ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 825/3682/14
адміністративне провадження № К/9901/29128/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 825/3682/14
за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року, ухвалене колегією суддів у складі: головуючого судді Бородавкіної С.В., суддів: Клопота С.Л., Соломко І.І.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Черпіцька Л.Т. суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України та Головного управління Міндоходів у Чернігівській області Міністерства доходів і зборів (далі - ГУ Міндоходів у Чернігівській області), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
1.1. визнати незаконним його звільнення з посади заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Чернігівській області на підставі підпункту 1 пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682-VІІ) та пункту 62 підпункту "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114;
1.2. скасувати накази голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2177-о та голови комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 29 жовтня 2014 року № 164-о про його звільнення з посади заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Чернігівській області;
1.3. поновити його на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області;
1.4. стягнути з ГУ Міндоходів у Чернігівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення.
2. Ухвалою суду від 27 січня 2020 року замінено первісних відповідачів на належних, а саме: Державну фіскальну службу України (далі - відповідач 1, ДФС України), Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі- відповідач 2, ГУ ДФС України у Чернігівській області).
3. Ухвалою суду від 12 березня 2020 року залучено до участі у справі як співвідповідача Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - відповідач 3, ГУ ДПС України у Чернігівській області).
4. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що положення пункту 8 частини першої та пункту 4 частини другої статті 3 Закону №1682-VII не поширюються на посадових осіб підрозділів податкової міліції у областях. Крім того, позивач уважає, що його звільнення зі служби відбулось не у зв`язку із порушеннями вимог чинного законодавства, а лише за формальними ознаками (перебування на певній посаді), за відсутності доказів сприяння саме ним узурпації влади, що є порушенням Конституції України та принципів проведення люстрації.
4.1. Також позивач звернув увагу суду, що спірні накази про звільнення прийняті відповідачами у період його тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Установлені судами фактичні обставини справи
5. 27 вересня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Чернігівській області.
5.1. У період з вересня 2013 по жовтень 2014 року позивач перебував на посаді заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Чернігівській області. Сукупний період перебування позивача на вказаній посаді становив один рік та один місяць.
6. За результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, складено довідку від 21 жовтня 2014 року, у якій зазначено про застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII. Заборона застосована на підставі критерію, визначеного у пункті 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII.
7. У зв`язку з наведеним, на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII та пункту 62 підпункту "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 листопада 1991 року №114, наказом Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2177-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Чернігівській області та податкової міліції.
8. Наказом ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 29 жовтня 2014 року №164-о ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та податкової міліції з 29 жовтня 2014 року.
9. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №160 Міністерство доходів і зборів України реорганізовано шляхом перетворення та утворено як юридичну особу публічного права Державну фіскальну службу України. Постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 311 реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби України. Зокрема, ГУ Міндоходів у Чернігівській області, з якого був звільнений позивач, реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДФС у Чернігівській області. Запис про припинення державної реєстрації ГУ Міндоходів у Чернігівській області внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
10. ГУ ДФС у Чернігівській області є правонаступником усіх прав та обов`язків ГУ Міндоходів у Чернігівській області.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
11. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міндоходів України від 29 жовтня 2014 року №2177-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Чернігівській області. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 29 жовтня 2014 року №164-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Чернігівській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області з 30 жовтня 2014 року. Стягнуто з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2014 року по 07 травня 2020 року в сумі 416359,80 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
12. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався рішенням ЄСПЛ 17 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, №47749/18), яке набуло статусу остаточного 24 лютого 2020 року, та виходив з того, що приймаючи оскаржувані накази про звільнення, Міністерство доходів і зборів України та ГУ Міндоходів у Чернігівській області не врахували основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
12.1. Враховуючи мету Закону № 1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, відповідачі зобов`язані були встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Водночас під час розгляду справи відповідачами до суду не було надано жодних доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже, його вина у сприянні узурпації влади не доведена.
12.2. Суд зауважив, що звільнивши позивача з посади лише з обставин того, що він у певні періоди служби займав певні посади та застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками за відсутності факту вини у сприянні узурпації влади, Міністерство доходів і зборів України та ГУ Міндоходів у Чернігівській області таким чином порушили норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяли не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.
12.3. Також суд першої інстанції урахував, що позивача звільнено із займаної посади з 29.10.2014 на підставі спірних наказів у період його тимчасової непрацездатності, чим допущено також порушення вимог трудового законодавства (статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
12.4. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних наказів з необхідністю їх скасування і поновлення позивача на посаді заступника начальника оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області з 30.10.2014. При цьому, визначаючись щодо органу, у якому має бути поновлений позивач, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ДФС у Чернігівській області є правонаступником усіх прав та обов`язків ГУ Міндоходів у Чернігівській області, а тому позивач має бути поновлений на посаді саме у вказаному державному органі.
