

Протягом першого етапу виконуватимуться невідкладні заходи щодо ліквідації наслідків шкідливої дії вод. При цьому деякі роботи будуть проводитися в режимі підвищеної готовності, щоб забезпечити запобігання розвитку аварійної ситуації. Послідовність термінових заходів щодо забезпечення захисту населення, виробничих об'єктів, сільськогосподарських угідь, повинна розроблятися відповідно до визначених стратегічних напрямів дій та важливості сьогоденних ситуацій.

На другому етапі необхідно закінчити реалізацію першочергових заходів щодо мінімізації наслідків шкідливої дії вод, довести параметри водних об'єктів до науково обгрунтованих нормативів, що гарантуватиме екологічну безпеку життєдіяльності населення і досягнення збалансованого рівня шкідливого впливу на водні об'єкти та їх спроможності до відновлення.

На третьому етапі продовжуватиметься реалізація заходів на довгостроковий термін по здійсненню попереджувальних заходів щодо мінімізації збитків від шкідливої дії вод.

На всіх етапах виконання Програми проводитиметься наукова оцінка екологічної ситуації, аналізуватиметься проведення невідкладних та першочергових робіт, а також розроблятимуться науково обгрунтовані пропозиції щодо проведення науково-дослідних, проектно-вишукувальних, будівельно-монтажних та експлуатаційних робіт, спрямованих на виконання заходів намічених Програмою.

Комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року - одна із складових екологічної політики держави.

Орган управління Програмою - Держводгосп, під егідою якого діятиме Міжвідомча координаційна рада у складі представників заінтересованих міністерств, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, інших органів виконавчої влади облдержадміністрацій, а також провідних наукових організацій, фахівців, учених.

Організація здійснення Програми забезпечуватиметься шляхом укладання угод з виконавцями робіт на конкурсній основі.

Усі роботи пов'язані із захистом від шкідливої дії вод, повинні здійснюватися як на основі цієї Програми, так і галузевих, регіональних та місцевих екологічних програм за рахунок коштів місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, власних коштів господарських організацій усіх форм власності.

Враховуючи необхідність визначення повного комплексу заходів до Програми включено виконання робіт, які передбачені регіональними (обласними) програмами, розробленими водогосподарськими, природоохоронними організаціями затвердженими Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями. Усі показники вартості робіт визначено за базовими цінами 1997 року.

Загалом на виконання завдань Програми на 2001-2005 роки, за орієнтовними підрахунками, необхідно 491 млн. грн., у тому числі з державного бюджету 355 млн. грн.; на 20062010 роки - 1500 млн. грн., а на період після 2010 року - 2500 млн. гривень.

Обсяги і фінансування Програми на 2001-2005 роки визначено з урахуванням складного економічного становища в державі.

Механізм фінансування та реалізації Програми повинен грунтуватися на таких принципах:

1) дотримання вимог законів та інших нормативно-правових актів, що діють в Україні.

Законодавчо-правові акти, що регулюють взаємовідносини суб'єктів землекористування, охорони довкілля, Водний кодекс України, Земельний кодекс України, Концепція розвитку водного господарства, Єдина державна система запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, які відображають основні питання захисту територій і населення від шкідливої дії вод, проте ряд положень цих актів потребує удосконалення.

Для правового забезпечення реалізації Програми передбачається розробити нормативно-правові документи з таких питань;

визначення розмірів збитків від паводків та відшкодування витрат на ліквідацію заподіяних наслідків;

порядок діяльності на землях водного фонду;

управління водогосподарським комплексом у сфері захисту від шкідливої дії вод;

інвестиційний механізм для будівництва, реконструкції та ефективного функціонування водогосподарського комплексу, захисту населених пунктів та сільськогосподарських угідь;

розроблення та затвердження нормативів експлуатації споруд інженерного захисту;

2) цілеспрямованого використання коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів інвесторів, господарств та інших джерел на реалізацію заходів, передбачених Програмою. При цьому враховується, що в Україні задіяно економічний механізм у галузі охорони та використання природних ресурсів, зокрема встановлено розміри платежів за використання природних ресурсів, запроваджено економічну відповідальність за забруднення довкілля, у тому числі водних ресурсів, здійснюється цільове бюджетне фінансування природоохоронних заходів по головному розділу з Державного бюджету України "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека" КФК (код фінансової кваліфікації) - 200100.

