Верховна Рада України

1. Схвалити Концепцію розвитку водного господарства України (додається).

2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України розробити протягом 2000 року на основі схваленої Верховною Радою України Концепції розвитку водного господарства України проект Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України.

3. Рекомендувати Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади при вирішенні практичних питань охорони, споживання та відновлення водних ресурсів керуватися схваленою Верховною Радою України Концепцією розвитку водного господарства України.

Розроблення Концепції розвитку водного господарства України зумовлене тим, що існуючий в Україні потужний господарський комплекс за структурою і рівнем територіально-галузевого водоспоживання, технологій водокористування і водоохорони є водоємним, незбалансованим, а за екологічними параметрами не відповідає можливостям відновлення водних ресурсів, а також необхідністю включення екологічних пріоритетів до соціально спрямованих заходів ринкової економіки.

Сучасні водогосподарські та екологічні проблеми набули не тільки загальнодержавного, але й міжнародного значення, стали одним з головних чинників національної безпеки України.

Водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Метою цієї Концепції є визначення стратегічних цілей і головних напрямів щодо створення умов для підвищення екологічної стійкості та збалансованого розвитку водогосподарського комплексу, поліпшення водозабезпечення населення і господарських потреб з дотриманням оптимальних умов водокористування; підвищення якості води, зменшення збитків і соціального напруження внаслідок шкідливої дії води; збереження водних систем як унікальних складових навколишнього природного середовища.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 куб. кілометра, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 куб. кілометр. Розвідані експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 куб. кілометрам.

Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України - там, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються в основному в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 куб. кілометра, а в маловодні роки - 29,7 куб. кілометра. Об'єм підземних вод, що враховується в ресурсній частині водогосподарського балансу, становить 7 куб. кілометрів. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб. кілометра морської води.

Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 67 відсотків на півночі і північному сході, до 80-90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. метрів на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція - 2,5 тис. куб. метрів, Великобританія - 5, Франція - 3,5, Німеччина - 2,5, Європейська частина колишнього СРСР - 5,9 тис. куб. метрів).

Для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальним об'ємом майже 55 куб. кілометрів), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000 куб. м/с), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 куб. кілометра забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.

Високий рівень господарського освоєння території в Україні (природні і напівприродні землі становлять лише близько 35 відсотків площі країни) спричиняє порушення рівноваги природного ландшафту, умов формування стоку, погіршення якості води.

Екологічно не збалансована господарська діяльність, залучення значних водних ресурсів на потреби виробничої сфери та їх забруднення, змивання із сільськогосподарських угідь та урбанізованих територій, штучна зміна природного режиму водних об'єктів призвели до того, що деградаційні процеси почали переважати над самовідновною і самоочисною здатністю водних систем. Частина забруднюючих речовин потрапляє у водойми України із сусідніх країн - по Дніпру, Десні, Сіверському Дінцю, Дунаю.

Найгірша екологічна обстановка склалася в басейнах нижнього Дніпра та Сіверського Дінця, де сконцентровані найбільш водоємні промислові й сільськогосподарські підприємства, великі міста, об'єкти атомної енергетики, зосереджено близько 50 відсотків забору води та скидання забруднених стоків. Складною є водогосподарська і гідроекологічна обстановка також в басейнах річок Дністра, Західного і Південного Бугу, Дунаю, річок Приазов'я та Причорномор'я.

Якість підземних вод погіршується внаслідок надходження до підземних горизонтів забруднюючих речовин із стічними та скидними водами, а також інтенсивної експлуатації продуктивних водоносних горизонтів переважно в районах розміщення великих промислових і сільськогосподарських об'єктів і, насамперед, поверхневих сховищ відходів (накопичувачів, золовідвалів, хвосто-, шламосховищ тощо). В Україні виявлено понад 290 сформованих осередків забруднення підземних вод в основних водоносних горизонтах, більше ніж на 90 діючих водозаборах спостерігається прогресуюче погіршення якості води.

Підземні води, які є основним джерелом водопостачання в сільській місцевості, не завжди відповідають вимогам, що пред'являються до питної води, насамперед внаслідок підвищеного вмісту в них біогенних сполук (нітратів, фосфору тощо).

Великої шкоди населеним пунктам і сільськогосподарським угіддям та іншим господарським об'єктам завдають повені, паводки, підтоплення, водна ерозія, розмивання берегів водосховищ тощо. Особливо руйнівною дією відзначаються паводки у басейнах річок Тиси, Пруту, Дністра, Серета, Західного Бугу, Прип'яті, Сіверського Дінця, а також річок Одеської області вздовж Дунаю.

Інтенсивний розвиток економіки зумовив високу питому вагу водоємних, екологічно небезпечних виробництв.