12.5. Поновивши позивача на роботі, суд першої інстанції стягнув з ГУ ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення виходячи із розміру заробітку позивача на день звільнення, керуючись пунктом 8 Порядку № 100. При цьому, середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 416359,80 грн суд першої інстанції розрахував шляхом множення кількості днів вимушеного прогулу (1380 робочих днів - з 30 жовтня 2014 року до 07 травня 2020 року) на розмір середньоденного заробітку - 301,71 грн (згідно з довідкою ГУДФС у Чернігівській області довідки (а.с. 163).
13. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу ГУ ДФС у Чернігівській області залишено без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року скасовано у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області та стягнення з ГУ ДФС у Чернігівській області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2014 року до 07 травня 2020 року в сумі 416359,80 грн. Ухвалено в цій частині нове рішення. Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді заступника начальника оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області. Стягнуто з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2014 року до 07 травня 2020 року в сумі 969910,76 грн. В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року залишено без змін.
13.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на попередній роботі та приймаючи у цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанцій, керуючись висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 813/2091/16, зазначив, що за відсутності у штатному розписі ГУ ДФС у Чернігівській області посади заступника начальника оперативного управління рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на неіснуючій посаді підлягає скасуванню з прийняттям нового - про поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді.
13.2. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та приймаючи у цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанцій указав на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано положення пункту 10 Порядку № 100, а також не взято до уваги інформацію, необхідну для визначення середньоденної заробітної плати позивача за період з 30 жовтня 2014 року по 7 травня 2020 року, наведену у довідці від 11 листопада 2014 року № 95/25-01-05-45 (а.с. 119) у загальному розмірі 969194,60 грн.
13.3. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
14. 03 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ДФС у Чернігівській області, у якій скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року в частині задоволення позову і ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
15. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій не правильно застосували норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 826/7019/16, від 22 травня 2018 року у справі № 800/63/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17.
15.1. Скаржник наголошує, що за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1, складено довідку від 21 жовтня 2014 року, у якій зазначено про застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII. Отже підставою для звільнення позивача є виключно відомості про перебування позивача на відповідній посаді. При цьому, встановлена частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII заборона не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі здійснення заходів (чи сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріям, визначеним у частинах першій, другій, четвертій, восьмій статті 3 Закону №1682.
15.2. Скаржник уважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивача звільнено із займаної посади з порушенням вимог трудового законодавства. Наполягає, що звільнення з підстав, передбачених Законом № 1682-VII за своєю правовою природою не є звільненням з ініціативи власника, а є окремим видом припинення трудових відносин, передбачених спеціальним законом. У даному випадку, на переконання відповідача, звільнення позивача відбулося не з підстав, передбачених частиною 1 статті 40 КЗпП України, не за ініціативою власника, а в силу вимог Закону № 1682-VII на підставі самого факту зайняття відповідної посади.
15.3. Скаржник також не погоджується з оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді заступника начальника оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області, оскільки поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому, повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
15.4. Крім того, скаржник уважає, що судом апеляційної інстанції невірно визначено розмір суми стягнення за час вимушеного прогулу у наслідок помилкового урахування довідки від 11 листопада 2014 № 95/25/01-05-45, яка, на переконання скаржника, сформована для розрахунку виплат на випадок безробіття та без урахування вимог Порядку № 100. Також, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано пункт 10 Порядку № 100, оскільки наведена норма, на його переконання, не підлягає застосуванню при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
15.5. Одночасно скаржник зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанції тієї обставини, що відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Скаржник наполягає, що саме за ініціативою позивача розгляд справи зупинявся більше ніж на 5 років, тому цей факт мав би бути врахований судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
16. 03 листопада 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
19. 13 січня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права та не порушено норми процесуального права при ухвалені рішень, щодо визнання незаконним його звільнення та скасування спірних наказів про звільнення.
Нормативне регулювання
20. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
21. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
22. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
23. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
24. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
25. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
26. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
27. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
28. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
29. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
30. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
31. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
32. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1682-VII.
33. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
34. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
35. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).
36. Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
37. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.
38. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
39. Правовий статус податкової міліції визначено у розділі XVIII-2 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України).
40. Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції (пункт 348.1 статті 348 ПК України).
41. Згідно з пунктом 349.1 статті 349 ПК України до складу податкової міліції належать, зокрема, управління (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових служб в областях.
42. Особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (пункт 353.1 статті 353 ПК України).
43. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
44. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
45. За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону № 1682-VII іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
46. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
47. Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд виходить з такого.
48. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).
49. Питання застосування визначених люстраційним законодавством заходів досліджувалася Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи № 817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03 червня 2020 року.
50. Так, у постанові від 03 червня 2020 року у