ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 441/343/16-ц
провадження № К/9901/18083/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року (суддя Потабенко В.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року (головуючий суддя Сенник Р.П., судді Судова-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.)
у справі № 441/343/16-ц
за позовом ОСОБА_1
до Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області
про визнання незаконними і скасування рішень
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Городоцького районного суду Львівської області з позовом до Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, ОСОБА_2, третя особа - відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівскої області, в якому, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила визнати незаконними та скасувати рішення ХVII сесії VI скликання Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області 20 листопада 2013 року за № 589 "Про внесення змін" та рішення ХХIV сесії ХI скликання Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області 23 січня 2015 року №791 "Про затвердження детального планування території земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 ".
2. Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 22 травня 2017 року, яке було залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю.
3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, ОСОБА_2, третя особа - відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області, про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, закрито. Повідомлено ОСОБА_1, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
4. Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про направлення цієї справи за встановленою юрисдикцією задоволено.
5. Справу № 441/343/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, ОСОБА_2, третя особа - відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради передано для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.
6. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, яка була залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року провадження в справі № 441/343/16-ц закрито. Роз`яснено позивачу, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства Городоцьким міськрайонним судом Львівської області.
7. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року і направити справу до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.
8. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить суд залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що станом момент надходження вказаної справи до Львівського окружного адміністративного суду для подальшого розгляду відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 12 серпня 2020 року, вже існував спір про право, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
10. Касаційну скаргу мотивовано порушенням окружним та апеляційним адміністративними судами норм процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.
11. Зокрема, позивач наголошує, що суди неправомірно визначили юрисдикцію цього спору та помилково вважали, що цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
12. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 погоджується з висновками судів про те, що цей спір не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства, а також посилається на те, що ОСОБА_1 вже звернулася до Городоцького районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про оскарження рішення органу місцевого самоврядування від 22 вересня 2020 року №1088 і скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки. За вказаним позовом відкрито провадження ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 01 лютого 2021 року у справі №441/2352/20.
ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
14. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
15. Cловосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.
16. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
17. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
18. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
19. Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
20. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви № 7714/06 та №23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
21. Щодо правовідносин у цій справі вже вирішувалося питання юрисдикції.
22. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 12 серпня 2020 року визначив, що цей спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
23. Узагальнюючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанції порушили норми процесуального права, оскільки справу необхідно було розглядати по суті спору, не вирішуючи питання юрисдикційності спору, оскільки таке питання вже вирішено Верховним Судом.
24. У світлі Конвенції, особа не може стати заручником зміни процесуального законодавства чи судової практики та протягом декількох років не отримувати доступ до правосуддя і можливість реалізувати належне право на судовий розгляд його справи.
25. У зв`язку з викладеним, окружний адміністративний суд, перш за все, повинен був забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд.
26. Беручи до уваги, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм процесуального права, без дослідження обставин справи, судова колегія дійшла висновку про необхідність їх скасування та направлення справи до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, Суд