ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 540/2601/20
адміністративне провадження № К/9901/21620/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Мартинюк Н.М., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 540/2601/20
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А1604 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Крусян А.В., судді Градовський Ю.М., Яковлєв О.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини А1604, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч А1604, що полягає у несвоєчасному розрахунку при звільненні;
- зобов`язати в/ч А1604 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 16.05.2020р. по 11.09.2020р. у сумі 54051,08 грн.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день звільнення 15.05.2020р. зі служби позивачу не була виплачена компенсація за неотримане речове майно в сумі 41027,53грн., а вказані кошти були перераховані йому 11.09.2020р. Оскільки, згідно положень статті 117 КЗпП України з ним не було проведено остаточного розрахунку (не виплачено усі належні до виплати суми) в день звільнення, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки, з 16.05.2020р. по 11.09.2020р.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16.11.2020р. позов задоволено частково.
2.1. Визнано протиправною бездіяльність в/ч А1604 щодо здійснення своєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
2.2. Стягнуто з в/ч А1604 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 27941,36 грн за період з 16.05.2020р. по 11.09.2020р.
2.3. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції, а позовну заяву залишено без розгляду.
3.1. Залишаючи позов без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, оскільки суд апеляційної інстанції врахував, що позивача виключено зі списків військової частини 15.05.2020 року, а до суду він звернувся 14.09.2020 року.
ІІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
3.2. На обґрунтування підстав оскарження зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 щодо застосування норм частини п`ятої статті 122 КАС України та відсутності підстав для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
3.3. Вказує, що у спірних правовідносинах строк звернення до суду з цим позовом необхідно обраховувати з часу здійсненні відповідачем остаточного розрахунку.
4. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Наказом командира в/ч А1604 (по стройовій частині) від 15.05.2020р. №107 ОСОБА_1 звільнено у запас у зв`язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу частини, всіх видів та направлено на військовий облік до Херсонського об`єднаного міського військового комісаріату Херсонської області.
6. Згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі від 14.05.2020р. №15, грошова компенсація вартості майна складає 41027,53грн.
7. Виплата вказаної суми позивачу в/ч А1604 на суму 41027,53грн. здійснена 11.09.2020р.
8. Вважаючи, що в/ч 1485 протиправно не проведено своєчасний остаточний розрахунок грошового забезпечення при звільнені з військової служби, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
9. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
11. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
12. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
13. Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 вказаного Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
14. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
15. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
16. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
17. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
18. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
VI. Позиція Верховного Суду
19. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
22. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
23. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні зі служби.
24. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначає таке.
25. Зміст статтей 116, 117 КЗпП України свідчить, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
26. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
27. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором), майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
28. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
29. Велика Палата щодо застосування вказаних положень трудового законодавства у тотожних правовідносинах у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
30. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
31. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не провів остаточний розрахунок з позивачем при звільнені з військової служби, а саме: позивач звільнений з військової служби 15.05.2020р., грошова компенсація вартості майна виплачена позивачу 11.09.2020р.
32. За цих обставин Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
33. Водночас Верховний Суд зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом поза межами встановленого законом строку звернення з огляду на таке.
34. Верховний Суд у складі судової у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 звернув увагу на наступне.
35. Правовідносини щодо невиплати особі у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким останню не забезпечено під час проходження військової служби, за характером суб`єктним складом є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
36. Включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17), постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19).
37. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
38. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
39. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
40. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
41. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
42. Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
43. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
44. Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
45. За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
46. Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
47. Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
48. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
49. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
50. За цих обставин Верховний Суд констатує, що у спірних правовідносинах строк звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом обмежено місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку. Вказане твердження ґрунтується на викладеному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
51. Поряд з цим Верховний Суд ураховує, що суди попередніх інстанцій встановили, що грошова компенсація вартості майна виплачена позивачу (остаточний розрахунок здійснено) 11.09.2020р., позивач звернувся до суду з цим позовом 14.09.2020р., тобто в межах місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку.
52. За наведених обставин протилежний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.
53. За цих обставин Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду.
54. Водночас, висновок суду першої інстанції про звернення позивача з цим позовом у межах строку звернення до суду, визначеного КАС України.
55. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги щодо обґрунтованості судових рішень Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
56. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.