iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2021 року

Київ

справа №160/9739/20

адміністративне провадження № К/9901/14909/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2020 року (ухвалене у складі головуючого судді Конєвої С.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Лукманової О.М., суддів Божко Л.А., Дурасової Ю.В.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також - ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, відповідач, скаржник), в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення йому перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 26 лютого 2020 року на підставі довідки про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області за №Б-с-367;

скасувати рішення відповідача від 4 березня 2020 року №1277/03.12-11 про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суді у відставці;

зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 82% грошового утримання працюючого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року за №Б-с-367, виходячи з розміру 136 209,60 грн, в тому числі: посадовий оклад 75 672 грн, доплати за вислугу років (80%) 60537,60 грн, доплата за перебування на адміністративній посаді в суді 7567,20 грн, починаючи з 18 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії ГУ ПФ України в Дніпропетровській області щодо відмови у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 26 лютого 2020 року на підставі довідки про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року, виданої ТУ ДСА України в Дніпропетровській області за №Б-с-367; скасовано рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, прийняте у формі повідомлення №1277/03.12-11 від 4 березня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку довічного утримання судді у відставці; зобов`язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82% грошового утримання працюючого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, на підставі довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року за №Б-с-367, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19 лютого 2020 року з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перерахунок, який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020, а тому позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 24 лютого 2020 року №Б-с-367 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VІІІ) та зміна окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що відповідач не заперечував проти правильності вказаних у довідці ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 24 лютого 2020 року №Б-с-367 розмірів посадового окладу, доплати за вислугу років, зазначав лише що суддям у відставці, за зверненнями до 18 лютого 2020 року перерахунок було проведено з 1 січня 2020 року, виходячи із розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453, автоматичне проведення перерахунку щомісячного грошового утримання, про що зазначено у Рішенні Конституційного Суду України №2-р/2020 буде розглянуто при збільшенні розміру суддівської винагороди після набрання чинності цим Рішенням виключно на підставі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, суди попередніх інстанцій вказали на те, що відповідно до пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФ України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82% грошового утримання працюючого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, на підставі довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року за №Б-с-367, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19 лютого 2020 року з урахуванням раніше виплачених сум та прийняти у вказаній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням положень статті 142 Закону № 1402-VIII.

Управління зазначає, що суди дійшли невірного та передчасного висновку про наявність у позивача відповідного права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, а також щодо необхідності зобов`язання Управління здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82% грошового утримання без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19 лютого 2020 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, у касаційній скарзі скаржник наголошує, що суди не врахували при прийнятті оскаржуваних рішень висновки, висловлені Верховним Судом у зразковій справі № 620/1116/20 у рішенні від 16 червня 2020 року, які полягають у тому, що різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 26 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №160/9739/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 29 вересня 2021 року.

З касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішень судів попередніх інстанцій, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому Суд зазначає, що відповідачем ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі отримано 20 липня 2021 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці.

З 29 липня 2016 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 82% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Стаж на посаді судді складає 23 роки 07 місяців 21 день, що не оспорюється відповідачем.

26 лютого 2020 року позивач звернувся до ГУ ПФ України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши довідку №Б-с-367 від 24 лютого 2020 року, видану ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 18 лютого 2020 року.

З вищевказаної довідки встановлено, що станом на 18 лютого 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 136 209,60 грн, у тому числі посадовий оклад 75 672 грн, доплата за вислугу років (80%) 60 537,60 гривень.

Встановлено, що листом відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, оформленим в формі повідомлення від 4 березня 2020 року за №1277/03.12-11, ОСОБА_1 було повідомлено, що питання проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці знаходиться на розгляді у Міністерстві соціальної політики України та після надходження рішення ОСОБА_1 буде повідомлено додатково, а тому провести перерахунок пенсії немає законних підстав.

Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з 4 березня 2020 року по 17 серпня 2020 року відповідачем не було надано будь-якої додаткової відповіді на його звернення від 26 лютого 2020 року.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2020 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Спірні у цій справі відносини регулюються, зокрема, Законом № 1402-VIII, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Так, пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно зі статтею 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI.

Водночас пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI.

Однак, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, який набрав чинності 7 листопада 2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.

Пунктом 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було установлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:

а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Конституційний Суд України, досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу.

Колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У пунктах 15-17 вказаного Рішення зазначено наступне: "згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України".

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 6 березня 2019 року у справі № 638/12586/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 200/3958/19-а та від 23 грудня 2020 року у справі № 240/8156/19 висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Водночас, колегія суддів зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 у справі № 2-р/2020, у позивача, якому довічне грошове утримання судді призначено відповідно до Закону № 2453-VI, виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.

Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову позивачу у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 24 лютого 2020 року №Б-с-367 є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, як установлено судами попередніх інстанцій під час судового розгляду, відповідач не заперечував проти правильності вказаних у довідці ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 24 лютого 2020 року №Б-с-367 розмірів посадового окладу і доплати за вислугу років.

