ПОСТАНОВА
Іменем України
29 вересня 2021 року
Київ
справа №240/20512/20
адміністративне провадження № К/9901/24859/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 240/20512/20
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (головуючий суддя Гурін Д.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Сапальова Т.В., судді Смілянець Е.С., Капустинський М.М.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 14 серпня 2020 року №234 о/с по особовому складу про призначення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Лугинського відділення поліції Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області та звільнення з посади старшого оперуповноваженого 3 відділу управління оперативної служби Головного управління Національної поліції в Житомирській області;
- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого 3 відділу управління оперативної служби Головного управління Національної поліції в Житомирській області з 20 серпня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 07 жовтня 2020 року №162 про застосування до старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Лугинського відділення поліції Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила службу у Національній поліції з грудня 2017 року. Починаючи з 03 серпня 2020 року до часу звернення до суду з цим позовом позивач перебувала на лікарняному. Позивач вказує, що їй стало відомо, що наказом ГУ НП в Житомирській області її переведено для подальшого проходження служби до Лугинського ВП Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області з одночасним її звільненням із попередньої посади. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що її переведено на іншу посаду, яка відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" не є рівнозначною, окрім того її переведено на іншу посаду в іншу місцевість без її згоди. Крім того, відповідач не взяв до уваги перебування позивача на лікарняному та виніс оскаржуваний наказ під час дії листка непрацездатності. Також позивач зазначила, що відповідач порушив порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки не викликано її для надання пояснень, отже наказ про накладення дисциплінарного стягнення також є протиправним.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
2.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції скасовано у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області №162 від 07.10.2020 "Про застосування дисциплінарних стягнень" та прийнято у цій частині нову постанову.
3.1. Адміністративний позов задовольнено частково.
3.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області №162 від 07.10.2020 "Про застосування дисциплінарних стягнень".
3.3. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.
3.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у межах службового розслідування встановлено, що з 13.08.2020 позивач перебувала на лікарняному і дисциплінарною комісією не було з`ясовано причини, з яких вона не вийшла на службу після 07.09.2020. Крім цього, суд взяв до уваги, що копія наказу №234 о/с від 14.08.2020 направлялася на адресу позивача листом з рекомендованим повідомленням, однак поштове відправлення повернуте відправнику з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Інші докази вручення позивачу копії вказаного наказу в матеріалах справи відсутні. Отже, відповідач не надав доказів про те, що станом на момент проведення службового розслідування позивачу було відомо про її переміщення до Лугинського ВП і, відповідно, необхідність повідомити безпосереднього керівника у Лугинському ВП про перебування на лікарняному. Зважаючи на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що службове розслідування за фактом відсутності ОСОБА_1 на службі з 20.08.2020 проведене без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, тому наказ №162 від 07.10.2020 "Про застосування дисциплінарних стягнень" є протиправним та підлягає скасуванню.
ІІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги її позову повністю.
3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
4. На обґрунтування підстав оскарження зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №820/6677/16, від 17 жовтня 2019 року у справі №420/5192/18, від 11 серпня 2020 року у справі №620/2624/19, від 30 вересня 2020 року у справі №640/20160/18 щодо правильності застосування норм матеріального права при визначенні рівнозначних посад поліції для цілей переміщення поліцейських на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, зокрема статей 32, 33 КЗпП України, а також правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі №240/5873/18 щодо статті 65 Закону України "Про Національну поліцію". Крім того, зазначено, що викладені в касаційній скарзі доводи позивача відповідають правовій позиції Верховного Суду, яку викладено у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №420/5192/18, від 11 серпня 2020 року у справі №620/2624/19, від 30 вересня 2020 року у справі №640/20160/18 та від 23 червня 2021 року у справі №240/14986/20.
5. Головне управління Національної поліції в Житомирській області подало відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловило свої доводи, якими заперечило проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновку судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, та просило залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
6. ОСОБА_1 прийнята на службу до Національної поліції України з грудня 2017 року.
7. У червні 2019 року позивача призначено на посаду старшого оперуповноваженого 3 відділу управління оперативної служби Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - УОС ГУ НП в Житомирській області).
