ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 480/1636/20
адміністративне провадження № К/9901/10728/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 480/1636/20
за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Шевченко І.Г.
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Ральченка І.М., суддів: Бершова Г.Є., Чалого І.С.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" (далі - відповідач, ДУ "Сумський слідчий ізолятор"), у якому просив:
1.1. зобов`язати відповідача невідкладно скласти та подати до відповідного суду, який виконує вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року, клопотання на підставі статті 152 Кримінально-виконавчого кодексу України, статті 74, частини першої статті 80 Кримінального кодексу України про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку;
1.2. стягнути з відповідача суму моральної шкоди у розмірі 80 євро за добу, починаючи з 15 лютого 2020 року, через незаконне тримання ОСОБА_1 під вартою без рішення суду після 15 лютого 2020 року.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до вироку Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року він засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі за один особливо тяжкий злочин. При цьому, з 2013 року, а безперервно - з листопаду 2014 року, він перебуває у ДУ "Сумський слідчий ізолятор" для участі в судових розглядах кримінальних проваджень з перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за його участю. З дня набрання чинності вироком Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року, станом на 15 лютого 2020 року, позивач перебуває більше 15 років в установах попереднього ув`язнення, та стверджує, що вирок не виконаний та не виконується. Відтак позивач вважає, що відповідач зобов`язаний згідно зі статтею 152 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною першою статті 74, частинами першою, п`ятою статті 80 Кримінального кодексу України внести подання до відповідного суду про вирішення питання про звільнення позивача від відбування покарання, оскільки строки давності для виконання вироку закінчилися та відсутні підстави для утримання його в ДУ "Сумський слідчий ізолятор" з 15 лютого 2020 року. При цьому, зауважив, що на усні звернення до керівництва відповідача про внесення такого подання до відповідного суду керівництвом ДУ "Сумський слідчий ізолятор" такі заяви були проігноровані.
2.1. Також, посилаючись на незаконне утриманя з 15 лютого 2020 року у ДУ "Сумський слідчий ізолятор", позивач просив стягнути моральну шкоду з розрахунку 80 євро на день за кожен день, починаючи з 15 лютого 2020 року.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 вироком апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року засуджений за пунктом 13 частини другої статті 115, частини третьої статті 296, частини першої статті 122, частини першої статті 70 Кримінального кодексу України (далі - КК України)до довічного позбавлення волі.
4. Ухвалою Верховного Суду України від 15 лютого 2005 року вирок апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року залишено без змін.
5. У розпорядженні апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2005 року про виконання вироку, котрий набрав чинності, вказується, що вирок апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року набрав чинності 15 лютого 2005 року та відповідачем повідомлено Апеляційний суд Сумської області про направлення ОСОБА_1 відбувати покарання до ВК-56 с. Перехрестівка Роменського району.
6. 17 квітня 2005 року ОСОБА_1 був направлений для подальшого відбування покарання до Роменської виправної колонії № 56 Сумської області.
7. 13 серпня 2013 року на підставі ухвали Апеляційного суду Сумської області від 05 червня 2013 року позивач повернувся до ДУ "Сумський слідчий ізолятор".
8. 06 жовтня 2013 року позивач був направлений до Роменської виправної колонії № 56 Сумської області, а 08 червня 2016 року - до Харківського УВП № 27 УДПТСУ в Харківській області, однак 29 червня 2016 року прибув та тимчасово залишений у ДУ "Сумський слідчий ізолятор" судами загальною юрисдикції та Апеляційним судом Сумської області для розгляду скарг і клопотань ОСОБА_1 .
9. Відповідно до статті 90 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) позивач на даний час тимчасово перебуває під вартою в ДУ "Сумський слідчий ізолятор".
10. Виходячи з пункту 12 частини першої статті 537 КВК України, якою передбачено тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді, слідчі ізолятори виконують функції мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування. Рішенням комісії позивачу визначено максимальний рівень безпеки у приміщеннях камерного типу. При цьому, позивач тимчасово залишений у ДУ "Сумський слідчий ізолятор" для розгляду скарг і клопотань.