Доводи касаційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують.

Водночас, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 82% грошового утримання працюючого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року за №Б-с-367, виходячи із наступного.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначене у розмірі визначеному Законом № 2453-VI, яким передбачалась інша формула обрахунку грошового утримання, зокрема, розмір суддівської винагороди та відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання.

Як було зазначено вище, положеннями частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Вказаною нормою визначено інший підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, ніж той, з якого виходив позивач (а саме за Законом № 2453-VI).

При цьому колегія суддів зазначає, що частина третя статті 142 Закону №1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма не вступає в колізію з іншими нормами законодавства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20), у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно положень Закону № 2453-VI, наявне право (підстава) права (підстави) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.

Тобто, в даному випадку при перерахунку довічного грошового утримання судді слід застосовувати норму закону, яка визначає суддівську вислугу і є чинною на час виникнення спірних правовідносин.

При цьому, оскільки перерахунок щомісячного грошового довічного утримання судді у відставці у розмірі визначеному Законом № 1402-VIII на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року за №Б-с-367 відповідачем не проведений, то колегія суддів вважає передчасними вимоги позивача в частині визначення відсоткового розміру суддівської винагороди для обрахунку суми довічного грошового утримання.

У випадку незгоди із проведеним відповідачем перерахунком щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі визначеному Законом № 1402-VIII на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року за №Б-с-367, зокрема, в частині застосування відсоткового розміру суддівської винагороди для обрахунку суми довічного грошового утримання, позивач не позбавлений права оскаржити вказані дії та рішення у судовому порядку.

Із рішення відповідача від 4 березня 2020 року №1277/03.12-11 про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суді у відставці вбачається, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із розміру суддівської винагороди працюючого судді, відповідно до Закону № 1402-VIII. Водночас судами попередніх інстанцій із заяви позивача від 26 лютого 2020 року не було встановлено, що він ставив питання про перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 82% грошового утримання працюючого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відповідно питання щодо відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є похідним і повинне вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.

Суд зауважує, що відповідач у відповідь на заяву позивача від 26 лютого 2020 року відмовив йому у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із того, що питання проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці знаходиться на розгляді у Міністерстві соціальної політики України та після надходження рішення Прихожанова.

Відтак спору щодо відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало, а тому такі вимоги є передчасними.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні позовних вимог стосовно відсотків щомісячного довічного утримання судді у відставці суди попередніх інстанцій повинні були відмовити, як передчасних.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 82% грошового утримання працюючого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року за №Б-с-367.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 142 Закону № 1402-VIII та неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20, частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Розмір довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді (82%) визначений у порядку, передбаченому Законом № 2453-VI, відрізняється від порядку визначення розміру довічного грошового утримання судді, встановленому чинним Законом № 1402-VIII, на підставі якого позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Така відмінність полягає в тому, що Законом № 2453-VI розмір довічного грошового утримання судді у відставці визначався у відсотках (80% і більше), виходячи із суддівської винагороди працюючого судді, зокрема з окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018), на відміну від положень Закону № 1402-VIII, який передбачає сутнісно інші базові показники суддівської винагороди, виходячи з окладу працюючого судді; в даному випадку судді першої інстанції, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, (стаття 135 Закону № 1402-VIII), а також інший розмір довічного утримання судді у відставці 50% і більше від суддівської винагороди (частина третя статті 142 Закону № 1402-VIII).

Отже, оскільки чинним Законом № 1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом № 1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом № 2453-VI.

Колегія суддів зазначає, що зворотне зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону № 2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону №1402-VIII. Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 6 вересня 2012 року № 5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

У контексті вказаного питання, суд вважає за необхідне зазначити позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 7 червня 2021 року у справі №420/4001/20, про те, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2). У цій справі було задоволено позов про перерахунок суддівської винагороди судді у відставці, виходячи із розміру посадового окладу із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 при обчисленні базового розміру посадового окладу і доплати за вислугу років.

Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Крім того, суд зазначає, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше) не призводить до порушення гарантованих статтею 22 Конституції України права позивача, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, за нормами Закону № 1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений з урахуванням положень Закону № 2453-VI, а значно більшим.

При цьому суд зазначає, що на розгляді Верховного Суду перебували справи №200/9113/20-а (постанова від 16 липня 2021 року) та № 620/5437/20 (постанова від 24 вересня 2021 року), спір в якій також стосувався застосування під час призначення та перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше), в той час як позивачі наполягали на застосуванні положень Закону № 2453-VI, яким було передбачено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від грошового забезпечення. Однак, Верховний Суд у вказаних справах погодився із висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, та зазначив, що до спірних відносин слід застосовувати положення Закону № 1402-VIII.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic" № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі "Молдавська проти України" (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об`єднаного Королівства" (№ 1) ("Sunday Times v. The United Kingdom (№ 1)"), Заява 6538/74, пункти 48-49; "Мелоун проти Об`єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), пункт 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, пункт 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

................

Перейти до повного тексту