ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 826/5780/15
адміністративне провадження № К/9901/7904/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянув у порядку спрощеного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/5780/15
за позовом ОСОБА_1 до Мініcтерства доходів і зборів України (правонаступник Державна фіскальна служба України), Івано-Франківська митниця ДФС (правонаступник Галицька митниця Держмитслужби) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року, ухвалене суддею Амельохіним В.В.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Оксененка О.М.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У березні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства доходів і зборів України (правонаступник Державна фіскальна служба України, далі - відповідач 1), Івано-Франківської митниці Міндоходів (правонаступник Галицька митниця Держмитслужби, далі - відповідач 2), де просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року №141-о;
1.2. визнати неправомірним та скасувати наказ Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12 березня 2015 року №66-к;
1.3. поновити його на посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з дня звільнення;
1.4. виплатити втрачену заробітну плату за час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ про звільнення його з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів на підставі Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - № 1682-VII) та пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України є протиправним, оскільки підстави для його звільнення із займаної посади відповідно до вказаного Закону могли бути обґрунтовані лише наявністю фактів прийняття ним рішень, вчиненням дій або бездіяльності, вказаних у частині другій статті 1 цього Закону. Проте, відповідачами зазначених фактів встановлено не було.
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року залучено до участі у справі № 826/5780/15 співвідповідачів - Державну фіскальну службу України та Івано-Франківську митницю ДФС.
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року допущено заміну відповідача у справі № 826/5780/15 Івано-Франківську митницю ДФС на його правонаступника - Галицьку митницю Держмитслужби.
Установлені судами фактичні обставини справи
5. 12 березня 2015 року Міністерством доходів і зборів України було видано наказ №141-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким вирішено звільнити позивача з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом № 1682-VII, пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України з 12 березня 2015 року.
6. Підставою прийняття оскаржуваного наказу зазначено наступні документи: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1, від 10 березня 2015 року, доповідна записка директора Департаменту персоналу ДФС України Пригаровсього В.М. від 10 березня 2015 року №538/99-99-04-03-01-18.
7. Відповідно до вказаної довідки ОСОБА_1 у період з 04 червня 2013 року по 10 березня 2015 року обіймав посаду першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.
8. На виконання наказу Міндоходів України від 12 березня 2015 року № 141-о Івано-Франківська митниця Міндоходів видала наказ від 12 березня 2015 року № 66-к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з 12 березня 2015 року. Цим наказом доручено сектору експлуатації та господарського забезпечення адміністративно-господарського відділу вилучити особисту металеву печатку № 070 та сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку провести повний розрахунок та виплатити кошти за 68 календарних днів невикористаної відпустки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року, адміністративний позов задоволено.
9.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 141-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.
9.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді в Івано-Франківській митниці ДФС, яка рівнозначна посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з 13 березня 2015 року.
9.3. Стягнуто з Івано-Франківської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2015 року по 31 липня 2020 року у розмірі 1189485,29 грн.
9.4. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Івано-Франківській митниці ДФС, яка рівнозначна посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з 13 березня 2015 року.
9.5. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Івано-Франківської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 25676,70 грн.
10. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачами під час розгляду даної справи не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Суд врахував, що оскаржуваний наказ від 12 березня 2015 року № 141-о про звільнення позивача ґрунтується виключно на довідці про результати вивчення його особової справи, якою встановлено перебування позивача на посаді, яка підпадає під критерії пункту 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, протягом сукупного строку більше одного року. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, суди вважали їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві. Виходячи з необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості, чого не було дотримано відповідачем при винесенні наказу про звільнення позивача, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваних наказів. При вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій керувалися рішенням ЄСПЛ 17 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, №47749/18), яке набуло статусу остаточного 24 лютого 2020 року, а також правовими позиціями, сформованими у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14, у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №809/3977/14 та у подальшій послідовній практиці Суду.
10.1. Вирішуючи питання про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що у період зупинення провадження у даній справі Івано-Франківська митниця Міндоходів припинена внаслідок реорганізації шляхом приєднання до Івано-Франківської митниці ДФС, а тому посада першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів на момент прийняття рішення у справі не існує. Ураховуючи необхідність відновлення порушеного права позивача на працю у зв`язку з незаконним звільненням та довготривалим розглядом справи, суд першої інстанції з покликанням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 826/10460/16, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити на відповідній посаді у Івано-Франківській митниці ДФС, як правонаступника Івано-Франківської митниці Міндоходів, рівнозначній тій посаді, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.
10.2. Суд апеляційної інстанції, враховуючи, що апеляційна скарга не містила жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції в частині поновлення позивача на відповідній посаді у Івано-Франківській митниці ДФС, як правонаступника Івано-Франківської митниці Міндоходів, рівнозначній тій посаді, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів, колегія суддів, керуючись приписами частини першої статті 308 КАС України, зауважив у своїй постанові, що не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції у вказаній частині.
