ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/3000/19
адміністративне провадження № К/9901/24901/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року у складі судді Донця В.А. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бабенка К.А., Сорочка Є.О., Чаку Є.В. у справі №640/3000/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МГТ Блек СІ" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Товариство з обмеженою відповідальністю "МГТ Блек CI" звернулось до суду з позовом про: визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2018 №0054571404 та №0054581404; визнання неправомірними та скасування штрафних санкцій на суму 366 562,50 грн, які передбачені податковим повідомленням-рішенням від 26.10.2018 №0054571404.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року, позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 26.10.2018 №0054571404, №0054581404.
Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МГТ Блек CI" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 19210,00 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Отже, відповідачем не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо реальності здійснених операцій між позивачем та його контрагентами у період, що перевірявся, водночас первинні документи, є достатніми для висновку про обґрунтованість відображення в податковій звітності відповідної інформації за наслідками таких господарських операцій.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
Відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 12.11.2018 №977/26-15-14-04-01/42042158 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "МГТ Блек CI" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за червень 2018 року, в якому зазначено про порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, п. 200.4 ст. 200 ПК України в результаті чого ТОВ "МГТ Блек CI" завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2018 року на суму 733125 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації з ПДВ) за липень 2018 року на суму 219873 грн.
Згідно з актом перевірки від 12.11.2018 №977/26-15-14-04-01/42042158 контролюючий орган дійшов висновку про непідтвердження господарських операцій позивача з постачальником товару ТОВ "АФ "Харвест".
Не погоджуючись з висновками акту перевірки ТОВ "МГТ Блек CI" звернулось з відповідними запереченнями від 11.08.2018 №б/н до Головного управління ДФС у м. Києві.
Головне управління ДФС у м. Києві рішенням від 24.10.2018 №87525/10/26-15-14-04-01-12 залишено без задоволення заперечення ТОВ "МГТ Блек CI", а висновки акту перевірки - без змін.
На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.10.2018 №0054571404 та №0054581404.
Податковим повідомленням-рішенням від 26.10.2018 №0054571404 визначено суму завищеного бюджетного відшкодування у розмірі 733125,00 грн та застосовано штрафну санкцію на суму 366562,50 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 26.10.2018 №0054581404 визначено суму завищеного від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 219873,00 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 26.10.2018 №0054571404 та №0054581404 позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України.
Державною фіскальною службою України рішенням від 26.12.2018 №41657/6/99-9911-04-02-25 про результати розгляду скарги залишено без задоволення скаргу позивача, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 26.10.2018 №0054571404 та №0054581404 позивач звернувся до суду.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що між позивачем та ТОВ "АФ "Харвест" укладені договори на поставку зерна: договір №МГТ-13/18 від 18.06.2018, договір №МГТ-14/18 від 22.06.2018, договір №МГТ-16/18 від 27.06.2018, договір №МГТ-18/18 від 03.07.2018, договір №МГТ-25/18 від 10.07.2018, договір №МГТ-26/18 від 11.07.2018, договір №МГТ-33/18 від 18.07.2018, договір №МГТ-42/18 від 26.07.2018.
На підставі вказаних договорів протягом червня-серпня 2018 року ТОВ "АФ "Харвест" здійснило поставку пшениці 2-го, 3-го, 5-го, 6-го класів врожаю 2017 та 2018 років для ТОВ "МГТ Блек СІ".
Поставка зернових позивачу підтверджується видатковими накладними за червень, липень, серпень 2018: №РН-0000164 від 18.06.2018, №РН-0000170 від 23.06.2018, №РН-0000172 від 24.06.2018, №РН-0000173 від 24.06.2018, №РН-0000174 від 24.06.2018, №РН-0000176 від 24.06.2018, №РН-0000175 від 25.06.2018, №РН- 0000178 від 25.06.2018, №РН-0000180 від 02.07.2018, №РН-0000181 від 03.07.2018, №РН-0000182 від 03.07.2018, №РН-0000183 від 04.07.2018, №РН-0000185 від 07.07.2018, №РН-0000186 від 08.07.2018, №РН-0000187 від 09.07.2018, №РН- 0000197 від 11.07.2018, №РН-0000201 від 12.07.2018, №РН-0000203 від 12.07.2018, №РН-0000204 від 13.07.2018, №РН-0000207 від 14.07.2018, №РН-0000208 від 15.07.2018, №РН-0000235 від 24.07.2018, №РН-0000272 від 10.08.2018, №РН- 0000292 від 17.08.2018, №РН-0000304 від 17.08.2018, №РН-0000305 від 20.08.2018, №РН-0000307 від 21.08.2018.