8. У період 03 серпня 2020 року до моменту звернення до суду ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.
9. Листом від 20 жовтня 2020 року №70зі/105/05/12-2020 у відповідь на запит про отримання публічної інформації позивача повідомлено про те, що відповідно до інформації, наявної в особовій справі, наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 14 серпня 2020 року №234 о/с, ОСОБА_1 переміщено на рівнозначну посаду старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Лугинського відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУНП в Житомирській області для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби відповідно до пункту 8 частини 10 статті 62 та абзацу першого пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" на підставі подання начальника УОС ГУ НП в Житомирській області та заяви про прийом на службу в поліцію, в якій позивачем зазначено, що вона готова в інтересах служби служити там, де це необхідно. Крім того вказано, що відповідно до наказу Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області від 7 жовтня 2020 року №162 до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
10. Вважаючи вказані накази протиправними, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
11. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
13. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
14. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про національну поліцію (далі - Закон №580-VIII).
15. Згідно з частиною першою статті 59 Закону №580-VІІІ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
16. Частинами третьою-четвертою статті 59 Закону №580-VIII передбачено, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
17. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
18. Відповідно до частини першої статті 48 Закону №580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
19. Згідно з частиною першою статті 47 Закону №580-VIII призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
20. Відповідно до частини першої статті 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади:
для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі -місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
21. Згідно з частиною другою статті 65 Закону №580-VIII посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції.
22. Відповідно до частини другої статті 80 Закону №580-VІІІ граничні спеціальні звання молодшого, середнього складу поліції за штатними посадами встановлюються керівником поліції.
23. Наказом Національної поліції України від 04 грудня 2015 року №142 "Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції відповідних їм граничних спеціальних звань" (далі - Наказ №142) визначено відповідність посад граничним спеціальним званням поліції.
VI. Позиція Верховного Суду
24. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
27. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
28. Перед усім Верховний Суд враховує, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 14 серпня 2020 року №234 о/с; поновлення ОСОБА_1 на посаді.
29. За цих обставин оскаржувані судові рішення підлягають перегляду в касаційному порядку виключно в означених межах.
30. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із застосування відповідачем до позивача підпункту 2 пункту 1 частини першої статті 65 Закону № 580-VІІІ.
31. Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що її застосування можливе виключно в разі переміщення особи на рівнозначну посаду.
32. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій погодились з твердженням відповідача про те, що рівнозначними, у розумінні Закону України "Про Національну поліцію", є посади, для зайняття якої передбачено одне і те саме спеціальне звання поліції.
33. Водночас, суди визнали обґрунтованими доводи відповідача про те, що визначення рівнозначної посади, наведене в Законі України "Про державну службу", до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки дія вказаного закону не поширюється на поліцейських.
34. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає таке.
35. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства.
36. Закон № 580-VІІІ є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а, відтак, у цьому спорі застосуванню мають підлягати норми спеціального законодавства.
37. Верховний Суд зауважує, що у цьому випадку спеціальний Закон № 580-VІІІ встановлює підстави переміщення поліцейського, які зазначені у частині першій статті 65 цього Закону та порядок його переміщення, який визначає за чиєю ініціативою таке переміщення відбувається. Таке переміщення може відбуватися за ініціативою поліцейського або ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення (частина восьма статті 65 Закону № 580-VIII).
38. Проте, Закон 580-VIII не врегульовує питання рівнозначності посад.
39. Водночас, визначення рівнозначної посади міститься в Законі України "Про державну службу" та відповідно до статті 2 цього Закону означає посаду державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
40. Аналогічна правова позиція щодо надання оцінки рівнозначності посад поліцейських із врахуванням положень Закону України "Про державну службу", викладена у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 820/6677/16, від 17 жовтня 2019 у справі №420/5192/18, від 11 серпня 2020 у справі №620/2624/19, від 30 вересня 2020 у справі №640/20160/18, від 31 березня 2021 у справі №120/872/20-а, від 23 червня 2021 у справі №240/14986/20 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
41. Верховний Суд наголошує, що в цьому випадку норми Закону України "Про державну службу" застосовано не як норми прямої дії, а як норми закону, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону) в розумінні частини шостої статті 7 КАС України.