10.3. Виходячи із матеріалів даної адміністративної справи та фактичних обставин, встановлених у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що розгляд цієї справи здійснювався понад один рік, проте не з вини позивача, тому у межах спірних правовідносин вважав за необхідне стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням тривалості розгляду справи за період з 13 березня 2015 року (наступний день після звільнення) по 31 липня 2020 року (день постановлення рішення судом) у загальному розмірі 1189485 грн 29 коп.
10.4. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведений на підставі довідки Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12 березня 2015 року №10, згідно відомостей якої за останні 2 календарні місяці роботи (січень - лютий 2015 року), заробітна плата позивача становить 13347,47 грн (5612,57+7734,90), середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 333,69 грн (13347,47грн/40 робочих днів), а також з урахуванням коефіцієнт підвищення посадового окладу за посадою "перший заступник начальника Запорізької митниці ДФС" (яка аналогічна посаді "перший заступник начальника Івано-Франківської митниці ДФС") на підставі пункту 10 Порядку №100. Приймаючи до уваги, що Івано-Франківська митниця ДФС є правонаступником усіх прав та обов`язків Івано-Франківської митниці Міндоходів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у розмірі 1189485,29 грн підлягає стягненню з Івано-Франківської митниці ДФС.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
11. 09 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року і прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
12. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження Галицька митниця Держмитслужби посилається на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17, де Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що обмеження права позивача обіймати посаду в державному органі здійснено відповідачами відповідно до вимог Закону № 1682-VІІ, конституційність положень якого станом на час розгляду даної справи не спростована Конституційним Судом України.
12.1. Скаржник указує на те, що відповідно до висновків Венеційської комісії цілі, які переслідуються в Законі № 1682-VII є правомірними. Скаржник зазначає, що жодних вимог стосовно проведення будь-яких службових розслідувань чи інших заходів як передумови звільнення особи вказаний закон не містить. У Законі № 1682-VII зазначається лише про обов`язок щодо відомостей, наявних в особових справах осіб. Відповідачами по справі було дотримано вказаного обов`язку, що підтверджується довідкою про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці позивача. Також, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій було проігноровано, що право на доступ до публічної служби не є абсолютним, про що неодноразово указував Європейський Суд з прав людини.
12.2. На думку скаржника, до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми першого речення частини другої статті 235 КЗпП України, а саме обмеження у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу в один рік. Такі доводи обґрунтовано тим, що саме за клопотанням ОСОБА_1 було зупинено провадження у цій справі до розгляду Конституційним Судом України подання на предмет конституційності Закону № 1682-VII, а тому скаржник вважає, що такий тривалий розгляд справи пов`язаний виключно із діями самого позивача. Отже, на переконання, наявні підстави для застосування обмежень у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу в один рік.
12.3. Скаржник підкреслює, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав жодної оцінки доводам митного органу в частині визначення судом першої інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в тому числі в частині його збільшення на коефіцієнт підвищення посадового окладу шляхом множення середньоденного розміру заробітної плати на коригований коефіцієнт підвищення, що є порушенням алгоритму обчислення коефіцієнту підвищення та коригування середнього заробітку, визначеного правилами Постанови 100.
12.4. Також скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ним помилково віднесено цю справу до категорії справ незначної складності, розглянувши її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
13. 09 березня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Губська О.А., Соколов В.М.
14. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 березня 2021 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29 березня 2021 року № 520/0/78-21 у зв`язку з відпусткою судді Губської О.А., визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 КАС України).
Позиція інших учасників справи
17. 14 травня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить змінити рішення судів попередніх інстанцій щодо мотивів задоволення позовних вимог, виклавши мотивувальну частину у новій редакції. Вказує на те, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що наказ Міндоходів від 12 березня 2015 року № 141-о не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України. Наголошує на тому, що через порушення Конституційним Судом України строків розгляду конституційних подань 47 народних депутатів України щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, шостої статті 1, частини першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", позивач був вимушений п`ять років чекати розгляду справи по суті. При цьому, зупинення провадження у справі це є право суду, а не його обов`язок. При цьому позивач зауважує, що скаржником не спростовується інформація щодо підвищення посадових окладів за посадою "перший заступник начальника митниці", оскільки таке підвищення має місце та коефіцієнт судом першої інстанції застосовано вірно.
18. Від відповідача 1 відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Нормативне регулювання
19. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
20. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
21. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
22. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
23. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
24. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
25. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
26. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
27. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
28. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
29. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
30. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
31. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1682-VII.
32. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
33. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
34. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).
35. Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
36. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.
37. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
38. Відповідно до частини другої Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1682-VII, відповідно до якої звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у особових справах цих осіб.
39. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
40. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
41. Відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції із змінами, внесеними Законом №1682-VII) трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
42. За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону № 1682-VII іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
43. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
44. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
45. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 22 квітня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визн