Транспортування придбаного позивачем зерна у ТОВ "АФ "Харвест" здійснювалось перевізниками: ТОВ "Анвік Фрай", СТОВ "ВХСП", ФОП ОСОБА_1, ПП Шевченко, ПП Кулин, ТОВ "Південь Сервіс Транс", ТОВ "Строй Сервис Юг". У свою чергу, закуплене позивачем зерно в ТОВ "АФ "Харвест" транспортувалося ТОВ "Аскет Шиппінг" за договором про надання транспортно-експедиторських послуг №24-Н від 21.06.2018.
Транспортування придбаних позивачем у ТОВ "АФ "Харвест" зернових здійснювалося на умовах "DAT-термінал", які передбачали пряме відправлення зернових на експорт. Перевезення придбаних позивачем зернових підтверджується товарно-транспортними накладними перевізників: від 12.06.2018, від 22.06.2018, від 23.06.2018, від 24.06.2018, від 25.06.2018, від 01.07.2018, від 02.07.2018, від 03.07.2018, від 06.07.2018, від 07.07.2018, від 08.07.2018, від 10.07.2018, від 11.07.2018, від 12.07.2018, від 13.07.2018, від 14.07.2018, від 23.07.2018, від 09.08.2018, від 16.08.2018, від 17.08.2018, від 18.08.2018, від 20.08.2018, від 21.08.2018.
До цих товарно-транспортних накладних складалися відповідні акти приймання та акти накопичення пшениці ТОВ "МГТ Блек СІ" в Херсонському КХП: від 12.07.2018, від 13.07.2018, від 14.07.2018, від 15.07.2018, від 24.07.2018, від 10.08.2018, від 17.08.2018, від 20.08.2018.
Між позивачем та ПАТ "Херсонський КХП" укладено договір №221 від 04.07.2018 про надання послуг приймання зерна. На підставі вказаного договору ПАТ "Херсонський КХП" здійснював приймання та відправлення на експорт зернових, придбаних позивачем у ТОВ "АФ "Харвест", що підтверджується актами здачі-приймання робіт (приймання та перевалки пшениці) між ТОВ "МГТ Блек СІ" та ПАТ "Херсонський КХП" від 23.08.2018, від 18.07.2018, 26.06.2018 тощо.
Оплата придбаних позивачем зернових підтверджується платіжними дорученнями про оплату ТОВ "МГТ Блек СІ" на користь ТОВ "АФ "Харвест" грошових коштів за поставлений товар. Наведена обставина відповідачем не заперечувалась ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду справи.
Придбане у ТОВ "АФ "Харвест" зерно позивачем реалізовувалось за зовнішньоекономічними договорами нерезиденту Mill Corp Grain Trading DMCC, що підтверджується: контрактами від 22.06.2018 №180622/1, від 10.07.2018 №180710/1, від 16.07.2018 №180716/1, інвойсами, вантажно-митними деклараціями, довідками експортера зерна, тощо.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що судами безпідставно не були враховані доводи фіскального органу стосовно нереальності господарських взаємовідносин позивача у перевіряємий період з його контрагентами. Посилається на те, що господарські операції з вказаними контрагентами носили фіктивний характер. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Крім того, скаржник вказав, що судами попередніх інстанцій не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у справах №826/16277/14, №818/920/17, №2а-6538/12/2670 стосовно того, що наявність податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарської операції, щодо правильності оформлення первинних документів, щодо неможливості встановлення ланцюга постачання спірного товару.
З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Позивач вказував, що "реальність" господарських операцій з поставки зернових підтверджується первинними документами, відповідно товариством за наслідками таких господарських операцій правомірно сформовано витрати, віднесено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та заявлено відповідні суми від`ємного значення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування; висновки контролюючого органу про порушення ТОВ "МГТ Блек CI" податкового законодавства є протиправними, позаяк ґрунтуються лише на інформації щодо контрагента позивача, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності та спростовується судовою практикою.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначено Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, ПК України).
Відповідно до статті 200 ПК України:
сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);
при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4);
платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (пункт 200.7).
Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (зі змінами) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений "Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (зі змінами).
"Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" передбачено, зокрема: господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (пункт 1.2); первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункт 2.1); первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (пункт 2.4).
Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (зі змінами) якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша); якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (частина друга).
При цьому, обставини стосовно того, що контрагенти позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані та були платниками податку на додану вартість, представником відповідача під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не спростовувались.
Відповідно до ст. 1, частини першої ст. 3 та частин першої, другої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; не відносяться до податкового кредиту, зокрема, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Як зазначено в акті перевірки, серед основних видів діяльності ТОВ "МГТ Блек CI", у період, що перевірявся, відповідно до КВЕД, зазначені: 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (основний); 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.