42. За цих обставин Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про незастосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у вказаних судових рішеннях.
43. За визначенням, неведеним у пункті 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII, рівнозначною посадою є посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
44. Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
45. Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
46. У контексті зазначеного слідує, що рівнозначність посади поліцейського включає в себе декілька факторів, це спеціальне звання, підкатегорії посад з урахуванням рівнів державних органів, а також грошове забезпечення.
47. Суди попередніх інстанцій установили, що оспорюваним наказом старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого оперуповноваженого 3 відділу управління оперативної служби Головного управління Національної поліції в Житомирській області та призначено старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Лугинського відділення поліції Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
48. Так, ці посади відносяться до однієї категорії (підкатегорії) посад державної служби, однак при цьому суди попередніх інстанцій не урахували, що такі посади належать до посад державних органів різних рівнів, визначених у частині першій статті 51 Закону № 889-VIII, адже, юрисдикція Лугинського відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУНП в Житомирській області поширюється на місто Лугини, тоді як орган поліції, у якому позивач працювала до переведення, поширює свою юрисдикцію на Житомирську область.
49. Крім цього, суди установили, що згідно з додатком 5 до постанови КМУ від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції України" посадовий оклад старшого оперуповноваженого міжрегіонального територіального органу Національної поліції складає 2600 грн.
50. Відповідно до додатку 7 до Постанови №988 посадовий оклад старшого оперуповноваженого управління, відділу (відділення) поліції становить 2500 грн.
51. Отже, під час розгляду вказаної справи суди встановили, що посадовий оклад за посадою, на яку переміщено ОСОБА_1, є нижчим на 100 грн від посадового окладу за посадою, з якої її звільнено спірним наказом.
52. Відтак, Верховний Суд зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги ту обставину, що така грошова розбіжність у посадових окладах за згаданими посадами не може сприйматись як рівнозначність грошового забезпечення (як елементу рівнозначності посади) поліцейського, навіть за умови виплати премій, оскільки виплата останніх залежить як від бюджетних асигнувань, так і від інтенсивності та умов служби.
53. З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про рівнозначність указаних посад.
54. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу, що Законом № 580-VIII встановлені підстави переміщення поліцейського та осіб, які можуть ініціювати переміщення, проте Законом № 580-VIII не встановлено чи вимагається згода поліцейського на таке переміщення.
55. Беручи до уваги, що Законом № 580-VIII не урегульовано питання щодо порядку переміщення поліцейського на рівнозначну, вищу або нищу посаду, у цій частині до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення трудового законодавства.
56. Cтаттею 32 КЗпП України встановлено можливість переведення на іншу роботу (посаду), у тому числі у межах однієї установи, тільки за згодою працівника, за винятком тимчасового переведення та в інших випадках, передбачених законодавством.
57. Отже, переміщення поліцейського на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, можливо за умови надання поліцейським згоди на таке переміщення.
58. Така правова позиція в тотожних за змістом правовідносинах також викладена Верховним Судом у наведених вище постановах і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
59. Суди попередніх інстанцій встановили, що оскаржуваним у цій справі наказом позивача призначено на посаду до Лугинського відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУНП в Житомирській області, розташованого у місті Лугини Коростенського району Житомирської області, тоді як позивач проходила службу у ГУНП в Житомирській області, що розташоване у місті Житомирі.
60. Водночас, згоди на переміщення в іншу місцевість позивач не давала та в ході розгляду цієї справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень таке твердження не спростоване.
61. Більше того, суди установили, що спірний наказ видано відповідачем у період перебування позивача на лікарняному, що виключало можливість подання нею будь-яких заяв щодо спірного наказу у тому числі й відповідного рапорту.
62. З огляду на зазначене Верховний Суд констатує, що позивача перевели на роботу в іншу місцевість, без її згоди.
63. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги щодо обґрунтованості судових рішень Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
64. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.