11. ОСОБА_1 стверджує, що ДУ "Сумський слідчий ізолятор" протиправно не надсилає до відповідного суду подання про звільнення його від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку.
12. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду за захистом своїх прав.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
13. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
14. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у діях відповідача порушень Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), КВК України, КК України судом не встановлено, а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача невідкладно скласти та подати до відповідного суду, який виконує вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року, клопотання на підставі статті 152 КВК України, частини першої статті 74, статті 80 КК України про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку. Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що вирок відносно ОСОБА_1 був звернутий до виконання.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
15. 29 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
16. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
16.1. Скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для ОСОБА_1, оскільки стосується вирішення питання звільнення його з під незаконного утримання під вартою та обмеження волі, а також від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку.
16.2. Скаржник зазначає, що вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року набрав законної сили 15 лютого 2005 року, а позивач перебуває в ДУ "Сумський слідчий ізолятор" станом на 15 лютого 2020 року більше 15 років, що, на переконання скаржника, свідчить про втрату юридичної сили цього вироку з 15 лютого 2020 року. На думку скаржника, посилання судів попередніх інстанцій на тимчасовість перебування позивача у ДУ "Сумський слідчий ізолятор" згідно зі статтею 90 КВК України суперечить постійному його перебуванню у цій установі з 14 листопада 2014 року, а посилання на інші рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, оскільки ухвалювалися судами виключно за його особистими зверненнями.
16.3. Скаржник наполягає, що відповідач зобов`язаний згідно зі статтею 152 КВК України, частиною першою статті 74, частинами першою та п`ятою статті 80 КК України внести подання до відповідного суду про вирішення питання про звільнення позивача від відбування покарання, оскільки строки давності для виконання вироку закінчилися та відсутні підстави для утримання його у ДУ "Сумський слідчий ізолятор" з 15 лютого 2020 року.
17. У касаційній скарзі та у її доповненнях скаржник заявляє клопотання про передачу матеріалів справи № 480/1636/20 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
18. 29 березня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні без повідомлення учасників справи у порядку статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
21. 26 квітня 2021 року від ДУ "Сумський слідчий ізолятор" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому посилаються на необґрунтованість доводів касаційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судовві рішення судів попередніх інстанцій рішення прийняті судами попередніх інстанцій - без змін. Вказують на те, що до ДУ "Сумський слідчий ізолятор" позивач був доставлений 21 травня 2004 року для досудового розслідування, а згідно з вироком від 11 жовтня 2004 року засуджений Апеляційним судом Сумської області до довічного позбавлення волі, що набрав законної сили 15 лютого 2005 року. При цьому, 17 квітня 2005 року позивач був направлений для подальшого відбування покарання до Роменської виправної колонії № 56 Сумської області, однак 13 серпня 2013 року повернувся до установи на підставі ухвали Апеляційного суду Сумської області від 05 червня 2013 року. Також відповідач зазначає, що позивач 06 жовтня 2013 року направлявся до Роменської виправної колонії № 56 Сумської області, а 08 червня 2016 року - Харківського УВП №27 УДПТСУ в Харківській області, однак 29 червня 2016 року прибув та тимчасово залишений у ДУ "Сумський слідчий ізолятор" судами загальною юрисдикції та Апеляційним судом Сумської області для розгляду скарг і клопотань ОСОБА_1 . На даний час позивач тимчасово перебуває у ДУ "Сумський слідчий ізолятор" під вартою в порядку статті 90 КВК України з урахуванням пункт 12 частини першої статті 537 КВК України, яка вказує про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді. Відповідач наголошує, що слідчі ізолятори виконують функції мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування. Однак рішенням комісії позивачу визначено максимальний рівень безпеки у приміщеннях камерного типу. При цьому, ОСОБА_1 тимчасово залишений у ДУ "Сумський слідчий ізолятор" для розгляду його скарг і клопотань.