В Україні протягом 1991-1997 років валовий внутрішній продукт скоротився на 62 відсотки. Разом з тим через недосконалість технологій загальна потреба у воді зменшилася лише на 35 відсотків, а потреба у свіжій воді - на 41 відсоток; спостерігається чітка тенденція до збільшення скидання забруднених стоків, 88 відсотків яких припадає на чорну металургію, вугільну і хімічну промисловість. Майже у 1,4 раза проти 1990 року збільшилося скидання забруднених стоків у комунальному господарстві. За цей період водоємність валового внутрішнього продукту зросла на 73 відсотки, а питомі скиди забруднених стоків на одиницю валового внутрішнього продукту збільшилися у 3,6 раза.

Високий рівень водоємності і забруднення, зношеність устаткування в системах водопостачання та водовідведення, недостатня енергозабезпеченість їх функціонування, а також обмежена природна водозабезпеченість територій, де розміщені найбільші споживачі води, загрожує національній безпеці держави. Сучасні валові потреби України у воді становлять 67,0 куб. кілометрів. Вони забезпечуються водозабором з річкової мережі (25 відсотків), підземних горизонтів (майже 5 відсотків), моря (1 відсоток) і за рахунок систем зворотного водопостачання (69 відсотків).

У 1997 році з водних джерел забрано 21,1 куб. кілометра води, в тому числі на потреби комунального господарства - 3,8 куб. кілометра (18 відсотків), промисловості - 9,1 куб. кілометра (44 відсотки), сільського господарства - 8,0 куб. кілометрів (38 відсотків).

За цільовим призначенням частка господарсько-побутових потреб води становила 27 відсотків, виробничих - 46 відсотків, зрошення - 17 відсотків, водопостачання сільських населених пунктів - майже 6, інші потреби - майже 4 відсотки.

Загальний обсяг водовідведення дорівнював 12,5 куб. кілометра, з них у річки скинуто 11,7 куб. кілометра стічних вод, у складки рельєфу місцевості - 0,8 куб. кілометра. На очисні споруди потужністю 8,3 куб. кілометра надійшло 5,3 куб. кілометра стічних вод, з них у водні об'єкти скинуто 3,5 куб. кілометра (66 відсотків) недостатньо очищених і 1,8 куб. кілометра (34 відсотки) - нормативно очищених вод.

Безповоротний водозабір становив 7,4 куб. кілометра. Втрати води під час транспортування становлять 1,9, а в процесі її використання - 4,8 куб. кілометра.

Об'єм води, задіяний у системах зворотного водопостачання, становив 46 куб. кілометрів.

Порівняно з 1990 роком загальний водозабір зменшився на 41 відсоток, а об'єм використаної води - на 48 відсотків. Це пояснюється значним скороченням (на 55 відсотків) виробничих водопотреб у промисловому секторі. Водночас залишилися досить високими втрати води під час її транспортування, і стосовно водозабору вони досягають 9 відсотків. Значним залишається також загальне безповоротне споживання води, частка якого в об'ємі водозабору становить 35 відсотків.

Комунальне господарство. Особливістю галузі є потреба у воді високої якості. Разом з тим критичний стан з постачанням населенню якісної питної води потребує кардинального втручання. Незважаючи на те, що питома вага об'єктів житлового фонду, обладнаних водопроводом і каналізацією, становить 94-95 відсотків, значна частина міського населення користується водозабірними колонками і шахтними колодязями. Понад 260 населених пунктів споживають воду, фізико-хімічні показники якості якої перевищувать допустимі норми. Це пов'язано, насамперед, із зношеністю очисних та каналізаційних споруд. Понад 6 тис. кілометрів каналізаційної мережі перебуває в аварійному стані, відсутні системи прийому аварійних випусків нечистот. Щодоби через комунальні каналізації скидаються у річки 342 тис. куб. метрів неочищених і 5,7 млн. куб. метрів недостатньо очищених стоків.

На загальні господарсько-побутові потреби витрачається 3,9 куб. кілометра води на рік (або 311 літрів за добу на одного міського жителя), у тому числі в комунальному секторі - 3,2 куб. кілометра (82 відсотки). Такий рівень водоспоживання загалом відповідає раціональним нормам, хоча в деяких розвинутих європейських країнах він значно нижчий (у Великобританії - 155 літрів за добу, Франції - 145, Німеччині - 163 літри за добу). У комунальному господарстві України втрати води під час транспортування та використання становлять 36-42 відсотки водозабору. Досить значними залишаються непродуктивні витрати води населенням.

Згідно з прогнозом розвитку демографічної ситуації обсяг господарсько-побутових водопотреб у перспективі не перевищуватиме 3,7 куб. кілометра на рік.