Опрацьовуються проекти документів щодо впровадження екологічного аудиту і страхування, врахування екологічних вимог під час приватизації державних підприємств, стимулювання природоохоронних інвестицій і впровадження нових технологій з інтегрованим економічним ефектом.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 р. N 140 "Про порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків", Програмою визначені джерела фінансування у відповідності до їх рівнів державного, місцевого і об'єктового. Здійснення заходів проводитиметься розмежуванням напрямів та видів робіт. Важелі економічного механізму здатні забезпечити акумулювання коштів і цільове фінансування заходів Програми за раціональною організаційною схемою, взаємопов'язаними управлінськими, науково-технічними та господарськими видами діяльності підприємств, установ та організацій, спрямованими на раціональне використання природних ресурсів та ефективну охорону довкілля.

Одним із вагомих джерел наповнення державного бюджету є надходження платежів за використання водних, земельних та лісових ресурсів, які згідно із законодавством повинні спрямовуватися на виконання заходів для відтворення довкілля.

За прогнозами Держводгоспу, Держкомзему та Держлісгоспу в 2000 році, до бюджету повинно надійти 1423 млн. грн., у тому числі за користування водними ресурсами - 276 млн. грн., земельними ресурсами - 100 млн. грн., лісовими ресурсами - 47 млн. гривень.

Для оперативного та планового використання коштів, що надходять до місцевого бюджету, необхідно передбачити в обласних кошторисах видатків кошти на відтворення природних ресурсів, згідно чинного законодавства.

3) створення системи організаційно-управлінських заходів, які здійснюватимуться у такому порядку:

Мінекоресурсів, Мінфін, Мінекономіки передбачають кошти на реалізацію Програми в планах соціального та економічного розвитку України, починаючи з 2001 року;

Держводгосп разом із заінтересованими органами виконавчої влади розробляє нові та коригує чинні нормативно-правові акти з питань пов'язаних з Програмою;

Мінекології і ресурсів забезпечує своєчасне інформування органів державної влади, водогосподарських та інших організацій і установ про гідрометеорологічні умови в басейнах річок.

Координація і контроль за виконанням заходів Програми на державному рівні покладається на Держводгосп.

Авторський нагляд за реалізацією заходів, передбачених Програмою, здійснює генеральний розробник Програми ВАТ "Укрводпроект".

На регіональному та місцевому рівнях контроль і координація виконання Програми покладається на місцеві органи влади та відповідні органи водного господарства.

Усі виконавці Програми несуть відповідальність за повне і своєчасне виконання її завдань, інформують Держводгосп про виконання заходів та використання коштів.

Щороку, під час формування проектів державної Програми соціального та економічного розвитку України і Державного бюджету України, уточнюються обсяги та джерела фінансування заходів виходячи з фінансових можливостей держави.

Мінекології і ресурсів разом з Держводгоспом подають Кабінету Міністрів України звіт та необхідну інформацію про хід виконання заходів, спрямованих на реалізацію Програми.

Враховуючи складність завдань, а також з огляду на недостатню вивченість проблем протипаводкового захисту передбачається науково-технічне забезпечення реалізації Програми за такими основними напрямками:

теоретичне та експериментальне обгрунтування окремих положень;

удосконалення методів прогнозування часу, місця, ступеня впливу шкідливої дії вод та визначення зон можливого затоплення;

розроблення нових конструкцій протипаводкових споруд;

удосконалення системи моніторингу;

розроблення ефективних технологій будівництва та експлуатації споруд;

розроблення і впровадження нових перспективних технологічних та інженерних рішень, а також геоінформаційних технологій;

забезпечення технічного переоснащення організацій, які здійснюють передбачені Програмою заходи та створення необхідних мобільних механізованих підрозділів з ліквідації шкідливої дії вод;

забезпечення виробничих підрозділів навчальними комп'ютерними програмами, яким доводиться діяти в екстремальних умовах.