21.1. Крім того, відповідач зауважує, що письмових звернень від позивача за весь період перебування в ДУ "Сумський слідчий ізолятор" з приводу направлення подання про звільнення від відбування покарання до адміністрації відповідача не надходило.
21.2. Також відповідач заперечує проти вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з розрахунку 80 євро за добу, починаючи з 15 лютого 2020 року, оскільки факт незаконного тримання позивача під вартою ним не доведений, а розмір моральної шкоди у зазначеному розмірі не обґрунтований.
22. 11 травня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла відповідь на відзив, у якій скаржник просить надати правовий висновок щодо правозастосування чинних редакцій статті 152 КВК України, частини першої статті 74, частин першої та п`ятої статті 80 КК України.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
23. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 07 квітня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
24. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування норм права, передбачених частинами першої та п`ятої статті 80 КК України.
25. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.
26. Розглядаючи вказаний позов по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, враховуючи приписи статей 537 та 539 КПК України.
27. Однак Верховний Суд уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій, про розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
28. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
29. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
30. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
31. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
32. Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
33. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
34. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
35. Виконання судових рішень у кримінальному провадженні регулюється розділом VIII КПК України.
36. Статтею 537 КПК України визначений перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, зокрема: 1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 3) про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6) про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 КК України; 11) про застосування покарання за наявності кількох вироків; 12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 КК України; 13-1) про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; 13-2) про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); 13-3) про зміну обов`язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням; 14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
37. Відповідно до частини другої статті 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається: 1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2 - 4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу; 2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 КК України), 11, 13, 13 2 частини першої статті 537 цього Кодексу; 3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу; 4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 КК України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.
38. У 2015 - 2016 роках Верховною Радою України прийнято ряд законодавчих актів, що встановлюють правові підстави для розгляду судами під час виконання вироків й інших питань.
39. Зокрема, 24 грудня 2015 року набув чинності Закон України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання", яким було внесено зміни до частини п`ятої статті 72 КК України, що стосуються перерахунку строку попереднього ув`язнення.
40. Крім цього, Законом України від 07 вересня 2016 року № 1491-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення доступу до правосуддя осіб, які утримуються в установах попереднього ув`язнення та виконання покарань" (набув чинності з 08 жовтня 2016 року) перелік питань, що розглядаються судами в порядку виконання вироку та передбачено у статті 537 КПК України, доповнено пунктами 13-1, 13-2, 13-3, на підставі чого до повноважень суду також належить вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); про зміну обов`язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням.
41. Відповідно до частини дев`ятої статті 539 КПК України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 КПК України, здійснюється в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань належить здійснювати у порядку адміністративного судочинства, що забезпечує на законодавчому рівні визначення ефективного засобу юридичного захисту засудженого в аспекті вирішення питань, пов`язаних із правовим режимом відбуванням покарання в установах виконання покарань, що не підлягають розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством.
42. При цьому, наведені законодавчі зміни надають можливість усунути законодавчі прогалини, що призвели до порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, які констатовані у кількох рішеннях Європейського суду з прав людини проти України, зокрема, у пункті 113 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2014 року у справі "Вінтман проти України", в якому цей міжнародний судовий орган встановив порушення статті 8 в поєднанні із статтею 13 Конвенції через відсутність засобів ефективного юридичного захисту заявника, а саме: відсутність ясності як у законодавстві, так і в судовій практиці стосовно підсудності адміністративним судам рішень пенітенціарних органів про переведення засуджених з однієї колонії до іншої.
43. Так, питання, пов`язані з оскарженням інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань можуть стосуватися розгляду справ про оскарження дій посадових осіб виправної колонії, які розкривають та переглядають адресовану засудженому кореспонденцію; переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої, тощо.