Так, підтвердженням нереальності господарських операцій є встановлення під час перевірки відсутності в контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів.
Суд погоджується з доводами скаржника, що встановлення такої інформації може поставити під сумнів здійснення відповідних операцій, але висновок про нездійснення господарських операцій має ґрунтуватись на аналізі всіх первинних документів та змісту господарських операцій.
Колегія суддів підтримує висновки судів попередніх інстанцій про те, що відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. У разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. Невиконання обов`язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції. При цьому, відсутність об`єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку. У такому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).
Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судами попередніх інстанцій було встановлено рух активів (товару), та зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.
Суди правильно звернули увагу на те, що як акт перевірки та письмові доводи скаржника не містять жодних зауважень безпосередньо до договорів позивача, укладених із контрагентами позивача, та до виписаних на їх виконання первинних та інших супутніх ним документів.
Висновки акта перевірки та касаційної скарги обґрунтовані лише наявністю податкової та іншої інформації відносно контрагентів позивача, згідно якої неможливо встановити наявність складських приміщень, будівель, споруд, майданчиків для зберігання ТМЦ, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, машин, механізмів та обладнання завантажувально-розвантажувальних робіт, транспорту, будь-яких матеріалів (сировини) та товарних запасів, необхідних для ведення господарської діяльності, також, згідно якої встановлено відсутність трудових ресурсів у підприємств, яка була б достатньою для самостійного виконання робіт (надання послуг) та постачання ТМЦ (тобто відсутні фахівці загальновиробничого, загальногосподарського, складського, транспортного процесу та процесу пов`язаного з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг) тощо), що, на думку скаржника, свідчить про нереальність здійснення документально оформлених господарських операцій вказаними суб`єктами.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наявність вказаної податкової інформації відносно контрагентів позивача не доводить обставин, з якими податковий орган пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Твердження скаржника про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів саме по собі, не свідчить про безтоварність угод поставки.
Суд звертає увагу на те, що в ході розгляду адміністративної справи при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень суд перевіряє чи прийнято воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Інформація з баз даних, стосується виключно контрагентів і не вказує, жодним чином, на протиправні дії платника податків - позивача як покупця товарів та робіт у його контрагентів.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі №820/4648/13-а, зазначив, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Аналогічний висновок Верховного Суду наведений у постанові від 16.01.2018 у справі №826/1398/14.
За таких обставин колегія судді погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилання скаржника виключно на податкову інформацію та дані з електронних баз даних фіскальних органів по контрагентах позивача щодо їх незнаходження за податковою адресою, відсутності у них виробничих потужностей, відсутності достатньої кількості штатних працівників, складських приміщень в якості обґрунтування висновку нереальності здійснення господарських операцій, оскільки такий висновок був зроблений без аналізу безпосередньо господарських операцій та первинної документації, яка складалася в ході здійснення поставок товару, виконання робіт.
Таким чином, доводи скаржника щодо неспроможності контрагентів позивача здійснити поставку товарів, не підтверджені жодними належними доказами.
Також Суд відхиляє доводи касаційної скарги та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Така відповідальність має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України), а тому позивач не має нести відповідальності у разі не виконання контрагентами своїх зобов`язань, оскільки не виконання контрагентами своїх податкових зобов`язань має наслідок відповідальність саме для цих контрагентів.
Також Суд зазначає, що Верховний Суд (Верховний Суд України) неодноразово звертав увагу на те, що чинним законодавством, не передбачено і не визначено обов`язку підприємства встановлювати ланцюг суб`єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації, проте, як вбачається з акту перевірки, право позивача на отримання податкового кредиту поставлено в залежність від дотримання контрагентами позивача вимог податкового законодавства.
Скаржник в поданій касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень у справі правових позицій, викладених Верховним Судом у справах №826/16277/14, №818/920/17, №2а-6538/12/2670 стосовно того, що наявність податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарської операції, щодо правильності оформлення первинних документів, щодо неможливості встановлення ланцюга постачання спірного товару.
Колегія суддів зауважує, що наведені позиції Верховного Суду у справах №826/16277/14, №818/920/17, №2а-6538/12/2670 сформовані Судом за результатом розгляду вказаних справ, зважаючи на обсяг наданих позивачами доказів в підтвердження реальності здійснення господарських операцій. При цьому, така позиція Суду не стосується порядку застосування певних норм права, що мала би враховуватись судами попередніх інстанцій при розгляді аналогічних спорів, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,