Загальний комплекс водогосподарських робіт протиповеневого і протипаводкового захисту територій охоплює усі шість природно-кліматичних регіонів України (мал. 1) *: 1 - Українські Карпати - Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська і частина Львівської області; 2 - Полісся - частина Львівської, Волинська, Житомирська і частина Чернігівської області; 3 - Донецька височина - Луганська, Донецька області; 4 - Гірський Крим; 5 - Лісостеп - Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Київська, Черкаська, Сумська, Харківська і Полтавська області; 6 - Степ - Одеська, Миколаївська, Запорізька, Дніпропетровська, Кіровоградська і Херсонська області.

Основним напрямом боротьби з паводками в Українських Карпатах є басейнове регулювання річок шляхом будівництва необхідних берегозахисних укріплень і дамб обвалування.

Необхідно розширити обсяги виконання протиерозійних заходів на водозборах. При цьому особливу увагу приділити збереженню лісів і проведенню тільки вибіркового вирубання лісу. Крім того, необхідно на законодавчій основі проводити соціально-економічну політику, спрямовану на зменшення антропогенного навантаження у басейнах річок. Для акумуляції твердого стоку і регулювання паводкових вод необхідно забезпечити належну експлуатацію водосховищ і меліоративних систем. Необхідно організувати регулярне проведення моніторингу руслових процесів і моніторингу управління водними потоками. На річках Полісся пріоритетним напрямом у запобіганні підтопленню і затопленню території є виконання робіт з розчистки русел річок, будівництво захисних дамб уздовж річок та берегоукріплювальні роботи. Особливу увагу необхідно звернути на збереження природних ландшафтів під час проведення будівельних робіт.

На річках Луганщини і Донеччини першочергово потрібно проводити протиерозійні роботи на водозборах, особливо на розораних крутосхилах. Необхідно розширити обсяги виконання будівельних робіт на захисних дамбах і берегоукріпленні на р. Сіверський Донець. Крім того, необхідно звернути увагу на виконання комплексу відновлювальних і природоохоронних робіт на малих річках.

Пріоритетним напрямом у розвитку водогосподарського комплексу в гірському Криму є проведення комплексу протиерозійних заходів на водозборах річок (будівництво водойм, закріплення ділянок з потенційним розвитком зсувів).

В областях лісостепової зони пріоритетним напрямом є розчищення малих річок, а також проведення у великих обсягах протиерозійних робіт з метою зменшення замулення водосховищ і ставків. Не менш важливим напрямом є проведення робіт з реконструкції річкових шлюзів, гребель тощо.

За рахунок місцевого бюджету необхідно розширити обсяги виконання природоохоронних робіт у басейнах малих річок, які належать до басейну річок Дніпро, Дністер та Південний Буг.

На півдні України у степовій зоні пріоритетним напрямом у розвитку водогосподарського комплексу є запобігання підтопленню територій, особливо в періоди, так званих, степових паводків.

Не менш важливим напрямом боротьби з підтопленням територій на півдні України є проведення комплексу заходів з інженерної організації територій.

Програмою передбачається формування суспільної думки щодо охорони довкілля, що сприятиме його оздоровленню.

Для укріплення берегів річок максимально використовуються місцеві матеріали (кам'яні і гравійно-галечникові грунти) в решітчастих конструкціях (ряжеві стінки, габіони та ін.). Розрахунок ряжевих стінок, габіонів проводиться для визначення руслоформуючих витрат з урахуванням специфічних особливостей проходження катастрофічних паводків.

Для комплексного розв'язання проблеми протиповеневого і протипаводкового захисту територій необхідно налагодити постійне проведення моніторингу руслових процесів та моніторингу управління водними потоками.

Для оперативного функціонування системи екологічного моніторингу необхідно впровадити мобільні системи зв'язку, як для періодів надзвичайних ситуацій, так і для періодів нормальної експлуатації водогосподарських об'єктів.

Реалізація Програми в повному обсязі дасть змогу:

створити безпечні умови проживання населення;

відновити сприятливий гідрологічний стан річок та водойм;

поліпшити умови формування та пропуску паводків і повеней;

ефективно використовувати сільськогосподарські землі;

мінімізувати можливі збитки від шкідливої дії вод.