Основні завдання галузі: реконструкція, ремонт і модернізація устаткування водопровідних, каналізаційних мереж і споруд; розроблення та впровадження раціональних норм водоспоживання, технологій водопідготовки та очищення стічних вод, впровадження засобів обліку та вдосконалення контролю за споживанням води, підвищення рівня благоустрою населених пунктів, розроблення та впровадження нового стандарту на питну воду.

Зважаючи на особливу соціальну значимість комунального водоспоживання, мають бути розроблені нормативи на джерела централізованого водопостачання, нові будівельні норми і правила на проектування об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства, еколого-економічні регламенти очищення стічних вод, комплекс технологій та устаткування для поліпшення якості води, заходи щодо збільшення використання підземних вод для питного водоспоживання та впроваджена система відомчого екологічного моніторингу тощо.

Промисловість. Використання води у 1997 році в промисловому виробництві порівняно з 1990 роком скоротилося на 51 відсоток, безповоротне водоспоживання - на 52 відсотки, об'єм води, залученої у зворотні системи, - на 32 відсотки. Незважаючи на введення в експлуатацію додаткових потужностей (12 відсотків) очисних споруд, зношеність і низька ефективність роботи існуючого устаткування призвели до збільшення скидання забруднених стоків на 25 відсотків.

Електроенергетика є найбільш водоємною галуззю промисловості, на яку в 1997 році припадало 49 відсотків загальних водопотреб і 30 відсотків потреб у свіжій воді в Україні.

У національній енергетичній програмі передбачено збільшення виробництва електроенергії до 215 млрд. кВт/год. у 2010 році, у зв'язку з чим потреба води в галузі становитиме майже 7 куб. кілометрів на рік, а за умови збільшення об'ємів води у зворотних системах теплоенергетичних об'єктів загальний об'єм споживання свіжої води може бути на 8-10 відсотків меншим.

Завданнями галузі щодо раціонального використання водних ресурсів є модернізація та реконструкція діючих гідроелектростанцій, вдосконалення систем водозабезпечення теплових електростанцій, впровадження нових водоощадливих технологій, введення в дію нових високоманеврених потужностей, відновлення та розвиток малої гідроенергетики тощо.

Металургійний комплекс. Концепцією розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року передбачається створення збалансованого виробництва, орієнтованого на випуск конкурентоспроможної продукції з обов'язковим дотриманням екологічних вимог.

Передбачається, що в результаті впровадження нових технологій, сучасного устаткування та здійснення захисних заходів у 2010 році зменшиться водоємність металургійного виробництва та обсяг забруднюючих речовин у скидах стічних вод.

За таких умов очікуваний об'єм потреб галузі у свіжій прісній воді становитиме 0,8-1 куб. кілометр на рік.

Хімічна і нафтохімічна промисловість. Питома вага цієї галузі у валовому промисловому водоспоживанні становить майже 6 відсотків. Основна проблема галузі полягає у зменшенні скидання забруднених стоків, які становлять майже 50 відсотків об'єму стічних вод.

У хімічній промисловості у цілому мають скластися позитивні передумови для підвищення рівня водоохоронної функції галузевих водогосподарських систем.

Передбачається, що перспективні обсяги виробництва в галузі будуть дещо меншими, ніж у 1990 році. Враховуючи це, а також резерви потужностей зворотних систем (4,0 куб. кілометра), передбачувані заходи технологічного оновлення, реконструкції та структурного вдосконалення виробництва, можна сподіватися, що загальні водопотреби галузі не перевищать 5-6 куб. кілометрів (у тому числі 0,4-0,5 куб. кілометра свіжої води), зменшиться об'єм скидання забруднених стічних вод.

Машинобудування та металообробка. За рівнем водоспоживання, що становить 3 відсотки усього промислового об'єму водоспоживання, галузь не належить до водоємних виробництв. Структурні зміни, що відбуватимуться в машинобудівній галузі, не передбачають збільшення об'ємів води, тим більше, що за наявністю вивільнених потужностей зворотного водопостачання (близько 1 куб. кілометра) очікувані потреби галузі у свіжій воді оцінюються в 300-330 млн. куб. метрів на рік.

Розвиток інших галузей промисловості також спрямовано на створення нових виробництв, реконструкцію і технічне переоснащення діючих підприємств, доведення обсягів виробництва до економічно та екологічно доцільних пропорцій. Це сприятиме зменшенню водоємності виробництва і підвищенню рівня водоохоронної функції систем водозабезпечення. Очікується, що максимальні потреби у воді до 2010 року становитимуть у вугільній промисловості 250 млн. куб. метрів на рік, нафтовидобувній - 15-17, лісовій, деревообробній і целюлозно-паперовій - 50-60, легкій - 40-50, харчовій - 370-380, промисловості будівельних матеріалів - 80-90 млн. куб. метрів на рік.

