Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів України на період до 2030 року, що додається.

Визначити Міністерство розвитку громад та територій державним замовником Програми.

2. Пункт 12 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 р. № 710 "Про ефективне використання державних коштів" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 83, ст. 2739) після слів і цифр "Державної цільової екологічної програми матеріально-технічного переоснащення національної гідрометеорологічної служби на 2022-2024 роки" доповнити словами і цифрами "та Державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів України на період до 2030 року".

3. Міністерству розвитку громад та територій разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити і подати у шестимісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів України на період до 2030 року.

Євроінтеграційний вектор розвитку, який обрала Україна, вимагає реформування державної енергетичної політики через екологічні виклики, що постали сьогодні перед усім світом. Збільшення обсягів викидів парникових газів, у тому числі вуглекислого газу, призводить до інтенсифікації глобального потепління та поширення негативних проявів зміни клімату як в Україні, так і у світі в цілому. Відповідь на ці виклики світова спільнота вбачає у зменшенні споживання викопних видів палива шляхом більш продуктивного їх використання та заміщення на відновлювані джерела енергії.

Багато десятиліть основними енергоносіями в Україні були видобувні невідновлювані природні ресурси, такі як природний газ, вугілля тощо. Проте внаслідок зміни екологічної ситуації, світових тенденцій, цінової кон’юнктури, впровадження новітніх технологій частка невідновлюваних ресурсів в енергетичному балансі України зменшується. Насамперед це стосується такого виду викопного палива, як вугілля.

У розумінні цієї Концепції вугільні регіони визначаються як регіони, на території яких розташовані вугледобувні та вуглепереробні підприємства, в тому числі ті, які перебувають у стадії ліквідації, консервації або переорієнтації на інші види економічної діяльності, та підприємства вугільної теплової генерації незалежно від форми власності. Загалом це близько 20 територіальних громад Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської та Львівської областей, де проживає близько 850 тис. мешканців. Територіальні громади вугільних регіонів залежать від підприємств вугільної галузі та вугільної теплової генерації, у деяких з них вугілля залишається єдиним доступним енергоносієм.

В Україні в останні роки наявна тенденція до падіння видобутку вугілля.

Проектна потужність видобутку вугілля державними шахтами становить 32,6 млн. тонн за рік, а фактичний видобуток у 2020 році становив лише 4,7 млн. тонн рядового вугілля. Собівартість товарної вугільної продукції на державних шахтах в середньому понад 4000 гривень за тонну за ринкової ціни 1350 гривень за тонну. Державні вугледобувні підприємства є збитковими та вимагають постійної фінансової підтримки з державного бюджету. Майже дві третини одиниць основного стаціонарного устаткування державних шахт відпрацювали нормативний строк експлуатації. За період з 2015 по 2019 рік державні шахти отримали 12,3 млрд. гривень бюджетного фінансування за усіма програмами. Фактична пряма дотація шахтарям тільки у 2020 році становила 5,6 млрд. гривень, або 75 відсотків фонду оплати праці. Державне фінансування в перерахунку на одного працівника у 2019 році становило 124,3 тис. гривень. Наявні дотації не покривають збитків від вуглевидобутку державних шахт, що призводить до накопичення кредиторської заборгованості. У зв’язку з незадовільним фінансовим станом державних шахт постійно виникають затримки виплати заробітної плати, накопичується заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Зазначене призводить до загострення соціально-економічної напруги в шахтарських регіонах та посилення навантаження на місцеві бюджети і недофінансування більшості запланованих заходів.

Низький рівень диверсифікації локальної економіки вугільних громад стримує залучення інвестицій, адже до 70 відсотків всього зайнятого населення працює на вугледобувних чи суміжних монопідприємствах або в соціальній сфері, яка обслуговує міську інфраструктуру. Це призводить до критичної залежності місцевих бюджетів від податкових надходжень вугледобувних підприємств, які становлять від 50 до 70 відсотків загальної суми надходжень до бюджету територіальної громади.

У Луганській та Донецькій областях, крім економічних дисбалансів, наявні ризики для ведення бізнесу внаслідок збройної агресії Російської Федерації. За даними Держстату, обсяг капітальних інвестицій у розрахунку на одну особу в Луганській області за 2020 рік становив 12,5 відсотка середньоукраїнського рівня, у Донецькій - 60,5 відсотка.

Актуальними є питання якості соціальних послуг, що надаються населенню вугільних регіонів. Так, за даними фокус-груп, проведених в шахтарських містах Донецької області Представництвом Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні, Центром екологічних ініціатив "Екодія" та проектом USAID "Економічна підтримка Східної України", важливою проблемою, яка турбує більшість респондентів, є доступ до медичних послуг та їх якість.

Мешканці громад вугільних регіонів скаржаться на низьку якість та високі тарифи житлово-комунальних послуг, зношеність житлового фонду, проблеми з вивезенням побутових відходів. Також варто відзначити проблеми розвитку інфраструктури, зокрема: погана якість місцевих та комунальних доріг, відсутність вуличного освітлення, фізична зношеність громадського транспорту, відсутність місць культурного відпочинку та дозвілля тощо.