У результаті реалізації невідкладних першочергових заходів щодо ліквідації наслідків шкідливої дії вод на 2001-2005 роки на суму 491 млн. грн. буде захищено 221 населених пунктів (50482 садиби), 175 виробничих об'єктів та 160,02 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, загальною оцінною вартістю 3244,2 млн. гривень.

Повне фінансування Програми на суму 5491 млн. гривень дасть змогу забезпечити захист 2040 населених пунктів (309 тис. садиб), 2635 інших об'єктів, 1096 тис. гектарів сільськогосподарських угідь загальною оцінною вартістю 29443 млн. гривень.

Унаслідок затоплення і підтоплення території від повеней і паводків виникають надзвичайні ситуації, що завдають збитків, які можна поділити на економічні, екологічні та соціальні. Об'єктами цього негативного впливу є людина, її здоров'я та господарська діяльність, земля та вода.

Щорічні соціально-економічні збитки внаслідок підтоплення та затоплення території становлять, за експертною оцінкою Інституту гідротехніки і меліорації, близько 500 гривень на один гектар.

У надзвичайно вологі роки розміри втрат зростають у декілька разів. Так лише прямі збитки від підтоплення на півдні України у 1998 році становили 220 млн. грн., або близько 20 тис. гривень на один гектар.

Економічні збитки від вилучення використання прируслових і заплавних земель у сільськогосподарському виробництві у середньому за рік складають 10 тис. грн. на один кілометр протяжності русла. Затоплення сільськогосподарських угідь, населених пунктів та виробничих об'єктів на водозборах середніх рівнинних річок під час повеней призводять до економічних збитків в середньому 5 тис. грн. на один гектар.

Пряме зіставлення капітальних витрат з ефектом від запобігання заподіянню збитків на рівні експертної оцінки свідчить про високу ефективність заходів Програми.

Повені та паводки спричиняють втрату здоров'я людей, які зазнають стресів, призводить до збільшення кількості застудних захворювань, що оцінюється на основі оплати за листами непрацездатності та санаторного лікування. Крім того, населення зазнає прямих збитків від втрат чи пошкодження життя, господарських будівель, знищення врожаю з присадибних ділянок, а також страти робочих місць та зон рекреації. Знижується ділова активність людей, виникають інші соціальні проблеми. Однак найбільших втрат зазнає суспільство, коли катастрофічні повені та паводки призводять до загибелі людей.

Загальна сума щорічних збитків на соціальні витрати оцінюється сумою понад 19 млн. гривень.

Затоплення та підтоплення сільськогосподарських земель та виробничих приміщень у різні періоди року приводить до повної чи часткової втрати врожаю, пошкодження та зниження продуктивності лісів, загибелі тварин, зниження продуктивності тваринництва через нестачу кормів, пошкодження виробничих приміщень, обладнання, сільськогосподарської техніки, ліній електропередачі, зв'язку тощо.

Економічні збитки, які оцінюються втратами від зниження обсягу виробництва продукції рослинництва та тваринництва, витратами на ремонт приміщень, техніки та інвентаря, пересівання сільськогосподарських культур, закупівлю кормів тощо, становлять орієнтовно 205 млн. грн. щороку.

Наслідком затоплення і підтоплення земель є заболочення грунтів, змив гумусового шару, замулення верхнього горизонту неродючими алювіально-делювіальними наносами, вимивання корисних мінеральних солей, мікроелементів з продуктивного шару грунту та інші негативні явища.

Оцінку екологічних збитків проведено на основі визначення вартості компенсаційних заходів: осушувальних робіт, рекультивації земель, внесення органічних та мінеральних добрив, протиерозійних заходів.

Негативним наслідком затоплення сільськогосподарських земель та сільських населених пунктів є також погіршення якості води в річках та водоймах через збільшення каламутності води та концентрації біогенів і пестицидів, а також забруднення підземних вод.

Загальна сума щорічних екологічних збитків оцінюється близько 77 млн. гривень.

Зведені вартісні показники та очікувані результати від виконання невідкладних протипаводкових заходів Програми наведені у додатку 7.