44. У цій справі в обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року, який набрав законної сили 15 лютого 2005 року та за яким його засуджено до довічного позбавлення волі, на даний час не виконано. Також, на думку позивача, вирок суду винесений із суттєвими порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є незаконним, що в своїй сукупності дає підстави для звільнення його від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку згідно положень частини першої статті 80 КК України.
45. Відповідно до частини першої статті 74 КК України звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м`яким, а також пом`якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом`якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
46. Стаття 80 КК України передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
47. Відповідно до приписів статті 152 КВК України закінчення строків давності виконання обвинувального вироку є підставою для звільнення від відбування покарання.
48. Виконання вироку - це завершальна стадія кримінального процесу, в якій суд звертає до виконання вироки, ухвали і постанови, слідкує за приведенням їх до виконання, а також вирішує в установленому порядку питання, які виникають при виконанні судових актів.
49. Під давністю виконання обвинувального вироку треба розуміти закінчення встановлених у законі строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили, впродовж якого покарання не було застосоване до засудженого і вирок залишився невиконаним. Отже, виконання вироку, про яке йдеться у статті 80 КК України, полягає в реалізації покарання.
50. У загальному розумінні строк давності - це певний період часу, сплив якого припиняє кримінально-правові відносини, які виникли з приводу вчиненого злочину.
51. Строки давності виконання покарання ставляться законодавцем у залежність саме від фактично призначеного покарання за конкретне суспільно небезпечне діяння з урахуванням формальної категорії його тяжкості.
52. За таких обставин застосування статті 80 КК України передбачає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, збігу строку давності його виконання та факту ухилення засудженим від його відбування, що є підставою для зупинення перебігу такого строку давності.
53. Таким чином, з аналізу наведених вище норм КК України слідує, що перевірка наявності обставин для звільнення засудженого від відбування покарання у зв`язку зі спливом строку давності виконання обвинувального вироку та вирішення процесуальних питань, пов`язаних зі звільненням від покарання та його відбуванням вирішується судами в порядку кримінального судочинства.
54. Згідно з частиною першою статті 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
55. За існуючого правового регулювання з урахуванням положень статей 152 та 539 КВК України клопотання про звільнення особи від відбування покарання на підставі частини першої статті 80 КК України може бути заявлено органом або установою виконання покарань.
56. З наведеного слідує, що питання виконання/невиконання органом або установою виконання покарань обов`язків щодо розгляду питання про подання до суду клопотання про звільнення особи від відбування покарання на підставі частини першої статті 80 КК України, а також встановлення під час судового розгляду факту бездіяльності вказаних суб`єктів щодо відмови у поданні відповідного клопотання може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб зазначених органів, має свої особливості та не належить до управлінської сфери, а стосується виконання кримінального покарання.
57. Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги слідує, що позивач в обґрунтування підстав позову порушує виключно питання щодо виконання вироку Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року, застосування судом заходу щодо тримання його під вартою, незгоди із зазначеним вироком суду, а також наводить доводи та аргументи щодо наявності підстав звільнення його від відбування покарання відповідно до статті 80 КК України.
58. Разом з тим, як вже зазначалося, відповідно до частини першої статті 537 КПК України питання про звільнення особи від покарання вирішується судом під час виконання вироків в порядку кримінального судочинства.
59. Натомість захист прав позивача з урахуванням обов`язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов позов, перевірити дотримання відповідачем приписів, установлених КПК України та КВК України. Адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав позивача.
60. Представник позивача у апеляційній скарзі наголошував на тому, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що статтею 539 КПК України вирішення оскаржуваних у позовній заяві питань віднесено до юрисдикції місцевих судів у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, тобто до Ковпаківського районного суду м.Суми.
61. Однак судом апеляційної інстанції не надано правову оцінку зазначеному доводу представника позивача.
62. Натомість судами попередніх інстанцій надано правову оцінку щодо наявності підстав застосування до ОСОБА_1 звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку, що не передбачено адміністративним судочинством.
