ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 380/740/20
адміністративне провадження № К/9901/3506/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 380/740/20
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року (головуючий суддя Сасевич О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя Шевчук С.М., судді Кухтей Р.В., Шинкар Т.І.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просила:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 24.12.2019 №1773/К "Про звільнення ОСОБА_1", яким звільнено ОСОБА_1, провідного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Львівській області, з 26.12.2019 із займаної посади;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Львівській області;
1.3. стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
1.4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, що відповідач порушив її право на працю та звільнив з роботи без законних для цього підстав, оскільки 25.10.2019 року її попередили про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Львівській області та з 26.12.2019 року звільнена зі займаної посади за п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", проте насправді мала місце не ліквідація відповідного державного органу (територіального підрозділу), а його реорганізація, оскільки держава не відмовилася від виконання завдань та функцій певного територіального підрозділу, а його функції були передані для виконання іншому - Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (змінивши таким чином лише територію, на яку він поширював свою діяльність).
1.5. Позивач наголошувала на тому, що їй усупереч приписам чинного законодавства України, після попередження про наступне вивільнення не пропонувалися посади для зайняття, а при звільненні не було забезпечено дотримання вимог щодо переважного права на залишення на роботі (зокрема, з урахуванням кваліфікації та продуктивності праці). Відтак, роботодавцем не було дотримано вимог закону, якими встановлені гарантії працівникам при реорганізації. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає, що порушення її прав слід усунути, шляхом поновлення на посаді, з якої вона була безпідставно звільнена. З огляду на те, що Головне територіальне управління юстиції у Львівській області як юридична особа не ліквідоване, просила поновити її в такому органі.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, позов задоволено повністю.
2.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 24.12.2019 року №1773/К "Про звільнення ОСОБА_1".
2.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Львівській області з 27 грудня 2019 року.
2.3. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 37039 грн 22 коп.
2.4. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відбулася саме реорганізація відповідного територіального органу юстиції (Головного територіального управління юстиції у Львівській області), що тягне за собою необхідність дотримання роботодавцем визначених чинним законодавством гарантій для працівників при реорганізації. Тобто, роботодавець не може обмежитися лише попередженням працівника про відповідні зміни за два місяці до їх настання, а повинен також врахувати переважне право працівника на залишення на роботі, а в разі неможливості залишення працівника на роботі, повинен вживати заходів щодо його працевлаштування (пропонувати іншу роботу), звільнення ж може відбутися тільки при неможливості переведення працівника за відповідною професією чи спеціальністю або його відмови від цього. Однак, при оспорюваному звільненні позивача із посади провідного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Львівській області роботодавцем не було дотримано відповідної процедури звільнення. Відповідач як роботодавець не виконав свого обов`язку щодо надання працівнику пропозицій вакантних посад для їх зайняття, позаяк, не запропонував позивачу вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку вона може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо в період із попередженням про вивільнення та до дня звільнення. Роботодавець (відповідач) не довів також факту відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, які вона могла би зайняти, а відтак, не обґрунтував правомірність її звільнення, з урахуванням неможливості переведення та з дотриманням ним вимог щодо переважного права на залишенні на роботі. За цих обставин суди дійшли висновку про те, що спірний наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 24.12.2019 року №1773/К "Про звільнення ОСОБА_1" не може вважатися правомірним. Відтак, її слід поновити на тій посаді, з якої її було незаконно звільнено, з 27.12.2019.
ІІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог позову відмовити повністю.
3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
3.2. На обґрунтування підстави оскарження скаржник вказує, що висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення справи не відповідають фактичним обставинам справи, суди дійшли необґрунтованого висновку щодо реорганізації Головного територіального управління юстиції у Львівській області на правонаступника Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції, наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" було здійснено ліквідацію юридичних осіб територіальних органів міністерства, у тому числі, Головного територіального управління юстиції у Львівській області. У зв`язку з чим позивач, яка обіймала посаду в Головному територіальному управлінні юстиції у Львівській області на час його ліквідації, була попереджена про наступне вивільнення та наказом від 24.12.2019 №1773/К звільнена з посади провідного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Львівській області з 26.12.2019.
3.3. Відповідач стверджує, що позивачу було усно запропоновано рівнозначну посаду в новоствореному територіальному органі, від якої вона відмовилася.
3.4. На переконання відповідача, актуальний закон не вимагає при скороченні штату державної служби пропонування державним службовцям іншої роботи.
3.5. Таким чином, відповідач вважає, що звільнення позивача із державної служби та займаної посади відбулося відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому, підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
3.6. ОСОБА_1 23.04.2019 року прийнята на посаду провідного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
3.7. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870 "Деякі питання Територіальних органів Міністерства юстиції" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (п.1 Постанови) й утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (п.2 Постанови).
3.8. Зокрема, до Переліку територіальних органів Мін`юсту, що ліквідуються, включено Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, а до Переліку міжрегіональних територіальних органів Мін`юсту, що утворюються, включено Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів).
3.9. Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870, міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) визначене правонаступником Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
3.10. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870 також визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції. Здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 постанови, покладено на Міністерство юстиції.