Зазначені проблеми поглиблюються незадовільною екологічною ситуацією у вугільних регіонах, пов’язаною з діяльністю шахт (забрудненість повітря, водойм, терикони в межах міст, підвищений радіаційний фон, порушення норм безпеки під час затоплення шахт, які припиняють свою діяльність) та використанням вугілля для опалення, що призводить до небезпечних викидів у повітря.

Для подолання негативних тенденцій та проблем соціально-економічного розвитку вугільних регіонів формування вугільної галузі України повинно обов’язково супроводжуватися "справедливою трансформацією" таких територій.

Справедлива трансформація - це модель розвитку регіону, що передбачає гідне життя та достатній заробіток усім мешканцям, в тому числі працівникам, на яких вплине процес відмови від викопного палива (ліквідація виробничих потужностей, закриття вугледобувних підприємств тощо).

На виконання Паризької угоди до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, ратифікованої Законом України від 14 липня 2016 р. № 1469-VIII, Україною підготовлено Оновлений національно визначений внесок України до Паризької угоди, схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 липня 2021 р. № 868 (Офіційний вісник України, 202 р., № 62, ст. 3956), який передбачає зменшення викидів парникових газів на 65 відсотків у 2030 році порівняно з 1990 роком та досягнення кліматичної нейтральності до 2060 року.

Ініціатива щодо справедливої трансформації вугільних регіонів сьогодні широко підтримується міжнародними організаціями та урядами інших країн. Так, Світовий банк у 2020 році започаткував обмін досвідом та підтримку пілотних проектів в рамках Платформи з підтримки трансформації вугільних регіонів Західних Балкан та України. В межах Німецько-Українського енергетичного партнерства, започаткованого у 2020 році, також узгоджено реалізацію ряду спільних стратегічних ініціатив щодо реформування вугільної галузі та трансформації вугільних регіонів.

Цю Концепцію розроблено:

з урахуванням завдань, передбачених оперативною ціллю 2 "Збереження навколишнього природного середовища та стале використання природних ресурсів, посилення можливостей розвитку територій, які потребують державної підтримки (макро- та мікрорівень)" стратегічної цілі І. "Формування згуртованої держави в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та просторовому вимірах" Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 695;

з урахуванням завдань, передбачених Енергетичною стратегією України на період до 2035 року "Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність", схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 605;

з урахуванням завдань, передбачених Національною економічною стратегією на період до 2030 року, схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 р. № 179;

з урахуванням завдань, передбачених Концепцією економічного розвитку Донецької та Луганської областей, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 р. № 1660;

на виконання протокольного рішення за результатами Всеукраїнського зібрання працівників вугільної промисловості України від 25 лютого 2020 р. за участю Президента України;

на виконання пункту 8.1 Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 471;

на виконання протокольного рішення за результатами засідання Координаційного центру з питань трансформації вугільних регіонів України від 8 жовтня 2020 р.;

на виконання пункту 312 плану пріоритетних дій Уряду на 2021 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 276.

У зв’язку з активним розвитком у світі нових технологій, альтернативних джерел енергії, зміною кон’юнктури на енергетичному ринку, а також недостатньо ефективним формуванням та реалізацією державної політики у сфері підтримки вугільної галузі у попередніх роках на відповідних територіях виникла напружена ситуація, зокрема в економічній, соціальній, житлово-комунальній та екологічній сфері, яка може погіршитися з огляду на початок реформування енергетичного сектору країни, а саме вугільної галузі.

З урахуванням зазначеного потребують розв’язання такі проблеми:

низький рівень інвестиційної привабливості та практична відсутність диверсифікації місцевої економіки у вугільних регіонах;

збитковість державних підприємств вугільної галузі;

неефективна державна політика у сфері зайнятості та освіти, охорони здоров’я та культури у вугільних регіонах;

погано розвинута соціальна та критична інфраструктура в населених пунктах вугільних регіонів;

погіршення екологічної ситуації внаслідок функціонування та/або закриття вугільних підприємств;

соціальна напруженість серед населення територій, на яких розміщуються вугільні підприємства, що перебувають у стадії ліквідації, консервації або переорієнтації на інші види економічної діяльності.

Планування та реалізація трансформації вугільних регіонів вимагають розроблення відповідної комплексної програми, орієнтованої на потреби людей, а також з метою диверсифікації регіональної економіки.

Забезпечення добробуту, соціальної згуртованості населення та конкурентного рівня соціально-економічного розвитку громад планується через координацію та взаємодію між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, партнерські відносини з бізнесом та громадськістю, організацію співпраці з донорами та інвесторами.

Впровадження заходів з підвищення енергоефективності, впровадження новітніх технологій сприятиме скороченню обсягів споживання енергії, збереженню ресурсів, зменшенню обсягів викидів вуглекислого газу (CO2) та відповідно уповільненню зростання тарифів на комунальні послуги для промисловості та населення.