63. При цьому, посилання судів попередніх інстанцій на пункт 131 частини першої статті 537 КПК України, відповідно до якого під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань є помилковим, оскільки питання звільнення особи від відбування покарання, застосування строків давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі та прийняті за наслідками розгляду такого питання рішення установи виконання покарань стосуються виконання кримінального вироку, правова оцінка яких повинна здійснюватися судом в кримінальному судочинстві.
64. Відтак предмет позовних вимог у цій справі не відноситься до категорії спорів щодо інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань, визначених пункт131 частини першої статті 537 КПК України.
65. За таких обставин, в межах адміністративної юрисдикції не може здійснюватися судовий контроль у цих правовідносинах, оскільки вирішення вказаних питань віднесено до компетенції районних судів, в межах територіальної юрисдикції яких засуджений відбуває покарання, а отже спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
66. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
67. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановлений законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
68. Отже поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
69. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
70. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
71. Таким чином, Верховний Суд констатує, що суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції.
72. Доводам касаційної скарги суд не надає оцінку з огляду на те, що такі доводи стосуються суті спору, а отже не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.
73. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
74. З урахуванням особливостей предмета оскарження та його правових наслідків, рішення суду про закриття провадження в адміністративній справі не є таким, яке би призводило до порушення прав позивача на справедливий судовий розгляд та на ефективний засіб юридичного захисту своїх прав, гарантованих ЄКПЛ.
75. Пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
76. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
77. За правилами частин другої, четвертої статті 343 КАС України у попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення, однією з яких є порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша статті 354 КАС України).
78. Оскільки суди попередніх інстанцій розглянули і вирішили справу по суті та не звернули увагу на те, що цей спір має вирішуватися судами в порядку кримінального судочинства, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі.
79. Відповідно до частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
80. Так, частиною другою статі 539 КПК України визначено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається, зокрема, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
81. У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявлено клопотання про призначення йому судом адвоката у справі № 480/1636/20.
82. Оскільки розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про призначення йому адвоката для представництва інтересів у цій справі під час розгляду справи у суді касаційної інстанції не підлягає задоволенню. За правилами частини першої статті 343 КАС України попереднє судове засідання проводиться без повідомлення учасників справи.
83. Вирішуючи клопотання скаржника про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд приходить до таких висновків.
84. Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлені статтями 346, 347 КАС України.
85. Згідно з частинами третьою- шостою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
86. Крім цього, справа передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі відкриття касаційного провадження у справі судом касаційної інстанції (у цьому випадку - Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду) та виявлення в ході розгляду касаційної скарги підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених статтею 346 КАС України.
87. В обґрунтування заявленого клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду скаржник вказує на те, що строки давності відповідно до статті 80 КК України для виконання вироку закінчилися та відсутні підстави для утримання ОСОБА_1 в ДУ "Сумський слідчий ізолятор" з 15 лютого 2020 року.
88. Доводи щодо предметної юрисдикції цього спору чи щодо необхідності відсуплення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Великої Палати чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у вказаному клопотанні відсутні.
89. Враховуючи приписи частини другої статті 45 Закону "Про судоустрій і статус суддів" та частини п`ятої статті 346 КАС України, основною метою вирішення виключної правової проблеми є забезпечення єдності судової практики, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Разом з тим, наявність у справі виключної правової проблеми надає суду касаційної інстанції насамперед право, а не покладає на нього обов`язок, передати справу, що відповідає визначеним цим Кодексом критеріям, на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Водночас в кожному окремому випадку касаційний суд має попередньо вивчити стверджувану правову проблему та перевірити наявність відповідних критеріїв для віднесення її до категорії виключних, а також тих, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
90. Положеннями статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
91. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закон № 1402-VIII діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
92. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
93. Зважаючи на результат розгляду цієї справи та висновок Верховного Суду про неможливість вирішення спору у цій справі в порядку адміністративного судочинства, відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
94. Таким чином, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 480/1636/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.