3.11. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870 прийнято наказ Міністерства юстиції України від 16.10.2019 року №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України".
3.12. Цим наказом (п.1) вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), у який включено Головне територіальне управління юстиції у Львівській області.
3.13. Окрім того, наказом (п.2) утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), у тому числі Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів).
3.14. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 року №3173/5 (п.5) головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції було наказано, зокрема, забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01 листопада 2019 року; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції; вжити інших заходів, пов`язаних з ліквідацією головних територіальних управлінь юстиції.
3.15. Позивача письмово попереджено з майбутнім вивільненням, а саме: 25.10.2019 року ОСОБА_1 ознайомлена з попередженням за підписом (підписане 24.10.2019 року) голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
3.16. У цьому попередженні зазначено про прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870, наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 року №3173/5, вказано про наступне вивільнення посади провідного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Львівській області та повідомлено про розірвання трудового договору не раніше ніж через два місяці за п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу".
3.17. Наказом за підписом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 24.12.2019 року №1773/К ОСОБА_1 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Львівській області, у зв`язку з ліквідацією, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (підстава - попередження від 25.10.2019 року).
3.18. Відповідний запис про звільнення позивачки внесено роботодавцем до трудової книжки ОСОБА_1 26.12.2019 року за №19.
3.19. 26.12.2019 року оформлено обхідний лист ОСОБА_1, а також складено та підписано акт передачі справ і майна від позивача у зв`язку із звільненням.
3.20. Позивач ознайомилася з наказом про звільнення 23.01.2020 року.
3.21. Вважаючи цей наказ протиправним, а своє право на працю порушеним, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
4. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
6. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
7. За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
8. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
10. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
11. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
12. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.
13. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
14. У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з таких підстав є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
15. Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
16. Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону №117-IX, що набрав чинності з 25.09.2019 та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до статті 87 Закону №889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
17. Цим Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
VI. Позиція Верховного Суду
18. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
20. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із звільненням позивача з займаної посади на підставі підпункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
22. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
23. Суди попередніх інстанцій установили, що спіним наказом звільнено з посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Львівській області. Звільненню позивача передувало виключно її попередження про наступне звільнення за два місяці до запланованої дати.
24. Перед усім Верховний Суд звертає увагу на те, що у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) надана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
25. Проаналізувавши зміст постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" та наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, суди обох інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується Верховний Суд, про те, що на підставі цих розпорядчих актів ГТУЮ у Львівській області як юридична особа публічного права підлягала припиненню фактично не шляхом ліквідації, а шляхом реорганізації - злиття разом з іншими визначеними ГТУЮ у Західне МРУМЮ, яке визначено правонаступником територіальних органів Мін`юсту, що припиняються.
26. Отже, відповідач неправильно визначив юридичну кваліфікацію обставин звільнення позивача за пунктом 1-1 замість пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.
27. Вказаний недолік не може вважатись формальним та свідчить про неправомірність звільнення позивача у спірних правовідносинах.
28. Також Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недотримання відповідачем порядку звільнення позивача та наявністю підстав для застосування норм КЗпП України до спірних правовідносин з огляду на таке.
29. Так, за приписами частин другої і третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
30. Усталеною є судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.
31. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
32. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
33. Законом №117-IX статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
34. У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону №889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25.09.2019) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
35. Після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону №889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону №889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня (частина п`ята).
36. Таким чином, не можна вважати, що стаття 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України.
37. Натомість, зміст наведених положень статті 87 Закону №889-VIII свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку реорганізації або ліквідації державного органу.
38. При цьому виключення зі статті 87 Закону №889-VIII бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону №889-VIII та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
39. Водночас, приписи частини п`ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
40. Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 №440-IX та від 23.02.2021 №1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
41. У своєю чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.
42. Таким чином ліквідація відноситься до терміну "змін в організації виробництва і праці", що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
43. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи. організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
44. Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
45. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
46. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
47. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
48. Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.
49. Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
50. Крім того, у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
51. Ці правові позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).
52. З огляду на викладене Верховний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших своїх територіальних органів (реорганізації) Міністерство юстиції України було зобов`язане додержуватися встановленого КЗпП України порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо працевлаштування працівників реорганізованої (ліквідованої) установи.
53. Натомість, як установлено судом першої інстанції, Мін`юст не запропонував позивачу жодної вакансії, незважаючи на те, що з моменту попередження про наступне звільнення і до фактичного її звільнення у Західному МРУМЮ - правонаступнику ГТУЮ у Львівській області були наявні вакантні посади.
54. За наведених обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення її на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
55. Оскільки питання правильності визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оскаржується у касаційному порядку, тому у силу положень статті 341 КАС України оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному перегляду в іншій частині.
56. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає правильним висновок судів про те, що спірний наказ відповідача є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
57. Отже, цей наказ підлягає скасуванню судом як протиправний.
58. З вказаних обставин Верховний Суд вважає помилковими протилежні твердження скаржника, зазначені у поданій ним касаційній скарзі.