Сільське господарство за об'ємом свіжої води, що забирається з водних джерел, і за безповоротним водоспоживанням є найбільш водоємною галуззю народного господарства.

Найбільший об'єм водоспоживання припадає на зрошувальне землеробство. Площа зрошуваних земель в 1997 році становила 2,5 млн. гектарів.

У перспективі одним з основних засобів стабілізації сільськогосподарського виробництва, послаблення його залежності від несприятливих природно-кліматичних умов залишається зрошувальна і осушувально-зволожувальна меліорація з одночасною мінімізацією негативного впливу сільськогосподарського виробництва на природну рівновагу, в тому числі під час проведення меліоративних робіт.

Реформування економіки, здійснення оцінки земель і водних ресурсів та включення ціни землі і водних ресурсів до кругообігу аграрного капіталу, зміна форм власності на землю мають сприяти позитивним змінам у структурній технологічній перебудові зрошувального меліоративного комплексу країни. Істотним фактором подальшої оптимізації розвитку зрошення стане скорочення втрат вирощеної сільськогосподарської продукції.

Головними стратегічними напрямами меліорації земель буде всеохоплююча реконструкція і вдосконалення існуючих меліоративних систем, приведення зрошення до оптимального співвідношення з іншими меліоративними засобами, поліпшення властивостей грунтів і підвищення їх родючості, застосування прогресивних водозберігаючих технологій і режимів зрошення та попередження підтоплення земель.

Очікується, що потреби у воді на зрошення не збільшаться порівняно з 1990 роком і залежно від погодних умов у конкретні роки становитимуть 5-6 куб. кілометрів, а загальні сільськогосподарські витрати води не перевищуватимуть 8,0 куб. кілометрів.

Водопостачання сільських населених пунктів. В Україні налічується майже 29 тис. сільських населених пунктів, де проживає 16,4 млн. чоловік. Рівень благоустрою сільського житлового фонду досить низький: лише 17 відсотків населених пунктів мають водопровід і 3 відсотки - каналізацію. Нині водогосподарськими організаціями експлуатується близько 3 тис. кілометрів групових і локальних водопроводів, які забезпечують подачу понад 150 тис. куб. метрів води на добу до 515 сільських населених пунктів.

Загальний об'єм водоспоживання в сільських населених пунктах протягом 1990-1997 років змінювався в межах 1,7-0,95 куб. кілометра, або 248-159 літрів на добу на 1 особу (з урахуванням потреб тваринництва і місцевої переробної промисловості).

Відповідно до прогнозу розвитку сільськогосподарського водопостачання передбачається, що головним завданням буде забезпечення як мінімум половини сільських населених пунктів централізованим водопостачанням у комплексі з системами водовідведення.

Особлива увага приділятиметься реалізації заходів першочергового забезпечення централізованим водопостачанням сільських населених пунктів, які користуються привізною водою.

Враховуючи особливості демографічної ситуації на селі і реальні можливості держави щодо забезпечення водопотреб сільських населених пунктів, загальні обсяги водоспоживання тут не перевищать 1,2 куб. кілометра.

Рибне господарство. Головним водоспоживачем у галузі є ставкове рибне господарство, де вирощується майже 80 відсотків товарної риби. Проте більша частина ставкового фонду перебуває у незадовільному стані. Об'єм води, використаної для ставкового риборозведення, змінювався від 1,6 куб. кілометра у 1990 році до 0,5 куб. кілометра у 1997 році.

До основних причин, що стримують розвиток цієї галузі, знижують видовий склад і якість рибопродукції, належать зарегульованість водного стоку, безповоротний водозабір і забруднення води стоками промислових та сільськогосподарських об'єктів. В останні роки почастішали випадки загибелі риби в Кременчуцькому та Каховському водосховищах, озері Ялпуг, інших водоймах України.

Рибоводні ставки мають стати ефективними бар'єрними екологічними спорудами завдяки докорінному поліпшенню технічного стану ставкового фонду, здійсненню необхідного догляду за ними. Буде проведено інвентаризацію ставків з метою визначення їх доцільної кількості за екологічними умовами функціонування.

Для збереження та відтворення рибних запасів водосховищ на великих річках постає необхідність створення ефективних рибозахисних та рибопропускних споруд.

Передбачається, що потреби галузі у воді становитимуть 1,3- 1,4 куб. кілометра на рік.

Визначальними принципами водозабезпечення повинні бути:

пріоритетність розвитку соціальної сфери водокористування;

екологічно обгрунтований за водним фактором розвиток економічного потенціалу областей і регіонів, оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів з урахуванням оцінки сучасного стану водних ресурсів, прогнозування їх змін у різні періоди року та самовідновного потенціалу водних джерел;